Формування професійних якостей педагога

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема підготовки вчителя опинилася сьогодні на зіткненні багатьох загальнонаукових, соціальних, культурних і морально-етичних процесів. Значущою залишається роль вчителя - майстра педагогічної праці, громадянина, носія загальнокультурних і національних цінностей, основою професіоналізму якого є постійне самовдосконалення. Тому набуття педагогічної освіти передбачає не лише оволодіння системою знань та способами діяльності. Важливого значення набувають мімічні, пластичні, інтонаційні, мовленнєві вміння педагога, його емоційність, адекватне сприймання дітей. Через це необхідно, щоб у системі професійної підготовки студенти педагогічних спеціальностей опановували знаннями й практичними вміннями особливого виду: здатністю яскраво і переконливо виражати свої почуття, володіли б прийомами впливу на уважність аудиторії, умінням керувати своїм психофізіологічним апаратом та творчим самопочуттям для успішної організації спілкування та взаємодії з учнями тощо.

У зв'язку з цим, варто звернути увагу на такі властивості особистості вчителя, як образність та гнучкість мислення, саморегуляцію психічних станів, емпатію, вміння привертати й утримувати увагу учнів, мовленнєву виразність, вміння в сфері невербальної та вербальної комунікації.

В умовах нової освітянської парадигми, підготовка вчителів нового типу стає найважливішою умовою відродження не тільки освіти, але і всієї вітчизняної культури, її інтеграції в загальнолюдське та європейське співтовариство.

Праця педагога - одна з найважливіших, але водночас найскладніших. Тому людина, що прагне стати вчителем, повинна чітко усвідомити, які вимоги перед нею постануть, і не лише набувати професійних знань, а й виховувати власний характер, інтелектуально й емоційно розвиватися. Це насамперед проявляється в тому, що вчитель повинен стати для учня ідеалом, у такому випадку учень буде наслідувати вчителя.

Учитель - це найталановитіша в усіх відношеннях людина : в умінні стати духовно близьким учню, нездоланному прагненні розвинути учня завдяки своєму знанню предмета, неординарності мислення, глибинному прагненні відчувати красу та зрозуміти суть життя.

У дослідженнях науковців висвітлені важливі якості педагога, які тісно взаємопов'язані і однаково важливі. Проте провідна роль належить світогляду і спрямованості особистості, мотивам, що визначають її поведінку і діяльність.

Ці видатні педагоги та психологи розробили різні теоретичні положення щодо професійно важливих якостей сучасного педагога.

У курсовій роботі йдеться про соціально-моральну, професійно-педагогічну і пізнавальну спрямованість педагога. Перераховані якості які є основою становлення сучасного педагога. Також ми розглянемо поняття та сутність поняття «Професійно важливі якості» (ПВЯ).

Професійне становлення є важливим етапом розвитку особистості, який характеризується поетапним формуванням професійно важливих якостей та особистісним розвитком суб'єкта майбутньої професійної діяльності. Сучасне життя вимагає від особистості високого рівня професіоналізму під час значної активізації внутрішніх ресурсів, свідомої активності і гармонійного розвитку. Орієнтація системи освіти на особистісні якості фахівця з високим рівнем професійних знань є основною метою вузівської підготовки студента до майбутньої професійної діяльності.

Також у роботі висвітлене питання самовиховання майбутнього педагога. Процес самовиховання майбутніх учителів можливий тільки за умови, що до них ставитимуться вимоги, дещо вищі від їх можливостей. Важливою умовою є відношення студентів до поставлених вимог. Зрозуміло, що тільки при усвідомленому прийнятті цих вимог студент відчуватиме потребу у самовихованні. Оскільки процес самовиховання є неперервним, то і його мета, і поняття про ідеал постійно змінюються, а вимоги до студента мають постійно зростати.

Соціальна ситуація, що склалась, якісно по-новому ставить проблему підготовки педагогічних кадрів, вимагає наукового переосмислення цінностей системи, формування професійних якостей вчителя, актуалізує пошук оптимальних форм цього процесу в період навчання у вищому закладі освіти.

Можна сказати, що вчитель повинен виконувати чіткі вимоги щодо реалізації самого себе, а також керувати самим собою на вищому рівні, тобто ставити перед собою більші вимоги, ніж того вимагають нормативи.

У зв'язку з вищезазначеним виникає протиріччя між вимогами, що суспільство висуває до вчителя, та якістю його професійної підготовки у вищому закладі освіти, показником якої виступають сформовані професійні якості майбутнього педагога.

Розв'язання цього протиріччя й обумовило вибір теми дослідження - «Формування професійних якостей педагога».

Об'єкт дослідження - процес професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів.

Предмет дослідження - умови формування професійних якостей педагога.

Мета дослідження - визначити професійні якості сучасного вчителя та запропонувати шляхи їх формування .

На основі плану можна визначити наступні завдання :

1. Розглянути психологічні особливості та структуру педагогічної діяльності.

2. Визначити професійно важливі якості особистості сучасного вчителя.

3. Проаналізувати роль особистісних якостей в професійній діяльності вчителя початкових класів.

4. Виявити психолого - педагогічні умови формування якостей вчителя в процесі вузівської підготовки.

5. Визначити роль самовиховання в формуванні професійно важливих якостей майбутнього вчителя.

Методи дослідження. У курсовій роботі використовувались такі теоретичні методи дослідження як : вивчення наукової і методичної літератури з проблеми дослідження, аналіз нормативної документації вищих закладів освіти.

1. Теоретичне вивчення проблеми професійних якостей педагога

1.1 Психологічні особливості та структура педагогічної діяльності

Педагогічна професія належить до професій типу «людина -- людина». Діяльність педагога за суспільними функціями, вимогами до професійно значущих особистісних якостей, складністю психологічної напруженості та емоційного навантаження наближена до діяльності артиста, вченого, письменника.

У педагогічній діяльності поряд із загальними факторами ризику для здоров'я працівників розумової сфери (наприклад, нервово-емоційне напруження, інформаційні перевантаження, гіпокінезія) є і специфічні: значне голосове навантаження, переважання в процесі трудової діяльності статичного навантаження, великий обсяг зорової роботи, порушення режиму праці і відпочинку тощо. Професія вчителя нині фемінізована, тому фактором ризику є ще й завантаженість роботою вдома, дефіцит часу для сім'ї та дітей.

Один із наслідків тривалого професійного стресу -- синдром емоційного «вигорання» як стан фізичного, емоційного і розумового виснаження педагога, у т.ч. розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи і втрата розуміння і співчуття стосовно іншої людини (К. Маслач). Високий рівень «вигорання» вчителів із великим стажем зумовлений тривалою дією професійних стресів, молодих -- входженням у фахову сферу, першими кроками у педагогічній діяльності.

Професія педагога вирізняється серед інших насамперед способом мислення її представників, почуттям обов'язку і рівнем відповідальності. Основна її відмінність від інших професій типу «людина -- людина» полягає в тому, що вчитель належить і до тих, хто перетворює, і до тих, хто керує. Маючи за мету своєї професійної діяльності становлення і перетворення дитини, педагог покликаний управляти процесом її інтелектуального, емоційного, фізичного розвитку, формуванням її внутрішнього світу.

Своєрідність педагогічної професії полягає і в тому, що вона за своєю природою має гуманістичний, колективний і творчий характер.

1. Гуманістичний характер педагогічної професії. У цілісному педагогічному процесі вчитель виконує дві функції -- адаптивну і гуманістичну. Адаптивна функція пов'язана з підготовкою учня до певної соціальної ситуації, конкретних запитів суспільства, а гуманістична -- з розвитком особистості вихованця, його творчої індивідуальності.
У праці педагога завжди є гуманістичне, загальнолюдське начало, яке скеровує її не лише на знання, а й на особистість вихованця. «Знання можуть бути купою каміння, під якою похована особистість.

Гуманістична педагогіка розглядає знання як засіб і умову усвідомлення людиною свого місця в житті, виховання в неї почуття власної гідності, незалежності. Така педагогіка йде до своєї мети, опираючись на можливості людини, її творчий потенціал, а не на авторитет влади і примусу. Її основне завдання -- виявити, розкрити й розвинути все цінне у людині, а не сформувати звичку до послуху, смиренності. Визнання права людини на свободу, щастя, духовний і фізичний розвиток стає складовою педагогічного кредо як системи педагогічних цінностей. Це передбачає реалізацію особистісно-зорієнтованого виховання, надання учню допомоги у його саморозвитку і самоформуванні своєї особистості.

2. Колективний характер педагогічної професії. Якщо в інших професіях типу «людина -- людина» результат, як правило, є продуктом діяльності однієї людини -- представника професії (наприклад, продавця, бібліотекаря, лікаря), то у педагогічній професії дуже важко виокремити внесок кожного педагога, сім'ї та інших джерел впливу в якісне перетворення суб'єкта діяльності, тобто вихованця. Результат виховання залежить від єдності зусиль педагогічного колективу, психологічного клімату в ньому, тобто настрою його членів, їх працездатності, психічного і фізичного самопочуття.

Вітчизняний педагог Василь Сухомлинський (1918-- 1970) акцентував увагу на такій закономірності: чим багатші духовні цінності, які накопичує і турботливо зберігає педагогічний колектив, тим чіткіше колектив вихованців виконує роль активної, дієвої сили, учасника виховного процесу, вихователя. Він стверджував, що якщо немає педагогічного колективу, то немає і колективу учнів. А творять його, на думку В. Сухомлинського, колективні думка, ідея, творчість.

3.Творчий характер педагогічної професії. Це найважливіша її особливість. Рівень творчості педагога відображає ступінь використання ним своїх можливостей для досягнення поставлених цілей. Творчий учитель уміє приймати оригінальні рішення, використовує новаторські форми і методи роботи, ефективно виконуючи свої професійні функції. Педагогічна творчість виявляється не лише у нестандартному розв'язанні педагогічного завдання, а й у спілкуванні з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі. Творчим педагог стає тільки тоді, коли добросовісно ставиться до праці, прагне підвищувати професійну кваліфікацію, вивчати досвід кращих шкіл та вчителів тощо.

Отже, праця педагога - одна з найважливіших, але водночас найскладніших. Тому людина, що прагне стати вчителем, повинна чітко усвідомити, які вимоги перед нею постануть, і не лише набувати професійних знань, а й виховувати власний характер, інтелектуально й емоційно розвиватися.

1. Мета професійної педагогічної діяльності. Вона полягає у вихованні особистості в гармонії із собою, соціумом і природою, залученні людини до цінностей культури. Тобто мета постає як особлива місія, призначення якої - творення і самовизначення особистості в культурі, утвердження людини в людині.

2. Зміст викладацької діяльності. Він охоплює процес організації навчальної діяльності учнів, спрямованої на засвоєння ними предметного соціокультурного досвіду як основи і умови розвитку; процес організації власної діяльності.

3. Засоби діяльності вчителя. До них належать наукові (теоретичні та емпіричні) знання; тексти підручників і результати самостійних спостережень учнів як носії знань; допоміжні засоби (технічні, графічні, комп'ютерні тощо).

4. Результат викладацької діяльності. Ним є розвиток учня, його особистісне, інтелектуальне удосконалення, становлення його як особистості, суб'єкта навчальної діяльності.

5. Суб'єкт педагогічної діяльності. Це учитель, інструменти впливу якого -- його особистість, знання, уміння, почуття, воля.

6. Об'єкт педагогічної діяльності. Він специфічний, оскільки учень є одночасно об'єктом і суб'єктом, адже навчально-виховний процес продуктивний лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості, викорінюючи інші.

Компоненти (лат. compono - складаю) педагогічної діяльності - відносно самостійні функціональні види діяльності, кожен з яких охоплює сукупність умінь, необхідних для його реалізації.

Російський психолог Наталія Кузьміна у структурі педагогічної діяльності виокремлює такі взаємопов'язані компоненти:

1. Конструктивний компонент. Він пов'язаний із добором та композицією навчально-виховного матеріалу відповідно до вікових та індивідуальних особливостей учнів; плануванням і побудовою педагогічного процесу; визначенням структури своїх дій та вчинків; проектуванням навчально-матеріальної бази для здійснення навчально-виховної роботи.

2. Організаційний компонент. Передбачає залучення учнів до різноманітних видів діяльності, організацію учнівського колективу та перетворення його на інструмент педагогічного впливу на особистість.

3. Комунікативний компонент. Сутність його полягає у встановленні педагогічно доцільних взаємин з учнями, колегами, батьками, представниками громадськості.

Усі компоненти проявляються у роботі педагога будь-якої спеціальності. Для успішного їх здійснення необхідні відповідні здібності та уміння - комунікативні, організаційні, конструктивні, перцептивні, сугестивні, дидактичні, пізнавальні, саморегуляційні тощо.

Отже, праця педагога - одна з найважливіших, але водночас найскладніших. Тому людина, що прагне стати вчителем, повинна чітко усвідомити, які вимоги перед нею постануть, і не лише набувати професійних знань, а й виховувати власний характер, інтелектуально й емоційно розвиватися.

1.2 Професійно важливі якості особистості сучасного вчителя

Професійно важливі якості (ПВЯ) - це індивідуальні властивості суб'єкта діяльності, які необхідні й достатні для реалізації на нормативно заданому рівні оволодіння професією й виконання завдань професійної діяльності.

До професійно важливих якостей традиційно входить широкий спектр якостей - від професійних знань, отриманих у процесі професійного навчання і самопідготовки, до природних задатків, які в процесі діяльності формуються в професійні здібності. До ПВЯ відносяться також особливості особистості (мотивація, спрямованість, характер), психофізіологічні особливості (темперамент, особливості нервової системи), особливості психічних процесів (пам'ять , увага, мислення, уява тощо), а стосовно певних видів професійної діяльності - навіть соматичні, морфологічні, та інші якості людини.

При вивченні професійно важливих якостей слід враховувати той факт, що деякі з них можуть бути природними і відносно стабільними(наприклад , типологічні властивості нервової системи), інші, навпаки, підлягають розвитку і тренуванню (багато психологічних якостей). Тому спеціально спрямоване формування і вдосконалення таких ПВЯ і їх коригування можуть активно проводитися при підготовці особистості до майбутньої діяльності. Доцільність проведення тренування виникає особливо в тих випадках,коли досить висока мотивація до оволодіння професійною діяльністю протистоїть низькому розвитку відповідних професійно важливих якостей.

Формування професійних особистісних якостей є необхідним елементом процесу становлення людини як фахівця. В узагальненому вигляді професійне становлення особистості - це єдність двох процесів: формування ставлення до професії, ступеня емоційно-особистісної захопленості нею та набуття досвіду практичної діяльності, майстерності.

Важливим є авторитет вчителя. Чинники ,які впливають на авторитет вчителя - це професійна компетентність, культура поведінки, культура зовнішнього вигляду.

Наступна важлива якість - педагогічний такт , як складова авторитету педагога.

Складові педагогічного такту:

- уміння передбачати;

- уміння все бачити, але не все «помічати»;

- психолого - педагогічна грамотність;

- педагогічна винахідливість;

- ініціативність і осмисленість дій;

- довіра і повага;

- спостережливість і уважність;

- витримка і самовладання;

- педагогічна кмітливість;

- емоційна культура;

- вимогливість і доброзичливість;

- чуйність і милосердя.

Результатом першого напряму є суб'єктивна складова професіоналізму майбутнього вчителя, а другого - його об'єктивна сторона. Обидві вони є взаємопов'язаними та взаємозумовленими, причому вихідною точкою для професійного становлення є саме суб'єктивна сторона - формування відповідного ставлення до професії та становлення професійних особистісних якостей майбутнього професіонала, котрі будуть спонукати його до набуття досвіду професійної діяльності, необхідних знань, умінь та навичок.

Професійні особистісні якості будь-якого вчителя-предметника є складовою частиною його психологічного портрету, який в узагальненому вигляді містить:

1) індивідуальні якості (темперамент, задатки (здібності) тощо);

2) особистісні, комунікативні якості;

3) статусно-позиційні особливості - особливості його положення, ролі, відношень у колективі;

4) діяльнісні (професійно-предметні) показники.

Специфіка набору та поєднання вищезазначених компонентів визначає психологічний портрет вчителя кожної окремої навчальної дисципліни на кожному етапі навчання.

Формування професійних особистісних якостей майбутніх учителів є інтегративним завданням фахової підготовки. Оскільки завдання з формування якостей проектовано на всю сукупність елементів підготовки фахівця, можна вважати, що вони мають метапредметну основу.

Хоча викладачі і не виділяють їх як окремий напрям професійної підготовки, завдання щодо їх формування повинні реалізуватися у навчально-виховному процесі , причому завдання з формування особистісних якостей майбутніх учителів повинні відповідати змістовому наповненню фахових дисциплін.

Згідно із Законом України „Про вищу освіту", усі вимоги до особистості фахівця повинні бути висвітлені в освітньо-кваліфікаційних характеристиках, котрі відображають цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначають місце фахівця у структурі галузей економіки держави i вимоги до його компетентності, соціально важливих якостей, систему виробничих функцій i типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації.

Можна зробити висновок про те, що особистісний компонент підготовки фахівців залишається поза увагою вузів, хоча саме він виходить на перший план у практичній діяльності вчителя.

Ґрунтуючись на попередні особливості, можна виділити три групи професійних особистісних якостей, котрі є достатніми та необхідними для успішної професійної діяльності вчителя.

До першої групи входять комунікативні якості, що є ключовими у роботі вчителя. До цієї групи належать такі якості, як комунікабельність, емпатія та толерантність.

Другу групу представляють морально-регулятивні якості, такі, як гуманність, доброта, розумна вимогливість до себе та до інших, відповідальність, справедливість.

Третя група - емоційно-вольові якості, до якої входять, професійна активність, прагнення до самовдосконалення, адекватна самооцінка.

Отже, для забезпечення ефективного формування особистісних якостей у навчально - виховному процесі, виховна робота повинна здійснюватися з проекцією на специфіку спеціальності студентів та їх майбутню педагогічну професію. Процес виховання студентів має характеризуватися творчим підходом до його організації та враховувати, передусім, специфіку вищого навчального закладу, який має стати для студентів «школою» саморозвитку, самоуправління, самодисципліни, свідомої відповідальності, співробітництва й творчості викладача й студента».

Цікавий матеріал з практичної педагогічної діяльності представлено М. Стойковою. Кожній дорослій людині відомо, що всі діти люблять різні секрети й таємниці. Тому віддамо належне глобальному пошуку істини нашими дітьми і назвемо процеси формування, розвитку й життєдіяльності школи просто «секретами».

«Секрет перший - секрет самого початку»

Це знайомство з видатними педагогами країни та новаторськими педагогічними ідеями, уже реалізованими у практиці навчально-виховного процесу у школах Києва, Москви, Харкова.

Для того щоби школа стала успішною, необхідна «плідна дебютна ідея». Дуже важливо ,щоб ця «дебютна ідея» охоплювала по можливості всі головні напрями діяльно школи ,щоб вона могла об'єднати дітей і дорослих і була спрямована на досягнення конкретних позитивних результаті у процесі продуктивного творчого співробітництва.

Другий секрет - це секрет постійного активного творчого пошуку

Пошукова активність - це головна рушійна сила саморозвитку, оптимальний засіб для підтримки нормального психічного стану та здоров'я особистості. Наявність яскраво вираженої творчої активності-це не обов'язкова, але важлива професійна риса хорошого вчителя. З усього сказаного випливає, що школа може стати успішною тільки тоді, коли в ній створено все для активної творчої діяльності кожного вчителя. Творчість учителя - це найважливіший наочний стимул до розвитку дітей.

Третій секрет - моделювання та організація ситуацій, що гарантують успіх.

Будь-яка успішна реалізація маленького проекту одним учителем чи маленькою групою вчителів помножується на відчуття успішності діяльності всього колективу, а це підвищує позитивний настрій усієї школи. Дуже важливо, щоб ідейним та організаційним лідером був директор школи.

Четвертий секрет успішної школи-це секрет друзів!

Пригадаймо мудре народне прислів'я: «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти». Ми ризикнемо навіть запропонувати вам такий текст: якщо до вас у школу приїхала офіційна особа із серйозною перевіркою й від'їжджає вона ,не ставши другом та однодумцем, значить, статус вашої школи як успішної викликає сумніви. Але тут є одна проблема: серйозні офіційні особи зазвичай мають значний життєвий досвід, вони бачили багато шкіл і їм є з чим порівнювати. Звідси випливає ще один секрет: в успішній школі будь-який гість почувається як удома, не кажучи вже про вчителів і дітей, які проводять у школі значну частину свого життя.

П'ятий секрет - це секрет критичного ставлення до того, що зроблено. Головний недолік будь-якої роботи - відсутність недоліків.

Спробуємо сформувати деякі з них:

- Творчий процес потребує достатньої свободи.

- Необхідні нові педагогічні підходи, які б допомагали нашим учням упевнено орієнтуватись у швидко змінюваному інформаційному полі.

- Бажано знайти нові ефективні можливості розширення сфери творчої діяльності школярів.

- Учителям дуже необхідні надійні діагностичні методики, які б давали змогу оцінювати рівень розвитку різних інтелектуальних і креативних параметрів особистості людини.

Отже, учитель - це найталановитіша в усіх відношеннях людина : в умінні стати духовно близьким учню, нездоланному прагненні розвинути учня завдяки своєму знанню предмета, неординарності мислення ,глибинному прагненні відчувати красу та зрозуміти суть життя.

1.3 Роль особистісних якостей в професійній діяльності вчителя початкових класів

Усі особистісні якості педагога тісно взаємопов'язані і однаково важливі. Проте провідна роль належить світогляду і спрямованості особистості, мотивам, що визначають її поведінку і діяльність. Ідеться про соціально-моральну, професійно-педагогічну і пізнавальну спрямованість педагога.

Соціально-моральна спрямованість. Український педагог Костянтин Ушинський (1824--1871) писав: «Найголовніша дорога людського виховання є переконання, а на переконання можна діяти тільки переконаннями. У діяльності вчителя ідейна переконаність визначає його соціально-моральну спрямованість, що виражається у соціальних потребах, моральних і ціннісних орієнтаціях, почутті суспільного обов'язку і громадянської відповідальності.

Професійно-педагогічна спрямованість. Навколо неї компонуються основні професійно значущі якості особистості педагога: інтерес до професії, педагогічне покликання, педагогічні нахили.

Інтерес до професії вчителя. Відображається він у позитивному емоційному ставленні до дітей, їхніх батьків, педагогічної діяльності загалом, конкретних її видів, у прагненні оволодіти педагогічними знаннями і вміннями.

Педагогічне покликання. На відміну від педагогічного інтересу, який може бути і споглядальним, означає схильність, що випливає із усвідомлення здатності до педагогічної справи. Основою педагогічного покликання є любов до дітей. Любов до дитини -- це, за словами В. Сухомлинського, «плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини -- це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору». Ідеться про мудру, добру, вимогливу любов, що вчить жити. Ця основоположна якість є передумовою самовдосконалення, цілеспрямованого саморозвитку, багатьох професійно значущих якостей, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість учителя.

Педагогічні нахили. Це стійкі бажання і прагнення присвятити себе педагогічній діяльності. Не може бути хорошим учителем той, хто байдуже ставиться до своєї роботи. Діти безпомилково визначають учителів, які не люблять їх і педагогічної діяльності загалом.

Серед найважливіших якостей -- педагогічний обов'язок і відповідальність. Керуючись ними, вчитель завжди поспішає надати допомогу всім, хто її потребує. Він вимогливий до себе, дотримується своєрідного кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим виявом педагогічного обов'язку є самовідданість учителя.

Якості особистості, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість, формують авторитет учителя -- визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили і переваги. Авторитетний педагог повинен бути ерудованим, справедливим, толерантним, принциповим, людяним, з високим почуттям відповідальності. Не менш істотне значення мають його вміння гідно поводитися, бадьорість і життєрадісність, внутрішня зібраність, стриманість, привітність, привабливість не лише почуттєва й інтелектуальна, а й зовнішня.

Пізнавальна спрямованість. У її основі -- духовні потреби та інтереси. Одним із виявів духовних і культурних потреб педагога є потреба у знаннях. Чи не найважливіший чинник пізнавального інтересу -- любов до свого предмета. Л. Толстой зазначав, що коли «хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять тебе, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то, скільки б ти не змушував учити, наука не справить виховного впливу». Сучасний учитель має добре орієнтуватися у різних галузях науки, яку він викладає, ознайомлюватися з новими дослідженнями, відкриттями і гіпотезами, бачити близькі і далекі перспективи науки, володіти культурою науково-педагогічного мислення.

Особистість учителя як фахівця характеризується такими якостями: професіоналізм, педагогічна культура, педагогічна майстерність, професійно-педагогічна компетентність, педагогічні здібності, професійно-педагогічний потенціал, педагогічна техніка, педагогічна творчість.

Професіоналізм. Це інтегрована якість особистості вчителя, результат його творчої педагогічної діяльності, здатність продуктивно, грамотно розв'язувати соціальні, професійні та особистісні завдання.

Педагогічна культура. Вона є вищим виявом професіоналізму вчителя і охоплює такі компоненти: наукову ерудицію; загальну культуру; педагогічне мислення; педагогічну етику; культуру мовлення; культуру спілкування; духовне багатство; культуру професійного здоров'я; наукову організацію праці; прагнення до самовдосконалення тощо.

Педагогічну культуру слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати, оскільки саме вона забезпечує вдосконалення навчально-виховного процесу і самовдосконалення кожного педагога. Чим вищою є професійна культура педагога, тим різноманітнішою та ефективнішою є його взаємодія з учнями. Вона дає змогу вчителю піднятися до вершин майстерності.

Педагогічна майстерність. Це синтез наукових знань, умінь і навичок, методичного мистецтва і особистісних якостей педагога. Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його високій загальній культурі та педагогічному досвіді. Вона є результатом багаторічного педагогічного досвіду і творчого саморозвитку. Отже, щоб оволодіти педагогічною майстерністю, слід постійно працювати над собою, пропускаючи передовий педагогічний досвід крізь себе, опановуючи нові технології навчання і виховання, формуючи свою чітку професійну позицію.

2. Формування професійних якостей сучасного вчителя

2.1 Психолого - педагогічні умови формування якостей вчителя в процесі вузівської підготовки

Національна система освіти є ключовим елементом розвитку суспільства та держави. Метою державної політики нашої держави щодо розвитку освіти є створення умов для: по-перше, формування зрілості майбутнього фахівця з вищою освітою; по-друге, постійного саморозвитку особистості в процесі професійної самореалізації. Упродовж останніх років процес отримання вищої освіти трансформувався у набуття важливих професійних і життєвих компетенцій та у засіб особистісної самореалізації майбутнього фахівця.

Визначивши європейський напрямок розвитку освіти як основний і принциповий, наша країна модернізує національну систему освіти з метою гуманізації, доступності, якісності та конкурентоспроможності на тлі найкращих європейських і світових здобутків у сфері педагогічно-виховних методів та технологій. Питання професіонального становлення є предметом пильного дослідження психологічної науки, зважаючи на формуючу роль діяльності в розвитку психіки людини. Тому проблема підготовки студентів до майбутньої професії є найактуальнішим завданням освіти сьогодення.

Відомо, що професійне становлення є важливим етапом розвитку особистості, який характеризується поетапним формуванням професійно важливих якостей та особистісним розвитком суб'єкта майбутньої професійної діяльності. Сучасне життя вимагає від особистості високого рівня професіоналізму під час значної активізації внутрішніх ресурсів, свідомої активності і гармонійного розвитку. Орієнтація системи освіти на особистісні якості фахівця з високим рівнем професійних знань є основною метою вузівської підготовки студента до майбутньої професійної діяльності.

Сучасний ринок праці висуває до випускників вищого навчального закладу вимоги як щодо наявності базових професійно важливих якостей особистості, так і до здатності майбутнього фахівця аналізувати свою професійну діяльність, удосконалювати професійні навички, засвоювати нові професійні напрямки, що потребує необхідності розвитку особистісного ресурсу.

Аналіз наукових джерел свідчить, що професійне становлення відіграє особливу роль у процесі розвитку особистості майбутнього фахівця, його професійної свідомості й успішності подальшої професійної діяльності. Професіоналізм особистості передбачає сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються у процесі опанування особистістю знань з метою успішного вирішення складних професійних завдань. У сучасних психологічних дослідженнях зазначається, що процес професійного розвитку передбачає становлення студента як суб'єкта освітньої діяльності і здатність його до організації самостійних, професійних та особистісно значущих дій. Реалії сьогодення вимагають від майбутніх фахівців не лише професійної стійкості при умовах конкурентного ринку праці, а й готовності до зміни вектору своєї професійної діяльності. Саме тому особливо важливим у процесі професійного становлення є формування основ професіоналізму завдяки реалізації особистісного потенціалу. Усе це можливо за умов усвідомлення людиною ролі власного особистісного потенціалу та його вивчення, що у процесі навчально-професійної діяльності може викликати подальший розвиток особистісних якостей.

Період студентства - переважно від 18 до 25 років - характеризується найбільш динамічними змінами особистості щодо формування певних рис характеру та показників інтелекту. Поняття становлення належить до категоріального апарату філософії, психології, соціології, педагогіки й інших галузей знань. З точки зору філософії становлення виражає раптову мінливість речей та явищ, їхнє неперервне перетворення з однієї властивості в іншу. Становленням визначають перехід від однієї визначеності буття до іншої. Усе, що існує, перебуває у становленні, а його буття й є цим процесом.

В. Слободчиков розглядає процес становлення як складову процесу розвитку. На його думку, категорія розвиток одночасно містить у собі як мінімум три процеси: становлення, формування, перетворення. Становлення - це перехід від одного певного стану до іншого - більш високого рівня; єдність вже здійсненого і потенційно можливого. Отже, процес професійного становлення як психологічна категорія відображає процес саморозвитку людини впродовж життя, у межах якого відбувається становлення специфічних видів суб'єктної активності особистості на основі розвитку і структурування сукупності професійно орієнтованих її характеристик, що забезпечують реалізацію функцій пізнання, спілкування та регуляції в конкретних видах діяльності і на етапах професійного шляху.

На думку В.Ф. Орлова, професійне становлення визначається як:

- процес перетворення сформованих професійних якостей;

- етап розвитку професійної культури, на якому професійні якості вже сформувалися, але професійна діяльність не набула остаточної форми;

- форма відображення у свідомості індивіда власного об'єктивно-реального розвитку особистісних професійних якостей;

- рух до розв'язання суперечності між наявними рефлексивними уявленнями, способами мислення, знаннями, уміннями та навичками професійної діяльності і відсутністю досвіду їх реалізації на практиці, між минулим досвідом особистісного розвитку та майбутнім розвитком професійної майстерності, культури праці, між двома етапами усвідомлення власного Я: Я-студент, що опановує професію, і Я-фахівець.

В.А. Семиченко вважає, що необхідно систематично проводити комплексні широкомасштабні дослідження для одержання достовірних даних про психологію сучасного студента, тенденції змін, які відбуваються, проводити психологічну експертизу педагогічних новацій та пропонованих організаційних форм і технологій, психологічну підготовку адміністративного та професорсько-викладацького складу всієї системи професійної освіти. Дослідниця визначає, що діяльність студента як суб'єкта професійної підготовки є ефективною лише тоді, коли вона інтегрується із загальною системою професійної підготовки. Вона стверджує, що впродовж навчання необхідно враховувати як реальні психологічні якості майбутніх фахівців, так і подальші тенденції розвитку цих якостей.

Отже, професійний розвиток особистості безпосередньо пов'язано з проблемою особистого ставлення людини до професії та її особистісного зростання у професійній діяльності. При цьому процес професійного розвитку є нерівномірним і гетерохронним, що пов'язано зі станом нестійкості та нерівноваги.

Е.Ф. Зеєр відзначає у своїх дослідженнях, що професійному становленню майбутнього фахівця притаманні певні суперечності. Так, на стадії професійної адаптації професійний розвиток визначається низкою суперечностей між вимогою нової для особистості соціально-професійної ситуації та рівнем соціально-професійної кваліфікації і компетенції. Чинником, який ініціює професійне становлення, є особистісний розвиток майбутнього фахівця.

Отже, на початковому етапі професійного становлення закладаються лише загальні передумови засвоєння професії, що є необхідними для заключного етапу навчання та для подальшого професійного становлення і зростання.

Для студентів 4-го курсу провідною діяльністю є науково-пізнавальна. Науковці розглядають цей етап як етап інтенсифікації, який передбачає розвиток загальних та спеціальних здібностей, інтелекту, емоційно-вольової регуляції, відповідальності за своє становлення і самостійності. Психологічними критеріями успішності проходження цього етапу є інтенсивний особистісний та інтелектуальний розвиток, соціальна ідентичність, самоосвіта, оптимістична соціальна позиція і готовність до завершального етапу професійного навчання. Досвід досліджень багатьох науковців переконує, що умовою конструктивного професійного зростання особистості майбутнього фахівця є розвиток певних професійно важливих якостей, а саме: відповідальності, спрямованості, компетентності. Основним джерелом професійного розвитку на початкових етапах професійного становлення є рівень особистісного розвитку студента. Упродовж навчання співвідношення особистісного та професійного розвитку набуває характеру динамічної неврівноваженої цілісності. На стадії професіоналізації професійний розвиток особистості починає домінувати над особистісним і визначати його. Готовність до майбутньої професійної діяльності базується на професійно-ціннісних орієнтаціях особистості, мотивах вибору професійних уподобань та на Я-концепції майбутнього фахівця. У ситуації вибору опиняється безпосередньо професія, що відповідає схильностям і здібностям, певний вищий навчальний заклад, конкретна спеціальність згідно з життєвими планами й очікуваннями особистості. Так, у період юнацтва людина визначає лише основні орієнтири свого життєвого і професійного шляху.

Отже, професійне становлення майбутнього фахівця впродовж навчання у вищому навчальному закладі передбачає формування у студентів:

- здатності займати активну позицію з розвитку саморегуляції особистості щодо забезпечення максимального особистісного розвитку з мінімальними затратами;

- позитивного ставлення до навчальної діяльності та ініціювання пізнавальної активності;

- здатності планувати і прогнозувати своє професійне становлення;

- усвідомлення своїх потенційних можливостей та готовності розвивати професійно важливі якості, які мають недостатній рівень сформованості;

- здатності мобілізувати весь свій особистісний потенціал заради досягнення цілей розвитку себе як професіонала.

Відсутність відповідальності призводить до появи внутрішньо особистісних конфліктів, відсутності творчості у професійній діяльності, що формує роль людина-виконавець, конформізму, спаду інтересу до соціально значущого результату професійної діяльності, зацікавленості в удосконаленні професійної діяльності, відсутності духовної складової соціальної поведінки, виникнення захисних механізмів у майбутнього фахівця, у тому числі різного роду аддикцій (наркотики, алкоголь тощо).

Отже, формування особистості майбутнього фахівця впродовж навчання у вищому навчальному закладі є досить актуальною проблемою вищої школи, оскільки відповідальність є особистісною характеристикою та безпосередньо пов'язана з вирішенням професійних і життєвих проблем.

2.2 Роль самовиховання в формуванні професійно важливих якостей майбутнього вчителя

Професійне самовдосконалення майбутнього педагога - це свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня своєї професійно-педагогічної компетенції і розвитку професійно значущих якостей відповідно до зовнішніх соціальних вимог, умов професійної педагогічної діяльності і власної програми розвитку.

Самовиховання проходить інколи непомітно для самої людини. Вона розвиває сильні сторони своєї натури, долає недоліки і не завжди усвідомлює, що займається самовихованням. Зрозуміло, що таке неусвідомлене самовиховання, зазвичай, має епізодичний характер, відбувається без чіткого плану і розгорнутої програми, що не може не знизити його результативності. Набагато вищою ефективністю характеризується цілеспрямоване усвідомлене самовиховання.

Організовуючи процес самовиховання студентів першого курсу, викладачі спираються, передусім, на той факт, що для них є характерним займатися самоаналізом, самооцінкою, самовихованням, але практика засвідчує, що, зазвичай, це проходить нецілеспрямовано щодо майбутньої професії. Щоб самовиховання стало професійно усвідомленим та цілеспрямованим, майбутній педагог повинен відчути, оцінити свою придатність до педагогічної професії.

Основні завдання вищого педагогічного закладу освіти щодо самовиховання майбутніх учителів:

- показати значення, актуальність процесу самовиховання для всебічного розвитку особистості людини;

- допомогти студентам в адекватній самооцінці своєї особистості;

- пробудити бажання зайнятися професійним самовихованням;

- допомогти розробити програму самовиховання, шляхи та засоби її реалізації;

- стимулювати у студентів потребу до організації самовиховання школярів у своїй подальшій практичній діяльності.

Процес самовиховання майбутніх учителів можливий тільки за умови, що до них ставитимуться вимоги, дещо вищі від їх можливостей. Важливою умовою є відношення студентів до поставлених вимог. Зрозуміло, що тільки при усвідомленому прийнятті цих вимог студент відчуватиме потребу у самовихованні. Оскільки процес самовиховання є неперервним, то і його мета, і поняття про ідеал постійно змінюються, а вимоги до студента мають постійно зростати.

Структурно процес самовиховання майбутніх педагогів можна умовно поділити на такі етапи:

- самоусвідомлення і прийняття рішення зайнятися самовихованням;

- планування і розробка програми самовиховання;

- безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань в роботі над собою;

- самоконтроль і самокорекція цієї діяльності.

Початок роботи майбутнього педагога із самовиховання -- етап самопізнання, яке дозволяє виявити свої здібності і можливості, рівень розвитку потрібних якостей особистості.

Самопізнання відбувається у таких напрямках: самопізнання себе в системі соціально-психологічних стосунків в умовах навчальної діяльності і тих вимог, які ставить до студентів ця діяльність; самопізнання рівня компетентності і якостей власної особи, що здійснюється шляхом самоспостереження, самоаналізу своїх вчинків, поведінки, результатів діяльності; критичний аналіз висловлювань на свою адресу, самоперевірка себе в різних конкретних умовах діяльності; самооцінка, яка виробляється на основі співставлення наявних знань, умінь, якостей особистості з поставленими вимогами. Обов'язковою умовою об'єктивності самопізнання виступає адекватна самооцінка, на основі якої забезпечується критичне ставлення майбутнього педагога до своїх досягнень і недоліків.

Ефективність самовиховання майбутнього педагога значно підвищується за умови, що він докладе достатньо зусиль і на етапі самоконтролю та самокорекції. Суть діяльності студента на цьому етапі в тому, що він контролює роботу над собою, повністю тримає її в полі своєї свідомості (рефлексії) і на цій основі своєчасно виявляє або попереджує можливі відхилення реалізованої програми самовиховання від заданої, планової, вносить відповідні корективи до плану подальшої роботи. З цією метою студентам пропонують вести щоденник, в якому методом самозвіту відображати зміст, характер роботи над собою за день, тиждень, місяць.Зрозуміло, що ефективність роботи із самовиховання майбутніх учителів залежить від того, наскільки вони володіють прийомами самовиховання. Саме тому студентів слід ознайомити з тими прийомами самовиховання, які можна використовувати на кожному етапі самовиховання.

Так, на етапі самопізнання доцільно використовувати самоспостереження, самоаналіз, самооцінку.

Самоспостереження -- спостереження за своїми діями, вчинками, думками, почуттями. Воно є необхідною передумовою контролю особистості за власною поведінкою та діяльністю.

Самоаналіз -- роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками. Його використання допомагає студентам розкрити причини своїх успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.

Самооцінка -- судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком.

На етапі планування роботи над собою використовують самозобов'язання, особистий план роботи над собою, програму самовиховання, девіз життя.

Самозобов'язання -- письмово оформлені зобов'язання перед собою за певний період часу домогтися сформування у себе конкретних позитивних якостей чи позбутися якихось недоліків. Вони можуть бути оформлені і у вигляді власних правил поведінки.

Самозобов'язання чи правила власної поведінки можуть стати основою для складання плану роботи над собою і програми самовиховання. Особистий план роботи над собою передбачає систему заходів діяльності студента, яка має сприяти формуванню у нього особистісних якостей, необхідних майбутньому педагогу. Програма самовиховання передбачає розкриття змісту роботи студента над удосконаленням своєї особистості на тривалий період. Девіз життя -- це влучно сформульовані життєва ціль та життєве кредо, які визначають повсякденну поведінку її автора.

На етапі реалізації програми самовиховання можна використати такі прийоми самовиховання, як самопереконування, самонавіювання, самонаказ, самосхвалення, самозаохочення, самоосуд та інші.

Самопереконування полягає в тому, що студентові у певній конкретній ситуації пропонують знайти аргументи і за допомогою них переконатися в тому, правильно чи неправильно він вчинив. Самопереконування застосовується у тих випадках, коли людина сприйняла якусь пропозицію, вказівку, наказ, але у неї не вистачає рішучості діяти відповідно до них.

Самонавіювання -- психічний вплив людини на саму себе. Цей прийом передбачає вплив на самого себе шляхом повторення подумки чи вголос певних суджень до повного оволодіння собою ("Я зможу спокійно вислухати зауваження").

Самозаохочення застосовують у випадках, коли студент, долаючи труднощі, виконав складне завдання. До нього вдаються, коли необхідно подолати негативні риси характеру.

Самоосуд -- прояв незадоволення своїми діями, вчинками, поведінкою.

Докори сумління пробуджують свідомість, викликають внутрішнє хвилювання і почуття вини перед іншими. Самоосуд викликає бажання позбутися недоліків у своїй поведінці.

Самонаказ -- прийняття особистістю твердого рішення ніколи не відступати від власних принципів, завжди поводитись тільки належним чином.

На етапі контролю і регуляції використовують прийоми самоконтролю, самозвіту, самооцінки та інші.

Самоконтроль--у психології один із видів усвідомленої регуляції людиною власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, висунутим вимогам, правилам, зразкам.

Самозвіт -- звітування особистості подумки перед собою про виконання взятих зобов'язань, плану самовиховання, програми самовиховання. Самозвітом можна займатися і щоденно, відзначаючи, що зроблено протягом дня у плані вдосконалення своєї особистості.

Отже, самовиховання - це етап самопізнання, яке дозволяє виявити свої здібності і можливості, рівень розвитку потрібних якостей особистості. Вона розвиває сильні сторони своєї натури, долає недоліки і не завжди усвідомлює, що займається самовихованням.

Висновки

професіоналізм педагогічний особистісний

У даній курсовій роботі були розглянуті психологічні особливості та структура педагогічної діяльності. Розглянуті професійно важливі якості особистості сучасного вчителя та роль особистісних якостей в професійній діяльності вчителя початкових класів. Також у цій роботі були викладені такі питання як психолого - педагогічні умови формування якостей вчителя в процесі вузівської підготовки та роль самовиховання в формуванні професійно важливих якостей майбутнього вчителя.

На основі вищесказаних питань були складені завдання ,які в ході роботи були розглянуті наступним чином:

1. Розглянуто психологічні особливості та структуру педагогічної діяльності.

Особливість педагогічної професії полягає в тому, що вона за своєю природою має гуманістичний, колективний і творчий характер.

Гуманістична педагогіка розглядає знання як засіб і умову усвідомлення людиною свого місця в житті, виховання в неї почуття власної гідності, незалежності.

Колективний характер педагогічної професії. Якщо в інших професіях типу «людина -- людина» результат, як правило, є продуктом діяльності однієї людини -- представника професії (наприклад, продавця, бібліотекаря, лікаря), то у педагогічній професії дуже важко виокремити внесок кожного педагога, сім'ї та інших джерел впливу в якісне перетворення суб'єкта діяльності.

Творчий характер педагогічної професії. Рівень творчості педагога відображає ступінь використання ним своїх можливостей для досягнення поставлених цілей.

У структурі педагогічної діяльності виокремлюють такі взаємопов'язані компоненти:

Конструктивний компонент. Він пов'язаний із добором та композицією навчально-виховного матеріалу відповідно до вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Організаційний компонент. Передбачає залучення учнів до різноманітних видів діяльності.

Комунікативний компонент. Сутність його полягає у встановленні педагогічно доцільних взаємин з учнями, колегами, батьками.

2. Визначено професійно важливі якості особистості сучасного вчителя.

Отже ,професійно важливі якості (ПВЯ) - це індивідуальні властивості суб'єкта діяльності, які необхідні й достатні для реалізації на нормативно заданому рівні оволодіння професією й виконання завдань професійної діяльності.

На першому місці, як правило, має стояти така дуже важлива якість педагога, як любов до дітей. Якщо вчитель любить дітей, то буде їх навчати із задоволенням, що дасть йому великих успіхів.

Також вчитель повинен бути людяним, милосердним, добрим, тактовним, чуйним, терплячим та щирим. Не менш важливим є авторитет вчителя, що проявляється в культурі поведінки, культурі зовнішнього вигляду та в професійній компетентності.

В загальному, можна виділити такі ПВЯ, як :

1) індивідуальні якості (темперамент, задатки (здібності) тощо);

2) особистісні, комунікативні якості;

3) статусно-позиційні особливості - особливості його положення, ролі, відношень у колективі;

4) діяльнісні (професійно-предметні) показники.

Отже, учитель - це найталановитіша в усіх відношеннях людина : в умінні стати духовно близьким учню, нездоланному прагненні розвинути учня завдяки своєму знанню предмета, неординарності мислення ,глибинному прагненні відчувати красу та зрозуміти суть життя.

3. Проаналізовано роль особистісних якостей в професійній діяльності вчителя початкових класів.

Усі особистісні якості педагога тісно взаємопов'язані і однаково важливі. Проте провідна роль належить світогляду і спрямованості особистості, мотивам, що визначають її поведінку і діяльність. Ідеться про соціально-моральну, професійно-педагогічну і пізнавальну спрямованість педагога.

Соціально - моральна спрямованість. У діяльності вчителя ідейна переконаність визначає його соціально-моральну спрямованість, що виражається у соціальних потребах, моральних і ціннісних орієнтаціях, почутті суспільного обов'язку і громадянської відповідальності.

...