Використання дидактичної гри у формуванні уявлень про геометричні фігури та форми предмета у старших дошкільників у педагогічній практиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Використання дидактичної гри у формуванні уявлень про геометричні фігури та форми предмета у старших дошкільників у педагогічній практиці

З середини минулого століття дидактична гра почав успішного використовуватися в навчанні дітей до школи. У дослідженнях вітчизняних педагогів та психологів підкреслювалася багатопланова взаємозв'язок і взаємовплив гри і навчання. У дидактичних іграх актуалізується інтелектуальний досвід, конкретизуються уявлення про сенсорні еталони, вдосконалюються розумові дії, накопичуються позитивні емоції, які підвищують пізнавальні інтереси дошкільнят. Ряд досліджень присвячено вивченню дидактичної гри (її структурою, змістом, класифікації), це визначило її роль у навчанні дошкільнят. Дидактична гра зайняла міцне місце в освітній роботі дитячого садка.

У практиці роботи дошкільних установ є досвід використання дидактичних ігор при навчанні дітей математики. Дидактичні ігри використовуються як для формування знань, так і для закріплення і для повідомлення нових знань.

В останні роки проведено дослідження ігор з математичним змістом: дидактичні ігри математичного змісту (А. А. Смоленцева); дидактичні ігри з елементами інформатики та моделювання (А.А. столяр); ігри спрямовані на інтелектуальний розвиток дітей (А. А. Зак, З. А. Михайлова).

Дидактична гра також привернула увагу багатьох психологів: Є.І. Тихеева, Ф.Н. Блехер, А.П. Усову, Н.А. Ветлугін, Б.М. Хачапурідзе. Б.М. Хачапурідзе створив систему дидактичних ігор, які повинні вирішити завдання розумового виховання дошкільника. Він вважав, що дидактична гра аж ніяк не є єдиним засобом розумового виховання, але тільки за необхідне його ланкою. Вихідним моментом при визначенні завдань розумового виховання є по Хачапурідзе, оволодіння предметом та предметними відносинами. Для розкриття змісту завдань розумового виховання дошкільника, Хачапурідзе вказував, які здібності повинні бути розвинуті для їх реалізації. До їх числа відноситься готовність сенсорного апарату і здатність активного управління ним, вільне словесне оволодіння сенсорним матеріалом і предметами, сприйняття різноманітних властивостей предмета, розвиток спостережливості, застосування інтелектуальних операцій над чуттєвими властивостями предметів, розвиток волі. Відмінною рисою багатьох ігор, розроблених Хачапурідзе, є використання ігрових моментів, що підвищують інтерес дитини до вправ, але пов'язаних з дидактичним змістом гри побічно, через правило. [7]

Наукові інтереси педагоги Д.В. Менджеріцкой [18] протягом багатьох років були зосереджені на дослідженні значення ігор для інтелектуального розвитку дітей, їх навчально-пізнавальної діяльності. Вона заперечувала проти вузького розуміння дидактичної гри, вважала її однією із специфічних форм навчання дошкільнят, важливим засобом освітньо-виховної роботи. [7]

Дослідження педагогів Т.М. Бабунова [10] і А.К. Бондаренко [20] дозволили визначити дидактичну гру як ефективний метод виховання розумової активності і самостійності. Т. М. Бабунова вважала, що найбільш ефективним умовою для розвитку в молодших дошкільнят розумової активності є: формування в них емоційно-позитивного ставлення до майбутньої розумової діяльності шляхом поетапного введення дидактичних завдань, наділених в ігрову форму, створення ігрових мотивів; певних відносин до розумової діяльності; введення таких прийомів як жарт, ігрові лічилки, ігровий персонаж, послідовне розширення діапазону ігрових дій; рух "ховання-пошуки", "запізнювання - відгадування", розігрування сюжету. Нею була розроблена система дидактичних ігор для дітей 4-х років: ігри - інсценівки, ігри з іграшками і предметами, словесні ігри. [2]

А.К. Бондаренко [20] вивчає можливості дидактичної гри як засобу всебічного виховання дітей дошкільного віку. Вона продовжує дослідження проблеми дидактичної гри, сама створює ігри для дітей. Підсумком роботи була книга "Дидактичні ігри в дитячому садку". (1985 р.) [1]

А.П. Усова підкреслювала, що в грі дитина не вчиться жити, а живе своїм власним життям на своєму досвіді осягає "що таке добре, що таке погано".

дидактичний гра геометричний

Головною любов'ю і головною метою педагога Богуславської була дитяча гра. Вона як педагог, розумів, що ніякі заняття і ніякі технічні засоби не замінює дитині гри; що найбільш повноцінно пізнавальне та емоційний розвиток дошкільника може відбуватися в дидактичній грі.

Все її життя і вся її діяльність була направлена на те, щоб зберегти гру для дітей, збагатити її, розширити її можливості. Вона розробляла велике число дидактичних ігор та іграшок, розвивають різні сторони особистості дитини. У дошкільному віці гра має найважливіше значення в житті маленької дитини і є провідною діяльністю. Вона забезпечує всебічний розвиток, тому в педагогічному процесі дошкільного закладу ігри повинні займати значне місце. [16]

Дидактична гра займає значне місце в житті дітей. Вона є природним станом, потребою дитячого організму, засобом спілкування і спільної діяльності дітей. Гра створює позитивний, емоційний фон, на якому всі психологічні процеси протікають найбільш активно. Вона виявляє індивідуальні здібності дитини, дозволяє визначити рівень його знань і уявлень. Гра не тільки виявляє індивідуальні здібності, особистісні якості дитини, але й формує певні властивості особистості. [7]

Дидактична гра з її навчальною завданням, одягнений у ігрову, цікаву форму, привернула до себе увагу відомих зарубіжних і російських педагогів ще на зорі зародження теорії та практики навчання і виховання дітей дошкільного віку.

Едуард Сеген, Декролі, Марія Монтенсорі, Блехер Ф.Н., Сорокіна А.К. і багато інших широко використовували дидактичні ігри і підкреслювали їх величезну роль у вихованні та навчанні дітей, особливо таких, які відчувають труднощі у навчанні. [8]

Вони дивилися на дидактичну гру не як на розвагу або забаву, а бачили в ній велика праця дітей, що вимагає напруження всіх духовних і фізичних сил. Гру вони вважали найбільш точним показником прояви дитячих здібностей і можливостей. Також вважали, що дидактична гра надає благотворний вплив на розвиток дітей.

У грі отримують розвиток такі інтелектуальні процеси, як пам'ять, мислення, уява. Гра розглядалася як спосіб збагачення знань дітей, розширення їх кругозору, уточнення понять.

У дидактичній грі вдається привернути увагу дітей до таких предметів, які в звичайних умовах неігрових їх не цікавлять і на яких зосередити увагу не вдається. Дидактичні ігри дозволяють встановити спадкоємність між вихованням дитини в дошкільному віці в дитячому саду або в сім'ї, де переважне місце в його діяльності займає гра. [2]

Розвиток нового змісту дошкільного навчання стимулюють і визначають створення нових навчальних ігор, за допомогою яких це навчання реалізується. Гра дозволяє втілити сильне зміст навчання в такі форми репрезентації, які роблять процесі навчання ефективним і доступним. Для успішного навчання і виховання дітей необхідно під час проведення дидактичних ігор пробудити їх інтерес, захопити, мобілізувати увагу, активізувати їх діяльність. Цінність дидактичних ігор у процесі навчання полягає в тому, що вони створюються в навчальних цілях, служать вихованню та розвитку дітей. Увага дітей прикута до гри, до виконання ігрових завдань, вони долають труднощі, переносять наявні знання в нову для них обстановку, вчаться оперувати наявними знаннями в зміненій обстановці, де важко тривалий час активізувати увагу дітей, викликати їх активну діяльність, вольове зусилля, наполегливість у досягненні мети. Великий вплив на розвиток ігор надають знання. Загальні знання дозволяють дитині самостійно знаходити найбільш ефективні способи і засоби вирішення ігрової задачі. Дидактична гра будить дитячу уяву, створює піднесений настрій, тому що вона доступна і зрозуміла дитині.

Позитивні емоції, що виникають під час гри, активізують його діяльність, забезпечують вирішення завдань, які пов'язані з розвитком довільної уваги, пам'яті, асоціативної діяльності і формуванням здатності порівнювати, зіставляти, робити висновки і узагальнення. Це свідчить про коригуючої ролі дидактичних ігор. Дидактичні ігри дозволяють давати завдання, посильну кожної дитини з урахуванням його розумових і психолого-фізичних можливостей і максимальної розвивати здібності кожної дитини. У дидактичних іграх, формуються і якості особистості дітей. Вони вчаться враховувати інтереси своїх товаришів, стримувати свої бажання, у них розвивається почуття відповідальності, виховуються воля і характер.

Дидактична гра розглядалася як спосіб збагачення знань дітей, розширення їх кругозору, уточнення понять, тобто розширюючи сферу гри, дитина розширює і відкриває нові властивості речей і явищ і отримує про них більш точні і глибокі поняття. [6]

Структура дидактичної гри, її завдання, правила та ігрові дії об'єктивно містять в собі можливість розвитку правильно ставлення до навколишнього світу. Зміст дидактичних ігор формує у дітей правильне ставлення до явищ суспільного життя, природи, предметами навколишнього світу, систематизує і поглиблює знання про людей, професіях. За допомогою дидактичних ігор привчаємо дітей самостійно мислити, використовувати отримані знання в різні умовах відповідно з поставленим завданням. [1]

Дидактичні ігри ставлять перед дітьми завдання раціонально використовувати наявні знання в розумових операціях: знаходити характерні ознаки в предметах чи явищах навколишнього світу; порівнювати; групувати; класифікувати предмети за певними ознаками; робити правильні висновки, узагальнення. [1] Дидактична гра створює інтерес до вирішення розумових завдань, сприяє розвитку довільної уваги, дуже важливого чинника успішного навчання.

В ігровій діяльності з дидактичною завданням формується певний рівень довільності поведінки, який в подальшому слугує основою для становлення навчальної діяльності. Здатність регулювати поведінку відповідно до зазначених вимог може бути сформована на основі довільних процесів при виконанні правил у дидактичних іграх. [1]

У процесі дидактичної гри у дітей відбувається мовленнєвий розвиток, зміст яких визначається дитячим досвідом, а збагачення його відбувається в результаті спеціально-організованого навчання. [1]

Таким чином дидактична гра є способом збагачення знань дітей, розширення їх кругозору, уточнення понять, а також створює інтерес до вирішення розумових завдань.

Заняття з розвитку у дітей уявлень про форму слід проводити паралельно і органічно пов'язувати з навчанням рахунку та вправами на порівняння предметів за величиною. Дітей середнього дошкільного віку потрібно ознайомити з трикутником, прямокутником та циліндром.

З новими геометричними фігурами діти знайомляться на основі їх порівняння з уже знайомими.

Так, ознайомити з трикутником можна на основі закріплення знань про квадрат і, порівнюючи їх один з одним. Покажіть дитині квадрат, вирізаний з паперу. На ваше запитання: «Що це таке?»- дитина відповість, що це квадрат. А тепер зігніть квадрат по діагоналі і розріжте його - вийде два трикутника. Один трикутник залиште у себе, а інший - віддайте дитині. Ви демонструєте перед дитиною нову фігуру і називаєте її: «Це трикутник. У цієї фігури є кути і сторони». Запропонуйте дитині вказівним пальцем правої руки обвести по контуру фігуру, доторкнутися до кутів. Зробіть це разом з нею. Ці дії сприятимуть більш глибокому і активному обстеженню фігури. Кілька разів запитайте у дитини, як називається фігура. Отримані знання потрібно закріпити в різних формах дитячої діяльності: ігровій, побутовій, конструктивній. Можна запропонувати дитині гру «Знайди предмет трикутної форми». Дитина в навколишньому середовищі знаходить і називає предмети: підставка для сковороди, формочки для печива тощо.

Ознайомлення дітей з прямокутником можливе також на основі порівняння його з квадратом. При цьому слід розділити квадрат на дві частини. Зверніть увагу дитини на те, що вийшли дві нові фігури, у яких, як і у квадрата, є сторони і кути. Ці фігури називаються прямокутниками. «Порахуй, скільки сторін у прямокутника. А скільки у нього кутів? Сторін і кутів порівну, їх по чотири. Порівняй сторони прямокутника між собою - вони рівні попарно). А що ми говорили про сторони квадрата? (Вони рівні між собою). Обведи пальчиком сторони прямокутника. Покажи пальчиком кути прямокутника. Тепер знайдемо в кімнаті предмети, за формою схожі на прямокутник». Дитина називає картину, раму вікна, двері тощо.

Знайомство з циліндром можна організувати, порівнюючи його з кубом. Дитина розглядає куб, погладжує окремі його сторони-грані. Потім дорослий звертає його увагу на нову фігуру, яка називається циліндром. У цієї фігури є верхня і нижня основи, а також бічна поверхня. У циліндра немає кутів, його можна покотити, можна поставити на основу, і він буде стійко стояти. Дитина виділяє циліндричну форму у склянки, палиці, олівця і т. д. Набуті знання закріплюють спочатку в повсякденному житті, а потім на заняттях, при розгляданні картинок, в іграх.

Велику користь приносять ігри та вправи на складання фігур з частин, упорядкування (розкладання в ряд), зіставлення форми предметів з геометричними зразками.

Приклади ігор та вправ

«Склеїмо чайник»

Малюнок із зображенням чайника розрізають на декілька частин. Дитина спочатку знаходить потрібні частини, визначає їх кількість, потім поєднує їх у єдине ціле.

Варіантом цієї гри є гра «Склади ціле з частин». Завдання в цій грі схоже з попереднім, тільки дитина оперує не зображеннями предметів, а геометричними фігурами. Для цього слід вирізати з паперу геометричні фігури. З одного боку всі фігури фарбують в один колір, а з іншого - кожна фігура має свій колір. Наприклад, квадрат - червоний, прямокутник - синій, трикутник - жовтий, коло - зелений. Дитина підбирає частини, орієнтуючись на форму і колір, складає і супроводжує свої дії словами.

«Плутанина»

Це варіант тієї ж гри, ускладнюється тільки тим, що всі фігури одного кольору. Частини геометричних фігур знаходяться в одному конверті. Треба підібрати частини і скласти фігуру.

Велике значення в роботі з дітьми цього віку мають вправи типу: «Знайди предмет такої ж форми», «Знайди те, що я скажу» та ін. Від безпосереднього порівняння форми предметів з геометричними зразками діти переходять до словесного визначення форми. Для вправ можна брати спочатку предмети простої форми, що не мають деталей. Наприклад, прапорці, дощечки різної форми; квадратну хустку, шарф прямокутний, косинку, краватку трикутної, стакан циліндричної форми. Дитині можна запропонувати знайти предмети зазначеної форми у певних місцях кімнати: подивися на полицю, є там предмети, схожі на циліндр, куля, куб

Зробити навчання наочним -- це не тільки створити зорові образи, а й включити дитину безпосередньо в практичну діяльність. На заняттях з математики в дитячому садку вихователь залежно від навчальних завдань використовує різноманітні засоби наочності. Наприклад, при навчанні лічби можна запропонувати дітям реальні (м'ячі, каштани, ляльки) чи умовні (палички, кружечки, кубики) предмети. При цьому предмети можуть бути різними за кольором, формою, розміром. На підставі порівняння різних конкретних множин дитина робить висновок про їхню кількість, рівність чи нерівність. У цьому разі провідну роль відіграє зоровий аналізатор.

В іншому разі ці самі лічильні операції можна виконувати, активізуючи слуховий аналізатор: запропонувати полічити кількість оплесків, ударів у барабан та ін. Можна лічити, спираючись на тактильні, рухові відчуття.

Використання наочності у навчанні математики необхідне. Проте вихователь має пам'ятати, що наочність -- не самоціль, а засіб навчання. Невдало дібрані наочні посібники відвертають увагу дітей, заважають засвоєнню знань. Правильно дібрана наочність підвищує ефективність навчання, викликає живий інтерес у дітей, полегшує засвоєння та усвідомлення матеріалу.

Весь наочний матеріал умовно можна поділити на два види: демонстраційний і роздавальний. Демонстраційний відрізняється від роздавального за розміром і призначенням. Демонстраційний матеріал більший за розміром, роздавальний -- менший.

Значення демонстраційного наочного матеріалу полягає в тому, що за його допомогою можна зробити процес навчання цікавим, доступним і зрозумілим дітям, створити умови, чуттєву опору для формування конкретних математичних уявлень і понять, для розвитку пізнавальних інтересів та здібностей.

Значення роздавального наочного матеріалу полягає, насамперед, в тому, що він дає змогу надати процесу навчання дійового характеру, включити дитину безпосередньо у практичну діяльність.

Засобами наочності можуть бути: реальні предмети та явища навколишньої дійсності, іграшки, геометричні фігури, картини, малюнки, таблиці, моделі, схеми, діаграми, картки із зображенням математичних символів -- цифр, знаків дій (рис. 4-7); широко використовується словесна наочність -- образне описання об'єкта, явища навколишнього світу, художні твори, усна народна творчість.

Характер наочності, його кількість і місце у навчальному процесі залежать насамперед від мети і завдань навчання, рівня засвоєння знань і навичок, від місця та співвідношення конкретного і абстрактного на різних етапах засвоєння знань. Так, при формуванні у дітей початкових уявлень про число та лічбу як наочний матеріал широко використовують різноманітні конкретні множини, при цьому важлива їхня різноманітність (множина предметів, їхніх зображень, звуків, рухів). Вихователь звертає увагу дітей на те, що множина складається з окремих елементів, вона може бути поділена на частини (підмножини). Діти практично діють з множиною, поступово усвідомлюють основну ознаку при наочному порівнянні множин - кількість.

Наочний матеріал сприяє розумінню дітьми того, що будь-яка множина складається з групи окремих предметів, які можуть перебувати в однаковому й неоднаковому кількісному відношенні, а це готує до засвоєння лічби за допомогою слів-числівників. Одночасно діти вчаться розкладати предмети правою рукою зліва направо.

Поступово, оволодівши лічбою множин, що складаються з різних предметів, діти починають розуміти, що число не залежить ні від розміру предметів, ні від характеру розміщення їх. Вправляючись у наочному кількісному порівнянні множин, діти па практиці пізнають співвідношення між суміжними числами (6 менше за 7, а 7 більше ніж 6) і вчаться встановлювати рівність. На першому етапі навчання конкретні множини замінюються «числовими фігурами», «числовою драбинкою» тощо.

Як наочний матеріал використовуються сюжетні картинки, малюнки. Так, розгляд художніх картин дає змогу усвідомити, виділити, уточнити часові й просторові відношення, характерні особливості розміру, форми навколишніх предметів.

Вже наприкінці третього -- початку четвертого року життя дитина здатна сприймати множини, подані за допомогою знаків, символів (квадратів, кружечків та ін.). Застосування знакової (символічної) наочності дає змогу виділити істотні ознаки, зв'язки і відношення у певній чуттєво-наочній формі. Особливе значення символічна наочність має при навчанні дітей обчислювальної діяльності (використання цифр, знаків арифметичних дій, моделей), при формуванні у дітей просторових і часових уявлень.

Без безпосереднього практичного орієнтування дитини у просторі неможливе формування просторових уявлень і понять. Однак на певному етапі навчання, коли необхідне розуміння дітьми просторових відношень, істотнішим є не практичне орієнтування у просторі, а саме сприймання й розуміння просторових відношень за допомогою графіків, схем, моделей.

Формування у дітей уявлень і понять про розмір та форму вже неможливе без наочності. У зв'язку з цим використовуються різноманітні фігури як еталон форми, графічні й модельні зображення форм.

Однією з найпоширеніших форм наочності є навчальні таблиці. Застосування таблиць має педагогічний ефект лише в тому разі, коли демонстрування їх пов'язане не тільки з поясненням вихователя під час викладання нового матеріалу, а й з організацією самостійної роботи дітей.

Широко використовуються на заняттях з математики посібники-аплікації (таблиці з рухомими і змінними деталями, що закріплюються на вертикальній чи похилій площині за допомогою магнітних тримачів або іншими способами) - фланелеграф. Ця форма наочності дає змогу дітям брати активну участь у виготовленні аплікацій, робить навчальні заняття цікавішими і продуктивнішими. Посібники-аплікації динамічні, дають змогу варіювати, урізноманітнювати, моделі. Наприклад, за допомогою фланелеграфа зручно перегруповувати геометричні фігури, розв'язувати арифметичні приклади та задачі.

До засобів наочності належать і технічні засоби навчання (ТЗН). Серед технічних засобів навчання з математики дедалі більшого значення набувають екранні засоби -- діапроектори, епіпроектори та подібні. Застосування технічних засобів дає змогу повніше реалізувати Можливості вихователя, використовуючи готові ізографічні чи друковані матеріали. Рекомендується використовувати діапозитиви.

Вихователі можуть самі виготовляти наочний матеріал, а також залучати дітей (особливо при виготовленні роздавального наочного матеріалу).

Матеріал виготовляють з паперу, картону, дроту, поролону, пап'є-маше. Часто як лічильний використовують природний матеріал (каштани, жолуді, черепашки, камінчики). Щоб цей матеріал мав естетичний вигляд, його покривають фарбами і лаками.

Для ілюстрації різних понять, пов'язаних з множинами предметів, нерідко використовуються універсальні множини. Такі множини-блоки у свій час були запропоновані Л. С. Виготським і угорським психологом-математиком Д. Дьєнешем. Пізніше детальніше цей матеріал розробив і описав логічні вправи з ним А. А. Столяр. (Див. Формирование элементарных математических представлений у дошкольников/Под ред. А. А. Столяра.-- М.: Просвещение. -- 1988. -- С. 37.)

Комплект складається з 48 дерев'яних або пластмасових блоків. Кожен блок має чотири властивості, якими повністю визначаються його форма, колір, розмір і товщина.

Є чотири форми: коло, квадрат, трикутник і прямокутник; три кольори: червоний, синій і жовтий; два розміри: великий і маленький і дві товщини: товста і тонка. Автор назвав цей дидактичний матеріал «просторовим варіантом».

Паралельно з цим можна використати «плоский варіант» блоків, якими є геометричні фігури. Цей комплект складається з 24 фігур. Кожна з цих фігур повністю визначається трьома властивостями: форма (коло, квадрат, трикутник і прямокутник), колір (червоний, синій, жовтий) і розміром (великий, маленький).

Наочний матеріал має відповідати певним вимогам:

предмети для лічби та зображення мають бути відомі дітям, їх слід брати з навколишнього життя;

щоб учити дітей порівнювати кількість у різних сукупностях, потрібна різноманітність дидактичного матеріалу, що сприймається різними органами чуттів (на слух, візуально, на дотик);

наочний матеріал має бути динамічним_і в достатній кількості; відповідати гігієнічним, педагогічним і естетичним вимогам.

Особливі вимоги ставляться до методики використання наочного матеріалу. При підготовці до занять вихователь ретельно продумує, коли (у якій частині заняття), в якій кількості і як буде використано наочний, матеріал. Треба правильно дозувати наочний матеріал. Негативно позначається на результатах навчання як недостатнє використання його, так і надлишок, і надзвичайна різноманітність.

Вибір наочних посібників та поєднання їх залежать від мети та завдань, які треба виконати на занятті, від рівня засвоєння знань і навичок. Наочність не повинна використовуватись лише для активізації уваги. Це дуже вузька мета. Необхідно глибше аналізувати дидактичні завдання і відповідно добирати наочний матеріал. Так, якщо діти дістають початкові уявлення про ті чи інші властивості, ознаки об'єкта, то обмежуються невеликою кількістю посібників. У молодшій групі, ознайомлюючи дітей з тим, що множина складається з окремих елементів, вихователь демонструє множину однакових кілець на підносі. Цього буває досить для одного заняття. При ознайомленні дітей п'ятого року життя з новою геометричною фігурою -- трикутником -- вихователь демонструє різноманітні за кольором, розміром і формою трикутники (рівносторонні, різносторонні, рівнобедрені, прямокутні). Без такої різноманітності неможливо виділити істотні ознаки фігури -- кількість сторін ї кутів, неможливе узагальнення, абстрагування. Для того щоб показати дітям різні зв'язки, відношення, необхідно поєднувати кілька видів і форм наочності. Наприклад, при вивченні кількісного складу числа з одиниць використовують різні іграшки, геометричні фігури, таблиці та інші види наочності на одному занятті.

Способи використання наочності у навчальному процесі різноманітні: демонстраційний, ілюстративний і дійовий.

Демонстраційний спосіб використання наочності характеризується тим, що спочатку вихователь показує, наприклад, геометричну фігуру, а потім разом з дітьми розглядає, обстежує її.

Ілюстративніший спосіб передбачає застосування наочного матеріалу для ілюстрації, конкретизації повідомлення вихователя. Наприклад, при ознайомленні з поділом цілого на частини вихователь підводить дітей до необхідності цього процесу, а потім практично виконує поділ.

Для дійового способу використання наочності характерний зв'язок слова вихователя з дією. Прикладом цього може бути навчання дітей безпосереднього порівняння множин накладанням і прикладанням або навчання дітей вимірювання, коли вихователь розповідає ї показує, як треба вимірювати.

Як правило, на занятті з математики використовується багато посібників, тому дуже важливо продумати місце й порядок розміщення їх. Демонстраційний матеріал розміщують у зручному для користування місці, у відповідній послідовності. Після використання певного наочного матеріалу його треба прибрати, щоб не відволікати увагу дітей. З цією метою добре використовувати коробочки, серветки, ширмочки. Роздавальний матеріал дітям молодшої групи дають в індивідуальних конвертах, коробках, на підносах, старшої групи -- на спільному підносі на кожен стіл.

Треба навчити дітей користуватися роздавальним матеріалом. Для цього вихователь стежить, щоб діти свідомо і самостійно виконували практичні дії, акуратно брали матеріал правою рукою, розміщували його відповідно до завдання, після роботи з ним клали на місце.

Використання наочного матеріалу -- не самоціль, а лише засіб, який забезпечує успішне навчання. Ефективність навчання досягається поєднанням слова вихователя і засобів наочності, оскільки процес формування понять невіддільний від конкретних уявлень, від формування способів дій.

Размещено на Allbest.ru