Вчитель, його соціальні функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

вчитель, його соціальні функції

зміст

1. Історичний шлях становлення професії вчителя.

2. Сутність основних понять та категорій учительської професії.

3. Соціальна роль, функції вчителя, вимоги до нього

1. Історичний шлях становлення професії вчителя

Професію вчителя називають вічною. З моменту свого існування людина завжди відчувала потребу вчити - передавати досвід молодшому поколінню. Інститут учительства почав формуватися в той час, коли навчання і виховання виділилось у суспільстві в окрему соціальну функцію. У Древньому Вавилоні, Єгипті, Ассирії, на Древньому Сході вчителями виступали в основному жерці. Оскільки жерці складали привілейовану релігійну касту, то соціальний статус вчителя був надзвичайно високим. У Стародавній Спарті (Греція) вихователями були державні чиновники - педономи. У Стародавніх Афінах вчителями були вільні громадяни, їх називали граматистами, кифаристами, дидаскалами, педотрибами. Не рідко вони самі утримували школи (гр.схоле - дозвілля, відпочинок від праці). Лише випадковості в Афінах могли призвести до вчительської роботи. Не дарма в той час говорили про таку людину: вона або померла, або вчить дітей (античний вислів: «Кого зненавиділи Боги, того зробили педагогом»). У Древньому Римі вчитель вперше стає державним службовцем. Перший штатний педагог, який отримав платню з імператорської казни за навчання юнаків ораторському мистецтву - Марк Фабій Квінтіліан (1 ст.). Поряд з цим праця вчителя часто була найманою і навіть рабською.

В епоху середньовіччя вчитель повинен обов'язково бути духовною особою і вести чернечий спосіб життя. У пізньому середньовіччі починає формуватися інститут найманого світського вчительства. У період Відродження професія вчителя вперше набуває масовості, зростає кількість приватних учителів. Я.А. Коменський писав того часу: «Вчителям вручена прекрасна посада, вище якої нічого не може бути під сонцем».

У період розвитку капіталізму вперше з'являється інститут жіночого вчительства (гувернантки, наставниці, домашні виховательки, народні вчительки та ін.). Учительські семінарії, як педагогічні заклади для підготовки вчителів початкових шкіл, виникли в Німеччині в XIX ст.

Вихователів у східних слов'ян називали пестунами і пестунками. У часи Київської Русі вчителів називали книжниками, майстрами грамотами. Довгий час роль вчителя в Україні виконували дяки (мандрівні дяки, дяки-бакалаври). Вчительські семінарії в Україні поширення набули з 60-х років XIX ст. ( перші були відкриті в Коростишеві та Острозі Волинської губернії). В основу діяльності учительських семінарій покладено «Проект учительської семінарії», створений К.Д. Ушинським.

2. Сутність основних понять та категорій учительської професії

До основних понять педагогічної професії відноситься: «вчитель», «педагог», «вихователь».

Вчитель - це поняття, яке вживається у декількох значеннях:

1) широкому (народні трактування):

- авторитетна людина;

- творці наукових вчень, філософи;

- творці релігійних вчень (Христос, Будда), проповідники цих вчень;

- людей, що створили свої школи в науці, мистецтві;

2) педагогічному: вчитель - спеціаліст, що веде навчальну-виховну роботу з учнями у загальноосвітніх школах різних типів (з Педагогічної енциклопедії).

Педагог (гр. пайс - дитина, аго - веду). В Стародавніх Афінах так називали раба, який супроводжував дитину рабовласника до школи, по вулиці. Від цього терміну пішла назва науки - педагогіка.

Педагог, це: 1) особа, фахом якої навчання й виховання в школі чи дитячому садку, школі-інтернаті чи виправній колонії, позашкільному закладі чи вузі; 2) науковий працівник, який досліджує проблеми педагогіки як науки.

Вихователь - у широкому розумінні слова - особа або організація, яка займається вихованням дітей і молоді в навчально-виховних закладах.

3. Соціальна роль і функції вчителя, вимоги до нього

Професія педагога оцінюється з різних позицій:

1) глобальна (для суспільства);

2) з позицій учня (чого чикає дитина від педагога, ким він є для неї);

3) з позицій вчителя (яким є його обов'язки, як він розуміє їх). Головне призначення вчителя - навчити людину бути людиною.

Функції вчителя:

1) навчальна (вчити як здобувати знання);

2) розвивальна (розвиток психічних процесів, творчості);

3) виховна (формування особистості).

Вимоги до особистості вчителя, які ставить суспільство:

1) загальногромадські - оптимізм, бажання працювати, загальнолюдський гуманізм;

2) морально-педагогічні - висока ерудиція та культура, високий рівень моральних відносин з людьми, педагогічна самоактуальність;

3) індивідуально-психологічні - самостійність і діловитість, наявність певних педагогічних здібностей;

4) практично-соціальні - загальнопедагогічні, загальнотрудові, вимога постійної самоосвіти.

Особливості праці вчителя:

- вчитель - посередник між суспільством і людиною, що росте;

- професія вчителя - одна із самих масових у країні;

- вчитель - людина, спрямована у майбутнє;

- учитель управляє найбільш складним процесом - процесом формування людини;

- суспільство покладає на вчителя особливу відповідальність. Властивості характеру педагога:

· комунікабельність, товариськість;

· самовладнання (керування емоціями);

· наполегливість у досягненні мети;

· оптимізм і гумор.

Вимоги до особистості педагога викладено у законах України «Про освіту» (1996р.) та «Про загальну середню освіту» (1999р.). Державна програма «Вчитель» (2002р.) спрямована на розв'язання проблем, пов'язаних з підготовкою, професійною діяльністю працівників, на забезпечення гарантованої державної підтримки у цій сфері, підвищення ролі вчителя у формуванні громадянського суспільства.

Педагогічна праця - одна із найскладніших. Вона вимагає від того, хто її обрав, різнобічної підготовки, високого рівня духовної культури, професійної майстерності, тобто певних професійних здібностей, які характеризують як розумову, так і емоційно-вольову сторону особистості вчителя.

Використовуючи дані психолого-педагогічних досліджень, можна виділити ряд компонентів у структурі педагогічних здібностей.

1. Дидактичні здібності - здатність передавати учням навчальний матеріал, роблячи його доступним і зрозумілим, викликати інтерес до предмета, збуджувати в учнів активну самостійну думку. Учитель із дидактичними здібностями вміє в разі потреби відповідним чином адаптувати навчальний матеріал, важке робити легким, складне - простим, незрозуміле, неясне - зрозумілим. Фахова майстерність включає здатність не просто дохідливо, популярно і зрозуміло викладати матеріал, але й уміння організувати самостійну роботу учнів, розумно і тонко «диригувати» їх пізнавальною активністю, спрямовувати її в потрібне річище.

Здібний педагог враховує рівень підготовки школярів, рівень їхнього розвитку, з'ясовує, що вони знають і чого ще не знають, що вже могли забути. Іноді викладачеві здається, що матеріал простий, зрозумілий і не потребує якихось особливих роз'яснень. Він орієнтується на себе, а не на учнів. Здібний, досвідчений учитель уміє поставити себе на місце учня, виходячи з того, що ясне і зрозуміле дорослому може бути неясним і незрозумілим для учнів.

Вдалий тест для визначення цієї педагогічної здібності запропонував Ф.М. Гоноболін: у тексті пізнавального характеру треба виділити частини, які становлять, на думку вчителя, труднощі для учня певного класу, і пояснити, чому ці частини є складними. Потім пропонується реконструювати текст так, щоб він був зрозумілий учням і зручний для засвоєння.

2. Академічні здібності - здібності до відповідної галузі науки (математики, фізики, біології, літератури і т.д.). Здібний учитель знає предмет не тільки в обсязі навчального курсу, а значно ширше і глибше, постійно стежить за відкриттями у своїй галузі, абсолютно вільно володіє матеріалом, виявляє до нього великий інтерес, виконує хоча б скромну дослідницьку роботу.

3. Перцептивні здібності - здатність проникати у внутрішній світ вихованця, психологічна спостережливість, пов'язана з тонким розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів. Умілий учитель за незначними ознаками, ледь помітними зовнішніми проявами уловлює найменші зміни у внутрішньому стані учня. («Ніби і не дивиться, а усе бачить!»; «О.М. по очах бачить, коли хтось схвильований або не вивчив уроку».)

4. Мовні здібності - уміння ясно і чітко висловлювати свої думки і почуття засобами мови, а також міміки і пантоміміки. Це одна з найважливіших здібностей у професії вчителя, тому що передача інформації від учителя до учнів носить в основному словесний характер. Йдеться як про внутрішні (змістовні) особливості мови, так і про зовнішні її особливості. («Для нас немає більшого задоволення, ніж слухати нашого літератора. Як гарно він уміє говорити! Дзвоник сприймається як прикра перерва».)

Мова умілого вчителя на .уроці завжди звернена до учнів. Чи повідомляє вчитель новий матеріал, чи коментує відповідь учня, чи виражає схвалення або осуд, мова його завжди позначена внутрішньою силою, переконаністю, зацікавленістю в тому, про що він говорить. Вираження думки ясне, просте, зрозуміле для учнів.

Поряд із цим він враховує, що надміру лаконічна, стисла мова часто буває малозрозумілою для учнів. Пожвавлює розповідь і дуже добре сприймається учнями доречний гумор, жарт, легка доброзичлива іронія.

Мова здібного вчителя жива, образна, інтонаційно яскрава і виразна, емоційно забарвлена, із чіткою дикцією, у ній відсутні стилістичні, граматичні, фонетичні похибки. Одноманітна, тягуча, монотонна мова швидко стомлює, викликає в слухачів нудьгу, апатію. Темп мови багато в чому залежить від індивідуально-психологічних особливостей учителя: одні схильні говорити швидко, інші - повільно. Проте вчитель завжди пам'ятає, що оптимальний для засвоєння учнів темп мови - середній, живий. Квапливий темп заважає засвоєнню і швидко стомлює, викликає захисне гальмування. Занадто уповільнений темп мови викликає нудьгу. Аналогічний вплив робить і гучність мови. Надто голосна, різка, криклива мова нервує учнів, швидко викликає втому, захисне гальмування; слабкий, тихий голос учителя погано чути. Жести оживляють мову, але жести досвідченого вчителя помірні. Занадто часті, одноманітні, метушливі, різкі жести і рухи дратують.

5. Організаторські здібності - це, по-перше, здатність організувати учнівський колектив, згуртувати його, надихнути на виконання важливих завдань і, по-друге, здібності правильно організувати свою власну роботу.

Організація власної роботи передбачає уміння правильно планувати і самому контролювати її. Досвідчені учителі рекомендують для вироблення відчуття часу робити контрольні розмітки часу в планах або конспектах уроків: відзначати, що потрібно зробити після закінчення 10, 20, 30 і т.д. хвилин уроку, підготувати додатковий матеріал, який можна використовувати, якщо з'явиться непередбачений резерв часу, позначити матеріал, який можна зняти або перенести на наступний урок, якщо забракне часу.

6. Комунікативні здібності - здібності до спілкування з дітьми, уміння знайти правильний підхід до учнів, налагодити з ними доцільні з педагогічного погляду взаємини, педагогічний такт.

Одним із проявів педагогічного такту є почуття міри щодо застосування будь-якого педагогічного впливу (заохочення, покарання, повчання). Тактовний вчитель, уважний і чуйний до дітей, враховує їхні індивідуально-психологічні особливості.

Оцінюючи вчителів, учні завжди на одне з перших місць ставлять таку рису, як справедливість! («Справедливий - мазунчиків не має. Завжди правдивий і прямий»; «Часто несправедливий і діє, не розібравшись як слід»).

7. Педагогічна уява - це спеціальна здібність, що виражається у передбаченні наслідків своїх дій, у виховному проектуванні особистості учнів, пов'язаному з уявленням про те, що з учня вийде в майбутньому, в умінні прогнозувати розвиток тих або інших якостей вихованця. Ця здібність пов'язана з педагогічним оптимізмом, вірою в могутність виховання, вірою в людину. («А. С. певне, не втрачав віри навіть у найгірших із нас, і це змушувало вірити в нього»).

8. Здатність до розподілу уваги одночасно між декількома видами діяльності має особливе значення. Здібний, досвідчений вчитель уважно стежить за змістом і формою викладу матеріалу, за розгортанням своєї думки (або думки учня), одночасно тримає в полі зору всіх учнів, вчасно реагує на ознаки стомлення, неуважності, нерозуміння, помічає усі випадки порушення дисципліни і, нарешті, стежить за власною поведінкою (позою, мімікою і пантомімікою, ходою). Недосвідчений учитель, нерідко захоплюючись викладом матеріалу, не помічає в цей час учнів, а якщо намагається уважно спостерігати за учнями, то втрачає при цьому логіку викладу.

Крім перерахованих здібностей, учитель, зрозуміло, має володіти і цілим комплексом позитивних особистісних якостей, серед яких, на думку Л.М.Толстого, провідна роль належить любові до учнів і до справи: «Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем. Якщо вчитель відчуває тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він досконалий учитель».

вчитель праця професія соціальний

Література

1. Волкова Н.П. Педагогіка. -К.: Академія, 2001.-С.412-420.

2. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. - К.: Знання -Прес, 2003.-С. 15-32.

3. Слово про вчителя. - К.: Рад. пік., 1976.

4. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К.: Вища шк., 1995.-С.39-44.

5. Практикум з педагогіки / За заг. ред. О.А. Дубасенюк та А.В. Іванченка - К.: ІСДО, 1996.-С 42-51.

6. Закон України «Про освіту» (1996р.)

7. Закон України «Про загальну середню освіту» (1999р.).

8. Антология педагогической мысли Украинской ССР. - М.: Педагогика, 1988.

9. Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки / За ред. С.А. Литвинова. - К.: Рад. шк., 1961.

10.Народна педагогіка: світовий досвід / Уклад.: А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. - К.: Знання - Прес, 2003. - С. 10-19.

11.Педагогічна майстерність / За ред. І.А. Зязюна. - К.: Вища школа, 1997. - С 8-15.

12.Державна програма «Вчитель» // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України - №10. - 2002. - С. 3-32.

Размещено на Allbest.ru