Педагогічні погляди провідних педагогів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Канівський гуманітарний інститут

Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Реферат

З курсу "Педагогіка"

На тему: Педагогічні погляди провідних педагогів

Джон Локк (1632-1704) - англійський філософ, просвітитель, державний діяч.

З-поміж найдоцільніших методів морального виховання Дж. Локк виділив:

- вправляння в добрих вчинках (не примушувати дитину запам'ятовувати правила поведінки, а реалізувати їх практично у виховній ситуації). Під час вправляння слід використовувати лагідні слова, м'які інтонації, прості лаконічні формулювання. Також варто пам'ятати, що за короткий час не можна сформувати багато добрих звичок і правильних норм поведінки;

- доручення (в дуже помірній кількості);

- бесіди з дітьми (згідно з дитячими здібностями та рівнем розуміння);

- наочний приклад (керування і фіксація уваги дитини);

- фізична праця.

Не втрачають актуальності й сьогодні рекомендації Дж. Локка. Наприклад:

1. Батьки мають долати схильність перетворювати свою любов до дітей у сліпу закоханість, оскільки мають пам'ятати, що, заохочуючи примхи дітей та пестячи їх, коли ті малі, псують у них природні здібності. Діти виростають, і виростають їх погані звички.

2. Батьки не мають права бездумно задовольняти всі бажання і примхи дитини, оскільки це може призвести до моральної загибелі дорослої людини.

3. Якщо ви бажаєте, щоб ваш син відчував до вас шанований страх, сформуйте це відчуття ще в дитинстві; у процесі дорослішання дозволяйте дитині зближуватися з вами. Тоді, коли ви будете старі, ваша дитина буде вам другом і помічником.

4. Суворість батьківського ставлення й обмеження дитячої свободи мають поступово зменшувати відповідно до процесу дорослішання дитини, яка повинна навчитися керуватися в поведінці власним розумом.

песталоцці сковорода монтессорі вальдорфський

5. Авторитет батьків формується через страхи, шанованість, які змінюються поступово на любов і дружбу (відкриті прояви їх).

6. Батьки повинні усвідомити, що тілесні покарання не є дієвим засобом, оскільки часто лише є коренем інших поганих вчинків: «Такий різновид невільницької дисципліни формує невільницький характер».

7. Також слід звернути увагу на застереження щодо використання нагород очікуваними і бажаними речами як виховного методу, яке обґрунтоване загрозою послідовного формування в дитини почуття обов'язку, здатності керувати своїми бажаннями.

Ян Амос Коменський народився 28 березня 1592 р. у м. Нiвниця в Моравії у сім'ї мірошника, члена протестантської общини Чеських братів. У 12 років осиротів, виховувався родичкою у м. Стражниця.

Коменський першим з педагогів послідовно обґрунтував принцип природовідповідності у вихованні. Він розглядав людину як частину природи. Людина складається з усіх основних елементів природи, вона - світ у зменшеному вигляді, мікрокосмос. Оскільки це так, то і розвивається людина за спільними з природою законами. Отже, навчально-виховний процес повинен будуватися у відповідності з цими законами.

Він першим у світі піднявся до усвідомлення наявності особливих законів у вихованні і навчанні. У своїх творах, і передусім у «Великій дидактиці», він намагається визначити ці закони. Причому робить це шляхом проведення аналогій із закономірностями, що діють у природі.

Однак, Коменський обґрунтовував принцип природовідповідності у вихованні не на підставі спостережень над життям рослин і тварин, а на підставі свого педагогічного досвіду і намагався використати у процесі виховання природні, вікові та психологічні особливості дітей.

Принцип природовідповідності у вихованні, починаючи від Коменського, буде неодноразово зустрічатися у педагогічних концепціях педагогів XVIII-XIX ст. (Руссо, Песталоцці, Дістервег та ін.), причому кожний з педагогів буде трактувати цей принцип по-своєму. Даний принцип є актуальним і знаходить своє застосування і в сучасній прогресивній педагогіці.

З нового погляду на людину та з позицій щодо ролі виховання Коменський виводить ідею загальної освіти. Єдиним доцільним засобом реформування суспільства він називає зразкове виховання молоді. Справу виховання молоді покладає на школи. Тому вся молодь повинна відвідувати школу.

З таких же міркувань Коменський виводить загальну мету і завдання виховання. Мета виховання -- підготувати людину до майбутнього життя на небі, а також до справжнього життя на землі.

Така підготовка має три ступені (триєдине завдання виховання):

оволодіння мудрістю (все знати про себе i речі навколишнього світу) цьому сприяє розумове виховання, освіта;

оволодіння доброчесністю (зовнішня i внутрішня вихованість) - досягається через моральне виховання;

оволодіння благочестям (внутрішнє богошанування, зв'язок з Богом) - здійснюється шляхом релігійного виховання.

Григорій Савич Сковорода (1722-1794) - видатний український просвітитель, мандрівний філософ, поет і педагог.

На його думку, мета виховання - підготовка вільної людини, гармонійно-розвиненої, щасливої, корисної для суспільства, людини, здатної жити і боротися. Провідне місце у всебічному розвитку відводив розумовій освіті, яка допомагає людині пізнати себе, навколишній світ, суть щастя. Відстоював рідну мову в школах, радив вивчати граматику, літературу, математику, фізику, хімію, логіку, іноземні мови, механіку, музику, філософію, медицину та інші науки. Особливу роль відводив формуванню моральних якостей особистості, зокрема таких, як любов до батьківщини і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, сила волі, почуття людської гідності.

Значної уваги Г.Сковорода надавав фізичному вихованню людей, яке повинно починатися ще до народження дитини і полягати в здоровому способі життя батьків, у турботі про матір у період вагітності й вигодовування дитини.

Дбав про естетичне виховання, яке має облагороджувати людей, допомагати у житті і праці. Засобами естетичного виховання повинні бути поезія, музика, народні пісні, краса природи, образотворче мистецтво.

Першими вихователями дитини вважав батьків, а тому зневажливо ставився до тих батьків, які передоручали виховання своїх дітей іншим, порівнював їх із зозулями, що підкидають яйця в чужі гнізда.

Вирішальну роль у вихованні він відводив школі, вчителям. Школа, на його думку, має бути доступною для всіх, з безплатним навчанням. Розробив низку дидактичних і методичних положень. Стверджував, що усвідомлювати істину найкраще самостійно, через власну активність. У процесі навчання треба враховувати нахили і здібності дітей, їх вікові та індивідуальні особливості. Радив правильно дозувати матеріал, викладати його доступно, ясно, точно, використовувати наочність, пов'язувати теорію з практикою, навчання з життям. Високо цінував такі методи навчання, як лекція, розповідь, розмова, бесіда.

У вихованні пропонував такі методи, як бесіда, роз'яснення, поради, приклади, радив виховувати не тільки словом, а й ділом, переконанням привчати дітей критично аналізувати свої вчинки, дотримуватися суворого режиму, уникати надмірностей.

Висунув ряд вимог до вчителя, зокрема до його знань, благородства, любові до дітей, до своєї справи, повинен бути прикладом для інших в усьому.

Г.С.Сковорода був, безумовно, найсамобутнішим мислителем того часу, недарма його називали «українським Сократом».

Костянтин Дмитрович Ушинський (1823/1824--1870) -- видатний український педагог, основоположник дошкільного виховання і народної школи, автор праць з теорії та історії педагогіки, підручників для початкового навчання. Він зріс на українському національному ґрунті, вибудував на тій основі справді прогресивну науку «виховання умів», обґрунтував і реалізував у багатьох працях ідею народності у вихованні.

Основне завдання освіти й виховання, за Костянтином Ушинським, полягає у формуванні розвиненої людини на засадах народності.

Він висуває такі основні вимоги до виховання:

* виховання має бути народним, тобто охоплювати все підростаюче покоління народу в порядку обов'язкового навчання;

* справою виховання повинен керувати сам народ;

* виховання має давати дітям реальну освіту і водночас розвивати їхні розумові здібності, з тим щоб набуті знання були пов'язані з життям і спрямовані на загальнонародне благо;

* провідне місце у формуванні людини мусить займати рідна мова навчання -- і як джерело знань, і як скарбниця народу;

* мета виховання -- формування високоморальної людини;

* жінці має бути забезпечене виховання і освіта нарівні з чоловіком.

Народність у вихованні Ушинський вважав однією з найважливіших соціальних і педагогічних засад.

«Єдиний, -- писав Ушинський, -- тільки єдиний спільний для всіх природжений нахил, на який завше може розраховувати виховник, це те, що ми називаємо народністю. Як нема людини без самолюбства, так само нема людини без любові до батьківщини і ця любов дає виховникові певний шлях до серця людини й могутню підпору в боротьбі з її поганими особистими й родинними нахилами».

Він трактував народність досить широко. Розумів її як історію того чи іншого народу, його історичний розвиток, географічні і природні умови, в яких живе народ. Проаналізувавши системи виховання дітей в Англії, Франції, Німеччині, Костянтин Ушинський дійшов висновку, що система виховання в кожній країні пов'язана передусім з конкретними умовами історичного розвитку народу. Вона будується відповідно до інтересів народу, а тому розвиває і зміцнює в дітях ті моральні риси, які є основою патріотизму і національної гордості. «Кожному народові судилося відігравати в історії свою особливу роль, і якщо він забув роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібен. Історія не терпить повторень. Народ без народності -- тіло без душі, якому лишається тільки піддатися законові розкладу і знищитись в інших тілах, що зберегли свою самобутність. Особливість ідеї є принципом життя».

Юркевич Памфіїл Данилович (1826-1874) - видатний український мислитель, філософ і педагог. Народився 16 лютого 1826 р. в багатодітній родині священика Миколаївської церкви містечка Ліплявого Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Черкаська область).

Педагогічна теорія П. Д. Юркевича є частиною його плану влаштування людського суспільства на засадах Істини, Добра, Краси, Гармонії, органічним продовженням його філософсько-антропологічного вчення. Філософ сформулював важливу для педагогічної науки і практики думку про те, що знання тільки тоді засвоюються, коли вони зігріті почуттями, переживаннями. Учений наполегливо переконував, що виховання в житті суспільства володіє перетворювальною силою. Для нього виховання є такою духовною силою, яка робить можливим як існування людства, так і його вдосконалення. Підготовка вчителів, які несуть освіту народові, пробуджують у ньому розумову енергію й моральні почуття обов'язку та патріотизму, має більше - значення, ніж будь-які досягнення техніки.

Памфіїл Данилович був переконаний, що виховання здійснюється родиною, школою, церквою та суспільством. Проте перше місце посідає родина, оскільки вона завжди була й залишається природним середовищем перебування дитини.

Одне з основних питань будь-якої педагогічної теорії - питання про мету виховання, виховний ідеал - П. Д. Юркевич вирішує з позиції гуманістично спрямованої християнської педагогіки. Мета виховання ґрунтується на врахуванні «трьох начал вихованця»:

· особливостей духу вихованця;

· необхідності виконання ним обов'язку стосовно церкви, родини, держави; його майбутнього покликання. Тобто виховання повинно мати мету, яку сам вихованець мав би, якби він був досвідченим.

· Звідси й уточнення мети: виховуй людину так, щоб у зрілому віці вона знала добро, любила добро, мала сили робити добро, - тобто людину розумну, моральну і творчу.

П. Д. Юркевичу належить заслуга привнесення в педагогічну думку нових ідей, які були сприйняті не лише вітчизняною, а й зарубіжною педагогічною теорією і практикою. «Філософія серця» доводить, що абсолютизація розумного начала в людині, заперечення значущості її внутрішнього світу, намагання зробити його наскрізь прозорим для педагогіки неминуче ведуть до прагматизму у вихованні. Вчений осмислив педагогіку як науку про виховання, усвідомив справжнє значення самовиховання в житті людини, сформулював закон розвитку вільної особистості. Цілі, принципи, зміст, методи навчання й виховання він обґрунтував з позицій загальнолюдських і християнських цінностей.

Софія Федорівна Русова (Лідфорс) (1856-1940) активний громадський діяч періоду української революції, перша жінка педагог-теоретик в Україні, соціальний педагог, письменниця. Дослідники вважають, що за обсягом і рівнем просвітянської роботи Русова стоїть на одному щаблі з Оленою Пчілкою і Христиною Алчевською, а за силою і пристрасністю, з якими звучало її слово на захист української культури, духовності, рідної мови Русову можна зрівняти з Лесею Українкою.

У своїх працях С.Русова детально проаналізувала принципи як індивідуалізації, так і соціалізації виховання. Індивідуалізацію називала першою вимогою справедливого виховання, яке повинно формувати індивідуальну моральну свідомість кожної дитини. Мета індивідуального виховання дати широкий, вільний розвиток усім духовним силам дитини та її здібностям.

Кожну окрему людину С. Русова розглядала передусім як члена людського суспільства і тому є дуже важливим введення її в “кооперативні відносини з соціальним середовищем”. Школа, на думку педагога, має стати тим осередком, де всі духовні моральні враження будуть перероблятися в свідомості дитини не тільки відповідно до її індивідуального складу, а в значній мірі визначатися тією товариською атмосферою, яка складається з однолітками, і довірливими стосунками між учителями та учнями, учнівським самоврядуванням, загальною організацією навчально-виховного процесу.

Отже, суть соціального виховання в новій школі полягає у створенні наступних умов:

1) товариська атмосфера в школі, довірливі відносини між вчителями та учнями;

2) учнівське самоврядування;

3) заміна класу нечисленними рухливими групами;

4) реформа методів навчання (перехід від пасивних до активних);

5) заміна навчальних програм в середній школі

Поряд із школою держава, церква, клуби, кінотеатри та інші соціальні організації також повинні мати соціальний вплив на виховання дитини.

Ідея виховання в колективі - одна з провідних у спадщині Русової. Колективне виховання має великий вплив на соціалізацію особистості.

У працях С.Русової значна увага приділена проблемам благодійності і моральності. Зрештою, в історію свого народу вона ввійшла як великий філантроп, як людина, яка ніколи не стомлювалась надавати допомогу і підтримку жінкам, дітям, сиротам та іншим вразливим категоріям населення.

Олександр Антонович Захаренко (02.02.1937 р. - 30.04.2002 р.) український педагог, один із зачинателів педагогіки співробітництва, громадський діяч, директор відомої на Україні авторської школи у селі Сахнівка на Черкащині, дійсний член Академії педагогічних наук України.

Досвід О. Захаренка є цілісною системою, що характеризується цілеспрямованістю, поліструктурністю, керованістю, взаємозв'язком і взаємодією компонентів, відвертістю, стабільністю, здатністю до постійного вдосконалення за рахунок резервів і до саморозвитку за рахунок подолання суперечностей, рішення нових задач і т.д.

Педагогічна система О.А. Захаренка охоплює всі сфери діяльності закладу освіти та передбачає наскрізну інтеграцію її підсистем у процес навчання, позакласну та позашкільну роботу. Визначено тенденції, шляхи, форми, методи становлення й розвитку системи духовних цінностей дітей і молоді. Педагогом-новатором створено навчально-методичну базу для її організації. На якісно новому рівні організовано співробітництво сім'ї, школи й громадськості. В школі створено середовище особливої „духовної атмосфери”. Реалізовано систему формування духовних цінностей. Трансформація морально-духовних цінностей у глибокі переконання учнів, в їхню потребу являє собою складний процес, що відбувався впродовж їхнього навчання у школі.

Концепція «авторської школи» О.А. Захаренка передбачає:

1. Спрямування навчально-виховного процесу на поглиблення знань учнів та отримання потрібної і цікавої інформації, яку мають доносити до учнів вчителі.

2. Ретельно турбуватись про здоров'я дітей, про їх фізичну витривалість.

3. Не втрачати надбання історії. Вивчати традиції і звичаї народу, що прийшли до нас із сивої давнини.

4. Виховувати у дітей патріотичні почуття і гордість за родину, однокласників, односельчан, село, Батьківщину.

5. Обов'язковим предметом школи має бути "Материнство" або "Материнська школа" не лише для учнів, а й для тих жителів села, які збираються стати батьками.

6. Головна вимога школи - якісні і системні знання учнів, участь їх в олімпіадах, конкурсах від шкільного до державного рівня.

7. Випускники школи у своїх знаннях не повинні відрізнятися від учнів престижних закладів.

8. Авторська школа ставить своїм завданням навчити дітей бачити красу світу і берегти її.

Олександр Антонович органічно увібрав в себе і творчо реалізував головні ідеї досвіду своїх, видатних попередників -- А. С. Макаренка і В, А. Сухомлинського і по праву може називатися їх послідовником.

Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827) - один з найвидатніших представників світової демократичної педагогічної думки, швейцарський педагог-демократ, один з основоположників народної школи, визначний дидакт.

Вважав метою виховання розвиток усіх природних сил та здібностей дитини, причому цей розвиток має бути різнобічним і гармонійним. Головний принцип виховання - його відповідність природі, тобто педагог не повинен придушувати природній розвиток дитини. Виховання і навчання за Песталоцці, мають бути природовідповідними з урахуванням природи дитини, закладених у ній задатків.

Вагому роль у релігійно-моральному вихованні він відводив сім'ї, родинному, зокрема материнському вихованню. Родина - це перший зразок науки життя в суспільстві, науки взаємної допомоги.

Основним завданням морального виховання вважав розвиток у дітей високих моральних якостей, навичок і переконань. Найпростішим елементом морального виховання є любов дитини до матері. В сім'ї закладаються основи моральної поведінки дитини.

Здійснити розумове виховання намагався за допомогою спеціально підібраних для кожного ступеня навчання вправ, які послідовно розвивають інтелект. Педагог стверджував, що всяке навчання повинно базуватись на спостереженні і досвіді і підійматися до висновків і узагальнення.

Намагаючись спростити навчання, Песталоцці прийшов до думки, що існують найпростіші елементи знання про предмети і речі. Такими елементами він вважав:

· число;

· форму;

· слово.

У процесі навчання дитина оволодіває формою шляхом вимірювання, числом за допомогою рахунку, а словом завдяки розвитку мови. Таким чином, елементарне навчання зводиться насамперед до вміння вимірювати, рахувати і володіти мовою. Й.-Г.Песталоцці заклав основу спеціальних методик початкового навчання.

Для засвоєння навичок письма педагог рекомендував проводити попередні вправи в зображенні прямих і кривих ліній - елементів букв.

Для навчання вимірюванню Песталоцці пропонував брати спочатку пряму лінію, а потім кут, квадрат, поділ його на частини. Він пропонував свій метод вивчення чисел починати з елемента кожного цілого числа - одиниці. У процесі навчання дитина з раннього віку повинна сама вести спостереження і розвивати свої здібності. Щодо вивчення рідної мови завдання педагога полягає в тому, щоб розвивати мову дитини і збагачувати її словниковий запас. Він обстоював звуковий метод навчання грамоти, що було надзвичайно важливо, оскільки в ті часи панував буквоскладальний метод.

Він кардинально змінив зміст навчання початкової школи, включивши навчання рідної мови, арифметики, елементарної геометрії, географії, малювання, співи, гімнастичні вправи, історію. Сформував дидактичні принципи послідовності і поступовості у навчанні, принцип систематичності, принцип наочності.

Висунув ідею розвиваючого навчання. Велику увагу приділяв трудовому та фізичному вихованню дітей, вважаючи це найпершим видом розумного впливу дорослих на розвиток дітей. Вважав, що фізичне виховання повинно бути тісно пов'язане з моральним і розумовим. Важливу роль відводив вихованню, яке повинно забезпечити дітям добру трудову підготовку і одночасно розвинути їхні фізичні і духовні сили. Намагався поєднати навчання з продуктивною працею, тобто у школі діти, на думку Песталоцці, цілий день працюють: за ткацьким станком, на городі, піклуються про тварин, а в вільний час і під час роботи вчитель веде заняття з дітьми, навчаючи їх грамоті, рахунку і т.д.

Навчання прагнув будувати на психологічній основі, зокрема на чуттєвому пізнанні. Його погляди і діяльність надали початковому навчанню відповідного сенсу: виховання має не тільки давати певні елементарні відомості, але й враховувати індивідуальність дитини, пробуджувати і зміцнювати її духовні сили, виховувати морально і суспільно.

Михайло Сергійович Грушевський (1866 - 1934) - видатний вчений, публіцист, громадський діяч, перший президент України.

Педагогічні погляди М.Грушевського сформувалися у період назрівання національних і соціальних революційних перетворень й особливо зміцніли в часи створення та існування Української Народної Республіки. Можна визначити основні напрями в переконаннях визначного вченого-просвітителя:

- школа і освіта здійснюються на засадах традицій національної культури обов'язково рідною мовою;

- школа, освіта і педагогічна наука у державі мусять бути незалежними від чужинського впливу, крім творчого засвоєння кращого досвіду вчительських, науково-дослідницьких та інших об'єднань;

- національна свідомість має домінувати у вихованні моральності.

Головною умовою існування національної школи М.Грушевський вважав навчання рідною мовою. На його погляд у рідній школі учні мають прилучитися до надбань духовної культури свого народу, його історії, культури, традицій, звичаїв, побуту тощо. Тобто зміст освіти і виховання повинен відбивати національні особливості українського народу, внаслідок чого в учнів мав формуватися народний світогляд, національна свідомість, характер, спосіб мислення, діяльність, народна мораль тощо.

Велику роль приділяв М.Грушевський проблемам дидактики. Всі навчальні предмети він поділяв на дві групи. Він наголошував, що одні предмети мають дати учням можливість пізнати сутність життя і зрозуміти свою роль в ньому, інші вчать засобам використання всіх умов життя для свого добробуту. До першої групи вчений відносив гуманітарні дисципліни.

Особливе місце М.Грушевський відводив історії, зазначивши догматизм і застарілі традиції у вивченні шкільного курсу. Він наполягав, що історія має давати відповідну оцінку всім епохам і подіям, всіх народів.

Історію рідного краю вчений вважав першоосновою громадського виховання. Активну роль у справі освіти та виховання М.Грушевський відводив народному вчителю. Він заповідав йому горнутися до свого українського, розширювати його всякими способами.

Важливим доробком М.Грушевського є його народознавчий нарис «Українці», вперше опублікований у 1910 р.

Слава М.Грушевського не вмерла разом з цензурними заборонами, і зараз роботи великого українського вченого знову видаються і повертаються в бібліотеки та шкільні парти.

Марія Монтессорі (1870 - 1952) народилася неподалік портового міста Анкона, що на Адріатиці, в сім'ї військового.

За власною методикою М. Монтессорі навчила дітей читати і писати так, що на вступному іспиті до народн6оїь школи вони виявляли значно кращі результати, ніж діти з нормальних сімей. Це викликало справжню педагогічну сенсацію. Успішність, як вважала Монтессорі, залежить від методів навчання: психічний розвиток занедбаних дітей підтримували і стимулювали, а розвиток дітей з нормальних сімей затримували через відсутність індивідуальних програм навчання.

Після багаторічних наукових пошуків М. Монтессорі задумалася над створенням системи, яка була б строго індивідуалізованою, давала б змогу педагогові спостерігати за дитиною і вивчати її. Посередником між педагогом і дитиною, за її переконанням, має бути дидактичний матеріал, покликаний пробудити самодіяльність дитини, допомагати її самовихованню, самонавчанню, саморозвиткові. Зібравши, осмисливши й інтегрувавши компоненти багатьох педагогічних теорій, М. Монтессорі розробила цілісну систему, в якій відсутність, на перший погляд, теоретичної новизни й оригінальності, за багатьох безперечних переваг, є її головною практичною силою.

Монтессорі була переконаним противником класно-урочної системи. Вона відмовилася від парт, за якими діти повинні сидіти нерухомо, від кафедри, що ставить учителя на авторитарну позицію, від колективних уроків, що не враховують індивідуальних здібностей конкретної дитини. Вона виступала проти єдиних для всіх навчальних програм, що не дозволяють дитині просуватися своїм темпом і реалізувати свої інтереси.

· Усе життя дитини - від народження до громадянської зрілості - є розвиток її незалежності і самостійності.

· Урахування сенситивності і спонтанності розвитку.

· Єдність індивідуального і соціального розвитку.

· У розумі не має ні чого такого, що колись не було б у почуттях.

· Сутність розуму в упорядкуванні і заставленні.

· Замість навчання дітей потрібно надати їм умови для самостійного розвитку й освоєння людської культури.

· Мислення дитини повинно проходити всі необхідні стадії від предметно-діючого до наочно-образного, і тільки після цього досягається абстрактний рівень.

Головна мета школи М. Монтессорі постачати « харчі » для природного процесу саморозвитку, створювати довкілля, яке сприяє цьому.

Завдання:

1. Навчити дитину якомога раніше здійснювати свій вибір.

2. Виробити в дитині уміння користуватися наданими свободою і довірою.

3. Допомогти дитині створювати і підтримувати навколо себе порядок.

4. Навчити в ранньому дитинстві шанувати закон.

5. Навчити терпимого і шанобливого становлення до всіх оточуючих.

6. Створити умови для розвитку в дитині почуття любові й поваги до самого себе.

7. Тренувати волю дитини в ранньому дитинстві, щоб виробити цивілізовану поведінку в будь-якій ситуації.

8. У ранньому дитинстві сформувати культуру поводження з усіма навколишніми предметами.

9. Навчити дитину в ранньому дитинстві самостійно планувати свою діяльність і досягати наміченого.

Антон Семенович Макаренко (1888--1939) виявив себе активним будівничим соціалістичної школи і радянської педагогіки.

Вийшовши з глибин народу Макаренко тонко підмітив можливості народних виховних засобів і мудро вплітав їх до своїх навчально-виховних заходів, обстоював їх у своїх творах. Особливо вдало він використовував скарби народної педагогіки в розв'язанні проблем трудового виховання.

Думки А.С. Макаренка про головні напрями організації колективу містять у собі різноманітні аспекти діяльності та багатосторонній вплив на особистість вихованця.

Педагог ділить їх за такими напрямками:

· уповноважені колективу повинні добиватися всебічного підвищення його політичного і культурного рівня, регулювати товариські взаємини, привчати дітей розв'язувати конфлікти без сварок і бійок, рішуче боротися з найменшими спробами насильства старших або більш сильних над молодшими і слабшими;

· кожен член колективу щоденно повинен виявляти себе в праці, а тому особливим завданням активу є виховання у кожного поваги до праці, до відпочинку і занять інших. Це виховання передбачає не тільки засвоєння правильних уявлень, а й вироблення правильних звичок. Зазначених вимог обов'язково треба додержуватися і в процесі шкільних занять;

· дисципліна завжди виступає як форма суспільного добробуту людей. Дисциплінованість -- результат виховного процесу в цілому, результат насамперед зусиль самого колективу дітей, що виявляються в усіх сферах його життя, але для того щоб дисципліна сприймалася як явище моральне і політичне, у кожному колективі дітей слід роз'яснювати її необхідність, забезпечувати додержання доцільного, точного режиму. Покарання, спрямовані на зміцнення дисципліни, повинні, головним чином, впливати на колектив і мати форму морального осуду;

· громадська думка -- регулятор поведінки учнів. Для радянських людей загальні збори є вищим органом, який відбиває громадську думку колективу. Тому дитячим загальним зборам слід приділити велику увагу. Для формування особистості вони матимуть особливу цінність, коли предметом їх обговорення будуть щоденні справи і перспективні лінії розвитку закладу, які пов'язують вихованців із загальнонародними інтересами;

розвиток перспективи закладу в цілому і кожної дитини зокрема слід нерозривно пов'язувати зі стилем роботи в колективі. Кожний дитячий заклад повинен мати свій стиль і тон, а нормальний тон може бути тільки один -- життєрадісність, спокійна ділова обстановка, що виключає постійну крикливу бурхливість. Мажор, бадьорість колективу забезпечуються злагодженістю й організованістю його, крім того, єдністю, активністю людей і одночасно вмінням гальмувати себе, коли потрібно. Особливою формою гальмування є ввічливість, яку треба всіляко рекомендувати вихованцям.

Григорій Григорович Ващенко (1878-1967) - один із творців української освітньо-виховної системи. Народився на Полтавщині, отримав духовну освіту (Духовна Академія у Москві).

Ващенко є творцем української національної педагогіки, яка відповідає духовності українського народу, його історичній місії і потребам державного будівництва України. Цьому передувала кропітка довготривала понад 30 років робота з вивчення історії світових педагогічних систем, зарубіжного та вітчизняного педагогічного досвіду.

Глибоко вивчивши історію та педагогічний досвід українського народу, Ващенко вибрав звідти все найкраще і створив у творі "Виховний ідеал" яскравий образ виховного ідеалу української людини. Цей ідеал побудований на двох головних принципах: християнської моралі та української духовності, і спрямований на службу Богові і Україні.

Для створення українського виховного ідеалу, на думку Ващенка, треба відтворити історичне минуле свого народу з його культурними скарбами, а також зачерпнути зі скарбниць інших народів те, що найкраще і що відповідає нашій духовності.

Головними елементами розбудови національної системи освіти Ващенко назвав: ідеалістичне світосприймання, яке виключає більшовизм з його матеріалізмом і атеїзмом; християнська мораль як основа родини і здорового суспільства; високий рівень педагогічних наук; організація педагогічних досліджень і розбудова дослідних педагогічних станцій та лабораторій;

видання педагогічних творів, шкільних підручників й іншої літератури для молоді.

Ващенко запропонував наступну структуру системи освіти у вільній Україні:

1. Переддошкільне і дошкільне виховання: материнський догляд або ясла (до 3-х років), дитячий садок (з 3 до 6-ти років);

2. Початкова школа (від 6 до 14-ти років);

3. Середня школа: класична гімназія, реальна школа, середні технічні школи, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа (від 14 до 18-ти років);

4. Висока школа: університет, високі технічні школи, педагогічний інститут, академія мистецтва, консерваторія, військова академія (від 18 до 23-х років);

5. Позашкільна освіта;

6. Науково-дослідні установи: академія наук, академія педагогічних наук.

Для повноти виховного процесу Ващенко вказує на необхідність зв'язку між школою, родиною і виховними молодіжними організаціями. В утвердженні твердих м

Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) - педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки.

Теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога В.О.Сухомлинського ввійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні і літературні праці та учительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками.

У педагогічній спадщині Сухомлинського провідне місце займає ідея гуманізму, людяності і доброчинності. Педагог переконливо стверджує, що виховання гуманізму, людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя і здійснюватися через творення людям добра. В центр виховного процесу Сухомлинський поставив особистість. Основою його концепції є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний вибір. Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи Сухомлинського, є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до себе - немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності і виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога.

Головна мета виховання - всебічний розвиток особистості. Важливим напрямом всебічного розвитку особистості є розумове виховання, яке потрібне людині не тільки для праці, а й для повноцінного духовного життя. Тому в процесі навчання дітей треба спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти. Цю роботу слід починати з малих літ, формуючи в дітей допитливість. Вважав, що навчання не повинно бути для дитини тягарем, а повинно бути радісною працею. Його творчі знахідки щодо навчання: «школа під відкритим небом», уроки мислення на природі, кімната думки, культ книги, свято казки та ін., апробовані в практичній діяльності Павлиської школи, стали надбанням учительства.

Духовне життя школи і її вихованців не повинні обмежуватися, вичерпуватися самими успіхами в оволодінні навчальною програмою. Для того, щоб сформувати культуру бажань необхідно, вважав Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури.

Значне місце в педагогічній системі В.Сухомлинського відведено проблемам трудового виховання школярів. На його думку, учні мають брати участь у найрізноманітніших видах праці: навчальній, продуктивній, ручній, механічній, індивідуальній, колективній, у майстернях і в полі.

Важливу роль Сухомлинський відводить естетичному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тільки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї потребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками. Відстоював необхідність естетичного виховання природою, яку вважав невичерпним джерелом дитячої думки, а спостереження в природі - школою дитячого мислення.

Виховання дітей 6-10 років Сухомлинський називав «школою сердечності». Він радив педагогам і батькам вчити дітей добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, черствою, нечулою, вона має зростати у постійному піклуванні про оточуючий світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм.

Значної уваги Сухомлинський надавав проблемі дитячого колективу. Найголовнішим принципом життя виховуючого колективу є розвиток гуманістичних взаємин між дітьми, створення здорової духовної спільності разом з повагою до кожної особистості.

До особи вчителя Сухомлинський ставив підвищені вимоги, вважаючи цю професію людинознавством: досконале знання свого предмета, глибока любов до нього в поєднанні з любов'ю до дитини, уміння управляти її розумом і почуттями, виховувати в дітях доброту, людяність, сердечність, готовність прийти на допомогу та ін.

Перша вальдорфська школа заснована відомим мислителем, філософом, літературознавцем, глибоким дослідником творчості Гете, творцем філософського вчення - антропософії Рудольфом Штейгером у 1919 році для дітей працівників тютюнової фабрики в Штутгарті.

З семирічного віку у Штейнера починає складатися особливий внутрішній досвід, який пізніше змінить його життя. Він переживає сферу надчутливого як абсолютну реальність, старанно приховуючи від дорослих, які сприймають світ, як матеріальне явище. Після закінчення реального училища, Штейнер вступив до Віденської вищої технічної школи, де вивчав математику та природничі дисципліни. В цей же час він відвідує в університеті лекції з філософії, літератури, психології та медицини, захоплюється екпериментальним природознавством, знайомиться з методами, розробленими Гете.

Чим би не займався Штейнер, навчаючись, займаючись дослідницькою роботою, він завжди звертався до педагогічної діяльності. З чотирнадцяти років сам платив за навчання в реальному училищі, а пізніше і за навчання у Вищому навчальному закладі, заробляючи кошти приватними уроками з найрізноманітніших предметів. Після закінчення навчання став домашнім вчителем хлопчика, хворого гідроцефалією. Лікарі сказали, що хлопчик не може навчатися, але інакше вважав вчитель Рудольф Штейнер. Використовуючи спеціальні педагогічні методики, особливий розпорядок дня, посилені заняття, Штейнер зумів домогтися такого покращення стану, що через два роки хлопчик зміг навчатися в звичайній школі разом із своїми однолітками. Пізніше він закінчив університет і став лікарем.

У 1919 році Р.Штейнер втілив у цій школі розроблене ним філософське вчення - антропософію, відповідно до якого розвиток здібності пізнання приводить людину до досконалості. Антропософія поєднує в собі елементи суб'єктивного ідеалізму Гете та християнства.

Мета вальдорфської педагогіки: привести дитину до сприйняття та пізнання світу, розвинути приховані здібності й можливості. Завдання нової педагогіки полягало в тому, щоб розвинути цей новий спосіб пізнання. Людина, як істота духовна, має, крім фізичного тіла, ще й душу. Розвитку «духу» і «душі» дитини Штейнер надавав особливого значення. Дитина приходить на Землю з певною місією. Дати здійснитися цій місії - основне завдання школи.

Вальдорфська педагогіка є однією з різновидів втілення ідей «вільного виховання» і «гуманістичної педагогіки». Це система самопізнання та саморозвитку індивідуальності за умови партнерства з учителем, у єдності чуттєвого та надчуттєвого досвіду духу, душі і тіла.

Завдання вальдорфської школи - розвивати здібності, а не збирати та накопичувати знання; її кредо - відмова від влади над дітьми. Вальдорфські вчителі говорять, що головне в навчанні - не завантаження пам`яті учнів, але розвиток здібностей відчувати, вміння творчо конструювати, знання природи і художній смак. Ця педагогіка спрямована проти духовного занепаду сучасного суспільства.

Дитина - громадянин трьох світів: матеріального, душевного і духовного. Її «Я»- це мікрокосмос, який усією своєю істотою пов'язаний з макрокосмом.

У центрі всієї вальдорфської педагогічної системи - дитина, її внутрішній світ - динамічний, різноколірний. Коли говорять про вальдорфську педагогіку як мистецтво виховання, основи якого заклав Рудольф Штейнер, то мова йде не про суму педагогічних методів, а про спосіб життя.

Список використаної літератури:

1. 420-Річчя Від Дня Народження Яна Амоса Коменського (1592-1670 РР.)// Експеримент та інновації в школі. 2011. № 6. С. 77-78. Галинська І.Л. ІВО БРАТАНОВ Ян Амос Коменський Про РЕЛІГІЇ// Культурологія. 2003. № 4. С. 97-98.

2. Альт Р. Прогресивний характер педагогіки Коменського, пров. з нім., М., 1959.

3. Локк Дж. “Думки про виховання”/Хрестоматія по історії закордонної педагогіки - М., 1981, с.163-195

4. Зайченко Г.А. “Локк. Нарис творчості”. - М., 1973

5. Педагогічні ідеї Г. С. Сковороди / За ред. Д. Г Дзеверіна. - К.: Знання, 1972. - 264 с.

6. Сковорода Г. Сродность к богословію. // Повне зібр. творів, у 2-х т. - К.: Знання, 1973. - т. 2.

7. Песталоцци И.Г. Избранные педагогические сочинения: В 2-х т. -М.: Педагогика, 1981. - Т.1. -333 с.

8. Бунаков Н.Ф. Всемирный педагог Песталоцци и русский педагог Ушинский // Русский начальный учитель. - 1896. - № 4. - С. 141 - 153.

9. Ушинский К. Д. Педагогические сочинения: В 6 т. - Т. 1: О народности в общественном воспитании. / Педагогика. - М., - 1988. - 416 с.

10. Ушинський К.Д. Твори: В 6 т./ Радянська школа, - К., 1952. - Т.2: Звіт про відрядження для огляду закордонних жіночих закладів колезького радника К.Ушинського. - 560 с.

11. Русова С. Дошкільне виховання //Вибрані педагогічні твори. - К.: Освіта, 1996. - С. 34-184.

12. Русова С. Нова школа соціального виховання //Вибрані педагогічні твори у 2- 2. Грушевський М.С. Історія України - Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань та інш. - К.: Наук. думка, 1991. - Т.1. - 1991. - 736 с.

13. Грушевський М.С. Про українську мову і українську школу. / Передм. Я.П. Гояна. - К.: Веселка, 1991. - 46 ст. іл.х кн. - К.2. - К.: Либідь, 1997. - С. 16-104.

14. Монтессорі М. Мій метод. - М.: АСТ, 2006. - 352 с.

15. Орлова Д. Велика книга Монтессорі. - М.: ВКТ, 2008. - 192 с.

16. Ващенко Г. Служба Богові і Батьківщині // Рідна шк. -- 1992.

17. Ващенко Г. Виховний ідеал. -- Полтава, 1994. -- С. 174--175.

Размещено на Allbest.ru

...