Формування практичних навичок роботи учнів з різними художніми матеріалами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Департамент освіти і науки

Київської обласної державної адміністрації

Комунальний вищий навчальний заклад Київської обласної ради

"Білоцерківський гуманітарно-педагогічний коледж"

Курсова робота

З методики викладання образотворчого мистецтва

Формування практичних навичок роботи учнів з різними художніми матеріалами

Біла Церква 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОБОТИ З РІЗНИМИ ХУДОЖНІМИ МАТЕРІАЛАМИ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

1.1 Аналіз літературних джерел з проблеми формування практичних навичок роботи з різними художніми матеріалами в учнів

1.2 Художні техніки та матеріали на уроках образотворчого мистецтва в 1-7 класах

1.3 Методика формування практичних навичок роботи з різними художніми матеріалами

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК РОБОТИ УЧНІВ З РІЗНИМИ ХУДОЖНІМИ МАТЕРІАЛАМИ

2.1 Організація і зміст експериментального дослідження

2.2 Результати експериментального дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Відродження національної освіти і культури у нашій державі та входження України до європейського освітнього простору висунули нові вимоги щодо освіченості особистості, яка уже живе в XXI столітті. У сучасних директивних освітніх документах освіта визначена як основа розвитку держави, її стратегічної та людинотворчої сфери, дієвий чинник нарощування інтелектуального й духовного потенціалу суспільства.

В умовах оновлення національної системи освіти, у час глобальних перетворень, появи нових соціально-економічних відносин, інтеграції у світовий освітній простір головною метою постає проблема - визначення стратегії створення життєздатної системи навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації. [1, c.3].

На основі цього одним із завдань сучасного суспільства є розвиток творчої активності та творчих здібностей особистості через формування практичних навичок роботи учнів з різними художніми матеріалами.

Творчий розвиток особистості дитини відбувається в дошкільному та молодшому шкільному віці. Саме цей період є найбільш сприятливим для розвитку в неї творчих здібностей, тобто формуванню практичних навичок роботи з різними художніми матеріалами, оскільки в молодшому шкільному віці спонтанна і репродуктивна діяльність дитини поєднується зі швидко зростаючим інтелектом, абстрактним та логічним мисленням. На цей час припадає можливість самостійної постановки цілей, мотиваційних спонукань, пошуку способів дії та контролю результатів, тобто освоєння всіх компонентів психологічної структури творчої особистості. Відтак формування творчих здібностей у молодшому шкільному віці, як найбільш сензитивному періоді для творчості, є одним із важливих завдань сучасної школи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До проблеми осмислення розвитку творчих здібностей особистості, організаційно-методичного супроводу процесу його впровадження зверталися відомі педагоги та науковці.

У роботах видатних психологів Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва. найбільш ґрунтовно описані психологічні аспекти творчості.

А також великого значення в організації роботи з формування творчої активності та творчих здібностей учнів набули педагогічні дослідження В. О. Сухомлинський , Ю. К. Бабанського, С. О. Гавриленко, М. О. Данилова, Т. А. Ільїної, І. Я. Лернера, В. О. Моляко, О. Я. Савченко, О. О. Федоренко та інших, які вивчали методи, умови розвитку креативності та принципи формування творчої активності учнів, зокрема й молодших школярів [2, c. 216].

Багатий досвід розвитку творчих здібностей молодших школярів представлений у працях Василя Олександровича Сухомлинського. Він виявив концептуальні засади формування творчої особистості школяра. Це дитиноцентризм; урахування особливостей розвитку дитячого організму в різні вікові періоди; глибоке пізнання індивідуальності кожної дитини; визнання її унікальності й неповторності; віра в творчі можливості кожної дитини; створення сприятливих умов для розкриття потенціальних сил дитини; проектування розвитку особистості школяра; утвердження принципів педагогіки співробітництва; поетапна розробка та поступове впровадження в практичну діяльність ідей розвивального навчання (уроки мислення, подорожі до джерел живого слова, дослідницька діяльність, технічна творчість, мистецтво) [3, c. 262]

Наукові основи формування практичних умінь і навичок в середній школі розкриті в роботах Б. Ф. Ломова, В. І. Андрєєва, В. А. Баранця, П. Л. Капиця та інших.

Актуальність і педагогічна значущість проблеми формування творчих здібносте як у площині теоретичного осмислення, так і практичного втілення в навчально-виховний процес зумовили мій вибір теми дослідження.

Об'єкт дослідження: процес формування практичних навичок роботи учнів з різними художніми матеріалами.

Предмет дослідження: шляхи формування в учнів середніх класів практичних навичок роботи з різними художніми матеріалами на уроках образотворчого мистецтва.

Мета дослідження: педагогічно обґрунтувати шляхи та методи формування практичних навичок роботи учнів 1-7 класів з різними художніми матеріалами.

Завдання дослідження:

1. Вивчити методичну літературу з даної теми дослідження.

2. Обґрунтувати наукові поняття: «навички», «художні матеріали», «гуаш», «акварель», ….

3. Експериментально дослідити шляхи формування практичних навичок роботи учнів з різними художніми матеріалами.

4. Розробити рекомендації: для учнів щодо роботи з різними художніми матеріалами; для батьків та вчителів щодо розвитку та формування практичних навичок роботи учнів з різними художніми матеріалами.

Для розв'язання поставлених завдань використовувалися методи емпіричного та теоретичного рівнів, які взаємодоповнювали один одного і забезпечували можливість комплексного пізнання предмету дослідження.

Теоретичні методи:

1. Вивчення та аналіз педагогічної та мистецтвознавчої літератури з проблем дослідження.

2. Аналіз методики формування практичних навичок роботи з різними художніми матеріалами в системі естетичного виховання школярів.

3. Аналіз, узагальнення та кількісно-якісна обробка результатів експериментальних досліджень.

Емпіричні методи:

1. Природний педагогічний експеримент - з метою отримання фактичних даних щодо стану досліджуваної проблеми, визначення рівнів формування у школярів практичних навичок роботи з різними художніми матеріалами.

2. Спостереження навчального процесу.

3. Діагностичні методи - інтерв'ювання, анкетування, метод творчих завдань.

образотворчий художній навичка практичний

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОБОТИ З РІЗНИМИ ХУДОЖНІМИ МАТЕРІАЛАМИ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

1.1 Аналіз літературних джерел з проблеми формування і розвитку практичних навичок роботи з різними художніми матеріалами в учнів 1-7 класів

Проблема дитячої творчості є досить актуальною на сучасному етапі. Розвиток практичних навичок безпосередньо залежить від розвитку творчих здібностей, умінь учнів. Дослідження багатьох вчених дозволяють визначити можливість розвитку практичних навичок роботи учнів з різними художніми матеріалами у дітей починаючи вже з молодшого шкільного віку .

Теорія формування навичок через розвиток здібностей представлена в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів (Б. Ананьєв, Л. Виготський, С. Гончаренко, І. Іщенко, О.Ковальов, Г.Костюк, С. Кулачківська, В. Крутецький, О. Леонтьєв, М.Лейтес, О.Матюшкін, В.Моляко, Л. Момот, Я.Пономарьов, Б.М. Теплов, С.Л.Рубінштейн, В.Д.Шадриков, В.М. Ямницький, Дж. Гілфорд, Д. Рензуллі, К.Роджерс, С. Торренс та ін.), які визначають їх як психічні властивості індивіда, що регулюють досягнення людини і слугують умовою життєдіяльності [4, с.430]; так і властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції та мають індивідуальну міру прояву і виявляються в успішності та якісній своєрідності засвоєння і реалізації діяльності.

Проблема розвитку здібностей у вітчизняній психології досліджується з різних наукових позицій в основному в рамках процесуально-діяльнісного підходу. Одна з них пов'язана з визначенням здібностей як родової якості людини, що дозволяє їй засвоювати досягнення культури, розвивати уміння та формувати навички (Л.С. Виготський, Гальперін, В.В. Давидова, Д.Б.Ельконін, В.Т. Кудрявцев, Слободчиков, О.М. Леонтьєв).

Ще один підхід до вивчення проблеми здібностей акцентує увагу на індивідуально-психологічних особливостях особистості (М.С. Лейтес, Б.М.Теплов). Так, Б.М. Теплов називає три характерні риси здібностей: 1) те, що відрізняє одну людину від іншої; 2) те, що має відношення до успішності виконання дій; 3) легкість і швидкість оволодіння знаннями та практичними навичками. Автор вирішує принципові питання проблеми формування практичних навичок до конкретних видів діяльності насамперед виявлення якісної своєрідності здібностей та якісних індивідуально-психологічних відмінностей людей, які виявляють здібності до одного і того ж виду діяльності [5, с. 23].

Представники іншого підходу усвідомлюють провідну роль особистості, і вбачають у здібностях оцінний критерій її потенційних можливостей, систему узагальнених дій, що є результатом розвитку психічних процесів і реалізується через внутрішні умови суб'єкта (Г. Костюк, Б. Ломов, Б.Теплов, С. Рубінштейн).

У сучасній теорії здібностей суперечними лишаються питання про структуру здібностей, співвідношення між уміннями і навичками. Більш поширеною є думка, про задатки як органічну успадковану передумову розвитку навичок. Щоб уміння перетворилися у навички, окрім природженої схильності, потрібно, щоб людина включилася до діяльності, виявила зацікавленість, бажання займатися нею, певні вміння та навички [6, с. 23]. Адже часто буває і так, що маючи неабиякі здібності до певного виду діяльності, людина не використовує цей природний дар, не розвиває навички.

Істотним моментом у проблемі здібностей є питання про взаємозв'язок між здібностями і навичками. З одного боку, розвиток здібностей неможливий поза процесом оволодіння відповідними знаннями, вміннями та навичками. З іншого боку, процес формування знань і навичок залежить від індивідуальних особливостей людини, здібності дозволяють швидше, легше й глибше оволодіти відповідним знаннями, вміннями та навичками.

Дехто з науковців, спираючись на положення про взаємозв'язок здібностей, умінь, водночас не вважає за необхідне їх диференціювати (О. Ковальов, В.Крутецький). Більш доречним, на наш погляд, є визначення здібностей як особистісних категорій, а навичок -- діяльнісних. Проте і в тому, і в іншому випадку підлягає аналізу діяльність, особливості її виконання людиною, але під різним кутом зору (С. Гончаренко, С. Кулачківська, М. Левитов, О. Проскура, Б. Теплов).

Творчі здібності в мовленнєвотворчій діяльності вчені аналізують як психологічні особливості дитини, які сприяють оволодінню цією діяльністю. Важливо визначитися, які вміння потрібно сформувати в дітей, щоб вони відчували свободу своїх дій у мовленнєвій творчості, мали можливість проявити творчість, успішно здійснювати цю діяльність.

Справедливим, на нашу думку, є висновок учених про необхідність узгодження проблеми здібностей з проблемою загального розвитку дитини, оскільки здібності не можуть бути задані зовні, обов'язково повинні бути у внутрішньому розвитку індивіда передумови для їх органічного росту; здібності не даються у готовому вигляді, до і за межами всілякого розвитку (С.Рубінштейн).

Б.Теплов, слідом за С. Рубінштейном стверджує, що навички завжди є результатом розвитку, адже здібність не може виникнути поза відповідною конкретною діяльністю [5, с. 133]. Навички не тільки виявляються й існують у певній діяльності, вони в діяльності народжуються і розвиваються, так, наприклад, художньо-практичні можуть розвиватися тільки в образотворчому мистецтві.

Проблема розвитку творчих і спеціальних навичок учнів вивчається в межах творчої діяльності, пов'язаної зі сприйманням художніх творів, їх творчим виконанням і відтворенням здобутих вражень та уявлень у власній творчості.

Навички - це автоматизовані компоненти свідомої дії людини, які виробляються в процесі її виконання. Однак ознакою сформованості навички є якість дії, а не її автоматизація. Навичка розглядається як дія доведена внаслідок багаторазових вправ до досконалості виконання.

Л. Ітельсон пропонує такі етапи розвитку навичок:

1) Ознайомлення з прийомами виконання дій. Осмислення дії та її подання. Чітке розуміння мети, нечітке способів її досягнення.

2) Опанування окремих елементів дії, аналіз способів їх виконання. Чітке розуміння способів виконання дій. Свідоме, однак невміле і нестійке її виконання.

3) Співвідношення і об'єднання елементарних рухів в одну дію. Автоматизація елементів дії. Удосконалення рухів, усунення зайвих, перехід до мускульного контролю.

4) Опанування довільного регулювання характеру дії. Пластичне пристосування до ситуації. Гнучке, доцільне виконання дії.

Відповідно, в педагогічній практиці доцільно виділити таку послідовність формування навичок школяра:

1) Підготовчий етап: аналіз мети уроку, виявлення наявного рівня навичок учнів. Вчитель заздалегідь складає систему вправ для тренування окремих навичок.

2) Етап виконання:

? основна суть навички задається шляхом пояснень;

? учень своїми словами повторює завдання, прийом його виконання. Здійснюється словесний самоінструктаж;

? школяр під керівництвом учителя включається у виконання описаних дій;

? підказка вчителя при виконанні окремих частин навички здійснюється у разі потреби;

? зменшується обсяг керівництва.

На всіх стадіях навчання забезпечується зворотній зв'язок. Впорядковується практика, яка гарантує закріплення нової навички. [7]

Отже, для того щоб сформувати практичні навички, потрібно розвивати художньо-творчі здібності учнів в дошкільному та молодшому шкільному віці. Педагог має розвивати не технічну сторону дитячої творчості, а передусім формувати в дітей художньо-естетичне сприйняття прекрасного і дивного в навколишньому, прагнути відкрити очі, допомогти відчути красу світу. Такої самої позиції дотримуються Е. Бєлкіна, Н. Ветлугіна, О. Дронова, Т. Комарова, Т.Казакова, Н. Сакуліна О. Ушакова. Так, Т. Комарова переконливо доводить існування закономірності: якщо не поспішати з показом дитині способів дії (технікою), проте піклуватися про набуття нею сенсорного досвіду, розвиток сприймання, тоді дитина раніше починає виявляти самостійність у творчій діяльності .

1.2 Художні техніки та матеріали на уроках образотворчого мистецтва в 1-7 класах

Основним завданням вчителя образотворчого мистецтва є сформувати у дітей стійкий інтерес до художньої діяльності. Познайомити їх з різними видами образотворчої діяльності, різноманіттям художніх матеріалів і прийомами роботи з ними, закріпити придбанні вміння та навички і показати дітям широту їх можливого застосування.

Поєднання і застосування різних форм техніки в художніх роботах,

допомагають розвивати простір і уяву, розкривати художні та творчі здібності дитини. Використовуючи велику кількість різноманітних художніх матеріалів діти створюють маленькі «шедеври» висловлюючи думки і почуття і проявляючи свою фантазію і здібності.

Образотворче мистецтво охоплює багато технік: живопис, декоративний живопис, аплікація, паперова пластика, квілінг, бісероплетіння, батик, ліплення з пластиліну та м'якого паперу, монотипія та ін.. Мета використання різних технік - розкрити та розвинути в дитині потенційні художні здібності.

Матеріали і техніка графіки різні, але, як правило, основою є паперовий аркуш. Колір і фактура паперу грають велику роль.

Розглянемо особливості різних технік:

- пір'я використовується для малюнка рідкими фарбувальними речовинами (туш, чорнило, акварель). Раніше використовували гусяче, очеретяне і солом'яне пір'я. В даний час в художній практиці поширене металеве пір'я різних розмірів і форм. Залежно від форми наконечника пір'я (вузького, гострого, тупого, широкого або закругленого) одержують різні лінії і штрихи - можливість як передати велику форму, так і промальовувати найдрібніші деталі. Малюнки, зроблені пір'ям, важко виправляти - розчин фарбника глибоко проникає в структуру паперу. Перова техніка вимагає від художника великої зібраності, акуратності, самодисципліни. Але ж вона дає велику точність зображення, і з її допомогою можливе виконання широкого спектра різноманітних фактур;

- вугілля - м'який матеріал, відмінний красивою матовою фактурою. Виготовляється з рівномірно обпалених тонких гілок або обструганих паличок липи, верби або інших порід дерев. У 19 столітті набуло поширення тверде вугілля з пресованого вугільного порошку з додаванням рослинного клею (сухий грифель). Лінії і штрихи, нанесені на папір з шорсткою поверхнею паличкою малювального вугілля, погано з'єднуються з папером і обсипаються. Закінчені малюнки, виконані сипким вугіллям, потребують закріплення спеціальним розчином-фіксатором. На відміну від натурального малювального вугілля палички із спресованого вугільного порошку дають жирні в'язкі лінії, які дуже важко видаляються. Техніка малюнка вугіллям різноманітна, оскільки заточеним стрижнем або паличкою вугілля можна проводити тонкі чіткі лінії, а бічною стороною закривати цілі поверхні. Працюючи торцем вугілля і навзніч, міняючи силу натиску і поворот вугільної палички, напрям штрихів. Можна добитися великої виразності малюнка, вирішувати світлотіньові і об'ємно-просторові задачі. (Художники, що працювали вугіллям: Х. Гольбейн (1497 - 1543), Ж. Енгр (1780 - 1867), І. І. Шишкін (1832-1894), В. А. Сєров (1865 - 1911), І. Е. Рєпін (1844 - 1938), Н. І. Фешин (1881 - 1955).);

? сангіна - мґякий матеріал, палички без оправи різних червоно-коричневих тонів. На відміну від натуральної штучна сангіна виробляється з каоліну і оксидів заліза. Заточені палички сангіни дають тонкі лінії і штрихи. Як і вугіллям, сангіною можна працювати торцем палички і навзніч. Вона добре розтирається різними розтушовуваннями, гумками і тонкими наждачними шкірками. При розтиранні сангіна декілька міняє колір і фактуру, але і ці якості можуть бути використані як нові виразні засоби в малюнку. Техніка сангіни дає можливість добитися тонких тональних переходів. Найчастіше уживається теплого червоно-коричневого тону. Близького до тілесного. Під час роботи паличку сангіни можна змочувати, що дозволить добитися більшої різноманітності товщини і щільності штриха. До недоліків сангіни відносяться складність в передачі глибини тіней. (Живописною технікою сангіни віртуозно володіли великі майстри: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель (1483 - 1520, П. П. Рубенс (1577 - 1640), А. Ватто (1684 - 1721), Же. О. Фрагонар (1732 -1806), Же. Б. Шарден (1699 - 1779).

? пастель - суха, м'яка, кольорова крейда без оправи, виготовлена із спресованих, стертих в порошок пігментів з додаванням клейковини, молока, крейди і гіпсу. Пастелі властива матова фактура, чистота, м'якість фарб, як правило, довго зберігаючих первинну свіжість. Малюнок кольоровою крейдою наближає графіку до живопису. Пастельними олівцями (паличками) малюють на шорсткому папері, картоні. Ніжну, бархатисту поверхню пастелі необхідно оберігати від щонайменших дотиків і струсів. Щоб зберегти малюнки, виконані пастеллю, їх не закріплюють фіксативом (від цього пастель втрачає бархатистість і чистоту кольору), а обережно вміщують під скло, або заздалегідь готують спеціальну основу, на яку наноситиметься пастель. Так звана “чиста пастель” виконується штрихами і плямами в один барвистий шар. Але кольори пастелі можна змішувати, наносячи один шар на іншій і розтираючи їх розтушовуванням або рукою. Існує також воскова пастель. (Відомі твори, виконані в техніці пастелі, зарубіжних майстрів: Л. Караччи (1555-1619), Х. Гольбейна, Е. Мане (1832-1883), Е. Дега (1834 - 1917). У Росії - І. І. Левітан (1860 - 1900), В. А. Серова.)

? соус - жирні чорні палички циліндричної форми діаметром 8-10 мм. обернуті в папір без оправи, виготовлені із спресованого порошку, сажі або вугілля з додаванням клейковини, з темно-синім відтінком. Можна працювати лінією, штрихами, плямами із застосуванням розтирання (сухий соус) і розчиненим у воді соусом пензлем (мокрий соус). У малюнку соусом мокрим способом, як і в живописі, застосовуються загострені і пласкі пензлі із знежиреного прожареного волоса або хутра різних тварин - білячі, борсучі, колонкові і інших.

? малюнок пензлем допомагає вирішувати суму задач: перехід від лінії до тону і навпаки, що дуже важливо для виявлення загальних відносин і характерних деталей, суміщати тональну широту з тонким промальовуванням. На межі живопису і графіки знаходиться не тільки пастельна техніка, але і техніка акварелі і гуаші.

? акварель - від латинського aqua - вода - фарби, звичайно на рослинному клеї, що розводяться водою. Роботи виконані непрозорою аквареллю з домішкою білил з'явилися ще в Давньому Єгипті, античному світі, в середні століття - в Європі і Азії. До нас дійшли твори, виконані художниками на папірусі і рисовому папері. У середні століття в Західній Європі і на Русі акварель вживали для прикраси церковних книг (розфарбовування орнаментів, заголовних букв в рукописах), а потім і в створенні мініатюрних робіт, при ручному розфарбовуванні друкарських книг. Чиста акварель - без домішки білил - набула широке поширення на початку 15 століття. Її основні якості - прозорість фарб, крізь які просвічує тон і фактура основи (головним чином паперу, рідше - шовку, слонячої кістки), чистота кольору. Специфічні прийоми акварелі - розмивання і затікання, що створюють ефект рухливості, мерехкотіння, повітряності зображення. У акварель виконану пензлем часто вводиться малюнок пір'ям або олівцем. 7, с. 20-43.

? гуаш - від італійського guazzo - водяна фарба - фарби, що складаються з тонко розтертих пігментів з водно-клейовим зв'язуючим (гуміарабік, пшеничний крохмаль) і домішкою білил. Уживається для роботи по різноманітній основі - паперу, картону, полотну, шовку. Гуаш виникла як різновид акварелі, коли для досягнення густини барвистого шару до водних фарб стали підмішувати білила. Гуаш широко використовувалася вже в середні століття в мистецтві багатьох країн Європи і Азії для виконання книжкових мініатюр, а починаючи з епохи Відродження - також для ескізів, картонів, підфарбовування малюнків, а пізніше - для портретних мініатюр. Початок виробництва спеціальних гуашевих фарб у середині 19 століття сприяв остаточному відособленню гуаші від акварелі. У Росії техніка гуаші досягла високого розвитку в кінці 19 - початку 20 століття в творчості В. А. Серова, А. Я. Головіна, З. В. Іванова і інших художників, які застосовували гуаш при роботі над великими станковими творами, використовуючи її особливості (густина і матовість тонів) для досягнення декоративних ефектів. По техніці гуаш ближча до акварелі, а по художній дії - до пастелі. В даний час гуаш використовують для виконання оригіналів плакатів, книжкової і прикладної графіки, ескізів і декоративних робіт.

? ліплення з паперу допомагає вихованцям розвити фантазію, образну увагу, уяву. Використовуючи дану техніку ми в напівоб'ємні композиції поєднують м'який папір, клей та воду.

? бісероплетіння - досить копітка робота, що потребує багато зусиль часу. На заняттях необхідно використовувати схеми плетіння і намагатися підбирати якісні матеріали. Можна плести ланцюжки, браслети та інші дрібні сувеніри.

? аплікація - вимагає роботи з кольором та гофрованим папером, картоном, природним матеріалом. В роботі використовуються шаблони. Діти з захопленням працюють над розробкою, розміщенням та компоновкою елементів композиції на будь-якому форматі починаючи від А5 до А1.

? техніка батик - це розпис по тканині за допомогою воску та барвників. Оскільки технологічна послідовність виготовлення батику складна і водночас цікава, то бажано, щоб її опановували діти середнього шкільного віку. Ця техніка надихає на створення оригінальних і неповторних композицій і надає широкі можливості для вираження власних ідей, фантазії.

? техніка пап'є-маше та розпис. Цю техніку ми широко застосовуємо для виготовлення тарілок для декоративного розпису. Вона неймовірно проста і цікава, а результат гарний і функціональний. Під час роботи не завадить охайність і взаємодопомога, посидючість і терпіння.

? техніка квілінг - мистецтво виготовлення плоских або об'ємних композицій зі скручених у спіралі різнокольорових смужок паперу.

На всіх ступенях навчання дітей слід використовувати різні художні матеріали та техніки зображення і різні підходи до виконання художніх робіт для створення індивідуального творчого почерку дитячої особистості. Вчителі повинні робити усе, щоб розвивати творчі здібності дітей..

Заняття на уроках образотворчого мистецтва повино виховувати у підростаючого покоління здатність орієнтуватися у житті і можливо обирати собі професію, що пов'язана з мистецтвом [9, c. 46].

1.3 Методика формування практичних навичок роботи з різними художніми матеріалами

Виконуючи вправи, щодо формування практичних навичок роботи з різними художніми матеріалами, ми розвиваємо практичні навички учнів. Успішне навчання малюванню значною мірою залежить від якості матеріалів і приладдя. Хороші матеріали сприяють успішній роботі, підвищують якість виконання. З огляду на вікові особливості дітей у використанні фарб перевага надається гуаші.

Гуаш - це непрозора водяна фарба. Нею можна успішно перекривати невдалі місця - темне світлим і перекриті попередні шари зовсім не просвітлюються. Однорідні кольорові гуашеві плями великих розмірів дуже ефектні. З найбільшим успіхом застосовується гуаш в декоративно-оформлювальних і плакатних роботах, в театральних ескізах і книжковій графіці. Проте вона використовувалась і в станковому живопису такими російськими художниками як Ф. Толстой, В. Сєров, О. Головін та ін

Розводити гуаш слід до густоти рідкої сметани, але не більше, щоб фарба не просвітлювалася. Дуже рідко покладена фарба під час висихання утворює темні смужки по краях мазків. Не слід класти гуаш і дуже густо або декілька разів перекривати одне і теж місце, бо вона погано закріпиться на основі і при висиханні буде обсипатись. Це може привести і до появи темних плям від виступаючого клею. Найчастіше працюють гуашшю на папері без всякого ґрунту, або на картоні і тканині, попередньо злегка їх проклеївши. Діти молодшого шкільного віку люблять гуаш, нею працювати швидко, легко, вона яскрава і насичена фарба.

Крім гуашевої техніки, програмою передбачається в 3 класі формування практичних навичок учнів роботи з аквареллю.

Техніка і методи роботи в акварельному живопису суттєво відрізняються від роботи олійними, гуашевими фарбами.

Слово „акварель” походить від латинського „аква” - вода. Головна особливість акварельних фарб - велика прозорість. Акварельні фарби зручні і прості у використанні, легко наносяться на папір і швидко висихають. Але, незважаючи на це, техніка акварельного живопису одна із найскладніших. [10, c. 120]

Папір для акварелі повинен бути цупким і білим, мати зернисту поверхню. Найкращим папером є ватман і напівватман, які мають дрібні западини й опуклості. При малюванні аквареллю на папері кольорова поверхня стає прозорою з переливами.

На глянцевому папері фарби спливають, наче по склу, і не покривають його поверхню, тому він не придатний для роботи аквареллю. Кольорові сорти паперу (сірий, блакитний, кремовий, рожевий, синій тощо) використовують здебільшого для роботи гуашшю. Використовуючи колір паперу як фон, як переважний колір у зображенні, можна значно прискорити і полегшити роботу [11, с. 25-26].

Олівець графітний, середньої м'якості (НВ, В) є основним інструментом для виконання малюнка під акварель. Графітний, нем'який і гостро заструганий олівець дає змогу виконати тонкий, але чіткий малюнок для акварелі. Малюнок не слід перевантажувати зайвими лініями або штрихами, що забруднюють роботу аквареллю (олівець від води розпливається по паперу і змішується з фарбами). Не можна користуватись чорнильним олівцем.

Гумка має бути м'якою. Зловживати нею не слід, бо псується поверхня паперу, що особливо не бажано в підготовчому малюнку для акварелі. Пензлики мають бути круглими, м'якими, але пружними, із гострим кінчиком. Найкращі пензлики колонкові, хороші з шерсті білки, куниці, тхора. При вмоканні у воду вони ніби загострюються, що дає змогу виконувати тонкі лінії й соковиті плями.

Для роботи аквареллю слід використовувати два пензлі - великий (№ 14-18) і малий (№ 8-10). Можна користуватися і плоскими м'якими пензлями, особливо при покритті фарбою великих кольорових площин (фон у натюрморті, небо чи земля в пейзажі та ін.) [12, с. 51].

Під час малювання пензлик легко тримають трьома пальцями біля металевої оправи. Щоразу після користування пензлик треба добре промити у чистій воді і промокнути чистою ганчіркою, щоб волосинки склалися вістрям.

Особливо важливим в естетичному вихованні учнів є використання на уроках малювання з натури різноманітних художніх матеріалів, кожний з яких має свої виражальні можливості. Проте програма з образотворчого мистецтва передбачає використання і таких художніх матеріалів, як вугіль, пастель.

Особливо рідко застосовується гуаш. Тим часом ця фарба - один з кращих матеріалів для навчання роботи кольором. Гуашшю, наприклад, можна перекрити один колір іншим. Це дає змогу легко виправляти помилки у відтворенні забарвлення натури [13].

Особливу увагу слід приділити оптимальному вибору кольорових олівців і фарб. Як показує досвід, великі набори, в яких є три червоні олівці різних відтінків або кілька зелених, ставлять дітей в безвихідь, бо вони ще не можуть визначати відтінки кольору. Треба пояснити батькам, що цілком досить коробочки з шістьма кольоровими олівцями, бо коли мало олівців, діти, користуючись ними, ознайомлюються з властивостями кольору. У великому ж наборі олівців є, наприклад, блакитний і синій, рожевий і червоний олівці, і учні механічно сприймають колір.

Працювати кольоровими олівцями учні повинні навчитись без виправлень, бо лінії, проведені кольоровими олівцями, погано стираються гумкою, залишаючи слід.

Розфарбовувати можна двома способами:

· штрихуванням, з просвітами між нанесеними лініями;

· тушуванням суцільним, без просвітів між лініями [14, с. 124].

Починаємо розфарбовувати штрихуванням, а через кілька уроків, коли рука звикне передавати штрихи, переходимо до тушування.

Навчаючи прийомів роботи олівцями, вчитель пояснює, що не можна розфарбовувати, переходячи за межі малюнка. Для цього він показує всьому класу, як починати і закінчувати розфарбовування. Учні повинні наносити штрихи на малюнку тільки в одному напрямі і дотримувати його до кінця розфарбовування. Штрихи не повинні бути дуже довгі, розмашисті. Дуже короткі штрихи також не рекомендуються, бо тоді діти відставатимуть у темпі роботи. При повторному розфарбовуванні, щоб підсилити тон, можна взяти новий напрям штрихів, якого також треба дотримувати до кінця [15, с. 58].

Вчитель показує, як працювати біля контуру малюнка, тобто розфарбовувати, відриваючи олівець від паперу. Штрихування з відривом лінії біля контуру привчає розфарбовувати, не переходячи через межі малюнка.

До помилок технічного характеру належить: невміння проводити лінії, розфарбовувати олівцями, фарбами. Часто причиною неправильного зображення є невміння координувати рухи, відсутність зорового контролю, технічних навичок. Під час попередніх вправ вчитель швидко навчає учнів проводити лінії [16, с. 61].

Працюючи над пейзажним етюдом, спочатку потрібно з'ясувати умови, які визначають гармонійну колірну побудову та загальну гаму фарб, у якій будуватимемо відношення: більш світлих чи темних, у холодних чи теплих тонах, ступінь інтенсивності кольору. Потім необхідно вияснити міру освітленості частин кожного об'єкта. Усе це можна назвати "колоритом" натюрморту, пейзажу тощо.

Засобом одержання кольору у живописі служать фарби. Вони складаються з різнокольорових пігментів (фарбуючих речовин), крупинки яких не розчиняються, а з'єднуються в'яжучими матеріалами. Фарби ділять на олійні, темперу, гуашеві й акварельні. Зараз виробляється все більше й більше фарб з різними назвами, але їх кількість ніколи не вичерпає безмежну різноманітність кольорових відтінків природи. Проте для розв'язання живописних завдань не потрібна велика кількість кольорів фарб [17, с. 81].

Щоб користуватися фарбами, необхідно розуміти властивості їх і процес утворення кольору з їх сумішей. Наприклад, ми змішуємо жовтий кадмій і берлінську лазур. Частини кадмію поглинуть голубі, сині й фіолетові промені, а частини лазурі - червоні, оранжеві й жовті. Залишаться і будуть відбиті зелені та близькі до них у спектрі промені. Цим і пояснюється зелений колір суміші жовтих і синіх фарб [18, с. 88].

Під час навчання живопису широко використовуються акварельні фарби, які випускаються у плитках, тюбиках, чашечках або ванночках. Найзручніше користуватися фарбами у чашечках і ванночках. Акварельні фарби вицвітають на сонячному світлі, правда, не всі однаково [19, с. 125].

Сухі акварельні фарби перед роботою слід добре розмочити водою. Щоб уникнути забруднення фарби іншими кольорами, потрібно мати дві посудини: одну - для промивання пензля, другу - з чистою водою. Воду треба своєчасно міняти. Білило в акварельному живопису, як правило, не застосовується. Світліші тони фарби дістають, додаючи до неї більшу кількість води [20, с. 37].

Під час роботи аквареллю фарбу наносять пензлем тонкими прозорими шарами на папір. Через нанесений шар фарби повинні просвічуватися папір і раніше накладені шари фарб. Це дає можливість дістати різноманітні кольори й відтінки.

Перш ніж малювати акварельними фарбами, необхідно навчити учнів рівно покривати поверхню паперу одним тоном. Найбільш рівний фон буде тоді, коли на поверхню паперу кілька разів нанести слабкий розчин фарби.

Важливо навчитися рівномірно посилювати тон. Для цього використовують аркуш, розділений по горизонталі на частини. Спочатку його покривають розчином світлого тону. Коли папір висохне, при наступному фарбуванні відступають на одну смужку, яка буде найсвітлішою. Продовжуючи покривати смужки тим же тоном, відступаючи щоразу на одну смужку, дістанемо рівномірне ступінчасте посилення тону, де кожна наступна смужка пофарбована на один раз більше [21, с. 68].

Таку ж вправу можна виконати, давши учням завдання намалювати з натури носову хустинку, оздоблену по краях широкою однотонною смугою. Перетинаючись біля кутів хустинки, смуги утворюють темніші квадрати. Виконуючи малюнок одним розчином фарби, учні спочатку намалюють, наприклад, горизонтальні смуги, а потім, коли фарба висохне - вертикальні [19, с. 125].

Працюючи аквареллю, треба добре знати свій набір фарб. Вище говорилося, що аквареллю малюють так, щоб просвічувався папір і нижні шари фарби. Така робота дає можливість у багатьох випадках діставати проміжні (складні) кольори послідовним накладанням фарб, уникаючи попереднього змішування [22, с. 21].

Ефективним засобом передачі предметів кольором - є гуашеві фарби [22, с. 34]. Гуаш утворює непрозорий шар, що дає можливість, на відміну від акварелі, накладати світлі фарби на темні, зовсім перекривати раніше написане. Завдяки цій властивості гуаші учні мають змогу виправляти допущені помилки. Недоліком гуашевого живопису є відносно слабке закріплення пігментів на поверхні. Якщо фарбу багато разів розводити водою і писати корпусно, внаслідок вимивання клею вона може відшаровуватись від поверхні і відпадати.

Гуашшю можна працювати, як і аквареллю: накладати прозорі шари фарби один на другий, вливати колір у колір тощо. Для цього фарбу дуже розводять водою. Часто гуаш застосовують у сполученні з аквареллю.

У школі в умовах роботи студії (гуртка) можна давати повний набір гуаші, а в класі разом з акварельними фарбами доцільно використовувати гуашеве білило. Це дасть можливість застосовувати акварель як прозору фарбу і як корпусну, криючу, змішуючи її з білилом. Тоді можна буде малювати на тонованому й кольоровому папері.

Учням рекомендується постійно користуватися одним і тим же набором фарб і розташовувати їх на палітрі у встановленій послідовності. Фарби, які часто змішують, розміщують поряд [11, с. 182].

У живописі, крім механічного змішування фарб, користуються оптичним змішуванням кольорів: поверхню покривають дрібними мазками різного кольору, які на віддалі зливаються в один тон.

Не кожний здогадається, що і свічку можна використати як матеріал для малювання, вона може зіграти роль олівця. Якщо звичайною стеариновою або восковою свічкою зробити на папері риску, а потім фарбою закрити папір у тому місці, де була риска і навколо неї, то на місці, де свічка торкнулася паперу, буде білий колір. Стеарин не допускає фарбу з водою до паперу, а довкола, де був папір без свічки, він зафарбується.

Отже, свічкою можна виконати малюнок, закрити його фарбою і він ніби “проявиться” з-під фарби на поверхню.

Для малювання свічкою придатний аркуш білого паперу. Легенько торкаючись олівцем (не використовуючи гумки), виконуємо бажане зображення. Рисочки олівцем мають бути такі легенькі, щоб їх не було видно на малюнку. За цими рисочками малюємо свічкою. Стеарином можна суцільно закривати більшу чи меншу площину. Наприклад, хочемо зобразити зимовий пейзаж, отже, там, де на має бути сніг, закриваємо папір свічкою. Сніг на землі повинен бути білий, але там, де доріжка, проводимо лише кілька ліній та рисок, щоб між ними залишився папір, не покритий стеарином. Якщо усю доріжку закриємо свічкою, вона стане білою, як і навколишній сніг, і не буде помітно. Стіна будинку повинна бути трохи темніша, ніж сніг на даху.

Отже, тут свічкою виконуємо легенькі штрихи (старанно минаючи вікна), щоб між ними були проміжки чистого паперу. Коли зафарбуємо малюнок, то вікна вийдуть темними, а стіна складатиметься з темних і білих плям (штрихів). Отже, загальний її тон буде середній між білим дахом і темними вікнами. Дерева легко промалюємо свічкою, і вони виглядатимуть, неначе вкриті снігом. Неба не будемо торкатись свічкою, і воно усе покриється фарбою. На небі можна намалювати білі хмаринки, з одного боку темніші (менше замалюємо свічкою), з іншого ясніші (там густіше заштрихуємо). Свічкою не треба сильно натискувати, бо тоді від неї відриваються дрібненькі частинки (ніби крихти) і засмічують малюнок, їх треба постійно здмухувати з аркуша. Ні в якому разі не слід зсувати (згортати) рукою чи клаптиком тканини, бо при цьому вони розтираються і лишають слід, який потім “виходить” з-під фарби і псує малюнок.

При малюванні свічкою треба уважно стежити за роботою, бо на білому папері прозорий слід від стеарину слабо видніється. Отже, увесь час перевіряємо малюнок, дивлячись на нього “під-світло”. Слід від свічки тоді виступає чіткіше, і ми бачимо, де ще не дороблено, або треба підправити. Готовий малюнок відкладаємо і розводимо акварельну фарбу. Треба підготувати її достатню кількість, щоб вистачило на цілий малюнок. Коли фарби буде мало, у процесі зафарбовування доведеться “доробляти” її, а за той час висохне та фарба, яка була накладена на малюнок. Коли закінчуватимемо роботу, на місці “зустрічі” нової фарби зі старою на папері буде слід або пляма. Крім цього, майже ніколи не вдається розвести другий раз фарбу такої самої концентрації, як була перша. Краще нехай залишиться трохи фарби, аніж через нестачу зіпсується увесь малюнок. Для цієї роботи треба підготувати великий пензель, щоб ним можна було набирати багато фарби. Малюнок, прикріплений кнопками до дошки, розміщуємо під невеликим кутом. Пензлем набираємо чимало фарби і рухом руки зліва-направо замальовуємо увесь аркуш паперу з малюнком від верхнього краю донизу.

Роботу виконуємо швидко, щоб перший мазок фарби не висох, а другим вливаємо нову фарбу до попередньої. Необхідно стежити, щоб фарба зливалась і поступово спливала вниз. При швидкій роботі не буде плям, фарба ляже рівномірним шаром, а стеариновий малюнок залишиться білим. На великих білих площах (сніг) можуть з'явитись невеликі темні краплинки. Їх знімаємо видавленим від води пензлем. Залишається легенький слід, який додає оригінальності малюнку. Для цієї роботи фарбу треба підготувати досить темну, бо при світлому кольорі малюнок не буде чітко виділятися. Найкраще виглядають роботи, виконані у чорному, синьому, синьо-зеленому, коричневому, коричнево-червоному, фіолетовому, фіолетово-синьому та інших темних кольорах.

Цікаво виглядає робота, виконана не білою, а кольоровою свічкою. Передусім кольоровою свічкою легше малювати, бо слід її краще видно на білому папері, водночас, як при білій свічці постійно змушені піднімати аркуш паперу “під-світло” і придивлятись, що ще не домальовано. Крім цього, після заливання фарбою малюнок вийде не білий, а з вельми слабим кольором. Отже, добираючи відповідно колір фону до кольору свічки, досягають цікавих ефектів. Ще краще виглядатиме такий малюнок, коли застосуємо дві свічки: білу і кольорову. Наприклад, малюємо червоною свічкою основне зображення, а білою обводимо контур кожної деталі на малюнку і заливаємо малюнок чорною або фіолетово-синьою фарбою. Треба пам'ятати, що кольорова свічка не дає яскравого сліду на папері, а надто блідий. Отже, малюючи червоною свічкою, отримаємо світлий рожевий колір. Проте робота, виконана поєднанням таких світлих кольорів із білим, на темному тлі виглядає гарно. Малюнок свічкою можемо урізноматнювати, змінюючи колір фону. З цією метою заготовляємо не один колір фарби, а два-три [18, с. 12].

Вугілля дозволяє домогтися потрібних контрастів світла й тіні, дає чітку і оксамитову лінію [9].

Ним можна працювати двома способами:

- Лінії;

- Штрихи з застосуванням тональної тушовки.

Техніка малювання вугіллям прийшла до нас із сивої давнини. Уже на початку свого розвитку людина намагалась за допомогою графічного письма, жестів і мови передати свої враження та переживання, думки й помисли. У цьому їй допомагали найдоступніші матеріали - кольорова глина і вугіль.

Вугіль використовується як для ескізування й начерків до інших технік (олія, гуаш, темпера, вітраж), так і в самостійному значенні. Цією технікою можна виконувати портрети, пейзажі й жанрові сцени.

Техніка малювання вугіллям дає змогу передавати м'які тонові відношення й різкі світлотіньові контрасти.

Для малювання вугіллям найпридатніший папір, який має шорстку фактуру - білий, сірий, коричневий, кремовий та різні сорти тонованого і білого картону досить значного формату.

Вугільні палички можна дістати у крамницях товарів для художників. Для цієї мети також використовують активований вугіль, який продається в аптеках, а якщо такої можливості немає, тоді вугільні палички можна приготувати самому.

Для того, щоб під час роботи не бруднити пальці вугіллям, заверніть один кінець вугільної палички папером і заклейте. У міру того, як вугіль списується у роботі, папір обдирають.

Малюючи вугіллям, можна досягти широкої гами світлопередачі від світлих і світло-сірих тонів до густих темних тіней. Спочатку малюють легкими вільними рухами, окреслюють загальні компоненти композиції, потім ґрунтовно і старанно проробляють, заштриховують. Зайві лінії витирають чистою фланеллю або клаптиком старого чисто випраного м'якого полотна. Треба стежити, щоб ганчірка не була вологою, аби не зіпсувати малюнок.

Ще краще знімати зайві лінії чи плями хлібною скоринкою з м'якушем, але для цього беруть не свіжий, а трохи зачерствілий хліб. Закриваючи вугіллям певні місця на папері, слід пам'ятати про гармонійну рівновагу між фоном паперу і темними місцями та лініями малюнка. Добрий результат можна отримати у малюнках вугіллям на тонованому папері або картоні, виділяючи окремі світлі місця чи плями пастеллю, кольоровою крейдою. Таким чином, розширюємо можливості пластично-тонової передачі. Тонований картон також бере безпосередню участь у формуванні образу, в об'ємно просторовій передачі.

Очевидно стає зрозумілим, що при малюванні вугільними паличками рухи мають бути м'якими і вільними, але впевненими і сміливими, при зайвому натискуванні може поламатись вугільна паличка. Для того, щоб уникнути забруднення вугільного малюнка і зберегти його тривалий час, закінчену роботу закріплюють так, як ми радили це робити при закріпленні робіт, виконаних олівцем ретуш.

Для закріплення доцільно скористатися й іншими рецептами: розбавити білок курячого яйця у воді (на півсклянки води один білок), можна розвести 3-5 г каніфолі на 100 г спирту або звичайному одеколоні. Закріплення найкраще робити за допомогою пульверизатора, набризкуючи на вугільний малюнок розчин із певної відстані. Якість забризкування краще випробувати спочатку на іншому аркуші паперу. Забризкування проводити кількома прийомами, щоб закріплювач не стікав і не збирався плямами, тому що це зашкодить малюнку.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК РОБОТИ УЧНІВ З РІЗНИМИ ХУДОЖНІМИ МАТЕРІАЛАМИ

2.1 Організація і зміст експериментального дослідження

Урок образотворчого мистецтва є важливою ланкою всієї системи образотворчої діяльності учнів. Вирішальною умовою формування навичок образотворчої діяльності є творче ставлення до цього процесу вчителя та школярів. Творчо працювати - це значить шукати нові шляхи активізації образотворчої діяльності учнів.

На основі сучасної класифікації уроків з урахуванням основних видів занять (малювання з натури, тематичне малювання і бесіди про образотворче мистецтво) можна визначити такі типи уроків образотворчого мистецтва:

урок формування (засвоєння) умінь і навичок;

урок закріплення і повторення знань, умінь і навичок учнів;

урок перевірки знань, умінь і навичок учнів та оцінювання їх;

комбінований урок.

З метою вивчення механізмів формування та розвитку дитячих здібностей була проведена дослідницька робота на базі Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня у 4-В класі в період проходження переддипломної практики з січня по березень 2016 року.

В ході дослідження було визначено 3 основні етапи:

1) Констатуючий етап. Виявлення рівня вмінь та навичок малювання різними техніками малювання у дітей молодого шкільного віку.

За учнями було проведено спостереження на заняттях з розвитку мовлення, математики, фізичної культури, образотворчої та музичної діяльності, під час прогулянок, ігрової та трудової діяльності. Звернули увагу, як діти працюють в куточку самостійної художньої діяльності, яку тему найбільше обирають під час роботи, якими матеріалами користуються, самостійно працюють чи з допомогою вчителя. Спілкувалась з дітьми та вчителем, з метою з'ясування, які види образотворчої діяльності малюкам більше до вподоби, які техніки більше використовують, вивчала малюнки дітей.

Метою дослідницької роботи є виявлення і розвиток творчих здібностей у дітей молодого шкільного віку, шляхом проведення цікавих занять з малювання нестандартними техніками.

Завданнями експериментально-дослідницької роботи є:

? проведення дослідницької роботи з виявленням художніх здібностей дітей в молодшому шкільному віці;

? розробка шляхів, методів та прийомів роботи з розвитку творчих здібностей в області малювання різними матеріалами;

? апробація інноваційних технік в малюванні для розвитку художніх здібностей молодшого шкільного віку.

Для проведення дослідницької роботи був розроблений спеціальний цикл занять.

Констатуючий етап експерименту був проведений у вигляді

заняття (додаток А).

Тема: Свідомий вибір формату, положення аркуша, межі злому простору (вище, нижче на аркуші). Виконання композиції «Караван у пустелі»

Мета: Ознайомити зі способами передавання відкритого простору за принципом «ближче - нижче», «далі - вище»; формувати вміння правильно вибирати положення аркуша залежно від форми зображення; дати початкові уявлення про зорове зменшення віддалених предметів; актуалізувати знання учнів про теплі кольори;

Розвивати образне мислення, зорове й емоційне сприйняття, відчуття форми; виховувати інтерес до створення композиції на реальну тематику;

Формувати естетичний смак

У ході заняття були використані наступні методи: бесіда, показ, пояснення, вказівки, нагадування, заохочення, аналіз. Також була використана наочність у вигляді ілюстрацій. Була проведена попередня робота по закріпленню знань про теплі та холодні кольори.

Позитивним у занятті було те, що половина дітей впоралася з поставленою метою. Негативним стало недостатність розвитку художньо-творчих здібностей дітей.

Значна частина дітей не впоралася з роботою, незважаючи на викликаний інтерес і активність при виконанні завдання. У ході заняття діти прагнули створити художній образ на основі залучення накопиченого раніше сенсорного досвіду, але мета не була досягнута, у зв'язку з тим, що діти не вміють передавати задуманий художній образ за допомогою кольору та навичок малювання.

Провівши заняття на констатуючому етапі, отримали такі результати: високий рівень складає 20%, середній рівень - 55%, 25% - низький рівень вмінь та навичок.

2) Формуючий етап. Формування вмінь та навичок малювання різними техніками у дітей молодшого шкільного віку

Формуючий етап проводився з дітьми, які на констатуючому етапі показали низький рівень навичок малювання.

Мета формуючого етапу: розвиток художньо-творчих здібностей в учнів 4 класу за допомогою нетрадиційних технік малювання.

Завдання формуючого етапу:

1) Продовжувати формувати та закріплювати вміння створювати художній образ, використовуючи знайомі прийоми.

2) Вчити виконувати роботи нестандартними техніками малювання.

3) Закріпити навички правильного користування робочим приладдям.

4) Розвивати вміння підбирати кольорові гамми, як основні, так і додаткові.

При проведенні формуючого етапу були розроблені та використані два уроки з образотворчого мистецтва у нестандартній техніці та звичайній (додаток Б).

Тема: Фантастичні та реалістичні образи в мистецтві. Ознайомлення з графічною технікою штампування. Виготовлення кліше (картон, гумка, морква, картопля). Уведення поняття "естамп". Композиція «Космічні прибульці»

Мета: : Дати короткі відомості про фантастичні та реалістичні образи в мистецтві, ознайомити учнів поняттям «естамп»;

Вдосконалювати композиційні навички, розвивати образне мислення, художньо-естетичний смак, творчу уяву;

Виховувати естетичне сприйняття навколишнього світу, любов до мистецтва.

Діти з ваганням почали працювати, так як цей вид малювання був для них новинкою. Не одразу виходили гарні прибульці, але з допомогою вказівок та підказок, вказівок роботи вийшли дуже гарними. Дітям хотілось якомога більше урізноманітнити прибульців за формою і кольором, домалювати окремі деталі.

...