Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

Реферат

на тему: «Освіта в стародавніх Спарті та Афінах: порівняльна характеристика»

2015 - Київ

Вступ

Виховання як соціальне явище виникає і розвивається з виникненням і розвитком людського суспільства. В умовах пер віснообщинного ладу виховання дітей було суспільно-стихійним, рівним, мало трудовий характер, спрямовувалось на засвоєння створюваних норм суспільного життя, звичаїв, традицій, віру вань. Простежувався гендерний підхід: в залежності від статі діти оволодівали різними трудовими уміннями і навичками, засвою вали певні ролі. Вже на цьому етапі розвитку людства виникають перші організовані інститути виховання -- будинки молоді та перші іспити для молоді, яка приймалася в лоно дорослих, -- ініціації. З розвитком патріархату виникає моногамна сім'я, приватна власність і майнова нерівність. Виховання починає набирати сімейного характеру із збереженням будинків молоді та суспільного контролю -- ініціацій.

З розкладом первіснообщинного ладу виховання виділяється як особлива форма суспільної діяльності, набирає диференційованого характеру, розумове виховання відокремлюється від трудового і стає привілегією старійшин, вождів, жреців.

В Стародавній Греції, в І-му тисячолітті до нашої ери склалися в залежності від економічного та політичного розвитку, культур них зв'язків з іншими країнами оригінальні системи виховання молоді -- афінська і спартанська. Педагогічні ідеї знаходять осмислення у творах філософів -- Платона, Арістотеля, Плутарха, Сократа, Демокріта та ін.

Грецька культура мала визначальний вплив і на розвиток освіти і педагогічної думки у рабовласницькому Римі (VI в. до н. е. -- 476 р. н. е.). В Рим проникає грецька елліністична сис тема освіти, під впливом якої там виникають народні школи (Ludus) та школи підвищеного типу -- граматичні та риторичні. Як і в Греції, ці школи були елітними, мали світський характер, були вільними від фізичної праці. Римські імператори вперше визнають вчителя державним службовцем, а школу -- державною установою, інструментом проведення державної політики. Пе ред школою ставиться завдання, з одного боку, виховання мо лоді, відданої імператорській владі, а з іншого -- підготовка чи новників для величезної імперії.

Думки про виховання дітей у риторичній школі виклав вчи тель однієї з риторичних римських шкіл М. Ф. Квінтіліан у творі «Про виховання оратора». освіта полісний виховання педагогічний

Досліджуючи і вивчаючи історію педагогіки і школи з прадавніх часів, нам, майбутнім вчителям, стає легше уявити хід і результати взаємодії суспільства, з одного боку, і школи та педагогіки -- з іншого. Виникає система знань про те, як школа і педагогіка створювали суспільства й цивілізації, як в сфері виховання і навчання закріплювались набуті культурні цінності.

Формується уява про те, що школа і педагогіка ще з давніх часів завжди були помітними (хоча і не єдиними) рушійними силами культурної та громадської еволюції. Досліджуючи систему виховання Древньої Греції і Риму, слід вказати на актуальність вивчення цього періоду в історії педагогіки. Вона полягає в тому, що саме в цю добу (в III - I тис. до н. е. -- I - II ст. н. е.), і саме на цій території наука, освіта та виховання набули свого найбільшого розмаху.

1. Виховання і школа в Древній Греції

У Стародавній Гре ції, яка складалася з невеликих рабовласницьких держав-міст, найбільш оригінальна система виховання існувала в Спарті -- головному місті лаковії, і в Афінах -- головному місті Аттіки. В обох рабовласницьких державах у вихованні підростаючого покоління було багато спільного, але існували й характерні від мінності, що породжувались рівнем їх економічного, політичного і культурного розвитку.

2. Спартанська система виховання

Спарта займала південно-східну частину Пелопоннеського півострова, де було мало доб рих гаваней, зовнішня торгівля, техніка і наука перебували на низькому рівні, а життя населення мало замкнутий характер У Спарті на 9 тис. родин рабовласників (спартіатів) припадало понад 250 тис. рабів та ілотів, серед яких часто виникали заво рушення та повстання, що завжди непокоїли володарів Спарти, примушуючи їх повсякчас бути напоготові. Рабовласники цієї країни зберігали військовий характер державного управління в місті, створивши і свою систему військово-фізичного виховання дітей та молоді, готуючи з них воїнів-поневолювачів.

Починаючи з семи років, хлопчиків-спартіатів, які до цього часу жили вдома, віддавали в державні навчально-виховні за клади (агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити хо лод, спеку і голод. Вони спали на земляній підлозі, вкритій твер дою підстилкою, одержували на рік тільки один плащ, погано харчувались. Майже весь час їх тренували в бігу, стрибках, метан ні списа та диска, у боротьбі, а на дозвіллі вони розважались військовими іграми, вчились співати й грати на музичних інстру ментах. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів (криптіях).

На заняттях, які проводилися в агелах, часто бували дорослі, серед них державні діячі, які уважно стежили за поведінкою кожного вихованця, розповідали про державні закони і порядки, про стійкість і мужність їх предків, моральні якості спартіатів. В процесі бесід від вихованців вимагали чітких, швидких і ко ротких (лаконічних) відповідей. Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приділялось мало уваги. Все виховання було підпорядковане тому, щоб виховати беззаперечну слухняність, витривалість і вміння перемагати різні труднощі і знегоди.

Юнаки 18--20 років об'єднувалися в групи ефебів, в яких від бували військову службу. Дівчата також одержували військово-фізичну підготовку, щоб разом з дорослими жінками, під час воєнних походів чоловіків, тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу.

Рабів у Спарті, як і в усій Стародавній Греції, рабовласники вважали «знаряддям, що вміє говорити»; вони були позбавлені всіх людських прав, зокрема й права на освіту.

Уривок із «Життєписів» Плутарха

Вважаючи виховання за найвище і найблагородніше завдання для законодавця, Лікург почав здійснювати свої плани здалеку -- від самого зачаття й народження, регулюючи укладання шлюбів.

Він не відмовлявся (як говорить Арістотель) від спроби підкори ти жінок суворим правилам. Щоправда, вони користувалися ве ликою волею й великою увагою завдяки частим походам їх чоло віків, коли вони були повними володарками сім'ї і таким чином здобували незаслужену пошану й невідповідне значення. Але, не зважаючи на це, він виявив і щодо них якнайбільше піклування. Він встановив, щоб дівчата також вправлялись у бігу, в боротьбі, в киданні диска й списа, щоб їхні тіла були дужі й міцні, і щоб такими ж були й народжувані ними діти. Загартовані такими вправами, вони могли легше перенести муки дітородіння і вийти з них здоровими.

Виховання дитини не залежало від волі батька -- він прино сив її до старших членів філи, які оглядали дитину. Коли виявля лось, що вона міцна й пропорційно збудована, -- її віддавали на виховання батькові, виділивши йому при цьому одну в дев'яти тисяч земельних ділянок, а кволих і потворних дітей кидали в провалля біля Тайгега. Вони вважали, що життя такої дитини не дасть користі ні їй самій, ні суспільству, оскільки природа з са мого початку не дала їй сили та доброї будови тіла. Спартанські діти не мали куплених або найнятих «пестунів», і батьки не мог ли виховувати своїх дітей, як їм хочеться. Всі діти, яким тільки минуло сім років, збиралися докупи й ділилися на «агели» (куп ки). Вони жили та їли разом, привчалися гратись і проводити час одне з одним. Начальником «агели» ставав той, хто виявляв себе тямущишим за інших і сміливішим у гімнастичних вправах; ін шим належало брати з нього приклад і виконувати його накази та покірно діставати від нього кару, отже школа ця була школою послуху. Старі наглядали за іграми дітей і навмисне доводили їх до бійки, сварили їх і при цьому прекрасно дізнавалися про вдачу кожного -- чи хоробра дитина, чи не втече з поля битви.

Щодо читання і письма, то діти навчалися тільки найнеобхіднішого, в іншому ж їхнє виховання мало одну мету: безумовний послух, витривалість і науку перемагати. З роками їхнє вихован ня ставало суворішим: їм наголо стригли волосся, привчали хо дити босими і гратися вкупі (зазвичай без одягу). На тринадцято му році вони знімали з себе сорочку й одержували на рік по одному плащу, їхня шкіра була засмагла і груба, вони не прийма ли теплих ванн і не мастились олією -- лише кілька днів на рік дозволялися їм ці розкоші. Спали вони разом по «ілах» (відділах) та «агелах» на постелях з очерету, який вони збирали на берегах Еврота, причому рвали його руками, без ножа. Взимку клалася під низ підстилка.

У цьому віці починають з'являтися в найдостойніших юнаків так звані люблячі патрони, або покровителі. Саме старі звертали на таких юнаків більше уваги, частіше ходили в їхні школи для гімнастичних вправ, дивились, коли вони билися чи глузували один з одного, причому робили це не мимохідь -- усі вони були немов батьками, вчителями й наставниками молодих людей, от же, молода людина, що провинилася, ніде ні на хвилину не могла сховатися від доган чи кари. Крім того, до них призначався ще інший вихователь, «педоном», з найкращих, найгідніших грома дян; самі ж вони обирали з кожної «агели» завжди найрозумні шого й найсміливішого, так званого «ейрена». «Ейренами» нази валися ті, хто вже понад рік вийшов з віку отрока, «Мілліейренами» називали найстарших з отроків. Двадцятирічний «ейрен» був начальником над своїми підлеглими в показових боях, удома ж прислужував за обідом. Дорослим «ейрени» наказували збира ти дрова, маленьким -- городину. Все, що вони приносили, було крадене. Одні йшли для цього в сади, інші прокрадались на сиситіїї, намагаючись виявити якнайкраще свою хитрість і обереж ність. Спійманого нещадно били батогом, як поганого, неспритного злодія. Якщо була нагода, вони крали і страви, причому намагалися красти під час сну хазяїв або користувалися з недба лості сторожів. Якщо їх ловили, то не тільки сікли, але й морили голодом. Щоправда, їхня їжа була завжди недостатня, і вони, щоб поповнити цю нестачу, змушені були вдаватися до своєї мужнос ті і своєї спритності. Це була головна мета їхнього недостатнього харчування, а другорядна мета -- сприяти їх вищому зростові.

Хлопчики виявляли таку витриманість під час крадіжок, що один з них, тримаючи вкрадене лисеня під своїм одягом, міг сте рпіти, коли молода тварина своїми зубами й кігтями розривала йому живіт, і вважав за краще померти, ніж виявити свою краді жку. І це не здається нам неймовірним, якщо ми звернемо увагу на те, які витривалі їхні діти; адже ми бачили, що деякі з них вмирали під час шмагання на вівтарі Діани. «Ейрен», відпочива ючи по обіді, звичайно наказував одному з хлопчиків співати пі сень, іншому він задавав яке-небудь запитання, що на нього тре ба було серйозно відповісти, наприклад: «Хто був найкращою людиною в цьому місті?» або «Що він думає про такий-от вчи нок?». Це привчало їх змалку міркувати про чесноти, входити в справи їхніх співгромадян. Так, якщо кого-небудь з них питали, хто є добрим громадянином або хто безчесним, і якщо той, кого питали, не зразу відповідав, вважалося, що він повільно міркує, і душа його не могла викликати особливої поваги. Відповідь повинна була спиратися на певну підставу чи доказ, висловлені неба гатьма словами. Коли який-небудь хлопчик відповідав неправи льно, «ейрен» карав його, б'ючи по великому пальцю. При цих іспитах часто були присутні старі й представники влади і спосте рігали, наскільки раціонально й відповідно до свого становища виявляв свій авторитет «ейрен». «Ейренові» дозволялося накла дати кару на дітей, але коли хлопчики розходилися, його карали самого, якщо він карав їх або занадто сильно, або занадто мало. Патрони улюбленців також беруть участь у відзначеннях та ганьбі своїх хлопчиків. Про одного з них розповідають, що він був оштрафований за те, що в його улюбленого хлопчика під час боротьби вихопилося одне недоречне слово чи такий самий крик. Ця любов так поважалася й так цінувалася, що дівчатка також мали своїх, люблячих їх патронес з-поміж найдоброчесніших лі тніх жінок. Змагання в почутті прив'язаності не призводило до яких-небудь непорозумінь, а скоріш породжувало взаємну друж бу між особами, які зосередили свою увагу на одному й тому ж юнакові, а також викликало спільне прагнення зробити його як найдосконалішим.

3. Афінська система виховання

На відміну від Спарти, в Афі нах значного розвитку набули різні ремесла і торгівля. Високого рівня досягали в Афінах архітектура, скульптура, живопис, ху дожня література, історія, географія, математика, різні філософ ські системи. Тут на рабів існувала не державна, а приватна власність, а між представниками різних класів весь час точилась запекла боротьба.

Особливості економічного становища і політичного життя на селення Афін знайшли свій вияв у системі виховання дітей і мо лоді. Афінська система виховання, як і спартанська, також здій снювалася в інтересах рабовласників, але була більш різнома нітною.

До семи років діти (хлопчики і дівчатка) виховувалися вдо- ма, в сім'ях. Після семи років хлопчики навчалися в школах,а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчаток було досить обме женим і замкнутим, вони навіть перебували здебільшого в окре мих частинах житлових приміщень (гінекеях). Школи були плат ні, а через це не для всіх доступні. Навчання дітей багатих бать ків полягало в поєднанні розумового, фізичного, морального і естетичного виховання; трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізична праця вважалась обов'язковою тільки для рабів.

Хлопчики 7--14 років навчалися у приватних школах грама тистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від грецького слова «дидаско» -- навчаю). Учнів до школи та додому супроводили раби -- педагоги («пайс» -- ди тина, «агогейн» -- вести). У школах граматистів вчили писати, читати та лічити; писали на навощених дощечках паличкою (сти лем), лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кіфа ристів (музики) учнів, крім елементарної грамоти, вчили співати, грати на музичних інструментах, декламувати уривки з «Одіссеї», «Іліади» та інших художніх творів.

У школі палестрі (школі боротьби) під керівництвом учителів-педотрибів підлітки і юнаки 14-16 років навчалися п'яти борству (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа), а також плаванню.

Юнаки 17-18 років з родин найзаможніших аристократів виховувалися в гімнасіях (гімназіях), в яких вивчали філосо фію, політику, літературу та займались гімнастикою. Юнаки 18-20 років готувалися до військової служби (вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони дер жави).

Афінська система виховання мала яскраво виражений класо вий характер і була розрахована на те, щоб не допустити дітей нижчих верств до освіти.

Загалом, в Афінах утвердилась ідея "калока-гатії" (гармонійного розвитку особистості, у якому весь зміст виховання спрямовувався на досягнення фізичної і духовної до сконалості в їх єдності). Крім того, найздібніші юнаки продов жували своє навчання ще майже 10 років в академії (започатко вана Сократом для підготовки філософів і крупних політиків).

Зазначимо, що загальним для обох виховних систем був класовий характер освіти і виховання та презирливе ставлення до фізичної праці. Діти рабів не мали можливості відвідувати будь-які школи, і їх виховання відбувалось у праці нарівні з дорослими.

У наведених нижче уривках із праць Платона подано зобра ження афінського виховання і зміст шкільної освіти.

Протагор. Уривок про виховання дітей в Афінах

Виховання й навчання починаються з найперших років існу вання і тривають до кінця життя. Мати й годувальниця, батько і «пестун», як тільки дитина починає розуміти їх, тільки і дбають про її вдосконалення. Вона не може нічого сказати чи зробити без того, щоб вони не вказали, що оце справедливе, а те--- не справедливе, що це похвальне, а те -- ганебне, що це святе, а те нечестиве, що це роби, а того не роби. І якщо дитина охоче слу хається -- це добре; якщо ж не слухається, то її виправляють по грозами й ударами, як скривлене дерево. Далі, пізніше, посила ють дітей до школи й дуже просять учителів дбати більше про їх доброчесність, ніж про читання й музику, і вчителі чинять відпо відно до цього бажання. І тільки хлопчик вивчить літери й почне розуміти написане, подібно до того, як він раніше розумів лише усну мову, вчителі дають йому твори великих поетів, які він і чи тає в школі. У цих творах -- багато повчального, багато розпові дається про давніх славетних людей, уславляються й вихваля ються їхні подвиги. Все це хлопчик повинен вивчити напам'ять, щоб наслідувати їм і бажати зробитися таким самим, як вони. Ці єї мети прагнуть і вчителі музики (гри на лірі), намагаючись зро бити своїх учнів стриманішими і вберегти їх від пустощів. На вчивши дитину грати на лірі, вчителі знайомлять її з поемами інших видатних поетів, що є представниками ліричної поезії. Ці твори вони співають під звук інструмента і привчають свої душі до ритму й гармонії, завдяки чому вони навчаються бути більш благородними, гармонійними й ритмічними і більш здат ними для слова і діла, бо все житія людське потребує гармонії й ритму. Потім вони посилають їх (дітей) до вчителя гімнастики, щоб таким чином краще пристосувати їхні тіла для мужнього життя і щоб через тілесну кволість у них не виявлялося малоду шності під час війни чи в яких-небудь інших випадках.

І так роб лять ті, які мають кошти, а мають кошти ті, хто багатий, їхні діти раніше за всіх починають свою освіту і закінчують останніми. Коли діти залишають школу, держава примушує їх вивчати зако ни й жити за тими зразками, що є в законах, а не за власною фан тазією.

Подібно до того, як, навчаючи письма, вчителі накрес люють паличкою літери, дають хлопчикові дощечку і примушують його вирисовувати їх фігури,-- так і держава на креслює закони, що було винаходом доброчесних законодавців давніх часів. Ці закони даються юнакові, щоб керуватися ними в становищі і управителя, і підлеглого. І того, хто порушує закон, карають або притягають до відповідальності, і цього додержу ються не тільки в нашій країні, а й у багатьох інших країнах.

Мета виховання: різнобіч ний гармонійний розвиток особистості

Форми та зміст:

· 0-7 р. - сімейне вихован ня;

· 7-13 р. - мусична школа:

· школа граматиста (навчання грамоті і лічбі);

· школа кефариста (літера турно-музичне виховання);

· 13-18 р. - гімназійні шко ли: палестра (школа давнього п'ятиборства); гімнасія (рито рика, гімнастика, музика);

· 18-20 р,-ефебія.

Традиційні цінності полісного виховання: єдність, рівність перед за коном, ідеал героїчного і без корисного служіння рідному місту.

Спартанська система

Мета виховання: підготовка мужніх, дисциплі нованих, загартованих воїнів.

Форми навчання і виховання:

· 0-7 р. - сімейне виховання;

· 7-18 р. агелли (військові заго ни);

· 18-20 р. - військова служба (ефебія).

Зміст навчання і виховання: володіння зброєю, розвиток сили і витривалості; елементарне навчання читанню й письму, роз виток кмітливості, вміння висловлювати думки аргументовано і лаконічно; естетичне виховання через військові пісні і танці, роз виток почуття краси тіла.

Методи виховання: особистий приклад, змагання, формування звичок, покарання, бесіди; общинне виховання.

Список використаних джерел

1. Джуринский А. Н. История педагогики: учеб. пособие для студ. педвузов. -- М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. -- 432 с.

2. Пискунов А. И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. -- 2-е изд., перераб. -- М.: Просвещение, 1981. -- 528 с.

3. Третяков В. В. Погляди Платона на проблеми виховання. // Рідна школа. -- 1993. №9. с. 74 - 75.

4. Коваленко Є.І., Бєлкіна Н.І. Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія: Навчальний посібник.-- К., Центр навчальної літератури, 2006. -- 664 с.

5. Жураковский Г.Е. Очерки по истории античной педагогики - М. 1963. - 410с.

6. Марру А. И. История воспитания в античности (Греция). -М. : «Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина», 1998. - 425с.

Размещено на Allbest.ru