Педагогічна техніка вчителя

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

ім. М.В. Остроградського

Кафедра педагогічноїмайстерності

Випускна робота на тему:

«Педагогічна техніка вчителя»

Виконала: Кабак Галина Микитівна

Кобеляцький район, Придніпрянська ЗОШ

учитель початкових класів

ПОЛТАВА 2016

Вступ

Педагогічна техніка відбиває рівень майстерності педагога. Від того, як і якими прийомами навчання і виховання він володіє, залежить ступінь розвитку суб'єктів навчання (виховання).

Педагогічна техніка - найважливіша складова частина педагогічної майстерності і володіти професією педагога - значить не тільки вивчити й освоїти теорію, зміст роботи, але й опанувати педагогічною технікою. Мова йде про автоматизацію багатьох компонентів педагогічної діяльності, без яких ця діяльність не може бути успішної.

Специфіка педагогічної роботи полягає в тому, що в ній, поряд із простими пристосуваннями і технічними засобами, використовується головним чином педагогічна техніка, тобто арсенал духовних засобів праці (прийомів, доведених до рівня автоматизму).

Які відносини між педагогічною технікою і технічними засобами навчання і виховання учнів. Між педагогічною технікою і технічними засобами навчання існує своєрідний закономірний зв'язок. Ефективність педагогічної техніки багато в чому визначається умінням педагога обпертися в її використанні на технічні засоби. У свою чергу, ефективність застосування технічних засобів залежить від уміння вчителя органічно сполучити їх з педагогічною технікою. Отже, продуктивність педагогічної праці знаходиться в прямої залежності від уміння педагога гармонійно сполучити в єдиній системі педагогічну техніку та технічні засоби праці.

Можливості педагогічної техніки дуже великі, хоча і не безмежні. На кожнім окремому відрізку часу вони обмежені розумовими і фізичними можливостями педагога, рівнем його розвитку. Оволодіння педагогічною технікою вимагає завзятої систематичної праці, витрат нервової енергії. Оволодіння технічними засобами - процес більш легкий і швидкий, але він жорстко обмежений заданою програмою того чи іншого технічного пристрою.

Основне призначення техніки особистої праці вчителя полягає в тому, щоб розширити, збільшити його можливості в досягненні поставленої мети. Суть оволодіння педагогічною технікою складається у відпрацьовуванні, відшліфуванні прийомів, деталей, доведенні їхній до стану зробленої навички, що при подальшому використанні не вимагає великих витрат часу й енергії і реалізується автоматично, нерідко інтуїтивно. У цьому випадку робота йде як би сама собою, тому що спрацьовують установки, звички і т. п.

Значення техніки особистої праці вчителя. Її значення, особливо в період перебудови школи, важко переоцінити. Є всі підстави затверджувати, що без подальшого серйозного удосконалювання техніки особистої праці не можна підняти на новий якісний рівень діяльність учителя, школи в цілому. Чим більше і досконаліше арсенал техніки особистої праці, тим економніше, ефективніше його результати, тим більше вивільняється в педагога й учнів часу для всебічного розвитку.

Суть проблеми техніки особистої праці полягає в тому, що при створенні системи «учитель - техніка» змінюються функції педагогічної праці. Багато хто з педагогічних функцій, зв'язаних з виконанням рутинних операцій, бере на себе техніка і тим самим звільняє розум для творчої діяльності.

Розділ 1. Сутність і значення педагогічної техніки

1.1 Поняття і значення педагогічної техніки

Найголовнішим в діяльності педагога фундаментом роботи є направленість її діяльності та професіоналізм знань. Але чому А.С.Макаренко стверджував, що для нього, в його практиці, та і для інших педагогів «стали вирішальними такі «дрібниці»: як стояти, як сидіти, як встати зі стільця, із-за стола, як підвищити голос, посміхнутися, як подивитись.

Антон Семенович неодноразово робив акцент на необхідність для вчителя володіти прийомами організації власної поведінки і впливові на учня. Він увів для позначення цього явища поняття «педагогічна техніка», яке може нагадувати педагогу про необхідність піклуватися не тільки про сутність нашої діяльності, а й про форму виявлення своїх намірів, свого духовного потенціалу. Адже «вихованець сприймає вашу душу та ваші думки виходячи не того, що знає, що у вас на душі робиться, а того, що бачить вас, слухає вас».

Педагогічна техніка -- це вміння використовувати власний психофізичний апарат як інструмент виховного впливу. Це -- володіння комплексом прийомів, який допомагає вчителеві глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти успіхів у виховній роботі.

Поняття "педагогічна техніка" містить дві групи складових.

Перша група пов'язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою:

техніка володіння своїм організмом (мімікою, пантомімікою);

керування емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження,

збудження творчого самопочуття; опанування уміння соціальної перцепції

(техніка керування увагою, уявою);

техніка мовлення (керування диханням, дикцією, темпом мовлення).

Друга група пов'язана з умінням вплинути на особистість і колектив:

техніка організації контакту,

управління педагогічним спілкуванням,

організація колективних творчих справ тощо.

Складові першої і другої груп педагогічної техніки спрямовані або на організацію внутрішнього самопочуття педагога, або на вміння це почуття адекватно виявити зовні. Тому ми слідом за театральною педагогікоюкоюбудемо умовно поділяти педагогічну техніку на зовнішню і внутрішнювідповідно до мети її використання.

Внутрішня техніка -- створення внутрішнього переживання особистості, психологічне настроювання вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю і почуття.

Зовнішня техніка -- втілення внутрішнього переживання особистості вчителя в його тілесній природі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці.

1.2 Педагогічна техніка - складова навчальної технології

Педагогічна техніка відбиває рівень майстерності педагога. Від того, як і якими прийомами навчання і виховання він володіє, залежить ступінь розвитку суб'єктів навчання (виховання).

Педагогічна техніка - найважливіша складова частина педагогічної майстерності і володіти професією педагога - значить не тільки вивчити й освоїти теорію, зміст роботи, але й опанувати педагогічною технікою.

Мова йде про автоматизацію багатьох компонентів педагогічної діяльності, без яких ця діяльність не може бути успішної.

«Педагогічна техніка, - пише Г.І.Баланюк, - виражається в доцільному підборі педагогічних засобів, в об'єднанні їхній у логічне ціле, у точності, а з зовнішньої сторони - швидкості, легкості, досконалості, у свого роду педагогічній естетиці виконаної чи деталі цілих систем».

Істотною ознакою оволодіння педагогічною технікою Г.І.Баланюк вважає уміння швидко орієнтуватися в обстановці і відбирати засоби і прийоми впливу, розраховані на пробудження сил і здібностей вихованців; оволодіння окремими засобами і прийомами впливу, їх сукупністю; створення нових, більш ефективних засобів і прийомів навчально-виховної діяльності; уміння використовувати сильні сторони учня і колективу і нейтралізувати слабкі; нарешті, максимальне використання своїх виховних можливостей.

Між педагогічною технікою і технічними засобами навчання існує своєрідний закономірний зв'язок. Ефективність педагогічної техніки багато в чому визначається умінням педагога обпертися в її використанні на технічні засоби. У свою чергу, ефективність застосування технічних засобів залежить від уміння вчителя органічно сполучити їх з педагогічною технікою. Отже, продуктивність педагогічної праці знаходиться в прямої залежності від уміння педагога гармонійно сполучити в єдиній системі педагогічну техніку та технічні засоби праці.

Можливості педагогічної техніки дуже великі, хоча і не безмежні. На кожнім окремому відрізку часу вони обмежені розумовими і фізичними можливостями педагога, рівнем його розвитку. Оволодіння педагогічною технікою вимагає завзятої систематичної праці, витрат нервової енергії. Оволодіння технічними засобами - процес більш легкий і швидкий, але він жорстко обмежений заданою програмою.

Щодо засобів сугубо організаційної техніки, то до них відносяться засоби складання, копіювання й оперативного розмноження матеріалів ідокументів, засобу обробки, збереження і пошуку матеріалів, документів, засобу зв'язку й ін.

Розділ 2. Формування внутрішньої та зовнішньої педагогічної техніки

2.1 Особливості формування педагогічної техніки, як важливої основи

педагогічного професійного мислення

Важливою основою професійного педагогічного мислення є педагогічна техніка. Вона, як сукупність професійних умінь, сприяє гармонійній єдності внутрішнього змісту діяльності вчителя і зовнішнього його вираження.

Поняття педагогічна техніка містить дві групи складових. Перша пов'язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою: техніка володіння свої організмом (мімікою, пантомімікою); керування емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, збудження творчого самопочуття; опанування уміння соціальної перцепції (техніка керування увагою, уявою); техніка мовлення (керування диханням, дикцією, темпом мовлення).

Друга група пов'язана з умінням вплинути на особистість і колектив:

техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням,

організація колективних творчих справ тощо.

Складові першої і другої груп педагогічної техніки спрямовані або на організацію внутрішнього самопочуття педагога, або на уміння це почуття адекватно виявити зовні. Тому педагогічну техніку умовно поділяють на внутрішню і зовнішню відповідно до мети її використання.

Внутрішня техніка вчителя - це не що інше, як управління емоційним станом. Коли молодий вчитель вперше починає спілкуватися з класом, у нього з'являються невпевненість, страх, стриманість, особливо коли за його роботою слідкують діти, вчителі, батьки, тобто його дії у всіх на виду. Це відбивається на думках молодого педагога, його голосі, фізичному самопочутті, а особливо на психічному стані.

Щодо зовнішньої техніки, то це гармонійна єдність внутрішнього змісту діяльності і зовнішнього його вияву. Педагог повинен навчитися адекватно й емоційно виразно відбити свій внутрішній стан, свої думки, почуття. Елементами зовнішньої техніки вчителя є вербальні (мовні) й невербальні засоби. Розглянемо детальніше невербальні засоби педагогічної техніки.

Пантоміміка - це рух тіла, рук, ніг. Вона допомагає виразити головне,малює образ. Красива і виразна постать педагога виражає внутрішню гідність особистості. Пряма хода, зібраність свідчать про впевненість педагога у своїх силах, знаннях. А сутулість, опущена голова, в'ялі рухи - про внутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі. Вчителю потрібно виробити манеру правильно стояти перед учнями на уроці. Усі рухи і пози повинні приваблювати учнів своєю витонченістю і простотою.

Дуже важливо вчителю відмовлятися від поганих звичок: погойдування, переминання з ноги на ногу, триматися за спинку стільця, вертіти в руках зайві предмети і ін.

Жест педагога повинен бути органічним та стриманим, без різких широких помахів і гострих кутів. Краще використовувати круглі жести та скупу жестикуляцію. Розрізняють жести описові та психологічні. Описові відображають та ілюструють хід думок, вони інколи не дуже потрібні, але зустрічаються часто. Однак, найважливішими є психологічні жести, які виражають почуття. Слід врахувати, що жести, так само як і інші рухи тіла, найчастіше випереджають хід думок, висловлених учителем, а не йдуть за ними.

Для правильної постави учителю необхідно займатися спортом, а також використовувати спеціальні психофізичні та гімнастичні вправи.

Міміка - це мистецтво виражати свої думки, почуття, настрій, стан рухом м'язів обличчя. Відомо, що вираз обличчя і погляду діє на учнів сильніше, ніж слова. А емоційну значимість інформації підкреслюють жестиі міміка.

Вчителю необхідно уважно вивчати можливості свого обличчя, навчитися користуватися виразним поглядом. Погляд має звертатися до дітей, створювати візуальний контакт. Необхідно уникати звертання погляду до стін, вікон, стелі.

Візуальний контакт є технікою, яку потрібно розвивати, у той же час потрібно намагатися тримати усіх учнів у полі зору.

Досягнення виразності педагогічної техніки - лише одна із сходинок до педагогічної майстерності. Техніка без усвідомлення завдань педагогічної дії, без розуміння мотивів діяльності учнів, істинної суті результатів взаємодії залишиться порожньою формою, беззмістовною непрофесійною дією.

2.2 Внутрішня техніка вчителя

Самопочуття педагога не є особистою справою, бо його настрій відбивається і на учнях, і на колегах, і на батьках дітей. Кожне слово педагога не лише несе інформацію, а й передає ставлення до неї; оцінка учневі за відповідь -- це і вияв того, як сприймає роботу школяра педагог, що впливає на стосунки у класі, створює певну атмосферу у навчанні. Досягти оптимального внутрішнього стану у педагогічній діяльності важко, бо сама вона емоційно напружена, "це робота серця і нервів, це буквально щоденна і щогодинна витрата величезних душевних сил. Наша праця -- це повсякчасна зміна ситуацій, що викликає то посилене збудження, то гальмування". Учитель повинен уміти зберігати працездатність, володіти ситуаціями для забезпечення успіху в діяльності і збереження свого здоров'я. Для цього важливо працювати над таким синтезом якостей і властивостей особистості, які дадуть змогу впевнено, без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну діяльність:

-- педагогічний оптимізм;

-- впевненість у собі як в учителі, відсутність страху перед дітьми;

-- уміння володіти собою, відсутність емоційного напруження;

-- наявність вольових якостей (цілеспрямованість, самовладання,

рішучість).

Усі ці якості характеризують психологічну стійкість у професійній діяльності. В основі її -- позитивне емоційне ставлення до себе, учнів, праці. Саме позитивні емоції активізують, надихають учителя, надають йому впевненості, зумовлюють почуття радості, позитивно впливають на стосунки з дітьми, батьками, колегами. Негативні емоції гальмують активність, дезорганізують поведінку і діяльність, викликаютьтривожність, страх, підозру. А.С.Макаренко вважав, що в дитячому колективі повинна бути "постійна бадьорість, ніяких похмурих облич, ніяких кислих виразів, постійна готовність діяти, райдужний настрій, саме мажорний, веселий, бадьорий настрій". педагогічний техніка вчитель

Учителеві треба вміти грати, причому не тільки зовні. Доброзичливий вираз обличчя потрібний не лише для того, щоб настроїтися на мажор, він збуджує центри позитивних емоцій і створює хороший настрій, При такійгрі прийоми поведінки закріплюються і характер змінюється, Тому не можна ходити з похмурим, нудьгуючим обличчям навіть тоді, коли настрій у вас поганий. Учитель з природною привітною посмішкою і сам стає життєрадісним. Якщо ж поганий настрій не відступає, слід змусити себе посміхнутися, утримати кілька хвилин посмішку і подумати про щось приємне. Поганий настрій почне розмиватися. Ви заспокоюєтесь, і до вас може повернутися притаманний вам оптимізм.

До чинників, що сприяють підтриманню бадьорого стану вчителя, належить і увага до естетики одягу, що, на думку А. С. Макаренка, є елементом педагогічного артистизму, гри, яка забезпечує внутрішню підтягнутість і духовну мобілізацію.

Отже, нормальним тоном учителя має бути мажор, треба досягти внутрішнього спокою, впевненості у своїх силах, силах колективу. При цьому слід прислухатися до застереження А. С. Макаренка: "Він (тон) ні в якому разі не повинен мати характеру піднесеної, постійної бурхливості, істеричної напруженості, яка завжди неприємно б'є в очі і яка загрожує при першій невдачі зірватися і перейти в розчарування".

Оскільки з емоційним станом пов'язане і дихання, контроль і регуляція його зможе привести до саморегуляції настрою. Ми спостерігаємо в житті, як змінюється дихання в різних емоційних станах: рівне дихання сплячого; глибоке у того, хто замислився; прискорене у схвильованого; "роздуті ніздрі" у людини в гніві. Контроль за диханням, зниження його темпу, збільшення глибини зменшать хвилювання.

Молодому вчителю, який готується до уроку і відчуває стан невпевненості,і, страху перед дітьми, бажано провести сеанс самонавіювання, проговорюючи таку, наприклад, формулу: "Я спокійний. Я впевнено проводжу урок. Діти слухають мене. Відчуваю себе вільно, розкуто. Я добре підготовлений до уроку. Урок цікавий. Дітей усіх знаю й бачу. Дітям цікаво зі мною. Я впевнений, сповнений сил. Я добре володію собою. Настрій бадьорий, хороший. Учити цікаво. Учні поважають мене, слухають і виконують мої вимоги. Мені подобається працювати на уроці. Я -- вчитель".

2.3 Зовнішня техніка вчителя

Важлива передумова творчого процесу -- гармонійна єдність внутрішнього змісту діяльності і зовнішнього його вияву. Педагог повинен навчитися адекватно й емоційно виразно відбити свій внутрішній стан, свої думки, почуття.

Елементами зовнішньої техніки вчителя є вербальні (мовні) й невербальні засоби. Саме через них педагог виявляє свої наміри, саме їх "читають" і розуміють учні.

Вчитель мусить працювати над розширенням і вдосконаленням репертуару впливу невербальними засобами. Звичайно, не всі вони рівнозначні, проте кожен з них зчитується вихованцями, підсилюючи або нейтралізуючи враження від слів педагога. Дослідження засвідчують, що невербальні засоби, зокрема жест, можуть мати більше ваги у спілкуванні, аніж слово.

Зовнішній вигляд педагога має бути естетично виразним. Неприпустиме недбале ставлення до своєї зовнішності, але неприємною є і надмірна увага до неї. Головна вимога до одягу вчителя -- скромність та елегантність. Химерна зачіска, незвичайний фасон плаття і часті зміни кольору волосся відвертають увагу учнів.

Однак учитель має і стежити за модою, його вигляд повинен викликати позитивне ставлення учнів, хоча першим приносити моду в школу і цим привертати загальну увагу не варто.

І зачіска, і одяг, і прикраси завжди повинні бути підпорядковані розв'язанню педагогічної задачі -- ефективній взаємодії задля формування особистості вихованця. І в прикрасах, і в косметиці -- в усьому учитель має дотримуватися почуття міри і розуміти ситуацію. Естетична виразність виявляється і в привітності та доброзичливості обличчя, у зібраності, стриманості рухів, у скупому, виправданому жесті, у поставі і ході. Неприпустимі для педагога кривляння, метушливість, штучність жестів, в'ялість. Навіть у тому, як зайти до класу, подивитися, привітатися, як відсунути стільця, виявляється сила впливу на дитину. У рухах, жестах, погляді діти повинні відчувати стриману силу, цілковиту впевненість у собі і доброзичливе ставлення.

Пантоміміка -- виражальні рухи всього тіла або окремої його частини, пластика тіла. Вона допомагає виділити у зовнішності головне, малюєобраз. Зверніть увагу на вчителя, який натхненно пояснює урок. Якорганічно злиті у нього рухи голови, шиї, рук!

Ніяка, навіть найідеальніша, фігура не може зробити людину красивою, якщо їй не вистачає вміння триматися, підтягнутості, зібраності, якщо у неї неправильна постава.

Гарна, виразна постава вихователя виражає внутрішню гідність. Пряма хода, зібраність свідчать про впевненість педагога у своїх силах. Водночас згорбленість, опущена голова, млявість рук свідчать про внутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі.

Слід звернути увагу на ходу, адже вона також несе інформацію про стан людини, її здоров'я, настрій. Ми легко розрізняємо ходу людини молодої і літньої. З ходи іноді можна навіть довідатися про професію людини.

Розрізняють жести описові і психологічні. Описові жести (показ розміру, форми, швидкості) ілюструють хід думки. Вони менш потрібні, але застосовуються часто. Значно важливіші психологічні жести, що виражають почуття. Наприклад, говорячи "Будь ласка", ми піднімаємо кисть руки на рівень грудей долонею догори, трохи відводячи її від себе. На подив вказують розведені в сторони руки, застереження -- притиснутий до губ палець руки.

Основні вимоги до жестів: невимушеність, стриманість і доцільність. Варто враховувати, що жести, як і інші рухи корпуса, найчастіше попереджають хід висловлюваної думки, а не йдуть за нею.

Міміка -- виражальні рухи м'язів обличчя. Ми зазначали, що нерідко вираз обличчя і погляд впливають на учнів сильніше, ніж слова. Жести і міміка, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяють кращому її засвоєнню.

Погляд учителя має бути звернений до дітей, створюючи візуальний контакт.

Контакт очей (візуальний контакт) -- погляд співрозмовників фіксований один на одному, що означає зацікавленість партнером і зосередженість на тому, про що він говорить.

Одночасно візуальний контакт виконує у стосунках з дітьми ще таку важливу функцію, як емоційне живлення. Відкритий, природний доброзичливий погляд прямо в очі дитини важливий не лише для встановлення взаємодії, а й для задоволення її емоційних потреб. Поглядпередає дітям наші почуття. Дитина найбільш уважна, коли ми дивимося їй прямо в очі, і найбільше запам'ятовує саме те, що сказано в такі

хвилини.

Слід звернути увагу молодого вчителя на обставини, про які писав Росе Кемпбелл: з дітьми, які не дивляться на співрозмовника, які, кинувши погляд, тут же опускають очі або відвертаються, важче спілкуватися; такі діти непопулярні, не викликають симпатії, тому їх уникають, що поглиблює у них відчуття самотності. І в навчанні, і в позаурочний час дітям потрібен не лише суворий контроль, а й ласкавий погляд дорослого, його підбадьорливий дотик, що знімає тривожність, страх і виховує впевненість у собі, у своїх силах. Не звертайтеся до стін, вікон, стелі. Треба прагнути тримати в полі зору всіх учнів. Візуальний контакт є технікою, яку потрібно свідомо розвивати.

Висновки

Отже, досягнення виразності педагогічної техніки -- лише одна із сходинок до педагогічної майстерності. Техніка без усвідомлення завдань педагогічної дії, без розуміння мотивів діяльності учнів, істинної суті результату із взаємодії залишиться порожньою формою, беззмістовною непрофесійною дією. Тож опанування її прийомами має здійснюватися в контексті підвищення загальної педагогічної культури вчителя.

Педагогічна техніка -- це вміння використовувати власний психофізичний апарат як інструмент виховного впливу. Це -- володіння комплексом прийомів, який допомагає вчителеві глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти успіхів у виховній роботі.

Педагогічна техніка відбиває рівень майстерності педагога. Від того, як і якими прийомами навчання і виховання він володіє, залежить ступінь розвитку суб'єктів навчання (виховання).

Між педагогічною технікою і технічними засобами навчання існує своєрідний закономірний зв'язок. Ефективність педагогічної техніки багато в чому визначається умінням педагога обпертися в її використанні на технічні засоби. У свою чергу, ефективність застосування технічних засобів залежить від уміння вчителя органічно сполучити їх з педагогічною технікою. Отже, продуктивність педагогічної праці знаходиться в прямої залежності від уміння педагога гармонійно сполучити в єдиній системі педагогічну техніку та технічні засоби праці.

Дослідження вказують на типові помилки педагогічної техніки вчителів-початківців. Найбільше втрат у них від невміння щиро поговорити з учнем, його батьками, стримати або, навпаки, виявити гнів, подолати невпевненість. У творах про перші уроки практиканти пишуть, як хвилювалися вони через своє мовлення, як виявляли надмірну суворість, боялися доброзичливого тону, говорили скоромовкою, переживали навіть почуття страху, як метушилися біля дошки і надмірно жестикулювали або стояли закам'янівши і не знали, куди подіти руки. У поставі багатьох студентів привертає увагу сутулість, опущена голова, безпомічні рухи рук, які крутять різноманітні предмети.

Основний недолік у голосі -- монотонність, безбарвність мовлення, брак навичок виразного читання. Багато індивідуальних недоліків у мовленні -- нечітка дикція, невміння знайти оптимальний варіант гучності. Усі ці помилки заважають педагогові ефективно взаємодіяти з учнями. Вони свідчать про необхідність удосконалювати педагогічну техніку.

Список використаної літератури

Актуальні проблеми підготовки педагогічних кадрів до творчої професійної

діяльності: Зб. наук. праць. - К., 1993. - 240 с.

Барбина Е.С. Педагогическоемастерство - искусство и наука быть

человеком. - К., 1995. - 105 с.

Барбина Е.С. Формированиепедагогическогомастерства учителя в системенепрерывногопедагогическогообразования.- К., 1997. - 153 с.

Белухин Д.А. Каквозненавидетьсебя, детей и педагогику. - М.: МПОстанкино, 1992. - с. 5059.

Болсун С. Розвиток педагогічної техніки вчителя: актуальність тазначущість // Початкова школа. - 2000. - №2. - С. 50-51; №7. - С. 48-50.

Вашкевич С. Педагогічна майстерність вчителя // Освіта. - 2000. - №3 -

С. 3-5.

Вишневский О.И. Деятельностьучеников на урокеиностраногоязыка.-К.:Рад. школа, 2004. - 223с.

Гончарова Т.И., Гончаров И.Ф. Когда учитель - властитель дум. Книга для

учителя. - Москва: Просвещение, 1991.- 174 с.

Заграва Д.І. Уроки педагогічної майстерності. - К., 1989. - 460 с.

Климов Е.А. Педагогический труд: психологическиесоставляющие. - М.:

Академия, 2004. - 240 с.

Кузь В. Модель учителя нової генерації // Рідна школа. - 2005. - №9-10.

- С. 33-35.

Кухарев Н.В. На пути к профессиональномусовершенству. - Москва, 1990.-

С.63-104.

Лисенко А.Ф. Теорія і практика формування готовності студентів педвузівдо професійної діяльності. // Автореферат дисертацій канд. пед. наук. -К., 1996. - 20с.

Размещено на Allbest.ru