Методичне забезпечення вивчення частин мови у 6-7 класах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Особливості опрацювання частин мови в основній школі

1.1 Значення та завдання вивчення морфології у загальноосвітній школі. Принцип наступності та перспективності у вивченні частин мови

Студіювання наукових лінгвістичних джерел дає право із впевненістю стверджувати, що морфологія (від гр. morphe- форма і logos- слово, вчення) - це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови [28, c.95].

Опрацювання частин мови спрямовано на поглиблення знань учнів про граматичне і лексичне значення слова, про особливості словозмінювання і словотворення в українській мові, про синтаксичну функцію слів у мовленні. Усвідомлюючи особливості словозміни і словотворення, учні під час вивчення частин мови більш глибоко оволодівають нормами української літературної мови, зокрема нормами вимови, утворення форм слів, побудови словосполучень і речень, знайомляться з морфологічними і деякими синтаксичними синонімами.

Вивчаючи частини мови, учні збагачують свій словниковий запас, активізують його, розвивають логічне мислення. Усвідомлення значення граматичних форм у тісному зв'язку з лексичним значенням слова позитивно відбивається на знаннях учнів з лексики, збагачує їхню мову засобами виразності. Опрацювання частин мови позначається на розвитку зв'язної мови учнів, формуванні навичок виразного читання [12, c.75].

Характеризуючи частини мови не лише за лексичними і морфологічними ознаками, за особливостями словозмінювання і словотворення, а й за синтаксичною функцією, учні запобігають помилок у розрізненні частин мови і членів речення, уникають помилок під час визначення частин мови у випадку переходу прикметників в іменники, прислівників у прийменники.

Ознайомлення учнів із синтаксичною функцією частин мови і форм їх є необхідною передумовою для розширення знань про синтаксичну будову мови, зокрема про засоби зв'язку слів у словосполученні і реченні, способи вираження головних і другорядних членів, будову спонукальних і питальних речень, безособових речень, відокремлених членів, особливості складних речень [18, c.121].

Провідним напрямом в опрацюванні всіх частин мови має бути не ізольоване ознайомлення з окремими лексико-граматичними групами слів та їх формами, а вивчення системи частин мови і форм їх шляхом усвідомлення їх синтаксичної ролі в будові словосполучення і речення.

Вивчення морфології необхідно підпорядкувати вирішенню таких основних завдань:

1. виробити чітке уявлення про систему морфологічних груп слів і форм їх, які певним чином функціонують в будові словосполучення і речення;

2. познайомити учнів із складом частин мови, з поділом їх на самостійні та службові, а також виділенням в особливу частину мови - вигуки;

3. забезпечити усвідомлення учнями форм словозміни, якою характеризуються окремі самостійні частини мови, і навчити правильно застосовувати ці форми для побудови словосполучень і речень;

4. подати деякі відомості про словотвір окремих частин мови;

5. сформувати необхідні граматичні вміння, на які спирається усвідомлення багатьох орфографічних правил;

6. у школі з російською мовою навчання послідовно з'ясувати спільне і відмінне в морфологічній будові української та російської мов.

Вивчення морфології має практичну спрямованість, адже відкриває можливості для розвитку мовлення учнів на основі засвоєння граматичних норм і правил, сприяє збагаченню словникового запасу учнів, засвоєнню правил слововживання [17,c.115]. Оволодіння частинами мови шляхом виділення граматичних ознак слів, що належать до різних граматичних класів, розмежування видових і родових понять, класифікації морфологічних явищ спрямоване на удосконалення логічного мислення школярів. Без знання способів словозміни, що є предметом вивчення морфології, неможливе в подальшому ефективне засвоєння синтаксису, орфографії, пунктуації. Уміння змінювати слова відповідно до морфологічних правил лежить в основі побудови стилістично диференційованих текстів як засобу ефективної комунікації [ 20, c. 152].

Істотним тут є те, що, крім визначення принципу перспективності як заміни в свідомості учня неповної системи знань більш повною, як розвитку у часі системи знань і вмінь учнів, -- додержання його передбачає також перенесення здобутих знань на суміжні галузі, використання їх у нових умовах і зв'язках. В програмі має бути чітко виділена взаємодія двох складових частин -- мовленнєвого розвитку школярів і їхньої мовної освіти. Тут основне -- навчити дітей мислити й будувати зв'язні висловлювання.

Залежно від своєрідності навчання в школах різних типів, визначаються особливості вивчення морфології. В усіх типах шкіл питома вага надається комунікативно-діяльнісному, функціонально-стилістичному, когнітивному, соціокультурному підходам [20, c.153].

Особливості принципу наступності у вивченні частин мови в початкових класах та основній школі:

· У першому класі учні навчаються знаходити слова за запитаннями: Хто? Що? Який? Яка? Яке? Які? Що робить? Що зробить?. Школярі усвідомлюють групи слів за їх семантичною ознакою і тренують у визначенні слів, що називають предмети, або ознаки предметів, або дії предметів. Такі діти знайомляться із відповідями та граматичними термінами. Слова, що називають предмети( школа, директор, книга) - це іменники. Слова, що називають ознаки предметів ( сільська школа, новий директор, цікава книга), - це прикметники. Слова, що називають дії предметів( працювати, робити), - це дієслова.

· Учні 2-3 класів знайомляться з найважливішими формальними ознаками трьох частин мови: іменника, прикметника, дієслова. Усвідомлюють наявність постійного граматичного роду в іменниках, опрацьовують відмінювання іменників за відмінками і числами, а дієслів - за часами. Крім цього, школярі вивчають правила вживання великої букви для позначення власних назв, правопис відмінкових закінчень іменників та родових і відмінкових закінчень прикметників.

· З поділом іменників на відміни діти знайомляться у 4 класі. Тут учнів навчають визначати відмінків іменників, змінювати дієслова за особами та числами в теперішньому та майбутньому часі. Вони опрацьовують правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників та особових закінчень дієслів, практично знайомляться з відмінюванням і правописом особових займенників, одержують деякі відомості про прислівник, засвоюють правопис найуживаніших прислівників. Нарешті, вивчають роздільне написання прийменників з іменником і особовим займенником.

· У 5-му класі частини мови як окремі теми не вивчаються. Однак чинні програми та підручники враховують принцип наступності і перспективності. На початку року передбачено повторення та систематизація тих відомостей про іменник, прикметник і дієслово, які було подано учням у початкових класах. Попереднє вивчення синтаксису, зокрема словосполучення і членів речення, також спрямовує увагу на те, щоб знання про частини мови, одержані в початкових класах, знаходили своє застосування. Опрацювання речень з однорідними членами і складних речень утворює умови для поняття про сполучники( а, але, і , та, проте, що, щоб, тому що, коли). Протягом усього року у 5-му класі учні виконують розбір іменників, прикметників, дієслів як частин мови.

· Систематичне вивчення частин мови здійснюється у 6-7 класах, де учні одержують більш глибокі знання про значення і граматичні ознаки всіх частин мови, ґрунтовніше знайомляться із способами словозміни іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів, засвоюють систему орфографічних правил про правопис закінчень цих частин мови. Вивчення способів словозміни використовують для поглиблення знань з синтаксису, зокрема зв'язку слів у словосполученні та реченні. Відповідно до вимог програми учні 6-7 класів під час вивчення всіх частин мови виконують значну кількість тренувальних вправ з граматичної стилістики.

· Завершується формування морфологічних понять під час вивчення синтаксису у 8-9 класах, зокрема в процесі опрацювання способів вираження членів речення, засобів зв'язку слів у словосполученні та між членами речення і його частинами [ 19, c.159].

Таким чином вивчення морфології є дуже складним процесом, який починається ще з початкових класів. Робота над словом як структурним елементом морфологічного рівня мовної системи являється дієвим фактором поглиблення знань і мовного розвитку школярів, тобто з урахуванням принципів наступності та перспективності.

1.2 Застосування методів теоретико-практичного вивчення частин мови в учнів 6,7-го класів. Принципи і прийоми вивчення частин мови

Сучасні методи і методичні прийоми вивчення часин мови мови створювалися і вироблялися багатовіковими традиціями вітчизняної школи, тому для вчителя-словесника сьогодні необхідним є всебічний аналіз усієї системи методів навчання предмета, виявлення ще не використаних резервів для розв'язання завдань, що стоять перед школою.

Методи навчання -- це складна педагогічна категорія, завдяки якій реалізуються всі функції навчання: освітня, виховна, розвивальна, спонукальна, контрольно-корекційна та ін. [28,c.79].

Наукова розробка та вдосконалення їх здійснюється на основі найновіших досягнень педагогіки, психології, лінгвістики, лінгводидактики, методики та інших наук, а також передового педагогічного досвіду. Ефективність засвоєння мови значною мірою залежить від правильного розуміння вчителем методів навчання, їх особливостей і класифікаційних структур.

Класифікація дає цілісне уявлення про комплекс методів і має не лише теоретичне, а й безпосереднє практичне значення [23,c.12]. Вивчення морфології починається із з'ясування питання про поділ слів на частини мови. Розподіл слів за частинами мови здійснюється за сукупністю ознак - семантичних, морфологічних, синтаксичних. Учням найлегше дається сприйняття семантики слова, тим більше, що саме за цією ознакою здійснюється й поділ частин мови на самостійні (означають назви понять), службові (виражають відношення між поняттями) і вигуки (служать для вияву емоцій) [ 21, c.10].

Однією з умов успішного вивчення морфологічного матеріалу є формування уявлення учнів про морфологічну систему мови, про частини мови як структурно- семантичні розряди слів. Як зазначає О .Біляєв , значну трудність для учнів становить те, що однозвучні слова можуть належати до різних частин мови. Слово «мило» може виявитись іменником, дієсловом минулого часу, прислівником; край - іменником і прийменником, навколо - прислівником і прийменником, як - прислівником, сполучником і часткою, що - займенником і сполучником тощо. Така омонімічність може бути випадковою, а може й виникати внаслідок перехідних процесів у систем частин мови [ 1, c.45].

В усіх цих випадках потрібне послідовне застосування критеріїв виділення частин мови й визначень кожної з них. Оскільки в початковій школі учні ознайомилися з системою частин мови, їхніми основними ознаками й категоріями, у них сформовані навички вживання частин: мови. Таким чином, наявний ґрунт для введення в 6-7-х класах нового аспекту - вивчення частин мови з погляду їх функцій у різних умовах спілкування, а також формування умінь і навичок комунікативно виправдано використовувати мовні засоби в мовленні [ 24, c.66]. Учням корисно дізнатися, що різні частини мови можуть надавати текстові різного стилістичного забарвлення. Це залежить від значення кожної частини мови особливостей її форм та емоційно-експресивних відтінків.

Як показує практика роботи вчителів-словесників, ефективними на уроках вивчення морфології є такі методи як:

§ Слово вчителя - особливе, аудіовізуальний (словесно-образний) засіб реалізації принципу динамічного балансу, дієвий медтод розвитку творчих здібностей учнів, в системі пізнавальних і емоційно-оцінних компонентів навчально-виховного процесу.Слово вчителя, особливе засіб навчання і тому просить деталізованого опису. Наукою вже визначені функції даного засобу, його місце і роль в навчально-виховному процесі. Значний внесок у дослідженні даного питання внесли різні наукові напрямки: психології праці та особистості вчителя, педагогічного спілкування, труднощі масової комунікації ;

§ Евристична бесіда - дiалогiчний метод творчої взаємодiї вчителя та учнiв, що базується на розв'язанні проблемної задачi за допомогою основних i навiдних запитань пошукового характеру для активiзацiї учнiв самостiйного пошуку iстини. Цей метод навчання передбачає, що вчитель умiло поставленими запитаннями скеровує учнiв на формування нових питань, висновкiв, правил, використовуючи наявнi у них знання, спостереження. Евристична бесіда є надзвичайно важливим методом навчання;

§ робота з підручником - слугує для учнів активізацією засвоєних умінь та навичок у користуванні підручником, знаходженні потрібної інформації;

§ Метод вправ - це багаторазове повторення навчальних дій з метою формування умінь і навичок. Вправи можуть мати різну психологічну основу виконання. В одних домінують розумові дії, в інших - практичні, одні тренують слухові, інші - зорові або тактильні вміння. На уроках вивчення морфології використовують різні види вправ, які сприяють засвоєнню нових знань.

Методика вивчення частин мови ґрунтується на специфічних принципах, що усталилися в сучасній лінгводидактиці [18, c.201]. Для опрацювання теоретичних відомостей про частини мови, формування в учнів практичних умінь і навичок, крім відомих методів, доцільно застосовувати специфічні прийоми й принципи.

Прийоми (специфічні):

· морфологічний розбір слова як частини мови;

· постановка слова в потрібній формі;

· розмежування аналогічних слів, що належать до різних частин мови;

· зіставлення граматичних форм;

· заміна одних форм іншими;

· складання словосполучень і речень з певними формами слів;

· спостереження над функціонуванням паралельних морфологічних форм;

· складання таблиць і заповнення готових таблиць прикладами; програмування, алгоритмізація та ін [25, c. 54].

Специфічні принципи (За К.Плиско):

· вивчення частин мови у зв'язку з фонетикою, лексикою та іншими розділами;

· вивчення частин мови на синтаксичній основі;

· вивчення системи відмінювання частин мови і словотвору у зв'язку з орфографією;

· вивчення частин мови в поєднанні з розвитком зв'язного мовлення учнів [ 25, c.55].

Доречним буде використання даного переліку вправ , що формують уміння та навички у подальшому вивчення такі як: вправи на заміну одних форм, спостереження і порівняння мовних явищ; морфологічний розбір; вправи на переклад.

Важливим у вивченні частин мови є усвідомлення їх визначень. Кожна частина мови характеризується сукупністю семантичних, категоріальних, морфологічних і синтаксичних ознак.

Для формування поняття про ту чи іншу частину мови необхідне чітке, виразне визначення, яке охопило б найбільш характерні її ознаки. Над визначенням будь-якої частини мови треба працювати так, щоб учні усвідомили його логічну структуру [27, c.171]. В учнів повинно скластися цілісне уявлення про найважливіші ознаки частин мови, тому у визначеннях за допомогою узагальненої таблиці спершу дається вказівка на більш загальне, родове поняття, складовою частиною, видом якого є те, що підлягає визначенню, потім наводяться часткові, але істотні ознаки, що обмежують обсяг поняття і тим самим уточнюють, конкретизують його.

Вибір методів та прийомів навчання мови необхідно здійснювати в процесі підготовки до уроку, враховуючи його дидактичну мету, характер змісту навчального матеріалу, рівень знань учнів. Щоб успішно оволодіти оптимальним вибором методів і прийомів навчання мови, слід глибоко осмислити склад, структуру, функції кожного з них і можливості застосування [ 23,c. 15].

Тому можна зробити висновок, що мова, як навчальний предмет, має логічну структуру, основу якої складають мовні поняття, потрібно під час вивчення всіх рівнів мови встановлювати наскрізні міжпонятійні зв'язки, що посилює розвивальну функцію методів навчання, активізує пізнавальну самостійність учнів, сприяє творчому вибору методів навчання

Розділ 2. Методичне забезпечення вивчення частин мови у 6-7 класах

2.1 Аналіз лінгводидактичного забезпечення навчання морфології у 6-7 класах

У 2015-2016 навчальному році вивчення української мови в 6,7 класі здійснюватиметься за навчальною програмою для 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів, розробленою на основі нового Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти і затвердженою наказом Міністерства від 06.06.2012 № 664: Українська мова. 5-9 класи. Новою програмо на уроки вивчення української мови в класах відведено 3,5 години на тиждень (122 години на рік). У змісті програми є певні новації. Вивчення морфології в школі є поетапним. У 6 (7) класі вивчаються іменні частини мови, в 7 (8) - дієслово, прислівник і службові частини мови [ 5].

Завдання розділу «Морфологія» в шкільному курсі української мови: розширювати знання учнів про частини мови; формувати поняття про основні граматичні категорії частин мови; дати уявлення про нерозривний зв'язок лексичного і граматичного значень в окремих частинах мови; розкривати специфіку освіти іменних частин мови та дієслова; знайомити школярів з функціонуванням у мові різних частин мови; продовжувати удосконалювати орфографічні навички, враховуючи питому приналежність слів.

Частини мови при функціональному підході вивчаються на реальній синтаксичній основі; в структурі зв'язного висловлювання організовується спостереження над лексико-граматичними і стилістичними ознаками словоформ; встановлюються закономірності синтаксичного зв'язку слів однієї частини мови зі словами інших частин мови і виражаються при цьому смислові відносини; виявляється синтаксична роль різних частин мови.

У розділі «Морфологія» представлені поняття, що описують слово як частину мови: частина мови, форми слова, початкова форма слова; частини мови самостійні і службові; частини мови - іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, дієприкметник, дієприслівник, прислівник, прийменник, союз, частка, вигук.

Для характеристики змінюваних самостійних частин мови відібрані поняття, що описують їх постійні ознаки (властиві слову в цілому) і непостійні ознаки (т. Е. Форми зміни). В тему «Ім'я іменник включені наступні поняття: одухотворені і неживі, власні та загальні, конкретні, абстрактні, речовинні, збірні, рід іменників, рід незмінних іменників, число (дані два описових поняття: імена сущ., Що їх вживають тільки в однині або тільки у множині), схиляння, разносклоняемие і невідмінювані іменники, правопис. Тема «Прикметник» має такими поняттями: розряди прикметників за значенням - якісні, відносні і присвійні; короткі та повні, ступеня порівняння прикметників, освіту прикметників, освіта ступенів порівняння, відмінок, число, рід, правопис. У темі «Числівник» повідомляються такі відомості: кількісні та порядкові, прості і складові - дробові, збірні; схиляння, відмінок.

В тему «Дієслово» включені дві групи понять, які характеризують все слово і його окремі форми, невизначена форма; досконалий і недосконалий вид, перехідність і непереходность, відмінювання дієслова, разноспрягаемие дієслова, безособові дієслова; непостійні ознаки: спосіб - дійсне, наказове і умовне; особа, число, час.

Про прислівник повідомляються такі відомості: розряди міських говірок, їх правопис, предикативні прислівники; розрізнення форм прислівників і коротких форм прикметників, розряди значень по прислівнику, написання прислівників, освіту прислівників.

Вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладів у 2015-2016 навчальному році здійснюється за підручниками, рекомендованими Міністерством:

1. О.П. Глазова. Українська мова. Підручник для 6(7) класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Видавничий дім «Освіта», 2014 [4] .

2. О. В. Заболотний, В. В.Заболотний. Українська мова. Підручник для 6(7) класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Генеза, 2014 [8].

3. М.І. Пентилюк, І.В. Гайдаєнко, А.І. Ляшкевич та ін. Українська мова. Підручник для 6 класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Видавничий дім « Освіта», 2011 [ 24].

Загальне уявлення про підручники подано в методичних рекомендаціях щодо вивчення української мови і літератури в 2015-2016 навчальному році.

В основу підручника «Українська мова» (автор О.П. Глазова) покладено концепцію формування мовної особистості ХХІ століття, що успішно реалізує себе в реальному спілкуванні, у мовленнєвій діяльності, сприймаючи інформацію не механічно, а особистісно, самостійно інтерпретуючи й оцінюючи її залежно від власної картини світу. Розділ «Морфологія» у підручнику подається добре, дидактичний матеріал представляє явища, факти, ситуації дійсності, ціннісні орієнтири, сценарії поведінки учня, який належить до так званого інтернет-покоління, що виростає й формується в цифровому середовищі, про найвпливовіший інструмент суспільних змін -- цифрову інформацію і технології комунікації, часом знаючи більше за своїх батьків і вчителів. Більшість поданих у підручнику вправ включає проблемні запитання дискусійного характеру, формулювання відповідей, що сприяють формуванню в школярів уміння як грамотного висловлення власної позиції, так і толерантного ставлення до думок опонентів.

З метою оптимального мовно-мовленнєвого розвитку школярів зміст підручника структуровано за наскрізним тематичним принципом і з урахуванням принципу варіативності конструктивних і творчих завдань, які учень самостійно вибиратиме з кількох запропонованих варіантів.

Загальне художнє оформлення підручника підпорядковане меті - посилити наочні засоби впливу на учня відповідно до викладеної в дидактичному матеріалі виховної мети уроку. Це не тільки слугує додатковою наочною інформацією, а й сприяє позитивному налаштуванню на роботу. Під завершення вивчення певної теми у підручники є рубрики «Пригадаймо» , «Запам'ятаймо», «Добірні зерна мови», «І пензлем, і словом», «Це цікаво», «Усміхнімось». Є спеціальні позначення для завдань, що виконуються в групах.

Тексти вправ у кожному розділі присвячені українській культурі в її історичному розвитку. Інформація про славетних українців - письменників, науковців, акторів, композиторів, художників, спортсменів, відомості з історії України сприятимуть розширенню культурного кругозору учнів. Для ефективного засвоєння навчального матеріалу використано ненав'язливий принцип повторення основних понять у вступних частинах до розділів, частково на форзацах. Розділи закінчуються завданнями для самоперевірки.

Навчальний матеріал підручника «Українська мова» для 6 (7) класу авторів О. В. Заболотного, В. В. Заболотного спрямовано на розвиток творчих здібностей, навичок самоосвіти, інтересу школярів до предмета.

Методичний апарат підручника забезпечує врахування особистісно зорієнтованого підходу до навчання української мови в школі. Параграфи побудовано таким чином, щоб забезпечити поетапну роботу. Зокрема у розділі «Морфологія» теоретичний матеріал подається структуровано на окремі підрозділи із зазначенням ключових понять, а деякі відомості оформлено у вигляді таблиць і схем, а також опорних малюнків, що значно полегшуватиме сприйняття, опрацювання та запам'ятовування інформації. Системи вправ відповідають рівню навантаженості та рівню розвитку учнів. Активізують роботу з спонукальні рубрики «Порівняймо», «Пригадаймо», «Міркуймо». Важливою функцією нового видання є прищеплення дітям поваги до свого народу, його історії й культури, закладення основи народного світогляду, виховання громадянина-патріота.

Підручник( М.І. Пентилюк, І.В. Гайдаєнко, А.І. Ляшкевич) відповідає нормам та методичним рекомендаціям щодо навчальної програми. Матеріал підручника «Українська мова» розподілено за розділами: у розділі «Морфологія» кожний параграф містить, крім назви теми, ще й невеличкі епіграфи, у яких коротко окреслюється красномовність українсьої мови. Такий авторський підхід ще раз акцентує увагу учнів на головних поняттях теми та посилює етап мотивації навчальної діяльності.

Теоретичний матеріал подіється обширно, з логічною послідовністю, щоб учні змогли об'єктивно вивчити дану тему уроку. Безперечним позитивом підручника є те, що кожний розділ містить окремий параграф «Подумайте і дайте відповіді», який складається з системи узагальнюючих запитань, а також тестових завдань до контрольного оцінювання, що дає змогу учневі якісніше підготуватися до контрольної роботи.

У цілому зміст усіх трьох підручників відповідає вимогам державної програми з української мови. Більш цікавим та таким, що відповідає меті формування мовних компетентностей і комунікативних умінь учнів, можна вважати підручник В.В. Заболотного та О.П. Глазової, хоча й він потребує вдосконалення: введення посилання на інтернет-ресурси, більш контрастного виділення правил, відкорегування видів робіт з розвитку мовлення та ін. Для шкіл із поглибленим вивченням української мови рекомендується підручник за ред. М.І. Пентилюк , який уміщує в собі об'ємний та доступний теоретичний матеріал і розробки вправ відповідно до теоретичного матеріалу з метою закріплення набутих нових умінь та навичок. Ці підручники є помітним кроком наближення до вимог підручників нового покоління.

2.2 Методичні рекомендації щодо використання різних вправ на вивчення частин мови

Під час проходження практики у херсонській загальноосвітній школі № 50 у 6-Б класі ми мали змогу набути свій перший практичний досвід, як майбутніх вчителів, спостерігаючи за роботою висококваліфікованих вчителів- предметників. За період знаходження на практиці учні закінчували вивчати частину мови «Прикметник» і ознайомлювались із новою - «Числівник». Розглянемо на прикладі вивчення числівника методику викладання уроку морфології в учнів 6 класу.

Опрацьовуючи з учнями поняття про числівник, учитель ставить перед собою мету поширити відомості, набуті учнями в початкових класах про числівник як частину мови, що означає число, кількість предметів та їх порядок при лічбі, і роз'яснити граматичне розуміння слова число. Робота над вивченням числівника починається з повторення того, що учні вивчали в 4-ому класі. З цією метою учитель ставить перед класом завдання пригадати визначення числівника (…частина мови, що означає число…), на яке питання відповідає (скільки?, котрий?), навести приклади числівників.

Так як у 6 класі учні одержують більш глибокі знання про значення і граматичні ознаки всіх частин мови, тому під час вивчення даної теми учні засвоїли багато нового матеріалу:

· Дізналися, що числівники за ознаками та морфологічним значенням поділяються на кількісні та порядкові; числівники можуть змінюватись за родами, числами та відмінками як іменник та прикметник; яку синтаксичну роль відіграють числівники у реченні;

· Ознайомились із 4-ма розрядами кількісних числівників ( власне-кількісні, збірні, дробові, неозначено-кількісні);

· Навчилися відмінювати кількісних та порядкових числівників;

· Вивчили особливості вживання числівників з іменниками.

Найефективнішими методами для подачі та засвоєння нового матеріалу являються:

· Слово вчителя (пояснення вчителем нової теми, допомога учням на уроці з метою виправлення помилки та підштовхуванням до правильного рішення даної вправи);

· Робота з підручником (активізація нових умінь та навичок, знаходження потрібної інформації);

· Виконання вправ ( закріплення засвоєних нових умінь та навичок);

· Рефлексія ( підведення підсумків вивчення нової теми).

Всі класи в школі оснащені новими та сучасними технічними засобами, тому вчитель під час подачі нового матеріалу використовував зорову та слухову наочність (порівняльні таблиці, опорні схеми, магнітофон, проектор з презентацією), які слугували для учнів підказкою під час вивчення нової теми уроку. морфологія лінгвістичний мова педагогіка

Так як школа є російськомовною, тому завдання вчителя української мови полягає у тому, щоб допомогти з'ясувати відмінність між двома мовами за допомогою виконання таких вправ:

· Вправи на переклад ( забезпечують здійснення українсько-російських зіставлень, спостереження за відмінностями в морфологічних формах обох мов);

· Тренувальні вправи ( підсилюють увагу до виучуваних явищ, навчають користуватися необхідними формами слів, допомагають краще усвідомити лексичне значення слова);

· Творчі (збагачують словник учнів, створюють умови для застосування орфографічних правил);

· Спостереження і порівняння мовних явищ (дають змогу усвідомити, що слова мають певну форму);

· Морфологічний розбір (для усвідомлення морфологічних ознак слова, розуміння і застосування орфографічних правил);

Робота учнів на уроці заключається у виконанні усних та письмових завдань( біля дошки та в зошиті) і невеличкої самостійної роботи наприкінці уроку, з метою перевірки здобутих учнями нових знань. Так як основна задача покладена перед вчителем у подачі матеріалу, він має докласти чимало зусиль для кращого усвідомлення учнями нової теми.

Таким чином у процесі вивчення частин мови слід звернути особливу увагу на структурно-семантичний підхід як до вивчення частин мови, так і конкретних граматичних форм того чи іншого слова.

Такий підхід полягає в розгляді морфологічних явищ з двох точок зору (структури і значення) і пояснюється тим, що в мові реально існує зв'язок форми і значення, особливо на морфологічному і синтаксичному рівнях.

Размещено на Allbest.ru