Санітарно-гігієнічне виховання в системі освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. САНІТАРНО -ГІГІЄНІЧНЕ ВИХОВАННЯ В СИСТЕМІ ОСВІТИ

1.1 Особливості санітарно-гігієнічного виховання школярів з порушеннями зору

1.2 Санітарно - гігієнічні норми та вимоги для забезпечення санітарно - гігієнічного виховання учнів

РОЗДІЛ 2. ВИХОВАННЯ НАВИЧОК САМООБСЛУГОВУВАННЯ У ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ

2.1 Методика формування навичок самообслуговування в дітей з порушеннями зору

2.2 Зміст взаємодії вчителів, батьків та учнів в процесі навчання навичок самообслуговування

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Школи для сліпих і слабозорих дітей є складовою частиною єдиної державної системи спеціальної освіти і функціонують на основі принципів, які притаманні даній системі навчання і виховання дітей з особливими освітніми проблемами.

Потрібно відзначити, що, не дивлячись на очевидність важливості гігієнічного виховання і деякої розробки його у ряді методичних допомог, в практиці шкіл, воно часом недооцінюється, оскільки вважається саме собою розуміючим і елементарним за змістом. Ця точка зору спричиняє за собою недостатню увагу при навчанні гігієнічному вихованню учнів, в тому числі учнів з порушеннями зору, для яких санітарно-гігієнічне виховання є вкрай важливим.

Санітарно-гігієнічне виховання має на меті забезпечити усвідомлення учнями необхідності здорового способу життя, сформувати наукові обґрунтування гігієнічних норм поведінки, зміцнити свідоме ставлення учнів до виконання гігієнічних норм у повсякденному житті, що зрештою спрямоване на збереження й зміцнення здоров'я школярів. При цьому слід ураховувати попередній життєвий досвід учнів.

З проведених у останні роки гігієнічних досліджень можна зробити висновок про те, що є дві головні причини погіршення здоров'я школярів, як з порушеним зором, так і з нормою. Перша з них пов'язана з характером навчально-виховного процесу, який не завжди враховує потреби учнів, особливо категорії дітей з порушеннями зору. Друга причина пов'язана з нездатністю самих учнів належним чином піклуватися про власне здоров'я, в зв'язку з порушеннями зору та викликаними ним вторинними відхиленнями.

Мета курсової роботи - проаналізувати забезпечення санітарно-гігієнічних умов виховання учнів з порушеннями зору.

Об'єкт - процес санітарно-гігієнічного виховання учнів з порушеннями зору.

Предмет - зміст діяльності вчителів та учнів у санітарно-гігієнічному вихованні.

Завдання:

1. Розглянути санітарно-гігієнічне виховання в системі освіти.

2. Визначити і проаналізувати рівень усвідомлення учнів особливостей санітарно-гігієнічного виховання.

3. Визначити санітарно-гігієнічні вимоги до навчально-виховного процесу.

4. Виявити ефективність взаємодії батьків, педагогів та дітей в системі санітарно-гігієнічного виховання.

Методи:

- вивчення й аналіз педагогічної літератури;

- спостереження;

- порівняння.

Гігієнічне виховання в школі повинно складати цілісну систему, виходячи з його основної мети -- створення здорового способу життя. А щоб його створити необхідно створити для цього належні умови, щоб учні могли самостійно оцінювати наявні неправильні ситуації і самовиховуватись.



РОЗДІЛ 1. САНІТАРНО -ГІГІЄНІЧНЕ ВИХОВАННЯ В СИСТЕМІ ОСВІТИ

виховання школяр зір гігієнічний

1.1 Особливості санітарно-гігієнічного виховання школярів з порушеннями зору

Санітарно-гігієнічне виховання - одна з найважливіших ланок виховання, яка передбачає систематичний цілеспрямований вплив на формування особистості людини. Його завданням є виховання потреби боротися за зміцнення не тільки власного здоров'я, а й здоров'я колективу. Дуже важливо, щоб у цій боротьбі учні оволодівали «наукою бути здоровим».

Санітарно-гігієнічне виховання має на меті забезпечити усвідомлення учнями необхідності здорового способу життя, сформувати наукові обґрунтування гігієнічних норм поведінки, зміцнити свідоме ставлення учнів до виконання гігієнічних норм у повсякденному житті, що зрештою спрямоване на збереження й зміцнення здоров'я школярів. При цьому слід ураховувати попередній життєвий досвід учнів. Виходячи з цього завдання, вчителю слід виділити систему санітарно-гігієнічних понять, визначити, на яких уроках їх необхідно сформувати, добрати відповідні методи й засоби навчання й організувати роботу з поняттями таким чином, щоб переконати учнів у необхідності виконання гігієнічних норм, оскільки недотримання їх може мати негативні наслідки для їхнього здоров'я.

Санітарно-гігієнічне виховання учнів передбачає також боротьбу з їхніми шкідливими звичками: палінням, вживанням алкоголю та наркотиків. Робота ця непроста й має проводитися постійно, оскільки поодинокі заходи не даватимуть бажаного результату. Правильне оцінювання учнями свого життєвого досвіду з погляду гігієнічних вимог та фізіологічного обґрунтування гігієнічних пра­вил сприяє формуванню в них свідомого ставлення до їх виконання [14, С. 154-155].

Виховання особистості сліпих та слабозорих дітей має своєрідності, пов'язані з необхідністю здійснення колекційної роботи, в основі якої лежать особливості їх психічного розвитку.

Однією з умов ефективності застосування виховних заходів є врахування даних про особливості розвитку дітей з порушеннями зору. Ці особливості проявляються в тому, що дитина повністю або частково позбавлена можливості сприймання візуальної інформації; відчуває ускладнення у встановленні контактів з людьми, предметами та явищами; обмежена в самостійному пересуванні у просторі і виконанні практичних завдань.

Негативні наслідки порушення зору можуть бути значною мірою знівельовані, якщо тифлопедагог вміє використовувати знання про особливості зорового сприймання кожної дитини і доцільно підбирати методи та прийоми виховного впливу.

Для цього тифлопедагог повинен володіти системою знань про особливості зорового сприймання учнів при різних очних захворюваннях та про гостроту зору кожного учня, чітко уявляти за яких умов можна використовувати наявний зір, особливо якщо у дитини зір розвинутий в межах світловідчуття [17, С.147-148].

Глибоке розуміння корисності гігієни для здоров'я дає змогу сформувати позитивне ставлення до власного здоров'я та гігієнічно пра­вильної організації життя.

Закріпленню гігієнічних навичок істотно сприяє розуміння шкоди для здоров'я невиконання правил гігієни.

Позитивні результати дотримання гігієнічних вимог стимулюють подальше їх виконання.

Формування санітарно-гігієнічних звичок тісно пов'язане із самовихованням. Прагнучи до закріплення гігієнічних звичок, учні виховують свої вольові якості.

Основою фізичного й санітарно-гігієнічного виховання є анатомо-фізіологічні знання, які дають змогу учням свідомо впливати на стан свого здоров'я, правильно оцінювати власний досвід, розуміти необхідність виконання гігієнічних вимог [5, С.113-114].

Пристосування дитини з порушеннями зору до гігієни і самообслуговування організовується з перших днів життя. Навіть дитину, яка не має жодних порушень не завжди привчити до найпростіших гігієнічних операцій, таких як намилити руки, правильно одягнутися, зав'язати шнурки, акуратно їсти, а дитину з вадами розвитку тим паче.

Порушення зору значно ускладнює засвоєння цих дій: наприклад, коли дитина миє руки, їй необхідно пам'ятати де знаходиться мило, а якщо воно висковзнуло з рук, то його потрібно знайти і покласти на місце, коли сліпі та слабо зорі діти застібають ґудзики їм важко це зробити по порядку, тому що вони дрібненькі і губляться, потім знайти відповідну їм петлю. Щоб зашнурувати взуття потрібно точно знати де правий шнурок, а де лівий.

Діти з порушеннями зору все ж оволодівають необхідними діями та рухами, але досить повільно порівняно зі зрячими, їм потрібно більше часу та обов'язково потрібна допомога дорослого.

В нових програмах спеціальних закладів для дітей з вадами зору є предмет з соціально побутового орієнтування, де є окремі розділи «Особиста гігієна» та «Самообслуговування», які спрямовані на те, щоб виховати у дітей ці санітарно-гігієнічні навички.

Для отримання позитивного результату санітарно-гігієнічне виховання здійснюється на уроках при викладанні окремих предметів, проводячи позакласну та позашкільну санітарно-освітню роботу серед учнів, батьків, педагогічного колективу і обслуговуючого персоналу, а обов'язковим є створення належних гігієнічних умов в школі і вдома.

Ці завдання не завжди повною мірою втілюються в життя, оскільки внаслідок зорової патології дитина не може достатньо оволодіти всіма навичками. Порушення зору негативно відображається на формуванні у дітей навичок гігієни та їх використання у практичній діяльності, адже вони пов'язані з оперуванням предметами вжитку, орієнтацією в малому і великому просторі і т.д. Для подолання негативних наслідків необхідні спеціальні заняття результатом яких повинні стати наявність правильних уявлень і понять, а також сформування санітарно-гігієнічних навичок [19, С. 31-32].

Зміст гігієнічного виховання ґрунтується переважно на даних медичної науки і практики охорони здоров'я, а його здійснення - на даних тифлопедагогіки і тифлопсихології як наук, покликаних вивчати та формувати особистість з порушеннями зору, яка зможе нормально функціонувати в соціумі. Центральною фігурою є тифлопедагог, а його найближчими консультантами є шкільний лікар, вихователі, офтальмолог, сестра- ортоптистка.

Якщо гігієнічне виховання проходить успішно, школяр повинен освоїти такі знання, уміння і навички, що стосуються проблем гігієни та охорони здоров'я:

- знати назви основних частин тіла і внутрішніх органів, їх розташування і роль в життєдіяльності організму людини;

- розуміти значення здорового способу життя для особистого здоров'я, гарного самопочуття, успіхів у навчанні;

- знати та дотримуватися правил особистої гігієни,

- гігієни житлових і навчальних приміщень, одягу, взуття та ін.;

- вміти правильно будувати режим дня і виконувати його;

Для дітей з вадами зору однією з найважливіших ланок є «Охорона зору».

Основними формами виховання гігієни можна вважати практичні заняття.

Заняття можна проводити разом з батьками. Деякі завдання можуть бути рекомендовані для домашньої роботи.

Чисті руки: показати, як правильно мити руки, довести, чому потрібно тримати руки в чистоті, коли обов'язково слід їх мити.

Здорові зуби: показати послідовність чищення зубів, почистити зуби щіткою і пастою, скласти пам'ятку «Що люблять наші зуби», «Шкідливо для зубів».

Красиві нігті: показати на малюнку, як слід стригти нігті на руках і ногах, поміркувати,пояснити, що дівчаткам з порушеннями зору не слід відрощувати довгі нігті, фарбувати їх лаком, носити на пальцях прикраси.

Зовнішній вигляд: вибрати варіанти одягу, взуття та зачіски для занять у школі, відвідування театру, свята, для будинку і т.д., показати, як слід чистити одяг і взуття, пришивати ґудзики, довести, що завжди необхідно мати при собі носову хустку, і пояснити, для чого [15,С.140 -142].

1.2 Санітарно - гігієнічні норми та вимоги для забезпечення санітарно - гігієнічного виховання учнів

Для того, щоб досягти позитивних результатів в процесі санітарно-гігієнічного виховання учнів з порушеннями зору, необхідно створити належні вимоги для забезпечення умов цього виховання. На разі вони затверджені наказом МОЗ від 20 лютого 2013 року і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 березня 2013 року за № 410/22942 - це Державні санітарні норми та правила «Гігієнічні вимоги до улаштування, утримання і режиму спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, та навчально-реабілітаційних центрів».

Ці Державні санітарні норми та правила визначають санітарно-епідеміологічні вимоги до умов і організації навчання, виховання, проживання, харчування, корекційно-розвиткової роботи, реабілітації, медичного забезпечення дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) та навчально-реабілітаційних центрах незалежно від форм власності та відомчої належності.

Санітарні правила розроблені з метою охорони здоров'я дітей під час їх перебування в спеціальній школі.

Гранична наповнюваність в класі для дітей з порушеннями зору не повинна перевищувати 12 осіб, а для дітей з додатковими вадами - 6 осіб.

Гігієнічні вимоги до земельної ділянки

Спеціальні школи необхідно розміщувати на окремих земельних ділянках в найбільш сприятливих природних умовах: в озеленених районах міст, приміських зон та сільської місцевості, віддалених від щільної житлової забудови та промислово-комунальних зон, залізничних колій та автомагістралей, об'єктів електромагнітного випромінювання.

Площа земельної ділянки спеціальної встановлюється з розрахунку 150 мІ на 1-го вихованця, але загальна площа ділянки не повинна бути меншою ніж 2,2 га. На земельній ділянці виділяють 5 функціональних зон: забудови, фізкультурно-спортивну, навчально-дослідну, відпочинку, господарську. На земельних ділянках повинні передбачатися майданчики для зустрічі учнів з батьками (законними представниками).

Навчальні, корекційно-реабілітаційні та житлові приміщення повинні бути ізольовані від джерел шуму, вібрації, запахів, пилу, їх не можна розташовувати суміжно (по горизонталі та вертикалі) із залами для музичних та фізкультурно-спортивних занять, виробничими майстернями, бойлерними, вентиляційними камерами, приміщеннями харчоблоку тощо.

В спеціальних школах для організації безпечного переміщення дітей пандуси і сходи повинні мати з двох боків огородження висотою не нижче 0,9 м з поручнями на двох рівнях (0,7 і 0,5 м). Ребра сходинок повинні бути заокруглені. Для дітей з порушеннями зору і розумовою відсталістю перша та остання сходинки сходового маршу повинні мати контрастний край за кольором та фактурою матеріалу, що відрізняється від решти сходинок.

У спеціальних школах для дітей з порушеннями зору сходи повинні мати двосторонні поручні та огородження висотою 1,8 м. Матеріал для покриття підлоги приміщень повинен бути звукопровідним, контрастного кольору по відношенню до стін, сходів, пандусів. Усі небезпечні зони у приміщеннях (опори, колони, виступи тощо) слід фарбувати у червоний (або червоний з білими смугами) колір. Ручки та інші пристрої на дверях повинні мати різну розпізнавальну рельєфну або фактурну поверхню для різних функціональних груп приміщень або зона ручки повинна бути контрастного кольору (додаток 1). Ручки дверей повинні бути важільного типу. Всі двері, крім дверей службових приміщень, повинні мати додаткову ручку для закривання.

Розміри навчальних приміщень повинні забезпечувати оптимальне розташування меблів, обладнання, сприятливі умови для зорової роботи учнів.

У спеціальних школах (школах-інтернатах) та Центрах для дітей сліпих і зі зниженим зором додатково передбачаються такі приміщення: офтальмологічний кабінет із затемненою кімнатою; кабінет плеоптичного лікування, кабінет для занять з розвитку зорового сприймання, орієнтування у просторі, кабінет інформаційних ресурсів, обладнаний комп'ютерними тифлокомплексами із спеціально адаптованим програмним забезпеченням, збільшені розміри бібліотеки і читального залу для розміщення й користування книгами, що видані рельєфно-крапковим шрифтом, спортивний майданчик для проведення занять із орієнтації у просторі. Тифлокомплекси мають бути укомплектовані брайлівським дисплеєм, для дітей зі зниженим зором - технічними засобами збільшення.

Приміщення харчоблоку розташовуються у спеціальному блоці на 1 поверсі.

Природне і штучне освітлення

Усі основні приміщення повинні мати природне освітлення. У приміщеннях забезпечуються нормовані значення коефіцієнта природного освітлення відповідно до додатка 1 до цих Санітарних правил.

При оздобленні навчальних приміщень необхідно враховувати, що стіни повинні бути світлих тонів: жовтого, бежевого, рожевого, зеленого, блакитного кольорів (окремі елементи інтер'єру можна оздоблювати більш яскравими кольорами); меблі (парти, столи, стільці, шафи) - кольору натурального дерева або світло-зелені; класні дошки - темно-зеленого або зеленого кольорів; стелі, двері, віконні рами - білі; підлога - світлих тонів натурального дерева. При цьому використовуються матеріали та фарби, що створюють матову поверхню.

Мінімальні рівні штучного освітлення в приміщеннях визначаються згідно із додатком 1 до цих Санітарних правил.

Повітряно-тепловий режим

Приміщення спеціальних шкіл повинні бути обладнані системами центрального опалення і вентиляції.

Система опалення і вентиляції повітря повинна забезпечити сприятливі мікрокліматичні умови внутрішнього середовища приміщень. Критеріями нормування повітряного обміну приміщень будівель навчального закладу слід приймати динаміку температури, відносної вологості повітря, рівня його бактеріального забруднення, кількості пилу, концентрацію СО2, константу зникнення негативних іонів.

Допустимі параметри мікроклімату в опалювальний період в житлових, навчальних приміщеннях і приміщеннях для дозвілля: температура повітря від 18°С до 22°С, відносна вологість - 40-60 %, швидкість руху повітря - не більше 0,25 м/с. У спортивному залі, залі ЛФК, приміщеннях для ритміки та хореографії, майстернях з обробки деревини й металу температура повітря повинна бути 15-18°С, в приміщеннях медичного блоку - 21-23°С.

Чистота повітря в приміщеннях забезпечується: відповідністю кількості дітей до нормованої наповнюваності; регулярністю вологого прибирання приміщень; використанням всіх видів провітрювання (наскрізне, кутове, однобічне).

Водопостачання та каналізація

Приміщення спеціальних шкіл повинні бути обладнані централізованими системами господарсько-питного водопостачання, каналізації, водостоків. У випадках відсутності у населеному пункті централізованих систем каналізації організація відведення стоків повинна здійснюватись відповідно до вимог Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 березня 2011 року № 145, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2011 року за № 457/19195. Якість питної води повинна відповідати вимогам Державних санітарних норм та правил «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12 травня 2010 року № 400, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 01 липня 2010 року за № 452/17747.

Обладнання приміщень

Навчальні меблі та обладнання приміщень повинні відповідати віковим та морфофункціональним особливостям дітей, враховувати специфіку навчально-виховного процесу, корекційно-реабілітаційних та лікувально-профілактичних заходів.

Розміщувати меблі у класній кімнаті прямокутної конфігурації слід так, щоб відстань була:

між зовнішньою стіною і першим рядом парт 0,6-0,7 м;

між рядами двомісних парт (столів) - не менше 0,6 м;

між третім рядом парт (столів) і внутрішньою стіною або шафами, які стоять біля стіни, не менше 0,7 м;

між передньою партою і демонстраційним столом не менше 0,8 м;

від передньої стіни з класною дошкою до передніх столів не менше 2,4 м;

від задніх столів до задньої стіни не менше 0,65 м (якщо задня стіна зовнішня, не менше 1,0 м);

від задніх столів до шаф, які стоять вздовж заднього краю стіни, не менше 0,8 м;

від демонстраційного столу до класної дошки не менше 1,0 м;

між столом педагога і переднім столом учнів не менше 0,5 м;

найбільша відстань останнього місця від класної дошки - 9 м;

висота нижнього краю дошки над підлогою для учнів першого класу 0,7-0,8 м, 2-4-го класів - 0,75-0,8 м, 5-12-го класів - 0,8-0,9 м.

У навчальних приміщеннях для дітей зі зниженим зором рекомендуються одномісні універсальні парти і столи, що регулюються. При неможливості зміни нахилу кришки столу під час читання можна використовувати підставки з нахилом 30-40° до горизонтальної поверхні. Приміщення для сліпих дітей обладнуються столами з горизонтальною дошкою, розмір і спеціальні пристрої якої дозволяють використовувати для занять і зберігання підручників та посібників за Брайлем; приборами для письма за Брайлем; для плоского письма; машинками для друкування за системою Брайля; спеціальним оптичним обладнанням для використання остаточного зору дітей сліпих і зі зниженим зором: прибор Брайля для фронтального демонстрування рисунків на класній дошці (дошка-екран), ортоскопічна накладна лупа, планосферична стрічна лупа тощо;

Харчування

Харчування учнів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) та Центрів повинно повністю відповідати фізіологічній потребі дитячого організму у поживних речовинах та енергії відповідно до віково-статевих особливостей. Оптимальне співвідношення білків, жирів та вуглеводів - 1:1:4. Норми фізіологічних потреб у поживних речовинах та енергії для дітей застосовуються відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 18 листопада 1999 року № 272 «Про затвердження Норм фізіологічних потреб населення України в основних харчових речовинах та енергії», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 грудня 1999 року за № 834/4127. Повинні дотримуватись норми харчування для учнів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2004 року № 1591 «Про затвердження норм харчування у навчальних та оздоровчих закладах».

У щоденному раціоні повинні бути добова норма молока, хліба, масла вершкового. Норми крупи, м'яса, риби, яєць, сиру, сметани, овочів, фруктів повинні бути використані протягом 14 днів у повному обсязі вікової потреби дитини.

Харчування дітей організується на основі 14-денного меню з урахуванням пори року та віку дітей. Меню розробляється дієтсестрою та затверджується керівником спеціальної школи (школи-інтернату) та Центру. На всі страви повинні бути технологічні карти із зазначенням температурних режимів обробки страв. Копії затвердженого 14-денного меню та зміни до нього направляються до територіального органу Держсанепідслужби України.

У спеціальних школах (школах-інтернатах) та Центрах повинно бути організовано п'ятиразове харчування учнів з перервами між прийомами їжі 3,5-4 години: сніданок - 8.00-8.30, другий сніданок - 10.30-11.30, обід - 13.00-14.00, підвечірок - 16.30-17.00, вечеря - 19.30-20.00. Протягом навчального року режим харчування не змінюють.

Щоденно працівниками харчоблоку та призначеним медичним працівником ведеться журнал здоров'я працівників харчоблоку відповідно до додатка 5 до цих Санітарних правил.

Режим дня і організація навчально-виховного процесу

Організація навчально-виховного процесу передбачає правильну побудову режиму дня, навчального процесу, корекційно-розвиткових занять, гурткової діяльності згідно з додатком 3.

Санітарно-гігієнічне забезпечення

Територію на земельній ділянці потрібно утримувати в чистоті. У всіх приміщеннях спеціальної школи щоденно слід проводити вологе прибирання. Щоденному вологому прибиранню і використанням мийних засобів підлягають підлоги, підвіконня, меблі, класні дошки, дверні ручки, санітарно-технічне обладнання. Для прибирання використовується побутова техніка, пилососи.

Вологе прибирання приміщень проводять за необхідності, але не рідше: всіх навчальних приміщень - після закінчення занять у першій та другій половині дня, після закінчення роботи груп продовженого дня, секцій, гуртків; коридорів та рекреацій - після кожної перерви; спалень - зранку після пробудження дітей; санвузлів у навчальному корпусі, біля всіх навчальних приміщень - після кожної перерви; харчоблоку, обідньої зали, обідніх столів - після приготування їжі на кожний прийом та після кожного прийому їжі.

Для миття та поточної дезінфекції бажано використовувати малотоксичні засоби (зі вмістом катіонних та амфолітних ПАР до 15%, без фосфатних сполук). Деззасоби на основі альдегіду, фенолу та активного хлору використовуються обмежено. Всі засоби, що використовуються в закладі, повинні мати документи, які підтверджують їх походження, якість та безпечність, зберігатись у приміщеннях, недосяжних для дітей.

Заміна постільної білизни в спеціальній школі (школі-інтернаті) та Центрі проводиться за необхідності, але не рідше ніж 1 раз на тиждень, наматрацників - 1 раз на квартал. Постіль (подушки, ковдри, наматрацники) повинна провітрюватись при кожному генеральному прибиранні, 1 раз на рік просушуватись й витріпуватись або оброблятись у дезкамері [10, С.1-28].



РОЗДІЛ 2. ВИХОВАННЯ НАВИЧОК САМООБСЛУГОВУВАННЯ У ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ

2.1 Методика формування санітарно - гігієнічних навичок в дітей з порушеннями зору

Гігієнічне виховання дитини починається задовго до її навчання в школі. Проте чимало дітей не проходять відповідної підготовки в родині, дитячому садочку і приходять до школи з неправильними або недостатньо сформованими гігієнічними навичками та установками про особисту гігієну.

Все це в зв'язку з тим, що батьки, у яких дитина з глибокими порушеннями зору все роблять за неї, вважаючи, що дитина не зможе це зробити самостійно. А в дитячому садочку не завжди можуть довести все те, чого навчили дитину до автоматизму.

У гігієнічному вихованні велике значення мають саме доведені до автоматизму навички та звички особистої гігієни, які можуть сформуватися лише в результаті систематичної вимогливості дорослих та їх позитивного прикладу.

Гігієнічне виховання складається з гігієнічного навчання, тобто передачі гігієнічних знань і на цій основі створення переконань, навичок і звичок з гігієни. При цьому передбачається врахування вікових особливостей учнів, їх психофізіологічних особливостей, патології зору та глибини його порушення, таким чином, щоб елементарні відомості про гігієну повідомлялись дітям постійно й поступово ускладнювались.

Педагог часто спостерігає, як вихованець, незважаючи на наявність у 1ого особистісній структурі певної навичок, не демонструє однозначно відповідного вчинку. Тому вихователь правомірно робить висновок, що вихованцю не вистачає практики. Іноді вихованець лише демонструє ступінь своїх навичок, але вона не доведена до автоматизму. З огляду на це важливо розкрити сутність звязків знань і навичок [5, С. 13-14].

Важливою ланкою в системі гігієнічного навчання й виховання учнів є перш за все підвищення санітарно-гігієнічної освіти вчителів. Оволодіння вчителями знаннями із санітарії та гігієни є абсолютно необхідним для здійснення гігієнічного виховання учнів, у забезпеченні необхідною літературою, фільмами тощо.

У підвищенні рівня компетентності вчителів і керівників загальноосвітніх навчальних закладів у галузі гігієни вагоме місце посідає ознайомлення із сучасними дослідженнями вітчизняних учених-гігієністів.

Свої знання із санітарії та гігієни вчителі передають учням на уроках переважно у процесі викладання навчальних предметів (читання, природознавства, біології, хімії та ін.), а також в позаурочний час в школі-інтернаті вихователем. Тому значне місце в гігієнічному вихованні повинно відводитись практичним заняттям (особистій гігієні, першій допомозі, профілактиці шкідливих звичок).

Зміст санітарно-гігієнічної підсистеми уроку включає такі компоненти: забезпечення санітарії та гігієни навчальних приміщень, фізіолого-педагогічні передумови організації навчання, гігієнічне навчання і виховання учнів на уроці.

Забезпечення гігієни навчальних приміщень, праці вчителя та учнів на уроці передбачає гігієну обладнання, навчально-матеріального і технічного оснащення уроку відповідно до санітарно-гігієнічних норм; дотримання норм оптимального температурного режиму в класі; раціональне використання природного і штучного освітлення класної кімнати, навчального кабінету; забезпечення гігієни робочих місць учителя та учнів; наукову організацію праці вчителя та учнів з точки зору ергономіки (зручності та швидкодії); створення на уроці позитивної психофізіологічної атмосфери, взаємної поваги і довіри.

Реалізація фізіолого-гігієнічних передумов організації навчання на уроці означає таке: забезпечення оптимального рівня працездатності учнів на уроці на основі знання і врахування їхніх вікових психофізіологічних особливостей; врахування у процесі навчання закономірностей динаміки працездатності учнів протягом уроку, робочого дня, тижня; дотримання норм навантаження учнів на уроці; використання оптимальних засобів підтримки працездатності учнів на уроці (зміна видів діяльності, змістові та часові фізичні, музичні паузи тощо); гуманні стосунки у підсистемах: «учитель-учень», «учень-учень»; прагнення до максимально об'єктивної оцінки навчальної праці учнів та її результативності, стимулювання їхньої ініціативи, активності, творчості.

Гігієнічне виховання учнів на уроці зумовлює дотримання нормативних документів, положень науки і практики у цій галузі, досвіду роботи вчителів щодо змісту санітарно-гігієнічної освіти та виховання учнів; реалізація педагогічно доцільних форм організації гігієнічного навчання учнів (виявлення знань гігієни у змісті навчального предмета, проведення «уроків здоров'я», проведення факультативів, практичних занять, гігієнічних тренінгів тощо); дотримання принципів гігієнічного навчання учнів ( подолання «бар'єру тривіальності», спонукання учнів до критичного перегляду своїх санітарно-гігієнічних знань, стимулювання пізнавальної активності учнів, раціональне використання наочності); використання на уроці продуктивних методів гігієнічного навчання та виховання учнів; реалізацію оптимальних методів і засобів попередження неврозів, психопатії, акцентуації особистості - ознак розладу нервової системи учнів; суворе дотримання норм тривалості безперервного застосування на уроках різних технічних засобів навчання, зокрема і комп'ютера; забезпечення умов дотримання гігієнічних норм добової рухової активності учнів.

На основі знання змісту основних підсистем уроку та їх компонентів учитель має можливість проаналізувати ефективність реалізації кожної з них чи уроку в цілому як складної педагогічної системи.

Серед сліпих та слабозорих дітей є чимала кількість, які недостатньо володіють гігієнічними навичками особистої гігієни, першої медичної допомоги, режиму дня і т.д.

Отож, по-перше, щодо особистої гігієни, яка, на мою думку є найважливішою, дітям необхідно пояснити, як некрасиво виглядають немиті очі, недоглянуті нігті, невимите волосся та нечищені зуби.

Потрібно навчити оприділяти чистоту очей за допомогою дотику, а потім сформувати навичку мити їх не тільки вдень та ввечері, але і протягом дня. При чищенні зубів дітям з дефектом зору також необхідно користуватися спеціальним способом. Зубні пасту зручно видавлювати не на щітку, а відразу в рот, тоді паста не буде падати зі щітки в раковину. Ротом учень може легко контролювати об'єм пасту, яку видавлюють. Педагогу важливо довести до свідомості учнів, що цей прийом зручніше і економічніше та показати як ним користуватися на практиці.

Щоб навчити дитину особистій гігієні (вмиванню, чищенню зубів, догляду за волоссям та нігтями) для початку потрібно вивчити ванну кімнату. Там все має біти зручним для дитини, щоб дитина могла самостійно і вільно орієнтуватися біля умивальника, кранів, взяти засоби для вмивання та ванн, знайти рушник. Для слабозорих дітей потрібні яскраві зубна паста та щітка, мильниця, мочалка, стаканчик для полоскання рота та знаходитись на видному місці.

Сформувати схему для вмивання:

- вимити з милом руки;

- почистити зуби та пополоскати рот;

- вимити обличчя, вуха, шию;

- витертись рушником;

- привести в порядок умивальні приналежності: закрити тюбик з пастою, покласти мило до мильниці, помити зубні щітку та поставити її в стаканчик тощо.

Діти з порушеннями зору також не завжди акуратні в ванній кімнаті, часто розплескується вода, розмазується зубна паста і т.д., тому дитину також навчають прибирати за собою.

Щоб навчити дитину чистити зуби, спочатку педагогу самому потрібно видавити достатню для одного разу кількість пасти, а учневі взяти тюбик з видавленою пастою, а потім губами та язиком детально обстежити видавлену кількість пасти. Для самостійного видалення пасти, дитину потрібно навчити натискати на тюбик до тих пір, доки не відчує в роті вже знайомий йому об'єм зубної пасти. Слабозора дитина може, звісно, спочатку видавити пасту довжиною 1 см, а потім взяти її до рота.

Навчити дитину ходити в туалет також просто, для початку потрібно обстежити унітаз, знайти де знаходиться гачок для спуску води, туалетний папір. Навчити не торкатися руками до унітаза. Доторкнувшись унітаза колінами дитина може легко оцінити його місцезнаходження та висоту.

Велику складність при глибокому порушенні зору являє стрижка нігтів. Частими випадками є ті, коли сліпі та слабо зорі не лише не вміють рівно постригти собі нігті, а й наносять собі рани.

Дитині з поганим зором потрібно спочатку пояснити. Як важливо навчитися дотиком знаходити місце стрижки і ножицями відчувати, яка частина нігтя захоплюється. Потім слід потренуватися в стрижці нігтів з дотиковим контролем. Звісно, якщо дитина має залишки зору, то вона повинна його використовувати, але разом з цим потрібно тримати руки якомога долі від очей, тобто приблизно на такій же відстані як і зрячі. З боку це буде виглядати як звичайна стрижка нігтів, а насправді саме цей прийом допоможе компенсувати дефект зору.

Учні зі слабким зором часто не бачать бруд під нігтями, а з тотальною сліпотою або світловідчуттям не помічають його. Тифлопедагогу слід не тільки розповісти учням про це, а й навчити їх щоденно мити нігті щіточкою, щоб ця навичка стала стереотипною. Для цього можна користуватися спеціальними щітками, але якщо таких немає, то діти можуть користуватися зубними щітками, які вже не використовуються для чищення зубів.

З молодшого шкільного віку дітей з порушеннями зору необхідно привчати утримувати в чистоті предмети особистої гігієни: розчіску, мильницю, зубну щітку.

Також потрібно формувати в учнів знань і вмінь одягати і носити одяг та взуття акуратно, у відповідності сезону та погодних умов, події тощо. Під особливим наглядом повинні бути хлопчики. Справа в тому, що сліпі та слабозорі діти, особливо хлопчики, довше, порівняно зі зрячими, а іноді і все життя, не усвідомлюють, як важливо бути добре одягненим і виглядати чистим та акуратним. Через глибоке порушення зору вони погано уявляють, як виглядають оточуючі і без спеціального навчання у них не формується бажання акуратно одягатися. Разом з тим неакуратний зовнішній вигляд ускладнює сліпим і слабозорим контакт зі зрячими, тому що виникає негативне відчуття.

Отже, важливо привчати дітей контролювати, чи заправлена сорочка, не перекручена і обтягнута юбка, чи застебнуті ґудзики. Якщо контролюючі рухи не сформуються в молодшому шкільному віці, то домогтися акуратності у сліпих та слабозорих пізніше стає досить складною задачею.

Всі вищезгадані дії педагогу слід показати дітям. Найбільш ефективним є спосіб спів дружних дій, тобто коли педагог стає позаду учня, бере його руки в свої і виконує всі необхідні дії, супроводжуючи їх словесними поясненнями.

Досить розповсюдженим є те. Що дитину часто одягає хтось. Нічого позитивного від такої позиції очікувати не слід. Дорослі самостійно одягаючи дітей в першу чергу замислюються про те, як дитина виглядає, щоб це було красиво і модно, а звертати увагу потрібно на те, щоб дитина в цьому одязі відчувала себе комфортно, вільно, могла самостійно одягнутися і роздягнутися, а також слідкувати за своїм одягом (почистити, попрати, попрасувати, повісити).

Дуже важко дітям з порушеннями зору, а особливо сліпим одягати светри та колготки. На перших етапах потрібно застосовувати прийом спів дружних дій, навчити розрізняти зад і перед виробу за швами та супроводжувати все це коментарями. Одночасно привчити дитину після роздягання одразу прибирати одяг, а не розкидати його.

Треба вчити дитину бути уважною при одяганні. Щоб навчити дитину одягатися спочатку потрібно розкласти одяг, який потрібно одягнути на стільчику чи ліжку або повісити її, потім тактильно роздивитися її, визначити де який виріб, де його передня і задня частина, де виворітна частина, знайти всі застібки та дрібні деталі по фактурі тканини, по рубчикам, по швам. Якщо в дитини це виходить погано, рекомендується пришити міточку, яка буде орієнтиром, також ця міточка допоможе знайти й відрізнити свою річ від речей інших дітей, якщо вона загубилась. Такі ж міточки (це може бути лейкопластир) можна зробити і на взутті, щоб дитина могла легше розрізнити де лівий, а де правий черевичок. Поступово дитина навиться виділяти всі ознаки одягу і без цих міточок.

Щоб дитина не плуталась в одязі, потрібно виробити в неї схему послідовних дій, а також прийоми одягання кожної деталі. Наприклад: «знайти у кофтини передню сторону і покласти її на ліжку так, щоб передня сторона опинилась внизу, знайти найбільший отвір у виробі і просунути туди голову - це буде горловина, потім просунути рукава і в кінці розправити одягнену кофту».

Важкою задачею є навчити дитину акуратно їсти. Вдома та в дитячому садку дітям часто допомагають, а в школі все потрібно робити самостійно. Навчання починають з обстеження столу, а потім з пиття з чашки. Спочатку дитину навчають тримати її обома руками, а потім за ручку притримуючи іншою рукою знизу. Через боязнь дітей пронести ложку повз рота, розкидати їжу, діти дуже нахиляються над тарілкою, потрібно слідкувати за тим, щоб дитина низько не нахилялась. Також сліпі діти часто чіпають їжу руками, зрячим це здається некрасивим та показником невихованості. Але ж будь-якій людині, сівши за стіл потрібно знати, що вона буде їсти. Зрячий подивиться на це, а сліпому очі заміняють руки. Так діти дізнаються, що це за блюдо, чи воно не гаряче, скільки його там, де що покладено. Щоб уникнути ситуацій, які можуть виникнути за столом, коли там приймають їжу і сліпі і зрячі, необхідно розповісти дітям, що чіпати їжу руками некрасиво і негігієнічно та навчити її оприділяти всі ознаки їжі за допомогою нюхових рецепторів.

Для дітей з порушеннями зору найбільш важливим є виховання навичок і знань про охорону зору.

Основною задачею гігієни зору дітей є забезпечення належних умов для діяльності очей, які сприятимуть їх нормальному розвитку, підвищенню зорової працездатності і профілактиці супутніх очних захворювань. [4,21]

Гігієна очей - це комплекс заходів, спрямованих на збереження і підтримання гарного зору, профілактика багатьох очних захворювань. Гігієна зору передбачає проходження деяким правилам.

Важлива роль належить вихователю у розвитку зорових функцій дітей за допомогою оптичної корекції зору.

Завдання вихователя полягає в систематичному контролі за виконанням учнями рекомендацій лікаря-окуліста. Для здійснення контролю потрібно знання оптичних засобів корекції [13, С. 36-37].

Оптичні засоби корекції складаються з двох видів - основних і допоміжних. Учнів, в яких є залишок зору потрібно берегти від перенавантаження очного аналізатора.

Дотримуватись певних вимог, які зазначені в додатку

Величезну роль в гігієні зору грає збалансоване харчування, яке повинно включати в себе необхідну кількість вітамінів, зокрема «очних» вітамінів А і Д. Вітамін Д включається до складу таких продуктів як яловича печінка і морська оселедець, яєчний жовток і натуральне вершкове масло.

Вітамін А вкрай важливий для зору, так як відповідає за здатність очей бачити в сутінках. При дефіциті цього вітаміну розбудовується гострота зору, шкіра втрачає тонус, стає вразливою для запальних процесів. Вітамін А в достатку міститься в печінці тріски, вершках і курячих яйцях. Існує й така речовина, як провітамін А, званий каротином. Каротин необхідний в організмі людини для синтезу вітаміну А. Каротину багато в моркві та болгарському перці, шипшині і цибулі, абрикосах і листовому салаті [21С. 131-135].

Слабо зорі та сліпі учні не хочуть відрізнятися від зрячих, і тому часто потрапляють під вплив.

Передусім це прагнення вписатися в те оточення, ту компанію, яка є важливою та цікавою. А такі компанії часто мають безліч шкідливих звичок. Тому з точки зору гігієни з дітьми, які мають порушення зору так само як із зрячими необхідно проводити роботу по профілактиці шкідливих звичок.

Причинами того, що діти з порушеннями зору потрапляють під вплив шкідливих звичок часто є те, що вони пригнічені через власний дефект, їм важко знайти друзів поза школою, важче проходить підліткова криза, соціальні труднощі [2, С. 8-9].

Здоров'я - це в першу чергу, спосіб життя людини. Це той стиль, який людина вибирає для себе, і саме він визначає, досягне людина благополуччя чи ні. Давно доведено, що все, що робить людина, відбивається на стані її здоров'я. До доброго здоров'я людина може йти, будучи зовсім здоровою чи навіть інвалідом. Добре здоров'я містить у собі всі цілі в житті людини, ї інтереси і корисні звички. Це почуття сповнене любові до самого себе [21, С.122 - 123].

2.2 Зміст взаємодії вчителів, батьків та учнів в процесі санітарно-гігієнічного виховання

Визнаючи школу провідною ланкою виховання дітей, треба зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність виховання буде низькою. Адже саме в сім'ї найбільше виховується людина укладом спільного життя: побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім'ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу. А для дитини з вадою зору, співпраця школи з родиною є вкрай необхідно, адже саме родина має закріплювати всі навички і продовжувати навчання та виховання вдома.

Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей та підлітків [6, С. 57-58].

Регулярне виконання санітарно-гігієнічних вимог батьками та сумлінного ставлення до справи сприяє нагромадженню дитиною необхідного досвіду поведінки, формуванню міцних звичок гігієни та глибоке розуміння необхідності подібних дій. Важливо, щоб вимоги були обґрунтованими, висловлювалися у доброзичливій формі, ґрунтувалися на довір'ї. Нагадування і контроль з боку батьків мають бути тактовні, не перетворюватися на дрібну опіку. Найкраще, коли дитина відчуває, що близькі їй люди впевненій в ній, повністю їй довіряють. Якщо дитину батьки заохотять, похвалять за те, що вона дотримується цих правил, виявляє порядність, акуратність, то у неї з'явиться і закріпиться позитивне ставлення до такої поведінки.

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них варто мабуть, віднести вміння належно організовувати діяльність, встановлювати правильні стосунки з дітьми. «Взаємини батьків між собою та їх ставлення до дітей - не замінна практична школа батьківства й материнства для підростаючого покоління” - зазначав М.Г. Стельмахович у своїй праці “Теорія і практика українського національного виховання”.

Добре відомо, що саме у своїй виховній діяльності дорослі можуть зазнавати невдач. Досить часто можна зустріти батьків, учителів, вихователів, які скаржаться на дітей, онуків, учнів, котрі, мовляв, не піддаються жодним впливам.

Дуже важливим для виховання власної дитини є вміння батьків бачити в її друзях, близьких знайомих, у зовсім сторонніх людях передусім позитивні сторони. Та, на жаль, дехто вважає за потрібне фіксувати увагу на недоліку дитини, а не відводити його на задній план. Надмірна фіксація уваги дітей на негативному формує в них думку, що вони майже нічого не можуть. У старшому віці у них може виникнути спотворене уявлення про людей та їх взаємини.

Формуючи у дитини акуратність, навички особистої гігієни, батьки мають не тільки контролювати виконання нею своїх обов'язків, доручень, а й допомагати віднаходити найраціональніші засоби дій у кожному конкретному випадку. Слід домагатися, щоб не до ладу зроблена справа була виправлена, доведена до кінця, водночас у дитини не має виникати почуття озлоблення, провини.

У батьків має скластися своя система виховання самостійного, відповідального ставлення сина або доньки до виконання завдань, а за потреби контролю і допомоги.

Багато батьків переконані , що , оскільки їх дитина не бачить або бачить дуже погано, її треба постійно охороняти, оберігати від ударів і всіх випадковостей , які можуть виникнути на життєвому шляху. Батьки та близькі родичі не дозволяють дитині виконувати певні справи самостійно, брати в руки небезпечні предмети і маніпулювати ними. В результаті пізнавальна активність розвивається по шляху помилкової.

Тому потрібно об'єднувати зусилля з боку тифлопедагогів і батьків, щоб подолати всі труднощі в процесі санітарно-гігієнічного виховання дитини.

В одних сім'ях батьки прагнуть виконувати за дитину всі, навіть ті дії , які цілком йому доступні. Дитина постійно чує: «Ой , обережно ! », « Мамочка тобі подасть, зробить сама » і т. д. Через якийсь проміжок часу дитина вже переконана в тому, що навколишній світ є чимось страшним і небезпечним. Свою роль такі батьки бачать в « служінні нещасній дитині». Дана позиція значно ускладнює розвиток дитини з порушенням зору, обумовлює формування негативних якостей особистості, не сприяє вихованню у нього пізнавальної активності.

Інша група батьків негативно ставиться до сліпої або слабозорої дитини. Вони соромляться і навіть соромляться своєї дитини, намагаються приховати її дефект від оточуючих. У результаті посилюється ізоляція дитини від світу нормально бачать людей. Своє завдання такі батьки бачать лише в тому , щоб забезпечити дитині необхідну допомогу для підтримки життя, вони не вірять у його можливість стати розвиненою особистістю.

Цілком зрозуміла непідготовленість батьків до виховання сліпої дитини призводить до того, що більшість з них сприймають глибоке порушення зору малюка односторонньо, як хворобу. Це правильно лише частково. Якщо виходити з того , що зоровий дефект - це хвороба , то доведеться визнати, що головне завдання батьків полягає в пошуках шляхів лікування хвороби дитини, а не в тому, щоб підготувати її до самостійного життя в соціумі.

Зустрічається і третя група батьків, готових повірити і довірити дитині робити все самостійно, своє завдання батьки бачать у створенні умов і передумов для одностороннього розвитку психічних процесів і здібностей.

Аналіз життя сімей, де ростуть і виховуються діти з порушенням зору, показує, що, незважаючи на різні позиції, є щось спільне, характерне в поглядах батьків усіх груп : сліпі та слабозорі діти займають особливе становище в сім'ї. Ставлення до цих дітей проявляється в сентиментальному детоцентризму, що може призвести згодом до соціальної і психічної залежності від оточуючих. Але це не вина, а біда батьків дітей з порушенням зору. Досвід попередньої життя не готує ні мати, ні батька ( у переважній більшості) до адекватного відношенню до сліпої або слабозорої дитини, і батьки не знають, як її навчити правильно доглядати за собою і т.д. Вона для них - « суцільний знак питання».

Навіть ті батьки, які виявляють активність в отриманні необхідної інформації про розвиток дитини з порушенням зору, не завжди можуть знайти цю інформацію, саме тому необхідною і вкрай важливою є співпраця дітей, батьків та педагогів.



ВИСНОВОК

Здоров'я дітей з порушеннями зору соціально обумовлено і залежить не тільки від таких факторів , як стан навколишнього середовища , здоров'я батьків і спадковість, а й умови життя і виховання дитини в сім'ї, в освітньому закладі. Значущими чинниками, що формують здоров'я дітей, є система виховання і навчання , включаючи санітарно-гігієнічне виховання. Починати формувати здоров'я та гігієнічні навички потрібно в дитинстві, коли найбільш міцно закладається досвід оздоровлення, коли стимулом є природна цікавість дитини, бажання все дізнатися і все спробувати.

Необхідно виділити дві оздоровчо - розвиваючі лінії рекомендовані в навчально-виховному - це розвиваючі форми оздоровчої роботи , залучення дітей до фізичної культури і т.д.

Метою успішної роботи педагога можна назвати успішність створення медико-психологічних , соціально-педагогічних умов, формування гігієнічної культури дитини в рамках шкільної програми, що передбачають вирішення наступних завдань:

1. Зміцнення здоров'я дитини, вдосконалення його душевного розвитку і захисних властивостей, поліпшення органічної та розумової працездатності.

2. Виховання у дітей особистої фізичної культури, озброєння початковими знаннями, самостійними вміннями та навичками, розвиток потреби у фізичному вдосконаленні, вихованні почуття турботи про своє здоров'я і звички до здорового способу життя.

3. Забезпечення душевного і психологічного благополуччя , комфортного стану, розширення можливостей дитини в освоєнні навколишнього світу. Навчально-виховний процес будується на основі психодіагностики, та психокорекції.

Завданнями гігієнічного виховання школярів є виховання культури здоров'я і звичок здорового способу життя , формування системи понять, спрямованих на усвідомлення дитиною свого "Я ", можливостей свого організму , залежності його здоров'я від дій, вчинків, звичок. Ці завдання реалізуються під час проведення занять, бесід, рухливих ігор, дослідницької роботи на основі спокійних, доброзичливих взаємин.

Форми роботи варіюються : проводяться вікторини , екскурсії на природу, долучаються до роботи батьки. Одним з основних компонентів гігієнічного освіти є комфортність у спілкуванні дитини і педагога, творча співдружність дітей і педагогів у знаходженні шляхів вирішення проблеми, пізнання через гру, рішення проблемно-творчих завдань різного рівня складності, що спирається на досвід самопізнання. У ході заняття діти набувають основи медичних знань. Формування умінь і навичок в загартовуванні свого організму, здатності протистояти своїм захворюванням і дефекту[14, С. 82 - 83].

Основне завдання гігієни - такий режим праці та відпочинку школярів, при якому у дітей зберігається висока працездатність протягом усього періоду. Вирішити це завдання неможливо без правильної організації умов зовнішнього середовища , бо на здоров'я , а як наслідок і на працездатність школярів великий вплив робить гігієнічний стан навчальних приміщень. Мікрокліматичні параметри кабінетів і майстерень повинні забезпечувати адекватність терморегуляції в організмі , газовий склад повітря - нормальну оксигенацію тканин, освітленість - оптимальне функціонування зорової системи.

Оптимальні умови повітряного середовища - важливий фактор збереження здоров'я і працездатності людини. У процесі роботи з дітьми молодшого шкільного віку необхідно дотримуватися деяких правил і рекомендації провідних педагогів у галузі гігієнічного виховання:

1. Рекомендується проводити виховання в рамках шкільної програми, відповідно до закладених в неї методики розвитку і закріплення гігієнічних навичок.

...