Формування у студентів культури національних взаємовідносин засобами інформаційних технологій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність дослідження обумовлена, насамперед, необхідністю наукового осмислення застосування засобів інформаційних технологій в навчально-виховному процесі професійно-технічних закладів, як одного з найбільш істотних факторів розвитку міжнаціональних відносин.

Проблема міжнаціональних відносин потребує виховання належної культури в сьогоденні і є найважливішим завданням виховання повноцінної особистості учня та являє собою складову частину культури міжнаціонального спілкування і дотримання моральних вимог: поваги, доброзичливості у взаєминах із представниками різних націй.

Одним з ефективних шляхів поліпшення культури міжнаціональних відносин у студентів професійно-технічних закладів за допомогою засобів інформаційних технологій - є спільна діяльність, в яку включені діти іншої національності. Міжнаціональне спілкування має будуватися на засадах рівноправності, поваги кожної особистості і на основі законів прийнятих у суспільстві і загальнолюдських цінностях.

Серед українських дослідників, які торкаються питання виховання у студентів професійно-технічних закладів культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій є Л. Белікова, Т. Дем'янчук, В. Петрович, О. Севастьянов, О. Чиж, А. Зінченко, М. Коробко, В. Комаров, Н. Спіріната ін. Погодимося з Н.Терентьєвою, що виховання культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій слід розглядати як частину педагогічних зусиль, що забезпечують культурно-соціальну ідентифікацію особистості, відкриту іншим культурам, національностям, расам, віруванням. Для вирішення проблеми культури міжнаціональних відносин сучасної молоді є важливим розв'язання таких завдань: 1) формування планетарного світогляду, базової культури особистості; орієнтація на національні й загальнолюдські моральні цінності, на важливі досягнення людської цивілізації; 2) глибоке й різнобічне оволодіння культурою свого народу; формування у підростаючого покоління уявлень про різноманітність культур у світі та Україні, виховання миролюбності, віротерпимості, позитивного ставлення до культурних відмінностей; 3) культивування шанобливого ставлення до людей як представників різних культур та субкультур; розвиток толерантності, вмінь та навичок продуктивної взаємодії з носіями інших культур.Метою дослідження - є теоретично обґрунтувати та проаналізувати досвід виховання у студентів професійно-технічних закладів культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій.Задачами дослідження є:

– Ознайомитися з поняттям «культура міжнаціональніх відносин» у педагогічній літературі;

– Проаналізувати особливості виховання культури міжнаціональніх відносин засобами інформацуійних технологій;

– Визначити моделі виховання культури міжнаціональніх відносин засобами інформацуійних технологій;

– Вивчити досвід виховання у студентів професійно-технічних закладів культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій;

– Ознайомитися з технікою безпеки використання інформаційних технологій.

Об'єктом дослідження - є використання інформаційних технологій в процесі виховання.Предметом дослідження - є форми та методи виховання культури міжнаціональніх відносин засобами інформаційних технологій.Наукова новизна дипломної роботи полягає в тому, що в ній були визначені особливості виховання у студентів професійно-технічних закладів культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій; здійснено аналіз форм та методів виховання культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій; здійснено аналіз досвіду виховання у студентів професійно-технічних закладів культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій.

Практична значущість

Отриманні у ході наукового дослідження знання можна використовувати при вихованні культури міжнаціональних відносин в учнів професійно-технічних закладів засобами інформаційних технологій.

Структура роботи

Наукова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списка використаної літератури. Загальний обсяг роботи - 51 стор. друкованого тексту. Список використаних джерел містить 20 найменувань.

У вступі визначена актуальність вибраної теми, об'єкт і предмет дослідження, поставлені мета, цілі і завдання роботи, вказано практичн значущість дослідження, наукова новизна дослідження, структура роботи.

У першому розділі роботи «Теоритичні основи виховання у студентів професійно-технічних закладів культури міжнаціональних відносин» розглядаються поняття культури міжнаціональних відносин у педагогічній літературі та особливості виховання культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій.

У другому розділі роботи «Досвід виховання у студентів професійно-технічних закладів культури міжнаціональних відносин засобами інформаціонних технологій» досліджено моделі виховання культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій, досвід виховання у студентів професійно-технічних закладів культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій та розглянута техніка безпеки використання інформаційних технологій.

Загальний обсяг роботи 51 сторінок друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ У СТУДЕНТІВ ПРОФЕСІЙНО - ТЕХНІЧНИХ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

1.1 Поняття культура міжнаціональних відносин у педагогічній літературі

Міжнаціональні - різновид соціальних зв'язків між структурними елементами суспільства, об'єктом і суб'єктом яких є етнічні групи. Виходячи з цього, міжнаціональні стосунки ( в широкому сенсі слова) розуміються як взаємодії народів в різних сферах - політиці, культурі і так далі, у вузькому сенсі - як міжособисті стосунки людей різних національностей, які теж відбуваються в різних сферах спілкування - трудового, сімейно-побутового, а також сусідського, дружнього і інших видах неформального спілкування [2, с.10]. Тому різні науки і наукові напрями звертаються до вивчення міжнаціональних стосунків зі своєї точки зору, тобто міжнаціональні відносини - сфера міждисциплінарного вивчення. Так, етнологи зі всіх стосунків міжнаціональними групами вивчають зазвичай міжкультурні взаємодії (в центрі їх уваги - етнокультурні змінні). У полі зору істориків знаходяться стосунки між народами в ретроспективі. У політичній соціології досліджується вплив характеру міжнаціональних стосунків на політичну обстановку в країні, регіоні.

Визначаючи область інтересів етносоціологів у сфері міжнаціональних стосунків, треба звернути увагу на специфіку підходу, або, інакше кажучи, ракурс дослідження. Етнічні групи, народи, етноси - це великі складні групи, і очевидно, що вся група не може брати участь в безпосередньому спілкуванні. Тому в дослідженні треба враховувати і безпосередні контакти і опосередковані (через ЗМІ, офіційні документи, предмети культури і так далі).

Складність вивчення великих груп, етнічних сукупностей полягає в тому, що їх стосунки визначаються не лише інтересами і обставинами нинішнього дня, вони мають і передісторію. Крім того, у великих групах, як правило, існують різні соціальні групи, політичні Об'єднання з інтересами, що перехрещуються, які у свою чергу лежать у різній плоскості, в різних сферах життєдіяльності (економіці, культурі, політиці і так далі). Таким чином, предметом дослідження етносоціологів при вивченні міжнаціональних є уявлення про свою і іншій групі, сприйняття її, готовність до контактів з нею, нарешті, психічні достатки і процеси. Але окрім цього етносоціологи включають в предмет вивчення і реальні факти поведінки (наприклад, участь в партіях, рухах, суспільних акціях).

Тож область етносоціологічного вивчення надзвичайно широка: це й етнічні особливості соціальних змін співвідношення сучасної і традиційної культури в соціальних групах; роль традиціоналізму в політичному житті і соціальній поведінці, процесах модернізації, постіндустріальному розвитку; міжкультурні взаємодії проблеми міжкультурних кордонів, роль релігії в культурній дистанції; етнічна самосвідомість, авто- і гетеростереотипи, внутрішньоетнічна солідарність; етнічні інтереси і установки на міжнаціональне спілкування, міжнаціональні орієнтації, толерантність і нетерпимість, проблеми націоналізму, соціальні і соціально-психологічні основи міжнаціональних конфліктів.

По суті, етносоціологія вивчає етнічну специфіку всіх соціально значущих сфер життя суспільства, розглядаючи їх з точки зору соціологічних критеріїв і із застосуванням методики соціологічного дослідження. При цьому, аналіз стосунків між народами, етнічними сукупностями відбувається на двох рівнях:

- інституційному (широкому) - це, перш за все макросоціальні умови, яки впливають на міжгруповий або міжособистісний рівні відносин;

- міжгруповому або міжособистісному (вузькому) - це відношення, об'єктом і суб'єктом яких є етнічні групи, а також індивіди, яки є представниками цих груп. На думку більшості дослідників, областю прямого інтересу етносоціології, є саме другий рівень - міжгрупові процеси та явища [ 1 , c.10].

Таким чином міжнаціональні відносини можна визначити як відносини між народами, етнічними спільнотами і всередині них, а також відношення к групам (спільнотам), яки мають прояв в уявленнях (від позитивних образів до забобонів). Етносоціологія зосереджує свою увагу на соціальних аспектах міжнаціональних відносин, їх детермінованості соціальними факторами, тобто в цілому встановлюється взаємозв'язок між «етнонаціональним» і «соціальним». Це є загальнометодологічний принцип етносоціологічного аналізу.

Якщо ж вивчати міжнаціональні відносини за видами контактів і взаємодій то можна виокремити такі види вивчення міжнаціональних відносин: на макро-, мезо-, мікрорівнях. [2, c.171]

На макрорівні вони мають надіндивідуальний, опосередкований соціальними інститутами суспільства характер і стосуються, перш за все, проблем економічного, політичного культурного статусу різних етнічних спільнот у поліетнічному соціумі, їхніх прав, привілеїв або навпаки, дискримінації. На цьому рівні міжнаціональні відносини є об'єктом етнополітики держави і регулюються законодавчими актами загального характеру. Етнічні відносини на макрорівні можуть бути репрезентовані в різних формах. Як етнічна єдине ціле етнічна група може виступати у виняткових випадках , коли екстремальні умови вимушують консолідуватися людей (в гострих конфліктах). Зазвичай група артикулює свої інтереси через створені для цього інститути суспільства, або через посередників: лідерів, активістів.

На мезорівні, міжнаціональні відносини виступають як міжгрупові. На мезорівні відносини варто розглядати не тільки в аспекті відносин між групами, а й у аспекті ставлення до груп. Відносини між групами у формі прямих контактів виникають у тому випадку, коли це уможливлює територіальне розміщення груп, тобто коли існують етноконтактні зони. У більшості випадків відносини між групами носять надіндивідуальнй опосередкований характер. Саме у цьому разі міжнаціональні відносини - це , перш за все, ставлення до тієї чи іншої спільноти у формі уявлень щодо неї: від позитивних образів до упереджень. Ці форми уявлень закріплюються в анекдотах, прислів'ях. Вони в свою чергу формують забобони, етнічні стереотипи, які виступають підґрунтям міжнаціональних відносин у поведінкових проявах.

Функціонування міжнаціональних відносин на мікрорівні відбувається у формі безпосередніх міжособистісних контактів. Міжнаціональними їх робить не сам по собі факт належності осіб, які вступають в прямий контакт, до різних національностей, такого характеру вони набувають у тому випадку, коли партнери за спілкуванням ставляться один до одного не як до конкретного індивіда з усіма його позитивними та негативними рисами , а як до представника певної етнічної групи, уявлення щодо якої є зазвичай стереотипізованими. За формою ці контакти - індивідуальні, а за сутністю - міжгрупові.

Етносоціологи судять про стан міжнаціональних відносин на підставі їх прояву

а) в поведінкових формах;

б) у формі суб'єктивного відношення до іноетнічних груп;

в) за результатами взаємодії між етнонаціональними групами як структурними елементами суспільства.

Для вивчення етносоціальних відносин існує ряд теорій, а саме - теорія установки, конфліктологічна теорія, структурний функціоналізм. [1, c.27]

Теорія установки - це спеціальна соціально-психологічна теорія середнього рівня. Тут же ми приводимо головне з того, що має пряме відношення до міжнаціональних установок як одному з видів соціальних установок і визначає диспозицію особи і групи в міжнаціональних стосунках.

Міжнаціональні стосунки завжди вивчалися з метою їх гармонизації, запобігання дискримінації і регулювання напруги і конфліктів. Отже, і в теорії установки нам важливо бачити те, що допоможе зрозуміти причини міжнаціональної напруги і знайти способи її подолання.

Етнічні установки - це установки, які мають місце тоді, коли людина, діючи в будь-якій сфері, - професійній, політичній , культурній та ін. - усвідомлює, оцінює і вчиняє як особа, включена в етнічну групу.

Міжнаціональні установки - це установки на взаємодію (негативне або позитивне з усіма нюансами) з іншими етнічними сукупностями в будь-якій сфері життєдіяльності і у будь-якому вигляді - від особового спілкування з людьми іншої національності до сприйняття явищ, елементів історії, культури, типів соціально-економічного розвитку'' або ще ширше - інших цивілізаційних форм.

Групові установки володіють особливою стійкістю. Хоча і вони, звичайно, змінюються. Але ще більшою стійкістю володіють стереотипи. Психологи зазвичай вважають, що етнічні стереотипи займають ключове місце серед міжнаціональних установок і, крім того, вони виділяють забобони і упередження як види установок .

У соціології розрізняються установки на об'єкт і на ситуацію. Відомий експеримент Лап'єра, що увійшов до багатьох підручників, прекрасно продемонстрував їх відмінність. Лап'єр з двома китайцями відвідав 252 готелі, і скрізь, за виключенням одного випадку, їх приймали привітно. В той же час на письмові звернення про можливість прийому етнічно змішаною групи відповідь дали лише з 128 готелів, причому, у 25% випадків відповіли відмовою.

Неспівпадіння установок на проектну ситуацію і на об'єкт і довело необхідність розмежити взаємодію на об'єкт і на ситуацію. Етнічні і міжнаціональні установки можуть бути направлені і на об'єкт, і на ситуацію, а етнічні стереотипи, установки - лише на об'єкт.

Етнічні установки фіксують відношення до явища (наприклад, традицій), об'єкту (мови, літератури і так далі) або до вигляду спілкування (ділове, родинне, дружнє, сусідське).

Але, якщо потрібно з'ясувати типи відношення до контактів в цілому або народові в цілому, тобто до його культури, історії, людей і так далі, то предметом вивчення стає система установок або орієнтація. Тому розрізняють орієнтації на етнонаціональну культуру того або іншого народу і орієнтації на спілкування (в цілому).

Конфліктологічна теорія- це теорія, що трактує міжнаціональні відносини як потенційний конфлікт, адже в цих відносинах від природи закладено протистояння між «ми» та «вони», ворожість до «чужих» та прихильність до «своїх». Безконфліктний стан згідно з цією науковою парадигмою, є скоріше винятком, ніж правилом.

Структурний функціоналізм, навпаки, виходить з того, що суспільне життя засновується на взаємодії та співробітництві діючих у ньому індивідів та спільнот, їхній солідарності. Адже необхідність існувати та виживати в однакових умовах завжди підштовхувала людей до розробки неформальних кодексів поведінки, яка б не порушувала етичного миру. Наукові дослідження свідчать, що полікультурні регіони з довгостроковим співіснуванням етнічних груп, виявляються достатньо збалансованими системами. В них переважають інтегративні процеси, виникають надетнічні спільноти регіонального типу, для яких характерний певний «сплав» культурних особливостей поліетнічного населення: знання мов, елементів традиційних культур, звичаїв та норм поведінки.

Для багатьох поліетнічних держав, особливо іммігрантських, характерно, що саме етнічне різноманіття є однією з умов їхнього процвітання. Це відбувається завдяки взаємодоповненню різних культур, їхньому взаємопроникненню, а також, завдяки широко розповсюдженому явищу етнокультурного поділу праці, коли різні етнічні групи, займають певну нішу в трудовій сфері, доповнюють одна одну, створюючи цілісний трудовий потенціал населення держави. Емпіричними референтами стану міжетнічних стосунків в їх об'єктивованих формах можуть бути такі соціальні факти: розповсюдженість міжнаціональних контактів, їх добровільність (або примусовий характер); підстави, на яких вони виникають: родинні, дружні, сусідські, виробничі зв'язки, ситуативні контакти у місцях масового скупчення; факти дискримінації, ущемлення прав та інтересів окремих національностей, сфери, на які воно поширюється; наявність та розповсюдженість зіткнень, конфліктів між представниками різних національностей.

У якості показника стану суб'єктивно - психологічної складової міжнаціональних відносин найчастіше дослідники звертаються до феномену міжнаціональних установок. Йдеться про схильність, готовність особистості діяти відповідним чином у ситуації міжнаціональних контактів, тобто стратегію поведінки, яка скоріше за все може бути обрана. У більшості випадків існують такі варіанти:

- стратегія ізоляції - установка на національну замкненість;

- стратегія дискримінації - установка на забезпечення домінуючої ролі своєї етнічної групи у головних сферах життєдіяльності, на обмеження ролі, прав та можливостей усіх інших, ніж своя, або окремих етнічних груп;

- стратегія інтеграції - готовність до встановлення ефективної, рівностатусної взаємодії між людьми різних національностей.

Також, досліджуючи реакцію емігрантів на потрапляння до нових умов, дослідники виділяють стан « культурного шоку» [3, c.1]. Досліджуючи сутність "культурного шоку", який виникає у людини, що потрапляє в нове для неї культурне середовище, Ф.Бок виділяв п'ять варіантів розв'язання такого конфлікту двох культур на рівні індивідуальної свідомості: геттоїзація, асиміляція, часткова асиміляція, проміжний спосіб та культурна колонізація. З незначними застереженнями запропонована Ф. Боком систематизація, в основному, може бути використана і для характеристики процесів, які виникають при безпосередньому контакті двох культур і в більш значних, ніж індивідуальна свідомість, масштабах.

Так геттоїзація відбувається в тих випадках, коли більш "сильна" культура, тобто культура, представники якої мають реальну владу над ситуацією, не йде на контакт зі "слабшою" культурою, або представники "слабшої" культури через ті чи інші причини намагаються або змушені уникати контактів з панівною культурою (тут можна використати також такі терміни, як "домінантна культура" і "субкультура"). В таких випадках поруч, а то й майже на одній території існують дві окремі культури, представники яких майже не спілкуються між собою. Приклади -- негритянські гетто або резервації індіанців у Північній Америці. Слід зазначити також, що геттоїзації можуть бути піддані представники як місцевої культури (як-от американські індіанці), так і прибулої.

Часткова асиміляція - варіант, коли представники не-панівної культури жертвують своєю культурною традицією в якійсь обмеженій сфері -- найчастіше, це робота або навчання, але зберігають власну культурну традицію в родинних зв'язках, віросповіданні.

В разі асиміляції представники непанівної культури цілком і найчастіше за власним бажанням відмовляються від своєї культурної традиції, своїх культурних норм і намагаються повною мірою засвоїти іншу (панівну) культуру. Слід зазначити, що повна асиміляція далеко не завжди відбувається легко і швидко, оскільки на заваді може стати як недостатня пластичність, здатність до пристосування самих асимільованих (опанування нової мови і т.п.), так і супротив панівного культурного середовища. Такий супротив панівної культури спостерігається, наприклад, у багатьох західноєвропейських країнах, щодо емігрантів з інших регіонів.

Культурний обмін ( згідно Ф. Бока -- "проміжний спосіб"). Фактично найкраща форма міжкультурних контактів, але реально трапляється дуже рідко. Йдеться про те, коли поруч, майже разом існують і взаємно збагачуються дві доброзичливо налаштовані одна до одної культури. Історія все ж таки знала такі випадки. Така ситуація, наприклад, виникла, коли після Варфоломіївської ночі до Німеччини масово переселилися французькі гугеноти і на тлі релігійної спільності дістали там доброзичливу підтримку і допомогу. В той час було багато зроблено з обох сторін для зближення і взаєморозуміння між французькою і німецькою культурами.

Культурна колонізація - ситуація, коли інша, чужа культура активно поширюється серед представників корінної культури, змінюючи при цьому їх тип світосприйняття, цінності, суспільні норми, моделі поведінки і т.п. Відбувається добровільне, принаймні зовні (свідоме або несвідоме), прийняття носіями однієї культури інших, чужих культурних норм і традицій. Для культурної ж колонізації характернішою є, наприклад, допомога менш розвинутим країнам, тобто своєрідне "захоплення" інформаційного простору, формування в ментальності носіїв місцевої культури уявлення про норми, традиції, символіку і т.д. колонізуючої культури як про "модне", "сучасне", "прогресивне".

Таким чином, об'єктивною передумовою виникнення і розвитку національних стосунків є існування окремих націй (етносів, народів), що відрізняються за своїми етнічними характеристиками, починаючи з особливостей походження, що стосуються їх історичної і сучасної батьківщини, і закінчуючи особливостями мови, культури, етнічної свідомості і так далі Національні стосунки не існують як би у чистому вигляді, у відриві від інших суспільних стосунків, вони вплетені в ці стосунки (політичні, духовні, мовні, економічні, екологічні) і заломлюються у вмісті і формах прояву даних стосунків. Всі ці стосунки можуть набувати національного характеру, якщо в процесі їх реалізації вирішуються етнічні проблеми існування тих або інших народів або ж, якщо економічні, політичні і інші проблеми вирішуються в контексті національно - етнічних проблем. Іншими словами, соціальна і етнічна сторони життя націй і національних стосунків органічно взаємопов'язані.

В суб'єктивному вимірі показником стану міжнаціональних стосунків є «шкала соціальної дистанції Богардуса». Шкала соціальної дистанції Богардуса дозволяє вимірювати психологічну готовність до зближення або, навпаки, до відторгнення людей іншої національності, незалежно від їхніх особистісних якостей та особливостей. Відповідь респондента на запитання про те, у якості кого він згоден допустити представників іншої національності, дозволяє визначити соціальну дистанцію, яку людина хотіла би зберегти між собою та даною етнічною групою. Технічно шкала соціальної дистанції побудована за кумулятивним принципом. Це означає, що позитивна відповідь щодо першої позиції (“Згоден допустити у якості членів сім'ї) передбачає позитивні відповіді і щодо решти позицій ( “...у якості друзів, сусідів тощо”), за винятком останньої -”Взагалі не допускав би до країни”. Вибір другої позиції (“Допустив би у якості друзів”) передбачає позитивні відповіді на наступні позиції та негативний - на першу (“Допустив би у якості члена сім”ї). Тож шкала Богардуса дозволяє виявити існуючу ієрархію етнічних груп, яка відображена в масової свідомості. Аналіз даних, отриманих на підставі адаптування шкали українським соціологом Н. Паніною, дозволяє зафіксувати, що соціально-психологічний базис демократичного розвитку на шляху до відкритого суспільства, виявився не настільки благополучним, як це вдавалося на перший погляд[20]. Оскільки в Україні практично не було серйозних міжнаціональних конфліктів (на відміну від багатьох інших колишніх республік Радянського Союзу), можна було очікувати на досить позитивну картину у психологічних інтенціях міжнаціональних відносин. Втім результати дослідження продемонстрували, що, по-перше, населення України характеризується значно меншим рівнем толерантності відносно практично усіх національностей. По-друге, аналіз структури національної дистанційованості засвідчив, що ставлення населення України до представників різних національностей у 1992 році характеризувалося орієнтацією на національно-державну відокремленість: лише українці, росіяни, білоруси, діаспора та поляки за шкалою соціальної дистанції мали показники, значення яких становило менше від 4 балів, що свідчить про той чи інший ступінь толерантності. І нарешті, кореляційний аналіз показав, що прояви нетолерантності (неприйнятності) стосовно будь-якої конкретної національності є окремим випадком прояву загальної національної ксенофобії (недовіра та підозріливість щодо усіх “чужих”). Отже, якщо хто-небудь нетолерантно ставиться до будь-якої конкретної національності, можна з великою долею впевненості вважати, що він нетолерантно ставитиметься і до інших народностей, тих, кого він не зараховує до “своїх”.

Стосовно факторів, які впливають на характер міжетнічних стосунків в етносоціології прийнято виділяти такі - історичні, соціальні, культурні, психологічні (або їх виділяють як особові) і ситуативні, окремі вчені вважають доцільним виділити ще і політичні чинники. Тож розглянемо кожний з названих факторів більш докладніше.

Серед історичних чинників, що впливають на міжнаціональні стосунки, безумовно важливе значення мають три класи явищ. Перший - це сам хід історичних подій, в результаті яких складалися стосунки народів; другий - історичні події, які стають якимсь символом в ході нинішніх стосунків, що розвиваються; і третій - особливості історико-соціального розвитку народу, включеного в контакт. Народи як великі соціальні спільності вступають в контакт в результаті різних історичних обставин.

Політичні чинники, що впливають на міжнаціональні стосунки, включають щонайменше три класи явищ: принципи і форми державного устрою, характер політичного строю, тип державної національної політики. Впливає на них і форма державного устрою: унітарна держава або федеральна. Багато хто вважає федеральну державу демократичним способом «вирішення національного питання». Що стосується впливу політичного устрою, то, природні можливості культурного плюралізму набагато ширше в демократичному цивільному суспільстві, чим при тоталітарних або авторитарних режимах, що характеризуються високим рівнем етнічної дискримінації.

Проблема дій еліт, мобілізації ними етнічних відчуттів во ім'я важливих для етносів цілей - дуже істотний політичний параметр, що направляє міжнаціональні стосунки. Невипадково ролі лідерів надається особливе значення в конфліктологічних теоріях. У розвитку міжнаціональних стосунків еліта виконує ряд функцій:

1) «задає» ідеологію толерантності або ворожнечі;

2) виробляє політику, яка буде направлена на примирення, зняття упереджень або, навпаки, буде стимулювати фаворитизм;

3) направляє діяльність засобів масової інформації, які грають величезну роль у формуванні міжнаціональних установок і стереотипів;

4) визначає освітні програми, що впливають на запобігання або зростання упередженості, бореться за владу знань за допомогою знань;

5) нарешті, вона служить зразком поведінки.

Культурологічні чинники, згідно яким поведінка людей розглядається і пояснюється через пануючий в тій або іншій культурі цінності і правила поведінки. Відповідно, коли норми та цінності титульної нації не співпадають чи суперечать нормам національної меншини, то такий конфлікт може відобразитися у міжнаціональних відносинах і може перейти в конфлікт. Наприклад, у суспільстві, де громадяни використовують мирні демонстрації для досягнення своїх прав, акції, що порушують спокій інших чи завдають шкоди їх майну, будуть засуджуватися. ( Приклад сучасної Франції).

Особові чинники залежать від досвіду спілкування людини з представниками інших етносів і можуть грати вирішальну роль, адже власному досвіду людина довіряє більш за все. Роль ситуативних чинників обґрунтував та підтвердив Лап'єр у своєму експерименті з двома представниками Китаю. Вони полягають в тому, що відношення до представників іншого етносу буде залежати від ситуації, в якій буде відбуватися контакт чи взаємодія з ним.

Міжнаціональні стосунки мають власну специфіку і особливості в залежності від певної сфери суспільного життя, можуть виявлятися у вигляді економічних, політичних, мовних, культурних, екологічних і інших стосунків між націями. Кожен з цих проявів міжнаціональних стосунків має свій специфічний вміст. Дамо коротку характеристику деяким з них.

Економічні міжнаціональні стосунки направлені на задоволення економічних потреб націй (народів, етносів). Вони формуються як стихійно, так і в процесі розвитку, скажімо, торгівельних стосунків самостійних держав, а також в рамках федеральних держав між республіками, автономіями і так далі. Об'єктивною основою міжнаціональних економічних стосунків є суспільний розподіл праці, що склався між різними національними утвореннями, господарсько-економічні зв'язки між ними.

Політичні міжнаціональні стосунки в багатонаціональній державі стосуються, перш за все, участі всіх народів (націй) в здійсненні політичної влади і вирішенні на державному рівні важливих проблем їх життя. В даному випадку постає питання про державний устрій: чи є дана держава унітарною, в якому відсутні механізми представництва і реалізації на державному рівні інтересів окремих націй, або ж воно є федерацією, в якій такі механізми є.

Політичні міжнаціональні стосунки направлені, крім того, на здійснення цивільних прав і свобод представників різних націй. Нарешті, свою роль грають національні політичні стосунки на рівні міждержавних відносин народів. Йдеться про стосунках між народами, що мають свою національну державність, володіють державною незалежністю і суверенітетом. В цьому випадку їхні стосунки стосуються практичної реалізації національної незалежності і суверенітету, а також їх економічного, політичного і культурного співробітництва, знаходження шляхів і засобів оптимального вирішення даних питань.

Важливу роль у житті і розвитку кожної нації грають міжнаціональні стосунки у сфері їх духовного життя. Вони направлені на взаємне збагачення народів в області духовної культури і в той же час на збереження і розвиток їхньої національної самобутності. Цьому сприяють обміни в області народного і професійного мистецтва, у тому числі пісенного, танцювального, музичного, прикладного, а також співпраця в області літератури, сучасного монументального мистецтва, живопису, архітектури.

Національна духовна культура, будучи, як правило, вельми складним, багатим і багатоплановим явищем, розвивається в контексті наявних в даному товаристві економічних, політичних, етичних, релігійних і інших суспільних стосунків, випробовує на собі їх вплив і неабиякою мірою залежить від них. В той же час вона розвивається в тісній взаємодії національних культур багатьох народів, в процесі якого складається світова духовна культура.

Можна вказати на міжнаціональні екологічні стосунки, що виникають, зокрема, у зв'язку з охороною природи на територіях, де відвіку живуть ті або інші народи. І не лише охорона, але і відтворення природних ресурсів, у тому числі земляних, лісових, водних і ін. Цивілізоване вирішення даних проблем усе більш стає важливою умовою виживання великих і малих народів (етносів). Вони повинні вирішуватися як на державному, так і на суспільному рівні суспільного і родинного виховання кожної людини, формування у нього сучасної екологічної культури, привития любові до природи, дбайливого до неї ставлення.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, слід відмітити, що хід розвитку міжнаціональних стосунків залежить від безлічі об'єктивних і суб'єктивних чинників. І все-таки вони мають свою логіку розвитку, яку потрібно і можна зрозуміти. Але це під силу лише глибоким, далекоглядним розумам, і вони рано чи пізно знайдуться у кожного народу. Вони усвідомлюють не лише поточні або, як то кажуть, миттєві інтереси своєї нації (народу), але і її довготривалі корінні інтереси, які стосуються самих основ збереження і розвитку даної нації, зміцнення її економічних, політичних і культурних позицій в системі міжнаціональних стосунків, як в даний час, так і у майбутньому.

Розуміння довготривалих інтересів означає, крім усього іншого, розуміння справжнього значення для певних націй їх діяльності, щоб народи повніше і глибше усвідомлювали свої спільні національні інтереси і самі активно боролися за їх здійснення.

Свідоме регулювання національних стосунків є ні чим іншим, як узгодження інтересів різних етносів (націй). Пов'язані з цим проблеми вирішуються найчастіше на державному рівні. Максимальне узгодження національних інтересів є їх гармонійне поєднання, при якому кожен з даних інтересів реалізується найбільшою мірою і не в збиток іншим.

1.2 Особливості виховання культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій

Молодь сьогодні постійно перебуває в інформаційному середовищі, оперує значною кількістю інформації, що передається з численних джерел: радіо, телебачення, преси, відео, аудіо, комп'ютерних підручників і глобальної мережі Інтернет. Тому специфіка інформаційно-освітнього середовища має трансдисциплінований характер, що випливає з вимог реалізації ідеї універсальності освіти в загальнокультурному контексті.

Інформаційно-освітнє середовище розглядається на основі інформаційного підходу, що відображає систему поглядів та ідей, які визначають розвиток молоді в адекватних умовах інформаційної реальності.

З таких позицій інформаційне освітнє середовище (ЮС) є сукупністю умов, що забезпечують діяльність та інформаційну взаємодію з розподіленими інформаційними ресурсами та вилученими користувачами, на підставі сучасних інтерактивних засобів інформаційних і комунікаційних технологій, що орієнтовані на формування високоосвіченої й духовно розвиненої особистості, здатної до соціалізації в сучасних умовах.

Головною умовою ЮС є реалізація низки переваг: концептування потенціалу найкращих педагогічних кадрів; ефективності технічних засобів навчання; послідовно впровадження авторських програм; забезпечення цілеспрямованого та взаємопов'язаного розвитку студентів.

З іншого погляду, по-перше, в умовах ЮС студент вільно знайомиться зі всіма типами загальних знань та спеціальними знаннями наукових дисциплін, набуваючи при цьому необхідних йому практичних навичок; по-друге, -- організовує різнобічні взаємодії, обмін знань; по-третє, -- організовує безперервний процес навчання.

Інформаційно-освітнє середовище прямо чи опосередковано впливає на процеси становлення особистості в сучасних умовах. Отже, воно виконує інформативну та комунікативну функції; а також сприяє реалізації тих видів діяльності, що пов'язані з використанням комп'ютера і засобами нових інформаційних технологій.

Структура виховання в ЮС є логічним продовженням та розвитком педагогічної системи, зі зміною лише змісту елементів, що викликає низку проблем:

1) відсутність теорії навчання в сучасних інформаційно-освітніх середовищах та відсутність її складової як понятійного апарату;

2) оптимальність складу навчально-методичних комплексів для ефективного навчання в сучасних ЮС і розміщення їх дидактичних елементів на різноманітних носіях, методик навчання тощо;

3) оптимізацію психолого-ергономічного подання навчального матеріалу, сприйняття його студентом в електронному вигляді та його усвідомлення;

4) готовність викладачів і студентів до взаємодії в умовах ЮС;

5) виховні проблеми, що викликані обмеженістю безпосереднього контакту учасників освітнього процесу.

Культура виховання в умовах інформаційно-освітнього середовища -- це не уніфікування системи підготовки молоді, а створення єдиної моделі взаємодії викладачів і студентів з метою всебічного й особистісного розвитку майбутніх фахівців.

Аналіз інформаційної діяльності студента, пов'язаної з пізнанням довкілля, неминуче призводить до формування проблеми культури обробки, застосування, використання навчальної інформації у таких аспектах:

- комунікаційному, пов'язаному з синтаксисом і правилами інтерпретації повідомлень;

- прагматичному, пов'язаному з семантикою повідомлення та його перетворенням у знання-процедури;

- світоглядному, відображеному в процесах об'єктивізації інформації;

- кібернетичному, що визначає процеси передачі інформації в умовах певного інформаційного середовища;

- психологічному, пов'язаному з суб'єктивними процесами сприйняття, розуміння й обробки інформації.

Використання інформаційно-освітніх засобів у процесі виховання сприяє:

- підвищенню ефективності навчально-виховного процесу в галузі оволодіння умінням самостійного пошуку та подання знань;

- оволодінню загальними методами пізнання і стратегіями засвоєння навчального матеріалу;

- самостійному вибору режиму виховної діяльності, організаційних форм і методів навчання;

- розвитку творчої особистості, формуванню комунікативних навичок;

- переходу від традиційно-пасивної форми сприйняття інформації тими, хто навчається, до її активного пошуку й усвідомленого маневрування нею.

Усі перераховані аспекти є своєрідними засобами на шляху до формування професійно-компетентного фахівця.

Впровадження засобів нових інформаційних технологій (ЗНІТ) у навчально-виховний процес навчальних закладів надає можливість одержувати додаткову освіту. Реалізація унікальних можливостей ЗНІТ створює передумови розроблення методик, що орієнтовані на розвиток особистості тих, хто навчається. До таких можливостей належать:

- миттєвий зворотний зв'язок між користувачем та ЗНІТ;

- архівне збереження досить великого обсягу інформації з можливістю її передачі, а також легкого доступу й звертання користувача до центрального банку даних;

- автоматизація процесів обчислювальної інформаційно-пошукової діяльності, а також обробки результатів навчального експерименту з можливістю багаторазового повторення фрагменту або самого експерименту;

- автоматизація процесів інформаційно-методичного забезпечення, організаційного управління навчальною діяльністю й контролю за результатами засвоєння.

З таких позицій поширюються педагогічні цілі навчально-виховного процесу в умовах інформаційно-освітнього середовища:

- розвиток мислення (наочно-діяльнісного, наочно-образного, інтуїтивного, творчого, теоретичного видів мислення);

- естетичне виховання (за рахунок використання можливостей комп'ютерної графіки, технології мультимедіа);

- розвиток комунікативних здібностей;

- формування вмінь приймати рішення або пропонувати варіанти рішення складної ситуації (за рахунок використання комп'ютерних ігор, орієнтованих на оптимізацію діяльності щодо прийняття рішення);

- розвиток умінь здійснювати експериментально-пошукову діяльність (за рахунок реалізації можливостей комп'ютерного моделювання);

- формування інформаційної культури, умінь здійснювати обробку інформації (за рахунок використання інтегрованих пакетів користувачів, різноманітних графічних та музичних редакторів).

Напевно, культура виховання в сучасних умовах ЮС є визначальною у навчально-виховному процесі, тому мета виховання і навчання набуває іншого напрямку, а саме:

- розвиток уявлень про інформаційну картину світу, спільності закономірностей інформаційних процесів у системах різної природи;

- розвиток здібностей до швидкої адаптації в інформаційному середовищі діяльності, що змінюється;

- формування уявлень про роль і місце інформаційних технологій, інформаційний зміст трудових процесів у постіндустріальному суспільстві;

- вироблення стабільних навичок одержання й обробки, орієнтованої на індивідуальні особистісні запити інформації;

- пропедевтика подальшої інформаційної підготовки протягом усього життя.

РОЗДІЛ 2. ДОСВІД ВИХОВАННЯ У СТУДЕНТІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2.1 Форми та методи виховання культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій

Освіта підростаючих поколінь, забезпечуючи механізм трансляції етнічної спадщини новим поколінням, покликане, разом з тим, забезпечити і інтеграційні процеси, закласти основи для розуміння і спілкування з іншими культурами, націлювати на вміння підтримувати і розвивати діалог культур. Цим завданням як не можна краще відповідає процес етнопедагогізаціі середньої школи і вузу, в ході якої оптимально вирішуються завдання крос-культурної освіти, формування культури міжнаціональних відносин, виховання міжнаціональної толерантності.

Порівняльно-зіставне розгляд народно-педагогічних знань різних народів, виключає нав'язування тих чи інших цінностей, міжнаціональну нетолерантність, сприяє не тільки виявлення спільності духовних витоків різних етносів, але і наочно ілюструє, що саме в діалозі культур проявляється духовність етносу, його гуманістичні цінності. Такі знання дозволяють привести учнів до розуміння взаємозв'язку національних духовних культур, вмінню мислити аналітично, зіставляючи категорії «приватного» і «спільного», взаємозв'язку «національного» і «міжнаціонального», що сприяє прийняттю общегуманістіческой позиції.

Одним з основних напрямків у вирішенні проблем виховання культури міжнаціонального спілкування може стати збільшення ролі етнопсихології в освітніх програмах. Саме ця дисципліна здатна яскраво продемонструвати і пояснити специфіку відмінностей, що лежать у сфері міжнаціональних відмінностей. Показ неповторною сутності самих різноманітних культур і демонстрація того, що носії цих культур не можуть думати і відчувати абсолютно однаково, можуть багато в чому сприятиме підвищенню міжнаціональної терпимості (толерантності). При цьому особливу увагу необхідно приділяти не тільки теоретичну підготовку, а й практичним контактам між представниками різних культур, як на міждержавному рівні, так і всередині країни, де міжнаціональні відмінності виявляються часто навіть більш яскравими.

При роботі зі студентами необхідно пам'ятати, що багато з них - майбутні викладачі, які повинні будуть передати отримані знання і сформовані установки наступним поколінням. А сучасні дослідження показують, що можна говорити про наявність соціальних і психологічних факторів, в тій чи іншій мірі порушують адекватність поведінки дітей у групах, в яких працюють вчителі з неадекватними формами вираження етнічної самосвідомості. Діти, які навчаються у вчителів з адекватною позитивною формою вираження етнічної самосвідомості, краще адаптовані в мікросоціумі, їх поведінка характеризується більше гнучкими і гармонійними способами взаємодії з оточуючими. Тоді як діти, що навчаються у вчителів, з гіперболізованной і літотізірованной формами етнічної самосвідомості відрізняються утрудненою соціально-психологічною адаптацією у середовищі.

Крім того, необхідно відзначити, що більша частина різних етнофобій має коріння у негативній оцінці своєї етнічної групи. Саме відсутність позитивної оцінки свого етносу і переживання національного комплексу неповноцінності приводять до того, що спрацьовує психологічний захист, і люди обрушуються на інші народи, звинувачуючи їх у всіх смертних гріхах. Таким чином, формування позитивної оцінки своєї етнічної групи є однією з основних складових комплексу заходів, спрямованих на формування здорового міжнаціональної обстановки.

У цілому, саме в студентському середовищі повинна формуватися і поширюватися міжнаціональна політика. Саме тут повинна формуватися загальна система цінностей і установок, що забезпечує єдність багатонаціонального російського суспільства. Це б багато в чому полегшило взаємне пристосування народів Україні один до одного і стало реальною альтернативою спробам здобуття суверенітету на національній основі. Сьогоднішнє студентство як майбутня інтелектуальна еліта країни може стати активним провідником ідеї мультикультурності, гарантуючи тим самим стабільний розвиток суспільства.

Особлива роль у цьому процесі належить системі освіти. Система освіти покликана скорегувати негативні прояви різного роду, створити умови для формування та поширення тих ціннісних орієнтирів, які переважні як для особистості, так і для суспільства.

В умовах багатонаціонального регіону одним із завдань системи освіти, є цілеспрямоване формування норм і еталонів, що відбивають специфіку соціально - історичного досвіду життя народів, що проживають в краї, прищеплювання навичок міжнаціонального спілкування, формування уміння долати конфліктні ситуації. Освоєння, розуміння і прийняття іншої національної культури - важлива вимога нашого часу. І на перший план виходить проблема толерантності в міжнаціоналних і соціальних відносинах. Толерантність повинна стати культурною нормою поведінки в суспільстві. Цю роботу необхідно починати вже в початковій школі.

Розвиток толерантності в освіті має відбуватися шляхом діалогу співробітництва навчальної та навчальної сторін, гуманізації процесу освіти.

Необхідно збагатити зміст навчальних курсів і програм гуманітарних, соціальних та природничих дисциплін полікультурної тематикою, а так само удосконалювати методи викладання всіх видів дисциплін.

Виховання толерантності може сприяти впровадження в освіту елементів полікультурності. Головним у вирішенні цієї проблеми можна вважати, перш за все:

1) всебічне оволодіння учнями культурою свого власного народу, як неодмінна умова інтеграції в інші культури;

2) навчання студентів прав людини і миролюбства;

3) формування уявлень про різноманіття культур в Україні та світі;

4) виховання позитивного ставлення до культурних відмінностей, що сприяє прогресу людства;

5) створення умов для інтеграції учнів у культури інших народів;

6) формування умінь і навичок ефективної взаємодії з представниками різних культур;

7) виховання в дусі миру, терпимості, гуманного міжнаціонального спілкування.

Компонентами полікультурного освітнього простору виступають: ціннісно-змістовий; особистісно-орієнтована; операційно-діяльнісний; регіонально-інтеграційний. Вони відображають комплекс відносин:

- До особистості як вищої цінності в педагогічній взаємодії, як суб'єкту життя, здатної до культурного самовизначення і самозміни;

- До педагога як посереднику між людиною і культурою, здатному ввести його у світ культури і надати допомогу і підтримку кожної особистості в індивідуальному самовизначенні в світі відносин, цінностей та діяльності;

- До освіти, її змісту як культурного процесу, в основі якого стоять люди, особистісний сенс, загальнолюдські і національні цінності, діалог і співробітництво;

- До навчального закладу як до цілісного, полікультурному освітнього простору, де живуть і відтворюються культурні цінності, здійснюється інтеркультурна комунікація, міжнаціональне виховання людини культури.

На основі інваріантних загальнолюдських цінностей повинні бути сформовані і підтримані національні та міжнаціональні цінності, парадигми конвергенції та інтеграції духовних цінностей, базова культура особистості, її відповідність реаліям мінливого світу.

У відкритому полікультурному освітньому просторі реалізується процес, основна мета якого - створення умов, які забезпечують захист і підтримку розвитку кожної особистості. Відповідно з цим у практику роботи доцільно впроваджувати методи і технології, що сприяють індивідуально-особистісного підходу в соціальному становленні, адаптації людини в інтеркультурну освітнє середовище за допомогою різних видів діяльності: 1) активізує процеси самопізнання, саморозвитку, сприяє розвитку механізмів рефлексії, 2) спрямованої на виявлення суб'єктів освіти їхніх найважливіших потреб і проблем з організації процесу педагогічної взаємодії, в якому кожен має можливість виявити особистісно-значимі цілі життєдіяльності (індивідуальної сфери самореалізації), 3) спрямованої на пошук коштів і форм адаптації, захисту і підтримки особистості консультативного, інформаційного та практичного характеру.

У полікультурних освітніх установах повинні пройти апробацію більш гнучкі, м'які педагогічні системи і операції навчання та розвитку, що сприяють адаптації особистості до культури за допомогою освіти. Особливими характеристиками педагогічних технологій в ході навчально-виховних операцій полікультурної освіти виступають: співпраця, діалог, діяльнісно-творчий характер, спрямованість на підтримку, захист індивідуального розвитку людини, надання йому вільного, захищеного простору для прийняття самостійних рішень, різноманітність способів, форм і прийомів творчого самовираження особистості в її культурної ідентифікації.

Виховання культури культури міжнаціональних відносин у загальному розумінні - це виховання у сфері культури, пов'язаної із функціонуванням та користуванням інформацією в суспільстві.

Модель інформаційної культури особистості становлять три компоненти:

· когнітивний блок (Інтернет-грамотність; навики поводження з інформацією; уміння організовувати пошук необхідної інформації; уміння працювати з відібраною інформацією: структурувати, систематизувати, узагальнювати, подавати у вигляді, зрозумілому іншим людям; уміння спілкуватися з іншими людьми за допомогою сучасних засобів інформації тощо);

· емоційно-ціннісний блок (зміст інформаційних потреб та інтересів; мотиви звернення до різних джерел інформації та пов'язані з ними очікування; ступінь задоволення інформаційних потреб, самооцінка інформаційної компетентності тощо);

· праксеологічний блок (способи пошуку та канали одержання необхідної інформації; інтенсивність звернення до різних джерел інформації та їх характеристика; застосування одержаної інформації в різних сферах своєї діяльності; способи розповсюдження нової інформації, форми діяльності в Інтернеті тощо).

Виховання інформаційної культури починається з формування інформаційної складової - знань. Саме вони, трансформуючись далі в уміння і навики, закладають основу когнітивного блоку, а потім безпосередньо впливають на рівень інформаційної культури студентів. Інформаційна культура студентів стає визначальним фактором їхньої майбутньої трудової діяльності. культура міжнаціональний толерантність освіта

2.2 Досвід виховання у студентів професійно-технічних закладів культури міжнаціональних відносин засобами інформаційних технологій

...