Тенденції й перспективи розвитку викладання фонології англійської мови в Україні

Размещено на http://allbest.ru

Тенденції й перспективи розвитку викладання фонології англійської мови в Україні

Нагальні проблеми розвитку теоретичних засад фонології англійської мови, її викладання, на нашу думку, безпідставно випали з уваги загалу нашої країни, а між тим їхня актуальність анітрохи не зменшилася.

Неупереджений аналіз тенденцій розвитку викладання дисципліни у Великій Британії, Україні та інших країнах, теоретичних розробок з означеної проблематики дозволяють стверджувати, що у більшості випадків провідну роль у розвитку методології та впровадженні інновацій у галузі відіграють, передусім, Велика Британія та США, що є цілком зрозуміло. В Україні теоретичні розробки й дискусії з методології носять здебільшого вторинний характер. Через те ми приділятимемо більше уваги оригінальним теоріям, пов'язаним із проблематикою викладання фонології англійської мови, та їхньому впливу на розвиток теоретичної думки і практики викладання англійської мови у цілому та англійської фонології зокрема.

У минулому у Великій Британії провідне місце у викладанні фонології англійської мови посідала, поза будь-якими сумнівами, вимова (артикуляція окремих звуків та звукосполучень). Лише вимова, і ніщо інше, що її «прищеплювали» студенту спершу у граматичній школі, а потім зміцнювали у престижному університеті, забезпечувала досягнення дійсного кар'єрного успіху й високих соціальних стандартів. Слід звернути увагу на той факт, що здебільшого навчання правильній вимові асоціювалося у свідомості загалу й викладачів із навчанням та засвоєнням «Received Pronunciation», але при цьому йшлося лише про коректність звучання окремих фонем і наголосів у певних словах, які не повинні були відрізнятися від стандартів освіченої й соціально престижної частини британського суспільства. Відповідно, навчання носило нецілісний, ізольовано орієнтований характер. Взаємозв'язки між артикуляцією окремої фонеми та її фонетичного оточення та інші риси вимови зв'язного мовлення, що носять супрасегментний характер (наприклад, вживання інтонаційних контурів у зв'язку із їхньою семантикою), взагалі ігнорувалися або ж розглядалися побічно, як щось несуттєве. Традиційно, під час лекцій та лабораторних робіт, техніка навчання вимові включала вправи на аудіювання окремих фонем, вивчення та вживання значків транскрипції, вправи на тренування вимови певних проблемних фонем та звукосполучень, тощо.

У повній відповідності із тенденціями, що панували у Великій Британії, діяли викладачі фонології колишнього СРСР - достатньо звернутися до підручників з практичної фонетики таких визнаних авторитетів у цій галузі, як, наприклад, О.Л.Трахтеров чи К.П.Гінтовт. Скажімо, у підручнику О.Л.Трахтерова «Практический курс фонетики английского языка» ставилися такі вимоги: « Оскільки для засвоєння нових, незнайомих звуків англійської мови потрібні, відповідно, нові, раніше невідомі артикуляції, студент повинен ... навчитися управляти органами мовленнєвого апарату, аби засобами цілком усвідомлених зусиль забезпечити ті розташування й рухи активних органів, котрі вимагаються відповідними інструкціями підручника та вказівками викладача...» [ О.Л.Трахтеров, 1976: 6-7].

Середина й кінець 70-х років XX-го століття ознаменувалися зміною орієнтирів у викладанні англійської мови та її фонології. Величезної ваги набув комунікативний підхід до вивчення мови. У наслідку, колишня підвищена увага до сегментної фонології поступилася місцем її нехтуванню й майже повному запереченню. Методики, техніки, вправи, спрямовані на вивчення окремих фонем стали вважатися за непотрібні через те, що вони не відповідають комунікативній спрямованості вивчення англійської мови. Симптоматичним у цьому зв'язку є твердження Цельсе-Мурсія: «Вимова повинна розглядатися як така, що має обмежене значення за умов комунікативно-спрямованого навчання» [Celce-Murcia, 1996:126].

Зусилля викладачів були спрямовані на вироблення навичок активізації супрасегментних рис мови - наголосу, ритму, виразності інтонації оскільки вважалося, що саме вони мають найбільший вплив на розвиток аудитивних компетенцій студентів, особливо студентів-іноземців, чиї рідні мови за фонетичним оформленням суттєво відрізнялися від стандартної англійської фонетики. Але нехтування потребами сегментної фонології призводило до однобічності у навчальному процесі й, таким чином, до неможливості досягнення об'єктивних цілей навчання у їхньому повному обсязі. Практика навчання підтвердила це, і дискусії щодо подальших шляхів розвитку методології викладання фонології та її пріоритетів не вщухали.

В Україні, нажаль, існувала тенденція сприйняття інновацій у цій галузі із третіх рук, внаслідок чого методологічні дискусії щодо шляхів подальшого розвитку викладання англомовної фонології не відіграли такої помітної ролі, як у Великій Британії. Комунікативний метод навчання мав би поліпшити й інтенсифікувати викладання фонології, проте на практиці спричинив нехтування її значенням. Замість підвищення ролі та значення супрасегментної складової фонології почався процес «ущільнення» предмету у навчальному процесі взагалі як менш важливого у навчальному процесі.

У наш час дебати щодо пріоритету супрасегментної чи сегментної складових у викладанні фонології англійської мови відійшли у Сполученому королівстві у минуле, поступаючись місцем ставленню збалансованішому. Фонетисти визнають, що й нездатність розрізняти фонеми великого функціонально-семантичного навантаження (наприклад, sheep - ship чи man - men), й неспроможність почути й відтворити коректно інтонацію та наголос, негативно впливають на процес усної комунікації людей, для яких англійська не є рідною мовою. Це підкреслює у своїй статті Дж.Морлі [Morley J., 1994: 75-79].

Цілі, які зараз ставлять перед собою викладачі фонетики у Великій Британії, тяжіють до поєднання найбільш важливих аспектів як сегментної, так і супрасегментної фонології та їхньої інтеграції у навчальному процесі відповідно до потреб тієї чи іншої конкретної групи студентів. Про це пишуть у своїх роботах М.Пеннінгтон, Дж.Гілберт [Pennington M., 1996: 232, Gilbert J.C., 1994:36-38].

Американські вчені Емма та Гілберт Кларк у своїй статті «Психологія і мова» акцентують увагу студентів, які вивчають англійську мову на психологічні аспекти досягнення успіху у вивченні фонології, вказуючи на ту обставину, що спроможність продукувати змістовні англомовні вислови, які б звучали згідно з нормами англійської інтонації, означає, що ці вислови обов'язково містять інтонаційні контури із характерним наголосом та ритмом мовлення, і наголос автоматично ставиться на вибірково обраних складах, спричинюючи асиміляційні та редукційні процеси у вимові ненаголошених фонем, слів та словосполучень [Сlark H., Сlark E., 1997:211].

Практичною ціллю методики сучасної фонології вважається набуття студентами аудіо та артикуляційних компетенцій, які б максимально сприяли процесу комунікації, де мовець із набутими фонологічними навичками не відчував би жодної дискримінації, і сама комунікація мала б найбільш продуктивний характер. Досягається це поєднанням сегментної та супрасегментної складових у процесі викладання і засвоєння фонології.

Методика викладання англомовної фонології в Україні останнім часом корелюється із загальносвітовим характером теоретичних пошуків їхніх закордонних колег (передусім, британських). В унісон сучасним поглядам на завдання і цілі викладання предмету виступають підручники з практичної фонетики англійської мови за редакцією М.П.Дворжецької та В.Ю.Паращук. Слід відзначити й підручник М.О.Возної (вступний фонетичний розділ у підручнику англійської мови). В усіх цих роботах наявне прагнення оновлення теоретичних засад навчання англомовної фонології шляхом поєднання й взаємовпливу усіх її складових.

Висновки

фонологія викладання англійський мова

Методологія навчання англомовній фонології у вищих навчальних закладах нашої країни повинна функціонувати у контексті розвитку теоретичної думки британських та американських авторитетів у цій галузі. Відповідно, зв'язок має бути прямим, а не через посередництво фахівців із інших країн. Ідеалом навчання є досягнення студентами таких фонологічних компетенцій, які дійсно були б дієвим інструментом, що поєднує у процесі комунікації інтерактивне засвоєння й функціонування як сегментних, так і супрасегментних елементів англійської фонології.

Список літератури

Возна М.О. та інш. Підручник з англійської мови для перекладачів і філологів. I курс. - Нова книга, Вінниця, 2005. -247c.

Дворжецька М.П. Практична фонетика англійської мови. - Нова книга, Вінниця, 2006. -128p.

Паращук В.Ю. Теоретична фонетика англійської мови. - Нова книга, Вінниця, 2006. -240c.

Трахтеров А.Л. Практический курс фонетики английского языка. - М., Высш. шк., 1976. -312c.

Celce-Murcia M., Teaching pronunciation: a Reference for Teachers of English to Speakers of Other Languages. - Cambridge: Cambridge University Press, 1966.-428p.

Сlark H., Сlark E. Psychology and language. -New York: Harcourt Brace Jovanovich, 1997: 211p.

Gilbert J.C. Intonation: a navigation guide for the listener. Alexandria, VA: TESOL., 1994: p.36-38.

Morley J. (Ed), Pronunciation Pedagogy and Theory. Alexandria, VA: TESOL., 1994: p.75-79.

Pennington M. Phonology in English Language Teaching; an International Approach. -London and New York: Longman, 1996: 232p.

Размещено на Allbest.ru