Сутність Болонського процесу

Размещено на http://allbest.ru

ВСТУП

Процес об'єднання Європи супроводжується формуванням спільного освітнього й наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту. Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, у тому числі вищу освіту.

Україна чітко визначила орієнтир на входження до освітнього й наукового простору Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Європейський саміт, що відбувся у Лісабоні в 2000 році, став поворотним моментом у визначенні політики і практики Європейського Союзу. Його висновки підтверджують, що Європа вже вступила в "епоху знань". Забезпечення якості освіти при формуванні зони європейської освіти є однією з головних умов привабливості європейської освіти. Інструментами європейської політики у галузі освіти є спільні проекти і програми, реалізація яких має сприяти утворенню "Європи без кордонів і бар'єрів". Їхньою метою є підвищення якості та ефективності навчання, гарантування визнання дипломів та обмін інформацією.

Інтеграційні процеси необхідно пов'язувати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій сфері перед українськими освітянами теж відкриваються нові перспективи. Перш за все слід зазначити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, поєднано із збереженням та розвитком власного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни. Отже, "євростандарт" в освіті у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, а спрямування на їх взаємне узгодження та гармонізацію з потребами сучасного світу.

1.БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕСС

болонський процес освіта

Для вироблення єдиних критеріїв та стандартів у сфері освіти був заснований Болонський процес. Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документу, який отримав назву "Болонська декларація". Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору. Цей документ передбачає:

- прийняття загальної системи вчених ступенів, у тому числі через затвердження Додатку до диплома;

- запровадження в усіх країнах двох циклів навчання: студентський - не менше трьох років, післядипломний- не менше двох років;

- введення системи кредитів ECTS;

- сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти, розробка критеріїв та методів оцінки якості;

- усунення перешкод на шляху мобільності студентів та викладачів.

У рамках Болонського процесу було сформульовано шість ключових позицій:

1. Введення двоциклового навчання.

2. Запровадження кредитної системи.

3. Контроль якості освіти.

4. Розширення мобільності.

5. Забезпечення працевлаштування випускників.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти.

Згідно з цілями Болонського процесу до 2010 року освітні системи європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб учасникам освітнього процесу було легко переїжджати з однієї країни до іншої (у зоні європейської вищої освіти) - з метою подальшого навчання чи працевлаштування; привабливість європейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських держав також приїжджали на навчання/роботу до Європи; зона європейської вищої освіти сприяла розширенню Європи, а висока якість та значна база знань забезпечували подальший розвиток Європи як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

2.БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з підписанням декларації на Бергенській конференції. Для України це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме:

- визнання українських дипломів на міжнародному рівні;

- більша мобільність в європросторі для студентів та викладачів;

- спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами;

- конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.

Цей процес має будуватися на наступних засадах:

1. Побудова оновленої системи освіти - повинна стати національною ідеєю, зміст якої полягає у збереженні і примноженні давніх освітніх традицій українців. Без критичного переосмислення власних інтелектуальних ресурсів ніяке поквапливе намагання наздогнати сучасну педагогічну науку країн Європи і Америки не може сприяти розвитку своєї і духом, і буквою - новітньої системи освіти.

2. Оновлена система вищої освіти покликана виховувати громадянина держави Україна, всебічно розвинену особистість, для якої потреби у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави.

3. Розвиток національної системи вищої освіти має підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Водночас важливо враховувати при цьому не менш важливі чинники - соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури та моральнопсихологічних цінностей.

4. Розвиток вищої освіти України слід розглядати у контексті тенденцій розвитку і досвіду світових освітніх систем. Зокрема,необхідно привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України у відповідність до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти і наповнити його новітніми технологіями; забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем. Необхідна гармонізація освітнього простору України через створення архітектури вищої освіти, яка узгоджується з європейським і світовим освітнім простором та сприяє її інтеграції.

3.ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ У КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

- Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей. Адже нелогічним є те, що, сьогодні в Україні функціонують 854 вищі навчальні

заклади, з них 349 - III-IV рівнів акредитації всіх форм власності та

підпорядкування, з них державної форми власності 228.

Між тим, зокрема в Італії, на 60 мільйонів населення припадає

65 університетів, у Франції на 63 мільйони - 41, у Великій Британії на майже 61 мільйон - 142.

- Недостатнє визнання у суспільстві рівня "бакалавр" як кваліфікаційного рівня. В цілому, для західних освітніх систем рівень бакалавра є вже достатнім для того, щоб випускник вважався спеціалістом у своїй сфері і мав змогу займати відповідну виробничу позицію. Для України кваліфікаційний рівень бакалавра на побутовому рівні (та навіть на співбесідах з працедавцями) сприймається як незакінчена вища освіта.

- Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти.

- Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

- Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.

- Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується питання такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність у державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

- Добре організована система підвищення кваліфікації та перед підготовки відійшла у минуле, а нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загально-європейський принцип "освіта через усе життя" поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.

Намагаючись формально наблизити нашу систему до європейських вимог ми певним чином заплутали систему освітньо-кваліфікаційних рівнів, не змінивши змістовної частини навчальних планів. Вимоги до рівня спеціаліста не зазнали змін, а рівні бакалавра і магістра не отримали якогось нового змістовного наповнення - це виявились або урізані, або дещо розширені програми спеціалістів.

Отже, входження України до Болонського процесу має комплексні перешкоди:

по-перше, структура системи освітніх рівнів;

по-друге, якісні зміни в навчальному процесі, так само як і змістовне наповнення навчальних програм відповідних освітніх рівнів.

4. УГОДИ ПРО ВИЗНАННЯ ДОКУМЕНТІВ ПРО ОСВІТУ

Україна є учасницею Болонського процесу і стороною Лісабонської конвенції про визнання дипломів про вищу освіту, однак це не означає, що дипломи українських вищих навчальних закладів за кордоном визнають автоматично. Навчальним закладам Європейського Союзу (та й не тільки ЄС) відповідність українських дипломів їхнім вимогам в кожному окремому випадку треба доводити особисто.

«Двосторонні угоди про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання»

Тобто існують міжнародні угоди, підписані урядами держав, і які повинні б мати на меті саме той сенс, що закладений у назві. Таких угод є 24, уклали їх, звичайно, у першу чергу держави - нащадки республік колишнього Радянського Союзу, а також найближчі сусіди (Болгарія, Румунія, Словаччина, Польща), колись прихильні до того ж СРСР Монголія і В'єтнам, є у цьому переліку досить екзотичні Гвінея та Перу, нині потужний Китай і така бажана (втім, не тільки в плані освіти) європейська Франція.

Але при погляді на тексти угод упевненість у тому, чому вони мають слугувати, втрачається і, якщо першою фразою декларується взаємовизнання і еквівалентність дипломів, то двома-трьома наступними вони одразу і спростовуються. «Сторони визнають на територіях своїх держав документи державного зразка про присудження наукових ступенів, що видаються відповідними атестаційними органами іншої Сторони, шляхом переатестації власників дипломів у встановленому порядку». Виходить, що переатестація неминуча незалежно від наявності угоди з країною тією чи іншою.

Є в цих текстах і цікаві відмінності. Наприклад, в угоді з Польщею йдеться про визнання дипломів лише для подальшого навчання, тобто тільки академічні (а не професійні ) права. Угоди з Болгарією та Францією підтверджують відповідність дипломів України без будь- яких уточнень. Написано чорним по білому «…взаємно визнаються…визнаються документами одного рівня».

Зате французька сторона започаткувала cottutelle: подвійну аспірантуру, де умовою підготовки науковця у Франції є його вступ до аспірантури в Україні. Передбачаються і два захисти і відтак питання визнання/невизнання диплому та набуття відповідних до них прав у кожній із цих двох країн елегантно знімається.

5. ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ УКРАЇНСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Для позитивного вирішення проблем визнання в країнах Європейського Союзу дипломів України необхідно усунути гальмівні чинники євроінтеграції вищої школи, які можна сформулювати таким чином:

1) оновлення законодавства про вищу школу має відбуватися на основі узгодженої національної концепції якісної вищої освіти, сумісної з освітою країн ЄС. У противному разі виникає реальна небезпека прийняття неякісного суперечливого законодавства, і до того ж сам процес законотворчості буде ускладненим, уповільненим. Тобто до формулювання конкретних законодавчих норм необхідно визначитися із загальноконцептуальними положеннями щодо вищої освіти;

2) розроблення національної системи кваліфікацій, узгодженої з європейськими кваліфікаційними рамками для ЄПВО, та навчання впродовж життя також потребують в якості обов'язкових умов попереднього повсюдного прийняття компетентнісного і кредитного підходів та формулювання на їх основі змісту і форм вищої освіти, визначення моделей фахівців, способів моніторингу та оцінювання освітнього результату. Саме застосуванням зазначених підходів можна зацікавити і об'єднати для ідентифікації якісних характеристик вищої школи усі сторони - студентів, випускників, роботодавців, викладачів, урядовців;

3) очевидним і найбільш серйозним фактором низької якості вітчизняної вищої освіти слід визнати непомірно (відносно реальних ресурсів і резервів) велику, деформовану мережу вищої школи, що склалася за роки незалежності країни без урахування реальних можливостей і потрібної доцільності. Неприйнятність існуючої мережі виявляється в багатьох аспектах.

З метою приведення мережі вищих навчальних закладів України до європейської практики, міністерством пропонується здійснювати оптимізацію мережі у два етапи:

- на першому етапі провести передачу вищих навчальних закладів, підпорядкованих міністерствам і відомствам, до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України;

- на другому етапі здійснити укрупнення вищих навчальних закладів шляхом їх об'єднання та створення університетів регіонального типу.

ВИСНОВОК

Період з 2010 до 2020 року повинен стати ключовим у реалізації довготермінових стратегій щодо визнання вищої освіти України в європейському і світовому освітньому просторі.

Інтеграція в європейський освітній простір потребує вироблення і впровадження нових механізмів, серед яких:

-запозичення досвіду сусідніх з Україною держав-членів ЄС;

-адаптування законодавства України до вимог Болонського процесу;

-спільна підготовка фахівців у європейських вузах та обмін випускниками;

-вирішення проблем юридичного визнання дипломів українських вузів у країнах ЄС;

-створення умов для закріплення фахівців, що закінчують навчання;

-недопущення «відтоку мізків» з нашої держави;

-підготовка фахівців, спроможних захистити інтереси України у жорстких умовах світової конкуренції, враховуючи членство в СОТ та інші виклики.

Українські дипломи визнають у розвинених країнах тільки теоретично, а на практиці українські випускники не мають рівних шансів у пошуку роботи з їхніми зарубіжними колегами. Хоча у багатьох галузях українські ВНЗ перебувають серед світових лідерів. Це підтверджує глобальний індекс конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, згідно з яким Україна посідає 43 місце з 134 країн за системою загальної вищої та професійної освіти. Це кращий показник серед країн СНД. Високий рівень підготовки фахівців зберігся в тих галузях, де протягом десятиліть була сформована сильна наукова школа: фізика, математика, технічні дисципліни, філологія та деякі інші. Наприклад, усім відомо, що українські IT-фахівці високо котуються на світовому ринку, як і фізики чи математики. Багато випускників за цими спеціальностями вступає до закордонних освітніх закладів, щоб продовжити навчання, або ж знаходить роботу в престижних міжнародних компаніях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процессу, за ред. В.Г. Кременя: Київ-Тернопіль: вид-во ТДПУ, 2004. - 147 с.

2. Указ Президента України " Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України". № 199/2004, 17.02.2004р.

3. Чекаленко Л.Д. Зовнішня політика України.

Размещено на Allbest.ru