Михайло Галущинський – громадський діяч, педагог, організатор освіти дорослих

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сучасні трансформаційні процеси в Україні викликали зміну економічних відносин і ціннісних орієнтацій, необхідність освоєння нових технологій, а також спричинили безробіття. Усе це вимагає оволодіння людиною новими знаннями, часто - зміни професії. Актуальності набувають проблеми освіти дорослих як засобу, що сприяє виходу суспільства із складної соціально-економічної ситуації. Навчання дорослих, як зазначено у Гамбурзькій декларації, «це - один з ключів, що відкривають двері в XXI століття. Це потужна концепція, що сприяяє демократії, справедливості, рівності прав чоловіків і жінок, науковому, соціальному та економічному розвитку». Тому особливо вартісними є вітчизняні та зарубіжні педагогічні традиції, досвід минулого, що можуть стати важливим джерелом розвитку андрагогіки. галущинський освітній позашкільний

Значення економічної освіти, кооперації, комерції, підприємництва для господарського життя народу підкреслювали в статтях, наукових працях і методичних посібниках педагоги А. Волошин, Ю. Дзерович, К. Коберський, Д. Коренець, І. Лучишин, Ю. Павликовський, М. Росткович, С. Смаль-Стоцький, Є. Храпливий. Саме в кооперації, в колективній діяльності, але без тиску на особу і пригноблення особистої ініціативи вони вбачали шляхи захисту інтересів та морального удосконалення людини праці, поліпшення її добробуту, підвищення ефективності виробництва.

До плеяди видатних українських педагогів з повним правом відносимо і Михайла Галущинського. Як зазначено в «Енциклопедії Українознавства», М. Галущинський - громадський і освітній діяч, у 1910-1914 роках - директор гімназії «Рідної Школи» в Рогатині, під час Першої світової війни спочатку комендант УСС, пізніше референт УСС при вищому командуванні австрійської армії; професор Українського Таємного Університету. У 1923-1931 р. - голова «Просвіти» у Львові і її почесний член; 1928-1930 рр. - сенатор і віцепрезидент польського сенату, згодом посол. Автор споминів «З Українськими Січовими Стрільцями» (1934) і ряду праць на педагогічні теми. Чи багато знайдемо інформації про цю непересічну особистість? На жаль, з відомих причин довгий час ім'я М. Галущинського було віддане забуттю. Лише в 1990-х роках було опубліковано декілька статей про його педагогічну та громадсько-просвітню діяльність. Особистості Михайла Галущинського присвятили, зокрема, дослідницькі праці В. Качкан, В. Ковальчук, Р. Коритко, Б. Ступарик.

Мета статті - дослідити педагогічну діяльність Михайла Галущинського на ниві боротьби з неписьменністю, в організації освіти дорослих у 20-30-х роках ХХ століття з метою використання психолого-педагогічних підходів в освіті та професійному навчанні в сучасних умовах становлення ринкових відносин у незалежній Україні.

Дослідженням доведено, що у ХІХ - першій половині ХХ століття на західноукраїнських землях, які входили до складу Австро-Угорської імперії і Польщі в означений історичний період, економічний і кооперативний рух в регіоні із самого початку мав національний характер і був пронизаний ідеєю незалежності. Становлення системи економічної освіти населення найяскравіше відобразилось у подвижницькій діяльності педагогів, культурно-просвітніх діячів товариств «Просвіта», «Рідна Школа». Історія вітчизняної освіти і виховання дає підстави стверджувати, що в ХІХ - першій половині XX століть в Україні діяла педагогічна система, яка в тодішніх умовах забезпечувала входження дорослих у нові суспільно-політичні і соціально-економічні відносини.

Зусиллями товариства «Просвіта» (1868), яке об'єднувало і координувало низку суспільних інституцій у справі освіти дорослих, було створено розгалужену мережу культурно-просвітніх закладів, забезпечених кваліфікованими кадрами, розроблено методику освітньо-виховної праці. В літературі того часу вживаються два тотожних поняття: «освіта дорослих» та «позашкільна освіта».

У 20-30-і роки XX століття в освіті дорослих настали важливі переміни, пов'язані з окупацією Галичини, суспільно-політичними і соціально-економічними реформами. Як підкреслював багаторічний (1923-1931) голова товариства «Просвіта» М. Галущинський, на перший план «нова ідея освітньої роботи не ставить знання, але ставить освіту себе, свого пізнання і формування самого себе і свого відношення до оточуючого світу близького і дальшого. Тому не йде тут про суму знань, а про спроможність пізнання. Не ходить тут про роботу освітнього працівника над певними умовами «неосвічених» людей, але про роботу кожної одиниці над собою, над власною освітою».

Організатори освіти дорослих повинні були враховувати складні умови переслідування всього українського, в яких опинилась галицька спільнота. «У виїмкових відносинах, серед яких доводиться жити нашому народові, має освіта дорослих ще особливі завдання, - писав М. Галущинський. - Вона має в'язати всі порозділювані частини народу в одне духовне ціле, себто дбати про вироблення сильного почуття національної єдності. Вона має дбати про взаємний обмін культурного доробку та його вплив на душу поодиноких частин. Вона має хоронити перед заником національного почування в народі серед чужого моря і переважаючого впливу чужої культури. Одним словом: вона має стати охоронним засобом у щоденній розвоєвій праці й у щоденній боротьбі за існування національного організму».

Освіта дорослих, отже, стала одним із провідних засобів національного виховання українців. Нове призначення вимагало теоретичного обґрунтування мети, змісту та методів просвітньої праці, викликало активізацію науково-методичного пошуку.

Михайло Галущинський народився 26 вересня 1878 року в селі Звинячі Чортківського повіту, де його батько був священиком. Початкову освіту здобув у рідному селі, середню школу (гімназію) закінчив у Тернополі. Університетську освіту здобув на філософському факультеті у Львові (1898-1900) та у Відні (1900-1901). Працював учителем гімназії у Золочеві (1904-1909). Стараннями М. Галущинського у Золочеві була створена перша народна бібліотека - випозичальня, що при його виїзді з Золочева нараховувала понад півтори тисячі книжок. Після переїзду до Рогатина товариство «Рідна школа» покликало професора М. Галущинського на посаду директора найповажнішої своєї приватної української гімназії. Як директор гімназії «Рідної школи» в Рогатині він пірнув у вир освітньо-виховної праці серед народних мас і своїм хистом та витривалістю домігся заснування в Черчі «Селянського Університету» (вищі загальноосвітні курси). Багато працював на культурно-освітній ниві у філіях «Просвіти». У часи першої світової війни став на чолі Українських січових стрільців (1914-1917). З 1918 року проживав у Львові, багато часу віддаючи громадській роботі: працював у «Горожанському комітеті», що опікувався інтернованими і в'язнями; у товариствах «Рідна школа» та «Просвіта». У квітні 1923 року його обрано головою товариства «Просвіта».

Свій педагогічний талант педагог і учений присвятив високій новітній демократичній ідеї - виховання й освіти найширших народних мас. Він започаткував у національному рухові нову епоху національної культури - української андрагогіки. «Михайло Галущинський своєю організаторською працею, пропагандою, своїми писаннями й науковими студіями вибився в нас на становище першого ученого українського андрагога!» - писав Іван Ющишин.

Поряд із заняттям освітньою і широкою громадською діяльністю Михайло Галущинський залишив чималий науковий педагогічний доробок. Окремими виданнями у Львові вийшли такі праці педагога: «Народня освіта й виховання народу» (1920), «Одиниця і громада» (1921), «Українські народні бібліотеки і праця над поширенням книжки» (1926), «Просвітні наради (практичні поради і вказівки)» (1927), «Геть неписьменність» (1927), «Позашкільна освіта» (1927).

Фахові журнали «Просвіти», що були за його редакцією, містять низку статей на теми позашкільної освіти (освіти дорослих). Це, зокрема, статті «Кілька завдань освітньої праці» (Просвіта до українського народу, 1921), «Мандрівні бібліотеки товариства «Просвіта»» («Народня Просвіта», 1924), «Культурно-освітний працівник» («Народня Просвіта», 1926), «В освітній день» («Життя і знання», 1928), «На переломі» (Календар «Просвіти», 1928), «До самоосвіти» (Календар «Просвіти», 1929), «Освіта дорослих, передумови її розвитку та успіху» (Календар «Просвіти», 1930), «Інтерес громади в освіті дорослих» (Календар «Просвіти», 1931).

Михайло Галущинський був співробітником «Літературно-наукового вісника», співредактором «Молодої України» і співробітником усіх львівських педагогічних часописів. Писав на актуальні культурно-просвітні теми в українській національній пресі, передовсім у «Ділі». Окремим виданням була надрукована його педагогічна праця польською мовою «Про виховання учителя до свойого звання». За час головування у «Просвіті» М. Галущинський здійснив сотні поїздок по Галичині та Волині, був організатором і референтом багатьох освітніх курсів для дорослих і молоді на західноукраїнських землях.

У підручниках з педагогіки дорослих «Народня освіта й виховання народу» (1920), «Позашкільна освіта» (1927) учений намагався розкрити читачеві досвід освіти дорослих у світі і в Україні, наголошуючи, що весь тягар культурно-просвітницької роботи лежить на людях доброї волі. Аналізуючи форми і методи освіти дорослих в Англії, Німеччині, Америці, Данії, діяльність народних домів, селянських університетів, автор знайомить читача з основами бібліотечної справи за кордоном, на Великій Україні, звертає увагу на таку ділянку освітньо-виховної праці серед дорослих, як виховання шляхом мистецтва. З усіх галузей освіти, від дошкільної до позашкільної, наголошує педагог, остання є найрізнороднішою. Її багатство проявляється у різних сферах, а саме: через школу, університет, виклад, самоосвітній гурток, або через книгу і книгозбірню, а також мистецтво. Ці три головні види освітньої праці стоять на одному рівні, з якого творяться «прямовісні лінії», які можуть своїми розгалуженнями стикатися, сходитися, скріплювати себе і доповнювати свою виховну силу.

На думку галицького просвітителя, освіта дорослих є єдиним справжнім і виправданим шляхом, який не дасть людині втратити свого справжнього обличчя чи забути свого призначення, своєї місії в житті. Оскільки кожна особистість усвідомлює своє велике покликання, то можна сподіватися, що у єдності такі люди стануть рушійною силою поширення освіти і національної самосвідомості. «Ось тут доходимо до найважнішої точки кожної організованої роботи. Головна засада організованої роботи є та, що кожний член організації приймає на себе відповідну пайку роботи і відповідає не тільки за цю пайку, але й за цілість. …І куди не поглянемо, побачимо, що тільки те має вартість, що ми самі зробили, в що вклали свої сили й енергію, за чим уміли і потрапили постояти, - писав М. Галущинський у статті «До самоосвіти!». - Цю велику правду мав на увазі наш великий учитель І. Франко, коли писав:

«Кожний думай, що на тобі.

Міліонів стан стоїть,

Що за долю міліонів.

Мусиш дати ти одвіт!».

Значить, роботу мусимо самі виконати, але відповідальність несе кожний з нас поодиноко за міліони».

У становленні системи освіти дорослих, пише М. Галущинський, простежується еволюція її мети, яка визначалася потребами суспільства. Мета не була сталою, постійно видозмінювалася в залежності від обставин. На початковому етапі вона відповідала потребам допомоги і добродійності. Головні управлінські центри освітніх установ виконували добродійні, обслуговуючі функції. Після французької революції, яка дала поштовх до утвердження рівноправ'я між людьми, обов'язком нового ладу стало усунення нерівності і в сфері освіти, «бо коли усунути цю нерівність, тоді багато лекше й швидше перевести зрівнання всіх людей під іншими оглядами». Гаслом XIX століття стало «Знання то сила».

Намагаючись остаточно сформулювати мету освіти дорослих, Михайло Галущинський посилається на позицію визначного французького діяча Ж. Кондорсе, який ще за часів революції 1789-1793 рр. писав: «Дати усім людям засоби для того, щоб вони могли задовольняти свої потреби, забезпечити свій добробут, знати й здійснювати свої права, розуміти й виконувати свої обовязки, забезпечити кожному можливість удосконалити свою працю і здібність виконувати громадські обовязки, до яких правно усіх покликано, розвинути в повному обсягу здібности, якими природа обдарувала кожного, - така є перша мета національної освіти».

Аналізуючи тогочасний стан освіти дорослих, М. Галущинський зазначав, що серед громадськості немає поважного підходу до цієї справи, завданням якої є давати знання і виховувати. Він вважав освіту дорослих «безконечною ділянкою суспільної праці», не тільки тому, що одні покоління змінюються іншими, але й тому, що людство постійно творить нове, збагачує минулі досягнення і цим самим ускладнюються життєві умови, серед яких приходиться жити і працювати. Діяльність особи проходить серед загалу, громади, яка вимагає від неї служби для себе. Саме в цьому, на думку андрагога, полягає велика складність: вміти погодити власний інтерес одиниці з інтересами загалу. У праці «Інтерес громади в освіті дорослих» підкреслюється, що творення організованих спільнот є великим культурним надбанням людства. Однак досить часто їх інтереси перехрещуються, стають приводом для кофліктів не тільки матеріальних, але й моральних. Перед кожною людиною постає вирішення проблеми: чи підсилювати конфлікт та боротьбу, чи шукати шляхів як вийти з цієї боротьби «всіх проти всіх», при тому, зазначає педагог, «не розгубити би власних надбань, власної чести й власного імени, а одночасно причинитися до перемоги ідеї справедливости, яка за всякою людиною, за всяким народом і за всякою оправданою спільнотою признає повне право на життя та на користування всіми життєвими добрами, нарівні з іншими».

Моральну силу постояти за себе, за свою спільноту, прийняти правильне рішення дає освіта, складниками якої є знання і виховання. «Знання дає орієнтацію у складності питання, а виховання дає моральну силу, яка дуже часто мусить сягати до неписаних скрижалів морального закону, що є сильніший, а на всякий випадок - нераз більше оправданий, як писані закони». Від пізнання, освіти залежить становище особи, її позиція щодо підтримки однієї з спільнот, а від цього - і майбутнє народу.

Щодо визначення мети освіти дорослих, то вона, як писав С. Магаляс в «Пораднику для освітників», мала «приготовити одиницю до свідомої й розумної участи в збірному життю, до відограння чинної й творчої ролі у формованню дійсности, а з другого боку дати їй змогу запевнити собі щастя та особисте удосконалення через всебічний розвиток її здібности та духових, умових і фізичних сил, отже праця над одиницею з огляду на її майбутність». Метою освіти визначалося не здобуття якоїсь кількості знання, а вироблення характеру, розвиток внутрішніх духовних сил для того, щоб стати правдивою людиною, «здібною запевнити собі щастя, особисто удосконалитися та приспособитися до свідомої й розумної участи у збірному житті, щоб згодом грати чинну творчу ролю в формуванні дійсности».

Головним питанням освіти дорослих, вважав М. Галущинський, має стати виховання людини. «Говорячи про виховання, маємо на думці кожду одиницю народа без огляду на її вік, становище, походження. Всі без ріжниці потребують ще виховання, всі мусять зрозуміти, що не буде між нами гаразду, доки не станемо на тому, що всі члени одного народу так само вартні». «Наше просвітнє життя, рух в народі за школою, жертви звязані з сею установою, се поважне мірило нашого культурного рівня. В порівнанню з працею і вислідами праці у инших народів воно незначне, але з нашого становища і з погляду на наше минуле й теперішнє - се поважний завдаток кращої будучності».

Педагогічна думка того часу висуває ідею виховання і розвитку колективу, в якому особа знайде себе, задовольнить свої духовні і матеріальні інтереси, і, навпаки, на розвитку і творчості особи цей же ж колектив базуватиме свої спільні досягнення. Отже, відбуватиметься гармонійне, взаємне й паралельне виховання колективу й індивіду. Програма освітньої діяльності мала бути спрямована на перевиховання українського громадянства шляхом усуспільнювання знання і організації нового національного життя. У першу чергу треба було розгорнути роботу над теорією народної освіти, радив голова товариства «Просвіта» М. Галущинський. Треба «використати це багацтво досвіду, зібраного иншими народами, й мусимо опрацювати як найдокладніше методу й техніку просвітньої праці».

Подальшим кроком позашкільної освіти є зникнення масовості у просвітній діяльності. На перший план ставиться робота з окремими особами, в малих гуртах, у невеликих спільнотах, праця самих осіб. Зникає особа добродія, на її місце виходить нова постать учителя, опікуна, провідника праці, інструктора. «...Особливо відбувається зараз великий переворот у поглядах на найважнішу ділянку суспільствознавства - виховання й освіту, - писав Іван Ющишин. - Педагогічні науки обогачуються новою дисципліною, андрагогією, - наукою про виховання й освіту дорослих громадян». Виховуючи та освічуючи людей, учитель самовиховує і самоосвічує себе, - зазначав педагог, - і має пам'ятати, що проблема андрагогії не зводиться до вузького питання навчання письма неписьменних, але до питання всебічного й широкого виховання та освіти всіх дорослих громадян без огляду на їх суспільне самовизначення та ступінь особистої чи спільної освіти.

Михайло Галущинський наголошував, що завдання освіти дорослих - у формуванні освічених відповідальних громадян, які мають відповідати вимогам часу, бути вірними людським і національним ідеалам, покращувати своє життя, погоджувати особисті інтереси з загальними та підпорядковувати перші останнім, жити і працювати під гаслом творчості й будівництва. Освіта дорослих, на думку андрагога, мала й особливі завдання. «У виїмкових відносинах, серед яких доводиться жити нашому народові, має освіта дорослих ще особливі завдання. Вона має вязати всі порозділювані частини народу в одно духове ціле, себто дбати про вироблення сильного почуття національної єдности. Вона має дбати про взаїмний обмін культурного доробку та його впливу на душу поодиноких частин. Вона має хоронити перед заником національного почування в народі серед чужого моря і переважаючого впливу чужої культури. Одним словом: вона має стати охоронним засобом у щоденній розвоєвій праці й у щоденній боротьбі за істнування національного організму».

Змістом освіти, відзначав учений, мала стати цілість життя, «всі життєві інтереси, від видимих, котрі можемо схопити і збагнути змислами, до дальших вищих, котрі схоплюємо нашим розумним думанням, аж до найвищих духових, котрі стають нашою власностю, коли їх глибоко відчуємо і пережиємо нашою душею».

Серед важливих чинників загальної культури людини М. Галущинський виділяв виховання культури господарювання, економічну освіту, прагнення кожного до праці на користь спільноти й цілого народу. «Щойно тоді виясниться наш погляд на завдання, яке має виконати між нами кооперативна ідея, тоді ми побачимо, що вона не тільки економічна боротьба, але що вона шлях для розвязки соціального питання, що вона у свойому матеріяльному виді вміщає найвищі ідеалістичні змагання щодо моралі й етики життя аж до найвищих питань віри. А все то разом отворить очі не тільки одиницям, але цілому народові, що його завдання: здійснити в свойому середовищі найвищі закони народнього існування, щоб після того здійснення увійти у народів вольних коло!». М. Галущинський був переконаний, що товариству «Просвіта» належала значна роль у розвитку громадської самоуправи для культурного і господарського відродження українського народу.

Як відомо із статутів товариства, «Просвіта» від 1891 року поширює сферу впливу і на економічне життя, у зв'язку з цим виходять популярно написані книги й окремі лекції з основ господарювання. Культурно-освітня робота товариства «Просвіта» та її очільника М. Галущинського була пройнята однією провідною думкою: «національно освідомити український нарід, дати йому потрібні засоби для боротьби за існування, визначити йому належне місце серед культурних народів світу та вказати йому шлях для створення власного державного життя».

Михайло Галущинський прожив коротке, але насичене турботою про долю народу життя, формування його національної самосвідомості та досягнення ним віковічної мрії - будівництва власної держави. Та невблаганна смерть не дала йому побачити свій народ вільним. 25 вересня 1931 року його не стало - він помер за день до свого народження, проживши всього 53 роки.

Діяльність Михайла Миколайовича Галущинського як педагога, науковця, публіциста, видавця, громадсько-політичного діяча високо оцінювали не тільки його сучасники, відомі діячі української культури і науки, а й сучасні дослідники. «Як більшість тогочасних політичних діячів, Михайло Галущинський прожив нелегке життя, - писав Роман Коритко. - Він постає перед нами небуденною, величавою, духовно багатою постаттю, відомим виразником інтересів українського народу. На жаль, праця Михайла Галущинського ще досі гідно не оцінена, а він безперечно заслужив на право, аби в серцях нащадків про нього ніколи не згасла пам'ять».

Українська інтелігенція вбачала в освіті дорослих важливий чинник допомоги народові адаптуватися до швидкозмінних суспільних обставин і розглядала її як засіб формування національної свідомості та дієвої підготовки до здобуття державної незалежності. Усвідомлення ролі і значення освіти дорослих у житті народу спричинило зростання активності громадських культурно-освітніх організацій у цій сфері суспільного життя, залучення до ширшого кола українських громадян, посилення інтересу дослідників до вивчення її теоретичних основ, вітчизняного і зарубіжного досвіду.

За умов бездержавності справу освіти дорослих на західноукраїнських землях зосередили в своїх руках громадські організації. Найбільші заслуги у розвитку позашкільної освіти мало товариство «Просвіта». Ефективність діяльності забезпечувалася активною та самовідданою працею багатьох свідомих українців, до яких належав педагог і учений Михайло Галущинський - один із представників прогресивної інтелігенції, відзначений як почесний член товариства «Просвіта» за велику працю в ділянці народної освіти, вагомий внесок у розробку науково-методичних засад андрагогіки та практичну організацію позашкільної освіти у краї.

Размещено на Allbest.ru