Активізація пізнавальної діяльності під час викладання історії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Творча атмосфера, в якій працює колектив нашої школи, має велике значення в моєму становленні як учителя. Відвідування уроків, постійний діловий контакт з колегами, робота у творчій співдружності, все це стимулювало пошук своїх методів і форм роботи, вивчення науково-методичної літератури з історії, правознавства, психології, педагогіки. Відчувши на собі позитивний ефект інтерактивних методик , у мене виникло бажання застосувати їх на своїх уроках історії , для того, щоб створити у класі на уроці атмосферу доброзичливості, відкритості, успіху, творчості, навчити дітей бажати вчитися й отримувати задоволення від самого процесу навчання.

З прийняттям Конституції України і нового Закону України "Про загальну середню освіту", в яких було закріплене положення про обов'язкову, повну загальну середню освіту, в роботі учителя більш помітними стали труднощі, пов'язані зі зниженням інтересу до навчання у деяких школярів. У зв'язку з цим, на мій погляд, формування мотивації навчання є одним з головних резервів вирішення задач всеобучу і виховання активного громадянина демократичного суспільства.

Сучасна тенденція практично безмежного поширення інформації, численних систем інтерпретацій і оцінок минулого з особливою силою виявляється в галузі історії, визначає необхідність зміщення цілей історичної освіти від засвоєння, запам'ятовування фактичної історії до навчання способів опрацювання, структурування, аналізу, критики історичної інформації.

Я вважаю, що специфіка історії як навчальної дисципліни полягає не стільки у матеріалі, з яким працює учень, скільки в тих розумових операціях і способах діяльності, яких він навчається, працюючи з ним.

Важливість вивчення історії в школі на сучасному етапі полягає не стільки у знаннях, закладених мною, як вчителем, скільки у засобах самостійного отримання учнем історичних знань.

Одне з першочергових завдань історії - допомогти молоді побачити сучасності у світі минулого, дати можливість зрозуміти суперечливі питання власного суспільства. Сприяти вихованню толерантності - не тільки мій професійний, але й етичний, моральний обов'язок, як вчителя історії.

Можливо, не обов'язково мої учні в майбутньому стануть вченими-істориками. Однак для навчання їм майже завжди потрібна мотивація. Часом їм здаються незрозумілими численні історичні концепції, занадто великим обсяг історичного матеріалу. Це створює деякий психологічний тиск. Тому учні часто піддають сумніву необхідність вивчення предмета, який має справу з минулим. І хто може дорікати їм за це?

Безперечно, молодь має отримати задоволення від того, що вона робить, і розуміти, з якою метою і що вона вивчає. Дуже важливо, на мою думку, якщо учні усвідомлюють необхідність навичок, яких вони набувають, і важливість предметів, які вони вивчають. Рівень складності предмета з яким вони стикаються, має відповідати їхнім здібностям і віку. Тому, оскільки учні не вивчають поки що історію професійно, я , заради їхніх інтересів, маю зосередитись виключно на основних проблемах, а не повному переліку історичних подій і деталей. Учнів треба залучати до процесу дослідження, який може бути більш цікавим і захоплюючим для них, ніж звичайне накопичення емпіричних знань.

Працюючи над своєю темою, я прийшла до висновку, що підхід до вивчення історії, по-перше, як до процесу отримання певної кількості знань, які треба запам'ятати, а, по-друге, - усвідомлення її як процесу глобального дослідження минулого, що базується на опрацюванні різноманітних фактів, які розглядаються з різних точок зору. Якщо підхід до вивчення проблем із різних позицій стане звичним, це впливатиме на повсякденні думки та вчинки. Коли я, на своїх уроках, заохочую учнів застосовувати навички, пов'язані з аналізом фактів, я тим самим спрямовую виробленню позиції, яка вже сама по собі є «цінністю»: я шукаю найбільш переконливий перебіг подій чи пояснення поведінки не тільки в історії, але й у всіх сферах життя. З часом застосування певних навичок може стати «другою натурою», що передбачає специфічний стиль мислення або ціннісну систему, яку в цілому можна охарактеризувати як пошук правди.

Адже я, як вчитель історії, як ніхто інший, бачу, який внесок робить мій предмет у справу освіти молоді, виробленню яких знань і навичок він сприяє, які цінності виховує. Тому мені необхідно, насамперед критично і творчо осмислити, проаналізувати та оцінити власну культуру та субкультуру соціуму, до якої я належу, щоб визначити основні питання: «чого», а також «як» я навчатиму учнів. Відповіді мають відображати конкретну ситуацію (соціальну, релігійну, політичну), в якій перебувають мої учні.

Перед тим, як почати навчати учнів, ще на початку своєї роботи в школі, після закінчення інституту, я задалась таким питанням: «Чого я мушу навчити свого учня, тобто яку мету я ставлю, навчаючи його?»

Відповідь на це моє питання пов'язана з іншим: «Як треба вчити учня, щоб досягти поставлених цілей?», « Які форми, прийоми роботи треба використати, яку методику в цілому застосувати?» На ці питання я намагаюсь знайти відповіді в процесі своєї роботи, працюючи з методичним матеріалом, відвідуючи уроки своїх колег, підвищуючи свій педагогічний рівень.

Сучасні вимоги освітніх стандартів змушують мене не тільки насичувати учнів інформацією, а шукати шляхи практичного застосування її у повсякденному житті. Знання не заради знань, а знання - для збагачення життєвого досвіду.

Яким ми хочемо бачити майбутнє покоління? Відповідь, мабуть, треба шукати у площині розбудови демократичної України. Підростаюче покоління повинно бути налаштоване на прийняття загальних демократичних цінностей, чого не можна досягти без виховання критичного мислення й толерантності.

Сьогодні на передній план переді мною, а також перед всіма освітянами, виходить уміння вчителя зацікавити учнів предметом навчання. Мотивація до навчання є найпотужнішим фактором, оскільки зумовлює успішність. Це встановлений факт.

пізнавальний вмотивованість навчальний історія



1. Мотивація. Мотиви. Внутрішня та зовнішня мотивація

Тема, яка мене зацікавила і над якою я працюю весь час - досліджуючи її - «Активізація пізнавальної діяльності та вмотивованості при вивченні історії». Це і психологічні дослідження, використання сучасних інноваційних технологій. Отже я с пробую показати, як можна використати дані сучасні досягнення психології та застосування нетрадиційних уроків для зацікавлення учнів історією.

Найбільш ефективними є підходи, які направлені на те, щоб залучати учнів у активне, спільне і засноване на критичному аналізі навчання. Педагогічні форми і методи включають у себе спільну групову роботу, дебати, моделювання, рольові ігри, дискусії, індивідуальні й групові творчі роботи. Ці методи навчання не тільки підвищують інтерес учнів до предмету, але й забезпечують глибоке засвоєння змісту, вироблення навичок і відданість загальнолюдським цінностям. Учнів треба втягувати в дискусії й заохочувати питання. Це робить обстановку в класі більш демократичною, творчою, емоційною.

Мотиви надто рухливі, змінливі, тому їх важко звести до певних структур та однозначно визначити способи керування ними. Я розглянула тільки ті аспекти проблеми мотивації, які прислужаться мені під нас роботи у класі, в міру можливостей не заглиблюючись у теоретичні перипетії питання.

Тут доцільно зробити деякі застереження, зокрема:

1. вдосконалюючи свою педагогічну майстерність, я спираюсь на знання психології учнів та законів розвитку психіки;

2. треба враховувати, що психологічна наука може встановити закони, але привести їх до корисних результатів може тільки конкретний такт і здібності вчителя;

3. досягнення психології показують нам ті межі, в яких мають перебувати правила педагогічного мистецтва.

Чому я звернулась до цих застережень? Тому, що я працюю з учнями, які навчаються в різних за профілем класах - класі корекції, у клас вікової норми. А тому мотивація для кожного з цих класів повинна бути підібрана з урахуванням особливості навчання, для кожного класу вона повинна бути своя, неповторна.

Під час роботи над темою, я вирішила знайти у словнику, для більш детального знайомства, такі поняття як - мотивація і мотиви.

· Під мотивацією розуміють спонукання, яке викликає активність організму і визначає її спрямованість, або процес створення, формування мотивів; характеристику процесу, який стимулює та підтримує поведінкову активність на певному рівні.

· Мотиви - складне переплетіння потягів, бажань, хотінь (відбиває фізіологічні потреби), а також інтересів, ідеалів, переконань особистості( відбиває соціальні потреби), які відіграють значно більшу роль у житті людини.

Знання, які учень здобуває у школі, можуть бути для нього лише засобом досягнення інших цілей (одержати атестат, уникнути покарання, заслужити похвалу тощо). У такому разі його спонукають не інтерес, допитливість, прагнення до оволодіння знаннями, вміннями, захопленість процесом засвоєння знань в результаті навчання. Залежно від очікуваних результатів учні можуть виявляти такі типи мотивації навчальної діяльності

Навчальну діяльність школярів спонукає комплекс мотивів, у якому можуть домінувати внутрішні мотиви, пов'язані з її змістом і виконанням, або широкі соціальні мотиви, пов'язані з потребою зайняти певну позицію у системі суспільних відносин. З віком потреби і мотиви та їх структура зазнають відповідних змін.

Виділяють соціальні та пізнавальні мотиви, внутрішні та зовнішні. На мій погляд найефективнішою є внутрішня мотивація. Справжнє джерело мотивування людини міститься в ній самій. Я вважаю, що вирішальне значення належить не мотивам навчання - зовнішньому тиску, а мотивам навчання - внутрішнім спонукальним силам.

Мотиви навчальної діяльності розрізняють за змістом і динамічними характеристиками. Змістовими характеристиками мотивації навчання є наявність особистісного смислу навчання для учня; дієвість мотиву (його реального впливу на навчальну діяльність і поведінку дитини); місце мотиву у структурі мотивації; самостійність виникнення і прояву мотиву; рівень усвідомлення мотиву; ступінь поширення мотиву на різні типи навчальної діяльності, види навчальних предметів, форми навчальних завдань.

Основними динамічними параметрами мотивів є стійкість (учень натхненно вчиться навіть всупереч несприятливим зовнішнім умовам, перешкодам, він не може не вчитися, його навчальна діяльність високопродуктивна у нормальних і в екстремальних умовах); модальність (емоційне забарвлення), яка може бути позитивною і негативною.

Прояви мотивів виражаються також у їх силі, виразності, швидкості виникнення тощо. Про них свідчить час, який школяр затрачає на виконання завдань, кількість завдань, які він може виконати під впливом певного мотиву тощо.

У процесі навчання тип навчальної мотивації учня змінюється. На це впливають нові само настанови учня (наприклад, прагнення обходити або переборювати труднощі), тривалі успіхи або невдачі під час навчальних занять, вибір життєвого шляху та ін.

Спершу навчально-пізнавальний мотив починає діяти, потім стає домінуючим, самостійним і, нарешті, усвідомлюється. Передумовою його становлення є організація, становлення навчальної діяльності. Дієвість мотивації сильніша, якщо вона спрямована на способи, а не на результати діяльності.

Високий рівень розумового розвитку є найважливішою умовою реалізації наявної мотивації дитини, формування позитивної мотивації у навчальній діяльності. При цьому простежується залежність між високим рівнем розумового розвитку та позитивними мотиваційними тенденціями, і навпаки.

Про навчальну мотивацію опосередковано свідчить рівень реальної успішності навчальної діяльності: показники шкільної успішності, відвідуваності, сформованість навчальної діяльності школярів.

Навчальна діяльність передусім мотивується внутрішнім мотивом, коли пізнавальна потреба особистості спрямовується на предмет діяльності, а також зовнішніми мотивами (самоутвердження, престижу, обов'язку, необхідності, досягнення тощо).

Мотивація навчання тісно пов'язана з характером навчальної діяльності, чим вища мотивація, тим вищий результат діяльності. Але прямий зв'язок зберігається до певної межі: якщо мотивація стає занадто великою, то результативність діяльності починає погіршуватися. Проте я хочу зауважити, що на пізнавальну мотивацію це не поширюється. Отже, я дійшла до висновку, що є певна різниця між ефективністю внутрішньої і зовнішньої мотивації у стимулюванні. Найдієвішою і найкориснішою є саме внутрішня мотивація, яка збуджує інтерес.

Інтерес - емоційне переживання потреби у пізнанні. Це дуже сильна потреба. І якщо вона не задовольняється, то людина починає страждати.

Це положення підтверджене численними фактами, коли люди перебували в інформаційній ізоляції (реальні умови природних і техногенних катастроф) Людина влаштована так, що їй необхідно одержувати інформацію, вона має потребує пізнанні світу. Головне питання, яке постало переді мною в процесі роботи, полягає в тому: як задіяти цю фундаментальну потребу на уроці історії?

Як правило, це досягається шляхом застосування пошукової діяльності, створення проблемних ситуацій, моїм уміння, як вчителя, демонструвати учням об'єкт вирішення в русі і змінах та емоційно забарвлено викладати.

Для вивчення історії потрібна не тільки різноманітність методів і форм, але й матеріалів. Для підготовки до занять, на уроках учні використовують підручники, монографії, першоджерела, художні твори, що ілюструють той чи інший історичний період, газети, телевізійні передачі, в яких обговорюються поточні події. І тут, нібито такий негативний момент нашої дійсності, як наявність великої кількості, часто поганих, підручників (особливо з історії України) має свій позитив: діти, якщо правильно організована робота, вчаться критично оцінювати інформацію, яку отримали, усвідомлюють необхідність користуватися багатьма джерелами.

У кожного вчителя, який пропрацював багато років у школі, накопичується багатий арсенал форм і методів викладання, засвоєних і своїх. Всі їх узагальнити в одній роботі неможливо. Тому я зупиняюсь на тих, які турбують мене в даний момент більш за все.

Педагогіка співробітництва ставить на новий, більш гуманний і довірливий рівень відношень між учителями й учнями. Методика ж учбового співробітництва заснована на спільній роботі учнів у парах і групах. Цей метод застосовується при виконанні будь-якого завдання. Наприклад, учні можуть бути об'єднані в групи для складання визначення поняття, створення рольової ситуації, написання проекту тощо.

Саме при використанні цього методу найбільш виконується головна мета навчання - не викласти які-небудь знання учням, а разом з ними здобути їх.

Метод емоційного стимулювання навчання досить простий і традиційний. Складається він із створення у навчальному процесі ситуації зацікавленості. На уроках історії я його використовую дуже часто, тому що підручники написані сухою, невиразною мовою, велика кількість історичних термінів важко сприймається учнями, тому створення в навчальному процесі ситуації зацікавленості просто необхідне.

Важливу роль у цьому методі грає ефект здивування. Якщо на початку уроку після формулювання теми задати дітям питання: "Що ви чекаєте від сьогоднішнього уроку", а відповіді найсміливіших записати на дошці, для того щоб вони були перед очима впродовж всього уроку, можна з повною впевненістю сказати, що ви емоційно простимулювали майже всіх. В ході уроку багато хто буде звіряти "очікування" з дійсністю. В кінці уроку можна запропонувати бажаючому проаналізувати "очікування", свої або чужі, чи виправдались вони, якщо ні, то чому, чи не виявилась дійсність кращою, ніж "очікування"? Необхідною умовою створення емоційних ситуацій в ході уроку є яскрава, образна мова учителя, його готовність позитивно мислити, яка передається дітям, тому що у процесі навчання є два рівноцінних і взаємопов'язаних учасника: учень і учитель.

Під час навчання завдання, яке стає переді мною, полягає в тому, щоб збудити в учня інтерес до предмета, щоб з його голови вилетіли всі інші об'єкти уваги, потім так яскраво викласти матеріал, щоб учень пам'ятав його все життя, - й нарешті, уселити учню пристрасне бажання дізнатися про те, що перебуває в найближчому зв'язку з тільки-но засвоєним. Я використовувала такий метод під час вивчення теми : «Україна під час Другої світової війни». Коли до учнів звертаєшся з такими словами як: « 22 червня вся земля здригнулася від бомб, що були скинуті на нашу землю німецько-фашистськими загарбниками…» і далі: « Зразу після окупації нашого краю, фашисти почали проводити політику винищення нашого народу, але були ще методи… Які саме, ви, зможете дізнатися з історичних джерел, підручників та від ветеранів Великої Вітчизняної війни, або очевидців тих подій. Також у 7 класі під вивчення теми «Київська Русь під час княжіння Ольги та Святослава», я поставила перед класом проблемне питання, що на вашу думку означають ці слова на черепі Святослава: « Чужого ища, своё - погубил».

Я добре усвідомила, що мотив навчання сам пособі не виникає. Проте формувати мотиви до навчальної діяльності значно складніше, ніж формувати дії та операції. Перед тим, як формувати навчальну мотивацію учнів, мені слід самій її пізнати, встановити характер реальності, з якою доведеться мати справу. Як правило я маю справу з двома важливими типами мотивації: успіху та боязні невдачі. Мотивація успіху однозначно позитивна, дії людини спрямовані на досягнення позитивних результатів. Мотивація боязні невдачі належить до негативної сфери. За таких умов людина передусім намагається уникнути провалу, невдачі, осуду, покарання. Враховуючи зазначене вище, я прагну створити такі умови в процесі навчання, щоб негативна мотивація стала неможливою.

До найважливіших я відношу:

Ш Відсутність покарань за помилки у процесі навчання, висміювання помилок;

Ш Завжди слід відзначати перед усім позитивні зрушення у роботі учня і співчутливо зауважити про помилки;

Ш Ставлюсь до помилок як до таких, які легко можна виправити, якщо докласти певних зусиль.

Я беру до уваги результати досліджень:

1). Учні, яких заохочують, досягають значно більших успіхів порівняно з тими, хто ніяк не заохочувався; 2) учні, які зазнали невдачі, навчаються менш успішно, втрачають віру в себе, стають уразливішими емоційно.

Навчальну діяльність школярів спонукає комплекс мотивів, у якому можуть домінувати внутрішні мотиви, пов'язані з її змістом і виконанням, або широкі соціальні мотиви, пов'язані з потребою зайняти певну позицію у системі суспільних відносин. З віком потреби і мотиви та їх структура зазнають відповідних змін.

Навчально-пізнавальні мотиви я формую безпосередньо в ході навчальної роботи. Ось чому важливого значення набуває те, як ця робота організовується.

Я прийшла до висновку, що основними чинниками, які впливають на формування сталої позитивної мотивації до навчання, є:

1) зміст навчального матеріалу;

2) організація навчальної роботи;

3) колективні форми навчальної роботи;

4) оцінка навчальної роботи;

5) стиль педагогічної роботи вчителя.

Отже, залежно від того, яким чином я побудую зміст, організацію, оцінку і стиль педагогічної роботи, відповідні учні будуть або вмотивовані до навчання, або - ні. Стосовно побудови змісту навчання, слід зауважити, що подаючи навчальний матеріал, я враховую потреби школярів певного віку, а саме:

Ш Потребу у постійній діяльності, у тренуванні різноманітних функцій, у тому числі й психічних - пам'яті, мислення, уяви;

Ш Потребу у новизні, емоційному насиченні, потребу рефлексії, самооцінці.

Тому навчальний матеріал, я намагаюсь подати в такій формі, щоб викликати у школярів емоційний відгук, зачіпати їхнє самолюбство, тобто бути достатньо складним, таким, що активізує пізнавальні, психічні процеси, гарно ілюстрованим. Змістовно й ілюстративно бідний матеріал не має мотивуючої сили й не сприймає пробудження зацікавленості до навчання. Наприклад, новий підручник для 5класу, підручник 6 класу містить багато кольорових ілюстрацій, картин, історичних карт, тому учні з задоволенням розглядають їх, а потім у них з'являються запитання до ілюстрації - «що це?», і вони намагаються знайти відповідь, додаткову інформацію тощо.

Велике значення в процесі навчання має правильне використання питань. Було підраховано, що в середньому вчитель за урок задає 2 питання кожну хвилину! Правильно підібрані питання допомагають учням сконцентрувати увагу на матеріалі, що вивчається, підвищити активність на уроці, притягти до участі в дискусії. Питання ж учнів допомагають мені вияснити, що з матеріалу, який вивчається, їм незрозуміле або пропущене мною. Такі питання сприяють розвитку розумових здібностей дітей, розвивають їх мовні навички.

Важливу роль відіграє час очікування відповіді. Тут я вивела для себе закономірність: чим більше очікуєш, тим більш ґрунтовну відповідь отримуєш. Оптимальний час відповіді - від 5 до 8 секунд.

Метод створення ситуації пізнавальної суперечки, навчальних дискусій.

Цей прийом використовується для того, щоб викликати підвищений інтерес до більш глибокого вивчення тих чи інших питань, для формування навичок монологічної мови, виховання толерантності. Елементи дискусії, на мій погляд, на уроках історії в старших класах просто обов'язкові. Немає такої теми у програмі, в якій би не можна було провести дискусію.

Навчальний матеріал має спиратися на вже засвоєні знання, водночас містити інформацію, що давала б можливість не лише довідатись про нове, а й обмірковувати минулі знання й досвід, дізнатися про відоме з нового боку. Наприклад - тема з історії України в 11 класі «Рух Опору в Україні» містить в собі зовсім новий, ще не відомий учням матеріал, який в історичній науці трактується з декількох сторін « Що спонукало людей йти на службу до окупантів?», «Чому фашисти цілеспрямовано винищували євреїв?» і вже відомий матеріал - окупаційний режим, та політика німецьких загарбників на українських землях.

2. Основні етапи організації роботи на уроці

Організація навчальної роботи під час вивчення теми має передбачати три основні етапи: мотиваційний, операційно-пізнавальний та рефлексивно-оцінювальний.

Для більш конкретного відкриття свої теми, я б хотіла коротко прокоментувати кожен із цих етапів.

Мотиваційний етап. На цьому етапі і повідомляю учням, навіщо і для чого їм необхідно знати певний розділ програми, яким є основне завдання цієї роботи. Етап складаю із трьох навчальних дій:

1) створення навчально-проблемної ситуації, яка має ввести у зміст теми; як правило, для цього я використовую такі прийоми:

а) постановка перед учнями завдання, яке можна розв'язати, лише вивчивши певну тему.

б) я розповідаю про теоретичну і практичну значущість теми;

в) розповідаю про те, як розв'язувалась певна проблема в історії науки;

2) перше ознайомлення із проблемною ситуацією, початковий аналіз я маю провести до формулювання основного навчального завдання. Тобто підсумком обговорення проблемної ситуації є формулювання пізнавального завдання уроку, яке необхідно розв'язати; це завдання для учнів є метою їхньої діяльності.

3) розгляд питань самоконтролю та самооцінки можливостей щодо вивчення теми; після постановки завдання намічаємо та обговорюємо план попередньої роботи, з'ясовуємо, що потрібно знати й уміти для вивчення теми, чого учням не вистачає, щоб розв'язати завдання. Таким чином, створюється установка на необхідність підготовки до вивчення матеріалу.

§ Операційно-пізнавальний етап.

Учні засвоюють тему, оволодівають навчальними діями та операціями відповідно до її змісту. Роль цього етапу полягає у створенні та підтриманні мотивації до навчальної діяльності. Ефективність етапу залежатиме від того, наскільки зрозуміла учням необхідність певної інформації та наскільки зрозумілий їм навчальний матеріал.

§ Рефлексивно-оцінювальний етап.

На цьому етапі ми аналізуємо зроблене, зіставляємо досягнуте із поставленою метою та оцінкою роботи. Підбиття підсумків організовую таким чином, щоб учні відчули задоволення від зробленого, від подолання труднощів і пізнання нового.

§ Оцінка результатів навчальної роботи відіграє чималу мотиваційну роль. Під час оцінювання я намагаюсь давати якісний, а не лише кількісний (валовий) аналіз навчальної роботи, підкреслюю позитивні моменти, зрушення в освоєнні навчального матеріалу, виявляю причини недоліків, а не лише констатую їх наявність. Це є однією з важливих умов для подальшої, роботи.

§ Іще до одного висновку я прийшла - що стиль педагогічної роботи впливає на формування мотивів навчання. Авторитарний стиль формує зовнішню мотивацію навчання (мотив «запобігання невдачі»), затримує формування внутрішньої мотивації. Я ще раз впевнилась, що найефективнішою є саме внутрішня мотивація. Демократичний стиль педагога, навпаки, сприяє внутрішній мотивації; а ліберальний (потуральник) стиль знижує мотивацію навчання і формує мотив «надії на успіх», Оскільки в підлітковому віці підвищується критичність і образливість, то найефективнішими прийомами подолання непорозумінь в оцінюванні результатів навчання я використовую взаємну оцінку (рецензування) й самооцінку за певними критеріями. Особливу роль у цьому випадку відіграє програма перевірки знань у комп'ютерному варіанті. Тестові завдання я розробляла для конкурсу «Якісний тест - шлях до якісної освіти» для учнів 10 класу з історії України. Тести можна проводити як в комп'ютерному варіанті так і під час звичайного повторювально-узагальнюючого уроку.

Таким чином, я можу зробити висновок, що забезпечення мотивації є необхідною передумовою ефективного навчання.

Учителя, який навчає без внутрішньої мотивації (без створення інтересу до навчання), можна порівняти із «садівником, який би надумав сприяти зростанню дерева тим, що став би його механічно тягнути із землі вгору».

Почуття дорослості проявляються також у появі політичних уподобань, у намаганні зрозуміти сьогодення, що дає можливість додатково використовувати ці особливості учнів у процесі мотивування вивчення історії. Історичний матеріал стає цікавим і важливим, коли учень розуміє, навіщо він потрібний, які завдання він дає можливість розв'язати. «Абсолютно нове, як і абсолютно старе, - зауважував І. Виготський, - нездатне зацікавити нас, збудити інтерес до певного предмета або явища. Отже, щоб поставити цей предмет або явище в особистісні стосунки до учня, необхідно зробити вивчення його особистості, лише тоді я зможу бути впевнена в успіху. Через інтерес дитини до нового інтересу дитини - таке правило». Таким чином, я вважаю, антипсихологічним є вивчення історії, коли учень не розуміє, що, до чого і навіщо все це йому потрібно.

Під час підготовки навчального заняття у школі, я усвідомлюю таку істину: «можливо віддати дитину до школи, але не можливо змусити її вивчати те їй невідоме, що ви хочете викласти їй, якщо спочатку не зацікавите її чимось, що вже викликає в неї природну реакцію».

Навчальний предмет історія переживає сьогодні один з найцікавіших етапів свого розвитку, бо формується концепція історичної освіти в Україні. Мета її - пробудити національну і духовну свідомість дитини, виховати людину, яка зможе зробити свій внесок у розвиток суспільства і держави та буде озброєна необхідними для цього знаннями, вміннями.

Держава стоїть на порозі переходу від індустріального до постіндустріального суспільства, а тому вимоги, потреби людини в ньому змінилися.

Тож бачимо, що суспільство «Епохи інформації» (постіндустріальне суспільство) вимагає від людини:

1. певних умінь, які можна застосовувати за будь-яких обставин;

2. вміння мислити, а не накопичувати певну суму знань і поглядів;

3. не вузьких знань, а загального підходу до вирішення питань;

4. комунікабельності - уміння працювати у злагоді з іншими і спільно доходити мети.

Саме тому я усвідомила необхідність застосування при викладанні історії таких форм і методів, які б збуджували творчість учнів, створювали атмосферу розкутості, емоційного піднесення, залучали позашкільні інтереси і захоплення дітей до навчального процесу.

У практиці почали з'являтися театралізовані вистави, рольові ігри, різноманітні турніри, змагання, багатопланові дискусії, уведені нами в межі шкільного курсу викладання історії. Такі уроки через свою незвичність наприкінці 80-х рр. ХХ ст. отримали назву нестандартних, або нетрадиційних. Вони справді відрізняються від звичних комбінованих уроків і метою, в якій переважає орієнтація на розвиток здібностей, інтересів, нахилів учнів, їхніх специфічних умінь, на отримання певних знань чи вироблення окремих загально навчальних умінь, і відсутністю послідовності елементів уроку, передбаченої загальноприйнятою типологією уроку ознак інших структур.

Я вважаю, що це все є актуальним, оскільки в підлітковому віці спостерігається потреба у створенні свого власного світогляду, прагнення до дорослості, бурхливий розвиток фантазії, уяви, спрямованість на самоствердження у суспільстві. З огляду на найбільш продуктивними у цьому віці є нестандартні уроки, які залучають підлітка до діяльності розв'язання завдань, проблеми ставлять його в позицію причетності до історичних подій. . Тому майбутній діяч, а сьогодні він учень, виховується, насамперед у грі, зокрема на нестандартних уроках при повторенні, вивченні та закріпленні нового навчального матеріалу.

Актуалізація проблем нестандартних уроків з історії та їх вплив на всебічний розвиток дитини пов'язаний насамперед із загальновизнаним фактом низького рівня об'єктивної та суб'єктивної готовності дітей до життя за межами школи, фактичною відсутністю і більшості навчальних закладів системи роботи, спрямованої на розвиток соціально-психологічної готовності дитини до життя, що включає такі якості:

· уміння приймати рішення та робити вибір;

· бути свідомим громадянином своєї держави;

· відчувати себе громадянином цілого світу;

· вміти співпрацювати з іншими людьми;

· завжди працювати якісно;

· проявляти ініціативу;

· навчитись працювати з великим обсягом інформації, самостійно здійснювати пошук, обробку, аналіз і зберігання;

· бути свідомим того, що існують різні цінності.

Я вважаю, що цих якостей майбутнім громадянам можна набути через використання та запровадження в школі інновацій, нетрадиційного навчання, насамперед нестандартних уроків.

3. Інноваційні методи навчання

Нестандартні уроки, які я використовую під час своєї роботи, можна розділити на дві групи:

І. Відносимо ті уроки, які поєднують різні форми навчання у певну нову структуру ( урок-семінар, дослідницький урок).

ІІ. Нестандартні уроки, як складова певних моделей і технологій навчання (урок-суд, урок прес-конференція, урок-телепередача, урок-радіопередача, урок «брейн-ринг», урок-диспут, урок-салон, урок-екскурсія, урок-репортаж, урок ток-шоу)

Преш ніж запропонувати учням взяти участь у нестандартному уроці, я створюю своєрідний «архів» чи «банк даних», у якому зібрана велика кількість інформації, матеріалів, свідчень, часом суперечливих і протилежних суджень, бо саме вони допомагають учневі виробити власну позицію, обрати те, що найбільше відповідає його особистості, щоб потім переконати в істинності своєї точки зору товаришів. Цей «архів» я з учнями поповнюю весь час новими матеріалами.

До нестандартних уроків я готуюсь заздалегідь. Передусім вибираю найбільш активних, ініціативних, добре підготовлених з теми учнів, розтлумачую їхні обов'язки, якщо є в цьому потреба, то на власному прикладі демонструю ймовірних підхід до важкої ролі й забезпечую діалог з класом. Для цього «аудиторії пропонуються зразки запитань для дискусії, основні теми для гри «брейн -ринг», «круглого столу» чи «прес-конференції», «ток - шоу» підказати тактику поведінки під час гри.

Нестандартний урок є одним з останніх етапів навчального циклу, так би мовити, верхівкою айсберга, оскільки основна навчальна діяльність відбувається на стадії підготовки до нього.

До першої групи нетрадиційних уроків відносять урок-семінар, урок-конференція. Такі уроки я практикую в 10-11 класах за темами, які найбільше за обсягом містять навчального матеріалу і є соціально-політичне важливими. . Учні свідомо підходять до підготовки таких уроків.

Учні отримують конкретні завдання. Клас наперед був розділений на чотири групи - «доповідачі», «рецензенти», «хроністи», «журналісти».

При організації навчального процесу на уроці використовувалися такі методи, як структурований огляд, робота в малих групах, метод незакінченого речення, метод „Обміркуйте - об'єднайтесь у пари - обміняйтесь думками”, метод само оцінювання, метод Прес „Займи позицію”, евристична бесіда. Доцільність обрання цих методів обумовлена тим, що в межах даної теми уроку вони допомагають найбільш еффективно розвивати критичне мислення учнів, реалізовувати поставлені цілі, досягати очікуваних результатів та здійснювати компетентісний підхід.

При вивченні нового матеріалу використовувалися такі форми роботи, як робота з історичним текстом, аналіз джерел, характеристика історичної особистості, робота з картою, розв'язання проблемних завдань, робота з історичними поняттями, індивідуальна робота учнів з обраних питань уроку

Під час вивчення курсів історії України та Всесвітньої історії важливо сформувати у старшокласників національні, міжнаціональні та загальнолюдські цінності. У зв'язку з цим потрібно звернутися до історичних понять та термінів: крах тоталітаризму і перемога демократії, тенденція посилення європейської інтеграції, еволюційне просування демократичних країн до соціально-орієнтованого громадянського суспільства.

В поєднанні з історичним поняття “Державність України” все це дає можливість сформувати у старшокласників цивілізаційний погляд на історію і суспільство, яке може бути визначено такою оцінкою: “Я - громадянин України, Я - громадянин Європи, Я - громадянин Світу”.

Ще одна із форм нетрадиційних уроків - урок-суд. Ця форма співпраці використовується мною для вивчення протилежних поглядів у вигляді справжнього суду. Це комбінований урок, де учні зможуть проявити свої знання з правознавства.

Завдання, які я ставлю перед собою та учнями :

1. Розвивати вміння аналізувати й узагальнювати історичні явища та події згідно інтересам дітей.

2. Вести пошукову роботу відповідно до своїх захоплень.

3. Виробляти вміння відстоювати свою точку зору, поважаючи думку опонента.

Перш ніж почати підготовку до уроку, клас ділю на ролі за бажанням самих учнів. ( «суддя», «адвокат», «прокурор», «свідок», «підсудний»)

Обов'язково проводимо «переобладнання» на судову залу; перевдягання учнів згідно обраною роллю, для більшого ефекту.

Наявність двох сторін - обвинувачення та захисту. Включення в роботу всього класу через поставлені завдання - це обов'язкова умова успішного проведення уроку.

Обов'язково ми притримуємося регламенту уроку-суду з історії:

1. Вступне слово вчителя.

2. Актуалізація опорних знань (бесіда)

3. Засвоєння нових знань (рольова гра - суд)

4. Закріплення вивченого(виконання завдань поставлених вчителем)

5. Підсумок уроку (вирок суду)

Домашнє завдання.

Така форма уроку сприяє активності всіх учнів класу, різноаспектному вивченню історії, позицій (з погляду свідків, статистів) Дуже важливо при проведенні такого уроку не допустити однобічної, звинувачувальної версії щодо історичних постатей, як на прикладі Святослава, чи заходів, які були проведені під час колективізації(позитивних та негативних). Ця форма вчить учнів бути толерантними. А щоб урок не перетворився на банальну виставу, де учні просто відбувають свій номер, необхідно поставити завдання, які учні повинні виконати до кінця року.

Метод створення ситуації пізнавальної суперечки, навчальних дискусій.

Цей прийом використовується для того, щоб викликати підвищений інтерес до більш глибокого вивчення тих чи інших питань, для формування навичок монологічної мови, виховання толерантності. Елементи дискусії, на мій погляд, на уроках історії в старших класах просто обов'язкові. Немає такої теми у програмі, в якій би не можна було провести дискусію.

Сьогодні набуває популярності така форми уроку - як дискусійні форми занять, які, виключаючи штучну поляризацію і психічно шкідливий наслідок негативних ролей, сприяють засвоєнню знань, вдосконалюють навички спілкування, навчають переконливо й точно висловлювати свою думку. Дискусія має багато різновидів, а саме - «дебати», диспут та власне дискусія. Я зупинилась на диспуті. Це обговорення спільного питання, проблеми з метою правильного вирішення. Диспут виникає внаслідок спілкування учителя й учнів, один з одним, у процесі вирішення проблемної ситуації.

Проблемна ситуація, що характеризує психологічний стан учнів, поряд з інтелектуальними труднощами супроводжується підвищенням пізнавальної діяльності і бажанням розібратися у проблемі..

Питання для дискусії і література пропонуються завчасно. Під час уроку дискусійні питання вивішуються на видному місці або записуються на дошці. Готується група лідерів (доповідач, співдоповідач, ведучий, техніки). На початку уроку встановлюється дружня, неформальна атмосфера, з побажанням, щоби всі присутні були активними слухачами і учасниками дискусії. Можна запропонувати всім учасникам самим скласти правила дискусії або внести зміни і доповнення в запропоновані.

Правила повинні бути вивішені на дошці. Щоб зберегти доброзичливість, можна не робити зауважень порушникам цих правил, а придумати який-небудь жест, наприклад, підняти догори відкриті долоні.

Роль учителя полягає в тому, щоб залишатися нейтральним і направляти дискусію у відповідності до правил, а не втручатися. Потрібно відходити від бажання групи зробити з вас експерта або відповідача на питання. Учитель повинен взяти на себе піклування про створення атмосфери, в якій всі точки зору, поза залежністю від їх джерела, мають рівну вагу й увагу. До дискусії треба спробувати залучити всіх і не дозволяти комусь особисто домінувати. Час від часу необхідно підводити підсумки. Учитель втручається до розмови лише з таких причин:

· щоб поновити основні правила;

· вияснити щось;

· ліквідувати конфлікт;

· просувати розмову далі;

· залучати пасивних учасників;

· утримувати від домінування.

Використовуючи своє "третє око", учитель зможе спостерігати, наскільки добре учасники спілкуються між собою - хто висловився, хто ні, чию думку ще не вислухали. Необхідно пам'ятати, що дискусія - це не дебати, а діалог групи. При закінченні дискусії можна попрохати дітей поділитися своїми враженнями, новими ідеями або думками, які у них виникли в результаті дискусії. Уроки-дискусії доцільно проводити на уроках узагальнення в курсі всесвітньої історії в т. 1. "Перша світова війна", т. 5. "Країни Центральної і Східної Європи" (10 кл.), в т. 3. "Суспільно-політичні рухи" (10 кл.); в 11 кл. в т. 1. "Друга світова війна", "Світ після другої світової війни: загальні тенденції"; т.8 "Міжнародні відносини." В курсі історії України в 11 кл. тт. 3, 4, 5.

Метод пізнавальних ігор. Основною перевагою методики рольової гри є те, що вона приносить задоволення як учням, так і вчителю. Таким чином, досягається триєдина мета навчального процесу:

· створюються стимули для вивчення предмету, появляється мотивація для підготовки до занять;

· емоційна залученість до заняття допомагає школярам довго після закінчення занять тримати у пам'яті весь пройдений матеріал;

· рольова методика дає учням навички активної практичної участі в житті суспільства.

Проведення рольових ігор потребує старанної підготовки й наявності необхідної кількості годин, проте, як відомо, викладання історії й правознавства зведено в даний момент до мінімуму й приходиться часто обмежуватись проведенням на уроках міні-ігор, створенням ігрових ситуацій. Наприклад, під час повторення теми 11 історії України в 11 кл "Україна в умовах незалежності" можна провести ділову міні-гру, надавши кожній навчальній групі соціальний статус: група бізнесменів, учителів, безробітних, пенсіонерів тощо, запропонувавши відреагувати на такі рішення уряду, як: підвищення податку на прибуток, закриття збиткових підприємств, підвищення розмірів пенсій тощо.

Під час проведення дидактичних ігор розвивається уява й фантазія, створюється атмосфера змагання, навіть пасивні учні активізуються, бо на них лягає відповідальність за успіх команди. Крім того, на мою думку, така форма формує характер, волю, інтелект, прищеплює любов до вивчення історії. Найкраще, я вважаю, застосовувати ігри під час проведення підсумкових та повторювально-узагальнюючих уроків у 5-7 класах. Один із таких уроків був підготований мною для 6 класу, під вивчення історії стародавнього світу.

Урок «брейн -ринг» дозволяє учням відчути себе ерудитом, частиною команди, згуртовує колектив.

«Брейн -ринг» - відома телевізійна гра, де стартом є цікаве запитання, а фінішем - відповідь. Необхідно швидко зреагувати, адже час для прийняття рішення обмежений.

Перш ніж проводити такий урок, я підготувала основні принципи організації уроку «брейн -рингу» та основні правила проведення уроку.

З методом рольових ігор добре поєднується метод аналізу життєвих ситуацій.

Ефективним є цей метод на уроках історії в темах з економіки, під час розкриття понять "Велика депресія", "економічна криза", "новий курс Рузвельта".

Також цю форму роботи можна використовувати і в позакласній роботі, адже це дозволяє повторити вивчений матеріал, прищеплює любов до історії.

У 8- х класах я використовувала різноманітні форми, зазвичай при закріпленні і повторенні вивченого матеріалу, такі ігри, як «Перекладач», «Три речення», «Відгадай героя», «Слово по вертикалі», лото «Українська культура в І пол.. ХІХ ст.», вікторина «Так» чи «ні» «Скасування кріпосного права у наддніпрянській Україні». Учні з задоволення приймали участь під час таких уроків, отримали високі бали, що мотивувало їхню навчальну діяльність до вивчення нового матеріалу.

Важливим чинником у мотивації учнів до вивчення історії є між предметні зв'язки .

Координація історичної освіти з іншими гуманітарними предметами відкриває шляхи підвищення ефективності викладання історії. Звернення вчителів до змісту і методів суміжних дисциплін дає можливість значно розширити вирішення завдань навчально-виховного процесу. Особливе місце у відтворенні подій історичного минулого займає художня література. За допомогою художнього твору - ми отримали змогу реконструювати історичні події, показати колорит епох, узагальнити образи історичних діячів. Наприклад, при вивченні найбільшої теми з історії української революції у 10 класі: (Теми 2-3) звернулись до твору Миколи Виговського “На українському святі свободи”.

Звернення до художньої літератури, в першу чергу до поезії, відкриває можливості створення особливої емоційної атмосфери уроку. Практичний досвід це підтверджує. Наприклад, при вивчення теми “Війна радянської Росії з Українською Народною Республікою. Проголошення незалежності УНР” (10 кл. Тема 2. Українська революція.) велике психологічне враження на учнів має вірш Павла Тичини “Пам'яті Тридцяти”:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх --

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! --

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука? --

Квитне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! --

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. --

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.



Висновок

Таким чином, аналізуючи свою тему, я можу зробити висновок, що прийоми, які дають можливість активізувати учнів, тобто задіяти їхні внутрішні стимули, полягають у створенні ситуацій, у яких учні повинні:

§ відстоювати власну думку;

§ брати участь у дискусіях та обговореннях;

§ ставити запитання своїм товаришам;

§ рецензувати відповіді товаришів;

§ оцінювати відповіді у письмовій формі;

§ займатись навчанням відстаючих;

§ самостійно обирати посильні завдання;

§ знаходити кілька варіантів можливого розв'язання пізнавального завдання ( проблеми);

§ створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

§ розв'язати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих їм способів вирішення.

Існують певні закономірності у виникненні інтересів в учнів. Першою спільною є залежність зацікавлень учнів від рівня та якості знань, сформованості способів розумової діяльності. Ще однією не менш важливою закономірністю є залежність інтересів школярів від їхнього ставлення до вчителів. Із зацікавлення навчаються діти в тих педагогів, яких люблять і поважають. Спочатку педагог, а потім його предмет - незаперечна залежність, що визначила долю багатьох людей.

Підсумовуючи, я б хотіла виділити ті способи й шляхи формування сталих пізнавальних інтересів, якими я керуюсь під час підготовки та проведення уроків:

§ захоплюючий виклад;

§ новизна навчального матеріалу;

§ історизм;

§ зв'язок знань із долями людей;

§ показ практичного застосування знань у зв'язку із життєвими планами й орієнтаціями школярів;

§ використання нових нетрадиційних форм навчання;

§ чергування форм і методів навчання;

§ проблемне навчання;

§ евристичне навчання;

§ навчання за допомогою комп'ютера;

§ використання інтерактивних комп'ютерних засобів;

§ взаємне навчання (у парах, мікро-групах);

§ тестування знань, умінь і навичок;

§ показ досягнень учнів;

§ створення позитивного мікроклімату в класі;

§ довіра до учня;

§ педагогічний такт й майстерність;

§ ставлення педагога до свого предмета й учня;

§ гуманізація шкільних стосунків та ін.

Отже, готуючи навчальне заняття, я розмірковую над такими запитаннями: які прийоми та способи мотивування я використовую під час роботи з учнями? Які вони мають мотиви до навчання (або не мають)? Як ці мотиви можна використати або змінити? Які альтернативні стратегії можна використати у випадку, якщо план не спрацює? Активні методи навчання дають можливість учням відійти від стандартів мислення, стереотипу дій, розвивають прагнення до знань, сприяють виробленню характеру людини, зумовлюють розвиток всіх трьох сфер особистості: інтелектуальної, емоційної і вольової. Активні методи навчання набувають цінності ще й тому, що сприяють формуванню в учнів комплексу позитивних ділових якостей: уміння встановлювати особисті контакти і обмінюватися інформацією, переборювати протидію оточуючих, цінувати час. Учні на таких уроках вчаться чітко і переконливо викладати свої думки, бути небагатослівними, але зрозумілими. Таким чином, я вважаю, що слід відзначити необхідність вивчення наявної мотивації та стратегії її розвитку у процесі вивчення історії. І з цього треба починати, лише в цьому випадку всі мої плани , а також плани моїх колег, щодо формування знань, умінь та навичок можна реалізувати.



Список використаної літератури

1. Баханов К. О. Групова робота на уроках історії/ історія в школах України. - 1998. - №3.- с.38-43

2. Баханов К.О. Інноваційні системи технології та моделі навчання історії в школі. -Запоріжжя: Просвіта, 2000.-160 с.

3. Баханов К.О. Традиції та інновації у навчанні історії в школі: Дидактичний словник - довідник. Запоріжжя: Просвіта, 2002.- 108 с.

4. Іванов І.П. Енциклопедія колективних творчих справ. - М.: Педагогіка, 1989.-207 с.

5. Кожум'яка М. Розвиток творчих здібностей на уроках історії засобами гри /Історія України.-2004.-травень.-№ 15; - червень.-№ 19.

6. Онищук В. Типи, структура і методика уроку в школі.-К.: Радянська школа, 1976.- 184 с.

7. Подмазін С. Філософські основи особистісно -зорієнтованої освіти / Завуч.-2001.- липень.-№ 20 -21.- с. 21-23.

8. Пометун О.І. Пироженко Л.В. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. - метод.посіб. /За ред.. О.І. Помету.-К.: А.С.К., 2003.-192 с.

9. Сотніченко В. Виховання толерантності на уроках історії / Історія в школах України. - 2000.- № 2.- с. 31-35.

10. Френч С. Педагогічні інваріанти / Рідна школа.-1993.- № 3.-с. 21-24.

11. Алейникова М. А. Как преодолеть скуку на уроках истории /Преподавание истории в школе.-2001.-№ 9.-с.67-69

12. Баханов К.О. Організація особистісно орієнтованого навчання. Порадник молодого вчителя / К.О. Баханов. -- X.: Вид. група «Основа», 2008. -- 159 с.

13. Баханов К.О. Методичний посібник з історії України 7 клас. Традиції та інновації у навчанні історії в школі / К, О. Баханов -- К.: Генеза, 2001. -- 296

14. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. -- К.: Либідь, 1997. -- 376 с.

15. Лернер И.Я. Развитие мышления учащихся в процессе обучения истории. Пособие для учителя / И. Я. Лернер. -- М.: Просвещение, 1982. -- 191 с.

Размещено на Allbest.ru

...