Народження нестандартного уроку

Размещено на http://allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ ЯК АКТУАЛЬНА ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Поняття про форми організації навчання

1.2 Класифікація сучасних форм організації навчання

1.3 Урок як основна форма організації навчання

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

2.1 Інтерактивний урок як нетрадиційна форма організації навчання

2.2 Використання нестандартних форм організації навчання

2.3 Рекомендації для вчителів щодо вдосконалення форм організації навчання в сучасній школі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

РЕЗЮМЕ



ВСТУП

В сучасних умовах вимоги до освіти та виховання кожної людини постійно підвищуються . З розвитком суспільства актуальнішим стає формування у людей творчого потенціалу, активної життєвої позиції. Для успішного досягнення мети людина повинна мати необхідний обсяг знань, креативно мислити, вдосконалюватись, а не жити за усталеними зразками.

У законі України “Про загальну середню освіту” зазначено, що освіта має забезпечувати всебічний розвиток особистості. Реалізувати поставлене завдання можна за умови творчого підходу до організації навчальної діяльності. Для отримання ефективних результатів потрібно вдосконалювати форми організації навчання.

Основна форма організації навчання - це урок. Важливим способом підвищення його ефективності є багатоманітність видів діяльності на уроці. К.Д.Ушинський казав, що дитина потребує діяльності без зупинки і втомлюється не діяльністю, а її одноманітністю, односторонньою формою. Школярі засвоюють знання краще, якщо на уроці чергуються різноманітні і недовготривалі види роботи, або коли навчання проходить за принципом “навчання - гра”. Тому необхідно впроваджувати в педагогічну практику нові нестандартні форми навчання. Дослідження минулих років підтверджують, що найвищих результатів учні можуть досягнути за умов інтерактивного навчання.

Проблеми правильного застосування і чергування пасивних, активних та інтерактивних форм навчання і їх вдосконалення потребують свого подальшого дослідження.

Об”єктом дослідження є форми організації навчання в сучасному навчальному процесі.

Предмет дослідження - шляхи вдосконалення форм організації навчання.

Мета дослідження - розкрити шляхи вдосконалення форм організації навчання та їх впровадження в начальний процес.

Актуальність дослідження визначається необхідністю модернізації навчального процесу та впровадження новітніх навчальних технологій, розроблених з метою підвищення ефективності процесу навчання у сучасній школі.

Завданнями дослідження є:

- висвітлити вдосконалення форм організації навчання як актуальну педагогічну проблему;

- розкрити сутність форм організації навчання;

- розглянути шляхи вдосконалення форм організації навчання;

- визначити із числа теоретичних джерел цієї теми рекомендації для вчителів щодо вдосконалення форм організації навчання у сучасній школі.

Практичне значення цього дослідження полягає у визначенні можливих шляхів вдосконалення форм організації навчання на матеріалі теоретичних та методичних джерел.

Основними методами нашого дослідження є метод аналізу, метод синтезу та узагальнення.

Структура курсової роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, резюме українською та англійською мовами, списку використаних джерел, додатків.



РОЗДІЛ 1. ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ ЯК АКТУАЛЬНА ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Поняття про форми організації навчання

Форма (від лат. forma -- зовнішність, устрій) -- з філософського погляду зовнішнє вираження певного змісту. Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. [18] Форми організації навчальної роботи є важливою складовою в процесі засвоєння учнями знань.

Головними особливостями організаційних форм навчання є зовнішній вияв функцій учителя й учнів відповідно до розпорядку (фронтальне прослуховування розповіді, пояснення, групове або індивідуальне виконання завдання вчителя та ін.); здійснення їх діяльності в певних часових межах - урок може тривати 45 чи 30 хв., бути спареним (лекції, екскурсії); певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо дає учням навчальну інформацію, під час екскурсії цю функцію може виконувати екскурсовод, проінструктований вчителем); організаційна форма навчання не пов'язана з характеристикою процесу навчання, його основними закономірностями. Вона впливає на конкретний процес навчання, зумовлюючи, наприклад, можливість індивідуального темпу навчальної роботи, на загальний перебіг і результат навчального процесу та ін. Склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (групова робота за диференційованого навчання або при виконанні лабораторних робіт). [18]

Загальні форми організації навчання включають в себе урочну та позаурочну форми. Відповідно до характеру зв'язків між учнями в процесі пізнавальної діяльності, урочна та позаурочна форми в свою чергу складається з фронтальної, групової та індивідуальної форм організації навчальної роботи.

Фронтальна форма організації навчальної діяльності учнів передбачає спільну діяльність класу для реалізації навчальних завдань. Учні під керівництвом учителя одночасно виконують спільну для всіх роботу, обговорюють, порівнюють та оцінюють її результати. Це сприяє формуванню довірливих стосунків між педагогом та школярами, стійких пізнавальних інтересів. Фронтальна форма може бути реалізована в процесі проблемного чи пояснювально-ілюстративного викладу матеріалу, виконання репродуктивних чи творчих завдань. При цьому необхідно враховувати індивідуальні особливості кожної дитини, а не націлюватись на абстрактного ідеального учня, запобігати нівелюванню пізнавальних можливостей і рівня сформованості знань, умінь та навичок школярів.

Групова форма організації навчальної діяльності передбачає поділ учнів на групи для розв'язання завдань. Під час поділу на групи мають враховуватись індивідуальні та навчальні можливості кожного школяра. Групова форма роботи найбільш доцільна під час проведення практичних і лабораторних робіт з природничих дисциплін, формування навичок усного мовлення на уроках рідної та іноземної мов, уроків трудового навчання для розв'язання конструктивно-технічних завдань. Робота в групі формує колективну відповідальність та індивідуальну допомогу кожному як з боку учителя, так і з боку учнів. Але при неправильному розподілі на групи всі завдання стають марними. Також можуть виникнути такі труднощі, як негативний вплив сильніших учнів на ініціативи та самостійність слабших, неспроможність деяких груп працювати без вчительського контролю.

Індивідуальна форма організації навчальної діяльності учнів є найстаршою формою. Вона полягає в тому, що кожен учень отримує завдання для самостійного розв'язання відповідно до своїх навчальних можливостей та рівня підготовки. Завдання ці спрямовані на самостійне опрацювання учнем навчальної та методичної літератури,джерел інформації , написання творів, есе, рефератів, підготовка доповідей, розв'язання задач, а також організацію спостережень та експериментів. Індивідуальна система навчання забезпечує високі результати, адже має можливості для здійснення систематичного та оперативного контролю за ходом діяльності учня, методи і темпи навчання повністю індивідуалізовані, присутня можливість своєчасного внесення необхідних корекцій в діяльність як учня, так і учителя. Негативними сторонами індивідуального навчання є, перш за все, відсутність взаємодії учня зі своїми ровесниками, що негативно впливає на процес соціалізації, а також певна обмеженість впливу вчителя. [20]

Конкретні форми організації навчання - це урок, практикум, семінарське і факультативне заняття, навчальна екскурсія, співбесіда, індивідуальна та групова консультація, гурткова робота, домашня робота учнів.[20]

Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів. Але всі ці форми тісно пов'язані між собою, оскільки одні з них спрямовані на засвоєння учнями теоретичних знань, а інші - на застосування цих знань на практиці.

У різні періоди розвитку суспільства перевага надавалась різним організаційним системам навчання. В проміжку від індивідуальної до класно-урочної змінилось багато систем, було багато спроб їх вдосконалення, пошуку таких форм навчання, які б могли забезпечити його індивідуалізацію і технологізацію.

У давньому світі панувала система індивідуального навчання - кожного учня вчитель навчав окремо. У середні віки домінувала індивідуально - групова форма навчання, за якої створювались групи дітей з різним рівнем підготовки, а заняття проводились без усталеного розкладу.

У XVI-XVII ст. у братських школах України й Білорусі виникла форма організації навчальних занять, яка передбачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом. На заняттях використовували пояснення, бесіду, самостійну роботу, диспут, взаємне навчання. Учням давали домашнє завдання, виконання якого перевірялося під час занять, що мали назву "уроки". [18]

Найбільш повно класно-урочну систему обґрунтував чеський педагог Я.А. Коменський, який характеризував її не тільки як ефективну систему навчання, а й як важливий засіб демократизації шкільної освіти. [20]

Модифікацією класно-урочної системи наприкінці ХУШ - на початку XIX ст. була белл-ланкастерська система, запропонована англійським священиком А. Беллом і педагогом Дж. Ланкастером. Суть її полягає у взаємному навчанні, коли вчитель на початковому етапі навчає обмежену кількість (групу) старших учнів, які, отримавши відповідні інструкції, проводять заняття з молодшими школярами. За такого підходу педагог може навчати велику кількість учнів, але, виграючи в масовості, навчання за такої організації багато втрачає в якості.[20]

На початку XX ст. знову були спроби відмовитися від класно-урочної системи навчання. У США, Англії, деяких інших країнах Заходу стали впроваджувати системи індивідуалізованого навчання, покликані готувати активних, ініціативних, енергійних функціонерів держави, найпоширенішою з яких був дальтон-план (від м. Дальтон у США). Згідно з нею скасовувалися уроки; навчальні класи ставали предметними "лабораторіями", кожен учень працював самостійно, виконував тижневі чи місячні завдання ("підряди") відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі були консультантами й контролерами.[18]

Дальтон-план намагались перенести до радянської школи на початку 20-го століття. Основні ідеї даль тон-плану були втілені в лабораторно-бригадному навчанні. Учнів поділяла на бригади : невеликі групи по 5-7 осіб. Вони навчались за спеціальними ми «робочими книгами» і виконували денні, тижневі та місячні завдання, які складав для них вчитель. Про результати виконаної роботи бригада звітувала на підсумковому занятті. Система себе не виправдала, оскільки мала безліч недоліків, основним з яких було безвідповідальне ставлення до навчання.

Класно-урочна система є найпоширенішою формою організації навчання в багатьох країнах. Її суть полягає в тому, що вчитель проводить навчальну роботу з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки протягом певного часу і за встановленим розкладом .

Оскільки класно-урочна форма базується на навчальній роботі з класом і на певному розкладі занять, виникає проблема комплектування класу і складання розкладу. Класи комплектують при вступі дітей до школи, склад учнів зберігається від першого до останнього року навчання в цій школі, що сприяє забезпеченню чіткої організації та успішного виховання учнівського колективу на основі навчальної діяльності учнів. При комплектуванні класів (перших, п'ятих, десятих), а також їх поповненні добирають учнів одного віку обох статей з таким розрахунком, щоб у кожному класі була приблизно однакова кількість дітей, рівномірно були розподілені сильні й слабші учні, майбутні активісти та учні, які потребують посиленої уваги вчителя.

Складаючи розклад уроків, враховують динаміку працездатності учнів упродовж дня і тижня, прагнуть зробити його стабільним, передбачають чергування гуманітарних і природничо-математичних предметів, можливості використання навчальних кабінетів, домагаються рівномірного навантаження учнів протягом тижня, зважають на інтереси вчителя.

Переваги класно-урочної системи: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовного і систематичного вивчення матеріалу. Водночас, дана форма має деякі вади:орієнтація на “середнього” учня, обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи, наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.[18]



1.2 Класифікація сучасних форм організації навчання

На сучасному етапі розвитку дидактичної науки є кілька варіантів класифікації форм організації навчання. Наприклад, В. Оконь поділяє їх на три групи:

- робота під час занять;

- домашня робота;

- робота після занять.

Ч. Купісевич їх класифікує на основі таких критеріїв:

- кількості учнів (індивідуальна і групова форми організації навчальної діяльності);

- місця навчальної діяльності учнів (лекція в класі, лабораторна робота, екскурсія, виробнича діяльність, домашня робота, заняття на промислових підприємствах тощо);

- тривалістю дидактичного заходу (лекційні та поза-лекційні).

І. П. Підласий пропонує їхню класифікацію за такими ознаками:

- за кількістю учнів - масові, колективні, групові, мікрогрупові, індивідуальні форми навчання;

- місцем навчання - шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;

- дидактичною метою - форми теоретичного навчання: лекція, факультатив, гурток, конференція; комбінованого або змішаного навчання: урок, семінар, домашня робота, консультація; практичного (практикуми) і трудового навчання: робота в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо;

- тривалістю навчання - класичний урок (45 хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), а також уроки «без дзвінків». [21]

Отже, існує декілька класифікацій форм організації навчання. Різні педагоги класифікують їх за різними критеріями.

Найдоцільнішою та найгрунтовнішою є класифікація І.П. Підласого, адже вона поєднує в собі розподіл форм організації навчання за всіма можливими ознаками. навчання контроль урок вчитель

1.3 Урок як основна форма організації навчання

Урок - клітина педагогічного процесу. В ньому, як сонце в краплині води, відображаються всі його сторони. Якщо не вся, то суттєва частина педагогіки концентрується в уроці. (Статкін)

Урок - форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного вікуй рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.[18]

Функція уроку як організаційної форми навчання полягає у досягненні завершеної, але часткової мети, яка, наприклад, в одному випадку полягає в засвоєнні нового, цілісного змісту, що є частиною більш широкого змісту, в іншому - в частковому засвоєнні матеріалу, на рівні усвідомленого сприйняття і запам'ятовування (закріплення).[6]

Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Урок є основною формою організації навчання в сучасній школі. Він має такі особливості:

- є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;

- кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

- на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

- відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логіці;

- є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

- спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів (класу) створює можливості для згуртування колективу дітей;

- сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.

Для забезпечення сприятливих умов навчання під час уроку використовують різні види організації роботи: колективні, індивідуальні та групові.

Всі ці види спрямовані на досягнення навчальних цілей відповідними методами і засобами навчання.

В. Онищук запровадив поняття "мікро- і макроструктури уроку". Макроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація.

Оскільки логіка засвоєння знань та сама, то макроструктура уроків цього типу однакова.

До мікроелементів структури уроку належать засоби і способи розв'язання дидактичних завдань на кожному його етапі. Визначаючи структуру уроку вчитель повинен враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми,конкретні умови, в яких буде відбуватись урок, рівень підготовленості учнів.

Структурні елементи уроку:

1. Вступна частина. Цей елемент уроку повинен забезпечити сприятливу зовнішню обстановку, психологічний настрій учнів для нормальної роботи.

Попередня організація класу передбачає взаємне вітання вчителя і учнів, перевірку відвідування, зовнішнього стану приміщення, робочих місць, робочої пози та зовнішнього вигляду учнів, організацію уваги.

2. Перевірка домашнього завдання. Ця частина уроку складається з перевірки письмового завдання, яку здійснюють різними методами залежно від поставленої мети, й усної перевірки знань, яку проводять за допомогою розглянутих раніше методів.

3. Вивчення нового матеріалу. Тут передбачається або повідомлення вчителя за допомогою словесних методів навчання, або самостійна робота учнів з підручниками, навчальними посібниками та ін.

Під час пояснення нового матеріалу вчитель мусить подбати, щоб усі учні бачили й чули його (можна сидіти, якщо втомився), він не повинен ходити по класу, говорити слід голосно, чітко, розмірено. Мова його має бути зрозумілою для відповідного віку.

Пояснення має спиратися на попередній досвід учнів, виокремлення істотного в матеріалі, без захоплення другорядним. Водночас слід стежити за послідовністю викладу, використовувати ілюстративний матеріал.

Вивчення нового матеріалу дає змогу учням набувати різноманітних умінь і навичок.

Структура їх формування має свої особливості. Головними її компонентами є розбір і засвоєння правила, покладеного в основу дії навички, подолання труднощів у її застосуванні, удосконалення дії навички, закріплення досягнутого рівня дії навички та використання її на практиці, досягнення майстерності в її використанні.

Найважливішим засобом формування вмінь і навичок є вправи. Вони мають бути цілеспрямованими, систематичними, тривалими, різноманітними і постійними.

4. Закріплення нового матеріалу. Цей елемент має на меті встановлення міцного зв'язку між щойно набутими знаннями і засвоєними раніше, перевірку правильності утворення наукових понять, вироблення вміння застосовувати знання на практиці.

Досягають цього завдяки різноманітним вправам та самостійній практичній роботі учнів.

5. Повідомлення домашнього завдання. Вчитель повинен продумувати його зміст, щоб воно було конкретним, посильним для учнів. Домашнє завдання не можна давати наспіх, коли пролунав дзвоник з уроку. На повідомлення і пояснення домашніх завдань відводять спеціальний час.

6. Закінчення уроку. Цей структурний елемент оголошується і відбувається за вказівкою вчителя. [18]



РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

2.1 Інтерактивний урок як нетрадиційна форма організації навчання

На сучасному етапі педагогічні інновації полягають у застосуванні інтерактивних форм навчання у виховній та навчальній діяльності вчителя. «Інтерактивний» - здатний взаємодіяти в процесі бесіди, діалогу з чимось (комп'ютером) або кимось(людиною). Інтерактивне навчання , в першу чергу, має на меті діалогове навчання , в ході якого учень та вчитель взаємодіють.

Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учасник процесу відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють.

Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя і громадянської активності в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі на заняттях з будь-якого предмета шкільної програми. [14,7]

Організовують інтерактивне навчання різноманітними способами. Це можуть бути змодельовані життєві ситуації, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Така форма навчання сприяє формуванню навичок і вмінь, критичному мисленню учнів, створенню атмосфери співробітництва, демократичного спілкування. Використання інтерактивну знімає нервове напруження, дає можливість змінювати форми діяльності, переключати увагу на основні питання.

Структура інтерактивного уроку складається з п'яти елементів:

1. Мотивація.

2.Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

3. Надання необхідної інформації.

4. Інтерактивна вправа (центральна частина заняття).

5. Рефлексія (підбиття підсумків), оцінювання результатів уроку.[2]

Акцент зміщується з процесу передачі знань на їх здобуття, тому важливого значення набуває мотивація діяльності. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає можливість учням насамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший предмет (після попереднього уроку), що перед ними інший учитель та зовсім інші завдання.[2]

На першому етапі вчитель повинен сфокусувати увагу на проблемі та викликати інтерес до неї. З цією метою використовують прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у учнів подив, здивування, підкреслюють парадоксальність явищ та подій. Це може бути стисла розповідь,запитання, цитати, бесіда, демонстрування наочності, нескладна інтерактивна вправа(не більше 5% робочого часу).

Завдання другого етапу є забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності, те, чого чекає від них учитель. Досягти результатів у інтерактивній моделі можна лише залучивши учнів до діяльності. Без чіткого і конкретного визначення й усвідомлення учнями навчальних результатів їхньої пізнавальної діяльності учні можуть сприйняти навчальний процес як гру. Займає приблизно 5% робочого часу.

На третьому етапі учні отримують необхідний обсяг інформації, на основі якої вони можуть виконати поставлені їм завдання. Доречні на даному етапі міні-лекція та опрацювання статті підручника,ознайомлення з роздатковим матеріалом, а також, опанування інформації за допомогою технічних засобів навчання, застосування інформаційних технологій (наприклад, створення учнями презентацій. Ця частина уроку займає близько 10-15% часу.

60% часу відводиться на інтерактивну вправу, яка є четвертим етапом інтерактивного уроку ,і водночас, центральною частиною заняття. Учнів інструктують згідно до мети вправи, правил виконання, послідовності дій та кількості часу на виконання. Об'єднавшись у групи, учні починають працювати, а вчителю відводиться роль спостерігача, помічника. Результати своє роботи учні презентують. Інтерактивна частина уроку має займати близько 50-60% часу на уроці.

На п'ятому етапі підбивають підсумки виконаної роботи. Рефлексія є найважливішим компонентом інтерактивного навчання на уроці. Вона дає можливість учням усвідомити, чого вони навчились, оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу. Вчитель має можливість побачити реакцію учнів на навчання та вносити необхідні корективи. Рефлексія може відбуватись індивідуально, у вигляді роботи в парах, групах, в письмовій та усній формі.[14, 62-72]

2.2 Використання нестандартних форм організації навчання

Починаючи з 70-х років минулого століття, з”явилась тенденція до зниження пізнавального інтересу учнів. Педагоги не змогли уникнути цієї проблеми, отже почали шукати шляхи її вирішення. Результатом їхніх пошуків стало введення нетрадиційних форм організації навчання,яких на сучасному етапі існує дуже велика кількість.

Нестандартні форми навчання вважаються вищим щаблем педагогічної майстерності, оскільки вони вимагають від педагога творчої роботи. Такі форми навчання активізують учнів, розвивають їх індивідуальні здібності, ерудицію і уяву, сприяють діалогу між учителем та учнями. Також безперечними перевагами є підвищення пізнавального інтересу учнів, можливість урізноманітнити навчальний процес. Але недоліки у нетрадиційних форм також присутні.

На жаль, вони забезпечують невисоку результативність роботи, вимагають значних часових затрат. При підготовці такої форми роботи важливим є те, щоб форма не перекрила зміст. Тому цілком витіснити традиційні уроки такі форми не можуть. Їх рекомендується проводити час від часу, для зацікавлення певним предметом чи темою. Доцільніше проводити їх у молодшій та середній школі, поступово зменшуючи їхню кількість, для того , щоб привчити школярів до серйозної пізнавальної роботи. [12]

Найкраще і вдале визначення нестандартного (нетрадиційного) уроку дав відомий російський педагог І. П. Підласий. Він казав, що нестандартний урок - це імпровізоване учбове заняття, яке має нетрадиційну(невстановлену) структуру, а структура уроку прямо залежить від типу уроку, бо структура уроку - це сукупність, послідовність і зв'язок елементів (етапів), з яких він складається.

Якщо нестандартний урок не матиме певної структури, то навчальний процес буде стихійним. В той же час структура повинна бути гнучкою, динамічною, яка відповідає меті, змісту уроку, віку і рівню розвитку учнів, методам і прийомам роботи. Аналіз педагогічної літератури дав змогу виділити більше сотні типів нетрадиційних уроків. Наприклад:урок-КВК, урок-подорож, урок-дискусія, урок-диспут, урок-семінар і багато інших.[8, с.192-193].

Звісно, нестандартні уроки незвичайні по задуму, структурі, організації, методиці проведення, більше подобаються дітям, ніж постійні за структурою і режимом роботи уроки. Тому практикувати такий вид діяльності потрібно кожному вчителеві. Але перетворювати нетрадиційні уроки на головну форму роботи не потрібно, із-за відсутності серйозної праці, багато витраченого часу, невисокої продуктивності і т.д. [1, c.384-385].

Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке викликало б інтерес в учнів, сприяло їх оптимальному розвитку і вихованню. [1, c.34-35].

Успіх організації нестандартного уроку під час розв'язання проблемної ситуації на етапі засвоєння нових знань чи виконання завдань на етапі застосування набутих знань на практиці залежить від того, як засвоєнні прийоми спілкування, розвинута техніка мовлення,мовленнєвий етикет, уміння володіти своїм організмом: міміка, жести, погляд, постава,манера триматися під час розмови, зустрічі і т.д. А саме такі якості допомагають будь-який урок зробити нетрадиційним. При цьому відпадає потреба спеціально готувати „відкриті”, зовнішні нестандартні уроки, позбавлені внутрішнього змісту, які звичайноготують для перевіряючих, репетируючи як звичайнісіньке шоу.[10, c.12-13].

Нестандартні уроки за структурою, способом проведення, особливостями поділяють на:

1. Уроки змістової спрямованості. Їх основним компонентом є взаємини між учнями, засновані на змісті програмного матеріалу - уроки-семінари, уроки-конференції, уроки-лекції, уроки-контрольні роботи.

2. Уроки міжпредметні. Мета їх - “спресувати” споріднений матеріал кількох предметів.

3. Уроки змагання.(Уроки-КВК, уроки-аукціони, уроки-турніри, уроки-вікторини, уроки-конкурси). Передбачають поділ дітей на групи, які змагаються між собою, створення експертної групи, проведення різноманітних конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування певної кількості балів за правильність і повноту відповідей.

4. Уроки суспільного огляду знань. ( Уроки-творчі звіти, уроки-заліки, уроки-експорт-екзамени, уроки-консультації,уроки-взаємонавчання, уроки-консиліуми). Особливості цих уроків полягають в опрацюванні найскладніших розділів навчальної програми, відсутності об'єктивності при оцінюванні(експертами виступають учні, дорослі, батьки). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності вивчення додаткової літератури. Проводять її вкінці чверті,семестру, року.

5. Уроки комунікативної спрямованості. (Уроки-усні журнали, уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути,уроки-пресконференції, уроки-репортажі). Передбачають використання максимально різноманітних мовних засобів, самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення, критику або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи, перетворює малоцікаве повторення на захоплююче зіставлення точок зору.

6. Уроки театралізовані.(Уроки-спектаклі, уроки концерти, кіно-уроки, дидактичний театр). Проводять їх у межах діючих програм, передбачених навчальним планом, викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.

7. Уроки подорожування,дослідження. (Уроки-пошуки, уроки розвідки, уроки-лабораторні дослідження, уроки-заочні ,подорожування, уроки-експедиційні дослідження, уроки-наукові дослідження). Ці уроки зацікавлюють дітей, чиї інтереси мають романтичну, фантастичну спрямованість. Пов'язані з використанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення, витівками.

8. Уроки з різновіковим складом учнів. Їх проводять з учнями різного віку, спресовуючи у різні блоки матеріал одного предмету, що за програмою вивчається у різних класах.

9. Уроки ділової,рольової гри. (Уроки-суди, уроки-захисти дисертацій, уроки ”Слідство ведуть знавці”,уроки - імпровізації, уроки-імітації). Передбачають виконання ролей за певним сценарієм,імітацію різнопланової діяльності, життєвих явищ.

Особливо цінною є навчальна гра для школярів молодших класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним. Проте деякі вчені вважають, що навчальні ігри дегуманізуюче впливають на учнів,оскільки дають можливість маніпулювати життям інших людей без одночасного підкорення системі стимулюючих імпульсів, яка існує в реальному житті. В іграх єдиним стимулюючим початком є боязливість бути низько оціненим товаришами або педагогом. Багато хто з педагогів недооцінює дидактичний ефект навчальних ігор, хоча і визначає їх роль у підтриманні в учнів пізнавального ентузіазму.

10. Уроки-драматизації.(Драматична гра, драматизація розповіді, імпровізована робота у пантоміміці, тіньові п'єси, п'єси з ляльками і маріонетками, усі види непідготовленої драми - діяльність,де неформальна драма створюється самими учасниками гри). Уроки спрямовані на розвиток співробітництва і єдності у навчальній групі.

Драматизація є засобом надання навчальному матеріалу і навчальному процесу емоційності. Забезпечує міжпредметні зв'язки з літературою,історією, предметів естетичного циклу тощо. Проте деякі педагоги застерігають від надмірного захоплення дератизацією, зокрема, при вивченні історії, що може зашкодити серйозному аналізу історичних подій.

11. Уроки-психотренінги.Спрямовані на розвиток і корекцію дитячої психіки, на виховання індивідуальності,цілісної та багатогранної особистості. Використовують їх при навчанні дітей різного віку. Психотренінги загострюють сприйняття, поліпшують розумову діяльність. Навчання прийомів самоконтролю, самоорганізації, самодисципліни, розвиток активності сприяють психокорекції особистості.

12. Уроки на інтегративній основі. (Уроки-комплекси, уроки - панорами). Їм властиве викладання матеріалу кількох тем блоками, розгляд об'єктів, явищ в їх цілісності та єдності. Проводять такий урок кілька вчителів, один з яких ведучий. Поєднують різні предмети: історію та музику, географію та іноземну мову тощо.[5, c.333-335].



2.3 Рекомендації для вчителів щодо вдосконалення форм організації навчання в сучасній школі

Сучасна система навчання чекає від учителя охоплення великого обсягу інформації й орієнтована на рівні „знання” та „розуміння”. Це підштовхує педагога на використання в основному пасивних методів навчання.

У середньовіччі використання пасивних методів було виправдане. Учитель мав можливість передати весь обсяг відомої на той час інформації з будь-якого предмета своєму учневі.

У сучасному світі ситуація кардинально змінилася. Неможливо одній людині знати все, навіть у якій-небудь одній царині знання. До того ж, як відомо, численні факти добре запам'ятовують комп'ютери. Учні ж повинні мати цілком інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї та концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її та застосовувати в конкретних умовах, формулювати й відстоювати власну думку.[14,13]

Більшість досліджень проведених за останні десятиліття показують, що не потрібно обмежуватись лише традиційними формами організації навчання, але й запроваджувати нові, зокрема інтерактивне навчання.

За дослідженнями Національного тренінгового центру (США, штат Мерілен) інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити відсоток засвоєння матеріалу , оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його волю, почуття емоції, на відміну від традиційного уроку.[14,8](див.додаток 1)

Вдосконалення форм організації навчання в сучасній школі полягає не у відмові від традиційних форм навчання та повному переході до інтерактивного навчання.

Для навчання важливі всі рівні пізнання і всі види методик та технологій. Сучасний педагог повинен вміти поєднувати три моделі навчання: активну, пасивну та інтерактивну для забезпечення найкращих результатів. Опорою для нього можуть бути критерії, за якими він визначить сильні та слабкі сторони конкретної моделі навчання, обере тип уроку залежно від умов і завдань роботи.(див.додаток 2)

Також важливою є самостійна робота вчителя. Готові розробки не враховують можливості особистості конкретного вчителя та навчальні можливості учнів. Використовуючи методичний матеріал потрібно пам'ятати,що саме вчитель несе відповідальність за успіх чи провал будь-якого уроку.[15]

Ефективний урок характеризується за такими ознаками:

1. Керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; володіння методикою вимірювання знань, вихованості, творчих здібностей учнів, їхньої фізичної сили і здоров'я.

2. Напружена, досконало організована і результативна пізнавальна діяльність учнів.

3. Творчий, нестандартний підхід до розв'язання проблемних ситуацій, зв'язок змісту, форм і методів навчання

4. Диференційований підхід до окремих груп учнів.

5. Ефективне використання кожної робочої хвилини уроку.

6. Атмосфера демократизму, гуманізація і гуманітаризація, діловитість, стимулювання дружного спілкування, прогнозування ходу навчальної діяльності, вибір на цій основі досконалої технології досягнення запрограмованих результатів.[7]

Для ефективного застосування інтерактивних технологій, зокрема щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу і глибоко його вивчити (а не перетворити технології на безглузді «ігри заради самих ігор»), вчитель повинен старанно планувати свою роботу, щоб:

* дати завдання учням для попереднього підготування: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;

* відібрати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до освоєння теми;

* під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «граючись» виконали його;

* на одному занятті можна використовувати одну (максимум - дві) інтерактивних вправи, а не їх калейдоскоп;

* дуже важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в інтерактивній вправі;

* проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, які не були пов'язані з інтерактивними завданнями [14,14-15]



ВИСНОВКИ

Форми організації навчання є важливою складовою в процесі засвоєння учнями знань. Існує багато різноманітних форм організації навчання, які змінювались протягом розвитку суспільства, щоб на конкретному етапі відповідати його вимогам.

Актуалізація проблеми вдосконалення форм організації навчання пов'язана насамперед із фактичною відсутністю у більшості навчальних закладів системи роботи, спрямованої на розвиток соціально-психологічної готовності дитини до життя та шаблонне використання лише традиційних форм навчання як єдино правильних.

Сьогодні вже неможливо навчати лише традиційно: у центрі навчально-виховного процесу повинен перебувати учень.

Від його творчої активності на уроці, вміння міркувати, висувати і обґрунтовано доводити свої думки, вміння спілкуватися з вчителем, учнями класу залежить успіх у свідомому опануванні програми.

На сучасному етапі педагогічні інновації полягають у застосуванні інтерактивних форм навчання у виховній та навчальній діяльності вчителя. Шляхом численних досліджень встановлено, що інтерактивні форми навчання сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі і потенціалу.

Під час інтерактивного навчання учень стає не об'єктом, а суб'єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку. Також інтерактивне навчання забезпечує високий рівень засвоєння знань. Однією з найкращих спроб вдосконалення уроку також є нестандартні уроки з інтегрованою основою, які спрямовані на творчий пошук, всебічний розвиток особистості кожного школяра зокрема.

Інтерактивні та нестандартні уроки слід впроваджувати в навчально-виховному процесі сучасної школи тому, що проведена дослідницька робота довела, що ці уроки мають більше пріоритетів, ніж стандартні. Головною проблемою є правильний підбір нестандартних та інтерактивних уроків, їх доцільне використання.

Вчителям необхідно навчитись правильно підбирати форму роботи, ознайомити учнів з системою проведення таких уроків. Важливо також поєднувати нетрадиційне навчання з традиційним, щоб інтерес учнів до таких форм навчання не зник, і щоб вони були ефективними.

Вдосконалення форм організації навчання є необхідним не лише для учнів. Для педагога це можливість фахового росту, його навчання разом з учнями.



СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. БабанськийЮ.К. Педагогіка / Бабанський Ю.К. - М.: Просвітництво, 1984. - 608с

2. Безкоштовний онлайн-офіс Googledocs .[Електронний ресурс] Виступ Полієвець. О.В. Інтерактивний урок - урок забезпечення успішності, інтелектуальної спроможності кожного учня.Режим доступу.: https://docs.google.com/document/d/19nE6DhR5KRzMiYTHSupJ4n4UXs8d5W76jpRyTLQ7Co8/edit?pli=1 - Виступ Полієвець

3. Богоявленская А.Е.Современный урок: организация, проведение, анализ: Учеб. Пособие./А.Е. Богоявленская - Тверь, 2002. - 105 с.

4. Вашуленко М.С. Нестандартні уроки мовлення та мислення молодших школярів / Вашуленко М.С. ,Дмитренко Л. І - Початкова школа. -1993. №11. - с.6-8.

5. Волкова Н.П. Педагогіка / Волкова Н.П. - К.: Академія, 2002р. - с.340.

6. Зайченко І.В. Педагогіка: навч. посіб.для студ.вищ.пед. навч.закл./І.В. Зайченко- [2-ге вид.] - К.:”Освіта України”,”КНТ”,2008-528с Режим доступу.: http://pidruchniki.ws/1974012235001/

7. Максимюк С.П. Педагогіка: Навчальний посібник / С.П. Максимюк. - К.: Кондор, 2009. - 670 с.

8. Махмутов М.И.,Современный урок / М. И. Махмутов -М.: Педагогіка, 1981. -с.192.

9. Мойсеюк Н.Є Педагогіка: навч. посіб. / Н.Є.Мойсеюк -[5-е вид.;доп. і переробл.]К.,2007. - с.299-338

10. Митник О.Я.,Народження нестандартного уроку / О.Я.Митник - Початкова школа. - 1997. - №12. - с.11-13

11. Паламарчук В.Ф. У пошуках нестандартного уроку / В.Ф. Паламарчук,К.І.Румянцева - Радянська школа. - 1991. №11. - с.65-66.

12. Перспективы развития науки. [електронний ресурс] Берегова Д.А Нетрадиційні форми організації навчання, їх переваги, недоліки та перспективи застосування в школі / Режим доступу.: http://xn--e1aajfpcds8ay4h.com.ua/files/image/konf%2011/doklad_11_3_2_20.pdf

13. Подласый М.П., Педагогіка/ М.П. Подласый - М.:Просвещение, 1996. - 432с.

14. Пометун О.І Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання/ О.І. Пометун, Л. Пироженко, - К.:2004- 192c.

15. Поташник М.М. Требования к современному уроку.метод пособие / М.М. Поташник. - М.: Центр пед..образования,2007- 272с.

16. Савин Н.В., Педагогика / Н.В. Савин - М.:Просвещение, 1978. - 265с.

17. Сучасні шкільні технології Ч.2./ Упоряд. І. Рожнятовська, В. Зоц. - К.:Ред. Загальнопед. газ., 2004. - 128с. - (Б-ка «Шк.світу»).

18. Фіцула М.М.Педагогіка : навч.посіб. / М.М. Фіцула - [2-ге вид.].- К.: Академвидав,2007. - с.161-216 Режим доступу.: http://pidruchniki.ws/1974012235001/

19. Харламов И.Ф. Педагогика / И.Ф. Харламов - М.:Вища школа, 1990. - с.346-347

20. Чайка В. М. Основи дидактики : навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / В.МЧайка. - К. : Академвидав, 2011. - 238 с. Режим доступу.: http://pidruchniki.ws/1974012235001/

Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. / В.В. Ягупов - К.: Либідь, 2002. - 560 с.



ДОДАТКИ

“Піраміда навчання”

Лекція -- 5% засвоєння

Читання -- 10% засвоєння

Відео/аудіо матеріали -- 20% засвоєння

Демонстрація -- 30% засвоєння

Дискусійні групи -- 50% засвоєння

Практика через дію -- 75% засвоєння

Навчання інших / застосування отриманих знань відразу ж -- 90% засвоєння

Критерії порівняння різних моделей навчання

Критерії порівняння	Пасивна модель (суб'єкт--об'єкт навчання)	Активна модель (суб'єкт--об'єкт навчання)	Інтерактивна модель
Обсяг інформації	Великий обсяг інформації можна подати за короткий час у структурованому вигляді великій кількості учнів	Високий рівень подання інформації. Велика кількість учнів, які можуть одночасно отримувати інформацію	На вивчення невеликого обсягу інформації витрачається значний час
Рівень засвоєння знань та результати навчання(знання, вміння та навички, життєва компетенція)	Як правило, орієнтована на рівень знання й розуміння, розвиток уміння слухати, записувати, конспектувати велику кількість інформації та вміння відтворювати її	Орієнтована на розвиток широкого спектру пізнавальних умінь і навичок. Передбачає диференціацію навчання шляхом індивідуальних програм та завдань	Можливість розвитку соціальної та громадянської компетентності учнів з усіх предметів. Розширення пізнавальних можливостей учнів, зокрема у здобуванні, аналізі та застосуванні інформації з різних джерел. Можливість перенесення отриманих умінь, навичок та способів діяльності на різні предмети та позашкільне життя учнів
Відсоток засвоєння	Як правило, невисокий	Досить високий	Як правило, високий
Контроль над процесом навчання	Викладач добре контролює обсяг і глибину вивчення, час і хід навчання. Результати роботи учнів передбачені. Зворотний зв'язок вчителя з учнями відсутній	Можливість співпраці учителя з кожним з учнів окремо. Постійний зворотний зв'язок вчителя з учнями	Опосередкований контроль вчителя за обсягом і глибиною засвоєння знань, часом і ходом навчання. Результати роботи тих, хто навчається, менш передбачені. Є необхідність подальшої корекції знань, умінь та навичок учнів
Роль особистості педагога	Безпосередній вплив учителя (або автора навчальних матеріалів) на учнів. Особистісні якості педагога залишаються «в тіні», він виступає як «джерело» знань	Особистісні якості педагога та його професійна майстерність є однією з умов функціонування цієї моделі. Високий рівень навантаження на вчителя	Педагог сильніше розкривається перед учнями, виступає як організатор, консультант, фасилітатор дискусії. Забезпечення можливості демократичного, рівноправного партнерства між учителем і учнями та всередині учнівського колективу
Роль учнів	Відносно пасивна; учні не ухвалюють важливих рішень щодо процесу навчання	Відсутність взаємодії всередині учнівського колективу. Небезпека вилучення частини учнів з навчального процесу	Учні ухвалюють важливі рішення щодо процесу навчання, мають можливість спілкування і розвитку комунікативних умінь та навичок. Поєднання різноманітних видів діяльності учнів
Джерело мотивації навчання	Зовнішнє (оцінки, педагог, батьки, суспільство)	Поєднання зовнішніх (оцінки, педагог, батьки, суспільство) та внутрішніх (інтерес самого учня) мотивів	Глибока внутрішня мотивація (інтерес самого учня)



РЕЗЮМЕ

В сучасних умовах вимоги до освіти та виховання кожної людини постійно підвищуються. Для здійснення цієї мети та отримання ефективних результатів потрібно вдосконалювати форми організації навчання. Суспільна та педагогічна значущість проблеми зумовили вибір теми курсової роботи: «Вдосконалення форм організації навчання в сучасній школі».

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, резюме українською та англійською мовами та списку використаної літератури. Обсяг роботи складає 33 сторінки. У списку використаної літератури джерел - 21.

У першому розділі цієї роботи висвітлено сутність форм організації навчання, їх історичний розвиток.

У другому розділі описано шляхи вдосконалення форм організації навчання, такі, як застосування інтерактивних технологій та проведення нестандартних уроків. Визначено із числа теоретичних джерел цієї теми рекомендації для вчителів щодо вдосконалення форм організації навчання в сучасній школі.

Ключові поняття: форми організації навчання, інтерактивний урок, нестандартний урок.

RESUME

In modern terms the requirements for education and upbringing of each person is constantly increasing. For this purpose and for getting effective results the forms of organization of educational process should be improved. Social and pedagogical insight of the problem defines the topic of the investigation: " Improving the forms of organization of educational process in the modern school ".

The paper consists of the introduction, two parts, conclusions, resume in Ukrainian and English and list of referred sources. The general number of pages is 33. The list of the used literature consists of 21sources.

The first part of this paper highlights the essence of forms of education, their historical development.

The second part describes ways of improving the forms of organization of education , such as the use of interactive technologies and conducting of non-standard lessons, also recommendations for the teachers of improving the forms of organization of educational process were determined and given to use

Keywords: forms of educational process, interactive lesson, non-standard lesson.

Размещено на Allbest.ru

...