Виховне середовище школи як інтегрований чинник впливу на соціальне становлення та розвиток учнівської молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виховне середовище школи як інтегрований чинник впливу на соціальне становлення та розвиток учнівської молоді

Максимович О.М.

Анотація: у статті розглядається вплив виховного середовища в школі на соціальне становлення та розвиток учнівської молоді. Розкрито залежність типу виховного середовища школи від особистісної центрації педагога та педагогічного колективу загалом.

Актуальність проблеми. Сьогодні в українському суспільстві відбувається зміна системи цінностей. Ні у кого не викликає заперечення той факт, що сама собою цілеспрямованість впливу в процесі виховання не завжди гарантує досягнення запланованого результату. Виховне середовище в школі має позитивний вплив на дитину тільки в тому випадку, якщо учень активно взаємодіє з середовищем як суб'єкт. Чим ширша його діяльність, тим більше подій він переживає, тим більше коло суб'єкт-суб'єктних стосунків, що приводить до продуктивного впливу середовища на учня.

Становлення особистості пов'язують із ступенем її готовності до виконання сукупності соціальних функцій та обов'язків стосовно суспільних відносин. Основним призначенням виховного середовища школи як базового осередку соціального становлення та розвитку учнівської молоді є створення умов для підготовки до соціального життя на гуманістичних і демократичних засадах як провідних принципах, обраних суспільством.

Мета публікації: розглянути особливості, напрями й шляхи організації та підтримки виховного середовища школи, сприятливого для розвитку суб'єктної позиції особистості учня в навчально-виховному процесі школи.

Ключові слова: виховне середовище школи, типи виховного середовища в школі, особистісна центрація педагога.

Як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти ( Україна ХХІ ст. ) [10] основним є створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації. Стратегічне завдання у сфері освіти _ формування творчої особистості, забезпечення пріоритетності людини, її фізичного і морального здоров'я, відтворення і трансляція культури й духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків. Тобто необхідне забезпечення організації життя шкільного колективу на засадах історично складених ціннісних орієнтацій національної культури, форм і способів діяльності, спілкування і поведінки.

Поняття «середовище» розглядають у єдності наступних складових: інститути соціалізації, консолідоване коло осіб, що є оточенням особистості, суть поняття «ми» та розмаїття біосоціального «поля» впливів, які визначають різні варіанти розвитку людини [8, 113]. З погляду психологічної науки (обґрунтовано в дослідженнях відомого вченого Л.С.Виготського), опосередкований вплив педагога на розвиток особистості учня відбувається шляхом організації відповідного середовища і взаємодії особистості з ним. Саме зсередини середовище впливає на особистість, здійснюється формування її рис, що зможуть у ньому виявлятися. Тому, власне, виховне (освітнє) середовище школи здійснює соціалізуючий, виховний та освітній впливи на розвиток особистості учня, формування його громадянської свідомості. Як критеріальний показник середовища розглядається наявність чи відсутність у ньому умов і можливостей для розвитку активності (чи пасивності) дитини та її особистісної волі (чи залежності).

Проблема важливості освітнього середовища в навчально-виховному процесі закладів освіти, особливості організації висвітлюються у дослідженнях з філософії сучасної освіти (Б.Гершунський, Є.Гусинський, Ю.Турчанінова, І.Зязюн, Г.Ільїн), психології управління (В.Лозниця, Л.Орбан-Лембрик). Питання гуманістичного виховання учнів й педагогіки співробітництва тлумачили у працях Ш.Амонашвілі, Т.Мальковська, В.Сухомлинський, С.Френе; проблеми особистісно-орієнтованого навчально-виховного процесу - І.Бех, Е.Бондаревська, К.Роджерс, І.Якиманська.

Педагог є носієм та генератором інформації, відповідаючи за примноження знань і соціального інтелекту учнів; ініціатором освітніх та виховних перетворень; творцем педагогічного спілкування; адептом діалогу культур в освітньому просторі; носієм і охоронцем духовних цінностей, моральної культури, історичної пам'яті, традицій народу тощо; подвижником національної ідеї та її трансформації за нових історичних обставин. Професійна діяльність педагога не обмежується лише оволодінням спеціальними знаними, уміннями та навичками, на нього покладається величезна соціальна відповідальність за виховання молоді. Виконуючи свої професійні функції, учитель завжди реалізує себе як особистість, цілісно реагуючи на проблемні ситуації в освітньо-виховному процесі, вступає у взаємодію з його учасниками (учнями, вчителями, батьками тощо), удосконалює систему індивідуальних цінностей. Відтак соціальні механізми формування культури педагога зумовлені природою функцій та ролі, що виконує чи повинен виконувати педагог, а саме відповідальність за виховання молодого покоління, за прийняття рішення, тактики та стратегії реалізації освітніх і виховних планів та програм.

Я.Коменський в «Законах добре організованої школи» писав: «Учителі мають турбуватись про те, щоб бути для учнів в їжі та одязі взірцем простоти, в діяльності - прикладом бадьорості і працелюбства, в поведінці - скромності вихованості, в промовах - мистецтва бесіди і мовчання, словом, бути взірцем розсудливості в приватному і громадському житті [9, 155].

Провідний педагог О.Духновича так звертався до вчителів: «Ви сіль землі, ви є просвітителі народу, вам віддають під вашу опіку батьки свій найдорожчий скарб - дітей, уряд вам віддає під вашу опіку все людство, щоб під вашим керівництвом викорчовувалось все зло душі і розквітала доброчинність… Тож дбайте про освіту дітей, бо в них - майбутнє народу, майбутнє життя!» [2, 206-207].

Підкреслюючи роль учителя, В.Кремень вказав: «гуманістична і гуманітарна природа вчительської праці, її різнобічність потребують формування майбутнього педагога не як вузького предметника, а як людину культури, яка має великий особистий виховний вплив» [7].

За Г.Сорокіною, виховна система школи - це упорядкована цілісна сукупність компонентів, які сприяють розвитку особистості учня [6, 19]. Вона відображає один із найбільш фундаментальних фактів педагогічної дійсності: виховання стає соціальною функцією колективу школи. Тобто якщо раніше вчитель уважався безпосереднім учасником педагогічного процесу і визначав суть тієї чи іншої педагогічної ситуації, то в умовах виховної системи дають оцінку цій ситуації самі її учасники, керуючись прийнятими нормами і цінностями.

Власне у сукупності впливів соціальних інститутів (держава, сім'я, школа, громадські організації тощо) здійснюється соціальне становлення і розвиток молодої людини на засадах загальнолюдських цінностей, національної і світової культури, моральних та естетичних ідеалів. У зв'язку з цим важливим соціально-педагогічним завданням є обґрунтування принципових підходів до створення виховного середовища як важливого чинника формування особистості. Крім спеціально організованого впливу (виховання, навчання) на учня, існують й стихійні, спонтанні впливи, разом з тим наявність елементів стихійних впливів не означає зменшення значущості середовища (не слід забувати закон про вирішальну роль середовища в становленні й розвитку особистості, зокрема виховного середовища школи).

Виховне середовище школи є компонентом виховної системи, оскільки це педагогічно цілеспрямоване організоване середовище, яке оточує дитину і постійно впливає на неї. Науковці розглядають три варіанти визначення виховного середовища. Так, Л.Новікова вважає, що це педагогічно цілеспрямоване організоване середовище, що оточує дитину і постійно впливає на неї. Ю.С.Мануйлов відзначає: виховне середовище -- це частина оточуючого середовища, у якому існує педагогічно сформований спосіб життя. Однак такий підхід недооцінює суб'єктивну роль дитини, а вчений Д.Григор'єв стверджує, що це динамічна мережа взаємопов'язаних педагогічних подій, що створюються соціальними суб'єктами різного рівня (колективні та індивідуальні), які є умовою особистісного розвитку і дорослого, і дитини [4; 24; 5, 67].

Відомий педагог Я.Корчак виділив чотири основних типи виховного середовища. виховний педагог учень особистість

Догматичне, яке сприяє розвитку пасивності й залежності дитини. Характеризується Я.Корчаком у такий спосіб: "Традиція, авторитет, обряд, веління як абсолютний закон, необхідність як життєвий імператив. Дисципліна, порядок і сумлінність. Серйозність, щиросердна рівновага та ясність, що випливає з твердості, відчуття міцності й стійкості, впевненості в собі, у своїй правоті. Самообмеження, самовизначення, праця як закон, висока моральність як навичка. Розсудливість, що доходить до пасивності, однобічної непомітності прав і правд, яких не передала традиція, не освятив авторитет, не закріпив механічно шаблон вчинків...". Дослідник підкреслював, що дане середовище не виконує свою виховну функцію, а перетворюється в інструмент, який просто руйнує особистість (дитина стає пасивна, відчужена від усього та апатична). Якщо ж у таке середовище попадає вже сформована сильна особистість, то вона, як правило, озлоблюється у своєму прагненні встояти проти натиску чужої злої волі, і тому, а це найкращий випадок, зокрема, спрямовує свою енергію на будь-яку трудову діяльність.

Таке середовище формує пасивну й залежну особистість. Догматичне виховне середовище є геніальним соціальним винаходом, що гарантує відтворення слухняного й смиренного народу, ідеального об'єкта для демократичного управління.

Безтурботне виховне середовище сприяє вільному розвитку, одночасно зумовлює формування пасивності дитини. За Я.Корчаком, це "щиросердний спокій, безтурботність, чутливість, привітність, доброта, тверезості скільки треба, самосвідомість, яка досягається без праці. Немає завзятості ні в бажанні зберегти, протриматися, ні у прагненні досягти, знайти. Дитина живе в атмосфері внутрішнього благополуччя і ледачої, консервативної звички, поблажливості до сучасних течій серед привабливої простоти. Тут вона може бути усім, ким вона хоче. З книжок, бесід, зустрічей і життєвих вражень тче собі основу світогляду, сама вибирає шлях". Праця у цьому середовищі не є самоціллю, а лише засобом для забезпечення собі зручностей, бажаних умов.

Отже, дане середовище формує особистість, яка в принципі завжди задоволена тим, що у неї є. Її характерною рисою є життєва пасивність, нездатність до напруги й боротьби. Стикаючись із труднощами і перешкодами, людина воліє самоусунутися від їхнього розв'язання, продовжуючи ховатися у своєму ілюзорному світі, як равлик ховається у своїй раковині.

Безтурботне виховне середовище формує відносно незалежну, але пасивну особистість. Безтурботний тип виховного середовища складається в таких школах (чи в окремих учителів), коли доброзичливе, щиросердне ставлення до учнів не підкріплюється відповідною вимогливістю, перед школярами не ставляться важкі завдання і вимальовуються нові перспективи, не стимулюється необхідна для їх особистісного розвитку акумуляція духовних, інтелектуальних і фізичних сил.

Кар'єрне виховне середовище сприяє розвитку активності й водночас залежності дитини. Характеризуючи його, Я.Корчак зазначає, що це: «середовище зовнішнього лиску і кар'єри. Знову виступає завзятість, але її поява зумовлена холодним розрахунком, а не духовними потребами. Тому, що немає тут місця для повноти змісту, є одна лукава форма -- митецька експлуатація чужих цінностей, прикрашання сяючої порожнини. Лозунги, на яких можна заробити. Етикет, якому треба підкорятися. Не гідність, а вдала самореклама. Життя є не лише як праця і відпочинок, а й як виховування та піклування. Ненаситне марнословство, хижість, незадоволення, пихатість і раболіпство, заздрість, злість, злорадість. Тут дітей не люблять і не виховують, тут їх тільки оцінюють, купляють чи продають". Отже, основними рисами особистості, що формується у цьому середовищі, є фальш і лицемірство -- "мистецька гра" і "точно підігнана маска, прагнення до кар'єри за рахунок хитрості, підкупу, високих зв'язків" та інше.

Таким чином у кар'єрному виховному середовищі формується активна, але й залежна особистість, хоча на першому плані постає тут проблема розвитку активності особистості, яка є нерозв'язаною в умовах безтурботного виховного середовища.

Творче виховне середовище сприяє вільному розвитку активної дитини. "Сила його не у твердості духу, а в польоті, пориві, русі. Тут не працюєш, а радісно вершиш. Дієш сам, не чекаючи. Немає веління -- є добра воля. Немає догм -- є проблеми. Немає розсудливості -- є жар душі, ентузіазм. Стримуюче начало тут -- відраза до бруду, моральний естетизм. Трапляється, тут часом ненавидять, але ніколи не нехтують. Терпимість тут не половинчастість переконань, а повага до людської думки, радість від того, що вільна думка ширяє на різних рівнях і в різних напрямках,-- зіштовхуючись, знижуючи політ і здіймаючись,-- наповнює собою простори. Відважний сам, ти жадібно ловиш відзвуки чужих молотів і з цікавістю чекаєш завтрашнього дня, його нових захватів, здивувань, знань, помилок, боротьби, сумнівів, тверджень і заперечень". Слідуючи думці Я.Корчака, у творчому середовищі відбувається саморозвиток вільної й активної особистості, що характеризується активністю освоєння й перетворення навколишнього світу, високою самооцінкою, відкритістю й волею своїх суджень і вчинків. Це середовище сприяє розвитку обдарованості. Найважливішою умовою формування саме творчого середовища є відсутність у групі авторитарного лідера, що нав'язує іншим свою точку зору чи, ігноруючи, жорстко придушує думки інших. Проте, коли з'являється людина чи хтось із членів середовища починає виявляти нетерпимість до позицій своїх колег, творче середовище перестає існувати, трансформуючись у вище названі типи [4, 24-26; 5, 68-73].

Виховне середовище школи залежить від особистісної центрації кожного педагога та педагогічного колективу загалом. Науковці з огляду на внутрішню мотивацію та спрямованість виокремлюють такі види особистісної центрації педагога: бюрократична, зосереджена насамперед на адміністрації навчального закладу; конформістська - на колегах; авторитетна - на батьках; егоцентрична - особистих інтересах і переживаннях; методична - засобах навчання та виховання, задоволеність від володіння «модними» методиками; гуманістична особистісна центрація педагога - на інтересах дитини [1, 287].

Важливим у виховному середовищі школи для виховання суб'єктної позиції учня є рівноправна суб'єкт-суб'єктна партнерська взаємодія вчителя і учня. Проте ця взаємодія виявляється по різному. На думку психологів, головні механізми формування міжособистісного простору взаємодії такі: взаєморозуміння - формування спільного поля партнерів, що об'єднує їхні інтереси, дає змогу подібно розглядати проблеми в конкретній ситуації; координація - погодженість, єдність дій, зусиль; узгодження - формування спільної мети, намірів, мотивації спілкування партнерів [1, 111-112]. Дієвість зазначених механізмів організації взаємовпливів педагога і учня, з одного боку, зумовлена особливостями виховної системи школи, а з іншого _ сприяє її формуванню.

У контексті сучасної педагогічної парадигми, що ґрунтується на методологічних засадах теорій соціал-констуктивізму, постмодернізму, вирізняють два типи виховного середовища у школах: традиційно виховне середовище та виховне середовище гуманістичного типу. Вони кардинально відмінні за своєю суттю, змістом, структурою, філософським підґрунтям. Традиційно виховне середовище - результат дії педагогічної системи, а не її складова. Воно не є дієвим засобом ефективного позитивного впливу педагогів на особистість учня, його розвиток, формування мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Таке середовище зорієнтоване на постійне, скрупульозне пред'явлення вимог, виховання слухняності. Дисципліна у такому середовищі є і метою, і головним засобом виховання. Очевидно це середовище авторитарне, антигуманне, оскільки суперечить природі розвитку й пізнавальній діяльності учня і вчителя.

Сучасна педагогічна наука і практика орієнтована на моделювання, побудову і дослідження виховного середовища гуманістичного типу (побудованого на основі гуманістичних цінностей, міжсуб'єктної взаємодії, взаємоповаги, довіри і доброзичливості), коли педагогічна діяльність спрямована на забезпечення умов для прояву та розвитку індивідуальних пізнавальних здібностей кожного, допомогу дитині пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватися в процесі спільної життєдіяльності педагогів, учнів та батьків.

У такому виховному середовищі школи сповідуються основні духовні ідеали, які здавна прийнято вважати абсолютними, тобто вічними і незмінними: Добро, Істина, Краса. Дитина відчуває себе впевнено, спокійно. Вона відкрита до спілкування. І, навпаки, відсутність Добра як життєво важливого компоненту існування середовища миттєво породжує агресію, особливо з боку педагогів і «привілейованої» частини учнів, загальну настороженість кожного (та і вчителів з боку адміністрації) в очікуванні агресії у свій бік. Тут говорити про гуманістичне виховне середовище нереально, а проголошувати його - це демагогія. Істина розглядається як цінність знання про існування об'єктивно, незалежного від свідомості людини явища, при пізнанні істини можна передбачити наслідок своєї діяльності. У середовищі, яке зневажає істину, завжди трапляються неприємності, непередбачувані нещастя. Краса навчає учнів любити життя. До цих ідеалів ще можна віднести ідеали свободи, справедливості. На основі ідеалів формуються духовні цінності, серед яких важливе місце займають абсолютні цінності: життя, здоров'я, праця, спілкування, любов до знань, самореалізація. Не менш важливо враховувати наскільки глибоко осмислені загальнолюдські цінності та ідеали совісті, честі, порядності в повсякденній поведінці, умінні дотримуватися моральних норм і виконувати соціальні обов'язки.

Для розбудови української держави є необхідністю створення такого виховного середовища в школі, яке сприяло б розбудові системи громадянського виховання, оскільки є потреби суспільства у всебічній активізації інтелектуального і духовно-творчого потенціалу підростаючого покоління, формуванні всебічно розвиненої особистості, свідомого громадянина-патріота. Насамперед це окреслено у Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Концепції національного виховання та іншій нормативно-законодавчій базі освіти.

Педагог має бути творчою особистістю, педагогом-дослідником, експериментатором, повинен розробляти й упроваджувати нові, прогресивні, технології та власні дидактичні й виховні розробки. При цьому важливо враховувати суперечливість процесу включення особистості до самостійної творчої життєдіяльності, необхідність забезпечення єдності, наступності й послідовності виховних впливів соціальних інститутів, постійного коректування виховного процесу та забезпечення належних умов у виховному середовищі навчального закладу для прояву природної обдарованості та реалізації задатків особи.

Література

1. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. - К, 2004. - 352с.

2. Духнович О. Народна педагогіка (Фрагменти) //Твори / Упоряд. О.М.Рудловчак. - Ужгород: Карпати,1993. - 250с.

3. Євтух М.Б. Виховне середовище для сільських обдарованих і талановитих школярів: навч. посібник //М.Б.Євтух, І.С.Волощук, В.П.Шепотько - Київ, 2008. - 223c.

4. Єгорова І.В. Методика виховної роботи. Методичний посібник. - Івано-Франківськ, 2006. - 92с.

5. Сорока Г.І. Організація виховної роботи: планування, аналіз, методичне забезпечення. - Х.: «Основа», 2006. - 128с.

6. Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології: навчально-методичний посібник для керівників шкіл, вчителів, класних керівників, вихователів, слухачів ІПО. - Х., 202. - 128с.

7. Кремень В.Г. Про стан освіти в Україні та національну доктрину її розвитку: Доповідь на ІІ Всеукраїнському з'їзді працівників освіти //ІІ Всеукраїнський з'їзд працівників освіти. - К, 2000.

8. Козлова О.Н. Введение в теорию воспитания. Пособие для преподавателей. - М., 1994.

9. Коменский Я.А. Законы хорошо организованой школы / Избр. пед. соч.: в 2-х т. - М.: Педагогика, 1982. - т.2.

10. Національна доктрина розвитку освіти в Україні в ХХІ ст. / Затверджено наказом Президента України від 17 квітня 2002р. № 347/2002.

Размещено на Allbest.ru