Організація дозвілля дітей з особливими потребами як шлях їх соціалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Департамент науки і освіти

Харківської обласної державної адміністрації

Харківської обласної ради

КУРСОВА РОБОТА

з соціальної педагогіки

на тему: Організація дозвілля дітей з особливими потребами як шлях їх соціалізації

2015



Зміст

Вступ

Розділ 1: Теоретичні основи організації дозвілля дітей з особливими потребами

1.1 Поняття і зміст культурно-дозвільної діяльності

1.2 Особливості соціалізації дитини-інваліда засобами культурно-дозвільної діяльності

1.3 Соціально-педагогічні форми і методи організації дозвільної діяльності як засоби соціалізації дітей з особливими потребами

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Експериментальна перевірка соціально-педагогічних форм і методів організації дозвільної діяльності як засобів соціалізації дітей з особливими потребами

2.1 Загальні питання проведення дослідної роботи дітей з обмеженими можливостями

2.2 Впровадження комплексу форм і методів організації дозвільної діяльності дітей з особливими потребами

2.3 Аналіз результатів дослідження

Висновок до розділу 2

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

інвалід соціалізація дозвільний

Актуальність дослідження. Проблема вдосконалення умов і вироблення ефективних технологій соціалізації та культурної інтеграції дітей інвалідів останнім часом набуває особливої ??актуальності. Це пов'язано з погіршенням найважливіших параметрів середовища життєдіяльності, в якій відбувається формування і розвиток особистості дитини, обумовлене обмеженими можливостями соціальних інститутів, покликаних забезпечувати корекцію і розвиток особистості дитини, складністю соціально-педагогічних і психологічних проблем, (що виникають у процесі коррекційної діяльності.

Процес особистісного формування дитини з обмеженими можливостями обтяжений одним або декількома несприятливими факторами біологічного, соціального, психологічного, і педагогічного характеру, які посилюють проблему соціально-культурної дезадаптації дитини, перешкоджають освоєнню основного репертуару соціальних ролей, які є найважливішою умовою і базовим критерієм соціалізації особистості.

Не менш важливий фактор актуальності теми - слабка теоретична розробленість даного аспекту проблеми. Методи традиційної педагогіки, що сформувалися на іншій методологічній базі та апробовані на соціальних групах нормативних особистостей, не здатні в повному обсязі вирішити проблему соціалізації дитини з обмеженими можливостями.

Значні соціалізуючі можливості закладені в культурно - дозвільної діяльності, яка здатна компенсувати дефіцити соціалізації інших інститутів і соціально-психологічних середовищ, і насамперед сім'ї, школи, корекційних установ.

Можливості культурно - дозвільної діяльності обумовлені її саморобної природою і творчим характером, що дозволяє доповнити процес соціалізації умовами самореалізації особистості.

Однак даний аспект проблеми слабо розроблений в спеціальній літературі, що зумовлено традиційною трактуванням культурно - дозвільної діяльності переважно як засобу самореалізації та рекреації та недооцінкою її соціалізуючих та соціально-інтеграційних потенціалів.

На практиці соціалізуючі і самореалізаційні можливості культурно - дозвільної діяльності по відношенню до дітям з особливими потребами реалізуються не повною мірою - як в силу специфічних бар'єрів, викликаних різними, типами дефектів, так і з причини невідповідності змісту діяльності запитам та інтересам дитини, відсутності розвиваючих форм культурно - дозвільної діяльності (освітніх, рольових, ігрових, арт терапевтичних), спеціально призначених для вирішення проблем, зумовлених дефектом і здатних компенсувати його наслідки.

Тема курсової роботи спрямована на розгляд такої соціальної проблеми як соціалізація дітей з особливими потребами в суспільстві, шляхом організації дозвілля, що є на сьогоднішній день однією з провідних проблем як соціальної педагогіки так і суспільства в цілому.

В моїй курсовій роботі відображено вирішення проблеми соціалізації дітей з особливими потребами які мають труднощі в адаптації в суспільстві за допомогою дозвілля. Тому у зв'язку з цим були розроблені програми організації дозвілля розширення знань в структурі сучасної соціальної педагогіки впливу культурно - дозвільної діяльності на соціалізацію дітей з особливими потребами.

Об'єктом курсової роботи є процес організації дозвілля дітей з особливими потребами.

Предметом курсової роботи є соціально-педагогічні форми і методи організації дозвільної діяльності як засобів соціалізації дітей з особливими потребами.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити форми і методи організації дозвілля дітей з особливими потребами для їх успішної соціалізації.

Відповідно до мети в роботі були поставлені такі завдання:

1.Дослідити потенціал культурно - дозвільної діяльності як засіб соціалізації дітей з особливими потребами;

2.розглянути поняття та зміст культурно-дозвільної діяльності;

3.Вивчити форми і методи організації культурно-дозвільної діяльності в роботі соціального педагога;

4.Розробити та експериментально перевірити форми і методи організації дозвілля дітей з особливими потребами.

У ході дослідження використовувалися такі методи.

1) теоретичні: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення масового і передового педагогічного досвіду, порівняння, класифікація і узагальнення наукової інформації з проблемами дослідження;

2) емпіричні: спостереження, педагогічний експеримент, та констатація стану предмета дослідження;

Курсова робота складається зі вступу, 2 розділів, що діляться на підрозділи, висновки та перелік використаної літератури.



Розділ 1: Теоретичні основи організації дозвілля дітей з особливими потребами

1.1 Поняття і зміст культурно-дозвільної діяльності

Культурно - дозвільна діяльність - це процес прилучення до культури, виражений в матеріальній та духовній формі.

Культурно - дозвільна діяльність функціонує різноманітно, що динамічно розвивається природного і соціального середовища і являє собою цінності, зразки і визнані способи поведінки, об'єктивувалися в нашому суспільстві, зафіксовані і передані наступним поколінням в якості результату.

Форми, методи і засоби культурно - дозвільної діяльності притаманні даному типу громадських і виробничих відносин суспільства і відображають рівень оволодіння людиною духовною і матеріальною культурою.

Серед різноманітних соціальних характеристик дозвілля важливими представляються дві:

1) дозвільна діяльність є, як правило, невиробничої діяльністю;

2) дозвільні види діяльності вибираються самостійно, за власною ініціативою.

У сфері дозвілля перехрещуються інтереси особистості і суспільства. Види дозвільної діяльності настільки різноманітні, наскільки розвинені культурні інтереси і потреби особистості. Ці інтереси і потреби особистість може задовольнити вдома або в установах культурно-дозвільного типу. В умовах домашнього дозвілля культурна діяльність, будучи протилежністю професійної, носить самодіяльний характер.

В даний час соціально-культурна сфера є провідною ланкою суспільства для розвитку демократії. Систему культурно-дозвіллєвої діяльності слід розглядати як процес постійного розвитку в нерозривній єдності теорії, організації та методики. У Цій системі слід розрізняти не тільки чітку структуру, сукупність взаємопов'язанім и взаємодіючих елементів, зафіксованих на якийсь певний момент, але й її яскрава вираженість динамізм розвитку и вдосконалення шкірного елемента.

Для того щоб культурна діяльність була змістовною, цікавою, емоційно насіченою, фахівцям слід максимально оволодіти методикою культурно - дозвіллєвої діяльності, тобто сукупністю методів, способів, прийомів та дій цілеспрямованого досягнення поставленої мети.

Соціально-культурна діяльність, в силу свого компенсаторного характеру володіє значними педагогічними ресурсами соціалізації особистості дитини-інваліда, створюючи додаткові по відношенню до інших інститутів умови особистісного розвитку, оптимізують процеси соціальної інтеграції та особистісного становлення; мінімізуючи сегрегаційні (ізолюючі) умови життєдіяльності особистості дитини і з обмеженими можливостями.

Компенсаторні можливості соціально-культурної діяльності, що визначають її соціалізуючий потенціал, зумовлені: по-перше, її культурно-творчим змістом, що дозволяє вирішувати проблеми, що знаходяться за межами дозвілля; по-друге, колективними формами організації спільної діяльності, що сприяють інтеграції особистості інваліда в найближче соціальне оточення; по-третє, природна самодіяльність, що підвищує суб'єктивну значущість мотивації участі дитини.

Таким чином, реалізація соціалізуючих ресурсів соціально-культурної діяльності передбачає: а) побудова соціалізації, на базі взаємодоповнюючих процесів реабілітації та самореалізації особистості; б) оптимізацію соціально-психологічного середовища життєдіяльності людини з обмеженими можливостями; в) діяльну включення в процес реабілітації та соціально-культурної інтеграції членів сім'ї дитини-інваліда.



1.2 Особливості соціалізації дитини-інваліда засобами культурно - дозвільної діяльності

В якості найважливішого ресурсу соціально-культурної інтеграції інвалідів, розглядається соціально-культурна діяльність, здатна оптимізувати умови соціалізації особистості за рахунок її вільного характеру і само реалізаційного потенціалу, забезпеченого культурою як сукупністю певних засобів, результатів і можливостей формування та реалізації людської сутності. Соціалізація дитини з особливими потребами розглядається як процес розвитку особистості за допомогою освоєння основного репертуару соціальних ролей, метою якого є підвищення якості життєдіяльності, а критерієм - ступінь задоволеності дитини щ особливими потребами своїм, соціальним статусом.

Психологічні дослідження багатьох науковців В. Питеркина, В. Байрамової та інших свідчать, що більшості учнів з особливими потребами властиві суттєві проблеми, пов'язані із навчанням. Вони відчувають себе ізольовано, зневірюються у власних силах, їм властиві підвищена тривожність, роздратованість, емоційні розлади. Вони переживають великий дефіцит соціальних контактів, стикаються із труднощами міжособистісних відносин, у міжособистісних стосунках спостерігаються підлеглі відношення.

Підвищена потреба у захисті, відповідальність за прийняття рішення найчастіше перекладається на оточуючих, у їхній мові домінують слова: самотність, нездатність, неспроможність, марність життя, занижена самооцінка, невпевненість у собі, втрачають впевненість у собі, в можливостях самореалізації, зокрема в особистісній сфері, створенні власної сім'ї і вихованні дітей.

Виховна діяльність, складає органічну частину життя дитини особливими потребами і являє собою систему організованих і цілеспрямованих занять, які допомагають дітям успішно вчитися, виробляють у них навички суспільно корисної праці, свідому дисципліну, колективізм, сприяють моральному, розумовому, фізичному вихованню школярів, задовольняють їхні культурні запити і спрямовують активність у русло корисної діяльності.

Головними завданнями змістовного дозвілля є поглиблення загальнонаукових та спеціальних знань, розвиток світогляду, виявлення різноманітних творчих здібностей і сприяння їх усебічному розвитку, виховання в школярів самостійності та ініціативи, вироблення навичок самоосвіти, підготовка до майбутньої практичної діяльності. Таким чином, дозвілля може стати важливою умовою підвищення ефективності всього навчально-виховного процесу дитини з особливими потребами та шкіл-інтернатів в цілому.

Зміст дозвілля характеризується педагогічною цілеспрямованістю і суспільно необхідним характером діяльності учнів. Особливість виховання, здійснюваного поза уроками, полягає в тому, що продовжуючи процес пізнання, ця робота в той же час створює найбільш сприятливу атмосферу для виховання самостійності і співробітництва. Дуже важливо, що в основі організації роботи з дітьми лежить самоврядування, забезпечується свобода творчості, самостійність, активність, можливість вибору виду діяльності, формуються інтереси підростаючого покоління до різноманітних факторів позашкільного середовища.

Шлях до виховання особистості - включення дитини в значущу для неї діяльність, а також організація таких видів діяльності, коли здійснюється саморозвиток особистості. Багато педагогічних колективів шкіл-інтернатів дійшли висновку, що комплексний підхід до справи виховання сприяє подоланню традицій однобічно-здрібненого розуміння і здійснення виховного процесу, творчому розвитку цілісного процесу формування нової людини.

Успішно реалізувати комплексний підхід у вихованні можна при дотриманні таких принципів: цілеспрямованості всього процесу виховання, системності і безперервності, свідомого акценту на зв'язок із життям країни, збагачення дітей практичним соціальним досвідом, який у складних ситуаціях допоможе їм зайняти активну позицію, педагогічної доцільності виховних впливів, диференційований підхід до вихованців, урахування вікових особливостей. Організація змістовного дозвілля має бути спрямована на розвиток якостей, необхідних для подальшої активної пізнавальної діяльності, спостережливості, охайності, самостійності, любові до природи, читання книг.

Серед факторів, що впливають на розвиток самостійності, є спілкування з дорослим, участь у суспільно корисній діяльності, розвиток довільності, спілкування з однолітками, розвиток уваги та уяви. Такі фактори, як розвиток самосвідомості, внутрішнього плану дій, почуття дорослості, ознайомлення з правилами поведінки мають займати в орієнтаціях вихователя не останні рангові місця.

У процесі соціалізації дитини з відхиленнями у розвитку важлива роль відводиться адаптації, а також прийняттю і засвоєнню зразків поведінки, соціальних і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві.

Створення оптимальних умов для успішного соціального розвитку, соціальної адаптації дитини, незалежно від рівня його психофізичного розвитку, виступає сьогодні однією з пріоритетні соціальних завдань в усіх розвинених країнах.

Діти з відхиленнями у розвитку виявляються: скуті в пересуванні і використанні сенсорних каналів сприйняття, діти не можуть опанувати усім різноманіттям людського досвіду, що залишається поза сферою досяжності. Вони також позбавлені предметно-практичної діяльності, обмеження в ігровій діяльності, що негативно позначається на формуванні вищих психічних функцій. Порушення, нестача розвитку у дитини може виникнути раптово після травми, нещасного випадку, хвороби, або розвиватися і поглиблюватися на

Упродовж тривалого часу, наприклад, через вплив не сприятливих факторів навколишнього середовища. Недолік, порушення можуть усуватися (повністю або частково) медичними та психолого-педагогічними, соціально-культурними засобами або зменшуватися в своєму прояві. Такими засобами можуть виступати догляд, організація харчування, сприяння в отриманні медичної, правової, соціально-психологічної допомоги, допомоги у професійній підготовці, працевлаштуванні, організації дозвілля і т.д.

У дітей з обмеженими можливостями через дефекти розвитку утруднено взаємодії з соціальним середовищем, знижена здатність адекватного реагування на що відбуваються зміни, ускладнюються вимоги.

Вони відчувають труднощі досягнення своїх цілей в рамках існуючих норм, що може викликати у них неадекватну реакцію і привести до відхилень у поведінці. У теж час, досвід спеціальних освітніх установ показує, що такі діти проте здатні опанувати прийнятими в суспільстві нормами поведінки. Особливо важливе значення має соціально культурна орієнтування в процесі соціалізації дітей з обмеженими можливостями.

Програма соціалізації дітей з обмеженими можливостями повинна будуватися на принципі особистісно-орієнтованого взаємодії дорослих з дітьми і повинна забезпечувати:

* охорону, зміцнення, розвиток фізичного і психічного

здоров'я дітей;

* емоційне благополуччя кожної дитини;

* інтелектуальне, моральне, психологічне, економічне, правовий розвиток;

* залучення дітей до загальнолюдських цінностям.

Інтеграція дітей та підлітків з обмеженнями в життєдіяльності в соціокультурне середовище однолітків можлива при проведенні масових заходів, таких як: ранки, творчі виставки, конкурси та культурно-пізнавальні екскурсії. Відповідно, соціально-культурне обслуговування дітей - інвалідів передбачає і організацію культурного дозвілля.

Широкі соціалізуючи та виховні можливості, на наш погляд, організація екскурсій для дітей. Так, наприклад, Кирюханцев К.А. у доповіді «Культурно - пізнавальний туризм в освітній діяльності установ додаткової освіти» описує можливості, які дають туризм, та екскурсія допомагає освоїти багатовимірний соціокультурний досвід уявлень, символів, традицій, стереотипів і зразків діяльності, дозволяє дитині зрозуміти картину світу, яка притаманна даному конкретному соціуму , задовольнити почуття культурної ідентичності країні, народу, краю. Екскурсія це також одна з форм дозвілля яка значний впливає на соціалізацію дитини з особливими потребами.

Організація екскурсійних програм може внести важливий внесок у соціалізацію дітей з обмеженими можливостями. Екскурсія сам по собі сприяє соціалізації дитини, формуванню досвіду спілкування і згуртованості колективу. Застосування і адаптація цього методу дозволяє застосовувати його в непростий завдання соціалізації дітей з вадами здоров'я. У теж час, організація туризму, трудомістка сама по своїй суті, вимагає особливої уважності та підготовки при роботі з дітьми з обмеженими можливостями.

Так проведення екскурсій для дітей з обмеженим можливостями це один із різновидів дозвілля, який може також використовуватись як один із методів соціалізації дітей з обмеженими можливостями для забезпечення їх соціалізації, адаптації, самореалізації, можуть бути складовими навчально-виховного процесу, але при цьому вимагають особливого підходу до підготовки та апробації екскурсійного обслуговування.

1.3 Соціально-педагогічні форми і методи організації дозвільної діяльності як засоби соціалізації дітей з особливими потребами

В наш час існує досить багато різноманітних форм і методів організації дозвілля для дітей з особливими потребами. Ці методи залежать від особливостей самої дитини її фізичного та психологічного та психологічного стану.

В цій роботі я пропоную декілька форм і методів організації дозвілля:

1) Казкотерапія у сполученні з екскурсійною формою.

2) Екскурсійний похід

3) Арт-галерея, де вся експозиція присвячена казці

4) Ігрова терапія:

Види ігрової терапії:

I. Спрямована (директивна) ігрова терапія характеризується участю дорослого в грі. Це педагогічно організовані сюжетно - рольові ігри. Діти в цих іграх самі створюють ролі та ігрові ситуації з відтворенням діяльності і відносин дорослих і дітей в соціумі.

Застосування спрямованої ігрової терапії орієнтоване на самостійну гру. Такий вид ігрової діяльності дозволяє вирішити наступні завдання:

1. Розширення репертуару самовираження;

2. Досягнення саморегуляції та емоційної стійкості;

3. Корекція відносин;

4. Виховання творчої ініціативи;

5. Пробудження допитливості;

6. Виховання моральних якостей.

Основні методи організації спрямованої ігрової діяльності:

1. Метод безпосереднього ігрового тренінгу;

2. Метод театралізації;

3. Метод змагальності;

4. Метод рівноправного духовного контакту;

5. Метод виховують ситуацій;

6. Метод імпровізації.

II. Ненаправлена ігрова терапія орієнтована на самостійну гру дитини, де він висловлює свій власний внутрішній світ, самопочуття. Звідси і наявність самостійно організованих і розвиваються сюжетів: імпровізації, твори, проективні гри (пісочний, будівельні) та ін. Роль дорослого тут зведена до мінімуму: організація атмосфери взаєморозуміння, емоційне співпереживання, встановлення обмежень у грі. Таким чином, дорослий може виступати як рівноправний партнер, який підпорядковується правилам гри, що знімає дистанцію між ним і дитиною, розкріпачує останнього.

Ефективність застосування ігрових засобів визначається:

1) Підвищенням ступеня контактності дитини в мікросередовищі;

2) Участю в різних видах діяльності;

3) Поліпшенням психологічного самопочуття;

4) Мотивацією до подолання середовищних бар'єрів;

5) Бажанням включитися в активний спосіб життя;

6) Підвищенням інтересу до явищ життя.

Принципи ігрової терапії:

1. Створення природної стимулюючої середовища, в якому дитина з обмеженими можливостями почував би себе комфортно, захищено, без жодної напруги;

2. Наявність активної діяльності;

3. Пожвавлення абстрактних символів для формування позитивних мотивацій;

4. Реальне проживання штучно створених самою дитиною або підказаних дорослим ситуацій і самостійний пошук виходів та рішень зі сформованих проблем.



Висновок до 1 розділу

Для гарної організації дозвілля особливо необхідне вивчення проблем емоційного стану педагогів і учнів, партнерських взаємин між ними. Тонкість і глибина емоційних відносин «вихователь - вихованець» «батьки - дитина» забезпечують якість позаурочної діяльності школи й усього педагогічного процесу.

Отже, особливостями процесу соціалізації дитини, її соціального розвитку є те, що цей процес відбувається у взаємодії з навколишнім середовищем, яка відіграє вирішальний вплив за допомогою соціальних факторів: суспільне середовище, діяльність дитини (гра,вчення і праця), в процесі якої дитина поступово засвоює досвід, оволодіває мовою оточуючих, переймає їх досвід, правила поведінки. Тому я вважаю, що культурно - дозвільна діяльність з дітьми-інвалідами - це великий внесок у становлення особистості дитини та успішного формування адекватного уявлення про навколишньому світі.

Засвоєні під час проведення позаурочних заходів знання, вміння і навички є органічною частиною всебічного розвитку особистості, формування якої може бути забезпечене тільки системою діяльності дітей з особливими потребами, широко розгалуженої за різними видами і напрямами. Ефективність застосування дозвіллєвої виховної діяльності забезпечується також раціональним використанням навчального і позаурочного часу як дітей так і для їх батьків, самодіяльністю, ініціативністю, активністю, удосконаленням форм і методів роботи, навчанням наукової організації праці. Зміна видів діяльності, організаційних форм, переходи від обов'язкових групових до індивідуальних, вільно обраних занять, від короткочасних - до тривалих, часом навіть багаторічних захоплень сприяє формуванню багатогранної особистості, забезпечує широкий діапазон інтересів, багату духовність підсилений розвиток і все це дає значний вплив на соціальну адаптацію дитини з особливими потребами.

Розділ 2. Експериментальна перевірка соціально-педагогічних форм і методів організації дозвільної діяльності як засобів соціалізації дітей з особливими потребами

2.1 Загальні питання проведення дослідної роботи дітей з обмеженими можливостями

Усвідомлюючи важливу соціальну роль дозвілля у вихованні та соціалізації дитини з особливими потребами та в її становленні як творчої, компетентної особистості, та свідомого громадянина держави, я ставила перед собою такі питання:

1) Сприяння виробленню у дітей з особливими потребами, навички суспільно корисної праці, свідому дисципліну, колективізм.

2) поглиблення за допомогою дозвілля загальнонаукових та спеціальних знань.

3) виявлення різноманітних творчих здібностей і сприяння їх усебічному розвитку.

Для вироблення всіх цих навичок необхідно за планом організувати дозвіллєві засоби які впливають на їх виховання і соціалізацію, але для цього потрібно враховувати стан дітей з особливими потребами та корегувати об'єм та якість, повноту виконання або якщо потрібно залучити медичних працівників.

Експериментальна робота була здійснена для реалізації мети щодо розробки ти організації дозвіллєвих засобів для дітей з особливими потребами як шляху їх соціалізації.

Перший етап - підготовчий.

Другий етап - власне сам експеримент. Він реалізується за допомогою спеціально побудованої дослідником експериментальної моделі дозвіллевих засобів які впливають на предмет дослідження. Дана модель спеціально конструюється та вибудовується дослідником на підготовчому етапі дослідження. В дослідженні приймає участь 1 група учасників.

Третій етап - обробка отриманих результатів. Далі результати дослідження піддаються відповідному аналізу та будуть використані для підтвердження або спростування нашої гіпотези.

Експериментальне дослідження проводилось у 2014 - 2015 роках у Харківському міському дитячому будинку змішаного типу. Дослідженням були охоплені діти 11 - 14 років. До експериментальної 1 групи входили респонденти, у кількості 10 осіб. Контрольна 2 група теж складалася з учнів діти 11 - 14 років того ж навчального закладу (10 осіб) Всього дослідженням було охоплено 20 респондентів. Умови, в яких знаходилися контрольна та експериментальна групи були ідентичними.

Констатувальний експеримент полягав у проведенні дозвіллевих засобів з метою встановлення існуючих на момент експерименту характеристик та властивостей досліджуваного явища. На основі аналізу наукової літератури було визначено низку критеріїв оцінки, показників та рівнів розвитку патріотизму у досліджуваних.

Процес соціалізації здійснювався різними формами та методами дозвіллєвих засобів: казко терапія, арт-терапія та ігрова терапія.

Усі форми дозвілля становлять педагогічну систему виховання і сприяють поглибленню й розширенню знань та інтересів дітей. Велике значення в соціалізації мають ігри: дидактичні, соціальні, побутові, творчі, вони вносять сприяють загальному подальшому розвитку самостійності дітей з особливими потребами.

Нижче представлена таблиця дозвіллєвих занять дітей з особливими потребами (додаток 1).

Схема відображує основні види дозвіллєвих технологій, які використовуються у роботі з дітьми-інвалідами та їхніми сім'ями. Із викладеного можна виділити п'ять основних видів дозвіллєвої діяльності дітей з обмеженими функціональними можливостями.

Аналіз схеми дає підстави стверджувати, що існуючий підхід до організації дозвіллєвої діяльності дітей з обмеженими можливостями має потребу в коригуванні та істотних змінах.

Як видно зі схеми, зміст і форми дозвіллєвих технологій не орієнтуються на особливості інвалідів та не обмежуються певним типом інвалідності: сенсорні дефекти, розумова відсталість, порушення опорно-рухового апарат.

Очевидно, що в реабілітаційно-дозвіллєвій роботі з дитячими, підлітковими й дорослими групами інвалідів необхідна орієнтація на чітку диференціацію технологій з урахуванням властивих даному типу інвалідності медичних показань. У визначенні змісту й технології організації дозвілля дітей з обмеженими можливостями треба, на мій погляд, повинні ґрунтуватися на цілій низці концептуальних підходів.

Основний пріоритет належить розвивальним технологіям, пов'язаним із включенням інвалідів у різні види художньої, технічної та прикладної творчості. Дозвіллєві концепції акцентують увагу на змісті, що соціалізує самодіяльність інвалідів, розширенні можливостей для їхнього самоствердження і самореалізації, їхньої соціальної адаптації та просування у сфері суспільного поділу праці.

Рекреаційні форми, таким чином, органічно замикаються з розширенням комунікативних зв'язків реабілітантів, можливостей їх інтелектуального та фізичного розвитку.

Діяльнісна сутність дозвіллєвих технологій впроваджена в експерименті має на увазі поводження й учинки дитини, які розкривають його активність, «кінетичну» сутність. Із цього погляду, дозвілля відповідає об'єктивним потребам середовища дітей з особливими потребами у подоланні фізичного та психічного дисбалансу. Теоретичний аналіз літератури надав нам можливість умовно виокремити чотири рівні дозвіллєвої діяльності і впровадити їх у експеримент:

1) щоденний вільний час

(протягом дня або після роботи, навчання, домашніх справ);

2) вихідні й святкові дні;

3) відпустка у дорослих і канікули у дітей;

4) елементи дозвіллєвої терапії, що дають змогу зняти втому.

Проблема вільного часу гостро постає перед дітьми з особливими потребами , які обмежені у виборі дозвіллєвих форм через фізичні недоліки та, більшою мірою, через відсутність дозвіллєвої культури, тобто вміння розпорядитися вільним часом раціонально, змістовно, повноцінно. Тому враховуючи це кожній дитині потрібно підбирати свій підхід з дозвіллєвою діяльністю.

Як зазначалося, соціально-культурна діяльність є унікальним, оригінальним і ефективним засобом адаптації, соціалізації та реабілітації особистості дитини з обмеженими функціональними можливостями. Вона містить у собі різноманіття форм, засобів, методик і технологій, які орієнтовані як на індивідуума, так і на групу людей з обмеженими можливостями.

Важливою умовою забезпечення ефективності реалізації дозвілєвої діяльності у Харківському міському дитячому будинку змішаного типу є необхідність абсолютної взаємодії між всіма напрямами й спеціалістами установи, що забезпечує цілісність і ефективність результатів. Крім того, відбувається процес взаємонавчання, взаємопізнання, що підвищує коефіцієнт реабілітації.

2.2 Впровадження комплексу форм і методів організації дозвільної діяльності дітей з особливими потребами

В цій частині роботи я проводила експеримент по впровадженню різноманітних форм і методів організації дозвілля дітей з особливими потребами, і їх вплив на розвиток та соціалізацію дитини у Харківському міському дитячому будинку змішаного типу.

Суб'єкти соціально-педагогічної роботи - соціальний педагог, вихователі, волонтери.

Об'єкти соціально-педагогічної роботи: діти 11 - 14 років, батьки учнів.

Мета проекту: втілення у життя дітей з особливими потребами різних форм дозвілля як засобу їх соціалізації

Завдання:

1. виявлення різноманітних творчих здібностей і сприяння їх усебічному розвитку.

2. виховати у дітей самостійність, навички самоосвіти.

3. підготовити до майбутньої практичної діяльності.

Перший етап: підготовка до експерименту, збір групи, збір матеріалів та підготовка до організації дозвіллєвих заходів.

Другий етап: В ході експерименту в 1 групу були включені різноманітні методи дозвіллевої діяльності. Ці діти залучалися до проведення екскурсій, казко-терапії, арт-терапії, ігрової терапії, тоді як 2 група не була задіяна в цих дозвіллевих заходах а проводила свій час як і до експерименту.

Нижче представлені форми і методи організації дозвілля які використовувались у експерименті та їх вплив на дітей з особливими потребами.

1) Казко-терапія.

Робота проводилася у вигляді екскурсії, у яку включені методи театралізації й ілюстративності. В якості екскурсовода виступає фахівець, що перевтілився у казковий персонаж.

Можливості роботи з казкою:

1. Використання казки як метафори.

2. Малювання за мотивами казки.

3. Обговорення поведінки і мотивів дій персонажу.

4. Програвання епізодів казки.

5. Використання казки як притчі ( з допомогою метафори можливий варіант вирішення ситуації)

Концепція комплексної казкотерапії базується на 5 видах казок:

Художні - народні казки, міфи, притчі, авторські історії.

Дидактичні - у формі дидактичних казок подаються навчальні завдання.

Медитативні служать для зняття психоемоційної напруги, створення кращих моделей взаємовідносин.

Психотерапевтичні - казки, що розкривають глибинний зміст подій.

Психокорекційні казки створюються для м'якого впливу на поведінку дитини. Під корекцією розуміється “Заміщення” неефективного стилю поведінки на більш продуктивний, а також пояснення дитині зміст того, що відбувається.

Застосування психокорекційних казок обмежене за віком ( до 11-13р.) і проблематиці (неадекватна, неефективна поведінка).

Батькам, вихователям або педагогам пропонують створити самостійно психокорекційну казку:

1. В першу чергу, ми підбираємо героя, близького дитині за статтю, віком, характером.

2. Потім описуємо життя героя у казковій країні так, щоб дитина знайшла схожість зі своїм життям.

3. Далі включаємо героя в проблемну ситуацію, схожу на реальну ситуацію дитини, приписуємо герою всі переживання дитини.

4. Герой починає шукати вихід з ситуації (може зустріти “фігуру психотерапевта”, мудрого наставника). Завдання - через казкові події показати герою ситуацію з іншого боку, запропонувати альтернативні моделі поведінки.

5. Герой розуміє свою неправоту і стає на шлях змін.

Створюючи психокорекційні казки, важливо знати приховану причину “поганої” поведінки. У створенні психокорекційної казки може допомогти життєвий досвід.

2) арт-терапія.

Діти в ході експерименту прилучаються до образотворчої діяльності, включаються в комунікативний процес, розвиваючи образно-асоціативне мислення, естетичний смак, самі пробують що-небудь намалювати, одержуючи від цього не тільки задоволення, але й певні початкові навички й терапевтичний ефект. За допомогою арт-терапії вони можуть виразити свій внутрішній стан, свої почуття, бажання.

3)театрально - гримувальна.

Дітям надається рідкісна можливість зануритись у чарівний світ театру, потрапити за його лаштунки, а від так -- на імпровізовану сцену. Цьому сприяє набір пропонованих театральних костюмів або їх деталей, які призначені для казкових персонажів. Кожна дитина обирає їх на свій смак й починає обігравати вигадану роль, пожвавлюючи образ.

4) Ігрова терапія.

Експеримент проводиться у ігровому залі де розгортається ігрова програма з використанням елементів народної культури (загадки, прислів'я, прикмети, хороводи), колективне виконання мелодій, затіваються малорухомі народні ігри.

Характерна особливість гри - її двоплановість, тобто:

* Гравець виконує реальну діяльність, пов'язану з рішенням конкретних задач,

* Ряд аспектів цієї діяльності носять умовний характер, що дозволяє відволіктися від реальної ситуації з її відповідальністю та багатьма обставинами.

Структуру дитячої гри складають:ролі, взяті на себе гравцями, ігрові дії як засіб реалізації цих ролей, ігрове застосування предметів - заміщення реальних предметів ігровими (умовними), реальні стосунки між гравцями.

Одиниця гри і в той же час центральний момент, який об'єднує всі її аспекти - роль. Сюжет гри - відтворювальна дійсність.

Ігрова психотерапія застосовується при наявності даних проблем:

соціальний інфантилізм, замкнутість, фобічні реакції, надконформність і надслухняність, порушення поведінки і шкідливі звички,

1) при агресивності в поведінці,

2) як засіб покращення емоційного стану дітей після розлучення батьків,

3) для дітей, що потерпіли насилля і покинутих дітей,

4) для зниження страхів,

5) при корекції труднощів у навчанні,

6) відставанні у мовному розвитку,

Було сказано що зраз дозвілля яке організується не направлено на певний вид порушень у дитини тому я окрім проведення експерименту я дослідила декілька видів ігрової діяльності:

1) Дослідження ігрової діяльності у дітей з порушенням слуху

Для включення дітей в ігрову діяльність необхідно враховувати психологічні особливості їхнього віку. Вони диктують важливість обліку, які використовувати ігри та іграшки в реабілітаційній роботі.

У житті дитини з порушеним слуху роль гри не менш важлива, ніж для чує дошкільника, для якого вона є основою для розвитку уяви, образного мислення, мовного спілкування. Для дітей з порушеним слухом відносини людей, деякі норми поведінки виявляються приховані, а нерідко розуміються ними невірно. Негативну роль тут відіграє недостатність спілкування з дітьми та дорослими, що пов'язано з тривалим перебуванням в цілодобових дошкільних установах. Моделюючи взаємини людей, їх вчинки, переносячи в ігри норми поведінки, можна впливати на засвоєння дітьми в ігровій формі найпростіших моральних правил, що в інших видах діяльності осягається переважно через мову в більш пізні терміни і з великими труднощами.

У процесі гри діти вступають в контакт з приводу іграшок, тому тут найбільш мотивовано й природно може бути організовано їх спілкування. Діти з порушенням слуху нерідко відтворюють в іграх другорядні, переважно предметні деталі, що не відображаючи істотні елементи, що не осягаючи внутрішні смислові відносини.

Позитивна динаміка спостерігається коли дитина починає включатися в гру, виражати зацікавленість грою. Підбір тематики, визначення змісту ігор розширюють уявлення дітей про навколишній світ і тих сторонах дійсності, які малодоступні в повсякденному житті.

2) Дослідження ігрової діяльності у дітей з порушенням зору

Величезне значення гри в розвитку сліпого дитини не підлягає сумніву. У книзі: "Виховання і освіту сліпих і їх піклування на Заході" А. І. Скребицкий з гіркотою зазначає, що "Весь світ ідей, що проникає в свідомість дитини шляхом так званих ігор для нього втрачений ... Не бачачи ні ігор, ні граючих , сліпа дитина позбавлений тієї радості, яку доставляють вони зрячому однолітка ». Сліпа дитина, як правило, самостійно не починає грати. Це характерно і для глухих дітей дошкільного віку. Сліпого малюка необхідно вчити грати. І зряча дитина теж вимагає показу і пояснення того, як грати з іграшкою, але це відбувається у нього непомітно в процесі спілкування з дорослими.

Перед вихователем сліпої дитини варто спеціальне завдання попереднього навчання грі, з тим щоб гру можна було використовувати для подальшого навчання та розвитку. Таким чином, вже в початковий період організації ігрової діяльності сліпого, більшого значення набуває навчання, воно зливається з грою.

3) Дослідження ігрової діяльності у дітей з порушенням мови

Я вважаю, що гра як провідна діяльність дошкільника має велике значення для фізичного, розумового, морального і естетичного виховання дітей з недорозвиненням мови. Тому необхідна спеціальна корекційна робота з формування ігрових умінь у дітей з мовними порушеннями.

Так, наприклад, діти зі складними формами функціональних розладів нерідко втрачають можливість спільної діяльності з однолітками в грі через неправильне звуковимови, невміння висловити свою думку, боязні здатися смішним, хоча правила і зміст гри їм доступні.

Діти з порушеннями у мові поводяться в грі інакше. Ці діти боязкі, не вірять у свої сили, не вміють поставити собі мету в грі. Вони частіше виступають в іграх глядачами або беруть на себе підлеглі ролі. З посиленням заїкання діти стають більш замкнутими, просто відмовляються від ігор з однолітками. Іноді спостерігаються випадки, коли заїкається дошкільник в іграх проявляє недоречне фантазерство, відрізняється резонерством, некритичний до своєї поведінки.

Ігрова діяльність дітей з мовною патологією складається тільки при безпосередньому впливі направляючого слова дорослого і обов'язкового повсякденного керівництва нею. На перших етапах ігрові дії протікають при дуже обмеженому мовному спілкуванні, що породжує скорочення обсягу ігор та їх сюжетну обмеженість. Без спеціально організованого навчання гра, спрямована на розширення словника і життєвого досвіду дітей з мовними порушеннями, самостійно не виникає. Основні свої знання та враження діти отримують тільки в процесі цілеспрямованої ігрової діяльності.

4) Дослідження ігрової діяльності у дітей з ДЦП

Як показали дослідження, за рівнем сформованості ігрової діяльності група дітей з ДЦП не є однорідною. Багато дітей зі спастичними паралічами не вміють грати в сюжетні, рольові та інші складні ігри. Іноді повністю відсутня цілеспрямована предметна діяльність, хоча в руховому відношенні хворі могли б вільно користуватися руками і могли б брати іграшки і маніпулювати ними ще в ранньому віці. Вивчаючи динаміку розвитку ігрової діяльності у дошкільників з ДЦП я дійшла висновку що стан і динаміка розвитку ігрової діяльності (сюжетно-рольова гра) оцінювалися за такими параметрами: наявність мотиву, задуму, сюжету гри, створення ігрової ситуації і прийняття на себе ролі, оволодіння прийомами реалізації ігрової дії, планування, регулювання і супідрядність дій по ходу гри. Результати дослідження показали наступне:

Ігрова діяльність дошкільнят з ДЦП 4-5 років носить процесуальний, наслідувальний характер, задум гри відсутній, набір операцій обмежений, відзначається бідність засобів виразності, скупість або відсутність мовного супроводу ігрових дій. На цьому етапі сюжетно-рольова гра як така не виникає, а мають місце поодинокі ігри та ігри «поруч».

Таким чином, вивчення стану гри та її динаміки на різних вікових етапах показує, що в розвитку ігрової діяльності дітей з ДЦП спостерігаються ті ж тенденції, що і при нормальному розвитку. Але разом з тим гру дитини з ДЦП та дитини без рухової патології можна ототожнювати. У дітей з ДЦП виявляється більший, ніж при нормальному розвитку, розкид рівнів гри в одному віковому діапазоні, нерівномірна сформованість окремих структурних компонентів гри всередині одного ігрового рівня. Діти з ДЦП виявляють велику потребу в допомозі дорослого, недостатність мотивації до ігрової діяльності, зниження активності і самостійності в грі.

5) Дослідження ігрової діяльності у дітей з ЗПР

Ігрова діяльність старших дошкільнят з ЗПР різного ступеня вираженості не просто відповідає більш раннього віку нормально розвиваються дітей (гра дітей з ЗПР 1-й підгрупи - перший рівень розвитку сюжетної гри - молодший дошкільний вік; гра дітей з ЗПР 2-й підгрупи - предметна гра - перед дошкільного віку), і відрізняється певними специфічними особливостями.

Аналізуючи процес становлення ігрової діяльності нормально розвиваються дітей, я прийшла до висновку, що навіть зовнішньо за своїм виглядом предметно-маніпулятивної грою дитини дошкільного віку завжди стоїть фон в уявній ситуації, яка надає сенс цим діям, переводить їх з рівня предметно-маніпулятивної на рівень ігрової діяльності.

У зв'язку з тим що у старших дошкільнят з ЗПР різного ступеня вираженості помітно знижена потреба в ігровій діяльності (ігрова поведінка відзначається в основному тільки при втручанні дорослого, що носить різний характер, від простого спонукання до гри до повної її організації)

6) Дослідження ігрової діяльності у дітей з розумовою відсталістю

Дослідження показали що розумово відстала дитина проявляє вкрай слабкий інтерес до навколишнього, довго не тягнеться до іграшок, не наближає їх до себе і не намагається ними маніпулювати. У віці 3-4 років, коли нормально розвиваються діти активно і цілеспрямовано наслідують діям дорослих, розумово відсталі дошкільнята тільки починають знайомитися з іграшками. Перші предметно-ігрові дії з'являються у них (без спеціального навчання) лише до середини дошкільного віку.

Для нормального розвитку дітей в дошкільний період життя провідним видом діяльності є гра. Для розумово відсталих дошкільнят гра такої ролі не грає.

Найбільш складною і разом з тим розвиваючою дитину є сюжетно-рольова гра. Розумово відсталі дошкільнята самостійно її не опановують. Без спеціального навчання діти залишаються на етапі простих маніпуляцій з іграшками. Лише наприкінці дошкільного дитинства у вихованців спеціальних дитячих садів можна спостерігати окремі елементи сюжетно-рольової гри, які тривалий термін формуються вихователем на заняттях. Для розумово відсталих дошкільнят характерні ігрові дії, що не наповнені якимось змістом, що відображає реальне життя. Так, хлопчик багаторазово катає порожню іграшкову машинку з одного кутка кімнати в інший, видаючи при цьому звуки, які повинні позначати шум мотора. Його рухи і звуковий супровід стереотипні і не реалізують якого-небудь задуму.

Без спеціального навчання гра у розумово відсталих не може зайняти провідні місце, і, отже, вплинути на психічний розвиток. У такому вигляді гра не здатна служити засобом корекції та компенсації дефектів розвитку аномального дитини. Розділу "Гра" не випадково відведено центральне місце в програмі виховання і навчання розумово відсталих дітей. Тим самим підкреслюється першорядне значення цієї діяльності для збагачення дитячого розвитку, корекції і компенсації різноманітних дефектів у психіці аномальної дитини, підготовки до навчання до школи.

Експеримент полягав в тому щоб побачити позитивну тенденцію впливу ігрової терапії на дітей з особливими потребами, та як вона допомагає в адаптації та соціалізації дітей в навколишньому світі. Діти дуже чутливі до різних видів дозвільної діяльності тому всі види дозвільної діяльності по моїм спостереженням впливали позитивно.

2.3 Аналіз результатів дослідження

За результатом експерименту діти у першій групі з якими активно проводилися дозвіллєві заходи почали змінювати свою поведінку

Вони стали більш відкритими, почали більше спілкуватися з оточуючими, проявляти значний інтерес до різних дозвіллєвих видів діяльності, творчості.

Далі я описала зміни дітей першої групи після впровадження кожної з форм дозвільної діяльності що проводилася в експерименті:

1) Казко-терапія

Після проведення казко-терапії ми можемо побачити такий позитивний вплив методів казко-терапії на дитину:

1. Казка допомогла дитині пізнати оточуючий світ.

2. Знімає емоційну напругу, розслабляє.

3. Допомагає побачити шлях з емоційної безвиході.

4. В непрямій формі дитина отримує морально-етичний урок і, наслідуючи героя, може змінити власну поведінку.

5. Дає можливість налагодити емоційний контакт дорослого з дитиною.

2) Арт-терапія

У дітей формується мотивація в подальшій апробації своїх можливостей, до самопізнання резервів через включення в даний вид соціально-культурної діяльності;

Після застосування арт-терапії у дітей змінюється відношення до навколишнього середовища, вони починають інакше відноситися, до оточуючих. Можна зробити висновок, що використання методів арт-терапії у роботі з дітьми з особливими потребами є позитивним елементом у структурі психолого-педагогічного супроводу навчання, який забезпечує психологічний комфорт та сприяє гармонійному розвитку учня.

3)театрально - гримувальна

З погляду реабілітації, їй доводиться освоювати новий соціальний стан, виробляти невідомі раніше їй якості, роблячи для себе відкриття в тому, що й вона може бути об'єктом замилування, уваги, бути «героєм» й заслуговувати оплески. Згодом ця нова роль у свідомості дитини-інваліда вимагає повторення аналогічних ситуацій у житті, формуючи самоповагу й особистісне утвердження серед здорових людей.

3) Ігрова терапія

Двоплановість гри обумовлює її розвивальний ефект. У роботі з дорослими гра використовується у груповій психотерапії і с\п тренінгу у виді спеціальних вправ, завдань на невербальні комунікації, розігрування різних ситуацій. Гра сприяє створенню близьких стосунків між учасниками групи, знімає напругу, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально-значимих наслідків.

У роботі з дітьми гра коригує негативні відносини, страхи, невпевненість у собі, що подавляються дитиною, розвиває здібності дитини до спілкування, збільшує діапазон доступних для дитини дій з предметами.В грі в ході експерименту відбувається формування довільної поведінки дитини і її соціалізація.

Дивлячись на всі форми та методи організації дозвілля можна сказати на певне що діти з особливими потребами дуже змінюють під впливом різ них заходів, стають більш відкритими до навколишнього світу, до оточуючих, тому в використанні дозвілля як способу соціалізації та адаптації дітей з особливими потребами, я бачу лише позитивні риси, і вважаю що дітей потрібно залучати до нього якомога частіше.

Беручи до уваги ігрову терапію робота з дітьми поділяється на різні методи. Ігрова терапія - комплекс соціально-культурних реабілітаційних технологій, в основі яких лежить використання гри.

Мета ігрової терапії - активізація формування довільності психічних процесів: уваги і пам'яті, розвиток розумової діяльності, уяви, мови, опорно-рухової і вольової активності, адаптації та соціалізації дитини з особливими потребами.

Гра повинна бути провідною діяльністю, що забезпечує зону найближчого розвитку, що надає розвиваючій вплив на складання психологічного образу розумово відсталої дитини.

Якщо розглядати ігрову терапію як різновид соціально - культурної діяльності, то її мета - залучення дитини з обмеженими можливостями в соціальні види взаємодії, виявлення творчого потенціалу, здібностей, збільшення комунікативних навичок, вироблення активної життєвої позиції, змістовне насичення дозвіллєвого часу.

Дитяча гра - важлива частина життя дитини. В обстановці гри проявляється особистість дитини. Істотним психологічним ознакою гри є одночасне переживання умовності і реальності створеної ситуації. У грі проявляється тільки дитині притаманна форма реагування.

В ігровому спілкуванні дитина поступово освоює механізм повноцінної адаптації до умов і вимог життя. Гра розвиває орієнтацію, вчить пошуку необхідного рішення, оптимального виходу.

Ігрова терапія дозволяє випробувати типи поведінки, виділивши найбільш підходящі для конкретної особистості дитини в певній життєвій ситуації. Саме рольова поведінка відображає його внутрішній психологічний стан і функціональні тенденції.

Враховуючи психологію дитини, педагогу в інтересах мотивації його діяльності необхідно організувати гру з яскравими, привабливими іграшками. В ігровій діяльності слід поступово ускладнювати сюжет і правила гри. Важливо розвинути і закріпити кожен елемент спільних дій, вдалого прояви наслідування, будь-яку спробу комунікації з боку дитини. Самі по собі ігрові прийоми, навички і якості у дитини не виникають, їх треба цілеспрямовано формувати. І це зможуть зробити тільки мудрі, веселі дотепні дорослі (вихователі, батьки), які стають першими і найкращими партнерами по іграх і максимально готують дитину до спільної гри з іншими дітьми.

Друга група учнів що були задіяні в експерименті але не залучалися до проведення різноманітних форм дозвіллєвої діяльності поведінка не змінилася.

Тому я можу зробити висновок що дозвілля дуже впливає на розвиток а тим паче на соціалізацію дітей з особливими потребами. І я в цьому впевнилася завдяки проведеному експерименту. Дозвілля дуже позитивно вплинуло на розвито дітей, вони змінювалися в кращій бік.

...