Зміст освіти молодших школярів (за С. Русовою)

Життєвий шлях та формування педагогічної думки С.Ф. Русової. Культ Нації і Батьківщини в основі концепції національного виховання Софії Русової. Умови гармонізації особистості у процесі навчання і виховання. Індивідуалізація навчального процесу.

Рубрика Педагогика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 09.04.2016
Размер файла 51,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький національний університет

Реферат із педагогіки

Зміст освіти молодших школярів (за С. Русовою)

студентки групи ФУМ-14-1

(ІІ курсу) гуманітарно-педагогічного

Факультету Лавренчук Юлії Сергіївни

(Викладач -- Л. В. Міхеєва)

Хмельницький 2016

Вступ

Виховання як суспільне явище зародилося з появою людини. Воно виникло з практичної потреби пристосування молодшого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ним старших поколінь. Виховання здійснюється через засвоєння основних елементів соціального досвіду в процесі та в результаті залучення його старшими до суспільних відносин, системи спілкування і суспільно необхідної діяльності. Тому виховання має конкретно історичний характер.

Такі істотні особливості виховання чітко простежуються у кожній суспільно-економічній формації, відображаючи рівень розвитку виробництва і характер виробничих відносин. З розвитком суспільства, удосконаленням знарядь і засобів праці, ускладненням відносин між людьми і розподілом між ними функцій у суспільному виробництві й управлінні накопичувалися знання та вміння, які передавалися наступним поколінням.

Виховання ? це цілеспрямований та організований процес формування особистості.

У педагогіці поняття "виховання" вживають у широкому соціальному, в широкому педагогічному, у вузькому педагогічному, в гранично вузькому педагогічному значеннях.

Виховання в широкому соціальному значенні ? процес формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Оскільки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то під впливом середовища особистість може не лише формуватися, а й деформуватися через антисоціальні явища або, навпаки, загартовуватися у боротьбі з труднощами, виховувати в собі несприйнятливість до цих явищ.

Виховання в широкому педагогічному значенні ? формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенні ? цілеспрямована виховна діяльність педагога, спрямована на досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).

Виховання в граничне вузькому значенні ? спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком й відбувається через взаємодію вихователя і вихованця.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю сутністю, змістом, характером. "Національне виховання, -- писала Софія Русова, -- забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...".

Національне виховання ? виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.

Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

Так, активними просвітителями, що виявили себе у процесі розбудови української національної системи освіти і виховання були С. Ф. Русова, М. С. Грушевський, Н. Д. Полонська-Василенко І. І. Огієнко та чимало інших.

Коли тоталітарний режим обірвав процес відродження української національної системи освіти та виховання в УHP та в період "українізації" в УРСР, "марш мільйонів на шляху до української школи" було зупинено. Розпочався шалений наступ на здобутки української культури, освіти та науки. Школа була перетворена на засіб геноциду проти українців, головним завданням якого стала русифікація корінного населення, спотворення його національного світогляду, свідомості, характеру, відлучення від традицій, звичаїв, культури свого народу.

Сьогодні ми повертаємося до спадщини тих, хто у свій час зробив вклад у розвиток шкільної освіти. Ця спадщина є цінним дороговказом на шляху розбудови української національної школи.

Цій проблемі присвятила своє життя Софія Федорівна Русова -- видатний педагог, історик, письменниця, видавець, громадський і політичний діяч України, світогляд якої склався у процесі спілкування з визначними діячами української культури: М. Старицьким, М. Лисенком, П. Чубинським, М. Драгомановим, В. Антоновичем та ін.

Формування педагогічної думки С. Ф. Русової. Життєвий шлях

Народилася Софія Русова (дівоче прізвище Лоіндфорс) у 1856 р. у с. Олешня на Чернігівщині в аристократичній сім'ї. Її батьки були іноземного походження: батько, Федір Ліндфорс, шведського, а мати, Ганна Жерве, французького. Софія, зростаючи в українському середовищі, віддавала всі свої сили на визволення українського народу з темряви радянської системи.

Педагогічну діяльність Софія розпочала у 1871 р.: п'ятнадцятирічною дівчиною разом із сестрою Марією організувала перший у Києві український дитячий садок. Про цей період свого життя Софія згадувала: "Коли я подала моє прохання тодішньому попечителеві шкільної округи Антоновичеві, він з недовір'ям похитав головою: "Ви самі ще дитина. Хто ж вам довірить дітей". Але все ж дав свій дозвіл". З цього часу і аж до смерті (померла 1940 р. у Празі) вона працювала на ниві українського шкільництва.

С. Русовій довелося працювати вихователем дитячого садка, вчителем школи, викладачем і професором на Вищих жіночих курсах, у Фребелівському педагогічному інституті в Києві, у Кам'янець-Подільському університеті (лектором педагогіки), професором педагогіки Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі. Вона була членом Української Центральної Ради, головою Департаменту дошкільної та позашкільної освіти в уряді УНР, фундатором жіночого руху в Україні, співробітником багатьох журналів, співзасновником Української педагогічної академії тощо.

Хоч якими б питаннями державної, наукової чи громадської діяльності займалася С. Ф. Русова, проблеми виховання і освіти української молоді у неї завжди були на першому плані. Дітей вона вважала найдорожчим скарбом, і тому постійно піклувалася про зростання майбутнього народу.

Аналізуючи стан тодішнього навчання української молоді, С. Русова гнівно засуджувала колоніальну систему освіти, яка калічила розум і душу дітей, кидала їх на розпуття. Школа засуджувалася нею як така, що не відповідає національному духовному складові українського народу, а народ зневірився у такій школі. З цієї причини С. Ф. Русова все своє життя присвятила пошукам шляхів створення і розбудови української національної школи. Куди б не кидало її життя -- працюючи на Чернігівщині, в Києві, Кам'янець-Подільському, перебуваючи в еміграції, педагог-просвітитель відкриває нові школи, дитячі садки, в яких навчає дітей, допомагає вчителям та вихователям по-новому підійти до виховної справи. Прикладом творчого, мистецького розуміння освітнього процесу є створені нею український буквар, читанка, посібники з географії Європи, географії позаєвропейських країн тощо.

Перу Софії Русової належать фундаментальні праці з педагогіки: "Дошкільне виховання", "Теорія і практика дошкільного виховання", "Дидактика", "Сучасні течії в новій педагогіці", "Роль жінки в дошкільному вихованні", "Моральні завдання сучасної школи", "Єдина діяльна (трудова) школа", "Нова школа" та ін.

Багато педагогічних творів С. Ф. Русової досі не опубліковано. Одні лише назви цих праць становлять довжелезний список; серед них найбільш фундаментальними є "Соціальне виховання, його значення в громадському житті", "Практичні поради до виховання дітей", "Національна школа у різних народів", "Середньовічні університети" тощо.

Рукописи книг С. Ф. Русової “припадають пилом” у колись головному архіві України, досі залишаючись невідомими українському читачеві. Дивна доля дивної жінки, унікального педагога ще не знайшла свого літописця, котрий проаналізував би її, бо кілька статей про С.Ф. Русову ще не створюють її творчого педагогічного портрета, а а сучасному поколінню є за що бути вдячними цій жінці, яка не злякалася в'язниць і утисків, не спинилася на вихованні лише своїх дітей (а їх було четверо). Зазначимо, що за "українофільську діяльність", як писала сама С. Ф. Русова, її не раз заарештовували. Зокрема, двічі вона сиділа у київській Лук'янівській в'язниці, а також у Катеринославі та Харкові.

Її невтомна педагогічна, наукова та громадська діяльність була спрямована на розробку концепції національної освіти і виховання. Українська національна школа, на думку С. Ф. Русової, має на меті виховати українськими засобами розумну, працьовиту дитину, не відірвану від свого рідного народу, а навпаки -- пов'язану з ним пошаною до всього свого, знаннями того, серед чого вона виростає.

Національна система освіти і виховання має формувати національне свідомих громадян української держави. Ці переконання С. Ф. Русової стали нормою її життя, науковою позицією, мірилом справжньої духовної цінності.

Хоча, на жаль, і в умовах незалежної суверенної України часто здійснюється безнаціональне виховання, що веде до подальшого духовного занепаду та, за висловом О. Потебні, "спідління нації".

С. Ф. Русова наполягала, щоб виховання розпочиналося з народження дитини. Засобами колискової, забавлянок, народних казок, ігор, пісень, лічилок, загадок тощо мають здійснюватися прилучення дітей до національної культури та етнізація особистості. Підкреслюючи важливість побудови навчально-виховного процесу на краєзнавчому принципі, учена наголошувала, що опора на цей принцип може стати підґрунтям для практичної реалізації ідеї національної школи й поставить її на відповідний щабель раціональних вимог сучасної наукової педагогіки. Краєзнавчий принцип дасть можливість як з психологічного, так і з соціального боку задовольнити вимогу про наближення школи до реального життя, зацікавити учнів і викликати в них бажання творчо працювати, а також оминути розірваність різних предметів навчання, знайти той комплекс, який об'єднав би їх і поставив перед дітьми всю науку як щось суцільне й гармонійне.

Педагог стверджує: "Нація народжується коло дитячої колиски, лише на рідному ґрунті, серед рідного слова, пісні здатна вирости національне свідома дитина". Найдієвішим засобом національного виховання Русова визнає рідне слово. Саме через слово дитина сприймає духовні цінності народу, його світобачення та світосприймання, здійснюється її художньо-образне мислення, засвоюються нею мораль, історичний досвід народу тощо.

У системі національної освіти і виховання Софія Русова надзвичайну увагу приділяла дошкільному вихованню, яке, на її думку, є мостом, що перекидається між школою і родиною. Саме в цей період закладаються цільність особистості, її нахили. “Коли дитячий "ранок" проходить за несприятливих обставин, дитина виростає слабкою, з хисткою волею й небезпечними нахилами.” - пише С. Русова.

Концепція національного виховання Русової

Підґрунтям виховної діяльності школи в незалежній Україні С. Русова проголосила культ своїх Нації і Батьківщини. Водночас наголошувала на потребі доведення шкільного життя до розвитку "в дітях широкого почуття симпатії до всіх людей, до якої б раси вони не належали, яку б віру не ісповідували". Тобто національний характер школи, за Софією Русовою, виключає утиски й переслідування представників інших національностей.

Нова школа повинна передусім дати дітям національне виховання, метою якого в широкому значенні виступає "відбудова Батьківщини", відродження й утвердження незалежної України. Цей національний виховний ідеал, за переконанням педагога, не перечить найвищим ідеалам культури й гуманності, тобто має загальнолюдський характер.

У праці "Нова школа" з особливою увагою розглядається організація дитячих свят: "В кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне з загальнокультурним і давати щось естетичне, прекрасне, радісне, веселе." ? писала Софія Русова.

Важливим завданням шкільного виховання за С. Русовою є розвиток творчих здібностей дитини. Творчі сили дітей пробуджуються і розвиваються саме засобами національного матеріалу: це виготовлення виробів з глини, дерева, декоративний розпис, вишивання різних видів тощо.

Над концепцією національного виховання С. Ф. Русова працювала багато років. Це була основна ідея і основна тема, що об'єднує більшу частину її досліджень. Закладаючи нові основи для нового виховання, яке дасть українському народові свідомих і чесних людей, громадян, що викують і здобудуть йому і долю, і волю.

Найбільш викристалізованою в науковій спадщині Софії Русової є ідея нової української школи ? єдиної, діяльної, обов'язкової і безкоштовної; такої, що базується на принципах активності, індивідуалізації, соціалізації, гуманізації, природо- і культуровідповідності виховання. Найголовнішою ознакою школи суверенної держави у працях С. Русової виступає її національний характер. Він визначається українознавчим спрямуванням змісту навчання, превалюванням у ньому рідної мови, географії та історії України, природо- і краєзнавства; пристосованістю до народного світогляду, до надбань національної культури в цілому.

Умови гармонізації особистості у процесі навчання і виховання

С. Русова робить висновки про те, що гармонійну людину можна виховати за таких умов:

· виховання має бути індивідуальним, пристосованим до природи дитини (це нині лягло в основу нової концепції шкільного виховання, яка ставить на перше місце завдання виховання особистості дитини з урахуванням її інтересів, потреб, вікових можливостей, рівня розвитку);

· виховання має бути національним (тепер маємо подбати і про українські школи, і про забезпечення можливостей для національного виховання представникам інших народів, що населяють Україну);

· виховання має відповідати соціально-культурним вимогам часу;

· виховання має бути вільним. Незалежним від тих чи інших урядових вимог, ґрунтуватись на громадській організації (уже і перед нами постала потреба деполітизації виховання і навчання - рано чи пізно вона буде розв'язана прогресивно).

Важливим завданням школи С.Русова вважала поєднання високого інтелектуального розвитку учня із його моральним становленням як громадянина й особистості. Виходячи із цих завдань, вона формулює й основні функції навчального процесу: освітню, виховну, розвивальну.

Слід підкреслити, що навчання С. Русова розуміє як складний багатоплановий цілісний процес зі своїми компонентами та етапами, що має двосторонній характер: діяльність учителя (навчання, викладання) і діяльність учня (учіння). У своїх працях вчена доводить, що ефективність навчального процесу зумовлюється не лише закономірностями пізнавальної діяльності, а й вимогами, які суспільство ставить перед школою, і тими відносинами, що складаються між учителем і учнем.

Русова детально аналізує гносеологічні основи протікання пізнавального процесу, розкриває його спонукальні сили (потреби і мотиви) і ті пізнавальні процеси, що лежать в його основі (сприймання, увага, уява, пам'ять, мислення). Значну увагу вона приділяє педагогічному керівництву навчально-пізнавальною діяльністю учнів. Поділяючи значною мірою ідеї вільного виховання і проголошуючи однією із дидактичних вимог надання дитині свободи, С. Русова має на увазі інтелектуальну свободу, надання дитині можливості максимально самостійно здобувати знання, оволодівати навичками й уміннями самоосвіти, але залишає за вчителем керівну роль як в організації, так і в спрямуванні пізнавальної діяльності учнів і формуванні їхніх пізнавальних інтересів.

При визначенні змісту навчання в загальноосвітній школі С. Русова прагне зняти суперечність між теоріями формальної і матеріальної освіти, які, на її думку, є дидактичним вираженням протилежності філософського раціоналізму й емпіризму, і шукає ширший принцип, що поєднав би ці два протилежних підходи не механічно, а органічно, реалізував би в навчальному процесі завдання матеріальної і формальної освіти і на основі розвитку розуму учня та збагачення його пам'яті корисною інформацією, озброїв би школярів універсальним методом пізнання світу.

С. Русова радить враховувати потреби суспільства у високоосвічених, всебічно розвинених громадянах, потреби особистості в реалізації своїх потенційних можливостей, індивідуальні й вікові особливості вихованців. Головним у поглядах ученої на проблеми змісту освіти є відображення в ньому національної ідеї, широкого використання на всіх ступенях навчання україністики, вимога будувати навчальний процес на базі національної культури. Водночас вона неодноразово зауважувала, що зміст освіти в українській національній школі повинен забезпечувати глибокі та всебічні знання про наукові, культурні, технічні й інші здобутки всіх народів світу.

Суть принципу гуманізації навчання С.Русова вбачала в тому, що нова школа має бути збудована на пошані до особи й розумінні громадських обов'язків кожним учнем, що школа в результаті навчання і виховання повинна дати громадянству психічно і фізично здорових людей, з певним напрямком і добрим серцем. Гуманізація навчання полягає і в тому, що навчання повинне дати людині справжнє задоволення від вільного сприймання науки, що школа бере на себе відповідальне завдання розбудити і виплекати духовні сили дитини, що вона готує молодь до життя і роки навчання мають стати роками інтелектуального росту і залежно від нахилів окремої особи дати кожній максимум інтелектуального розвитку.

Індивідуалізація навчального процесу як поштовх до активізації потенціалу учня

русова педагогічний виховання навчання

Найважливішим принципом у дидактиці С.Русова вважала індивідуальний підхід у навчанні. Через усі її праці проходить думка про те, що при організації навчально-виховного процесу кожна дитина вимагає уважного ставлення до свого психофізичного розвитку, що навчально-виховний процес треба будувати з урахуванням природних та індивідуальних здібностей дитини, її інтересів, внутрішніх імпульсів, задатків, талантів, попереднього досвіду, потреб і прагнень.

В утвердженні в житті школи трудового (діяльнісного) принципу С. Русова вбачала можливість переходу від попередньої, пасивної школи до школи активної, творчої.

Посилаючись на вимоги видатних педагогів Й. Гербарта, А. Дістервега, Й. Песталоцці, К. Ушинського С. Русова обґрунтувала принцип виховуючого навчання. У своїх педагогічних працях, зокрема в “Дидактиці”, вона не відривала навчання від виховання, неодноразово підкреслювала єдність цих двох процесів і, торкаючись дидактичних проблем, знову і знову поверталась до ідеї виховуючого навчання.

Вперше в український педагогіці у своїх дидактичних працях С.Русова наголошувала на необхідності будувати навчальний процес з урахуванням принципу емоційності навчання. Суть цього принципу вона вбачає в тому, що позитивні емоції вчителя та учнів сприяють підвищенню ефективності навчання, що треба звернути увагу не лише на зовнішню діяльність, а й на внутрішню, душевну, що проявляється у внутрішньому сприйманні, у праці фантазії, що допомагає учневі емоційно переживати наукове враження, ставити себе в становище іншої людини й розуміти її.

С. Русова звертає увагу на необхідність урахування досягнень традиційної педагогіки, зокрема досвіду організації класно-урочної системи навчання. Вона прагне до розумного співвідношення колективних, групових та індивідуальних форм роботи й закликає вдосконалювати класно-урочну систему і поєднувати її з деякими інноваціями.

Проблема методів навчання за С. Русовою

Розглядаючи проблему методів навчання, С.Русова не відкидає традиційної класифікації методів, але основну увагу звертає на нові активні методи, що розроблялися педагогами кінця ХІХ-початку ХХ ст. і були спрямовані на розвиток активності й самостійності учнів, їхнього творчого мислення. Це проблемні методи навчання, генетичні і трудові (діяльні), що, крім самостійного виконання експериментів, дослідів, включали драматизацію, гру, оформлення музеїв, гербаріїв, колекцій тощо. До методів проблемного навчання вчена відносила проблемний виклад, експериментально-дослідницьку роботу, в основі яких лежить самостійне здобування учнями нових знань. При генетичному методі, за С.Русовою, предмет розглядається як живий організм, з'ясовується, як він сам розвивався, розгалужувався. Кожний предмет пов'язується з іншими. Так учні можуть утворити концепт, який об'єднував би всі науки в один процес багатостороннього соціального і фізичного розуміння всесвіту, і учні непомітно, скорочено пройдуть власним досвідом увесь шлях культурного розвитку, який людство пройшло протягом довгих років.

Аналіз педагогічної спадщини показав, що особливою заслугою С.Русової є той факт, що свої теоретичні положення про роль підручників у розв'язанні проблем змісту освіти вона здійснила на практиці, склавши кілька зразкових на той час підручників. Зокрема, вона видала “Український Буквар”, “Початковий підручник французької мови”, “Курс французької мови” та підручники з географії: “Початкова географія”, “Географія. Західна Європа”, “Географія. Позаєвропейські краї”. Це були перші підручники з географії, які були написані українською мовою і відповідали вимогам української діяльної (трудової) школи.

Актуальними є і вимоги до підготовки вчителя, особливо формування його особистісних рис:

· покликання до педагогічної професії,

· творче ставлення до діяльності,

· потреба в постійному самовдосконаленні,

· висока громадянська відповідальність.

Не втратили актуальності думки С.Русової й відносно того, що держава повинна вважати освіту пріоритетним напрямом свого розвитку, постійно дбати про матеріальне забезпечення системи освіти і матеріальний добробут учителя.

Дидактична концепція С.Русової ? це прогресивне за своєю суттю педагогічне явище, в якому органічно поєднуються традиційні та новаторські підходи до організації навчально-виховного процесу. У працях української вченої знаходимо обґрунтування психологічних, філософських та соціальних засад теорії навчання, осмислення й узагальнення ідей індивідуалізації, гуманізації навчання, обґрунтування нею дидактичних принципів (відповідності завдань навчання вимогам часу, утвердження національної ідеї, народності, гуманізації, індивідуалізації, виховуючого навчання, трудової (діяльної) школи, емоційності, краєзнавства, наочності, систематичності й послідовності, доступності, ґрунтовності, врахування вікових і індивідуальних особливостей), традиційних та інноваційних форм і методів організації навчально-виховного процесу. Науково-педагогічна спадщина С.Русової ґрунтувалася на кращих здобутках вітчизняної і зарубіжної наукової думки кінця ХІХ ст. - початку ХХ ст. в галузі педагогіки, філософії, психології і спрямовувалася на розбудову національної системи освіти. С.Русова переконливо стверджувала, що не лише теорія виховання, а й дидактика повинна будуватися на національній ідеї, бути оптимально адаптованою до культурно-історичного і національного буття свого народу і виявляти це в змісті освіти і принципах навчання.

Висновки

Педагогічна спадщина С.Русової є вагомим внеском у розробку теоретичних і практичних питань теорії навчання. Вона однією з перших в українській педагогіці підійшла до розуміння необхідності особистісно орієнтованого навчання, активного впровадження в навчально-виховний процес принципу гуманізації, індивідуалізації, емоційності, застосування активних, діалогових методів навчання в шкільній практиці. Велику увагу С.Русова приділяла збагаченню змісту, форм і методів навчання, наполягала на переорієнтації процесу навчання з авторитарно-дисциплінарного на співтворчість і співпрацю, вимагала творчого підходу до застосування в практичній педагогічній діяльності традиційних і новаторських методів навчання, наголошувала на необхідності формувати майбутнього вчителя як педагога-новатора, як творчу особистість.

Усвідомлюючи неможливість реалізувати більшість педагогічних ідей в умовах тогочасної України (передусім через відсутність добре підготовлених вчителів, слабку матеріальну базу системи освіти, брак відповідної наукової і навчально-методичної літератури, підручників тощо), С.Русова окреслила перспективні шляхи розвитку педагогічної науки у напрямі її інтеграції з філософією, психологією, соціологією, етикою, правильно підійшла до розв’язання суперечності між вимогами до школи, навчання і виховання молоді з боку суспільства і врахуванням потреб та інтересів дитини.

До прогресивних педагогічних ідей С.Русової, що є актуальними і сьогодні, відносять такі:

· гуманізація та демократизація освіти;

· індивідуалізація та диференціація навчального процесу,

· інтеграція як установлення широких міжпредметних зв'язків та формування цілісної картини світу;

· посилення у навчально-виховному процесі самостійності учнів,

· створення умов для саморозкриття та саморозвитку творчих потенцій дитини,

· формування творчого досвіду діяльності учнів;

· поглиблення психологічного підґрунтя навчально-виховного процесу на основі діагностичного підходу;

· формування суб'єкт-суб'єктних відносин, відносин співробітництва та педагогічної підтримки учнів, довіри до сил і можливостей дитини;

· посилення психологічної та методичної підготовки вчителів.

Ці ідеї можуть бути впроваджені включенням її педагогічної спадщини у процес вивчення курсів педагогіки, історії педагогіки, педагогічної майстерності, педагогічних технологій, при написанні курсових та дипломних робіт у процесі підготовки педагогічних кадрів. Тому вважаємо необхідним масове видання творів С.Русової, уведення її праць до хрестоматій з педагогічних дисциплін.

Педагогічний досвід С.Русової є цінним джерелом для опрацювання теоретико-методологічних аспектів національної системи освіти. Ряд положень її дидактичної системи є особливо актуальними для сучасної школи, зокрема ідеї тісного зв'язку шкільного навчання з життям, з державотворчими процесами в Україні; посилення виховної функції навчального процесу в напрямі формування в учнівської молоді національної самосвідомості з усвідомленням ролі і значення культури свого народу й усіх інших народів світу в загальнопланетарному цивілізаційному процесі; виконання школою розвивальної функції, спрямованої на розвиток індивідуальних задатків і творчих потенцій кожної дитини; ґрунтовне знання вчителем психології особистості й опора в навчальному процесі на психологічні закономірності та особливості розвитку особистості, що є умовою здійснення особистісно орієнтованого виховання; широке використання в навчально-виховному процесі краєзнавчого підходу; впровадження в навчально-виховний процес соціально-педагогічних технологій; ідеї активної (діяльної) школи, гуманізації, індивідуалізації навчання, створення інтегрованих курсів; зменшення негативних впливів оцінки у розвитку пізнавальних інтересів дитини, створення атмосфери психологічного комфорту в класі.

Размещено на Allbest.ru

надзвичайну актуальність для розбудови незалежної Української держави.

...

Подобные документы

  • Аналіз психолого-педагогічної спадщини С.Ф. Русової. Сутність, роль С.Ф. Русової як фундатора розвитку і становлення системи суспільного дошкільного виховання в Україні. Засадничі принципи і методи організації українського національного дитячого садка.

    статья [16,5 K], добавлен 15.03.2012

  • Життя та діяльність С.Ф. Русової. Значення гармонійного виховання людини. Дидактика, як мистецтво навчати. Позашкільна та дошкільна освіти. Завдання розумового навчання виховання. Гуманістичний світогляд, широта поглядів, перспективність думок Русової.

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 04.12.2012

  • Поняття "процес навчання", "виховання", "естетичне виховання". Зміст, шляхи, форми та засоби естетичного виховання. Естетичне виховання молодших школярів у Павлиській школі В.О.Сухомлинського. Уроки з музики, образотворчого мистецтва та праці.

    курсовая работа [235,5 K], добавлен 07.05.2008

  • Поняття та завдання морального виховання молодших школярів. Методи і прийоми виховання моральних цінностей у початкові школі. Показники та рівні моральної вихованості особистості молодшого школяра. Перевірка та оцінка ефективності педагогічних умов.

    курсовая работа [50,7 K], добавлен 16.03.2017

  • Психолого-педагогічні умови, вікові особливості та закономірності патріотичного виховання у молодшому шкільному віці. Критерії та рівні розвитку патріотичних якостей особистості молодших школярів засобами трудового навчання, обґрунтування їх необхідності.

    дипломная работа [185,5 K], добавлен 20.10.2009

  • Спадщина Софії Русової "Український дитячий садок". Умови гармонійного виховання у дошкільних навчальних закладах країни. Створення предметно-просторового середовища, у якому дитина зможе найповніше сама реалізувати свої природні здібності та задатки.

    презентация [936,8 K], добавлен 08.12.2013

  • Особливості розробки загальних положень і рекомендацій у врахуванні індивідуальних особливостей учнів. Поняття індивідуалізації навчання, основна мета. Етапи організації індивідуального підходу до навчання молодших школярів, побудова системи виховання.

    курсовая работа [97,0 K], добавлен 02.08.2012

  • Психолого-педагогічні основи правового виховання молодших школярів, його сутність і завдання. Шляхи, умови та засоби формування правової поведінки учнів молодшого шкільного віку. Розробка експериментальної методики правового виховання молодших школярів.

    дипломная работа [90,4 K], добавлен 07.08.2009

  • Теоретико-методологічні основи морального виховання у початковій школі. Використання потенціалу народної педагогіки задля набуття учнями позитивного соціального досвіду, формування моральних цінностей, розвитку індивіда як самопоцінованої особистості.

    курсовая работа [52,5 K], добавлен 19.02.2017

  • Загальна характеристика позашкільних закладів освіти. Особливості соціально-педагогічної діяльності в умовах літнього оздоровчого табору. Сутність, завдання та принципи екологічного виховання учнів. Форми, засоби екологічного виховання у процесі навчання.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 22.05.2012

  • Індивідуалізація освіти, виховання самостійності, творчості, активності життєвої позиції. Організація навчально-виховного процесу в молодшій школі. Форми навчання та виховання в історичному аспекті. Духовно-моральне виховання, гуманістична спрямованість.

    реферат [37,9 K], добавлен 17.09.2010

  • Естетичне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема. Роль естетичного виховання в розвитку особистості. Виховання культури поведінки молодших школярів на уроках в початкових класах. Методика формування культури поведінки школярів у школі.

    курсовая работа [49,8 K], добавлен 20.12.2010

  • Сутність естетичного виховання, визначення його ролі та значення в сучасній системі освіти. Шляхи і засоби естетичного виховання молодших школярів. Естетичні властивості в учбово-виховному процесі, їх місце в навчальній та позанавчальній діяльності.

    курсовая работа [44,2 K], добавлен 21.07.2010

  • Проблема художньо-естетичного виховання у педагогічній науці. Особливості процесу навчання молодших школярів. Ритм як основна складова музично-ритмічного виховання. Використання вправ на уроках музики в початкових класах та позакласній виховній роботі.

    курсовая работа [519,6 K], добавлен 03.11.2009

  • Екoлoгія як предмет шкільної освіти. Аналіз психолого-педагогічної літератури з екологічного виховання молодших школярів. Вивчення новаторського досвіду екологічного виховання молодших школярів на уроках математики. Опис констатувального експерименту.

    дипломная работа [428,8 K], добавлен 30.05.2013

  • Сприятливі і несприятливі умови розвитку особистості молодшого школяра в неповній сім'ї. Визначення неповної сім'ї і причини виникнення. Особливості формування особистості дитини в неповній сім'ї. Психологічні проблеми виховання дітей в неповній сім'ї.

    курсовая работа [83,2 K], добавлен 07.04.2015

  • Життєвий шлях видатного педагога Антона Семеновича Макаренка в контексті впливу батьківської сім'ї на формування поглядів. Організація системи родинного виховання дітей. Роль сім'ї у формуванні особистості. Використання педагогічної спадщини А. Макаренка.

    курсовая работа [49,4 K], добавлен 11.05.2014

  • Фізичне виховання як соціальне явище та складова навчального процесу. Експериментальне дослідження ставлення студентів до фізкультури і спорту. Зміст та методика організації викладання навчального предмету "Фізичне виховання" на полімотиваційній основі.

    курсовая работа [363,9 K], добавлен 19.06.2011

  • Бесіда як ефективний метод правового виховання молодших школярів. Формування правових уявлень і навичок правомірної поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях. Педагогічно сконструйовані ситуації - підготовка учнів до реальних ускладнень у житті.

    реферат [37,3 K], добавлен 27.09.2009

  • Порядок і проблеми формування валеологічних знань як найважливішого напряму вдосконалення процесу фізкультурної освіти у молодших школярів. Розробка власної програми з фізичного виховання з позиції їх спрямування на формування валеологічних знань.

    дипломная работа [103,2 K], добавлен 24.10.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.