Методика хорового співу у початковій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність. Педагог, який створює хоровий колектив, повинен виховувати у дітей чуйність, сприйнятливість до краси, емоційну чуйність, навчити їх бачити прекрасне в навколишньому житті. Серед численних засобів впливу на дитяче серце важливе місце займає хоровий спів. Займаючись в колективі, виконуючи хорові твори, діти глибше сприймають музику, активно висловлюють свої почуття, настрій. Осягаючи світ музичних звуків, вчаться чути навколишній світ, висловлювати свої враження, своє ставлення до нього. Спів хором як активна виконавська діяльність, якнайкраще сприяє цьому.

Вокально-хорова робота - один із важливих видів діяльності на уроках музики та музичного мистецтва. Єдиної методики викладання вокалу на уроках та в позакласній роботі не знайдено і до нашого часу.

У нашому столітті хоровий спів став розглядатися як шлях творчого розвитку дітей. Результати вивчення матеріалів авторів 16-17 століття дали мені можливість простежити за розвитком проблеми співочого навчання молодших школярів і зробити певні висновки.

У реалізації завдань музично-естетичного виховання школярів важливе місце займає виконавська діяльність в умовах шкільного уроку музики.

Мені здається найбільш актуальним та найголовнішим є кваліфікованість, або підготовка вчителя, і його бажання якомога більше дати дітям. Між тим хотілося б відзначити, що молоді вчителі далеко не відразу опановують керуванням співочої діяльністі учнів. На мій погляд, це пов'язано з тим, що в педагогічних установах приділяється багато часу формуванням навичок концертного диригування і набагато менше уваги приділяється навичкам розучування хорових творів з дитячим хором. Відбувається розрив між педагогічною практикою студентів і навчанням диригування. Все вищевикладене стало вихідною передумовою у виборі теми і визначило її актуальність.

Об'єкт дослідження -- процес навчання хоровому співу у учнів початкових класів.

Предмет дослідження -- методики навчання хоровому співу у учнів початкових класів.

Мета дослідження -- теоретичне обґрунтування та розкриття основних методів навчання хоровому співу у початковій школі.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати особливості вирішення питань вокально-хорового навчання молодших школярів.

2. Визначити конкретну послідовність формування первинних співочих навичок в початковий період навчання.

3. Розкрити систему музично-співочого матеріалу, відповідних вищеназваної задачі.

4. Теоретично обгрунтувати застосування на уроках музики таких педагогічних прийомів, які відповідають закономірностям формування первинних співочих навичок.

Відповідно до поставлених завдань були використані наступні методи:

1. Теоретичний аналіз літератури з точки зору досліджуваної проблеми.

2. Узагальнення педагогічного досвіду, спрямованого на формування навичок хорового співу у молодших школярів.

3. Експериментальне вивчення шляхів і методів формування хорових навичок у молодших школярів.



1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СПІВЦЬКОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ШКОЛЯРА

Витоки хорової культури в Україні.

Україна одвічно вважалася землею музичною, славною своєю піснею. Співучість навіть стала рисою національного характеру. Пісня - душа людини, незмінна її супутниця. Споконвіку в Україні співали - у горі і радості, на сімейних і народних святах, у церкві й у школі. Пісня супроводжувала людину протягом усього життя, допомагаючи у праці й прикрашаючи побут. Невипадково великий Гоголь писав : « Покажіть мені народ , у якого би більше було пісень ».

Український народ з давніх-давен мав своїх співців. Уже в XI ст. в Україні існували кобзарі, лірники, бандуристи. Про це свідчать фрески у Київській Софії, де зображено прообраз бандуриста. З бандурою українець не розлучався ні в поході, ні в тяжкі чи веселі хвилини життя. В козацькому війську завжди були свої бандуристи, а в народі - мандрівні бандуристи ( перебенді ), лірники.

У державних музеях українського образотворчого мистецтва зберігається чимало свідчень того, як народ шанував своїх музик . Вони співали на шляхах, під церквами, у хатах, на сільських майданах.

Козаки були музично освіченими, а їхній спів звеселяв душі, зціляв від печалі.

За царським наказом козаків-співаків часто запрошували до Москови, а коли вони відмовлялися там служити, то їх викрадали, вивозили силою, покріпачували.

Так, українського співця й художника Василя Репського (1673 р.) тримали у кайданах, щоб він не втік, змушуючи грати «на комедіях, на органах і скрипках». Таке саме було у 1676 році з Дмитром Рогачевським та ін. [10].

Інтерес до українського співу особливо посилився за царів Федора і Петра І. Федір Олексійович захоплювався козацькими уборами, тому всі катедральні хори в Росії одягав у козацькі жупани та кунтуші. З хористів вийшли талановиті композитори (Д. Бортнянський), бандуристи (І. Тарасович), лютністи, гуслисти. Як свідчить І. Огнієнко, « були часи, коли в пісні нашій кохалася навіть Москва », а знатні люди Москви часто запрошували до себе на службу українців-музикантів, які навчали їх музики та співів. У XVII ст. українські співаки часто брали участь у царському і патріаршому хорах, а у XVIII ст. київські студенти - у придворних капелах. При дворі царя Михайла Федоровича органістами служили українці… Співаком у Петрограді був і наш філософ Григорій Сковорода [14].

Визначною особистістю на терені пісенної культури була легендарна Маруся Чурай - дочка урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая - людини хороброї і чесної. Він палко любив свою Батьківщину, брав участь у походах проти польської шляхти, потрапив у полон і був страчений у Варшаві. Відважний воїн користувався у полтавчан шанобою й любов`ю, про нього народ склав пісню.

Маруся Чурай склала понад двісті пісень. До нас дійшло небагато, але всі вони стали народними, -- а це найьільше визнання автора. Хто не знає нині « За світ стали козаченьки », « Грицю , Грицю , до роботи », « Їхав козак за Дунай », « В кінці греблі шумлять верби », « Їхав козак на війноньку», « Віють вітри, віють буйні », « На городі верба рясна », « Чого ж вода каламутна », « Летить галка через балку », « Ой, не ходи, Грицю ». Чудовим співаком-аматором був Тарас Шевченко. За свідченням сучасників, він мав м`який баритон ( хоча брав і високі тенорові звуки ) і прекрасно виконував українські народні пісні. У колі друзів він часто співав їх, акомпануючи собі на гітарі або фортепіано. Його спів вражав слухачів емоційністю і шляхетною манерою виконання. Голос Шевченка звучав і в маєтках його прихильників. Співав він також і на «музичних вівторках» у квартирі професора Київського університету Миколи Костомарова. « Киевская старина » писала : « Шевченко своїм чистим, сріблястим, ледь-ледь тримтячим голосом заспівав свою улюблену пісню «Ой, зійди, зійди, ти, вечірня зіронько». І співав він з таким натхненням, з таким глибоким почуттям, що звуки цієї пісні і зараз… вчуваються в моїх у вухах ».

У середині XIX ст. в Україні спостерігається розвиток хорових і музичних товариств. Часто їхніми організаторами виступають приватні особи [25].

Так, у 1826 році у Львові син В.А. Моцарта Вольфганг Амадей Моцарт-молодший організував Товариство Святої Цецилії, що систематично влаштовувало великі хорові концерти (в них брало участь приблизно 300 виконавців). А 1891 році невтомні пропагандисти хорового співу - вчителі Володимир Шухевич і Анатолій Вахнянин - заснували і очолили « Львівський Боян ». Його статут передбачав широкі завдання - не лише плекання національного співу (хорового і сольного) та інструментальної музики, а й створення музичної школи, нотного видавництва та музичних конкурсів. При товаристві функціонував хор (головний диригент А. Вахнянин), який давав концерти (особливо часто проходили Шевченківські свята). Одночасно В. Шухевич і А. Вахнянин розробляли проект організації Спілки співацьких і музичних товариств. Спілка була створена у 1903 році, а у 1907 році реорганізована у музичне товариство ім. М. Леонтовича, яке Шухевич очолював до самої смерті (1915 р.).

Подібні співацьки товариства виникли у Перемишлі (1891), Станіславі (1896), Стриї (1894, засновник Філарет Колесса), Тернополі (1901), Самборі, Золочеві, Коломиї, Дрогобичі, Снятині. У Чернівцях у 1859 році створене Співацьке товариство, у 1862 - Товариство сприяння музичному мистецтву, а у 1872 - Чоловіче співацьке товариство.

У системі загальної освіти та в спеціальних співацьких школах поступово накопичувався багатий досвід вокально-хорового навчання.

Отже, уже на кінець XVII ст. українське музичне мистецтво мало багаті традиції хорової творчості та винонавства.

У книзі «Хоровий концерт на Україні в XVII - XVIII ст.» Н.О. Герасимова-Персидська пише, що ще у 1591 році у Львові під час шанування київського митрополита співали 12-голосні твори [11].

Мандрівники неодноразово відзначали красу співу в українських церквах: «Ніщо так не дивувало нас, як краса маленьких хлопчиків і їхній спів, що виконувався ві усього серця, гармонічно зі старшими», що «… хитало гору і долину» [14]. У Лаврі священники співали «разом з півчими, які заміняли орган, тобто з хлопчиками, голосом, який милував дущу».

У багатоголосому співі також брали участь жінки і діти, які знали порядок церковної служби і всі співи.

Значну роль у поширенні хорового співу відіграли братські школи, які виникли в Україні у XVI - на початку XVII ст. Це були осередки писемності, музичної культури та освіти, де серед мінімуму знань, які здобували учні, обов`язковим предметом була музика.

Особливого розквіту досягає навчання хорового співу у Львівській, Луцькій, Київській братських школах і в Києво-Могилянській академії.

Першим документом, в якому викладено зміст навчання і виховання у них, був Статут Львівської братської школи, де демонструвалися високі зразки музичного виховання, хорового співу, зокрема. Так, у 12 і 13 параграфах Статуту Львівської братської школи згадуються музика і церковний спів. Статут Луцької школи (близько 1624 р.) майже повністю дублює Львівський варіант, а стаття 20 Статуту визначає основи навчання у братських школах: спочатку вчаться складати букви, далі - граматики церковного порядку, читання й співу. У 13 параграфі вказувалося, що учні мають вчитися пасхалії, рахунку й правилам церковного співу, а музика і спів були у складі «семи вільних мистецтв», яких навчали дітей. Навчання «п`ятого художества» формулювалося так: «Музыка, си речь песноствование имя своё от мусы богини пения получи; есть же мусика сведения благо яже и армония, сиречь согласия наречеся…». Очевидно учні добре опанували навички багатоголосного співу, протиставляючи «майстерному гармонічному, багатоголосному католицькому співу такий самий гармонійний спів православний».

У братських школах співали на 4, 5, 6 і навіть 8 голосів. Виконання складних багатоголосних творів було можливо завдяки музичній грамотності учнів.

Д. Розумовський писав: «Вивчення церковного співу у православних школах південно-західних братств у другій половині XVIІ ст. відбувалося систематично по підручниках і на нотах лінійних, які тоді називали київським знаменем… лінійні ноти у педагогічному розумінні були значно зручнішими і, так би мовити, ясніші за ноти безлінійні… За допомогою лінійної системи швидше відбувалося навчання співу, а в цьому й полягала головна мета усіх братських шкіл».

Саме у братських школах вперше зустрічаємо згадку про спеціального вчителя співу, який одночасно виконував функції регента шкільного хору. До нас дійшло ім`я одного з учителів Львівської братської школи (Федір Сидорович), що в 1604 році керував хором учнів.

Про високий рівень музичної освіти у цих школах свідчить і той факт, що із стін Львівської братської школи вийшли також композитори (Чернушин, Шавровський, Яжовський, Пекулицький та ін.). Вихованці Львівської , Луцької, Київської та інших братських шкіл утворювали цілі співатські артелі, що розспівували церковні співи і вірші. Відомим є факт, що уніати нерідко робили спроби переманити півчих братських шкіл, причому іноді справа доходила да бійок. Братські школи своїм викладанням співу справляли вплив на народну культуру України.

Багато хто з випускників цих шкіл займалися педагогічною діяльністю - вчтелювати, складати підручники, оскільки мали високий рівень підготовки.

Учитель мусив бути взірцем моральної поведінки для своїх учнів.

«Дидаскал или учитель сея школы, мает быти благочестив, разумен, смиренно-мудрый, кроток, воздержливый, не пияница, не блудник, не лихоимец, не свебролюбец, не гневлив, не завистник, не смехостроитель, не срамословец, не чародей, не басносказатель, не пособитель ересям, но благочестию поспешитель, образ благих…, да будут и ученицы яко учитель их».

Він має вчити дітей доброї науки … досконало знати граматику, риторику, діалектику, музику, твори Світських поетів і Святе писання, стежити за навчанням і поведінкою школярів, у суботу перевіряти знання за тиждень, а в неділю і у свята ходити з ними на літургію.

У 1580 році було відкрито Першу українську академію - Острозьку. На основі Київської братської школи виник Києво-Могилянський (Києво - Братський) колегіум (1694р.), який став вищим навчальним закладом, що дав Україні і Росії видатних діячів культури.

У Києво-Могилянській академії учнів навчали нотного співу. У 1-4 класах був предмет «Музика і співи». В академії існував хор, який виступав у святкові та недільні дні.

Музичний теоретик, композитор, хоровий диригент і учитель співу М. Дилецький включив до своєї «Мусикійської граматики» розділ, присвячений тому як навчати дітей співу, а багато його цінних вказівок служили для вчителів методичним керівництвом. В основу навчання він поклав принципи наочності і послідовності, позитивну роль емоційного фактора.

Хоровий спів мав виховувати естетичні якості людини, що впливають на її моральні риси й психіку.

Так, М. Лисенко прагнув пробуджувати тврчі сили юних виконавців у процесі постановки своїх дитячих опер за участю Лесі Українки як режисера-постановника на квартирі композитора. Протягом усього життя М. Лисенко з любов`ю збирав народні пісні і творчо обробляв їх, прагнучи виявити і зберегти найцінніші й найхарактерніші особливості мелодії, ладу, ритму. Пісенний фольклор композитор розглядав як відображення об`єктивної дійсності і надавав йому суттєвого значення у творчій і педагогічній діяльності, вбачаючи у художній його обробці важливий фактор естетичного й виховного впливу на емоційний світ дитини.

М. Леонтович, працюючи у Чуківській школі на Вінниччині учителем співів, керівником хору й оркестру, створив для своїх учнів перші обробки українських народних пісень «Ой , піду я в ліс по дрова», «Ой, вийду я на вулицю» та «Мала мати одну дочку». Композитор-педагог завжди підкреслював, що кожна пісня мусить виконуватися відповідно до тексту: тихо, голосно, напівголосно, напівтихо, збільшуючи силу звуку (крещендо), зменшуючи силу звуку (димінуендо), плавно (легато), відривчасто (стакато), помалу, хутше, швидко, жваво і т. д. Таким чином діти виховують естетичне почуття, художній смак. Крім того, зміцнюється музична слухова пам`ять якої так бракує людям книжкового виховання [9].

Понад 10 років навчав дітей хорового співу К. Стеценко, який теж вчителював на Вінниччині. Він створив «Шкільний співаник» у трьох частинах, «Початковий курс навчання дітей нотного співу» та «Записки з педагогіки ». У практичній роботі особливого значення надавав навчанню дітей красивого співу, підкреслюючи важливість естетичного начала у процесі співу. Він писав: «Теорія і ноти потрібні для вияснення механізму співу. Механізм цей не є крайня мета навчання співів, а є засіб для досягнення якоїсь вищої мети. І ця мета - художній мент співів, коли починаються співи, як м и с т е ц т в о. Тут знаходиться те головне, завдяки якому співи вводяться в програми всіх шкіл як обов`язковий предмет».

Особливості фізичного та психічного розвитку дітей 6-9 років.

Щоб правильно й успішно навчати дітей музики, треба знати їхні вікові особливості, зважати на наукові дані про музичний розвиток і формування у людини музичних уявлень.

Необхідність врахування вікових особливостей дітей у процесі їхнього виховання й навчання є провідним принципом вітчизняної педагогіки, яким треба керуватися і в навчанні музики. При цьому врахування вікових особливостей треба органічно поєднувати з вивченням індивідуальних особливостей дітей, їхніх музичних інтересів и нахилів. Тільки за цих умов загальноосвітня школа буде забезпечувати учням необхідний рівень музичної освіти.

Дитина народжується на світ з певними фізичними особливостями і з задатками різноманітних здібностей. Розвиток цих задатків залежить від умов життя і діяльності людини, від її виховання. Вирішальне значення у розвитку характерних особливостей особистості відіграє активність дитини, яка виявляється у різних формах діяльності і сприяє пробудженню й розвитку відповідних здібностей.

Фізичний розвиток дітей віком від 6 до 9 років характеризується деяким сповільненням росту тіла і більш енергійними процесами внутрішнього розвитку та зміцненням організму. Головну роль у загальному розвитку дітей у цей період відіграє навчання і виховання в школах.

У зв`язку з набуванням знань у дітей поступово створюються загальні уявлення , формуються поняття і перші абстракції .

В умовах школи, класу і особливо у процесі діяльності музичних колективів у дітей розвивається поняття товаришування і дружби .

Такі, в загальних рисах, особливості фізичного і психічного розвитку дітей молодшого шкільного віку [3, c.34].

При проведенні хорової роботи з молодшими школярами важливо мати на увазі, що і в межах цієї вікової групи існують певні відмінності у розвитку дітей. Найяскравіше виявлені особливості цієї вікової групи у порівнянні з попередньою (дошкільною) у першокласників. Вони обумовлюються різкою зміною основної форми діяльності дитини - переходом від гри до систематичної навчальної роботи, яка є своєрідним суспільним обов`язком.

Істотним моментом є те, що дитина, яка звикла тільки до гри і захоплюючих занять, тепер має обов`язкові навчальні заняття, що являють собою своєрідну працю. Завдяки вимогам дисципліни й навчальної роботи у першокласників помітно розвиваються процеси гальмування - стримування, самоконтролю, що, в свою чергу, позитивно впливає на процес навчання, зокрема, й на єфективність занять з музики.

Проте в учнів молодшого шкільного віку нахил до збудження дуже великий, і це виявляється у повній мірі тоді, коли діти не перебувають під контролем, а полишені на самих себе. При виконанні малюками різних вправ з метою вироблення у них співацьких умінь та навичок важливо враховувати закономірності дихання у дітей різного віку: діти семи років роблять 25 подихів за хвилину, в 12-15 років близько 20, а дорослі - 16-18. Дихання дітей більш поверхове, ніж у дорослих, але завдяки частішому диханню через легені дитини проходить приблизно така сама кількість повітря, як у дорослих. Внаслідок цього підвищується вентиляція легенів.

Диференціювання типів дихання (у хлопчиків - діафрагматичне, а у дівчаток - грудне) стає помітним лише після 12 років. У дітей 6-10 років, у порівнянні з попередньою групою, дуже підвищується життєва місткість легенів, з чим пов`язана підвищена потреба в кисні.

Розвиток дітей в період 8-10 років характеризується інтенсивним ростом деяких моторних функцій. Рухи дуже швидкі, але їхня точність невелика, і чим більша зосередженість потрібна для виеонання правильних рухів, тим більше сповільнюється їхня швидкість. Цю обставину потрібно враховувати при навчанні гри на музичних інструментах.

Не зупиняємося на характеристиці розвитку у молодших школярів різних психічних процесів, а наведемо лише дані психології, що стосуються розвитку відчуттів і сприймань, пов`язаних з музикою.

В період початкового навчання у дітей дуже швидко покращується здатність розрізняти висоту тонів. Якщо прийняти за одиницю здатність розрізняти тони шестирічними дітьми, то у семирічних учнів вона дорівнює - 1,4; 8-річних - 1,6; 9-тирічних - 2,6 [3, c.131].

У роботі з учнями молодших класів над пісенним матеріалом істотну роль відіграє засвоєння ними поетичного тексту. Усвідомлення змісту пісні, розуміння всіх понять і образів, що фігурують у тексті, є важливою умовою виразного й емоційного співу.

З цього погляду важливо враховувати дані психології про існуючі у молодших школярів уявлення і формування в них понять. Так, уявлення про природу грунтуються в основному на власному досвіді, а все, що не спирається на нього, залишається для дитини невідомим.

Діти молодшого шкільного віку ще не розуміють переносного значення понять. Вони люблять слухати і читати байки та казки, але зміст алегорій їм часто незрозумілий. Характерне для них механічне заучування текстів без намагання зрозуміти зміст. Дослідження психологів показують, що дитина може порівняно швидко заучувати беззмістовний набір слів, якщо ці слова розміщені ритмічно. При вивченні тексту пісні це створює певні об'єктивні умови для механічного заучування. Беручи до уваги властивість дітей порівняно легко заучувати зрозумілий і незрозумілий текст, треба докладати всіх зусиль для його осмисленного сприймання.

Запам'ятання й відтворення тексту дітьми значно залежить від довір'я дитини до того, хто її навчає. У зв'язку з цим вирішальне значення має скеровуюча діяльність учителя.

Для проведення різних навчальних занять, у тому числі й музичних, необхідно враховувати дані психологічної науки про тривалість зосереджуваності учнів різного віку. Встановлено, що діти 5-6 років можуть бути зосередженими 15 хвилин, 7-9 років - 20 хвилин, 10-12 років - 25 хвилин, після 12 років - 30 хвилин.

Збудником інтересу під час музичних занять є сила вражень, а тому перший показ пісні чи музичного твору повинен бути яскравим, емоційним. Нестійкість уваги молодших школярів вимагає різноманітності видів роботи.

Зауважимо, що заняття музикою, співом не менше, ніж оволодіння матеріалом інших навчальних дисциплін, вимагає певних вольових зусиль, уміння зосереджувати свою увагу протягом певного часу, витримки, дисципліни.

Воля виявляється й розвивається у процесі правильного врівноважування процесів збудження й гальмування. Для молодших школярів це нелегкий процес, бо в цьому віці не можна говорити про розвинену волю. Як бачимо з перелічених загальних особливостей психічного та фізичного розвитку учнів 1-4 класів випливають важливі педагогічні висновки і правила, які однаково стосуються й проведення з ними музичних занять.

Характеристика дитячого голосу.

Голосовий апарат людини становить складну систему, до якої входить ротова й носова порожнини, глотка, гортань з голосовими зв'язками, трахея, бронхи, легені, грудна клітина з дихальними м'язами, діафрагмою, м'язи черевної порожнини. У голосоутворенні діє й нервова система: відповідні центри в головному мозку з руховими й чуттєвими нервами, що з'єднують ці центри з усіма складовими голосового апарату. Отже, співацький процес є складним психофізіологічним актом, в якому складові голосового апарату перебувають у безпосередньому зв'язку й взаємозалежності.

Дитячий голосовий апарат (6-10 років) відрізняється від дорослого, перш за все, розміром і формою. Він знаходиться у стані безперервного росту. Відповідно суттєво відрізняються голоси дітей від голосів дорослих.

У дітей високо розміщена гортань і вона у 2-2,5 рази менше за гортань дорослої людини. Хрящі гортані гнучкі, м'які, повністю ще не сформовані, том дитяча гортань еластична й рухлива. М'язи гортані розвинені слабо. За даними М. Грачової [17], голосовий м'яз у дітей молодшого шкільного віку знаходиться у стадії формування, голосові складки короткі, вузькі й тонкі.

Фоніатричні дані хлопчиків і дівчаток 6-10 років однакові, механізм звукоутворення ще простий за своєю структурою (І. Левідов [6]; М. Грачова [17]).

Голоси дітей молодшого шкільного віку особливо легкі й прозорі, але вони бідні обертонами. Голоси хлопчиків і дівчаток мало відрізняються характером звучання.

Доведено, що найбільш раціональним, здоровим співом, при якому правильно функціонує весь складний нервово-рухальний голосоутворюючий апарат, -- це спів легкий, дзвінкий, помірної сили, в міру емоційний, позбавлений будь-якого напруження. Це забезпечить нормальний розвиток голосу дитини і нормальний перехід його у здоровий голос дорослої людини [18, c.54].

Динамічний діапазон голосу розвивається дуже поступово. Не можна зловживати філіровкою звуку у процесі навчання дітей співу. На крайніх динамічних рівнях звук дитячого голосу втрачає стійкість, необхідні вокальні якості втрачаються, зникає свобода, з'являється напруження, що призводить до форсування голосу, а далі - до його функціонального розладу.

Найбільшої дзвінкості голос досягає на помірному форте. При співі піано і при надмірному збільшенні сили голосу помітне зменшення дзвінкості і рівності голосу.

Сила голосу і його дзвінкість, здатність до польотності - зовсім не те саме. У гонитві за гучністю, зловживаючи силою, можна втратити дзвінкість - необхідну якість голосу і високого й низького.

Голоси другокласників відрізняються від першокласників лише силою звучання, об'ємом діапазону, який у шестирічних учнів дорівнює сексту, у семирічних - октаву. У восьмирічних дітей діапазон дещо розширюється вгору. У дев'ятирічних методисти фіксують такі зміни: голоси звучать сильніше, збагачуються обертонами, набувають мікстового характеру, збільшується діапазон (розширюється вниз і вгору), з'являється грудне звучання нижніх звуків.

Поступово голоси ділять на 2 групи: високі і низькі. Високі голоси дівчаток - сопрано, хлопчиків - дисканта. Низькі голоси утворюють альтову партію. Діапазон сопрано і дискантів, як і альтів дівчаток і хлопчиків ідентичний.

Отже, дитячі голоси мають високе головне звучання. За наявністю обертонів вони бідніші за голоси дорослих, але відрізняються легкістю, дзвінкістю і польотністю. Ці якості тембра надають дитячому голосу особливої чарівності.

Це відзначає і досвідчений педагог С. Максимов:

“ Найзвичайніший, найскромніший дитячий голос приховує у собі великі художні можливості. Чисте, ясне звучання дитячих голосів саме по собі вже красиве й зворушливе. Простота, безпосередність юних співаків часто захоплює виразністю виконання ” [5, c.14].

2. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ХОРОВОГО СПІВУ З УЧНЯМИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Характеристика співацьких навичок.

Співацька позиція

На першому занятті хору першокласники мають засвоїти, що під час співу належить стояти (сидіти) прямо, руки опустити, голву тримати вільно. Нижня щелепа і підборіддя не повинні душити на горло.

Правильна посадка впливає на якість звучання голосу. Адже закинута догори голова надає голосу горловий характер. Зігнута спина, закинуті нога на ногу, розслаблений корпус є причиною безбарвного звучання хору.

На якості звуку відзначається також положення обличчя і рота. Мускули обличчя мають бути не напруженими, спокійними, рухи рота - вільними.

Дихання

Розрізняють три типи дихання: ключичне, грудне, діафрагматичне.

Для співу неприпустимим є ключичне дихання (під час такого типу дихання хористи піднімають плечі!). За даними доктора І. Левідова [25], у шкільній практиці використовується комбінований тип дихання, причому у молодших учнів переважає грудне дихання, а у старшокласників - діафрагматичне. Та головне, щоб діти дихали природно.

Внаслідок багаторічних спостережень І. Левідов пропонує оберігати дітей від неправильного дихання. З цією метою діти не повинні робити надто великого вдиху, під час якого повітря душить на голосові зв'язки і м'яке піднебіння, створюючи гугнявий, неточний спів; вдих і видих мають бути спокійними і плавними у піснях наспівного характеру - при повільному та помірному темпі; у піснях жвавих - при нюансах від піано до мецо-форте дихання береться коротко, але точно у часі; характер вдиху і видиху обумовлений характером звуку; не можна допускати в'ялого дихання, яке знижує якість звуку, позбавляє його тембру; неприпустимим також є поривчастий вдих з різким підняттям плечей і грудей.

У роботі зі школярами не слід вдаватися до складних і незрозумілих термінів. Найдоступнішим та найефективнішим є практичний показ правильного й неправильного дихання.

Співацьке дихання виховується у процесі співу. Критерієм правильного співацького дихання може бути тільки співацький звук.

Виробити спокійний глибокий вдих допомагає відчуття, наче нюхаєш квітку, а розвинути навичку економного видиху - спів за диригентським жестом учителя, з затримкою дихання перед початком співу.

Дихання для співака є джерелом сили звуку і всіх його відтінків. У поєднанні з діяльністю артикуляційного апарату енергійне дихання обумовлює «опертий звук», тобто зібраний, компактний. Отже, вироблення правильного співацького дихання є ключовою навичкою у навчанні учнів виразного співу.

Звукоутворення

Зі співацьким диханням тісно пов'язане звукоутворення, що виникає внаслідок змикання й розмикання голосових зв'язок. Їхнє коливання і повітря, яке проходить між ними, утворюють звукові хвилі, від кількості коливань яких залежить висота звуку: чим вона більша, чим коротша хвиля коливань, тим звук вищий і навпаки: чим кількість коливань менша, чим довша хвиля коливань, тим звук нижчий.

Розпочинати виховання голосу належить з примарних звуків, поступово розширюючи діапазон вгору і вниз. При цьому м'язова установка плавно переноситься з примарних звуків на сусідні.

Засновником такого методу виховання співацького голосу був М. Глінка [12, c.3-4].

Подібні рекомендації знаходимо у О. Варламова [6], К. Стеценка [20] та інших.

Звукоутворення у першокласників пов'язане з вихованням наспівного, протяжного звучання.

Отже, належить прищеплювати учням навик «тягнути» звук, наче смичком по скрипці.

Зміцнювати і розвивати голос допомагає атака звуку - перехід голосового апарату від дихального стану у співацький.

Розрізняють такі види атак:

· Тверда, при якій голосові зв'язки щільно змикаються до початку видиху; вона шкідлива для голосових м'язів, тому непридатна для голосоутворення;

· М'яка атака - момент змикання голосових складок майже збігається з початком видиху; закриття голосової щілини збігається з моментом початку звучання, призвуки не виникають;

· Придихальна атака - змикання голосових складок значно відстає від початку видиху, тому перед звуком вчувається шум повітря, що видихається. Спів за такої атаки часто супроводжується сиплим призвуком, оскільки змикання голосових складок у цьому випадку має найменший ступінь і відбувається втрата повітря [8, c.29].

Демонстрація учителем професійного звучання чинить на учнів естетичний та емоційний вплив. Вокально повноцінний, красивий, виразний звук у учителя легкосприймається учнями, і, як відповідна реакція, з'являється бажання відтворити почуте, бажання співати.

Дикція

Вимови, манера промовляти слова - дикція - є найважливішою умовою виразного співу.

Дикція залежить від артикуляції - роботи органів вимови: нижньої щелепи, губ, язика, м'якого піднебіння, глотки.

Основне завдання вчителя у молодшому хорі - звільнити в учнів від напруги нижню щелепу, навчити тягнути звук.

Хорові навички.

рові навички групуються у два розділи - СТРІЙ і АНСАМБЛЬ.

СТРІЙ.

Уміння вистроїти хор, зробити його звучання чистим, активним і виразним - завдання надзвичайно складне, від якого залежить існування колективу. Хоровий стрій у хорі можна порівняти з добре настроєним інструментом.

Хоровий стрій забезбечується унісоном окремої партії (всього хору), єдиною вокальною манерою формування голосних і приголосних звуків, швидкою реакцією на диригентський жест.

До умов береження строю І. Пономарьков [10, c.18-19] відносить:

1) Якість самого твору, знання композитором вокальних можливостей хору, фактура твору, теситура, регістри, інтервали, розміщення голосів, гармонія і т.д.

2) Ступінь кваліфікації хору: загальний рівень музичної культури, постановка голосу, виховання слуху, самоконтроль співаків, уміння прислухатися до співу інших та до супроводу.

3) Стан хористів: їхня увага, дисципліна, зацікавленість, втома, навантаження, час і тривалість занять. ( За даними лікаря І. Левідова їхня увага, дисципліна, зацікавленість, втома, навантаження, час і тривалість занять. ( За даними лікаря І. Левідова [17], причиною детонації може бути і функціональний розлад співацького апарату.)

4) Контроль і керівництво викладача: систематична робота над вихованням мелодичного та гармонічного слуху співаків.

АНСАМБЛЬ.

Ансамбль хору полягає у злагодженості, узгодженості хорового звучання. Ансамбль буває динамічний, ритмічний, темповий, дикціонний і тембровий.

Динамічний ансамбль - передбачає рівновагу у силі звучання хорових партій або в середині кожної партії, як наслідок рівноваги звуку кожного співака.

Ритмічний ансамбль - чітке виконання співаками ритмічного рисунку пісні.

Дикційний ансамбль - уміння активно, чітко і ясно вимовляти слова у співі, однаково коротко проговорювати приголосні, округляти голосні, одночасно і ясно проспівувати закінчення слів.

Тембровий ансамбль хорової партії залежить від тембрових якостей окремих співаків.

Дитячі голоси не мають такої різноманітності тембрів , як дорослі. Проте, вони володіють виразними засобами для передачі творів різного характеру.

Отже, тембр голосу змінюється разом із розкриттям змісту твору.

Названі види ансамблю є елементами, з яких складається загальний ансамбль хору.

Методика розучування пісні.

Для успішного вирішення програмних завдань цього періоду навчання необхідно ретельно продумувати зміст, методи і прийоми кожного заняття, планувати не тільки розучування пісні, закріплення повторення раніше пройденої, але визначати коло конкретних вправи на розвиток музичного слуху і голосу.

У процесі розучування пісні закладається фундамент музичної культури дітей - розвивається увага, слух, пам'ять, збагачується емоційно-образна сфера.

Спочатку потрібно запропонувати дітям висловитися про пісню, визначити характер, розрізняти вступ, заспів, приспів і висновок. Домагатися, щоб діти починали співати точно після вступу по руці диригента. Звернути увагу на відмінність мелодій у другій і четвертій фразах. Працювати над чистим інтонуванням. Стежити за точним виконанням ритму, вимовою і т.д. Головне - створити творчу атмосферу для дальшої роботи над піснею.

Процеси розучування мають поєднувати у собі елементи технічного і художнього, емоційного і усвідомленого виконання. Основний акцент ставиться на ті навички, оволодіння якими дає учням можливість глибоко розкрити у своєму виконанні художній образ пісні.

Перші пісні мають бути кантиленними, тому доцільно якомога більше включати до репертуару хору м'яких, ласкавих колискових.

На жаль, останнім часом композитори рідко пишуть зручний і корисний для розвитку дитячого голосу репертуар. Щасливий випадок - композитор і музикознавець Богдана Фільц, яка зберегла тонкий смак до дитячої пісні [23].

Підхід до розучування пісні є цілісним процесом, в якому робота над образом тісно й органічно пов'язується з роботою над технікою виконання.

Вокальну техніку ніколи не можна відокремлювати від вокально-художнього виконавства, оскільки це те саме.

Художнє завдання художній образ передбачає технічні прийоми. І вони не можуть бути доцільними окремо від художніх завдань.



ВИСНОВКИ

навчання співочий педагогічний учень

Отже, опираючись на матеріал дослідження даної роботи, можна сказати, що вокально-хорова культура розвивалася в Україні ще з давніх-давен і має свої витоки. Оскільки українці завжди були народом співучим, хоровий спів розвивався достатньо продуктивно і , у результаті багаторічної практики та досліджень, були розроблені співацькі методики, які зараз застосовують у навчально-виховному процесі . Хоча не можна виділити єдину методику викладання вокалу і в наш час.

Я вважаю, що під час рішення цієї проблеми даний вид діяльності можна розподілити на декілька етапів, якими користуються вчителі, навчаючи молодших школярів.

І-й етап має такі завдання:

а) розвиток дитячого голосового апарату(діапазону,дихання, артикуляції );

б) розвиток інтонаційної виразності;

в) формування початкових співацьких умінь та навичок;

г) робота над створенням хорового унісону;

д) виховання інтересу до співацької діяльності.

ІІ-й етап має такі завдання:

а) робота над диханням, артикуляцією, динамікою, тембровим ансамблем ;

б) осмисленість розспівування голосних, виразність фразування;

в) розуміння диригентського жесту;

г) формування кантиленного співу;

д) розвиток слухової уваги, вміння працювати в групах;

е) розвиток поліфонічного та гармонічного слуху.

Напрямки роботи:

Формування культури унісону.

Підготовка до двоголосного співу.

Дослідивши вікові особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку, можна зробити висновок, що у заняттях хоровим співом слід враховувати не тільки психічні, але й фізичні особливості кожної дитини, адже вони значно відрізняються від психо-фізичних особливостей дорослої людини, і потребують певної послідовності і методики у навчанні.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Огнієнко І. Українська культура / І.Огнієнко - К.: 1918 - 240 с.

2. Відомості з бібліотеки Павла Миколайовича Попова, подарованої ЦНБ УРСР.

3. Загайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини 19 ст. / М. Загайкевич - К., 1960 - 283 с.

4. Путешествие Антиохийского патриарха в Россию в половине 17 ст., описанное его сыном архидиаконом Павлом Аллеппским / - М., 1897.

5. Леонтович М. Практичний курс навчання співів у середніх школах України / М. Леонтович - К., 1989 - 181 с.

6. Арямов И. Особенности детского возраста / И. Арямов - М., 1953 - 432с.

7. Детский голос. // За ред. В. Шацької - М., 1970 - 273 с.

8. Кузьмін М. Забуті сторінки музичного життя Києва. / М. Кузьмін - К., 1972 - 145 с.

9. О детском голосе. // Под ред. Н. Орловой. - М., 1966 - 182 с.

10. Пономарьков И. Хоровое пение в школе / И. Пономарьков - М. - Л., 1946

11. Дмитрієвський Г. Хорознавство і керування хором. / Г. Дмитрієвський - М., 1948 - 234 с.

12. Робота в хорі. Методика, досвід./ - М., 1977. - 203 c.

13. Соколов В.Г. Робота з хором./ В.Г. Соколов - М., 1964 - 125 с.

14. Виготський Л.С. Проблеми дитячої психології. / Л.С. Виготський - Сакт-Петербург: Союз, 1997. - 224 с.

15. Костюк О.Г. Сприймання музики і художня культура слухача./ О.Г. Костюк - К.: Наукова думка, 1965. - 122 с.

16. Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника. Пособие для учителя. / А.А. Люблинская -М.:Просвещение,1977.-224с.

17. Михайличенко О.В. Основи загальної та музичної педагогіки: теорія та історія: [навч. посіб. для студентів муз. спец.] /О.В.Михайличенко. - Суми: Наука, 2004. - 210 с.

18. Ростовський О.Я. Методика викладання музики в початковій школі./ О.Я. Ростовський - Тернопіль: Богдан, 2000. -215 с.

19. Терентьева Н.А. Художественно-творческое развитие младших школьников на уроках музыки в процессе целостного восприятия различных видов искусств. / Н.А. Терентьева- М.: Знание, 1996. - 184 с.

20. Художньо-педагогічний аналіз музичних творів у школі / Методичні рекомендації О.Я. Ростовського. - Київ: Радянська школа, 1989. - 69с.

21. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах./ О.Я. Савченко - К.: Магістр, 1997. - 256 с.

22. Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька / О.П. Рудницька- К.: ІППО, 2002- 270 с.

23. . Питання вокально-хорового розвитку школярів: інтонація і лад./ - Л., 1977

24. Асафьєв Б.В. Про хоровому мистецтві./ Б.В. Асафьєв - Л., 1980

25. Ветлугіна Н. Музичний розвиток дитини/ Н. Ветлугіна - К., 1986

Размещено на Allbest.ru

...