Організація роботи учнів на уроках математики з використанням інноваційних педагогічних технологій

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДДІЛ ОСВІТИ БЕРДИЧІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ,

РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

КРАСІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ

БЕРДИЧІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ

Організація роботи учнів на уроках математики з використанням інноваційних педагогічних технологій

Автор досвіду:

Ільченко Сергій Миколайович

вчитель математики

Рецензент: Балюк Ю.В. - директор школи.

1. Організація роботи учнів на уроках математики з використанням інноваційних педагогічних технологій

В роботі розглянуто прийоми самостійної роботи на основі інтерактивних технологій: контролювання читання, передбачуване читання на основі ключових слів.

Проаналізовано проблемний підхід як ефективний засіб активації пізнавальної діяльності під час вивчення нового матеріалу: приваблива мета, дивуй!, відстрочена відгадка, лови помилку! Розкрито використання методу Прес при формуванні умінь і навичок, засвоєння учбового матеріалу.

Рекомендовано методичною радою Красівської загальноосвітньої школи І-ІІІ степенів.

Інноваційність не є і не може бути самоціллю в педагогічній практиці. Мета її полягає в оптимізації навчально-виховного процесу, в забезпеченні його відповідності умовам і тенденціям суспільного буття. Саме в цій площині постає проблема ефективності інноваційних педагогічних процесів. Ефективність тлумачиться як співвідношення результатів дій і витрат на їх досягнення. Це означає, що навіть найвищий за певних умов результат ще не засвідчує максимальну ефективність діяльності. Необхідно враховувати, які засоби і ресурси було затрачено задля його досягнення. Наприклад, якщо дві технології навчання дітей математики забезпечують приблизно однаковий рівень її освоєння, то ефективнішою буде та, що потребує найменших зусиль. Але стверджувати про більшу чи меншу ефективність дій можна лише тоді, коли досягнута їх мета.

Впровадження інновацій у педагогічний процес навчального закладу покликане забезпечити підвищення якості навчання й виховання дітей або знизити витрати на досягнення звичних результатів освіти. Ступінь ефективності педагогічного процесу залежить від того, яких витрат потребує конкретне нововведення і як довго воно даватиме корисний ефект. Отже, ефективність нововведення залежить від досягнутого завдяки йому корисного ефекту, тривалості використання інноваційної технології, витрат на її впровадження.

Нерідко інноваційні дії можуть бути результативними, але малоефективними. Це відбувається тоді, коли, діючи інакше, того самого результату можна досягти за менших витрат, або коли при тих самих витратах можна здобути кращий результат.

Загалом, будь-який інноваційний процес з погляду його ефективності значною мірою ризиковий.

До найголовніших недоліків інноваційної діяльності в педагогічній сфері належать такі:

1. Потенційно ефективні новації не впроваджуються або впроваджуються із значним запізненням, що суттєво обмежує можливості одержання корисного ефекту від використання нововведення.

2. Нерідко значні зусилля спрямовуються на впровадження новації, яка не володіє необхідним інноваційним потенціалом як наслідком помилок в оцінюванні її корисності. Іноді стимулом для впровадження новації стає її модність, а не очікуваний педагогічний ефект.

3. Низький ефект від впровадження новації виникає внаслідок явного чи прихованого їй опору або неправильної організації інноваційних процесів.

4. Значне перевищення витрат на впровадження новацій порівняно з прогнозованими показниками.

5. Непомірно тривалі строки впровадження.

Усі ці проблеми є наслідком неправильного оцінювання затрат часу, фінансових, організаційних, кадрових та інших ресурсів, недостатньо продуманої технології впровадження, неврахування психологічних чинників новацій, слабких вольових зусиль їх ініціаторів, сильного опору консервативної частини педагогічного колективу. Якими б не були причини недоліків інноваційної діяльності в педагогічному колективі, під загрозою не сприйняття, не реалізації опиняється нерідко актуальна, потенційно високопродуктивна інноваційна педагогічна ідея.

Якість реалізації інноваційного процесу, як і будь-якої іншої діяльності, зумовлюється його цілями, методами і засобами, організованістю, знаннями, здібностями, зацікавленістю виконавців у досягненні найвищих результатів, особливостями комунікації між ними.

Особливо важливим є формулювання мети впровадження. Тільки конкретність, прозорість, чіткість окреслених у ній параметрів дає змогу на основі їх порівняння зі здобутими результатами прийняти рішення про доцільність тривалого використання нововведення або зупинення роботи щодо реалізації інноваційної ідеї.

Загальна мета повинна бути структурована відповідно до специфіки і цілей етапів інноваційного процесу. Вдале формулювання мети інноваційного процесу не означає, що вона буде однаково сприйнята всіма потенційними його учасниками. Це зобов'язує ініціаторів впровадження нововведення до активного роз'яснення його суті, переваг для колективу і кожного учасника, врахування зустрічних думок і пропозицій, а за необхідності -- внесення коректив у стратегію і тактику реалізації інноваційної ідеї, іноді для досягнення єдності інтересів і цілей неминучим може бути і коригування мети.

Інноваційний процес за структурою є складним. Часто він не лише структурується на послідовні етапи, а й охоплює кілька проблемно-смислових розгалужень. Тому реалізовувати його належить не одній людині, а групі, іноді масштабним колективам, кожен з яких покликаний працювати задля досягнення єдиної мети. Для цього потрібно забезпечити ефективний обмін інформацією, тобто налагодити ефективні комунікації, завдяки яким об'єднуються в єдине ціле організаційно складні соціальні структури, до яких можна зарахувати колектив, що реалізовуватиме інноваційну педагогічну ідею.

Математика як предмет природничого циклу призначена формувати світогляд і компетентності, яких потребує сучасне життя. Сучасна математика має бути важливим джерелом знань про навколишній світ, основою науково-технічного прогресу, економічного зростання. Цим визначається освітнє та виховне значення математики як обов'язкового навчального предмета.

З усіх завдань, що стоять перед навчальними закладами, основним є активізація навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається. Тому дуже важливо викликати у них інтерес до навчального предмету, перетворити аудиторію із пасивних спостерігачів на активних учасників навчального процесу. Вирішити це важливе завдання можна лише тоді, коли вчитель у своїй роботі використовує активні форми та методи навчання, формуючи навички та інтерес до самостійної роботи в учнів.

Мислення учня активізується, якщо в нього виникло бажання розуміти, вивчати новий матеріал, з'явилась зацікавленість роботою, коли він стає учасником навчально-пізнавального процесу. Тому зацікавити вивчанням математики й підтримувати у школярів є актуальним завданням для вчителя математики на кожному уроці.

Зробити це вчитель математики може використовуючи різноманітні форми й методи організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається, створюючи атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній роботі, так і в роботі всього класного колективу, а також за допомогою стимулювання учнів використання завдань на уроці без побоювання помилитися, одержати неправильну відповідь.

При вивченні математики самостійна робота учня має особливе значення, що пояснюється специфікою цього навчального предмету. Якщо проаналізувати зміст традиційних знань, побачимо, що більшу частину займає діяльність викладача. А найвищий відсоток засвоєння (до 95%) досягається саме в процесі взаємонавчання:

1. Навчальна діяльність під керівництвом учителя.

2. Самостійна навчальна діяльність учнів.

Всі ключові компетентності: комунікативні, організаційні, саморозвитку і самоорганізації можуть бути сформовані тільки на основі, яка передбачає вироблення в учнів умінь самостійно здобувати і застосовувати знання, тобто самостійно вчитися.

1.1 Прийоми самостійної роботи учня

інновація педагогічний учень математика

- Прийом смислового опрацювання тексту, виокремлення в ньому ідей, принципів, законів, осмислення узагальнених способів розв'язання задач.

- Прийоми стислого та найбільш раціонального конспектування (план, ключові слова, тези, конспект, реферат).

- Використання різноманітних видів контролю, поетапної перевірки своєї роботи.

- Загальні прийоми пошуку додаткової інформації (робота з бібліографіями, довідниками, каталогами, словниками, енциклопедіями, в Інтернеті).

- Прийоми підготовки до державної атестації, тематичного оцінювання, тощо. ЗНО.

Дуже важлива задача для вчителя навчити дітей самостійно набувати знання, а цього можна досягти шляхом залучення їх до активної діяльності на всіх етапах навчання в процесі вивчення нового матеріалу, під час розв'язування задач і вправ, під час контролю, при виконанні домашніх завдань, на уроках повторення-узагальнення.

Особливу роль в цьому питанні відіграє вміння самостійно працювати з підручником. Навики такої роботи слід прищеплювати уже з 5-го класу. При цьому велику увагу слід приділяти виробленню в учнів вміння відрізнити головний матеріал від другорядного.

В своїй роботі використовую такі інтерактивні технології:

1. Контролювання читання.

Матеріал розбивається на фрагменти. Читаємо та обговорюємо кожен фрагмент, особливу увагу звертаємо на деталі.

2. Передбачуване читання на основі ключових слів.

На дошці записано 4-5 ключових слів до тексту. На їх основі учні складають конспект, схему. Наступного разу можна запропонувати учням за текстом виділити основні ключові слова або скласти план, перелік запитань.

Актуалізація опорних знань.

Вважаю, що це дуже важливий етап уроку. На цьому етапі треба ліквідувати прогалини в теоретичному матеріалі, підготувати школярів до свідомого сприйняття нової теми або до виконання завдань практичного характеру.

Самий непродуктивний і, на жаль, поширений спосіб повторення - традиційно-репродуктивний, коли учні повторюють за вчителем або за книгою. Є інше повторення - активне і розвиваюче. Головний принцип такого повторення - перехід від продукції до діяльності з використанням отриманих знань.

Вивчення нового матеріалу.

Особливо ефективним засобом активізації пізнавальної діяльності, підвищення інтересу до навчального матеріалу є проблемний підхід до навчання на основі інтерактивних технологій, який сприяє інтелектуальному розвитку дітей, формує їхній світогляд.

1. Приваблива мета.

Перед учнем ставиться проста, зрозуміла та приваблива для нього мета, виконуючи яку він виконує учбову дію, яку планує вчитель.

2. Дивуй!

Добре відомо, що ніщо так не приваблює увагу і не стимулює роботу мозку, як дивовиження. Вчитель знаходить такий кут зору, при якому навіть звичне стає дивовижним.

3. Відстрочена відгадка.

На початку уроку вчитель ставить проблему (загадку, дивовижний факт) розв'язання якої (ключ до розуміння) буде відкрито на уроці під час роботи над новим матеріалом або проблему поставить в кінці уроку, щоб почати з неї наступне заняття.

4. Лови помилку!

Пояснюючи матеріал, вчитель спеціально допускає помилки. Учні отримують текст, розв'язані вправи, задачі, де допущені помилки. Тексти можуть готувати учні один для одного.

Формування умінь і навичок, засвоєння учбового матеріалу.

Тут використовую різні форми роботи (колективну, групову, індивідуальну). Організація роботи в групах може бути різноманітна:

- групи одне й те саме завдання. Представники однієї групи розкривають результати роботи, а інші його доповнюють або спростовують. Може бути використаний метод Прес.

Цей метод використовують тоді, коли виникають суперечливі питання під час проведення вправ, у яких треба зайняти визначену позицію з обговорюваної проблеми.

Позиція.

Я вважаю що... (учень висловлює свою думку).

Обґрунтування.

Тому що... (пояснити причину, довести свою думку).

Мозковий штурм.

Це ефективний інтерактивний метод колективного обговорення. Він спонукає виявляти свою уяву і творчість шляхом вираження думок усіх учасників, допомагає знаходити декілька рішень щодо конкретної проблеми.

Порядок проведення:

1. Всі учасники пропонують ідеї щодо розв'язання висунутої проблеми (не пропускаю жодної з висунутих ідей, можна розвивати чужі ідеї або об'єднувати їх).

2. Записую на дошці запропоновані ідеї.

3. Обговорюємо та даємо оцінку запропонованим ідеям.

4. Обираємо найкращі рішення.

Домашнє завдання

Воно має різні рівні та види. Це може бути завдання масивом (довгострокове), особливе завдання, творче завдання. В кожному класі є учні, які отримують додому додаткові завдання. Даючи додому додаткове завдання не виключаю і таких задач, розв'язок яких вимагає від учнів творчого мислення. Але слід пам'ятати, що ці завдання повинні бути доступні учням. Адже цікаво тільки те, що важко дається, але не перевищує можливості.

Сьогодні навчальний процес зобов'язує вчителя зробити кожного учасника занять активним шукачем шляхів і засобів вирішення тієї чи іншої проблеми. При цьому необхідно, щоб вчитель, плануючи свою роботу, спирався на такі основні моменти, як пробудження у учнів творчого ставлення до предмета, використання активних форм і методів навчання, які мають багато переваг. Вони посилюють інтерес до навчання, розвивають творче, продуктивне мислення, вчать культурі спілкування, поліпшують міжособистісні взаємини, краще реалізують єдність навчання, виховання і розвитку учнів.

Самостійна робота учнів сприяє зацікавленню школярів предметом, бажанню пізнання і відкриття незвіданого.

На сьогодні показником якісної діяльності вчителя є уміння учнів диспутувати, доводити власне твердження, володіння достатнім словниковим запасом, перенесення знань, умінь і навичок у нові ситуації, прояв критичності і незалежності суджень, здатність фантазувати, допитливість, винахідливість, уміння працювати з різними словниками та довідковою літературою, здатність висувати гіпотези, знаходити несподівані асоціації, прояв самостійності.

Для розвитку вміння аналізувати, порівнювати пропоную різні цікаві завдання на уроках математики. Одним зі шляхів розв'язання проблеми підвищення пізнавальної активності та розвитку креативних здібностей у процесі набування знань є застосування в навчальному процесі творчих ігор і вправ.

Коли йдеться про зміст шкільного курсу математики, то, звичайно, мають на увазі засвоєння учнями певної системи математичних знань, умінь і навичок. Але не можна зводити все математичне навчання в шкоді до передачі учням визначеної суми знань і навичок. Це обмежувало б роль математики в загальній освіті.

Математичні здібності - це здатність утворювати на математичному матеріалі узагальнені, згорнуті, гнучкі й обернені асоціації та їх системи.

До складових математичних здібностей слід віднести:

- здатність до формалізації математичного матеріалу, відокремлення форми від змісту, абстрагування від реальних ситуацій і їх кількісних відношень та просторових форм; оперування структурами відношень і зв'язків;

- здатність до узагальнення матеріалу;

- здатність до оперування числовою і знаковою символікою;

- здатність до логічних міркувань, пов'язаних з потребою доводити, робити висновки;

- здатність до скорочення процесу міркувань;

- здатність до переходу від прямого до оберненого ходу думки;

- гнучкість мислення незалежно від впливу шаблонів.

Математика сприяє виробленню особливого виду пам'яті - пам'яті, спрямованої на узагальнення, творення логічних схем, формалізованих структур, виховує здатність до просторових уявлень.

Рівнева диференціація та розвивальне навчання з урахуванням психології математичних здібностей учнів збільшує можливості роботи вчителя. Такий підхід створює умови для розвитку здібностей учнів, які мають природжені задатки до занять математикою, і забезпечує посильною роботою учнів, які не мають таких задатків. Виконуючи посильні завдання, учень отримує впевненість у своїх силах.

Самостійна робота є формою організації самостійної діяльності учнів, тому виділяю організаційну (зовнішню) та змістово-логічну (внутрішню) сторони цього поняття. До першого аспекту відноситься мета самостійної роботи, конкретне завдання, чітке визначення форми відображення результату, форми перевірки виконання роботи кожним учнем; до другого висунені такі вимоги: відповідність дидактичним цілям навчання та виконання забезпечення навчально-пізнавальної діяльності на всіх рівнях пізнавальної самостійності; використання варіативних завдань, які забезпечують максимально успішне протікання самостійної роботи кожного учня.

Вважаю самостійну роботу й проблемне навчання найважливішими засобами активізації учіння, у процесі якого формується пізнавальна самостійність школярів. Виділяють такі компоненти пізнавальної самостійності як мотиваційний, змістово-операційний та вольові зусилля.

Основну функцію самостійної роботи вбачаю у забезпеченні активної навчально-пізнавальної діяльності учнів щодо оволодіння знаннями й способами діяльності, формування світогляду, розвитку інтелектуальних і моральних сил учнів.

До завдань, що виконують функції самостійних робіт, ставлюся такі вимоги:

? зміст завдань повинен строго відповідати конкретним дидактичним цілям навчання й виховання;

? зміст і методичний апарат (методичні вказівки, інструкції тощо) завдань повинні забезпечувати пізнавальну діяльність на всіх рівнях пізнавальної самостійності;

? у завданнях повинні використовуватися всі можливості для варіативності, яка максимально забезпечить успішне виконання самостійної роботи кожним учнем.

Важливо формувати в учнів уміння планувати свою роботу та навички самоконтролю, який ґрунтується на умінні співвіднести отриманий результат з поставленою метою. Формуванню навичок самоконтролю сприяють завдання, пов'язані з обґрунтуванням відповіді, доведенням; завдання на порівняння (зіставлення, протиставлення).

Великий внесок у розробку нових шляхів активізації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів і можливостей управління нею внесли вчені України. Зокрема, вони розглядали психолого-педагогічні основи навчання школярів таких прийомів розумової діяльності, як підведення під поняття, виділення головного, конструювання означень, доведення, індукція й дедукція, встановлення причинно-наслідкових зв'язків тощо, та формування загальних розумових дій: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення і конкретизація, аналогія, (Слєпкань З.І., Швець В.О., Осинська В.М., Бевз Г.П. та ін.).

Самостійна робота в кожній конкретній ситуації засвоєння знань повинна відповідати конкретній дидактичній меті та завданням. Вона психологічно налаштовує учня на самостійне систематичне поповнення своїх знань і вироблення вміння орієнтуватися у потоці наукової інформації під час вирішення нових пізнавальних завдань. Збагачуючи дидактичні ідеї, накопичені раніше, можна відмітити, що самостійні роботи:

* сприяють формуванню світогляду школярів;

* забезпечують міцне засвоєння набутих знань;

* озброюють учнів практичними навичками;

* навчають творчо застосовувати свої знання;

* є ведучим фактором активної розумової діяльності.

1.2 Класифікація видів самостійних робіт у контексті дидактичних досліджень

Виходячи із джерел одержання інформації, виділяють наступні види самостійної роботи:

Ё робота з підручником та навчальною літературою;

Ё робота з довідковою літературою;

Ё розв'язання та складання задач;

Ё навчальні вправи в звичайних зошитах та з друкованою основою;

Ё твори й опис;

Ё спостереження і лабораторні роботи;

Ё роботи-завдання, пов'язані з виконанням ілюстрацій, схем, карт, графіків, роздавального матеріалу, графічні роботи.

Методисти виділяють чотири типи самостійної роботи:

1) з метою одержання нових знань;

2) з метою формування навичок й умінь;

3) з метою застосування одержаних знань;

4) для організації повторення й перевірки знань, навичок та умінь.

Кожний тип поділений на види.

І тип має такі види: робота учнів у зв'язку з повідомленням учителя (попереднє читання, спостереження, виконання практичних завдань); робота учнів після пояснення вчителя (вивчення матеріалу підручника, спостереження та досліди за інструктивними картками, виконання вправ); самостійне набуття знань (читання, досліди, спостереження).

До ІІ типу самостійної роботи відносяться розв'язання й складання задач, вправ тощо.

ІІІ тип включає в себе такі види: підбір і складання прикладів, які ілюструють суть засвоєних узагальнень; виконання трудових завдань, підготовка творів, повідомлень, доповідей тощо.

ІV тип: застосування одержаних знань при виконанні завдань; письмова й практична перевірка; робота з метою зменшення помилок; повторення з метою узагальнення та систематизації знань.

Самостійні роботи класифікують за різними ознаками:

? за дидактичною метою:

1) засвоєння нових знань, оволодіння умінням самостійно набувати знання;

2) закріплення й уточнення знань;

3) вироблення умінь застосовувати знання при розв'язанні навчальних і практичних задач;

4) формування умінь та навичок практичного характеру;

5) формування умінь творчого характеру, умінь застосовувати знання у складнішій ситуації;

? за характером навчальної діяльності:

1) робота з навчальною і науково-популярною літературою;

2) експериментально-практичні роботи;

3) аналітико-обчислювальні;

4) графічні;

5) проектно-конструкторські;

6) класифікація й систематизація;

7) використання знань для пояснення або передбачення явищ і властивостей;

? за значенням самостійної роботи у формуванні понять:

1) первинне ознайомлення з поняттям, виявлення його суттєвих ознак;

2) уточнення ознак поняття, відокремлення щойно сформованих понять від раніше засвоєних на основі прийомів порівняння (зіставлення, протиставлення);

3) вироблення умінь оперувати поняттями при розв'язанні задач пізнавального й практичного характеру;

4) конкретизація понять;

5) класифікація й систематизація понять;

6) використання понять під час розв'язування задач творчого характеру.

Рівні самостійності учнів:

? низький рівень - учні прагнуть запозичити готові розв'язання або звертаються за допомогою до вчителя, товаришів;

? середній рівень - учні намагаються самостійно виконати (і частково виконують) навчальне завдання, поставлене вчителем;

? високий рівень - учні вміють самостійно зрозуміти задачу і знайти варіанти її розв'язання, активно міркують, висловлюють свої припущення, доповнюють відповіді товаришів.

Виділяючи три рівні сформованості умінь учнів:

I рівень (нижчий) дозволяє учневі виконувати лише окремі операції, причому послідовність їх хаотична, дія в цілому погано усвідомлена.

II рівень (середній) учень виконує всі операції, з яких складається діяльність в цілому, але послідовність їх виконання недостатньо продумана, дія виконується не досить усвідомлено.

III рівень (вищий) характеризується тим, що учень виконує всі операції, послідовність їх виконання досить добре продумана, дія в цілому усвідомлена.

Для вчителя будуть також корисні чотири рівні засвоєння учнями навчальної інформації:

І рівень - рівень знайомства, коли учні повинні розпізнати предмети, процеси, об'єкти, якості, якщо є їх опис, характеристика. Або учень може впізнати предмет чи розпізнати його за властивостями. Тобто учневі пропонується не тільки завдання (питання), але й фактично відповідь.

Суть ІІ рівня - рівня відтворення - у тому, що учень може повторити інформацію, виконати типові завдання, які розглядалися у процесі навчання. Він має знання-копії.

ІІІ рівень - це рівень навичок та умінь, який характеризується умінням учня виконувати дію за алгоритмом, що дається на уроці, але за умови, що зміст та умови завдань інші. Тобто учень може виконати типові завдання самостійно, а коли здобуде навички, то майже автоматично.

Що ж до IV рівня, це - рівень творчості, коли учень здатний створити щось нове для нього, хоча вже відоме викладачеві.

При розробці й практичній реалізації різних видів самостійної роботи потрібно визначити їх дидактичні, розвиваючі й виховні цілі, спроектувати використання різних джерел знань. Крім того, завдання повинні передбачати різні рівні самостійної пізнавальної діяльності учнів: репродуктивний, що характеризується відтворенням знань і способів діяльності, і творчий, для якого характерний дослідницький підхід до задачі, нестандартне її розв'язання, продуктивність результатів. У навчальному процесі всі ці підходи повинні гармонійно поєднуватися для розробки такої системи самостійних робіт, які, постійно ускладнюючись, сприяли б глибокому засвоєнню основ наук, формуванню загальних і спеціальних предметних умінь, важливих для самоосвіти учнів, а також розвитку активності й самостійності школярів у навчальній і практичній діяльності.

1.3 Форми організації навчально-пізнавальної діяльності при виконанні учнями самостійних робіт

Самостійна робота як вид діяльності характеризується цілеспрямованістю, організацією та керівництвом. Тому, виступаючи самостійною навчальною одиницею, вона може бути виражена певною формою - фронтальна, групова, індивідуальна. Звідси внутрішній зміст - це самостійна робота, а зовнішній - форма її вираження.

Індивідуальна робота полягає в тому, що учень виконує свої індивідуалізовані завдання незалежно від товаришів, користуючись при цьому безпосередньою чи опосередкованою допомогою вчителя.

Індивідуальна самостійна робота, зумовлена диференціацією навчання школярів, значно розвиває здібності й нахили особистості, розвиває творчі сили, розширює кругозір, забезпечує розвиток інтересу до предмету зокрема і навчання в цілому.

Щоб досягти високої ефективності системи самостійних робіт, необхідно розташувати вправи у такій послідовності, при якій учні йдуть від свідомого наслідування зразка до самостійного виконання роботи. Яким би простим не було виконане учнями завдання, його треба обов'язково проаналізувати. Оцінюється характер, повнота й зміст виконаної роботи. Такий аналіз необхідний з декількох причин.

По-перше, відомо, що навіть при умілому керівництві з боку вчителя, учні можуть припускатися помилок в самостійній роботі, неправильно зрозуміти завдання. Якщо по закінченні роботи підсумки не підводяться і робота не коректується, то зроблені помилки можуть закріпитися у свідомості учнів. Отже, контроль, перш за все, необхідний для того, щоб закріпити впевненість учнів у правильності виконаної роботи, якщо немає помилок, і допомогти школярам розібратися під керівництвом учителя в знайдених помилках, дати їм можливість їх виправити. Регулярна перевірка самостійних робіт учнів відразу після їх виконання дає вчителю можливість ліквідувати помилки й прогалини в знаннях і уміннях школярів майже в перший момент оволодіння ними новими знаннями й уміннями, що дуже важливо для досягнення високої успішності учнів.

По-друге, з освітньої точки зору дуже важливо, щоб вчитель мав зовнішній зворотній зв'язок, тобто отримував інформацію про те, як і в якому обсязі учні зрозуміли й засвоїли матеріал, що вивчається. Аналіз учнівських робіт показує вчителю істинний, а не передбачуваний рівень їх знань і умінь, дає можливість йому об'єктивно оцінювати досягнення кожного учня зокрема і всього класу загалом після будь-якого проведеного ним уроку. Завдяки цьому вчитель отримує можливість зробити висновок про рівень засвоєння навчального матеріалу і спланувати використання необхідних прийомів для подальшої самостійної роботи кожного учня.

По-третє, досвід показує, що перевірка знань і якості виконаних робіт має важливе виховне значення. Вона привчає учнів до ретельного виконання завдань, підтримує на належному рівні їх навчальну активність, формує в них почуття відповідальності за свою навчальну роботу, дисциплінує.

Кращим способом аналізу самостійної роботи є фронтальна бесіда з класом по закінченню виконання учнями самостійної роботи у формі обговорення її ходу й результатів. Для роботи над типовими помилками відводиться спеціальний час на наступному уроці. Роботу над одиничними помилками, особливо, якщо вони виявили прогалини у знаннях окремих учнів, корисно проводити в позаурочний час, на консультаціях або на уроці за диференційованими завданнями-картками, спеціально підготовленими з цією метою.

Різноманітні види допомоги, які дозволяють здійснити диференційований підхід до учнів, детально розроблені і наводяться в ряді публікацій. Наведу деякі з них:

* зазначення типу задачі, правила, на яке спирається дана вправа;

* додаток до завдання у вигляді рисунка, схеми (і тут можлива диференціація допомоги: рисунок без позначень, рисунок із позначеннями, з виконаною додатковою побудовою або рекомендацією до її виконання тощо);

* запис умови (крім словесної) у вигляді таблиці, матриці, знаків;

* указання алгоритму розв'язання (виконання);

* наведення аналогічної задачі, розв'язаної раніше;

* пояснення ходу виконання подібного завдання;

* пропозиції виконати допоміжне завдання, що наводить на розв'язання основного питання, задачі;

* наведення на пошук розв'язання за допомогою асоціації;

* указання причинно-наслідкових зв'язків, необхідних для виконання завдання;

* називання відповіді, результату задачі;

* розчленування складної задачі на ряд елементарних;

* постановка навідних питань;

* зазначення теорем, правил, формул, на основі яких виконується завдання;

* попередження про найбільш типові помилки, неправильні підходи тощо;

* указання помилки у рисунку, в обчисленнях, у постановці алгоритму роботи, у встановленні залежностей і т.ін.

Серед засобів навчання математики особлива роль належить підручнику. Це головне джерело навчання учнів на сучасному етапі розвитку системи освіти. Підручник є:

1) матеріальним носієм навчальної інформації, викладеної відповідно до вікових можливостей і психологічних особливостей учнів;

2) одним з основних засобів індивідуалізації та диференціації навчання за темпом вивчення і формами навчальної роботи, за складністю та кількістю виконуваних вправ;

3) засобом формування навичок самостійної роботи, пов'язаної з вивченням систематичного курсу математики (і взагалі одним із засобів виховуючого й розвиваючого навчання);

4) одним з найважливіших джерел пізнання, прийоми роботи з яким учні мають засвоїти у процесі навчання.

Учитель математики, пояснюючи новий матеріал, активізуючи самостійну роботу школярів на уроці, добиваючись їх інтенсивної навчальної роботи й міцного оволодіння знаннями, навичками і уміннями, передбаченими програмою, використовує підручник як:

1) складовий елемент пояснень, запитань та інших навчальних завдань (текст, навчальне завдання, малюнок, схема, зразки записів тощо);

2) засіб, який допомагає учням надолужити прогалини у знаннях і навичках самостійної роботи, оволодіння якими передбачено програмою з математики;

3) засіб обміну інформацією між учителем і учнями у найбільш раціональній в умовах навчального заняття формі.

Уміння працювати з підручником формуються у процесі як фронтальної, так і індивідуальної навчальної роботи й належать до найважливіших загальнонавчальних умінь. Оволодіння цими уміннями оптимізує, зокрема, процес самостійної домашньої роботи школярів, запобігає їх перевантаженню і нераціональному витрачанню позашкільного часу.

Пам'ятка

Як працювати з теоретичною частиною підручника.

1. Спочатку уважно прочитайте назву параграфа: головна його думка, як правило, заключається у самому формулюванні.

2. Потім прочитайте про себе весь параграф. Знайдіть у ньому головне. Відзначте незрозумілі місця. Спробуйте розібратися у них самостійно. Для цього згадайте раніше вивчене, зверніться до попередніх параграфів, а, за необхідністю, й до вчителя.

3. Якщо матеріал великий за обсягом, розділіть його на частини. Озаглавте їх. Складіть план параграфа.

4. Дальше вивчайте параграф частинами. Читайте уважно, вдумливо, намагайтеся зрозуміти кожну фразу, потім абзац, частину параграфа. Не пропускайте матеріал у зв'язному тексті, тому що не зможете зрозуміти наступне.

5. Прочитавши частину параграфа, закрийте підручник і повторіть зміст прочитаного (в слух або про себе). Не намагайтеся відразу дослівно завчити зміст усієї частини параграфа. Краще перекажіть його своїми словами, а вивчіть тільки правило, означення, теорему.

6. Особливу увагу зверніть на формулювання теореми, з'ясуйте: що дано і що потрібно знайти. Не зрозумівши, не приступайте до доведення теореми. Прочитавши доведення, з'ясуйте: яким методом доводиться теорема, яка ідея цього методу, які його етапи.

7. Виконайте самостійно усі етапи доведення теореми.

8. Якщо ви читаєте про геометричні фігури, спробуйте уявити їх собі окремо і у вказаному взаємозв'язку. Використовуйте готові моделі, макети, муляжі тощо. Вони є не тільки у математичному кабінеті, їх багато навколо нас: кімната, сірникова коробка, стакан, згорнутий лист паперу. Виготовляйте моделі самостійно з пластиліну, сірників, ниток, паперу і т. ін.

9. Так само працюйте над іншими частинами параграфа.

10. Співставте зміст параграфа з прикладами, які даються у підручнику; потім підберіть свої приклади. Дайте відповідь на питання, які розміщені в кінці параграфа.

11. Зробіть висновок з прочитаного, вивченого. З'ясуйте, що нового ви з нього дізналися.

Правило-орієнтир для складання конспекту.

* з'ясуйте мету роботи;

* прочитайте весь матеріал параграфа або пункту;

* проведіть його смислове групування;

* виділіть у матеріалі смислові опорні пункти, складіть план;

* запишіть у конспект тему, перший пункт плану;

* подумайте, як краще дати відповідь на питання, використовуючи символіку, умовні позначення, схеми, графіки, рисунки;

* лаконічно, стисло запишіть відповідь на перший пункт плану; перейдіть до другого пункту і т. д.;

* підкресліть головне, покажіть зв'язки у матеріалі, зробіть висновки.

Література

1. Людмила Лутченко, Ренат Ріжняк, Організація самостійної роботи учнів у процесі навчання математики.

2. Горошко Ю.В., Пеньков А.В. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках математики // Проблеми інформатизації освіти: Зб. наук. праць. - К., 1993.

3. Онищук В.О. Типи, структура і методика уроку в школі. - К.: Рад. школа, 1973.

4. Возняк Г. М. Диференційовані навчальні самостійні роботи з математики. -- 2000.

5. Овечкіна О. І. Прийоми активізації пізнавальної діяльності // Математика в школі, -1993. -№ 5.

6. Коваленко В. Г. Дидактичні ігри на уроках математики. - 1990.

7. Прилуцька П. Дидактична гра на уроці //Математика в школі.-2000.-№6.

8. Пометун О. І., Пироженко Л. В. Сучасний урок. -- 2004.

9. Пєхота О. М., Любарська О. М. та ін. Освітні технології. -- 2004.

10. Розов Н. X., Савін А. П. Лабораторні роботи з геометрії? Так! //Математика в школі. -- 1994.-- № 6.

11. Фрідман Л. М. Вчіться вчитися математиці. -- 1985.

12. Воліна В. В. Світ математики. -- 1999.

13. Маланюк П. М. Стежки до математичних узагальнень. - 1997

14. Мерзляк А. Г., Полонський В. Б. та ін. Збірник задач і завдань для тематичного оцінювання з математики для 5 класу. -- 2002.

Додаток 1

Самостійні роботи з математики

Многогранники. Призма. Паралелепіпед

11 клас.



9 клас

Корінь n-го степеня і його властивості

10 клас



Размещено на http://www.allbest.ru/



Размещено на Allbest.ru

...