Біографія, особливості творчості та дидактики Ж.Ж. Руссо

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Жан-Жак Руссо (1712-1778) - французький мислитель і письменник, ідеолог дореволюційної дрібної буржуазії. Руссо чи не єдиний із просвітителів, хто не апелював до розуму. Вище розуму, росту наукових знань і наукового прогресу, що їх Просвітництво мало за єдину надію цивілізації, він цінував почуття, добру волю, пошану, будучи переконаним, що найціннішим у житті є прості емоції, що не відрізняють індивідів одне від одного і найбільш виразно, в чистому вигляді зустрічаються у неосвічених людей. Переконання мислителя зумовили специфіку його державно-правових поглядів, які він найбільш повно висвітлив у працях «Про суспільний договір» та «Міркування про причини і підстави нерівності».

На думку Руссо, здатність людини до вдосконалення й нагромадження змусила багатьох накопичувати запаси засобів до існування, винаходити знаряддя, які збільшують ефективність праці, переходити до осілості та змушувати працювати на себе інших. Зв'язки між людьми стали тіснішими, вони змогли перейти до обробки металів і хліборобства.

1. Біографія Ж.Ж. Руссо

Жан-Жак Руссо (Rousseau), 1712-1778, -- один з найбільш яскравих представників Просвітництва у Франції. Його головні політико-правові праці: "Роздуми про походження і причини нерівності між людьми" (1754) і "Про суспільний договір, або принципи політичного права" (1762).

Основою політико-правової концепції Руссо була ідея народного суверенітету. Руссо, як і багато його попередників, виходить з ідеї про наявність в історії людства природного стану, в якому всі люди рівні. На відміну від Гоббса, він вважає цей період "золотим віком". Цей період характеризується станом свободи і рівності всіх. Появу суспільної нерівності Руссо пов'язує з виникненням приватної власності, перш за все на землю. Люди, поступаючись своєю природною свободою, отримують свободу громадянську і, уклавши суспільний договір, створюють державу і право. У концепції Руссо є важливим те, що він заперечує необхідність наявності правителя і того, ким правлять.

Французький письменник і філософ Жан Жак Руссо народився 28 червня 1712 року в Женеві, у родині годинникаря. Мати його, Сюзанна Бернар, походила із заможної буржуазної родини. Батько, Ісак Руссо, із ремісників, відрізнявся непостійним, дратівливим характером. Жан Жак із самого раннього дитинства був оточений добрими і люблячими його тітками, Госерю і Ламберс'є, що з надзвичайною ретельністю пестили і виховували хлопчика. Жан Жак рано почав самостійне життя, повне негараздів і перешкод. Він перепробував усілякі професії: був переписувачем у нотаріуса, учився на гравера, служив лакеєм.

Потім, не знайшовши застосування своїм силам і здібностям, відправився мандрувати. Шістнадцятирічний Руссо, мандруючи східною Францією, Швейцарією, Савойєю, що входила тоді до складу Королівства Сардинії, зустрівся з католицьким священиком Понвером і під його впливом відмовився від кальвінізму - релігії своїх дідів і батьків. За рекомендацією Понвера Жан Жак познайомився в Анесі - головному місті Верхньої Савойї - з 28-річною швейцарською дворянкою Луїзою де Варанс і займалася вербуванням молодих людей у католицтво. Ставний, обдарований від природи, Жан Жак склав на пані де Варанс сприятливе враження і незабаром був відправлений до Туріну, у притулок для "перетворених", де був наставлений і прийнятий у лоно католицької церкви. Через чотири місяці Руссо залишив Турін. Пізніше він отримав місце домашнього секретаря в аристократичному домі. Тут йому давали уроки латинської мови, навчили бездоганно говорити італійською. І все-таки Руссо не затримався надовго у своїх прихильних панів. Його як і раніше тягло мандрувати, до того ж він мріяв знову побачити пані де Варанс. І ця зустріч незабаром відбулася. Пані де Варанс пробачили Руссо безрозсудні юнацькі мандри і прийняла його у свій будинок, що надовго став його домом. Тут між Руссо і пані де Варанс встановилися близькі відносини. Але прихильність і любов Руссо до своєї покровительки, очевидно, довго не приносили йому спокою. Пані де Варанс мала ще одного фаворита - швейцарця Клода Ане. Руссо зі смутком не раз залишав своє пристановище і після нових митарств знову повертався до де Варанс.

Тільки після смерті Клода Ане між Жан Жаком і Луїзою де Варанс встановилася повна ідилія любові і щастя. У 1740 році взаємини між Руссо і де Варанс погіршилися, і він змушений був залишити свій новий дім. Переїхавши до Ліону, Руссо знайшов тут місце вихователя дітей у будинку пана Маблі - головного судді міста. Восени 1741 року Руссо переїхав у Париж. Перший час він серйозно розраховував на успіх свого винаходу - нової нотної системи. Винайдений ним нотний запис у цифрах, представлений в Паризьку академію наук, не зустрів схвалення, і йому знову довелося розраховувати на випадкові заробітки. Протягом двох років Руссо перебивався переписуванням нот, уроками музики, дрібною літературною працею.

У 1743 році за посередництва пані де Брольї він одержав посаду секретаря французького посланника у Венеції. Протягом року Руссо сумлінно виконував свої обов'язки. Однак, зарозуміле і грубе ставлення посланника графа де Монтегю змусило Руссо залишити дипломатичну службу і повернутися в Париж. У Парижі Руссо зійшовся з молодою білошвейкою Терезою Левасеер, яка, за його словами, мала просту і добру вдачу. Руссо прожив з нею 34 роки, до кінця своїх днів. Він намагався її навчити грамоті, однак усі зусилля залишилися марними. У Руссо було п'ятеро дітей. Несприятливі сімейно-побутові умови змусили помістити дітей у виховний будинок. У 1752-1762 роках Руссо вніс свіжий подих в ідейне новаторство і літературно-художню творчість свого часу.

Перший твір Руссо написав у зв'язку з конкурсом, оголошеним Діжонською академією. У цій роботі Руссо вперше в історії суспільної думки зовсім виразно говорить про розбіжність між науково-технічним прогресом, і станом людської моральності. Руссо відзначає ряд протиріч історичного процесу, а також те, що культура протистоїть природі. Згодом ці ідеї виявляться в центрі дискусій щодо протиріч суспільного процесу. У своєму "Суспільному договорі" Руссо розвиває ідею, відповідно до якої люди домовилися між собою заснувати державу для забезпечення суспільної безпеки й охорони волі громадян. Але держава, згідно з Руссо, з інституту, що забезпечує волю і безпеку громадян, згодом перетворилося в орган придушення і гноблення людей. Найбільш відверто цей перехід "у своє інше" відбувається в монархічній абсолютистській державі. До державного і відповідно цивільного стану люди жили, згідно з Руссо, у "природному стані". За допомогою ідеї "природного права" їм влаштована невід'ємність таких прав людини, як право на життя, волю і власність.

Крім того, Руссо писав статті з актуальних політичних, економічних, музичних та інших питань для "Енциклопедії", що редагувалася д'Аламбером і Дідро. Цікава його стаття "Про політичну економію", опублікована в 1755 році в V томі "Енциклопедії". Він висвітив у ній соціально-економічні проблеми, зокрема, майнові відносини, державне управління, суспільне виховання.

У 1756 році Руссо виклав зміст великої праці Шарля де Сен П'єра "Міркування про вічний мир". У дусі демократичного гуманізму він покритикував криваві грабіжницькі війни і виразив своє гаряче прагнення до миру, до порятунку людства від спустошливих воєн і до перетворення всіх народів у єдину дружну родину. Ця робота була опублікована посмертно, у 1781 році. Літературні успіхи, однак, не приносили Руссо ні достатніх засобів для існування, ні щиросердечного спокою. Його люто труїли і переслідували французькі, швейцарські, нідерландські клерикали і королівські чиновники. Руссо не залишалося нічого іншого, як шукати заступництва і захисту в інших країнах. Він звернувся з листом до Фрідріха ІІ, просячи його дозволити оселитися у Невшателі. Там Руссо прожив більше двох років. Спочатку він оселився на дачі Коломбе у губернатора лорда Кейта, потім у селі Мотьє, розташованому в передгір'ях у мальовничій місцевості. У цій самоті Руссо писав порівняно небагато: перший час він відпочивав. Але й те, що було написано в селі Мотьє, у відповідь на переслідування і підступність женевської влади, викликало обурення місцевого духовенства і масовий протест у протестантському світі.

Руссо залишив Мотьє й оселився на острові Св. Петра на Бєльському озері. Але і тут уряд не залишив його в спокої. Бернський сенат запропонував Руссо залишити острів і область Берна. Руссо в супроводі Терези відправився в Страсбург. Однак і там він не міг залишатися довго. Тоді Руссо умовили поїхати в Англію, куди запросив його філософ Девід Юм. Руссо перетнув Ла-Манш і прибув до Лондона. Юм поселив його в Чезвіку - околиці Лондона. Через якийсь час сюди приїхала і Тереза. Але близькість до англійської столиці не влаштовувала Руссо. Після всього пережитого він шукав спокою і самоти. Без відома Юма Руссо незабаром залишив замок і переселився в найближче село Вуттон, де продовжував працювати над "Сповіддю". Навіть тут Руссо не знаходив спокою. Йому здавалося, що і Юм, слідом за його колишніми французькими друзями, відвернувся від нього. До таких "колишніх друзів" Руссо відносив Вольтера, який, дійсно, не раз жорстоко виявляв свою неприхильність до Руссо. Приймаючи Юма за нещирого друга, за слухняне знаряддя в руках ворогів, він вирішив залишити Вуттон і в травні 1767 року раптово залишив англійський притулок. Опинившись знову на французькій землі, Руссо не міг дихати вільно. Він змушений був переховуватися під ім'ям громадянина Рену. Улітку 1768 року Руссо залишив Терезу в замку Тріе і відправився подорожувати старими, добре знайомими місцями. У Шамбері він побачив своїх давніх знайомих і відвідав могилу де Варанс.

Руссо вирішив закріпити відносини з Терезою шлюбом. Через рік подружжя переселилося в сусіднє містечко Монкен. Руссо знову приступив до роботи над другою половиною "Сповіді".

Твір, над яким Руссо працював протягом п'яти років, залишився незакінченим. В останні роки життя Руссо не виношував великих творчих планів. Він займався головним чином самоаналізом і самовиправданням своїх минулих вчинків. Досить характерні в цьому відношенні поряд зі "Сповіддю" нарис "Руссо судить Жан Жака", діалоги і його останній доробок - "Прогулянки самотнього мрійника". У травні 1778 року маркіз де Жирарден надав у розпорядження Руссо особняк у Ерменонвілі, поблизу Парижа. Переселившись у це прекрасне передмістя, він продовжував вести старий спосіб життя: робив ранкові прогулянки, зустрічався зі знайомими і шанувальниками. 2 липня 1778 року, повернувшись додому після тривалої прогулянки, Руссо відчув гострий біль у серці і впав, пізніше, не приходячи до тями, помер. Раптова смерть і виявлення рани, що кровоточить, на чолі дали привід слуху, що Жан Жак Руссо покінчив життя самогубством. Через шістнадцять років, 11 жовтня 1794 року, прах Руссо був урочисто перенесений у Пантеон і покладений поруч з прахом Вольтера.

2. Твори та перші нагороди

Руссо приїхав в Париж, де познайомився з новою буржуазною інтелігенцією того часу, з її кращими представниками-публіцистами і філософами. В 1749 році Діжонська академія оголосила конкурс для твору на тему «Чи Сприяв прогрес наук та мистецтв покращення або погіршенню моралі?». За порадою Дідро Руссо узявся написати роботу на цю тему. У цьому творі він рішуче виступив проти соціальної нерівності, проти аристократів та нероб, проти культури і науки феодального суспільства. За цю роботу Руссо отримав премію діжонськи академії

3. Дидактика Жан-Жака Руссо

Французький філософ і педагог Ж.Ж. Руссо обстоював таку систему освіти, яка б відповідала потребам та інтересам дитини, що розвивається. Його дидактична система основана на принципах самодіяльності, свідомості у навчанні, наочності, міцності та ґрунтовності знань.

Серед ключових методів, засобів, форм і видів навчання, які могли б забезпечити формування самостійного мислення дитини, Ж.Ж. Руссо виокремив досвід, спостереження, експеримент, щоденну практику, екскурсії. руссо дидактичний свідомість мислитель

Ж.Ж. Руссо обстоював ідею добору наук за принципами корисності та обмеження колом природничих наук і виключення гуманітарних.

Хоча Ж.Ж. Руссо не створив праць із дидактики, його погляди вплинули на подальший розвиток цієї науки. Зокрема, цей вплив виявляється у спрямованості на формування самостійної активності дитини, у вільному вихованні та практичній спрямованості освіти в ясно-полянській школі Л. Толстого, експериментальній школі Дж. Дьюї, концепціях нового виховання, школі С. Френе. Проте система навчання за Ж.Ж. Руссо має суттєвий недолік: у ній власний досвід учня є основним джерелом знань і відривається від нагромадженої людством інформації; емпіричне домінує над теоретичним.

Дидактика Руссо заснована на розвитку у дитини самодіяльності, вміння спостерігати, кмітливості. Все має бути надано сприйняття дитини з максимальною наочністю. На його думку, наочність - сама природа, самі життєві факти, з якими Еміль безпосередньо знайомиться. Намагаючись намалювати розумове виховання нового, вільної людини, Руссо не зумів пов'язати особистий досвід дитини з досвідом людства, вираженим в науці. Він за реальні знання, які мають бути отримані не з книжок, а з природи. Разом з тим він яскраво показав велике значення виховання спостережливості, допитливості і активності дитини, важливість для навчання його безпосереднього спілкування з природою і життям.

Фізичний праця - це неминуча обов'язок суспільної людини. «Багатий чи бідний, могутній чи слабкий, усякий дозвільний громадянин - це шахрай». Тому вільна людина повинна володіти різними видами сільськогосподарського та ремісничої праці, тоді вона дійсно зможе заробити собі хліб і зберегти свою свободу. Еміль навчається ряду корисних професій.

В першу чергу дитина вивчає столярне ремесло, яке Руссо дуже цінує в виховному відношенні, а потім знайомиться з низкою інших ремесел. Еміль живе життям ремісника, він переймається повагою до людини праці, самому праці і трудовому спілкуванню. Він їсть хліб, який сам заробив. Праця -- суспільним обов'язком вільної людини, це й виховний засіб.

Руссо виражав інтереси “третього стану“ французького суспільства (селян, ремісників, міської бідноти, купців, банкірів, фабрикантів). До двох перших станів належали, відповідно, духовенство та дворянство.

Руссо розвинув ідею природної свободи i рівності людей, які ґрунтуються на власній праці кожного. До реалізації цієї ідеї можна прийти тільки через відповідне виховання, що засноване на вмінні цінувати власну і чужу працю та незалежність.

Систематичний виклад своєї педагогічної програми Руссо зробив у творі “Еміль, або про виховання“ (1762). Центральним пунктом цієї програми виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини.

Природне виховання полягає у необхідності здійснювати його відповідно до природи самої дитини та її вікових особливостей. Таке виховання повинно відбуватися на лоні природи, у тісному контакті з нею.

Основними факторами впливу на дітей Руссо вважав природу, людей та предмети оточуючого світу. Основне завдання виховання, яке здійснюється людьми і речами, полягає у тому, щоб узгодити свої впливи з природним розвитком дитини. У такому контексті слід розуміти трактування Руссо принципу природовідповідності: природне виховання допомагає вільному розвитку дитини, який відбувається через самостійне накопичення нею життєвого досвіду.

Вільне виховання випливає з природного права кожної людини на свободу. Воно слідує за природою, допомагає їй. Руссо виступає за недоторканість, автономність внутрішнього світу дитини як маленької людини.

Він заперечує авторитаризм у вихованні. Дітей повинні обмежувати тільки закони природи. Звідси заперечення Руссо методів покарання і примусу у вихованні. На його думку, йдучи за природою дитини, необхідно відмовитись від обмежень, встановлених вихователем. Свобода дитини може бути обмежена лише речами. У цьому зв'язку Руссо пропонує замінити методи покарання методом “природних наслідків“ від неправильних вчинків.

Безпосереднім вираженням ідеї вільного виховання є вимога Руссо, щоб дитина була вільною у виборі змісту навчального матеріалу i методів його вивчення. Що її не цікавить, у користі чого вона не впевнена, того вона i не буде вчити. Завдання вихователя так організувати всі впливи на дитину, щоб їй здавалося, що вона вивчає те, що сама хоче, а насправді те, що він їй підкаже.

Важливий внесок Руссо у педагогіку полягає i в тому, що він здійснив спробу намітити вікову періодизацію розвитку дитини i відповідні кожному періоду завдання, зміст i методи виховання та навчання. Він називає чотири вікові періоди:

- вік немовляти (0-2 р.), який охоплює період до оволодіння дитиною мови;

- дитинство або “сон розуму“ (2-12 р.), коли переважає чуттєве пізнання дитиною світу;

- отроцтво (12-15 р.) - період розумового розвитку (“формування інтелекту“) та трудового виховання;

- юність (15-18 р.) - період бур i пристрастей, час морального i статевого виховання. З цього періоду починається найголовніше у вихованні - вчити любити людей.

Особливості кожного з виділених вікових періодів Руссо розкриває у перших чотирьох частинах твору “Еміль...“ на прикладі розвитку i виховання головного героя роману Емiля. Остання п'ята частина твору присвячена вихованню нареченої Еміля - Софії.

Головне завдання першого періоду - нормальний фізичний розвиток дитини, її загартування. Дитина у цьому віці повинна якомога більше рухатись, бути на свіжому повітрі.

У період “сну розуму“ головне завдання - розвиток зовнішніх органів чуттів та продовження фізичного розвитку. Способи цього розвитку повинні бути природні, такі, що задовольняють інтереси дитини. Не примушувати дитину у цьому вiцi думати, заучувати вірші, казки, не читати їй ніяких моральних настанов. Відкидається будь-яка систематична освіта. Краще, якби дитина до 12 років взагалі не вміла читати. У такому віці, як стверджує Руссо, дитині недоступні абстрактні i моральні поняття. Але, як виняток, єдино доступною для дитини може бути ідея власності.

Третій період - це здобуття освіти, розвитку самостійного мислення. Відбувається перехід від чуттєвого знання до суджень. Розумовий розвиток, як вважає Руссо, поєднується з трудовим вихованням.

Руссо відкидає систематичні знання. При виборі предметів для навчання необхідно керуватися, на його думку, інтересами дитини. Основу дидактики Руссо вбачає у розвитку в дітей самостійності, уміння спостерігати, кмітливості. Все повинно бути представлене для дитячого сприймання з максимальною наочністю. Руссо проти ілюстрованої наочності (малюнків, картин і т.д.). Предметом вивчення є сама природа, тому більшість занять треба проводити на природі.

У третьому періоді відбувається і трудова підготовка людини. Праця, як стверджує Руссо, - суспільний обов'язок кожного. Щоб зберегти свободу, треба вміти самому працювати. Еміль, герой роману, навчається столярній справі, працює в полі, саду, на городі, в майстерні, в кузні. З іншої сторони, праця виступає у Руссо і як виховний засіб. Вона сприяє формуванню позитивних моральних якостей, які притаманні трудовій людині. Але у цьому віці, на думку Руссо, дитині ще недоступні в повній мірі моральні поняття, не зрозумілі стосунки між людьми.

Повноцінне моральне виховання, а разом з ним i статеве, відбуваються в юнацькому віці і тільки в суспільстві. Еміль переселяється в місто до людей. У цей період його потрібно навчити любити людей i жити серед них. Руссо перед моральним вихованням ставить три завдання: виховання добрих почуттів шляхом реальних справ, прикладів, а не міркувань; виховання добрих суджень через вивчення біографій великих людей, вивчення історії тощо; виховання доброї волі шляхом здійснення добрих справ. При цьому Руссо відкидає моралізування.

Щодо статевого виховання Руссо пропонує усунути від уваги дитини все шкідливе, збуджуюче, зокрема сумнівні книги. Також потрібно вести діяльне життя, багато рухатися, займатися фізичною працею. Вихователю необхідно уникати питань про статеве життя. Але коли дитина все ж запитує, то краще примусити її замовкнути, ніж брехати їй. Якщо ж дитина підготовлена, то потрібно давати правильні відповіді.

Руссо вимагав не здійснювати спеціально релігійного виховання. Він визнавав тільки природну релігію: кожна людина вправі вірити у творця всесвіту по-своєму. Діти самі рано чи пізно прийдуть до розуміння божественного начала i виявлять, що є тільки одна релігія - “релігія серця“.

Щодо виховання жінки Руссо притримувався традиційної точки зору. Це видно з п'ятого розділу згаданого вище роману, де розповідається про виховання Софії - майбутньої супутниці Еміля. Основна функція жінки, на думку Руссо, бути дружиною i матір'ю, потрібно турбуватися про її фізичне здоров'я, естетичне виховання, привчати вести домашнє господарство. Жінці не потрібна широка наукова освіта.

Руссо розробив чітку систему формування особистості, але вона не була позбавлена суперечностей і недоліків.

Він не зміг правильно визначити закони розвитку дитини, недооцінивши її ранній розумовий розвиток. Період “сну розуму“ у його системі визначений штучно. Руссо неправильно розмежовує розвиток певних якостей дитини по роках її виховання. Крім того, він дещо змішує розвиток з вихованням, бiологiзуючи цим сам процес виховання.

Руссо недооцінює систематичність навчання, відкидаючи книжне, словесне навчання. Ті знання, що дитина одержує способом самостійного накопичення досвіду, не тільки малочисельні, а й розірвані, несистематичні, ненаукові.

Але разом з тим педагогіка Руссо виявилась надзвичайно цінною. За 25 років після появи “Еміля...“ у Франції було опубліковано творів на цю тему у 2 рази більше, ніж за попередні 60 років.

Висновок

У своєму творі Жан-Жак Руссо висловлює ідею про самостійність і самодіяльність дитини в історії природного виховання. Він застосовує метод природних наслідків і непрямого впливу.

В основі виховання “по Руссо” повинен лежати принцип проходження вказівкам природи. Відповідно до цього принципу:

· кожному віку повинні відповідати особливі форми виховання і навчання;

· виховання повинне носити трудовий характер і сприяти максимальному розвитку самостійності й ініціативи учня;

· інтелектуальному вихованню повинне передувати вправа фізичних сил і органів почуттів вихованців.

Педагогічні погляди Руссо були корисні в той час, а деякі актуальні й донині.

Так, актуальної залишається розбивка життя дітей на етапи відповідно до їхнього розвитку і необхідність різного рівня підходу до цих етапів. Кожен етап має своє особливе і дуже важливе значення. Якщо враховувати психологічний розвиток дітей на кожнім етапі в навчанні і вихованні, то воно проходити буде легше. А результати будуть вищі і кращі.

Також сучасні думки Руссо про необхідність активізації пізнавальної діяльності дітей, розвитку в них окоміру, орієнтації в просторі, стимулювання відчуттів, сприйнять, пам'яті.

Актуальним і в наш час залишається трудове виховання, по Руссо. Якби всі одержували таке виховання, то багатьох проблеми можна було уникнути.

Злободенним у наш час стало “відмовлення” батьків займатися вихованням своїх дітей. Їх (дітей) або віддають у дитячий сад, або наймають гувернантку, або діти надані самі собі, а батьки їх тільки годують, вбувають, одягають, що приводить до втрати покоління.

“Еміль чи Про виховання” - видатний твір Жана-Жака Руссо, але його педагогічні ідеї були сприйняті тільки передовими діячами Франції.

Жан-Жак Руссо - видатний педагог-гуманіст, через охарактеризований нами роман він змушений був бігти за кордон. А книга була спалена на багатті на одній з центральних площ Парижа. Своє життя він прожив у вигнанні і помер у 1778 році.

Размещено на Allbest.ru