Малювання з натури як основа зображальної грамоти і процес пізнання об’єктивної дійсності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Навчально-науковий інститут педагогічної освіти,

соціальної роботи і мистецтва

Реферат на тему: «Малювання з натури як основа зображальної грамоти і процес пізнання об'єктивної дійсності»

Студентки 3 курсу М групи

Науменко А. С.

Черкаси 2015

Зміст

Вступ

Розділ І. Вироблення в учнів свідомого ставлення до завдань натурного малювання

Розділ ІІ. Послідовність виконання малюнка з натури

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що заняття з образотворчої діяльності, крім виконання навчальних завдань, є важливим засобом всебічного розвитку дітей.

Образотворча діяльність тісно пов'язана з пізнанням навколишнього життя. У процесі образотворчої діяльності уточнюються і поглиблюються зорові уявлення дітей про навколишні предмети.

У дошкільному віці, крім наочно-дієвих форм мислення, пов'язаних безпосередньо з процесом практичної роботи, можливий і більш високий рівень розвитку мислення - наочно-образний. Образотворча діяльність має велике значення у вирішенні завдань естетичного виховання, так як за своїм характером є мистецькою діяльністю.

Мета дати загальні відомості про процес пізнання об'єктивної дісності.

Малюванню з натури належить найважливіша роль у прищепленні дітям основ зображальної грамоти. Практичне значення його полягає в тому, що в процесі роботи шляхом порівняння малюнка з натурою перевіряється правдивість і реальність зображення.

Реалістичний малюнок повинен правильно передати форму предмета, основні пропорції його частин, будову предмета, явища перспективи та об'єм і, нарешті, різноманітні рухи птахів, тварин, людей.

Програма з образотворчого мистецтва передбачає виконання різних тем з поступовим наростанням труднощів у виконанні завдання. Починається навчання з малювання плоских предметів, поставлених фронтально. Виконуючи таке завдання, діти оволодівають першими навичками бачення форми предметів у двох вимірах. Далі вони ознайомлюються з перспективою площини, спрямованої вглиб; це поступово підводить їх до малювання об'ємних предметів і геометричних тіл.

Коли учні на найпростіших моделях засвоять основні правила малювання, перед ними ставлять складніші завдання; вони працюють над натюрмортом, гіпсовим орнаментом, над малюнками з чучел птахів і тварин, а вже після цього малюють постать людини. Так, від засвоєння побудови та об'ємно-просторового вирішення геометричних тіл з прямолінійними (призма) і криволінійними (циліндр) поверхнями, від зображення окремих фруктів і натюрмортів учні переходять до малювання людини.

В процесі занять вчитель ознайомлює учнів з різноманітними художніми матеріалами. Найбільш зручними для малювання з натури є олівець і акварель. Якщо робота олівцем не вимагає якої-небудь попередньої підготовки, то про акварельну техніку цього сказати не можна. Вона досить складна і дається нелегко. Вчителеві малювання, щоб навчити учнів успішному володінню аквареллю, потрібно самому бути грунтовно обізнаному з нею.

Розділ І. Вироблення в учнів свідомого ставлення до завдань натурного малювання

Малювання з натури як загальноосвітній предмет має велике навчально-виховне значення. Воно привчає до свідомої дисципліни й організованості, розвиває емоції, поглиблює розуміння естетичних якостей реальних предметів.

Діти, які приходять до 1 класу, мають різний рівень художнього виховання. Усі вони, як правило, люблять малювати. Але в дошкільний період їх заняття малюванням здебільшого обмежувалися довільними самостійними замальовками різноманітних сценок, предметів, явищ навколишнього життя. Причому більшість цих замальовок виконується за уявою без безпосереднього спостереження натури під час самого процесу малювання. Отже, говорити про наявність серйозних навичок малювання з натури в дітей дошкільного віку не можна.

Не розвинена в дошкільнят розумова діяльність у процесі малювання. Вони часто малюють об'єкти, не звертаючи увагу на несхожість зображення малюнка з натурою. Тільки під впливом систематичного навчання діти починають розуміти, що, приступаючи до зображення предмета, слід зрозуміти його загальний характер, форму, положення в просторі тощо, і чим раніше діти набудуть навичок аналітичного мислення, тим якіснішими будуть їхні роботи[5].

Таким чином, уже з 1 класу треба розвивати в дітей аналітичне мислення, привчати критично ставитися до своїх малюнків. Як же розвивати розумову діяльність дітей?

Треба починати з вироблення свідомого ставлення до малювання.

Малювання -- це складний процес пізнання, вивчення і творення.

Людина не зможе правильно що-небудь зобразити, якщо в її свідомості немає ясного, образного уявлення про форму й характер предмета. Ось чому в процесі малювання не можна обмежуватись тільки побіжними першими враженнями; треба осмислити особливості натури, її розміщення в просторі, взаємозв'язок з навколишнім середовищем. Великий італійський живописець, скульптор і архітектор Мікеланджело Буанаротті влучно сказав: «Малюють не руками, а головою». Отже, той, хто малює, повинен не механічно копіювати навколишнє, а відтворювати образне уявлення й поняття про об'єкт, яке склалося в його свідомості. Якщо модель мало знайома учням, вони не зможуть правильно передати її в малюнку. Тому вчитель спочатку пропонує вихованцям уважно розглянути предмет, порівняти його з баченим раніше, знайти подібність і відмінність між ними. Необхідні відомості про предмет розширюють уявлення учнів про нього, поглиблюють знання. Так, залучаючи учнів до вивчення навколишнього світу. овальної форми (бо саме такої форми набуває коло в скороченні), учні малюють сплющені або й зовсім несиметричні фігури. Учні не мають чіткого уявлення про характер змін кола в перспективі, не вміють малювати круглі форми в просторі[13].

З практики відомо, що активність і самостійність роботи завжди сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу і є необхідною передумовою поглиблення й розширення здобутих знань. Предмет, який малює учень, набуває для нього пізнавального значення тільки тоді, коли вчитель допомагає своєму вихованцеві активно вивчати натуру, виявляти характерне й найголовніше в ній.

Основне завдання педагога саме в тому й полягає, щоб учити бачити реальний предмет правильно, розуміти його форму, розташування в просторі. Щоб спрямувати учнів на свідоме спостереження натури, вчитель використовує навідні запитання. їх слід ставити так, щоб учням треба було ще й ще розглядати предмет, осмислювати бачене і самостійно знаходити правильні відповіді. Наприклад: «Подивись, на що схожий цей предмет? Який предмет, подібний до цього, ми вже малювали?» тощо.

Пояснюючи новий матеріал, слід прагнути, щоб учні самі навчилися робити правильні висновки й керувалися ними в роботі. Навіть повідомляючи найпростіші істини, важливо домагатись активної роботи думок і почуттів учня.

Можна навести такий приклад: учням III класу на уроці малювання з натури демонстрували квадрат, що обертається у вирізі такої самої форми -- прилад, на якому пояснювали залежність розміру предмета від віддалі до того, хто малює. Учні повинні зрозуміти, що відбувається тільки уявне зменшення квадрата, і лише після того, як вони самі дійшли до такого висновку, вчитель докладно розповідає про явище перспективи.

Щоб навчальний матеріал цього уроку добре запам'ятався, відбився в свідомості учнів, треба вчасно закріпити його. Для цього можна використовувати різноманітні засоби. Так, у III класі, пояснюючи перспективне скорочення круга, учням показували диск, розміщений на різних рівнях відносно горизонта. Коли всі переконались у тому, як змінюється форма круга залежно від перспективного розміщення,-- скорочуючись, диск перетворюється на овал, який зменшується з наближенням до рівня очей і нарешті зовсім «зникає»,-- вчитель піднімає диск вище від лінії горизонту й пропонує учням зобразити його в цьому положенні. Викликані до дошки правильно намалювали перспективне скорочення диска, не забувши зобразити і його товщину. Це свідчення того, що матеріал уроку грунтовно засвоєний[11].

Систематично малюючи з натури, учні не тільки поглиблюють розуміння форми і будови предметів, а й засвоюють правила й засоби зображення.

Особливо важливо в процесі свідомого навчання домагатися того, щоб свідомість учня була спрямована одночасно і на модель, і на малюнок.

Учень повинен уявляти собі предмет не тільки сам по собі, а й свій малюнок у закінченому вигляді, тобто виконуючи малюнок, він повинен осмислити кожний етап своїх зображальних дій.

Заняття слід спрямовувати так, щоб учні самі стежили за правильністю ходу малювання. Вчитель допомагає їм у цьому. Якщо він виявляє в учня помилку, можна запитати, чи так він бачить предмет. У тому разі, коли учень бачить предмет правильно, а малює з помилками, треба обов'язково звернути увагу на малюнок, відповідність його натурі («Чи правильно ти намалював» тощо). Таким чином, учитель, нічого не показуючи, ставить учням навідні запитання, щоб вони самі виявляли й виправляли неточності.

Привчити дітей до такого самостійного малювання, звичайно, складно, але необхідно. Із самого початку треба домотатися, щоб учень знав, де (в якому місці на аркуші паперу) він зображуватиме предмет, для чого нанесе ту чи іншу лінію.

Щоб переконатися, що діти розуміють, для чого треба насамперед визначати основні пропорції малюнка, вчитель ставить такі запитання: «Навіщо ми повинні відмічати межі малюнка?». Відповідь: «Щоб усе зображуване помістилося на аркуші паперу». Запитання: «Чому не можна малювати лійку, починаючи з носика?» Відповідь: «Тому, що потім може не вміститися вся лійка або малюнок виявиться занадто дрібним, невдало за компонованим».

Звикнувши розмірковувати в процесі роботи з натури, учні не малюватимуть механічно, а спочатку обдумають кожний свій рух і лише потім намалюють потрібну лінію.

Про величезну роль міркування говорив ще П. П. Чистяков: «Малювати -- означає розуміти. Ніколи не малюйте мовчки, а постійно ставте собі завдання. Чи велике слово: «від цього -- до цього», а як воно «тримає» художника, не дозволяє йому малювати від себе, навмання»[10].

Відомо, що учням з малим досвідом роботи з натури важко одночасно вивчати модель і компонувати малюнок. Ось чому треба систематично привчати їх свідомо розбиратись у конструкції форми зображуваних предметів, а також виробляти критичне ставлення до своїх малюнків. Сказане не означає, що учні початкової школи зовсім не вміють порівнювати свій малюнок з натурою. Спостереження показують, що вже діти 1 класу намагаються добитися подібності зображення й моделі, для чого часто виправляють свій малюнок. Це ж підтверджують і експериментальні наукові дослідження. «На етапі перебудови зображальної діяльності дитина протягом усього процесу зображення працює над малюнком у цілому, часто виправляє загальні контури зображуваного предмета і контури окремих його деталей. Міркування, розумове зіставлення і спів вимірювання завжди супроводжують процес зображення»[2].

Отже, для того, щоб весь процес малювання на кожному уроці був свідомий і цілеспрямований, треба, щоб учні ясно розуміли мету й завдання цього уроку, тобто зміст поставлених учителем вимог.

Другою важливою умовою є детальне ознайомлення з моделлю -- її назвою, призначенням тощо. Для цього необхідно демонструвати модель так, щоб виявити особливості її конструкції, форми, кольору.

Під час малювання учні мають чітко розмежовувати окремі етапи своєї роботи. Вони повинні розуміти, чому саме в такій послідовності слід виконувати малюнок (від загального до окремого).

Послідовність малювання показує і пояснює сам учитель. Малюнок при цьому звичайно виконується на класній дошці або, ще краще, на аркуші паперу. Замінювати показ послідовного виконання малюнка демонструванням таблиць не варто. Щоправда, зовсім відмовлятись від таблиць не можна. Вони можуть стати в пригоді, наприклад, при повторному показі того чи іншого способу зображення.

Щоб знати, до якого зображення слід прагнути, учень повинен бачити перед собою готовий, закінчений малюнок. Добре сприймаються закінчені роботи, виконані учнями такого самого віку. Вони підкріплюють віру дітей у власні можливості.

Іноді трапляється так, що учні, зрозумівши усне пояснення вчителя, в процесі малювання діють зовсім по-іншому, допускають помилки. Учитель відразу повинен прийти на допомогу. Навідними запитаннями він ще раз привертає увагу учня до натури, добивається, щоб учень сам зрозумів свої помилки.

На закінчення уроку учням дається домашнє завдання. Часто, крім конкретної вправи, дітям пропонують провести якесь спостереження. Робиться це з метою підготовки до наступного уроку.

Так, перед вивченням основ перспективи треба дати завдання на спостереження дороги, що зникає вдалині. Причому не можна просто сказати: «Подивіться на дорогу, а потім скажете, що побачили». Треба поставити перед учнями конкретну мету: «Зверніть увагу, чи буде здаватись вулиця однаковою за шириною і поблизу, і вдалині? Чи будуть однакові за висотою телеграфні стовпи, що розміщені неподалік від тебе і на дальшій від тебе відстані?». Про результати своїх спостережень учні обов'язково повинні розповісти на уроці, що сприятиме засвоєнню нового матеріалу[6].

Бажано, щоб учитель робив аналіз слабких робіт з тим, щоб виявити типові помилки й накреслити шляхи їх виправлення. Малюнки з типовими помилками можна заздалегідь виставити в класі, щоб усі діти перед уроком могли розглянути їх. Окрім того, це створить відповідний робочий настрій уже з перших хвилин уроку.

Розділ ІІ. Послідовність виконання малюнка з натури

Однією з найважливіших умов роботи з натури є послідовне виконання малюнка, що полягає в додержанні правила «від загального до окремого і від окремого до загального знову». Це стосується як лінійної побудови зображення, так і виявлення об'єму світлотінню, завершення роботи кольором.

Перш ніж зображати будь-який предмет, учень повинен навчитися аналізувати його форму, розбиратися, з яких частин вона складається і водночас не випускати з уваги головного -- характеру обрисів предмета в цілому. «Цілісність» зорового сприйняття є найважливішою умовою зображення з натури.

Проте намалювати предмет відразу не можна, а зображення окремих частин обов'язково призведе до помилок. Тому треба спочатку усі деталі зображуваної натури звести до найпростішої характерної форми і починати свій малюнок «від загального». Вже першокласники повинні засвоїти, що насамперед слід визначити місце узагальненої форми предмета на аркуші паперу. Для цього спочатку треба позначити межі майбутнього малюнка, визначити його «габаритні» розміри по висоті і ширині, а також, якщо маємо справу з групою предметів, відношення розмірів окремих предметів та їх основних частин. Уточнивши загальну форму, можна промальовувати деталі, не випускаючи з уваги характер натури[9].

У методичній літературі іноді зустрічається твердження про те, що учні початкових класів не можуть відразу сприймати всю форму предмета, а тому повинні починати малюнок не з загальної форми, а з окремих частин. Справді, молодші школярі, якщо їх не навчати, починають малювати деталі, які впадають їм у вічі -- чайник -- з носика, машину -- з коліс, людину -- з голови, і ця звичка закріплюється. Після цього дуже важко навчити, наприклад, четвертокласників бачити узагальнену форму (розміри) натюрморту з групи предметів. Такі учні за звичкою малюють спочатку один предмет натюрморту, а потім другий, причому останній з них часто вже не вміщується на аркуші.

Отже, вже з перших уроків малювання з натури треба вчити дітей правильно розміщувати малюнок на аркуші, заздалегідь визначивши його розміри. Щоб зображення не було занадто малим або великим відносно розмірів аркуша, учні повинні бачити в уяві весь предмет на папері, легкими лініями намітити його місце, загальну висоту і ширину, а також відношення розмірів частин предмета або ж окремих предметів.

Так, наприклад, малюючи в V класі табуретку з натури, учні повинні спочатку тонкими лініями накреслити висоту моделі і її ширину. Визначивши композицію малюнка, можна починати промальовування загальної форми предмета. Для цього складну форму моделі треба уявити у вигляді призми (табуретку можна з усіх боків закрити тонкими листами фанери або обтягнути тканиною). Намітивши грані цієї призми, промальовують форму сидіння, яке являє собою квадратну площину. Далі малюють ніжки табуретки, обніжки тощо. Якщо ж почати малювання табуретки з зображення деталей, наприклад, однієї ніжки, потім другої, третьої, то в кінцевому результаті предмет буде неправильно побудований[4].

Зображення постаті людини теж починають з узагальненого начерку. Легкими штрихами намічають рух постаті (нахил, поворот і т. д.), визначають співвідношення окремих частин -- пропорції (низька чи висока постать, товста чи тонка, струнка чи сутула). Потім узагальнено окреслюють межі основних об'ємів, промальовують і уточнюють дрібніші форми. Таким чином, процес малювання з натури можна порівняти з роботою скульптора, що спочатку робить каркас, на який накладає глину, намагаючись виявити загальний об'єм. Так само і той, що малює, накидавши каркас малюнка та вивіривши його, встановлює співвідношення основних форм, а потім уже переходить до деталей.

Слід підкреслити важливість одночасного зображення парних частин. Наприклад, учні повинні малювати зразу обидва боки постаті -- провівши осьову лінію спини, з двох сторін намітити торс.

Щоб виявити об'єм предметів світлотінню, теж треба йти від загального до окремого. Спочатку знайти і прокласти світлотіньові відношення основних частин (злегка заштрихувати затінену частину, а потім, у процесі уточнення форми, намітити тіні окремих деталей). Моделюючи світлотінню об'ємну форму предмета, важливо витримати правильні співвідношення між світлом і тінню -- між бліком, найсвітлішою частиною, півтінню, власного і падаючою тінню. Особливу увагу слід звертати на це під час малювання гіпсових орнаментів, капітелей. Складна форма цих моделей вимагає дуже точного визначення загальних тонових співвідношень, бо якщо взяти їх неправильно, то ні точністю малюнка, ні наступним проробленням деталей не можна буде досягти правдивості зображення.

Процес малювання фарбами також підпорядковується загальним правилам. В основі кольорового зображення об'ємної форми предмета, його матеріалу і розміщення в просторі лежить закон світлотіньових і кольорових відношень, який вимагає пропорційної передачі взаємних відношень предметів за тоном і забарвленням[8].

Так, малюючи натюрморт фарбами, після перевірки лінійного зображення слід насамперед проаналізувати світлотіньові і колірні особливості предметів. (Припустимо, що натюрморт складається з вази з осіннім листям і якогось фону). Учитель може поставити учням ряд навідних запитань: «Де в натюрморті найтемніше місце? Якого кольору воно? Якого кольору фон? Порівняйте колір вази з кольором листя і кольором фону. Назвіть локальний колір вази, листя, фону. Порівняйте тон освітленої і затіненої частини вази. Якого кольору затінена частина вази? Чому колір і тон освітленої і затіненої частин неоднакові?»

Тільки після такого аналізу учні починають працювати в кольорі, додержуючись певної послідовності: прокладають колір фону, тіньової частини вази і листя, потім -- освітлені ділянки вази і листя; перевіряють світлотіньові і колірні відношення малюнка з світлотіньовими і колірними відношеннями натурної постановки, поступово уточнюють кольором окремі частини натюрморту[1].

Звичайно, що вчителеві в усіх випадках належить провідна роль -- він повинен наочно показувати і усно пояснювати послідовне (поетапне) виконання конкретного навчального завдання. Поетапне виконання роботи (малюнка олівцем, вуглем та іншими матеріалами, в тому числі і фарбами) демонструють, як правило, на великих аркушах паперу чи картону. Кількість показуваних етапів послідовного виконання малюнка з натури залежить від характеру форми, конструкції зображуваного предмета і складності навчальних завдань. Не можна нехтувати показом зображення фарбами. Це завдання для вчителя найбільш трудомістке і, щоб полегшити його, він використовує таблиці, що розкривають послідовність виконання малюнка в кольорі. Проте слід відзначити, що така методика роботи, як правило, не дає бажаного результату. Учні краще сприймають послідовність роботи кольором, якщо наочно бачать увесь процес. Останнім часом у ряді шкіл стали застосовувати класні дошки з білим матовим покриттям, що дає можливість виконувати на них малюнки як графічними матеріалами, так і фарбами[3].

Під час самостійної роботи учнів учитель стежить за тим, щоб вони додержувались певної послідовності малювання, нагадує про необхідність весь час порівнювати малюнок з натурою. Знаючи, що більшість помилок в учнівських роботах пояснюється погано засвоєними правилами побудови малюнка, невмінням визначити пропорції моделей, вчитель будує методику навчання так, щоб привчати учнів з самого початку правильно визначати на око розміри основних частин («Що більше: висота чи ширина? На скільки більше?» і т. д.).

Якщо є необхідність, учитель застерігає учнів від звички починати малюнок з окремих деталей, малювати фарбами спочатку один предмет, а потім інший до повної закінченості. Під час самостійної роботи дітей він повинен уміло поєднувати як колективні методи навчання, так і індивідуальну роботу[7].

Висновок

натурний малювання творчий учень

Важливо у дітей виховувати естетичне ставлення до навколишнього, уміння бачити і відчувати прекрасне, розвивати художній смак і творчі здібності, що можливо лише в процесі засвоєння і практичного застосування знань, умінь і навичок.

Малювання - одне з улюблених занять дітей, дає великий простір для прояву їхньої творчої активності. Тематика малюнків може бути різноманітною. Завдання вчителя творчо, відповідно до вікових особливостей дітей та цілями уроку поступово в доступній формі повідомляти необхідні наукові відомості школярам.

Процес малювання з натури починається із зорового сприйняття зображуваного предмета, з живого емоційного спостереження окремого явища. Тому треба домагатися того, щоб сама постановка привернула увагу до основного і головного. А для цього можна частково використовувати рекомендації в книжках, творчо осмислюючи їх застосування до конкретних уроків.

Важливо пам'ятати, що принцип наочності сприяє набуттю достовірних знань на основі сприйняття конкретних даних, коли предмет або явище служить джерелом пізнання і формування уявлень і понять. І не випадково

Я. А. Коменський принцип наочності проголосив «золотим правилом дидактики»[12].

Особливе значення при навчанні малювання з натури має принцип активності і свідомості. У практиці відомо, що свідома, активна і самостійна робота завжди веде до кращого засвоєння навчального матеріалу і більш міцному його закріпленню.

Список використаної літератури

1. Выготский Л. С. Психология искусства. М., Искусство, Г968, Игнатьев Е. И. Психология изобразительной деятельности . детей. 2-е изд., доп. М., Учпедгиз, 1961. - С. 89.

2. Е. И. Игнатьев. Психология изобразительной деятельности детей. М„ «Учпедгиз», 1961. - С. 127.

3. Калинин М. И. О коммунистическом воспитании. М., Просвещение, 1968. - С. 145.

4. Комарова Т.С. Заняття з образотворчої діяльності в дитячому саду. (З досвіду роботи). - М.: Просвещение, 1978. - С. 191.

5. Крупская Н. К- Избранные педагогические сочинения. М., Просвещение, 1965. - С. 237.

6. Лейте с Н. С. Умственные способности и возраст. М., Педагогика, 1971. Маркушевич А. И. Совершенствование образования в условиях НТР. М., Педагогика, 1974. - С. 182.

7. Луначарский А. В. Об изобразительном искусстве. В 2-х т. М., Советский художник, 1967, т. 1--2. - С. 57.

8. Менчинская Н. А., Богоявленский Д. В. Психология усвоения знаний в школе. М., Изд-во АПН РСФСР, 1959. - С. 95.

9. Основы марксистско-ленинской эстетики. М., Мысль, 1978. - С. 63.

10. П. П. Чистякови В. Е. Савинский. Переписка. М.--Л., Изогиз, 1939. - С. 295.

11. Робота з натурою: Уроки майстерності. Школа малювання. - М.: ТД «Світ книги», 2006. - С. 214

12. Способности ваших детей. Сб. М., Просвещение, 1969. - С.

13. Якобсон П. М. Психология художественного восприятия. М., Искусство, 1964. - С. 163.

Размещено на Allbest.ru