Розвиток педагогічної культури соціального педагога

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

"Донбаський державний педагогічний університет"

Факультет дошкільної освіти і практичної психології

Кафедра соціальної педагогіки та соціальної роботи

Курсова робота

Розвиток педагогічної культури соціального педагога

Виконала: студентка 3 курсу

напряму підготовки

6.010106 "Соціальна педагогіка"

Неп'янова Ліліана Сергіївна

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук,

доцент, Коношенко С.В.

Слов'янськ - 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку педагогічної культури соціального педагога

1.1 Педагогічна культура соціального педагога як науковий феномен

1.2 Вимоги до педагогічної культури соціального педагога

Розділ 2. Теорія і практика розвитку педагогічної культури соціального педагога

2.1 Структурні компоненти педагогічної культури соціального педагога

2.2 Шляхи (умови, заходи, технології) розвитку педагогічної культури соціального педагога

Загальні висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність і доцільність дослідження. Сучасна Україна переживає глибоку соціально-економічну кризу, в країні спостерігається погіршення умов існування більшості населення, зростання рівня дитячої злочинності, бідності, безробіття. Однією з форм реагування на кризові ситуації, інструментом впровадження соціальної політики держави виступає професійна соціально-педагогічна діяльність. Її розвиток є відповіддю на суспільну потребу в теоретичних і прикладних дослідженнях проблем взаємодії людини та оточуючого її середовища. Змістом соціально-педагогічної діяльності є надання допомоги людям, що потрапили у складну життєву ситуацію. Комплексність проблем соціально-педагогічної роботи, складність об'єктів і суб'єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженому об'ємі соціальних ресурсів одержання максимально значимого і ефективного результату - все це вимагає оптимізації соціально-педагогічної роботи, яка потребує розвитку теорії та практики.

Треба зазначити, що визначну роль відіграє саме особистість професіонала який займається соціально-педагогічною діяльністю, його особливості та якісні характеристики. У цьому контексті особливу актуальність отримують проблеми розвитку професійної культури соціальних педагогів.

Для якісного виконання своїх професійних обов'язків, соціальний педагог повинен мати високий рівень педагогічної культури. Вона характеризується рівнем засвоєння фахівцем педагогічного досвіду та його реалізації у процесі професійної діяльності. Для соціального педагога педагогічна культура має особливе значення, тому що він працює з людьми, що мають особливі потреби, соціальні проблеми. Ця категорія людей особливо потребує людської участі і коректного підходу.

Таким чином актуалізується завдання якісної професійної підготовки соціальних педагогів, підвищення професійної культури, що сприяє успішному здійсненню соціально-педагогічної діяльності.

Виникають певні протиріччя, що потребують розв'язання, зокрема між: потребою соціуму у високопрофесійних фахівцях соціально-педагогічної галузі, а також постійно зростаючим рівнем професійних вимог до особистості соціального педагога, та недостатньою ефективністю процесу професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів у цьому напрямку.

Вивченням питання педагогічної культури у своїх наукових працях займались: Ю. Азарова, О. Безпалько, М. Галагузова, І. Зимня, І. Козубовська, Н. Кузьміна, Г. Мешко, В. Поліщук та ін.

Проблеми професійної культури розглянуто у працях О. Бондаревської, М. Гриньової, І. Зязюна, В. Нікітін, О. Пєхоти, В. Сластьоніна та ін.

Вагоме значення для розкриття проблеми підготовки і професійного становлення спеціалістів у галузі соціальної педагогіки мають наукові праці М. Євтуха, В. Гриньової, І. Зверєвої, А. Капської, Л. Міщик, С. Шацького та ін.

У сучасній науково-педагогічній літературі численні праці присвячені питанням теорії та практики вирішення проблем освіти, виховання, підготовки майбутніх фахівців (А. Алексюк, В. Бадер, І. Бех, В. Григоренко, І. Зазюн, Б. Коротяєв, С. Коношенко, К. Костюк, С. Курінна, О. Леонтьєв, Г. Троцко, І. Трубнік та ін.).

Аналіз наукової літератури, на нашу думку, свідчить про те, що проблема розвитку педагогічної культури розкрита недостатньо.

Актуальність проблеми, її недостатня наукова розробленість зумовили вибір теми дослідження "Розвиток педагогічної культури соціального педагога".

Об'єкт дослідження: соціальний педагог як фахівець.

Предмет дослідження: педагогічна культура соціального педагога.

Мета дослідження: розкрити теоретичні основи розвитку педагогічної культури соціального педагога.

Завдання дослідження:

1. Висвітлити поняття "Педагогічна культура" в аспекті педагогічної діяльності соціального педагога.

2. Визначити необхідність розвитку педагогічної культури соціального педагога.

3. Висвітити структурні компоненти професійної культури соціального педагога.

4. Виявити шляхи, умови, закономірності формування професійної культури соціального педагога.

Методи дослідження: аналіз філософської, психологічної, соціально-педагогічної наукової літератури, нормативних документів з проблеми розвитку педагогічної культури соціального педагога для визначення понятійного апарату дослідження, визначення сутності і змісту поняття педагогічної культури та соціального педагога, як фахівця; аналіз, синтез, узагальнення - для формулювання концептуальних положень і висновків дослідження.

Структура та обсяг курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (28 найменувань). Загальний обсяг роботи - 38 сторінок. Обсяг основного змісту дослідження становить 34 сторінки.

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку педагогічної культури соціального педагога

1.1 Педагогічна культура соціального педагога як науковий феномен

Вимоги, які висуваються до будь-якої форми суспільної діяльності, і соціально-педагогічної в тому числі, незмінно пов'язані з культурою, оскільки вона є необхідною умовою ефективності будь-якої праці. Високий рівень педагогічної культури - обов'язкова умова для соціального педагога.

Для більш глибокого, всебічно сформованого поняття педагогічної культури, вважаємо необхідним почати з визначення "культури" в загальному її розумінні.

У науці не існує єдиного, загального визначення всеосяжного явища культури. Поняття "культура", будучи категорією таких наук, як філософія, історія, культурологія, має різні (близько 200) визначення [1, с. 21]. Кожен автор вкладає в нього своє розуміння. З цього приводу А. Білий писав: "Поняття "культура" відрізняється незвичайною складністю, культура - цілісність, органічна сполука багатьох сторін людської діяльності, вона визначається зростанням людської самосвідомості; культура - індивідуальна і універсальна одночасно" [4, с. 308].

У перекладі з латинського "cultura" - обробіток, догляд, виховання, утворення, розвиток, шанування [11, с. 391].

Н. Краснова дає таке визначення культури, в загальному її розумінні: "Культура - це історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, який має вираження у типах та формах життєдіяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних та духовних цінностей. Культура включає в себе: результати конкретної діяльності (знаряддя праці, твори мистецтва); засоби спілкування людей (мораль і право); характерні особливості свідомості (моральне, естетичне); здібності людей, які реалізуються у їх діяльності (знання, уміння, навички). У конкретних сферах суспільного життя культура характеризує різні особливості свідомості, поведінки та діяльності людей [16, с. 126].

І. Звєрєва в "Енциклопедії для фахівців соціальної сфери" дає диференційоване визначення феномену культури, стосовно різних соціальних утворень:

- культура певного суспільства (або його частини) - сукупність матеріальних та духовних надбань, що відображають історично досягнутий рівень розвитку, втілених в результатах продуктивної діяльності;

- культура певної діяльності - рівень, ступінь розвитку певної галузі господарської або розумової діяльності, як духовний вимір будь-якої діяльності, в якому формуються мотиви, принципи, правила, цілі і смисли діяльності;

- культура певної людини - міра і рівень оволодіння особою накопичених людством культурних цінностей від родинних, етнічних, громадських до глобальних, у вузькому розумінні - її духовність, вихованість, освіченість, фіксує визначення людини як суб'єкта діяльності, структури його спілкування, його ставлення до інших людей і до суспільства в цілому" [11, с. 391]

Культура характеризує всі форми життєдіяльності людей: матеріальне виробництво, соціально-політичні відносини, духовний розвиток суспільства, побут, людські взаємини. Культуру розглядають як життєдіяльність людини в єдності її процесу і результату [1, с. 21].

Вивчення наукової літератури свідчить, що феномен "культура" відрізняється складністю та варіативністю.

Але в кожному із визначень поняття "культура", можна виділити такі основні положення:

- сутність культури гуманістична, яка полягає в конкретизації загальнолюдських цінностей стосовно кожної людини;

- продуктом і одночасно творцем культури є людина;

- головним джерелом культури є діяльність людини;

- культура поєднує в собі способи та результати діяльності людини;

- культуру розглядають як механізм, що регламентує та регулює поведінку й діяльність людини, оскільки людина є її носієм і ретранслятором;

- культура визначає весь спектр практичної і духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою.

Культура також може розглядатися як любов до людини. У статті "Культура - шанування світла" М. Реріх пише: "Культура є синтез досягнень. Культура є поєднання життя і краси. Культура є любов до людини" [23].

Вважаємо за необхідне зазначити, що для успішної діяльності соціального педагога любов до людини є обов'язковою умовою. Ця якість є невід'ємною складовою професійної культури.

Основа професійної культури фахівця - це насамперед загальна культура людини, рівень освіти, характер світогляду, ставлення до праці, загальна вихованість, коло інтересів і запитів, норми повсякденної поведінки. Загальна культура і професійна культура взаємопов'язані і впливають одна на одну.

На думку Л. Богомолова, професійну культуру складає той комплекс знань, умінь і навичок, володіння яким робить фахівця майстром своєї справи [5, с. 19].

Для соціального педагога поняття "професійна культура" тотожне поняттю "педагогічна культура".

Ми погоджуємося з визначенням Л. Байкової, що "Педагогічна культура - це професійна культура людини, яка займається педагогічною діяльністю, гармонія високорозвиненого педагогічного мислення, знань, почуттів і професійної творчої діяльності, сприяє ефективної організації педагогічного процесу" [1, с. 25].

Термін "педагогічна культура" вперше з'явився у публікації Л. Раскіна в 1940 році. У 50-60-ті роки він активно використовується у роботах В. Сухомлинського. І вже наприкінці 70-х-80-ті років його застосовують у науково-педагогічних виданнях, заявляється він і в дисертаційних дослідженнях [19, с. 231].

Під педагогічною культурою розуміється засвоєний і повсякденно проявляючийся рівень мистецтва педагога (педагогічної діяльності) у відношенні до себе, до інших людей, до дітей [2, с. 117].

У психолого-педагогічній літературі, присвяченій проблемам культури педагогічної діяльності, немає чіткої і розгорнутої концепції розуміння культури педагогічної діяльності. Це поняття досить нове. Його категоріальна розробка почалася лише в наші дні. Тим не менш, ми маємо досить велику кількість визначень цього поняття. Роздивимося деякі з них.

І. Зимня дає таке визначення педагогічної культури: "Педагогічна культура являє собою інтегративну характеристику педагогічного процесу в єдності його об'єкта, суб'єкта, змісту, механізму, системи і цілей" [12 с. 222].

У своїх дослідженнях науковці розглядають педагогічну культуру як інтегральну якість особистості, що проектує його загальну культуру в сферу професії. Це синтез високого професіоналізму і внутрішніх властивостей педагога, володіння методикою викладання а наявність культуротворчих здібностей [17, с. 299].

У контексті педагогічної поведінки культурність розглядається як сукупність зовнішніх форм спілкування, етикету, мови. Доброзичливість і м'якість, прагнення зрозуміти іншого, справедливість і чесність взаємин є найбільш характерними особливостями поведінки. Показниками високого культурного рівня сучасного педагога стають такі якості, як вдумливість, критичність, постійна творча напруга [27, с. 182].

Педагогічна культура - це частина загальнолюдської культури, в якій з найбільшою повнотою закарбувалися духовні і матеріальні цінності освіти і виховання, а також способи творчої педагогічної діяльності, необхідні для обслуговування історичного процесу зміни поколінь, соціалізації особистості [6, с. 263].

Надані визначення досить різні, але ми вважаємо за необхідне зафіксувати увагу на двох основних моментах:

1. Педагогічна культура це аспект, похідна від загальнолюдської культури.

2. Педагогічна культура - це обов'язкове поєднання професійних і внутрішніх властивостей педагога.

У нашому дослідженні під педагогічною культурою будемо розуміти синтез певних компонентів особистості, що гармонійно поєднуються між собою: теоретичні знання, практичний досвід, високий рівень духовного розвитку, наявність необхідних особистісних якостей (гуманізм, чесність, толерантність, тактовність і т.д.), прагнення до самовдосконалення, культура педагогічного мислення, культура почуттів і вчинків.

1.2 Вимоги до педагогічної культури соціального педагога

Професійна діяльність соціального педагога має певну специфіку, яка висуває свої вимоги до рівня його педагогічної культури.

З метою визначення значущості педагогічної культури для реалізації професійної діяльності соціального педагога і необхідності її розвитку, вважаємо необхідним визначити хто такий соціальний педагог і що входить в межі його компетенції.

Професія "соціальний педагог" в Україні була введена до кваліфікаційного переліку спеціальностей у 2002 р.

Соціальний педагог - спеціаліст, зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності. Він організовує взаємодію освітніх та позанавчальних установ, сім'ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічному розвитку [3, с. 48].

Соціальний педагог може працювати як в освітніх закладах, так і в закладах соціального захисту населення.

До сфер діяльності соціального педагога входять: соціальні служби різного типу; служби у справах дітей; неурядові організації; установи та заклади, підпорядковані Міністерству охорони здоров'я України; заклади освіти; заклади пенітенціарної системи; центри, відділи, управління, підпорядковані Міністерству у справах сім'ї, молоді та спорту [2, с. 30]. Його діяльність направлена на допомогу людям з проблеми, які мають різноманітні соціальні проблеми.

Професійна характеристика соціального педагога включає:

- особистісні характеристики (гуманістичність, комунікабельність, емпатичність, відповідальність тощо);

- психологічні характеристики (високий рівень протікання психічних процесів, стійкі психічні стани, високий рівень емоційних та вольових характеристик);

- професійні якості (спостережливість, здатність швидко орієнтуватися в ситуації, інтуїція, емпатія, рефлексія, самоконтроль, інтерес до роботи з людьми, наполегливість у відстоюванні своєї точки зору тощо);

- самоконтроль, самокритичність, самооцінка;

Професійна компетентність соціального педагога обумовлюється кваліфікаційною характеристикою - нормативно-правовим документом, що узагальнює вимоги до підготовленості фахівця відповідного рівня. Кваліфікаційна характеристика включає посадові обов'язки, характеристику праці, основні знання та уміння, які повинен мати випускник вищого навчального закладу або фахівець, що працює на цій посаді.

До посадових обов'язків соціального педагога належать такі основні види допомоги:

- соціально-інформаційна (забезпечення населення інформацією з питань соціального захисту, допомоги, підтримки, діяльності соціальних служб, спектру їх послуг);

- соціально-правова (дотримання прав людини, сприяння в реалізації правових гарантій різних категорій населення, правове виховання дітей та молоді);

- соціально-реабілітаційна (надання реабілітаційних послуг у різних центрах, комплексах, службах щодо відновлення психологічного, морального, емоційного стану і здоров'я клієнтів);

- соціально-побутова (сприяння поліпшенню побутових клієнтів);

- соціально-економічна (сприяння в отриманні допомоги, компенсацій, виплат, адресної допомоги);

- медико-соціальна (нагляд за хворими дітьми та молоддю, профілактика їх здоров'я, профілактика алкоголізму, наркоманії, ВІЛ серед неповнолітніх, медико-соціальний патронаж дітей з груп соціального ризику);

- соціально-психологічна (створення сприятливого клімату в сім'ї та мікросоціумі; усунення негативних впливів родини, школи; ускладнень у стосунках з тими, хто оточує, у професійному та особистісному самовизначенні);

- соціально-педагогічна (створення умов для реалізації права батьків на виховання дитини, усунення педагогічних помилок та конфліктних ситуацій у взаємовідносинах дітей з батьками, однолітками, учителями; попередження конфліктних ситуацій, що призводять до дитячої безпритульності та бездоглядності, забезпечення розвитку та виховання дітей із сімей групи соціального ризику) [9, с. 3-6].

Слід зазначити, що якісне виконання посадових обов'язків можливе лише при наявності необхідних професійних вмінь.

За класифікацією Н. Заверико професійні вміння соціального педагога поділяють на:

- комунікативні (володіння культурою спілкування, налагодження контакту з іншою людиною, розвиток взаємодії з клієнтом у позитивно емоційному напрямку);

- аналітичні (аналіз процесів, що відбуваються у соціумі, стану клієнта та впливу на нього оточення, виділення проблем та розуміння етапів діяльності, спрямованої на їх подолання);

- прогностичні (прогнозування розвитку особистості з урахуванням її проблем; постановка мети діяльності, її завдань, передбачення можливого результату роботи, планування етапів майбутньої діяльності);

- проектувальні (дозволяють створювати програми за певними видами діяльності; конкретизувати зміст роботи в кожному конкретному випадку);

- організаторські (спрямовані на організацію ефективної взаємодії з клієнтом та соціальним середовищем, на створення та розвиток офіційної та неофіційної мережі соціальної підтримки особистості, залучення волонтерів тощо);

- рефлексивні (спрямовані на самопізнання внутрішніх психічних процесів і станів) тощо [9, с. 12-13].

Соціальний педагог - працівник соціальної сфери, який спеціалізується на роботі з дітьми і батьками, з дорослим населенням в сімейно-побутовому середовищі, з підлітками і молодіжними групами і об'єднаннями. Він покликаний забезпечувати соціально-психологічну підтримку процесу соціалізації дітей і молоді, надавати психолого-педагогічну допомогу сім'ї, різним виховним установам, виконувати роль посередника, зв'язуючого ланки між дітьми і дорослим населенням, школою і сім'єю, особистістю і державою, надавати допомогу підліткам в період їх соціального і професійного становлення, захищати їх права [22, с. 206].

Слід зауважити, що для виконання віще зазначених задач, соціальний педагог повинен добре знати психологію, відмінно орієнтуватися в правових і законодавчих питаннях, які безпосередньо стосуються дитячо-батьківських відносин, знати права і обов'язки неповнолітніх, відповідальності у разі вчинення злочинів; вміти вести документообіг.

О. Беспалько з приводу придатності соціального педагога до виконання своїх обов'язків і задач пише, що він визначається рівнем сформованості когнітивного (знання) та операційного (вміння) компонентів готовності до соціально-педагогічної діяльності.

До системи базових теоретичних знань соціального педагога відносять знання:

– основ соціальної політики держави та соціально-правового захисту дітей та молоді;

– основ соціології, психології та педагогіки;

– основних закономірностей розвитку особистості;

– специфіки потреб та інтересів різних вікових груп дітей та молоді;

– специфіки роботи в різних мікросоціумах;

– особливостей діяльності з сім'єю, різними групами дітей та молоді;

– функції державних і недержавних організацій в системі соціально-педагогічної діяльності;

– способів психо-педагогічної діагностики;

– сучасного стану і тенденцій розвитку дитячих та молодіжних об'єднань.

Всі ці знання реалізуються в практичній діяльності соціального педагога [3, с. 48-49].

Але слід зазначити, що успіх в роботі соціального педагога залежить в першу чергу від його особистих якостей. Соціальному педагогу повинні бути притаманні гуманність і доброзичливість, тактовність, витримка і самовладання, справедливість, спостережливість, ініціатива і відповідальність, організованість і сміливість.

Ю. Василькова виділяє такі основні якості соціального педагога: розум і освіченість, ерудиція, знання середовища, громадянськість і гуманізм, професійна чесність і неприйняття дискримінації особистості, почуття власної гідності, здатність співпереживати - є умовами успіху в роботі соціального педагога. Педагог як особистість несе в собі моральні цінності. Йому не прощається фальш, безпринципність і непорядність [7, с. 7].

Всі перераховані вище якості складають етичний кодекс соціального педагога. Дотримання цього кодексу - обов'язкова умова його педагогічної майстерності та професіоналізму.

Аналіз основних якостей соціального педагога вказує на необхідність сформованості його ціннісної системи. Цінності - один з основних компонентів професійної культури соціального педагога, який є цілісною, сутнісною, інтегральною характеристикою особистості фахівця і є обов'язковою умовою його ефективної професійної діяльності.

І. Трубнік у своїй статті присвяченій цінностям у соціальній педагогіці і соціальній роботі пише: "Соціальні педагоги мають справу з людськими проблемами, тому важливими в діяльності є цінності: цінність людського життя, повага людської гідності, соціальна відповідальність, потреба служити своєї професії на благо оточуючих, гуманістична спрямованість, сформовані морально-гуманістичні якості. Тому формування культури майбутнього соціального педагога є одним із найважливіших завдань його професійної підготовки" [26, с. 65].

Педагогічні цінності, як і будь-які інші духовні цінності, затверджуються в житті не спонтанно. Вони залежать від соціальних, політичних, економічних відносин в суспільстві, які багато в чому впливають на розвиток педагогіки і освітньої практики.

"Практика дозволяє сформувати відношення студента до конкретної професійної діяльності, визначиться в системі власних професійних цінностей. Таким чином, під час практики відбувається істотна морально-психологічна перебудова особистості майбутнього фахівця" - зазначає С. Коношенко у своїй статті "Теоретичні аспекти формування ціннісних орієнтацій у майбутніх соціальних педагогів" [15, с. 5].

У своїх наукових дослідженнях В.Нікітін виділяє такі рівні педагогічної культури:

- високий рівень розвитку соціально-педагогічної культури характерний для фахівця, схильного до соціально-педагогічної діяльності, з глибоким досвідом її здійснення у процесі соціальної роботи. Він зацікавлений в педагогічному самовдосконаленні та активно, творчо реалізує цей досвід в повсякденній професійній діяльності. Такий фахівець, як правило, домагається високих результатів своєї праці. Педагогічний аспект надає його діяльності особливий колорит, привабливість, і клієнти в спілкуванні з таким фахівцем почуваються найчастіше задоволеними.

- середній (достатній) рівень характерний для фахівця, який схильний до соціально-педагогічної діяльності, має певний досвід в ній, працює над своїм педагогічним самовдосконаленням і активно реалізує цей досвід у професійній діяльності. Педагогічний аспект професійної роботи такого фахівця допомагає йому в роботі, в налагодженні контакту з клієнтом і відображається на досягнених результатах.

- низький рівень соціально-педагогічної культури фахівця характерний для людей, які не усвідомили важливість педагогіки у соціальній роботі і відноситься до професійної діяльності як до ремесла. Від спілкування з таким фахівцем нерідко залишається важкий осад, і навіть при вирішенні соціальної проблеми у клієнта виникає незадоволеність. У роботі з таким фахівцем далеко не завжди відчувається участь, бажання дійсно допомогти клієнтові [19, с. 242-243].

Виходячи з аналізу теоретичних підходів, окреслених вище, можна зробити висновок, що високий рівень педагогічної культури є основоположною характеристикою соціального педагога, як професіонала. Вона реалізується як система педагогічних цінностей, творчих способів педагогічної діяльності та особистих досягнень у професійній практиці. У зв'язку з цим соціальному педагогу, для якісного виконання своїх професійних обов'язків, необхідно мати високий рівень педагогічної культури та постійно його розвивати.

Ми повністю згодні з думкою Мешко Г.М, що педагогічну культуру слід формувати цілеспрямовано і постійно її розвивати, оскільки саме вона забезпечує вдосконалення навчально-виховного процесу і самовдосконалення кожного педагога. Чим вище професійна культура соціального педагога, тим ефективніша є його взаємодія з людьми, які потребують допомоги. Вона дає змогу фахівцю піднятися до вершин майстерності [18, с. 39-53].

Висновки до розділу 1

Педагогічна культура соціального педагога - це повсякденний вияв засвоєного ним соціально-педагогічного досвіду суспільства у професійній діяльності: поведінці, спілкуванні, управлінні, вихованні. Вона водночас є і нормою діяльності, поведінки, і комплексною програмою його подальшого розвитку. Насамперед це обов'язкова умова діяльності соціального педагога і вияв його професіоналізму, який охоплює такі компоненти: прагнення до самовдосконалення, духовне багатство, наукову ерудицію, педагогічне мислення, педагогічну етику, культуру мовлення, культуру спілкування, культуру професійного здоров'я, наукову організацію праці, тощо.

Здійснений у ході дослідження теоретичний аналіз поняття "педагогічна культура" в аспекті діяльності соціального педагога довів, що його професійна діяльність не може бути якісною та результативною, без постійного розвитку своєї педагогічної культури. Бо розвинена професійна культура соціального педагога - це гарант виправдання соціальних сподівань: лише завдяки їй соціальний педагог може здійснити той тип діяльності, якого потребує від нього суспільство. Тому професійну культуру соціальних педагогів не можна спрощувати до системи спеціальних, професійних знань, умінь і навичок. Це поняття значно ширше і містить у собі весь духовний потенціал особистості соціального педагога, інтелектуальні, емоційні і практично-дійові компоненти його свідомості.

Розділ 2. Теорія і практика розвитку педагогічної культури соціального педагога

2.1 Структурні компоненти педагогічної культури соціального педагога

У попередньому розділі, базуючись на аналізі психолого-педагогічної літератури, нами було дано визначення "педагогічній культурі", для визначення шляхів її розвитку вважаємо за необхідне роздивитись структурні компоненти цього поняття.

У своїй статті "Ключові компетентності соціального педагога" О. Гомонюк розглядає поняття педагогічної культури соціального педагога, як сукупність теоретичних психолого-педагогічних знань і практичних умінь, здатності до психолого-педагогічного спілкування і розвитку особистісних характеристик, що дозволяють творчо, на гуманістичних засадах здійснювати психолого-педагогічну діяльність.

На думку Л. Байкової в структурі педагогічної культури можна виділити таку сукупність стрижневих компонентів, як культура педагогічного мислення, спілкування, поведінки і зовнішнього вигляду, духовно-моральна культура. Де культура педагогічного мислення включає високий розвиток здібності до наукової обробці педагогічних явищ і фактів. А духовна культура - інтегративна якість особистості, що характеризується мірою і способом творчої самореалізації суб'єкта, спрямованої на формування духовності.

Також науковець виокремлює таке поняття, як творче мислення: "Одна з найважливіших рис культури педагогічного мислення - творчість. Творче мислення характеризує ряд ознак: гнучкість мислення, пильність в баченні проблем, парадоксів, цілісність сприйняття, легкість генерування ідей" [1, с. 26]. педагогічний культура соціальний професійний

Вагомим компонентом професійної культури, на думку О. Карпенко, є професійна готовність фахівця, яка включає в себе:

- професійну компетентність. Вона визначається не просто як сума знань, необхідних для надання професійної допомоги і послуг, а як певний рівень професіоналізму, невіддільний від сукупності особистісних якостей психологічних характеристик, які сприяють створенню індивідуального "професійного почерку", професійного стилю.

- типологічний підхід до вирішення професійних завдань на рівні професійного автоматизму у ході конкретної ситуації, вирішення проблем клієнта, захисту його інтересів та інших адекватних способів взаємодії з людьми, котрі шукають допомоги, потребують її.

- міцність засвоєння професійних цінностей. Це стосується, перш за все, таких як: гуманність, справедливість, самовизначення, конфіденційність, анти дискримінація, безкорисливість і чесність у професійній діяльності.

- усвідомлене і розумне використання особистісних якостей і диференційоване застосування навичок спілкування з професійною метою.

- відповідальність і самодисципліна.

- глибока і щира зацікавленість у вирішенні проблем клієнта та позитивних результатах соціальної роботи.

- настрій на роботу у важливих умовах, вирішення складних соціальних проблем.

- наявність якостей особистості, які дозволяють привертати увагу різних людей до тих проблем, що доводиться вирішувати, викликати довір'я, бажання співпрацювати, допомагати [13, с. 71].

На думку С. Харченко в соціальній роботі, яку виконує соціальний педагог, можна знайти те загальне, без чого ця професійна діяльність утратила б свої базисні характеристики. Це загальне своїм системоутворюючим компонентом включає професійну культуру, яка, у свою чергу, містить у собі універсальні загальнолюдські, суспільновизнані базові цінності. Професійна культура взаємозв'язана з ціннісними установками, та її базовими цінностями [28, с. 66-67].

Найбільш докладно структурні компоненті педагогічної культури соціального педагога розглянуто у працях Н. Краснової [16, с. 123-132] і В. Нікітіна [19, с. 231-243]. Спираючись на їх наукові розробки було складено Таблицю "Структурні компоненти педагогічної культури соціального педагога" (див. рис. 2.1), в якій зображено основні складові педагогічної культури соціального педагога.

Рис. 2.1 Структурні компоненти педагогічної культури соціального педагога

Розглянемо кожен компонент Таблиці більш детально.

Педагогічну культуру соціального педагога можна поділити на 2 складові - Внутрішню і Зовнішню.

Внутрішня складова - це потрібний рівень знань та вмінь для якісної професійної діяльності соціального педагога, який характеризує його компетентність та сформовані особистісні установи, ідеали, потреби, мотиві, котрі визначають сферу і умови їх повсякчасного прояву.

Основними складовими внутрішньої культури соціального педагога є:

- особистість соціального педагога, його індивідуально-психологічно та соціально-педагогічно складову - індивідуально-особистий рівень;

- об'єм та ступінь засвоєння соціальним педагогом накопиченого у професійній діяльності соціально-педагогічного досвіду. Це - теоретичний рівень педагогічної культури. Він визначає раціональний рівень і показує, які психолого-педагогічні знання засвоєні соціальним педагогом і як вони можуть бути використані у професійній діяльності;

- рівень сформованості чуйного відношення у соціального педагога до об'єкта, соціально-педагогічної діяльності, її результатів, їх педагогічним складовим - це емоційний рівень педагогічної культури. Він формується та закріплюється у процесі оволодіння досвідом соціально-педагогічної діяльності. Емоційний рівень визначає внутрішнє відношення соціального педагога до своєї професійної, характеризує його внутрішню моральну культуру.

Зовнішня складова педагогічної культури - це прояв відношення соціального педагога до об'єкта та результатів соціально-педагогічної діяльності.

Вона включає:

- зовнішні прояви соціального педагога (зовнішній вигляд, звички та ін.) - особистісний рівень прояву педагогічної культури;

- безпосередні соціально-педагогічні аспекти діяльності соціального педагога (поведінка, вчинки, дії, які впливають на об'єкт) - поведінковий рівень педагогічної культури. Цей рівень проявляється у спілкуванні соціального педагога в процесі його професійної діяльності;

- рівень володіння соціально-педагогічними технологіями, методами та методиками, засобами та прийомами - практико-педагогічний рівень. Він показує ступінь володіння соціальним педагогом реальним соціально-педагогічним досвідом, мистецтвом соціально-педагогічної діяльності, його можливості та результати роботи;

- відношення соціального педагога до об'єкту соціально-педагогічної роботи - рівень зовнішнього відношення. Соціальний педагог може досить ефективно виконувати свою роботу, але її результативність багато в чому залежить його особистісної позиції, від відношення до неї. Зовнішнє відношення до об'єкту, до результатів, взагалі до своєї професійної діяльності, виступає важливою характеристикою прояву педагогічної культури соціального педагога. Зовнішнє відношення фахівця багато в чому є проявом його чуттєвого (емоційного) рівня - внутрішньої педагогічної культури.

Ми погоджуємося з В. Нікитіним, що за своєю суттю внутрішня педагогічна культура фахівця - це накопичений їм соціально-педагогічний досвід як складова частина соціальної роботи та емоційно-чуттєве ставлення до неї; а зовнішня культура - індивідуальний стиль професійної діяльності цього ж фахівця, що включає соціально-педагогічний компонент і ставлення до неї [19, с. 234].

Розглянемо зміст основних структурних компонентів, що складають педагогічну культуру особистості соціального педагога, як носія реальної педагогічної культури.

За результатами досліджень Н. Краснової [16, с. 127-132] основні складові педагогічної культури особистості соціального педагога такі:

- теоретичні знання (медичні, психологічні, педагогічні, соціальні, професійні, етичні);

- практичний досвід (володіння технологіям, методиками, засобами, прийомами, самоуправління, педагогічна майстерність);

- педагогічна спрямованість (інтереси, потреби, мотиви, цілі, ідеали);

- професійно-важливі якості (моральні, комунікативні, соціально-перцептивні, емоційні).

Розвиненість всіх компонентів педагогічної культури суттєво впливає на професійну поведінку фахівця, надає йому цілісність, власний педагогічний почерк, індивідуальний стиль. Також слід відмітити, що прагнення до постійного самовдосконалення, саморозвитку - це однина з основних якостей соціального педагога, який має високий рівень педагогічної культури.

Виходячи з вище наведених матеріалів, ми робимо висновок, що для формування культури соціального педагога як єдиного поняття, необхідна сформованість кожного окремного її компоненту. Лише сформованість всіх компонентів в їх гармонійному поєднанні може забезпечити необхідний рівень педагогічної культури соціального педагога в цілому.

2.2 Шляхи (умови, заходи, технології) розвитку педагогічної культури соціального педагога

В процесі нашого дослідження було з'ясовано, що рівень педагогічної культури - важливий компонент професійності соціального педагога. Його формування і постійне підвищення є необхідною умовою для якісної професійної діяльності.

Шляхів формування педагогічної культури соціального педагога існує досить багато. Беручи до уваги те, що педагогічна культура складається з багатьох структурних компонентів, можна формувати та розвивати як окремо кожній з них, так і застосовувати комплексний підхід.

На думку В. Нікітіна існують такі шляхи формування педагогічної культури:

Перший шлях пов'язаний з необхідністю сприяти підвищенню загальної культури фахівця. Саме вона визначає найбільш повний прояв його педагогічної культури.

В основі другого шляху лежить поглиблення і розширення особистого педагогічного досвіду фахівця стосовно реалізації його в умовах соціальної сфери.

Він включає:

а) підвищення теоретичної підготовки в медичній, психологічній, педагогічній та соціальній області. Це ті знання, які характеризують педагогічну підготовку фахівця і визначають його компетентність в роботі саме в соціальній сфері з людиною, що має соціальні проблеми;

б) засвоєння педагогічних технологій, методів і методик, засобів і прийомів, необхідних для практичного застосування у соціальній сфері;

в) розвиток педагогічної техніки, що дозволяє найбільш повно реалізувати свої педагогічні можливості в процесі соціальної роботи: оволодіння навичками самоврядування, вербального і невербального, безпосереднього та опосередкованого впливу на людину, культури спілкування та культури мови;

г) накопичення досвіду реалізації своєї педагогічної підготовки в соціальній сфері.

Третій шлях включає створення умов для найбільш активного використання соціально-педагогічної підготовки для соціальної роботи.

Четвертий - прояв фахівцем самостійності в реалізації педагогічних аспектів у процесі соціальної роботи.

П'ятий - вивчення і використання досвіду провідних фахівців соціальної роботи, які активно реалізують на практиці свою педагогічну підготовку.

Шостий - забезпечення цілеспрямованості та наполегливості самого соціального працівника в педагогічному та професійному самовдосконаленні [19, с. 243-244].

Важлива роль у підвищенні педагогічної культури соціального педагога належить йому самому, його системі роботи над собою. Робота над собою - необхідна передумова набуття і збереження професіоналізму, це цілеспрямований процес. І. Зазюн стверджує, що мотивом-збудником роботи над собою є розуміння невідповідності між "Я-реальним" та "Я-ідеальним" [10, с. 40].

Провідна роль у формуванні педагогічної культури соціального працівника належить самовихованню і самоосвіті, як формам роботи над собою. Стисло роздивимося як застосування цих методів впливає на рівень педагогічної культури.

За визначенням І. Звєревої: "Самовиховання - це свідома діяльність людини, спрямовання на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних. Це процес, у якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини, у ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля, емоції [11, с. 371].

Передусім самовиховання потребує від людини знання себе самої, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси, аналізувати себе і як особистість, і як фахівця соціальної сфери. Необхідно засвоїти і активно використовувати методи і прийоми роботи над собою (самоаналіз, самоусвідомлення, самовизначення, самопереконання, самонавіювання, самозаохочення, самопримус, самохарактеристика і т.д.).

Самоосвіта - це форма задоволення пізнавальної потреби особистості фахівця, яка пов'язана з виявленням значних вольових зусиль, з високим ступенем свідомості і організованості людини, прийняттям на себе внутрішньої відповідальності за своє самовдосконалення. Дослідження самоосвіти висвітлені у праці Г. Коджаспирової "Культура професійної самоосвіти педагога". Науковець стверджує, що суть самоосвіти полягає в оволодінні технікою і культурою розумової праці, вмінні долати проблеми, самостійно працювати над своїм удосконаленням, у тому числі професійним [14, с. 70].

Основними принципами самоосвіти соціального педагога є безперервність, цілеспрямованість, інтеграція, єдність загальної і професійної культури, доступність, випереджаючий характер, варіативність тощо. Крім того, в організації самоосвіти використовуються найрізноманітніші форми: спеціальна підготовка; підвищення кваліфікації на курсах післядипломної педагогічної освіти; індивідуальна підготовка (включаючи допомогу бібліотек, Інтернету, музеїв, виставок, екскурсій, наукових, технічних, спортивних громад, соціологічних досліджень, спілкування з науковцями, осмислення передового досвіду й узагальнення власної практичної діяльності та ін.).

Культура самоосвіти і самовиховання у майбутнього соціального педагога формується в процесі його навчання, професійного становлення. Взагалі, професійне становлення виникає в процесі професійної підготовки майбутнього фахівця.

Одна з необхідних умова для формування належного рівня педагогічної культури соціального педагога - якісна професійна підготовка. Це та база, без якої майбутній соціальний педагог, взагалі не може існувати як фахівець. В. Пoлiщук прoфесiйну пiдгoтoвку сoцiальних педагoгiв визначає як прoцес i результат oвoлoдiння цiннoстями сoцiальнo-педагoгiчнoї дiяльнoстi, прoфесiйнo неoбхiдними знаннями, умiннями й навичками, прoфесiйнo важливими oсoбистiсними якoстями, якi є oснoвoю фoрмування гoтoвнoстi дo прoфесiйнoї сoцiальнo-педагoгiчнoї дiяльнoсті [21, с. 139].

О. Карпенко у своїх дослідженнях з приводу шляхів вдосконалення професійної підготовки [13, с. 62-69], пропонує використовувати такі форми роботи:

- практико орієнтовані семінари з актуальних проблем соціальної роботи;

- застосування тренінгових занять, групових дискусій, вирішення проблемно-ситуативних завдань;

- індивідуальні практикуми.

О. Карпенко робить висновок, що важливим методом у підготовці майбутніх соціальних педагогів є метод диференціації. Професійна підготовка несе в собі досить сильний виховний потенціал, який є активним засобом педагогічного впливу на розвиток і становлення особистості. Звідси і з'явилась необхідність визначення пріоритетних завдань, де найбільш повно проявив себе метод диференційованого навчання:

- орієнтація студентів на майбутню професійну діяльність у сфері "людина - людина", що передбачає формування цільових, смислових і особистих складових професії "соціальна робота", найважливішою характеристикою якої є гуманістична установка особистості, сприйняття людини як найвищої цінності, самореалізація особистості у взаємодії з її соціальним оточенням;

- розвиток професійно необхідних морально-етичних якостей, які є основою особистісних характеристик спеціаліста в галузі соціальної діяльності;

- створення сприятливих умов для самоствердження студентів, активізації їх соціально значущої ролі, громадської відповідальності у процесі адаптації у новій сфері життєдіяльності.

Проте на практиці, науковець стверджує необхідність застосування інтегративного методу навчання. Обґрунтуванням цьому стало те, що вивчаючи окремі дисципліни, студенти не лише осмислюють основи соціальної професії, але й вивчають чимало питань, пов'язаних із гармонією людських стосунків у різних соціумах, навчаються жити у мирі з собою й іншими людьми, засвоюють моральні принципи і роблять вибір ціннісних орієнтирів [13, с. 67-68].

Практика для майбутнього фахівця є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу, однією із пріоритетних структурних форм навчальної діяльності і виступає засобом формування професійних навичок і вмінь.

Але треба зазначити, що суттєвим і значущім для здобуття належного своєї професійної культури має практичне навчання студентів зорієнтоване на розвиток творчого потенціалу, формування необхідних професійних умінь і навичок, становлення стійкої мотивації активної професійної діяльності.

Вважаємо за необхідне зазначити, що жоден з описаних шляхів окремо не вирішує проблеми підвищення педагогічної культури. Тільки в комплексному підході, при провідній зацікавленій і активній ролі самого соціального педагога вони дійсно сприяють підвищенню рівня педагогічної культури.

Висновки до розділу 2

Теоретичний аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень оброблених у другому розділі дає можливість зробити висновки щодо теорії та практики розвитку педагогічної культури.

У ході дослідження виявлені структурні компоненти педагогічної культури соціального педагога, які можна умовно поділити на 3 групи: теоретичні знання, практичні уміння та особистісні якості.

Основні вимоги до теоретичних знань достатність, глибина і вміння застосовувати їх у своїй професійній діяльності.

Вимоги до практичних умінь - це цілісність і єдність теоретичних принципів (методів, технологій, прийомів соціально-педагогічної роботи) та творчого підходу до професійної діяльності. Дії соціального педагога мають базуватися тільки на гуманних засадах.

Особистісні якості включають в себе педагогічну спрямованість; професійні, комунікативні, емоційні та моральні якості.

Можна виділити основні напрямки удосконалення професійної культури соціальних педагогів, які взаємодоповнюють один одного:

1. Підготовка у вищих навчальних закладах висококваліфікованих фахівців, що володіють теоретичною, технологічною та практичною готовністю до соціально-педагогічної діяльності;

2. Постійне підвищення рівня професіоналізму і кваліфікації, вдосконалення соціально-педагогічної діяльності у спеціальних закладах (курси, лекціє, семінари, тренінги і т.д.), отримання практичного досвіду, та за допомогою самовиховання і самоосвіти.

3. Використання у своїй практиці позитивного досвіду провідних фахівців соціально-педагогічної сфери.

Для досягнення високого рівня педагогічної культури соціального педагога необхідний достатній розвиток та гармонійне поєднання всіх його компонентів.

Загальні висновки

У сучасному соціумі потреба у ефективній професійній діяльності соціальних педагогів значно збільшилася, це пов'язано з погіршанням умов існування більшості населення України. Тому питання професійної підготовки фахівців соціально-педагогічної сфери загостилося. Для ефективного виконання своїх професійних обов'язків, соціальний педагог повинен мати високий рівень педагогічної культури.

Термін "педагогічна культура" вперше застосовано в 1940 році. На сьогоднішній день в науковій літературі не існує його загального визначення цього поняття.

Основні моменти у визначенні педагогічної культури - це те, що вона є похідною від загальної культури і являє собою поєднання професійних і особистісних властивостей соціального педагога.

Педагогічна культура - це синтез певних компонентів особистості, що гармонійно поєднуються між собою: теоретичні знання, практичний досвід, високий рівень духовного розвитку, наявність необхідних особистісних якостей (гуманізм, чесність, толерантність, тактовність і т.д.), прагнення до самовдосконалення, культура педагогічного мислення, культура почуттів і вчинків.

Професійна діяльність соціального педагога має певну специфіку, яка висуває свої вимоги до рівня його педагогічної культури.

Згідно з Кваліфікаційною характеристикою до посадових обов'язків соціального педагога належать такі основні види допомоги: соціально-інформаційна, соціально-правова, соціально-реабілітаційна, соціально-побутова, соціально-економічна, медико-соціальна, соціально-психологічна, соціально-педагогічна.

Обов'язкові професійні вміння соціального педагога поділяють на: комунікативні, аналітичні, прогностичні, проектувальні, організаторські, рефлексивні.

Для виконання своїх професійних задач, соціальний педагог повинен знати психологію, орієнтуватися в правових і законодавчих питаннях, які безпосередньо стосуються дитячо-батьківських відносин, знати права і обов'язки неповнолітніх, відповідальності у разі вчинення злочинів; вміти вести документообіг.

Слід зазначити, що ефективність роботи соціального педагога залежить також від його особистісних якостей (гуманність, тактовність, витримка, самовладання, справедливість, спостережливість, ініціатива і відповідальність, організованість і сміливість), які складають етичний кодекс соціального педагога.

У нашому дослідженні, спираючись на наукові дослідження, були виявленні рівні педагогічної культури: високий, середній та низький. Вони виявляються в процесі взаємодії з клієнтом і в отриманих результатах.

Виходячи з наукових матеріалів, ми встановили, що для соціального педагога розвиток педагогічної культура має особливе значення, тому що він працює с людьми, що мають особливі потреби та його діяльність направлена на допомогу у вирішенні різноманітних соціальних проблем населення.

Поняття педагогічної культури розглядається як сукупність певних компонентів: теоретичних знань, практичних умінь, здатність здійснювати свою діяльність на творчих, гуманістичних засадах.

Педагогічна культура поділяється на внутрішню і зовнішню культуру.

Внутрішня культура складається з особистості соціального педагога, об'єму та ступеню засвоєння педагогічного досвіду, сформованого чуйного відношення до об'єкта та діяльності.

До складу зовнішньої культури входять: зовнішні проявлення соціального педагога, безпосередньо соціально-педагогічні аспекти діяльності, рівень володіння педагогічними технологіями, відношенням соціального педагога до об'єкту.

Розвиненість всіх компонентів педагогічної культури суттєво впливає на професійну поведінку соціального педагога, надає йому цілісність та ефективність в професійній діяльності.

Шляхів розвинення педагогічної культури соціального педагога існує безліч. Але слід брати до уваги той факт, що педагогічна культура складається з багатьох структурних компонентів, тобто формування вимагає кожний, в той або іншій мірі.

Можна виділити такі шляхів підвищення рівня педагогічної культури соціального педагога: сприяння підвищенню загальної культури; поглиблення і розширення особистого педагогічного досвіду (підвищення теоретичної підготовки, засвоєння педагогічних технологій, накопичення досвіду); створення умов для активного використання соціально-педагогічної підготовки для соціально-педагогічної роботи; вивчення і використання досвіду провідних фахівців соціально-педагогічної роботи; цілеспрямованості та наполегливості самого соціального педагога в педагогічному та професійному самовдосконаленні.

Список використаних джерел

1. Байкова Л.А. Педагогическое мастерство и педагогические технологии: Учебное пособие / Л.К. Гребенкина, Л.А. Байкова. - 3е изд., испр. и доп. - М.: Педагогическое общество России, 2000. - 256 с.

2. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка: схеми, таблиці, коментарі: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / О.В. Безпалько К.: Центр навчальної літератури, 2009. 208 с.

3. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навчальний посібник / О.В. Безпалько - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 134 с.

4. Белый А. Символизм как миропонимание / Сост., вступ. ст. и прим. Л. А. Сугай. М.: Республика, 1994. 528 с.

...