Педагогічні погляди Т.Г. Шевченка

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Міністерство освіти і науки України

Первомайський індустріальний - педагогічний технікум

Реферат

з дисциплін «Педагогіки»

на тему"Педагогічні погляди Т.Г. Шевченка"

Виконала студентка

Групи 252 ПОКТ

Кравченко Анастасія

Перевірила: Овчаренко

Тетяна Дмитрівна

м. Рубіжне

Вступ

Великий український поет, художник, мислитель, відомий всьому світові як видатний гуманіст, Тарас Григорович Шевченко (1814 - 1861) не був професійним педагогом. Проте у своїх творах він висловив дуже цінні думки з питань освіти і виховання дітей, багато з яких не втратили актуальності і зараз, коли відроджуються народознавство і народна педагогіка.

Тарас Шевченко народився в сім'ї селянина - кріпака. Восьмирічного батько віддав Тараса в науку до дяка - вчителя, де хлопець за 2 роки вивчив граматику, часослов, псалтир. Шевченко рано залишився сиротою, наймитував. 1832 р. був відданий в навчання до «різних живописних справ цехового майстра» Ширяєва в Петербурзі. У 1838 р. його викупили з кріпацтва. Тоді ж Шевченко був зарахований в петербурзьку Академію мистецтв, де навчався під керівництвом К. Брюллова і за повнював прогалини своєї освіти. В період навчання в Петербурзі Тарас Шевченко почав писати свої перші поетичні твори. у 1840 році була видана його збірка українських поезій під назвою «Кобзар». Вона містила ліричні вірші, сповнені любові до життя і до людей праці, до рідного краю та його історії. Прогресивні російські і українські критики вітали вихід «Кобзаря», називали його подією унікального значення в історії української літератури. Як зауважив Ю. Луцький, в ньому українська мова досягла літературної неперевершеності.

У творах на історичну тему поет показав боротьбу українського народу проти соціального і національного поневолення. Антикріпос ницька спрямованість у віршах «Кобзаря» 1840 року ще не завжди виступала на перший план, але в наступних творах (поема «Гайдамаки», цикл «Три літа») вона стала провідною. Критикуючи існуючий кріпосницький лад і самодержавство, Тарас Шевченко виявив надзвичайну громадянську сміливість. Коли він у 1843 і 1845 р. відвідав Україну, скрізь його вітали земляки як національного пророка. 1845 р. Шевченко отримав звання художника і повернувся в Україну. Працював у Київській археографічній комісії. у 1846 р. вступив до таємної політичної організації - Кирило - Мефодіївського товариства, метою якого було скасування самодержавства, утворення незалежної Української держави й запровадження в ній широкої народної освіти. Тарас Шевченко перейнявся ідеями Кирило-Мефодіївського братства, втілював їх у своїх віршах. Після розгрому Кирило - Мефодіївського братства в 1847 р. Тараса Шевченка заарештували саме в ту пору, коли він збирався виїхати до Італії для студій з живопису.

За складання «революційних і у високій мірі сміливих віршів» і «зухвалу образу царської родини» був ув'язнений у Петропавлівській фортеці, а потім віддано у солдати на 10 років. Цар Микола І власною рукою дописав до вироку: «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати».

Лише в 1857 р. цар Олександр II повернув поетові волю. Протягом останніх років життя Тарас Шевченко багато працював. У його творах, як і раніше, звучать не тільки ліричні, але й антикріпосницькі, антисамодержавні мотиви. у 1860 році було офіційно визнано його успіхи в живопису: йому присвоїли звання академіка. Похований поет, за його заповітом, над Дніпром, на Чернечій горі в місті Каневі.

1. Педагогічні погляди Т.Г.Шевченка

шевченко гуманізм педагогічний

Тарас Шевченко не писав спеціальних педагогічних праць, однак його проза, поетичні твори і живопис мають безсумнівне виховне значення. їм властива глибока народність, гуманізм, любов до батьківщини, викривальний пафос, образність. У своїх творах Тарас Шевченко порушував морально-етичні теми, міркував про важливість сімейного виховання, освіти та освіченості в житті людини, про роль народних традицій і фольклору у становленні високоморальної особистості.

Проблеми виховання і освіти Тарас Шевченко пов'язував з важкою долею поневоленого українського народу. Власне сирітське дитинство залишило глибокий слід в душі поета. Він бачив, що така доля уготована багатьом дітям кріпаків. Особисте життя Шевченка не склалося і його мрія мати власних дітей не здійснилася. Тому тема любові до дітей, страждання за їх долю звучить в його віршах і прозових творах як вираження особистого почуття і одночасно як соціальний протест. В одному з листів до Б. Залеського (1853) він писав: «...я так любив дітей, що не надивився б на вірний слід ангела». А в повісті «Княгиня» зауважував: «нічим не можна так швидко задобрити мого українського земляка, як притиснути його дитини». Любов до дітей, на переконання Тараса Шевченка, притаманна усім добрим людям: «пристрасно любить маленьких дітей, а це вірна ознака серця, лагідного, незлобивого». Поет любив дитяче суспільство, охоче спілкувався з дітьми, читав їм, пригощав солодощами. В дитячому крузі він відпочивав. Натомість діти платили йому щирою любов'ю і прихильністю. Щастя Шевченка ототожнює з сімейним затишком, з образами дітей і матері, доброї, люблячої дружини (повість «Музикант»).

У творах Тараса Шевченка багато дитячих образів, наділених яскравими психологічними характеристиками. Письменник докладно описує умови, в яких відбувається формування особистості, наочно показуючи, як безвідповідальне виховання морально калічить людину (повісті «Варнак», «Музикант» та ін).

Так, син графа з повісті «Варнак» зіпсований з дитинства свідомістю власного титулу і багатства. Його природні здібності приглушені халатністю матері. Вже в дитинстві він розуміє, що йому не обов'язково мати знання і бути доброчесним. Титул і багатство забезпечать його майбутнє. Неробство, звичка користуватися чужою працею, на думку Тараса Шевченка, викликає моральне виродження. Виразні образи дітей Тарас Шевченко вивів у своїх живописних роботах: «Циганка - ворожка», «Хлопчик з собакою в лісі», ілюстрації до поеми «Слепая», «Хата вдови на Україні», «Селянська родина», «На поселення», «Діти Рєпніних», ілюстрації до поеми «Невольник», «У Києві», «В Решетилівці», «Селянське подвір'я». На засланні створені малюнки «Кибитка казахів на березі Аральського моря», «Хлопчик - натурник», «Казахський хлопчик дрімає біля грубки» та інші, на яких з любов'ю і співчуттям художник зобразив убогих дітей казахів з безневинними очима, які ще не зрозуміли злиденного життя і вод-одночасно не уявляють іншого. Своєю творчістю Тарас Шевченко намагався привернути увагу суспільства до їх долі. Сім'ї та родинного виховання дітей Тарас Шевченко надавав важливого значення. При цьому він особливо акцентував увагу на ролі матері:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

...І перед нею помолюся,

Як перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в наш світ бога принесла...

Коли поет говорить про святі материнські почуття, про любов дітей до батьків, до матері, його слово набуває надзвичайної сили. Нічого у світі немає більш світлого, ніж любов до матері: «слово "мама" - великеє найкращеє слово».

У той же час він показує, що сім'я, в якій між подружжям немає згоди, де батьки розпещені багатством, легким життям, не може дати дітям належного виховання (повісті «Несчастный», «Варнак»),

Вирішальне значення у формуванні особистості Тарас Шевченко надавав праці. Він з любов'ю описує дружні, міцні сім'ї, що найчастіше полягають у простих людей, які живуть з своєї праці. У цих сім'ях у взаєминах між подружжям і дітьми відчувається теплота, духовна близькість, взаємоповага і любов. У дружній родині легше долати життєві негаразди.

Найщасливішими можуть бути сім'ї, які мають дітей. Бути матір'ю - це велике щастя.

Тарас Шевченко ганьбить матерів, які зневажливо ставляться до своїх материнських обов'язків. Найчастіше це аристократки, які дітей збувають на няньок, а самі занурюються у світське життя (повість «Прогулянка з задоволенням і не без моралі»).

Материнські почуття жінок з народу описує Тарас Шевченко у поемі «Сон». Молода мати змушена жати пшеницю на панщині і, щоб не залишати дитя без нагляду, вона бере його з собою в поле; бідна вдова відшукує можливість віддати сина у школу, щоб він отримав кращу частку; обдурена дівчина підкидає своє дитя заможним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб все життя бути біля своєї дитини. Малюючи образ матері, її відданість дітям, силу її любові, Тарас Шевченко підводить до думки, що мати - перша, природна вихователька своєї дитини. Якщо маги не виконує свого природного і сус-пільного обов'язки, вона заслуговує осуду як злочинниця перед власною дитиною і суспільством. Діти, залишені на волю стихійного сімейного виховання, можуть бути в подальшому відкинуті суспільством. До того ж сімейне виховання не може замінити собою громадського виховання. Щоб виростало покоління, підготовлене до дорослого життя, здатне розкрити закладений у ньому потенціал здібностей і талантів, сімейне виховання має далі доповнюватися громадським.

Під громадським вихованням Тарас Шевченко розумів спілкування дітей з однолітками і дорослими, ознайомлення з оточуючим світом, працею, побутом. Велику увагу приділяв трудовому вихованню. Тільки в праці людина зможе знайти справжнє задоволення. Бездіяльність і пасивність - найбільше зло.

Засобами художнього зображення Тарас Шевченко визначає свій ідеал виховання особистості. Це людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями, чесна, працьовита, добра, з почуттям гідності та громадянськості, яка здатна застосовувати свої знання в житті, уміє цінувати мистецтво, любить працю.

Уся творчість Т. Шевченка пронизана ідеєю незалежності України, любові до неї, відданості своєму народу, злагоди в суспільстві:

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Сенсом його життя було служіння рідному народу, Батьків­щині. Своїм геніальним талантом він намагався виховати і в читачів такої ж сили почуття любові й відданості їм:

Я так її, я так люблю Мою Україну убогу. Що проклену святого Бога, За неї душу погублю!

Шевченка як громадянина і патріота не могли не хвилювати проблеми української школи. Т.Г. Шевченко глибоко знав стан народної освіти. У ряді поетичних творів ("Наймичка", "І мерт­вим, і живим..."), повістях "Близнецы", "Княгиня", "Прогулка с удовольствием й не без морали", "Щоденнику" та ін.) він запо­чаткував педагогічні ідеї, які значно вплинули на формування педагогічної думки в Україні.

Перш за все просвітитель обстоював право свого поневолено­го народу на рідну школу, яка є засобом поліпшення життя на­роду, його пробудження й усвідомлення свого рабського стану. Народна школа, на думку Т.Г. Шевченка, має бути доступною для всіх дітей. У ній діти мають одержувати міцні й глибокі знання, всебічно розвиватися. Рідна школа має задовольняти по­треби свого народу і діяти на засадах народності.

Велику роль у народній школі поет надає особі вчителя, спра­ву якого вважає найвищою мірою благородною і серйозною. На­родний учитель самовіддано служить людям, своїй батьківщині. Саме таким педагогом був для Шевченка І.П. Котляревський, змальований ним у повісті "Близнецы". На противагу йому поет у ряді своїх творів описує бездарних і обмежених учителів, які своєю нікчемністю не могли сприяти розвитку учнів. Частина з них були садистами, знущалися над дітьми. Так, дяк Совгиря "бьет, бывало, а самому лежать велит, да не кричать, а не борзяся й явственно читать пятую заповедь. Настоящий спартанец".

Народний вчитель має бути доброю, високоморальною люди­ною, носієм духовності свого народу.

Т.Г. Шевченко розвінчує політику царизму, який дбав не про освіту, а про затемнення народу. Робилося це тим, що шкіл було дуже мало, більша частина дітей не охоплювалася навчанням. А ті діти, яким випала доля навчатися, набували примітивних знань, бо вчилися здебільшого у церковно-приходських школах мало­грамотними дячками.

Засуджує поет й освіту дворянської молоді. В інститутах шляхетних дівчат, кадетських корпусах у дітей вбивалися їхні задатки, кращі людські якості, одержані від природи та батьків. Освіта в них була збідненою, основна увага приділялася вироб­ленню дворянських манер та моралі. У своєму знаменитому "Щоденнику" поет записав свої враження, які виніс від відвідання Нижньоновгородського інституту шляхетних дівчат. Він обу­рюється низьким рівнем естетичної культури в навчальному закладі, а з приводу безграмотності кращого випускника кадет­ського корпусу 22 жовтня 1857 р. залишив такий запис: "Что же посредственньїе й худшие воспитанники, если лучший из них безграмотний й вдобавок пьяница? Проклятие вам, человекоубий-цьі -- кадетские корпуса!"

Народність поет розумів як засіб патріотичного виховання, прищеплення їй святого почуття любові до рідного краю, до зне­доленого українського народу. Досягається це шляхом вивчен­ня історії своєї батьківщини, безпосереднім життям з народом, боротьбою за його щастя.

Т. Шевченко засуджує українське панство та інтелігенцію, які зрадили свій народ, плазували перед царатом, аби здобути нові привілеї, і ще нещадніше пригноблювати своїх "братів незрящих гречкосіїв". Появі та зростанню таких "земляків" сприяла колонізаторська політика царату в Україні, серцевиною якої була денаціоналізація української школи, русифікація населення. Поет картає інтелігенцію за прояви національного нігілізму, що при­звело її до повного душевного спустошення, спідлення.

Засуджуючи колоніальну політику в галузі освіти в Україні, Т. Шевченко закликав не до відрубності вітчизняної інколи, а обстоював всебічну широку освіту української молоді.

Не дуріте самі себе,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

І свого не цурайтесь.

У повчальному посланні "І мертвим, і живим..." Шевченко звертається до земляків-інтелігентів, аби останні схаменулися і обстоювали народні права, служили трудовому люду. Він засте­рігає, що тих, хто зрікся свого народу, історії, культури, мови, чекає зневага і осуд. Бо хто матір забуває,

Того Бог карає

Того діти цураються,

В хату не пускають,

Чужі люди проганяють.

Поет показує, що шлях до національного відродження проля­гає через усвідомлення своєї історії, національної гідності.

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу.

Та читайте

Од слова до слова.

Не минайте ані титли

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тоді себе: що ми?

Чиї сини ? Яких батьків?

Ким? За що закуті?

Ця порада Т.Г. Шевченка як ніколи актуальна й у наші дні, коли відбувається процес духовного відродження та відновлен­ня суверенної України.

Визначальну роль у вихованні патріотизму, любові до рідного народу, формування самосвідомості, на думку Т. Шевченка, має рідна мова. Вона є невмирущим виразником народних ідеалів, духовного збагачення.

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос -- більш нічого.

А серце б'ється, ожива,

Як їх почує...

Ставши охоронцем рідної мови, Т.Г. Шевченко закликав зро­зуміти, пізнати таїни рідної мови, бо людина без любові до мате­ринської мови не може бути вірною ні своєму народові, ні державі.

Поруч з правдивою історією свого народу, рідною мовою, які мають займати провідне місце в рідній школі, поет високо цінить народну пісню. На народній пісні зріс геній Т.Г. Шевченка. Пісня для нього була невмирущим джерелом духовності народу, його історією, долею. У поетичній формі він відізвався про неї:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де люди, наша слава,

Слава України.

Без золота, без каміню,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово.

Поета турбував стан жіночої освіти, коли більшість дівчат із селянських родин взагалі не вчилися, а дівчат-дворянок у привілейованих закладах вчили тільки світських манер, не розвивали їхній розум, духовність. Т.Г. Шевченко як гуманіст обстоює рівність хлопців і дівчат у навчанні, стоїть за надання жінці повноцінної освіти.

В останні роки свого життя Т. Шевченко намагався бути ко­рисним рідній школі. Він радісно зустрів звістку про відкриття в Україні недільних шкіл і для них написав "Букварь южнорусскій"(СПб., 1861), який посідав одне з провідних місць в історії освіти і культури України.

"Буквар южнорусскій" має такі розділи: азбука, склади, циф­ри, лічба, текстовий матеріал, на якому вчаться читати. Його спра­ведливо можна вважати новаторським, бо він значно відрізняється від букварів того часу (Шейковського, Гаццука, Золотова), що на­цілювали дітей на вивчення незрозумілих складів, назв, букв, і заохочує учнів до свідомого читання, осмислення прочитаного. Буквар містив фольклорні твори: приказки та прислів'я, народні думи, на яких Т.Г. Шевченко прагнув формувати юні душі май­бутніх освічених співвітчизників.

Велика виховна сила Шевченкових творів є невичерпним джерелом у вихованні нових національне свідомих поколінь української молоді

Размещено на Аllbest.ru