Інтерактивні методи навчання іноземній мові у школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

У курсовій роботі визначено сутність та специфіку інтерактивних методів навчання іноземній мові у школі. На основі вивчених джерел з проблеми дослідження було визначено сутність інтерактивних методів, яка полягає в організації педагогом за домопогою певної системи способів, методів, прийомів навчального процесу спрямованого на встановлення паритетних відносин між педагогом та учнем, багатосторонню комунікацію,конструювання знань учнів, використання самоочінювання, активність всіх учнів. У контексті заявленої проблеми було визначено сутність інтерактивних методів в навчанні іноземній мові,методи інтерактивного навчання,переваги інтерактивного навчання над традиційними методами.

Ключові слова: інтерактивні методи, процес навчання, самооцінювання, активність учнів, підхід до навчання.

Resumen

En el trabajo de curso estбn determinadas la esencia y especifidad de los mйtodos interactivos en la enseсanza del idioma extratranjero en la escuela.Sobre la base de las fuentes estudiadas del problema de la investigaciуn se ha determinada la esencia de los mйtodos interactivos,que consiste en la organizaciуn por el pedagogo un sistema de modos, mйtodos,procedimientos, destinados a establecer una relaciуn paritaria entre el profesor y el alumno, comunicaciуn multilateral,actividad de todos los alumnos.En el contexto del problema fueron identificados la naturaleza de mйtodos interactivos en la enseсanza de lenguas extranjeras, los mйtodos interactivos,las ventajas de la ensaсanza interactiva comparando con la tradicional.

Palabras clave: mйtodos interactivos, proceso de aprendizaje, evoluciуn propia de los alumnos, actividad de todos los alumnos, modo del aprendizaje.

Зміст

Анотація

Resumen

Вступ

Розділ 1. Інтерактивне навчання як дидактична проблема

1.1 Характеристика методичних підходів навчання іноземній мові

1.2 Суть та мета інтерактивного навчання

Розділ 2. Технологія інтерактивного навчання іноземній мові

2.1 Методи та підходи інтерактивного навчання іноземній мові

2.2 Переваги інтерактивних методів у процесі навчання іноземній мові

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Глобальні зміни, що відбулися в Україні протягом останніх 10-15 років: здобуття державної незалежності, становлення ринкової економіки, демократизація суспільства - стали реальним підґрунтям для подальшого вступу нашої країни до суспільства нового типу. Активність, самостійність, творчість, здатність адаптуватися до стрімких змін у світі - ці риси особистості стають найважливішими на сучасному етапі історичного розвитку. Їх формування вимагає нових підходів до процесу навчання, оновлення форм організації навчально-виховного процесу. Традиційна система освіти потребує серйозних змін. Саме тому інтерактивні методи навчання є особливо актуальними в наш час.

Від сучасного навчального закладу вимагається запровадження нових підходів до навчання, що забезпечують розвиток комунікативних, творчих і професійних компетенцій та стимулюють потребу учня у самоосвіті на основі змісту та організації навчального процесу. Метою навчання іноземним мовам у середніх навчальних закладах є формування комунікативної компетенції шляхом розвитку та вдосконалення усіх видів мовленнєвої діяльності: читання, говоріння, письма та аудіювання.

Однією з перепон, яка стоїть на шляху успішного оволодіння іноземною мовою в середньому навчальному закладі, є недостатня, а інколи й відверто низька мотивація учнів до вивчення мови. Саме тому особливий інтерес представляють інтерактивні технології, метою яких є створення комфортних умов навчання, за яких кожен відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність. В основу такого навчального процесу закладено співробітництво і продуктивне спілкування, спрямоване на спільне розв'язання проблем, формування здібностей виділяти головне, ставити цілі, планувати діяльність, розподіляти функції, відповідальність, критично міркувати, досягати значимих результатів. Тому, на нашу думку, потрібно більше активізувати процес навчання, використовуючи відповідні інтерактивні методи навчання.

Мета роботи: теоретично обґрунтувати сутність та специфіку інтерактивних методів навчання іноземній мові у школі .

Завдання курсової роботи:

ь вивчити джерела з проблеми дослідження;

ь визначити сутність інтерактивних методів в навчанні іноземній мові;

ь схарактеризувати методи інтерактивного навчання іноземній мові;

ь встановити переваги інтерактивного навчання над традиційними методами.

Об'єкт дослідження даної роботи: методи навчання іноземній мові у школі.

Предмет дослідження: інтерактивні методи навчання іноземній мові у школі.

Курсова робота складається зі змісту, вступу, 2 розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел з 23 найменувань.

Розділ 1. Інтерактивне навчання як дидактична проблема

1.1 Характеристика методичних підходів навчання іноземній мові

Термін «метод» має різне тлумачення,тому класифікація методів навчання викликає певні труднощі, тому що в основі їх назв лежать найрізноманітніші ознаки. В залежності від того, який аспект мови переважає у навчанні, метод має назву граматичного чи лексичного. Згідно з тією роллю, яку відіграють рідна мова та переклад у процесі навчання іноземних мов, методи діляться на перекладні та безперекладні (прямі) [17, 30].

Назва методу може бути зумовлена видом мовленнєвої діяльності, що складає мету навчання, у зв'язку з чим розрізняють усний метод та метод навчання читання. У назві методу може відбиватися спосіб розкриття значень іншомовних слів: прямий (безперекладний) і непрямий (перекладний), а також головний канал надходження іншомовної інформації: візуальний, аудіовізуальний; зв'язок методу навчання з психічними процесами оволодіння іноземною мовою: свідомий та інтуїтивний, штучний та природний. Відомі методи, які були названі іменами їх авторів -- методи Берліца. Гуена, Пальмера, Уеста, Фріза, Ладо, Лозанова, а також методи, в яких зафіксовано фактор часу: короткочасний, інтенсивний або певні психологічні феномени: методи релаксопедії, гіпнопедії, сугестопедії, активізації резервних можливостей особистості. В залежності від способів організації матеріалу та використання специфічних допоміжних засобів методи мають також відповідні-назви: метод програмованого навчання, метод з використанням ЕОМ, інтерактивні методи навчання.

Історія методики навчання іноземних мов завжди була орієнтована на пошуки найбільш раціонального методу навчання. Вважається, що найдревнішим був натуральний метод, згідно з яким іноземна мова засвоювалась так, як дитина засвоює рідну мову -- шляхом наслідування (імітації) готових зразків, багаторазового повторення їх та відтворення нового матеріалу по аналогії з вивченим.

Кожен метод має властиві йому позитивні та негативні сторони і за певних умов має свою об'єктивну цінність. Проте у всі часи методи, що використовувались в різних навчальних закладах, перебували в найбезпосереднішій залежності від суспільних вимог , які впливають на мету і зміст навчання іноземних мов і навіть на вибір тієї чи іншої мови.

Перекладні методи. Перекладні методи поділялись на граматико-перекладний та лексико (текстуально)- перекладний в залежності від того, який мовний аспект -- граматика чи лексика -- знаходився у центрі уваги при вивченні іноземної мови шляхом перекладу текстів на рідну мову.

Граматико-перекладний метод. Застосування граматико-перекладного методу протягом довгого періоду пояснюється традиціями, успадкованими від латинських шкіл, формальними загальноосвітніми цілями навчання, не пов'язаними з реальним іншомовним спілкуванням, можливістю використовувати малокваліфікованих викладачів.

Лінгвістичну основу граматико-перекладного методу складали ідеї порівняльного мовознавства, згідно з якими мови не відрізняються у своїй основі і їх елементи можуть взаємно замінюватись. Так, відомий німецький лінгвіст В. Гумбольдт вважав, що метою викладання мови є повідомлення знань про її загальну структуру. Порівняльно-історичне мовознавство не мало значного впливу на методи викладання живих мов, оскільки свою увагу воно зосереджувало на стародавніх мовах, вважаючи їх вершиною мовного розвитку.

Метою навчання в межах граматико-перекладного методу є навчання читання та перекладу текстів, переважно художніх, на рідну мову. В цьому вбачається загальноосвітня мета вивчення іноземної мови, а саме: розвиток логічного мислення учнів за допомогою граматичних вправ. У названих перекладних методах чітко виступає як основа навчання, так і основні засоби навчання: у граматико-перекладному методі -- вивчення граматики та дослівний переклад, в текстуально-лексико-перекладному -- вивчення мови на зв'язних, здебільшого оригінальних текстах шляхом перекладу їх на рідну мову.

Найбільш відомими представниками текстуально-перекладного методу були Ж. Жакото (Франція), Д. Гамільтон (Англія),А.Шаванн (Швейцарія) [18, 12].

Основні принципи перекладних методів навчання іноземних мов:

1) писемне мовлення, яке представляє справжню мову, як основа навчання-розмовна мова вважалася на той час відхиленням від існуючої норми;

2) синтез і дедукція як найголовніші процеси логічного мислення, що зумовлюють заучування граматичних правил та слів і складання на їх основі речень, -- у граматико-перекладному методі, а також аналіз як провідний процес логічного мислення і відповідно аналіз та дослівний переклад зв'язних оригінальних текстів -- в текстуально-перекладному методі;

3) засвоєння мовного матеріалу шляхом перекладу та механічного заучування, а також застосування аналогії (в текстуально-перекладному методі), тобто на базі рідної мови.

Головними досягненнями перекладних методів є деякі прийоми роботи з текстом (аналіз та переклад важких місць, пошук у тексті вивченого лексичного та граматичного матеріалу, встановлення різноманітних аналогій з рідною мовою і т. ін.). які використовуються в навчанні і в наш час. Проте перші в історії методики перекладні методи мали серйозні недоліки. Вони були погано орієнтовані на оволодіння мовою як засобом спілкування, навіть у плані навчання читання. Основною їх метою було одержання загальної освіти, яку розуміли як розвиток логічного мислення в результаті вивчення граматики або як загальний розвиток шляхом читання та перекладу текстів. Характерним для цих методів був відрив форми від змісту. Так, при граматико-перекладному методі в деяких підручниках для вправ навмисно підбирались зовсім не пов'язані одне з одним речення, щоб не відволікати увагу учнів від форми, яка в мові визнавалась єдиним об'єктом вивчення. Це нерідко призводило до перекручування змісту та порушення норм рідної мови. В межах текстуально-перекладного методу нерідко використовувались зв'язні тексти хрестоматійного характеру та оригінальні тексти художньої літератури, недоступні для сприймання та розуміння учнів. І, нарешті, вивчення мов будувалося на основі ототожнення граматики та логіки, визнання ідеалом мертвих мов, а також ігнорування специфічних рис живих мов, особливо їх фонетичного аспекту [18, 13].

Прямі методи. В надрах перекладних методів як їх антипод і противник зароджуються прямі методи, в яких на перший план висуваються практичні цілі, і, перш за все, -- навчання усного мовлення. У зв'язку з суспільними вимогами в нових соціально-економічних умовах іноземні мови, які раніше вивчали лише представники заможних верств населення, головним чином дворянство, стали надбанням середнього прошарку.

Основні положення прямих методів можна сформулювати таким чином: в основі навчання іноземних мов лежать ті ж процеси, що й при оволодінні рідною мовою; головну роль у мовленнєвій діяльності відіграють пам'ять та відчуття, а не мислення.

Метою навчання є практичне володіння іноземною мовою, під яким розуміли оволодіння усним мовленням. Це призвело до того, що до теперішнього часу збереглось і має місце невиправдане ототожнювання практичного володіння іноземною мовою виключно з усним мовленням.

Відмічаючи негативну роль рідної мови, прихильники прямих методів прагнули виключити рідну мову при навчанні іноземної, застосовували одномовні способи семантизації мовного матеріалу, намагаючись встановити "прямі" зв'язки слова й поняття, що знайшло відображення в самій назві методів.

Прямі методи мали багато позитивного, а використані в них прийоми та засоби навчання увійшли до арсеналу сучасних технологій. Основною заслугою представників прямих методів є те, що вони віддали перевагу живій розмовній мові і розробили методику навчання усного мовлення. Навчання за цими методами відбувалось в атмосфері іноземної мови на відміну від занять за граматико-перекладним методом, на яких мали місце "розмови про іноземну мову на рідній мові" [18, 14].

До недоліків прямих методів можна віднести безпідставність повного виключення рідної мови з процесу навчання. Незважаючи на всі зусилля викладача, учні мимовільно, особливо на перших порах, намагаються встановити у своїй свідомості зв'язки між словами рідної мови та іноземної. Сучасна практика синхронного перекладу остаточно спростувала тезу прихильників прямих методів про неможливість власне перекладу. Недоліком прямих методів є повне заперечення ролі граматики, або ж виключно індуктивне її засвоєння: поступове накопичення мовних фактів у процесі мовлення. Однак такий шлях вивчення граматики, характерний для засвоєння рідної мови, потребує більших затрат часу і позбавляє учнів можливості зіставляти іншомовні форми з уже відомими формами рідної мови. Інакше кажучи, граматика неначе підпорядковується лексиці, розчиняється в ній, тому що саме лексиці відводиться головна роль в усно мовленнєвому спілкуванні як меті навчання за прямими методами.

Комунікативний підхід орієнтований на організацію процесу навчання, адекватного процесу реального спілкування завдяки моделюванню основних закономірностей мовленнєвого спілкування (в інтерпретації Ю. І. Пассова), а саме:

1) діяльнісний характер мовленнєвого спілкування, що втілюється в комунікативній поведінці вчителя як учасника процесу спілкування та навчання, і в комунікативно вмотивованій, активній поведінці учня як суб'єкта спілкування та навчання;

2) предметність процесу комунікації, яка має бути змодельована обмеженим, але точно визначеним набором предметів обговорення (тем, проблем, подій і т.ін.);

3) ситуації спілкування, що моделюються, як найтиповіші варіанти стосунків учнів між собою;

4) мовленнєві засоби, які забезпечують процес спілкування та навчання в даних ситуаціях.

Відповідно Ю. І. Пассов висуває принципи комунікативного методу:

1) мовленнєва спрямованість навчального процесу, яка полягає не стільки в тому, що ставиться мовленнєва практична мета (це характерно для багатьох інших методів), скільки в тому, що шляхом до цієї мети є саме практичне користування іноземною мовою;

2) індивідуалізація при керівній ролі її особистісного аспекту як головного засобу створення мотивації та активності учнів з урахуванням їх життєвого досвіду, контексту діяльності, сфери інтересів, емоційної сфери і статусу конкретної особистості в колективі;

3) функціональність, яка забезпечує відбір іншомовного матеріалу, адекватного процесу комунікації;

4) ситуативність, що розглядається як засіб мовленнєвої стимуляції і як умова розвитку мовленнєвих навичок; при цьому під "ситуацією" розуміють систему взаємовідносин співрозмовників, яка відбивається в їх свідомості;

5) новизна, яка проявляється в постійній зміні предмета розмови, обставин, завдань та ін. [18, 15]

У процесі навчання за комунікативним методом учні набувають комунікативної компетенції -- здатності користуватись мовою залежно від конкретної ситуації. Вони навчаються комунікації у процесі самої комунікації. Відповідно усі вправи та завдання повинні бути комунікативне виправданими дефіцитом інформації, вибором та реакцією. Найважливішою характеристикою комунікативного підходу є використання автентичних матеріалів, тобто таких, які реально використовуються носіями мови. Мовленнєва взаємодія учнів інколи, хоч і далеко не завжди, проходить за співучастю викладача в найрізноманітніших формах: парах, тріадах, невеликих групах, з усією групою. З самого початку учні оволодівають усіма чотирма видами мовленнєвої діяльності на понад фразовому і текстовому рівнях при обмеженому використанні рідної мови. Об'єктом оцінки є не тільки правильність, але й швидкість усного мовлення та читання.

1.2 Суть та мета інтерактивного навчання

У Державному стандарті початкової загальної освіти зазначено, що поряд із функціональною підготовкою за роки початкової освіти діти мають набути достатнього особистого досвіду культури спілкування та співпраці в різних видах діяльності, самовираження у творчих видах завдань.

Реалізація поставленої мети неможлива без використання особисто зорієнтованих сучасних освітніх технологій, які передбачають демократизацію, гуманізацію освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня.

Проголошення принципів особистісно-зорієнтованого навчання, на жаль, на практиці обмежується етико-гуманістичним аспектом спілкування вчителя та учня. Постає питання про подолання суперечностей між розумінням педагогами важливості гуманізації та реальною готовністю до здійснення цієї мети, визнанням необхідності впровадження особисто зорієнтованих технологій і неспроможністю їх практичного втілення. Отже, необхідним є введення в навчальний процес таких моделей навчання, які органічно поєднуються із традиційними формами та методами, легко застосовуються на різних етапах уроку [9, 32].

Розв'язання поставленої задачі - завдання інтерактивних технологій, що передбачають навчальний процес за умови активної взаємодії всіх учнів у ході уроку в малих групах, де відбувається розподіл ролей, чітке виконання обов'язків учасників. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими спрямовує діяльність груп.

Термін «інтерактивний» (з англійської inter -- взаємний, akt -- діяти) означає здатний до взаємних дій, діалогу. Термін ''інтерактивна педагогіка” відносно новий: до наукового обігу його ввів у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. У своїх дослідженнях він визначив мету інтерактивного процесу -- це зміна і поліпшення моделей поведінки його учасників [3].

Інтерактивне навчання -- це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності учнів, яка має на меті створення комфортних умов навчання, за яких кожний учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Це співнавчання, взаємонавчання, де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують із приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють [11, 48].

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблеми на основі аналізу обставин і відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Метою такого навчання є розвиток особистості учня, насамперед, різноманітних форм мислення кожного учня у процесі засвоєння знань, а визначення конкретних цілей і завдань навчання розглядається як цілісна взаємодія всіх учасників навчально-виховного процесу, в якому учні виступають суб'єктами учіння, спілкування та організації[12, 5].

Навчальна взаємодія має суб'єкт-суб'єктний характер. Учитель віддає перевагу не інформаційно-контролюючій функції, а організаційно-стимулюючій, культивує демократичний стиль керування, підтримує ініціативу учнів та має установку на співпрацю та солідарну відповідальність за її результати. Новий тип навчання сприяє переосмисленню самоцінності знань як головного показника освіченості людини -- вони перетворюються на засіб розвитку особистості учнів. Зростає роль уміння добувати і узагальнювати інформацію з різних джерел. Реалії сьогодення вимагають від учнів критичного мислення, вміння формувати власні погляди та думки, засвоювати демократичні цінності і керуватися ними в суспільному та повсякденному житті. Основою до формування творчої особистості є застосування у навчально-виховному процесі інтерактивних технологій навчання, що активізує діяльність учнів, розвиває їх творче мислення, вміння спілкуватися, розмірковувати і приймати рішення.

Стратегія інтерактивного навчання полягає в організації педагогом за допомогою певної системи способів, методів, прийомів навчального процесу спрямованого на:

o Паритетні відносини педагога та учня;

o Багатосторонню комунікацію;

o Конструювання знань учнів;

o Використання самооцінювання;

o Активність учня [17, 32].

В контексті інтерактивного навчання знання набувають іншої форми. З одного боку вони являють собою інформацію про оточуючий світ, але особливість цієї інформації в тому, що учень отримує її не у вигляді готової системи від педагога, а в процесі власної активності. Також, в процесі взаємодії з іншими учнями та педагогом на уроці учень засвоює різні види здобуття інформації.

Організовуючи навчальний процес, педагог традиційної школи перш за все звертає увагу на власну діяльність на уроці, а учень виступає у ролі пасивного слухача, якому іноді надається можливість вербалізувати свої знання [3, 5].

Інтерактивне навчання активним учасником бачить учня. На думку К.Н. Венцеля, дуже важливо щоб «висловлювались, показували, розповідали, запитували самі діти, щоб педагогу доводилося більше їх слухати... щоб діти були весь час активними » [4, 28]. Щоб підтвердити ефективність такого методу, можна звернутися до «Піраміди запам'ятовування». Вона доводить, що чим більша участь учня в процесі навчання, тим більше інформації ним засвоюється. інтерактивний навчання дидактичний іноземний

Методи інтерактивного навчання пропонують нову форму комунікації на уроці, яку можна зобразити у такій моделі:

Рис. 1.1 Модель багатосторонньої комунікації: А - педагог; Е, С, Б, Д, К - учні.

З даної схеми видно, що педагог не домінує над учнями, а стає учасником навчальної діяльності разом з ними. Педагог виражає лише основні положення теми, організує її активне обговорення. Такий метод багатосторонньої комунікації дозволяє включати в процес навчання всіх учнів. Під час такого уроку учні можуть поділитися своїми думками, враженнями в рамках теми, розповісти свої власні висновки, вислухати точку зору не лише педагога, а й однокласників.

В процесі інтерактивного навчання відносини між учнями будуються на принципі кооперативності, який сприяє не лише ефективному засвоєнню знань, але й розвитку навичок соціальної взаємодії: робота в групі, вирішення конфліктів, пояснення своєї позиції [8, 13].

Принципами інтерактивного підходу до навчання іноземної мови є :

· Спілкування іноземною мовою з метою сприйняття та продукування аутентичної інформації, цікавої для всіх учасників, в ситуації, важливій для всіх;

· Спільна діяльність характеризується взаємозв'язком 3 об'єктів: мовця, реципієнта та ситуативного контексту;

· Зміна традиційної ролі педагога, перехід до демократичного стилю спілкування;

· Рефлективність навчання, свідоме та критичне осмислення дії, її мотивів та якості як з боку педагога, так і з боку учнів [19, 25].

При цьому ефективність процесу навчання залежить від таких факторів:

· Комплексного підходу на комунікативно-ситуативній основі, що передбачає використання комплексу комунікативних ситуацій, спрямованих на розвиток мовлення. При цьому уроки іноземної мови не поділяються за аспектами, а є комплексними [13, 5].

· Використання принципу проблемності в навчанні означає, що знання не даються у завершеному вигляді лише для запам'ятовування, а в динаміці переходу від незнання до знання, при активній участі всіх учнів у здобутті знань. Даний принцип підвищує навчальну мотивацію і дає можливість проявити розумову самостійність та ініціативу.

· Принцип варіативності режиму роботи, що передбачає поєднання класної та домашньої роботи.

· Поєднуючи принцип диференційного підходу з принципом урахування індивідуальних особливостей, педагог стає більш вільним у виборі методичних прийомів та стимулів до навчання, здатних підтримувати мотивацію та розумову активність учнів протягом всього періоду навчання [5, 41].

Розділ 2. Технологія інтерактивного навчання іноземній мові

2.1 Методи та підходи інтерактивного навчання іноземній мові

Основними складовими інтерактивних уроків є інтерактивні вправи і завдання. Принципова відмінність інтерактивних вправ і завдань від звичайних в тому, що в ході їх виконання і не стільки закріплюється вже вивчений матеріал, скільки вивчається новий [23, 9].

До того ж інтерактивні вправи і завдання розраховані на так звані інтерактивні підходи. У сучасній педагогіці накопичений багатий арсенал інтерактивних підходів, серед яких:

· Творчі завдання;

· Робота в малих групах;

· Повчальні ігри (рольові ігри, імітації, ділові і освітні ігри);

· Використання суспільних ресурсів (запрошення фахівця, екскурсії);

· Соціальні проекти і інші позаудиторні методи навчання (соціальні проекти, змагання, радіо і газети, фільми, спектаклі, виставки, вистави, пісні і казки);

· Розминки;

· Вивчення і закріплення нового матеріалу (інтерактивна лекція, робота з наочними посібниками, відео- і аудіоматеріалами, «учень в ролі вчителя», «кожен учить кожного»);

· Обговорення складних і дискусійних питань і проблем («Дискусія в стилі телевізійного струм-шоу», дебати, симпозіум);

· Вирішення проблем («Дерево рішень», «Мозковий штурм», «Аналіз казусів») [10, 12].

Під творчими завданнями ми розуміємо такі завдання, які вимагають від учнів не простого відтворення інформації, а творчості, оскільки завдання містять більший або менший елемент невідомості і мають, як правило, декілька підходів. Творче завдання складає зміст, основу будь-якого інтерактивного методу. Довкола нього створюється атмосфера відвертості, пошуку. Творче завдання (особливо практичне і близьке до життя того учня) додає сенс навчанню, мотивує учня. Вибір творчого завдання сам по собі є творчим завданням для педагога, оскільки потрібно знайти таке завдання, яке відповідало б наступним критеріям: не має однозначної і односкладової відповіді або рішення [10, 14].

Робота в малих групах -- це одна з найпопулярніших стратегій, оскільки вона дає учням (у тому числі і сором'язливим) можливість брати участь в роботі, практикувати навички співпраці, міжособового спілкування (зокрема, уміння активно слухати, виробляти загальну думку). Все це часто буває неможливо у великому колективі. Праця в малій групі -- не від'ємна частина багатьох інтерактивних методів, наприклад таких, як мозаїка, дебати. В той же час робота в малих групах вимагає багато часу, цією стратегією не можна зловживати. Групову роботу слід використовувати, коли потрібно вирішити проблему, яку учні не можуть вирішити самостійно [10, 16].

Існує безліч способів розподілу учнів по учбових групах. Можливо заздалегідь скласти список груп і вивісити його, вказавши місце збору кожної групи. В цьому випадку вчитель контролюєте склад групи. Найбільш простий спосіб довільного розподілу -- попросити що вчаться розрахуватися "на першо-другий..." по числу груп. Ще один спосіб -- по позиції (або по бажанню) учнів. Збереження стабільного складу групи протягом достатньо довгого часу сприяє досягненню учнями майстерності в груповій роботі. В той же час зміна складу групи дозволяє попрацювати з різними людьми і взнати їх. Слід розподіляти ролі усередині груп. Учні можуть виконувати наступні ролі: фасилітатор (посередник -- організатор діяльності групи); реєстратор (записує результати роботи); доповідач (докладає результати роботи групи всьому класу); журналіст (ставить уточнюючі питання, які допомагають групі краще виконати завдання, наприклад ті питання, які могла б задати інша сторона в дискусії); активний слухач (прагне переказати своїми словами те, про що тільки що говорив хто-небудь з членів групи, допомагаючи сформулювати думку); спостерігач ( аналізує ефективність роботи групи і може виставляти оцінки або бали кожному учасникові групи); хронометрист (стежить за часом, відпущеним на виконання завдання) [6, 14].

Можливі і інші ролі. Розподіл ролей дозволяє кожному учасникові групи активно включитися в роботу. Якщо група зберігає стабільний склад впродовж довгого часу, що вчаться слід міняти ролями.

Назви інших підходів говорять самі за себе. Нижче приблизно приведена одна з найпоширеніших структур інтерактивного уроку, названа схемою Колба(теорія фахівця з психології вчення дорослих Девіда Колба, присвячена поетапному формуванню розумових дій, яка в різних варіаціях широко застосовується в ході інтерактивних уроків):

1. Мотивація і оголошення нової теми -- 10% часу від загальної тривалості уроку;

2. Закріплення (повторення) пройденого -- 20% часу від загальної тривалості уроку;

3. Вивчення нового матеріалу -- 50% часу від загальної тривалості уроку;

4. Оцінювання -- 10% часу від загальної тривалості уроку;

5. Підведення підсумків уроку (дебріфінг, рефлексія) -- 10% часу від загальної тривалості уроку.

Розподіл в даній схемі можна розглядати умовним, вчитель може на свій розсуд і залежно від особливостей уроку подовжувати або укорочувати ті або інші етапи уроку, проте бажано, щоб всі перераховані якісні етапи уроку зберігалися. Пояснимо кожен якісний етап уроку більш розгорнуто: Мотивація -- початковий етап уроку, покликаний сконцентрувати увагу учнів на матеріалі, що вивчається, зацікавити їх, показати необхідність або користь навчання. Від мотивації багато в чому залежить ефективність засвоєння учнями учбового матеріалу.

Закріплення -- важливий етап уроку, що не лише підвищує ефективність засвоєння матеріалу в цілому, зацікавленість учнів, але і формує в свідомості учнів послідовну логічну структуру знань і методів, вживаних в даному предметі, а не розрізнений розсип відомостей.

Вивчення основного матеріалу -- головний цільовий етап уроку, на якому учні безпосередньо отримують нові знання. На цьому етапі, як вже було сказано вище, вчителем мають бути підібрані завдання, при виконанні яких учні отримують необхідні знання, навички та уміння.

Оцінювання -- важливий стимулюючий компонент уроку. Оцінювання має бути гнучким, наочним, неупередженим і справедливим. Лише в цьому випадку воно діятиме, як стимулятор, інакше -- воно може послужити основною причиною відторгнення від предмету і зниження зацікавленості, тому тут треба бути особливо обережним, застосовувати методи колективного оцінювання, самооцінювання, командного оцінювання тощо. Найбільш поширений спосіб оцінювання на інтерактивних уроках -- набір балів і командне оцінювання.

Дебріфінг -- підведення підсумків уроку. Завершальний етап уроку, на якому зазвичай вчитель запитує, що сподобалося на уроці, що -- ні, збирає побажання, зауваження, і у результаті узагальнює пройдене і спонукає до подальшого самостійного та більш глибокого вивчення матеріалу .

Для ефективного застосування методів інтерактивного навчання, у тому числі й для того, щоб охопити весь необхідний об'єм матеріалу та глибоко його вивчити, педагог повинен ретельно планувати свою роботу:

* використовувати такі інтерактивні методи, які були б адекватними віку учнів та їх досвіду роботи з даними методами;

* дати завдання для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;

* відібрати для заняття таку інтерактивну вправу, яка давала б учневі "ключ" до опанування теми;

* протягом самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно виконали його;

* враховувати темп роботи кожного учня та його здібності;

* на одному занятті використовувати одну-дві (максимум) інтерактивні вправи, а не калейдоскоп методів інтерактивного навчання;

* провести обговорення за підсумками виконання інтерактивної вправи, у тому числі актуалізуючи раніше вивчений матеріал; можливо акцентувати увагу і на іншому матеріалі теми, прямо не згаданому в інтерактивній вправі;

* проводити експрес-опитування, самостійні домашні роботи по різних темах, яких не торкнулися інтерактивні завдання [17, 33].

Для здійснення контролю над ходом процесу навчання викладач також повинен глибоко вивчити матеріал ( у тому числі додатковий), ретельно планувати та розробляти зміст і хід заняття, ролі учасників,

підготувати питання та можливі відповіді, мотивувати учнів до вивчення конкретної теми шляхом відбору найцікавіших проблем, передбачити різні прийоми для залучення та активізації уваги учнів.

Визначивши цілі, зміст навчання та форми організації навчання, можна перейти до вибору адекватних методів навчання, які розуміються як способи включення студентів в спільну з викладачем діяльність по досягненню головної мети - формуванню цілісної професійної діяльності майбутніх фахівців. Вибір методів інтерактивного навчання визначається конкретними умовами навчання та особливостями контингенту учнів.

Те ж саме стосується й засобів навчання, будь то навчальний посібник, аудіовізуальний засіб або комп'ютер.

Саме від особистого досвіду та майстерності викладача залежить хід і результат заняття. Тільки від його розуміння ситуації, його уміння використовувати її на користь досягнення дидактичної мети заняття залежить, буде воно ефективним чи ні.

Найбільш складне в процесі розробки -- придумати ключову, продуктивну ідею. Спосіб вирішення цієї проблеми у кожного свій. Зазвичай використовується два підходи. Перший -- моделювання реальної виробничої діяльності або її елементів, виявлення істотних зв'язків, визначення рольових функцій і т.д. Другою -- пошук прототипу та його адаптація.

З вищесказаного виходить, що основою успішної розробки заняття є особистий досвід викладача -- розробника [12, 7]. Досягти цього досвіду частково можна в результаті підвищення професійного педагогічного рівня.

Навчальні заняття мають захоплювати учнів, пробуджувати у них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мисленню та діяльності. Ефективність і сила впливу на свідомість учнів у великій мірі залежить від умінь і стилю роботи конкретного викладача.

Класифікувати інтерактивні методи можна по їх провідній функції в педагогічній взаємодії на такі методи:

* створення сприятливої атмосфери, організації комунікації;

* організації обміну видів діяльності;

* організації розумової діяльності;

* організації рефлексивної діяльності [10, 17].

Методи створення сприятливої атмосфери, організації комунікації своєю процесуальною основою мають «комунікативну атаку», здійснювану педагогом на самому початку організовуваної педагогічної взаємодії (на початку уроку, позакласної справи і т. п.) на етапі введення в атмосферу іншомовного спілкування для оперативного включення в спільну роботу кожного учня. Методи цієї групи сприяють самоактуалізації всіх учнів, їх конструктивній адаптації до педагогічної ситуації, що складається. Прикладами таких методів можуть бути: «Алітерація імені» (особливо ефективний при організації знайомства класу або при вивченні теми «Зовнішність і характер людини»), «Заверши фразу», «Комплімент», «Подаруй квітку», «Прогноз погоди».

Методи організації обміну видів діяльності передбачають поєднання індивідуальної і групової спільної роботи учасників педагогічної взаємодії, спільну активність, як викладача, так і студентів. Провідною ознакою цих методів є об'єднання учнів в творчі групи для спільної діяльності як домінуючої умови їх розвитку. Наприклад: «Майстерня майбутнього», «Інтерв'ю», «1*2*4», «Круглий стіл» (при вченні дискусії).

Методи організації розумової діяльності з одного боку, створюють сприятливу атмосферу, сприяють мобілізації творчих інтересів учнів, розвитку їх позитивної мотивації до навчання, з іншої -- стимулюють активну розумову діяльність, виконання учнів різних розумових операцій. Наприклад: «Чотири кути», «Вибір», «Дюжина питань», «Зміна співбесідника» (тренування питань - відповідей).

Методи організації діяльності рефлексії спрямовані на самоаналіз і самооцінку учасниками педагогічної взаємодії, своєї діяльності, її результатів, зазвичай організовуються на завершуючому етапі заняті. Методи цієї групи дозволяють учням і педагогові зафіксувати стан свого розвитку. Наприклад: «Круг рефлексії», «міні-вигадування», «Зарядка», «Ланцюжок побажань», «Заверши фразу».

Технологія інтерактивного навчання може бути технологічною характеристикою окремого уроку ,позакласного заходу. В той же час в інтерактивному режимі можна проводити серію уроків або всі уроки, семінари або заняття по будь-якій навчальній дисципліні. Використання інтерактивних методів в педагогічному процесі спонукає викладача до постійної творчості, вдосконалення, зміни, професійного і особового зростання, розвитку. Адже знайомлячись з тим або іншим інтерактивним методом, викладач визначає його педагогічні можливості, ідентифікує з особливостями учнів, пропонованого вмісту, приміряє до своєї індивідуальності. І ця інноваційна діяльність не залишає педагога, поки він усвідомлює, що інтерактивні методи навчання є дієвим педагогічним засобом, а використання в педагогічному процесі технології інтерактивного навчання -- необхідна умова оптимального розвитку і тих, хто навчається і хто навчає.

Наприклад, під час опрацювання нового тексту на уроці можна застосувати метод «П'ять по п'ять».

Метод «П'ять по п'ять» дозволяє:

* одночасно включити в роботу учнів всієї групи;

* ознайомити з чималим об'ємом учбового матеріалу на заняття;

* розвивати усну мову учнів;

* диференціювати завдання відповідно до рівня підготовленості учнів;

* розвивати уміння працювати з текстом.

Педагог обирає текст і ділить його на декілька (три-шість) приблизно рівних за об'ємом і закінчених за змістом частин. Він ділить учнів на малі групи, кількість яких відповідає числу смислових частин тексту. Число учнів в групах має бути однаковим і не перевищувати шести. Групи розташовуються за окремими столами, кожен учень отримує одну частину тексту. Педагог пропонує протягом 10 хвилин попрацювати над вмістом отриманої частини тексту індивідуально. При роботі над змістом учень повинен уважно прочитати текст, для того, щоб як можна точніше передати його основний зміст іншим учням в довільній формі (складає план, тези і т. п.). Після закінчення роботи вчитель в кожній групі пропонує розрахуватися по порядку і запам'ятати свої номери. Потім утворюються нові групи: перша група формується з перших номерів всіх груп; друга -- з других номерів всіх груп і так далі. Таким чином, групи, що утворилися, складаються з учнів, кожен з яких володіє однією частиною тексту. Вчитель пропонує представити зміст тексту в групі. Робота продовжується близько 15-20 хвилин залежно від об'єму і складності матеріалу.

Після закінчення роботи учні можуть поставити питання один одному, педагог також у формі питань перевіряє, як учні зрозуміли вміст всього тексту. Педагог може зібрати на перевірку зошити, в яких учні фіксували основні тези [11, 50].

2.2 Переваги інтерактивних методів у процесі навчання іноземній мові

Традиційне навчання ставить перед собою мету: передача учневі і засвоєння ним як можна більшого обсягу знань. Педагог передає вже осмислену і диференційовану ним самим інформацію, визначає навички, які необхідні, з його точки зору, виробити в учнів. Завдання учнів - правильно та якомога точніше відтворити знання, створені іншими. Отримані в процесі такого навчання знання носять енциклопедичний характер, є певним об'ємом інформації з різних навчальних предметів , який в свідомості учня існує у вигляді тематичних блоків, що не завжди мають смислові зв'язки [23,10].

Багато педагогів стикаються з проблемою неможливості пов'язати зміст свого предмету із знаннями учнів в інших учбових дисциплінах. І тоді виникає сумнів в тому, наскільки глибоко сталося усвідомлення учнями учбового матеріалу, засвоєння його і використання в ситуаціях, що виходять за рамки школи. Досить складно розвіяти даний сумнів перш за все тому, що як зворотний зв'язок від учня до педагога також виступає процес відтворення учбового матеріалу. Підтвердження вищесказаному - слова

Ш. А. Амонашвілі: «Раніше, в тому далекому минулому, коли я був імперативним вчителем, я не жив зі своїми учнями одним творчим горінням, та і складнощі, з якими вони стикалися, залишалися мені невідомими. Для них я був лише контролер, а вони для мене - правильно або неправильно вирішеними завданнями» [1, 22].

Важливим аспектом інтерактивного навчання є почуття групової належності, що дає слабким, невпевненим у собі учням змогу почувати себе безпечно, вселяє впевненість у можливості подолання труднощів. Коли діти навчаються разом, вони відчувають суттєву емоційну та інтелектуальну підтримку, яка дає можливість вийти далеко за рамки їхнього нинішнього рівня знань і вмінь.

Прийоми, які використовують учителі на інтерактивних уроках, дозволяють подолати індивідуалістську тенденцію до нездорової конкуренції у класних колективах, коли один учень може досягти поставленої мети при умові, що його однокласники зазнають невдачі. Унаслідок учні або ретельно працюють, щоби перемогти інших, або відступають, оскільки не впевнені у своїх силах. У такій ситуації діти розуміють, що їхні успіхи жодною мірою не залежать від діяльності товаришів, отже, зосереджуються винятково на персональному успіху або невдачі.

Під час інтерактивного уроку відбувається співпраця -- спільна діяльність для досягнення загальних цілей, коли учні починають розуміти: вони можуть досягти своїх особистих цілей тільки за умови, що їхні товариші з групи також досягнуть успіху. Успіх кожного -- це успіх групи.

Впровадження інтерактивних технологій потребує від учителя розуміння суті даної моделі навчання, уміння старанно планувати свою роботу, значної кількості часу, особливо на початкових етапах. Слід поступово вводити елементи інтерактивних технологій на окремих уроках, починаючи з найпростіших -- робота в малих групах, парах тощо [12, 7].

З вищезазначеного матеріалу, можна визначити переваги застосування методів інтерактивного навчання:

· підвищення мотивації до здобуття знань;

· активна участь всіх учнів у процесі навчання ,учень не має можливості відсидітися, йому треба думати самому, не покладаючись на інших;

· працюють як слабкі, так і сильні учні.

· з'являється інтерес до матеріалу;

· організовані і включені в роботу всі учні, що добре розвиває усну мову;

· розвивається уміння працювати в групі;

· виробляються комунікативні навички;

· виникає інтерес педагога до власної педагогічної діяльності, тому що такі заняття приносять задоволення таким учням і педагогу, мають віддачу;

· можливість аналізувати свою діяльність;

· можливість враховувати індивідуальні особливості при побудові заняття;

· можливість спостерігати за груповими процесами в групі і проявом індивідуальних особливостей учнів;

· зміна стосунків між суб'єктами учбового процесу. Взаємодія між педагогом і учнями починає будуватися на основі паритетності. Паритетні взаємини передбачають прийняття педагогом активної позиції учня, визнання за ним права на самостійність думок, висловлення думок, відмову від переконання, що існує єдина правильна думка, і вона належить педагогові.

Висновки

Вивчивши наукові джерела з проблеми дослідження, я можу зробити висновок , що метою інтерактивного навчання є розвиток особистості учня, насамперед, -- різноманітних форм мислення кожного учня у процесі засвоєння знань.

Стратегія інтерактивного навчання полягає в організації педагогом за домопогою певної системи способів, методів, прийомів навчального процесу спрямованого на встановлення паритетних відносин між педагогом та учнем, багатосторонню комунікацію,конструювання знань учнів,використання самооцінювання,активність всіх учнів.

В контексті інтерактивного навчання знання набувають іншої форми. З одного боку вони являють собою інформацію про оточуючий світ, але особливість цієї інформації в тому, що учень отримує її не у вигляді готової системи від педагога, а в процесі власної активності. Також, в процесі взаємодії з іншими учнями та педагогом на уроці учень засвоює різні види здобуття інформації.

Специфіка інтерактивного підходу до навчання іноземній мові полягає в тому, що педагог не домінує над учнями, а стає учасником навчальної діяльності разом з ними; спілкування іноземною мовою відбувається з метою сприйняття та продукування аутентичної інформації цікавої для учнів; підвищується мотивація учнів до вивчення матеріалу; метод багатосторонньої комунікації дозволяє включати в процес навчання всіх учнів. Під час уроку учні можуть поділитися своїми думками, враженнями в рамках теми, розповісти свої власні висновки, вислухати точку зору не лише педагога, а й однокласників.

В процесі інтерактивного навчання відносини між учнями будуються на принципі кооперативності, який сприяє не лише ефективному засвоєнню знань, але й розвитку навичок соціальної взаємодії: робота в групі, вирішення конфліктів, пояснення своєї позиції.

У сучасній педагогіці виділяють такі інтерактивні підходи як творчі завдання,робота в малих групах,повчальні ігри ,використання суспільних ресурсів ,соціальні ,розминки,вивчення і закріплення нового матеріалу,обговорення складних і дискусійних питань і проблем.

Однією з найпоширеніших структур інтерактивного уроку є так звана схема Колба, присвячена поетапному формуванню розумових дій, яка в різних варіаціях широко застосовується в ході інтерактивних уроків:

1. Мотивація і оголошення нової теми -- 10% часу від загальної тривалості уроку;

2. Закріплення (повторення) пройденого -- 20% часу від загальної тривалості уроку;

3. Вивчення нового матеріалу -- 50% часу від загальної тривалості уроку;

4. Оцінювання -- 10% часу від загальної тривалості уроку;

5. Підведення підсумків уроку (дебріфінг, рефлексія) -- 10% часу від загальної тривалості уроку.

Класифікувати інтерактивні методи можна по їх провідній функції в педагогічній взаємодії на такі методи:

* створення сприятливої атмосфери, організації комунікації;

* організації обміну видів діяльності;

* організації розумової діяльності;

* організації рефлексивної діяльності.

Основними перевагами застосування методів інтерактивного навчання є:

· підвищення мотивації до здобуття знань;

· активна участь всіх учнів у процесі навчання ;

· організовані і включені в роботу всі учні, що добре розвиває усну мову;

· розвивається уміння працювати в групі;

· виробляються комунікативні навички;

· можливість враховувати індивідуальні особливості при побудові заняття;

· можливість спостерігати за груповими процесами в групі і проявом індивідуальних особливостей учнів.

Усебічне вивчення проблеми дослідження не вичерпує перспективи подальших досліджень. До подальших перспектив вивчення відноситься залежність використання тих чи інших методів інтерактивного навчання в залежності від віку учнів, від рівня володіння іноземною мовою.

Список використаної літератури

1. Амонашвили Ш. А. Воспитательная и образовательная функция оценки учения школьников/ Ш. А. Амонашвили. -- М: 1984. - С.20.

2. Бех П. О. Концепція викладання іноземних мов в Україні / П. О Бех, Л. В. Биркун. -- Іноземні мови, 1996. -- № 2. -- С. 3-8.

3. Варзацька Л. Інтерактивні методи навчання: лінгводидактичні засади / Л. Варзацька. - Дивослово. - 2005. - № 2. - C. 5-19

4. Венцель К. Н. Свободное воспитание: сб. научных трудов/ Венцель К. Н. - М., 1999. - С.28-35.

5. Гаврилюк М. Через інтерактивне навчання - до естетичного розвиненого учня / М. Гаврилюк - 2005. - №3-4. -С.41-43.

6. Гейхман Л.К. Искусство быть и общаться с Другим / Л.К.Гейхман - Пермь: Центр развития образования, 2001. - C.14.

7. Гейхман Л. К. Интерактивный подход и модель дистанционного обучения иностранным языкам / Л.К. Гейхман, И. И. Зуев, Э. Ф. Нигматуллова, Г. С. Попова. - http://www.iii04.pfo-perm.ru.

8. Григальчик Е. К. Обучаем иначе. Стратегия активного обучения / Е. К. Григальчик, Д. И. Губаревич. - Минск - 2003. - C. 13-14.

9. Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта) V-IX класи /керівн. автор. колективу С. Ю. Ніколаєва.-- К.: Ленвіт, 1998. -- 32 с.

10. Іванішена С. Форми та методи інтерактивного навчання / С. Іванішена. - Початкова школа. - 2006. - № 3. - C. 9-20.

11. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: Метод. посіб. / Авт.-укл.: О. Пометун, Л. Пироженко. - К.: АПН, 2002. - С.48.

12. Комар О. Інтерактивні технології - технології співпраці / О. Комар. - Початкова школа - 2004. - С.5-8.

13. Кратасюк Л. Інтерактивні методи навчання: Розвиток комунікативних і мовних умінь / Л. Кратасюк. - Дивослово. - 2004. - № 10. - C. 2-11.

14. Куріцина М. "Відчуй себе інтелектуалом!" : Інтерактивні технології в розвитку творчих здібностей учнів / М. Куріцина. - Освіта . - 2005. - № 9. - C. 4-5 .

15. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. -- К.: Ленвіт, 1999.

16. Методика интенсивного обучения иностранным языкам /под ред. Бухбиндера и Китайгородской. -- К.: Вища школа, 1988. - С.20-24.

17. Навчання в дії: Як організувати підготовку вчителів до застосування інтерактивних технологій навчання: Метод. посіб. / А.Панченков, О.Пометун, Т.Ремех. - К.: АПН, 2003- С.30-34.

18. Общая методика обучения иностранным языкам: Хрестоматия / Сост. А. А. Леонтьев. -- М.: Рус. яз., 1991. - С.12-15.

19. Пассов Е.И. Цель обучения иностранному языку на современном этапе развития общества. Общая методика обучения иностранным языкам. Хрестоматия / Е.И. Пассов, В.П. Кузовлев, В.С. Коростелев - Ред. Леонтьев А.А. М., 1991. -С.23-31.

20. Полат Е.С. Теоретические основы составления и использования системы средств обучения иностранному языку для средней общеобразовательной школы. Автореф. докт. диссертац. / Е.С. Полат - М., 1989. - С.5-13.

21. Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-методичний посібник; За ред. О. І. Пометун. - К.: А.С.К., 2004. - С.19-27.

...