Суть принципу гуманізації навчання С.Русова вбачала в тому, що нова школа має бути збудована на пошані до особи й розумінні громадських обов'язків кожним учнем, що школа в результаті навчання і виховання повинна дати громадянству психічно і фізично здорових людей, з певним напрямком і добрим серцем. Гуманізація навчання полягає і в тому, що навчання повинне дати людині справжнє задоволення від вільного сприймання науки, що школа бере на себе відповідальне завдання розбудити і виплекати духовні сили дитини, що вона готує молодь до життя і роки навчання мають стати роками інтелектуального росту і залежно від нахилів окремої особи дати кожній максимум інтелектуального розвитку.

русова педагогічний виховання навчання

Найважливішим принципом у дидактиці С.Русова вважала індивідуальний підхід у навчанні. Через усі її праці проходить думка про те, що при організації навчально-виховного процесу кожна дитина вимагає уважного ставлення до свого психофізичного розвитку, що навчально-виховний процес треба будувати з урахуванням природних та індивідуальних здібностей дитини, її інтересів, внутрішніх імпульсів, задатків, талантів, попереднього досвіду, потреб і прагнень.

В утвердженні в житті школи трудового (діяльнісного) принципу С. Русова вбачала можливість переходу від попередньої, пасивної школи до школи активної, творчої.

Посилаючись на вимоги видатних педагогів Й. Гербарта, А. Дістервега, Й. Песталоцці, К. Ушинського С. Русова обґрунтувала принцип виховуючого навчання. У своїх педагогічних працях, зокрема в “Дидактиці”, вона не відривала навчання від виховання, неодноразово підкреслювала єдність цих двох процесів і, торкаючись дидактичних проблем, знову і знову поверталась до ідеї виховуючого навчання.

Вперше в український педагогіці у своїх дидактичних працях С.Русова наголошувала на необхідності будувати навчальний процес з урахуванням принципу емоційності навчання. Суть цього принципу вона вбачає в тому, що позитивні емоції вчителя та учнів сприяють підвищенню ефективності навчання, що треба звернути увагу не лише на зовнішню діяльність, а й на внутрішню, душевну, що проявляється у внутрішньому сприйманні, у праці фантазії, що допомагає учневі емоційно переживати наукове враження, ставити себе в становище іншої людини й розуміти її.

С. Русова звертає увагу на необхідність урахування досягнень традиційної педагогіки, зокрема досвіду організації класно-урочної системи навчання. Вона прагне до розумного співвідношення колективних, групових та індивідуальних форм роботи й закликає вдосконалювати класно-урочну систему і поєднувати її з деякими інноваціями.

Проблема методів навчання за С. Русовою

Висновки

Педагогічна спадщина С.Русової є вагомим внеском у розробку теоретичних і практичних питань теорії навчання. Вона однією з перших в українській педагогіці підійшла до розуміння необхідності особистісно орієнтованого навчання, активного впровадження в навчально-виховний процес принципу гуманізації, індивідуалізації, емоційності, застосування активних, діалогових методів навчання в шкільній практиці. Велику увагу С.Русова приділяла збагаченню змісту, форм і методів навчання, наполягала на переорієнтації процесу навчання з авторитарно-дисциплінарного на співтворчість і співпрацю, вимагала творчого підходу до застосування в практичній педагогічній діяльності традиційних і новаторських методів навчання, наголошувала на необхідності формувати майбутнього вчителя як педагога-новатора, як творчу особистість.

Усвідомлюючи неможливість реалізувати більшість педагогічних ідей в умовах тогочасної України (передусім через відсутність добре підготовлених вчителів, слабку матеріальну базу системи освіти, брак відповідної наукової і навчально-методичної літератури, підручників тощо), С.Русова окреслила перспективні шляхи розвитку педагогічної науки у напрямі її інтеграції з філософією, психологією, соціологією, етикою, правильно підійшла до розв’язання суперечності між вимогами до школи, навчання і виховання молоді з боку суспільства і врахуванням потреб та інтересів дитини.

До прогресивних педагогічних ідей С.Русової, що є актуальними і сьогодні, відносять такі:

· гуманізація та демократизація освіти;

· індивідуалізація та диференціація навчального процесу,

· інтеграція як установлення широких міжпредметних зв'язків та формування цілісної картини світу;

· посилення у навчально-виховному процесі самостійності учнів,

· створення умов для саморозкриття та саморозвитку творчих потенцій дитини,

· формування творчого досвіду діяльності учнів;

· поглиблення психологічного підґрунтя навчально-виховного процесу на основі діагностичного підходу;

· формування суб'єкт-суб'єктних відносин, відносин співробітництва та педагогічної підтримки учнів, довіри до сил і можливостей дитини;

· посилення психологічної та методичної підготовки вчителів.

Ці ідеї можуть бути впроваджені включенням її педагогічної спадщини у процес вивчення курсів педагогіки, історії педагогіки, педагогічної майстерності, педагогічних технологій, при написанні курсових та дипломних робіт у процесі підготовки педагогічних кадрів. Тому вважаємо необхідним масове видання творів С.Русової, уведення її праць до хрестоматій з педагогічних дисциплін.

Педагогічний досвід С.Русової є цінним джерелом для опрацювання теоретико-методологічних аспектів національної системи освіти. Ряд положень її дидактичної системи є особливо актуальними для сучасної школи, зокрема ідеї тісного зв'язку шкільного навчання з життям, з державотворчими процесами в Україні; посилення виховної функції навчального процесу в напрямі формування в учнівської молоді національної самосвідомості з усвідомленням ролі і значення культури свого народу й усіх інших народів світу в загальнопланетарному цивілізаційному процесі; виконання школою розвивальної функції, спрямованої на розвиток індивідуальних задатків і творчих потенцій кожної дитини; ґрунтовне знання вчителем психології особистості й опора в навчальному процесі на психологічні закономірності та особливості розвитку особистості, що є умовою здійснення особистісно орієнтованого виховання; широке використання в навчально-виховному процесі краєзнавчого підходу; впровадження в навчально-виховний процес соціально-педагогічних технологій; ідеї активної (діяльної) школи, гуманізації, індивідуалізації навчання, створення інтегрованих курсів; зменшення негативних впливів оцінки у розвитку пізнавальних інтересів дитини, створення атмосфери психологічного комфорту в класі.

Размещено на Allbest.ru

надзвичайну актуальність для розбудови незалежної Української держави.