Роль фізичного виховання у професійній підготовці студента

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Роль фізичного виховання у професійній підготовці студента

Реферат студентки

3А курсу

спеціальності - психологія

Перевірила: Дудник І. О.

Черкаси 2014

План

Вступ

1. Фізична культура - частина загальнолюдської культури

2. Основи організації фізичного виховання у ВНЗ

3. Особливості фізичного розвитку і фізичної підготовленості осіб молодого і зрілого віку

4. Призначення і завдання професійно-прикладної фізичної підготовки

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Фізична культура представлена у вищих навчальних закладах як навчальна дисципліна і один з найважливіших компонентів цілісного розвитку особистості, вона входить обов'язковим розділом в освіту, значимість якого проявляється через формування таких загальнолюдських цінностей, як здоров'я, фізичне і психічне благополуччя, фізичну досконалість.

Фізичного виховання студентів має таку мету: формування фізичної культури особистості та здатності спрямованого використання різноманітних засобів фізичної культури, спорту і туризму для збереження та зміцнення здоров'я, психофізичної підготовки і самопідготовки до майбутньої професійної діяльності.

Метою написання даної роботи є: розкрити суть проблеми ролі фізичного виховання у професійній підготовці студентів.

Поставлені наступні завдання: 1) показати фізичну культуру як частина загальнолюдської культури; 2) розглянути основи організації фізичного виховання у ВНЗ; 3) звернути увагу на особливості фізичного розвитку і фізичної підготовленості осіб молодого і зрілого віку; 4) призначення і завдання професійно-прикладної фізичної підготовки.

Дана тема розглядалася в багатьох публікаціях, зокрема в курсі лекційза 2005 рік авторами Баранов В.А., Цедилин Ю.В., Якушев В.А. - «Физическая культура в общекультурной и профессиональной подготовке студентов», вичерпно розривають тему Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. «Теория и методика физического воспитания». Варто звернути увагу на навчальний посібник виданий у Луцьку: Ткач П.М. «Фізичне виховання студентів вузу». Декілька книг присвячених темі фізичного виховання знаходимо за автором Ільінич В.І. Зокрема, я використовувала дві його книги: «Студенческий спорт и жизнь: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений» та «Физическая культура студента и жизнь», остання книга за 2008 рік.

1. Фізична культура - частина загальнолюдської культури

Фізична культура - органічна частина загальнолюдської культури, її особлива самостійна область. Разом з тим це специфічний процес і результат людської діяльності, засіб і спосіб фізичного вдосконалення особистості. Фізична культура впливає на життєво важливі сторони індивіда, отримані у вигляді задатків, які передаються генетично і розвиваються в процесі життя під впливом виховання, діяльності та навколишнього середовища. Фізична культура задовольняє соціальні потреби в спілкуванні, грі, розвазі, в деяких формах самовираження особистості через соціально активну корисну діяльність.

У своїй основі фізична культура має доцільну рухову діяльність у формі фізичних вправ, що дозволяють ефективно формувати необхідні вміння та навички, фізичні здібності, оптимізувати стан здоров'я і працездатність.

Фізична культура представлена сукупністю матеріальних і духовних цінностей. До перших належать спортивні споруди, інвентар, спеціальне обладнання, спортивна екіпіровка, медичне забезпечення. До других можна віднести інформацію, твори мистецтва, різноманітні види спорту, ігри, комплекси фізичних вправ, етичні норми, які регулюють поведінку людини в процесі фізкультурно-спортивної діяльності, та ін. І розвинених формах фізична культура продукує естетичні цінності (фізкультурні паради, спортивно - показові виступи та ін.) [1, 10-15].

Результатом діяльності у фізичній культурі є фізична підготовленість і ступінь досконалості рухових умінь і навичок, високий рівень розвитку життєвих сил, спортивні досягнення, моральне, естетичне, інтелектуальний розвиток.

Отже, фізичну культуру слід розглядати як особливий рід культурної діяльності, результати якої корисні для суспільства й особистості. У соціальному житті в системі освіти, виховання, у сфері організації праці, повсякденного побуту, здорового відпочинку фізична культура проявляє своє виховне, освітнє, оздоровче, економічний і загальнокультурний значення, сприяє виникненню такого соціального течії, як фізкультурний рух, тобто спільна діяльність людей по використанню, поширенню та примноження цінностей фізичної культури.

2. Основи організації фізичного виховання у ВНЗ

Відповідно до державних освітніх стандартів вищої професійної освіти фізична культура з 1994 р оголошена обов'язковою дисципліною гуманітарного освітнього циклу.

Фізична культура у вузі виконує наступні соціальні функції:

· Преобразовательно-творчу, що забезпечує досягнення необхідного рівня фізичного розвитку, підготовленості і вдосконалення особистості, зміцнення її здоров'я, підготовку її до професійної діяльності;

· Інтегративно-організаційну, що характеризує можливості об'єднання молоді в колективи, команди, клуби, організації, спілки для спільної фізкультурно-спортивної діяльності;

· Проективно-творчу, визначальну можливості фізкультурно-спортивної діяльності, в процесі якої створюються моделі професійно-особистісного розвитку людини, стимулюються його творчі здібності, здійснюються процеси самопізнання, самоствердження, саморозвитку, забезпечується розвиток індивідуальних здібностей;

· Проективно-прогностичну, що дозволяє розширити ерудицію студентів в сфері фізичної культури, активно використовувати знання в фізкультурно-спортивної діяльності та співвідносити цю діяльність з професійними намірами;

· Ціннісно-орієнтаційну. В процесі її реалізації формуються професійно та особистісно-ціннісні орієнтації, їх використання забезпечує професійний саморозвиток і особистісне самовдосконалення;

· Комунікативно-регулятивну, яка відображатиме процес культурного поведінки, спілкування, взаємодії учасників фізкультурно-спортивної діяльності, організації змістовного дозвілля, що робить вплив на колективні настрої, переживання, задоволення соціально-етичних і емоційно-естетичних потреб, збереження та відновлення психічної рівноваги, відволікання від куріння , алкоголю, токсикоманії;

· Соціалізації, в процесі якої відбувається включення індивіда в систему суспільних відносин для освоєння соціокультурного досвіду, формування соціально цінних якостей.

Вивчення соціальних функцій фізкультури в вузі дозволить глибше зрозуміти зміст навчальної дисципліни «Фізична культура», зафіксованої в приблизною програмі для вузів відповідно до державного освітнього стандарту. Примірної вона названа тому, що відображає тільки вимоги «Стандарту», але в кожному вузі може бути розширена і доповнена з урахуванням регіонально-територіальних, соціокультурних, кліматичних факторів, а також особливостей підготовки професійних кадрів, матеріально-технічних умов.

Щоб досягти мети фізичного виховання - сформувати фізичну культуру особистості, важливо вирішити такі виховні, освітні, розвиваючі і оздоровчі завдання:

? Розуміти роль фізичної культури в розвитку особистості і підготовці її до професійної діяльності;

? Знати науково-практичні основи фізичної культури і здорового способу життя;

? Формувати мотиваційно-ціннісне ставлення студентів до фізичної культури, установку на здоровий спосіб життя, фізичне самовдосконалення і самовиховання, потреба в регулярних заняттях фізичними вправами і спортом;

? Опанувати систему практичних умінь і навичок, що забезпечують збереження і зміцнення здоров'я, психічне благополуччя, розвиток і вдосконалення психофізичних здібностей і властивостей особистості, самовизначення у фізичній культурі;

? Забезпечити загальну і професійно-прикладну фізичну підготовленість, визначальну психофізичну готовність студентів до майбутньої професії;

? Набути досвіду творчого використання фізкультурно-спортивної діяльності для досягнення життєвих і професійних цілей.

Обов'язковий мінімум дисципліни «Фізична культура» включає наступні дидактичні одиниці, освоєння яких передбачено тематикою теоретичного, практичного та контрольного навчального матеріалу:

§ Фізична культура в загальнокультурної та професійної підготовки студентів;

§ Соціально-біологічні основи фізичної культури;

§ Основи здорового способу і стилю життя;

§ Оздоровчі системи та спорт (теорія, методика і практика);

§ Професійно-прикладна фізична підготовка студентів [3, 32-44].

Отже, фізична культура виконує певні соціальні функції, передбачає виховні, освітні, розвиваючі і оздоровчі завдання, які глибше розкривають суть фізичної культури як такої.

3. Особливості фізичного розвитку і фізичної підготовленості осіб молодого і зрілого віку

Вік від 18 до 29 років прийнято вважати молодіжним, а від 30 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки) - зрілим.

У віковому інтервалі 18-29 років у людини зберігається високий рівень тренованості рухової функції, особливо її силових проявів і працездатності, складаються передумови для занять різними видами спорту і досягнення в них високих спортивних результатів.

У віковому інтервалі 30-60 років наступає повільне, але неухильне зниження ряду показників фізичного розвитку та рівня фізичного потенціалу людини. Причому маса тіла, частота дихання, систолічний тиск змінюються у бік збільшення, а показники фізичної підготовленості знижуються. М'язи людини зрілого віку в основному зберігають свої функціональні властивості, однак регресивні зміни морфологічних характеристик апарату руху помітні вже після 30-35 років. Це стосується насамперед до зниження еластичності зв'язкового апарату, зниження його міцності, зростанню крихкості кісток, окостенінню ряду елементів хребта, зниження рухливості в суглобах. Після 30 років починає зменшуватися швидкість рухової реакції, що пов'язано також з пониженням збудливості нервових центрів і м'язів і зменшенням їх лабільності. З віком помітно погіршуються координаційні здібності, знижується здатність до освоєння нових рухів. Знижується також продуктивність розумової діяльності, головним чином в кількісних параметрах, що призводить до більш швидкої стомлюваності.

Сучасні дані геронтології свідчать про те, що інволюційний період розвитку людини починається в 30-35 років, коли здійснюється перехід від першого зрілого віку під другий. Цей період, як плато, поділяє еволюційні і інволюційні періоди розвитку.

Характер вікових змін морфофункціональних властивостей апарату руху людини залежить від способу життя, рівня і змісту його фізичної активності. Наукові та практичні дані говорять про те, що в принципі можна управляти процесом інволюційних змін, сповільнюючи регрес організму з допомогою раціональної рухової діяльності. Правильна організація фізичної активності відповідно до вікових особливостей людини передбачає систематичну фізичну тренування з середньою і невисокою інтенсивністю навантажень, різноманітних за характером впливу на організм.

Виходячи з природних можливостей організму людям в віці до 50 років можна виконувати фізичні навантаження помірно розвиваючого характеру в межах 60-75% власного МПК, а старше 50 років - підтримуючі навантаження в межах 50% МПК (М.Амосов, 1985).

У молодому і зрілому віці рекомендується займатися фізичними вправами рідше 3 разів на тиждень з додатковими заняттям оздоровчого та рекреаційного характеру. Тривалість заняття не повинна перевищувати 2 ч для осіб молодого віку і 1,5 ч для людей зрілого віку. Слід зазначити, що інтенсивність занять на початковому етапі не повинна перевищувати 40-45% МПК. [7,282-283].

Отже, активні заняття майже в будь-якому віці підвищують життєвий тонус організму, протидіють різного роду захворювань, особливо серцево-судинним і простудних. Люди зрілого віку, які систематично займаються фізичною культурою, в 2-3 рази рідше хворіють, а з фізичної підготовленості і станом здоров'я прирівнюються до осіб на 10-15 років молодше себе.

4. Призначення і завдання професійно-прикладної фізичної підготовки

Професійно-прикладна фізична підготовка (ППФП) представляє собою спеціалізований вид фізичного виховання, здійснюваний відповідно до вимог та особливостями даної професії.

Термін «прикладність» підкреслює суто утилітарну профільну частини фізичної культури стосовно до основною в житті індивіда та суспільства діяльності - до професійної праці.

Основне призначення ППФП - спрямований розвиток і підтримання на оптимальному рівні тих психічних і фізичних якостей людини, до яких пред'являють підвищені вимоги конкретна професійна діяльність, а також виработка функціональної стійкості організму до умов цієї діяльності і формування прикладних рухових умінь і навичок , переважно необхідних у зв'язку з особливими зовнішніми умовами праці.

Численні наукові дані показують, що ППФП істотно впливає на підвищення якості професійного навчання та скорочення термінів оволодіння трудовими навичками, створення передумов для стійкої і високої працьовитості, що тим самим збільшує надійність людського звена в системі «людина - машина». ППФП також підвищує витримку організму до несприятливих впливів середовища і знижує захворюваність, сприяє професійному довголіттю кадрового складу працівників.

Все сказане свідчить про те, що в ППФП найбільш конкретно втілюється в один з найважливіших принципів педагогічної системи - принцип органічного зв'язку фізичного виховання з практикою трудової діяльності. фізичний виховання навчальний спортивний

Кожна професія ставить до людини специфічні вимоги і часто дуже високі до його фізичним і психічним якостям, прикладним навичкам. У зв'язку з цим виникає необхідність профілювання процесу фізичного виховання при підготовці молоді до праці, поєднання загальної фізичної підготовки зі спеціалізованою - професійно-прикладної фізичної підготовкою.

Слід підкреслити, що загальна фізична підготовка створює основні передумови для успішної професійної діяльності, опосередковано проявляючись в ній через такі фактори фізичної працездатності, як стан здоров'я, рівень фізичного розвитку, рівень аеробного і анаеробної потужності функціональних систем організму, сили і м'язової витривалості та ін. Тому ОФП служить основою ППФП.

Завдання і зміст будь-якого виду професійно-прикладної фізичної підготовки можуть бути визначені, якщо відомі об'єктивні вимоги професії до людини. Ось чому науково-теоретичне обґрунтування ППФП насамперед пов'язано з вивченням чинників професійної діяльності та її умов, переважно обумовлюють вимоги до фізичного і іншим сторонам прикладної підготовленості людини (до певних рухових і психічним якостям, функціональної витримки організму до зовнішніх впливів, оволодінню прикладними вміннями, навичками і пов'язаними з ними знаннями).

До таких факторів відносять наступні (Б. І. Загорський, 1984):

- Особливості інформаційного забезпечення діяльності;

- Характер основних робочих рухів;

- Особливі зовнішні умови діяльності.

Трудова діяльність людини ґрунтується на постійному пріеме та аналізі інформації про виконуваних діях і зовнішньої сфери. Прийом цієї інформації пов'язаний з переважною завантаженням окремих аналізаторів (зорового, слухового, рухового і ін.) І сполучений з такими психічними процесами, як увага, пам'ять, оперативне мислення, нервово-емоційне напруження і пр. Причому особливості психічних процесів залежать від характеру, обсягу надходить інформації та умов її сприйняття людиною при трудових діях. Мається на увазі модальність, види, інтенсивність сигналів і зміна їх інтенсивності, кількість надходить інформації в одиницю часу; умови сприйняття (ліміт часу, сприйняття при рухах об'єкта або суб'єкта праці, при перешкодах і пр.).

Вивчаючи зазначені ознаки, ступінь їх вираженості (критичні значення) в конкретній професійній діяльності (наприклад, операторів, водіїв автотранспорту), можливо встановити її специфічні вимоги до психічних і руховими якостям людини.

Іншим визначальним об'єктивним фактором ППФП являється характер робочих рухів. Його виділення ґрунтується на аналізі структури рухової діяльності в процесі праці. У трудових діях допомогою їх рухових компонентів - робочих рухів відбувається перетворення предмета праці через знаряддя праці і досягається поставлена мета. Причому багатьом видам діяльності властива повторюваність дій, так як багаторазово виконується одна і та ж трудова задача. Внаслідок цього робочі руху в своїй масі стереотипні і водночас якісно різноманітні.

Своєрідність робочих рухів в конкретній професіональній діяльності та обумовлює її специфічні психофізіологічні впливу на організм. Правомірно тому виділить поняття «характер основних робочих рухів». Під ним мається на увазі сукупність найбільш виражених (переважаючих) особливостей основних робочих рухів в трудових-наслідком, що становлять зміст даної професійної діяльності. Зазначену сукупність моторних особливостей трудових дій можливо описати, вказавши тип рухів ( ударні, обертальні і пр.), Особливості узгодженості і послідовності рухів рук, ніг, тулуба та інші характеристики, а також представити в кількісних показниках (просторових, часових і динамічних параметрах).

Специфічні вимоги професії до фізичної підготовленості людини викликаються також особливими зовнішніми умовам діяльності. Під ними мається на увазі супутнє дію чинників, які ускладнюють здійснення трудового процесу і при деяких видах робіт, що вимагають володіння прикладними руховими вміннями та навичками.

Несприятливі зовнішні умови, включаючи і виробниці (гіпокінезія, незручна робоча поза, що нагріває мікроклімат, заколисування і пр.), Викликають додаткове напруження функцій організму і погіршують параметри робочих рухів.

Вплив деяких факторів середовища на людину носить екстремальний характер. В подібних умовах професійна діяльність протікає на тлі емоційних напружень та інших стресових явищ, а також вимагає мобілізації функціональних резервів організму.

В процесі багаторічної трудової діяльності формується професійний тип особистості, що характеризується окремими рисами і ціннісними орієнтаціями, специфічною структурою психічних і фізичних якостей.

Вивчення специфічних прикладних вимог професії до людини дозволяє виявити ці значущі і певні для кожного виду праці якості, прикладні навички, вміння і знання.

У структурі професійних здібностей виділяють основні та додаткові. Основні здібності ті, без яких дана діяльність не може ефективно виконуватися і які не можуть компенсуватися іншими здібностями даної структури.

Додаткові здібності - суттєві, але не обов'язкові, і вони можуть замінюватися іншими компонентами.

Облік цих наукових положень має принципове значення для теорії та практики ППФП як в плані індивідуалізації навчального процесу, так і в плані зосередження уваги на вихованні провідних для даної професії здібностей. Від рівня їх розвитку в більшій мірі залежить професійна працездатність.

Завдання ППФП. ППФП покликана адаптувати, готувати людини не взагалі до праці, а до обраного виду трудової діяльності. Тому її завдання можна назвати специфічними і направленность їх визначається вимогами конкретної професії.

Разом з тим необхідно підкреслити, що в процесі ППФП забезпечується поряд із специфічним тренувальним ефектом до певної міри і генералізований ефект. Паралельно відбувається загальне зміцнення організму і здоров'я людини, підвищується рівень його всебічного фізичного розвитку.

Всебічне виховання фізичних здібностей і автоматично збагачення фонду рухових умінь і навичок гарантують загальні передумови продуктивності будь діяльності, в тому числі і професійної.

Завдання ППФП узагальнено можна сформулювати наступним чином:

- Спрямований розвиток фізичних здібностей, специфічних для обраної професійної діяльності;

- Виховання професійно важливих для даної діяльності психічних якостей (вольових, оперативного мислення, якостей уваги, емоційної стійкості, швидкості та ін.);

- Формування та вдосконалення професійно-прикладних умінь і навичок (пов'язаних з особливими зовнішніми умовами майбутньої трудової діяльності, у тому числі сенсорних навичок);

- Підвищення функціональної стійкості організму до несприятливого впливу чинників специфічних умов трудової діяльності (гіпокінезія, висока і низька, температура і перепади температури навколишнього середовища, знаходження на великій висоті, заколисування, дія токсичних речей та ін.);

- Повідомлення спеціальних знань для успішного освоєння навченими практичного розділу ППФП та застосування здобутих умінь, навичок і якостей у трудовій діяльності.

Перераховані педагогічні завдання повинні бути конкретизовані з урахуванням особливостей досліджуваної професії. Не всі із зазначених завдань ППФП будуть також передбаяається, бо це визначається конкретною специфікою професії. Виконання завдань повинно забезпечувати необхідний рівень професійно-прикладної фізичної підготовленості [7, 301-306].

Тож, принцип органічного зв'язку фізичного виховання з практикою трудової діяльності найбільш конкретно втілюється у професійно-прикладній фізичній підготовці. Відномо, що результативність багатьох видів професійної праці істотно залежить, попри інше, від спеціальної фізичної підготованості, що набувається шляхом систематичних занять візичними вправами, адекватними в певній мірі вимогам даної професійної діяльності та її умов до функціональних можливостей організму.

Висновок

Фізичне виховання є невід'ємною складовою частиною навчання і професійної підготовки студентів. Воно спрямоване на зміцнення здоров'я, поліпшення фізичної та професійно-прикладної підготовленості студентів.

Фізичне виховання здійснюється комплексно в тісному взаємозв'язку навчальних занять, тренувань у спортивних секціях, оздоровчих групах, клубах з видів спорту та самостійних занять студентів.

Для підтримання оптимальних фізичних та психічних якостей необхідна постійна рухова активність, що насамперед впливає на обмінні процеси в організмі. Фізичне тренування сприяє збереженню здоров'я, підвищує стійкість організму до несприятливих факторів навколишнього середовища (інфекції, радіації, коливань температури, атмосферного тиску, змісту кисню в повітрі тощо), збільшує резервні сили організму, що дозволяють переносити більш значні фізичні та психічні навантаження. Все це в кінцевому підсумку сприяє високій активності людини, подовженню її творчого життя.

Фізкультурні заняття, позитивно впливаючи на людину, підвищують ефективність її праці.

Заняття фізичною культурою і спортом дає людині не тільки почуття фізичної досконалості, але й надає йому сили і формує його дух. Піднімає рівень моральних якостей людини, що так необхідно нинішньому суспільству. Фізична культура впливає на людину з різних сторін, вона і формує його моральні якості, дух, і впливає на його фізичний стан. У здоровому тілі - здоровий дух. А значить і новий підхід до життя і роботи, нові досягнення в житті і роботі.

Сутність професійно-прикладної фізичної підготовки полягає в спрямованості педагогічного процесу на поглиблений розвиток в учнів фізичних і психічних якостей і рухових навичок, особливо важливих для підвищення ефективності професійного навчання і забезпечення в подальшому високої і стійкої професійної працездатності.

Список використаних джерел

1. Баранов В.А. Физическая культура в общекультурной и профессиональной подготовке студентов/ В.А. Баранов, Ю.В. Цедилин, В.А. Якушев. - М. : РГТЭУ, 2005. - 130 с.

2. Голощапов М.И. История физической культуры: учебное пособие/М. И. Голощапов. - М. : Академия, 2007, 97 с.

3. Ильинич В.И. Студенческий спорт и жизнь: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений/В.И. Ильинич. - М. :АО Аспект Пресс, 1995. - 110 с.

4. Ильинич В.И. Физическая культура студента и жизнь: Учебник/ В.И. Ильинич. - М.: Гардарики, 2008.- 98 с.

5. Максименко A.M. Основы теории и методики физической культуры/ A.M. Максименко. -- М., 1999, 153 с.

6. Ткач П.М. Фізичне виховання студентів вузу: Навчальний посібник/П. М. Ткач. -Кн.І. - Луцьк: НадстирЧя, 1996. - 178 с.

7. Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания/ Ж.К. Холодов, В.С. Кузнецов - М.: Академия, 2000. - 480 с.

Размещено на Allbest.ru