Розвиток педагогічних ідей фізичного виховання у епоху Відродження

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Миколаївський національний університет ім. В.О. Сухомлинського

Факультет фізичної культури та спорту

Кафедра теорії та методики фізичної культури

Реферат

з історії фізичної культури

«Розвиток педагогічних ідей фізичного виховання у епоху Відродження»

Виконавець:студент денної форми навчання

Спеціальності «Фізичне виховання»

Товсточуб Тимофій

Викладач: доц. Борецька Наталія Олександрівна

Миколаїв - 2016

План

1. Основні зміни у поглядах на освіту

2. Генезис ідей фізичного виховання в педагогічній думці епохи Європейського Відродження

3. Мислителі епохи Відродження

Висновки

Список використаної літератури

1. Основні зміни у поглядах на освіту

Епоха Відродження (XIV--XVI ст.) виникла у надрах середньовіччя і була історичним періодом, під час якого в країнах Західної Європи почалося формування буржуазної культури та ідеології. Тривалий час ознаки відродження і середньовіччя існували паралельно як окремі тенденції, що протистояли одна одній.

На зміну середньовічному аскетизму у світогляді цієї епохи відроджується античний ідеал діяльної, гармонійно розвинутої людини. Ідейна течія, яка запропонувала цей новий ідеал, дістала назву гуманізму.

Гуманізм епохи Відродження знайшов відображення як у поглядах на виховання, так і в організації практичної роботи шкіл. Превалюючими рисами освіти стали: повага до дитини, увага до її потреб та психологічних особливостей, прагнення до фізичного розвитку, заперечення фізичних покарань. виховання естетичний античний фізичний

У школах значної уваги надавали фізичному та естетичному вихованню дітей (середньовічна школа обмежувалася релігійним вихованням), вивченню рідної мови (раніше навчання було лише латинською мовою), природничих наук: математики, астрономії, механіки, природознавства, географії (які заперечувалися середньовічними схоластами), літератури, мистецтва.

Гуманісти наголошували на поглибленні та розширенні змісту освіти, праві дітей навчатися в різних типах шкіл, розвитку їх активного мислення, привабливості й організації навчання, використанні наочності, організації екскурсій, прогулянок з метою пізнання навколишнього світу. Діячі епохи Відродження не виступали проти релігії, але викривали духовенство.

Мораль, етика, культура, освіта ставали більш світськими. Важливими рисами освітянських поглядів гуманістів стали: індивідуалізм (у центрі виховання -- особистість), врахування вікових особливостей дитини, вимога гармонійного всебічного розвитку особистості, піднесення ролі морального виховання, зменшення впливу церкви на школу.

Епоха Відродження, яка наповнила середньовічну освіту новим змістом, організаційно не змінила її. Існували міські школи, відкривалися латинські школи підвищеного типу (колегіуми, гімназії), нові університети, державні та приватні школи для дівчат, в яких навчалися переважно діти заможних батьків.

2. Генезис ідей фізичного виховання в педагогічній думці епохи Європейського Відродження

Визначення найважливіших перспектив розвитку освіти і виховання у ХХІ столітті потребує орієнтації на певні гуманістичні цінності, передусім на визнання самоцінності людини, усебічний розвиток якої має стати головною метою освітньо-виховного процесу. Усебічний розвиток, у свою чергу, передбачає фізичне виховання як невід'ємну складову і передумову цілісності педагогічного процесу.

Проте такий підхід сьогодні швидше декларується, ніж послідовно втілюється у практиці. Ми дбаємо більше про комп'ютеризацію, інноваційні технології, ніж про елементарне здоров'я дитини, її фізичний розвиток. Між тим ідея цілісного виховання “душі і тіла” -- один із важливіших пріоритетів європейської гуманістичної педагогіки, генезис якої припадає на епоху Відродження, перехідну від Середньовіччя до Нового часу.

Передумовами генезису стали новий підхід гуманістів до людини та її виховання, спроби природного осмислення людської структури, подолання або пом'якшення догмату про гріховність тіла внаслідок першородного гріха Адама і Єви.

Реабілітація тілесного начала була цінним завоюванням насамперед італійського гуманізму XV століття (Л. Валла, Дж. Манетті, К. Раймонді та інші), а позиція північних гуманістів у цьому питанні відзначалася більшою стриманістю (Еразм Роттердамський).

Джерелом ідеї фізичного виховання послугувала антична традиція пайдейї -- цілісного, всебічного виховання особистості, її “душі і тіла”, переконаність у тому, що педагогічний ідеал досягається лише у гармонійному поєднанні інтелектуального, морального та фізичного розвитку людини.

Гуманісти відродили інтерес до давньогрецької гімнастики і п'ятиборства (пентатхлону), яке включало біг, боротьбу, стрибки, кидання диску й списа. Про фізичні вправи, їх значення для розвитку та зміцнення людського організму писали всі італійські мислителі й педагоги Відродження -- Е.С. Пікколоміні, Л.Б. Альберті, П.П. Верджеріо, М. Пальмієрі та інші, а природознавці та лікарі зробили спробу підвести під їхні ідеї власне обґрунтування. Підсумком став фундаментальний трактат Дж. Меркуріале “Мистецтво гімнастики” (1601 рік). У гуманістичних школах Вітторино да Фельтре та Гуарино да Верона серйозна увага приділялася фізичним вправам. Там вони були введені в обов'язкову навчально-виховну програму, оскільки, на думку педагогів, сприяли здоров'ю, зміцненню тіла, моральному загартуванню, а також слугували передумовою для більш результативних розумових занять.

Антична традиція була поєднана у гуманістичній програмі з лицарською підготовкою воїна, яка за доби Відродження зазнала суттєвої трансформації внаслідок військово-технічних змін (поява вогнепальної зброї). Потреби суспільного розвитку, безкінечні війни і необхідність збройного захисту держав сприяли збереженню та актуалізації цього аспекту фізичного виховання.

Невипадково у педагогічному трактаті патріарха гуманістичної педагогіки П.П. Верджеріо приділено багато уваги військово-спортивному вихованню -- як на зразок спартанського, так і лицарського .

Л.Б. Альберті уважав, що поряд із освітою молоді належить “навчатися таким благородним вправам і навичкам, не тільки потрібним у житі, але й похвальним, як верхова їзда, фехтування, плавання” .

М. Пальмієрі, відомий гуманіст і громадський діяч, рекомендував юнакам “для розвитку тіла” заняття зі зброєю, турніри, джостри (збройні поєдинки), верхову їзду та “будь-які вправи на спритність”.

У своїх пошуках гуманісти не обминули увагою народну традицію -- міські й сільські ігри, фізичні змагання, різноманітні форми активного відпочинку. Узяти хоча б ігри в м'яча, про які згадувалося майже в усіх педагогічних трактатах епохи Відродження як про чудовий спосіб розвитку фізичних здібностей, і не тільки.

В Італії городяни полюбляли “кальчіо”, попередника сучасного футболу. У Франції гра з м'ячем (“суль”) сягала корінням у общинні обряди та зберігала зв'язок із релігійними парафіями. Середньовічні британці віддавали перевагу хертлінгу -- грі, яка нагадувала чи-то гандбол, чи-то футбол. У цих іграх брали участь і дворяни, про що свідчать малюнки й гравюри того часу.

Ставлення до фізичних ігор з боку церкви та світської влади було неоднозначним, швидше за все негативним, зважаючи на їх грубість і невпорядкованість. “Тілесні вправи порівняно зі вправами духовними видаються мало корисними”, -- говорилося у буллі кардинала Амбуазського при заснуванні коледжу в Монтегю. Гуманісти намагалися осмислити цей феномен із власних позицій, виходячи з необхідності всебічного розвитку особистості.

Яскравий приклад -- Еразм Роттердамський, який виступив на захист дитячих рухливих ігор і присвятив їх правилам окремий розділ трактату “Про пристойність дитячих звичаїв” (1530 рік). “Які ігри, -- писав він, -- є пристойними та необхідними для дітей? Покотьоло, м'яч, кульки, гімнастика, біг, ігри з м'ячем і різноманітні стрибки, мов сарана, обома ногами, з'єднавши ноги, на одній нозі...”.

Слід відзначити два моменти у підходах гуманістів до фізичного виховання. По-перше, і Еразм, і інші педагоги Відродження наголошували на помірності навантажень на дітей, урахуванні їх вікових та індивідуальних особливостей.

“Адже ми не атлета формуємо”, -- зауважив Еразм у трактаті “Про виховання дітей” (1529 рік). “Для людини достатньо мати міцне здоров'я, навіть якщо вона не володіє тілесною силою, міцністю Мілона ”. По-друге, фізичне виховання розглядалося тоді не як самоціль, а в органічному взаємозв'язку з іншими напрямами всебічного, гармонійного виховання особистості -- розумовим, моральним, соціально-етичним, естетичним. трудовим.

Урешті-решт його значення підпорядковувалося головній ідеї гуманістичної педагогіки -- підготувати життєво активну, соціально зорієнтовану людину, придатну для діяльності у різних сферах суспільного життя. Як писав Гуарино да Верона, фізичне виховання потрібне для того, щоб “збуджувати доблесть і прагнення до славних діянь у душі людини”.

Отже, “виховання тіла” у гуманістів не зводилося лише до античної гімнастики. Воно розумілося як комплекс заходів, у яких поєднувалися елементи різних традицій.

Загалом сюди входили різноманітні фізичні вправи, рухливі ігри на свіжому повітрі, плавання, змагання в силі (боротьба), модифіковані лицарські турніри та військові ігри, а також загартування і все, що сприяло здоров'ю та здоровому способу життя.

Останнє привертало особливу увагу і досить різко виділялося на тлі середньовічного аскетизму. Педагоги-гуманісти вчили дітей цінувати здоров'я -- “дар природи або Бога”, розумно користуватися ним, зміцнюючи тілесні й душевні сили не тільки фізичними вправами, але й раціональним харчуванням, дотриманням режиму праці та відпочинку, відмовою від шкідливих звичок тощо.

Молода людина орієнтувалася на помірність в усьому -- в їжі, сні, вживанні алкоголю. Враховуючи поширений у багатьох країнах Європи звичай давати дітям виноградне вино, гуманісти попереджали про небезпеку цього для дитячого здоров'я (П.П. Верджеріо, М. Веджо, Е.С. Пікколоміні), спираючись на думку давніх філософів, медиків, сучасний досвід. Про фізичне здоров'я і здоровий спосіб життя писали у другій половині XV -- XVI століттях Б. Платина, Л. Корнаро, М. Савонарола, Дж. Манфреді та інші мислителі, природознавці, лікарі.

Оцінюючи загальний внесок гуманістів у розвиток фізичного виховання, слід мати на увазі, що в основному це була поки що ідея, але ідея плідна й конструктивна.

У досліджуваний період їй не вистачало наукової аргументації, на масову виховну практику вплив був доволі обмежений, оскільки у програму більшості навчальних закладів фізичне виховання не було впроваджено. Але саме завдяки зусиллям гуманістів був прискорений прогрес у поступовому русі європейського суспільства до суспільства фізичної культури Нового часу, коли фізичне виховання посяде належне місце в педагогічній теорії і практиці.

3. Мислителі епохи Відродження

Ієронім Меркуріаліса (1530 - 1606) у творі "Про мистецтво гімнастики" описав виникнення і розвиток фізичних вправ і класифікував їх за трьома групами: лікувальні ("істинні"), військові ("життєво необхідні"), атлетичні ("помилкові"). Він засуджував надмірності в їжі, вині, сні, рекомендував плавання і імітацію бою з тінню. Меркуріаліса закликав виховувати у молоді засобами фізичної культури витончені манери і моральні якості.

Франсуа Рабле (1494 - 1553) - один з найбільш яскравих представників французького гуманізму і педагогічної думки епохи Відродження. Отримавши типово середньовічне, схоластичне освіту в монастирських школах, він захопився природничими науками, закінчив медичний факультет.

Священик, лікар і професор анатомії, Ф. Рабле здобув широку популярність як автор роману "Гаргантюа і Пантагрюель". У своєму романі Ф. Рабле відбив епоху французького Відродження і представив схоластичну середньовічну школу як "готичний і варварський туман, тимчасово огорнув людство". Про популярність його роману свідчить той факт, що за два місяці було продано книг більше, ніж біблій за дев'ять років. Ф. Рабле описав зразок ідеального гуртожитку - "Телемскої обителі", що мала басейн, лазню, стадіон та ін. Він рекомендував наступні вправи: пересаджування з коня на коня, фехтувати кинджалом і мечем, рапірою і шпагою, плавати різними способами і ін. Рабле захоплюється силою і спритністю вихованців школи, так як фізичне виховання в школі займало місце нарівні з іншими предметами.

Томмазо Кампанелла (1568 - 1639) - один з найбільш яскравих представників раннього утопічного соціалізму. З юності, прагнучи до науки, він у віці 15 років вступив в чернечий орден домініканців і присвятив себе вивченню філософії та богослов'я. У соціально-політичних поглядах Т. Кампанелли центральне місце займає ідея створення єдиної світової держави, що повинно було привести до усунення всіх конфліктів між людьми та встановленню миру і щастя на землі.

Протягом 27 років Т. Кампанелла був заточений у в'язниці за участь в змові проти іспанського панування. Перебуваючи в ув'язненні, Кампанелла написав твір "Місто Сонця". У ньому він зображував ідеальна держава, де немає приватної власності, де всі однаково працюють, мають можливості займатися науками і мистецтвами. Значне місце в книзі займає опис виховання дітей в місті Сонця. На думку Кампанелли, воно повинне бути організоване так, щоб у дітей була можливість розвивати як фізичні, так і розумові здібності.

Кампанелла зазначав, що розумова освіта має поєднуватися з фізичним і моральним вихованням, з участю дітей у праці, з навчанням різним професіям. Слід підкреслити, що початкове навчання дітей у державі Сонця засноване на наочності, яку Кампанелла цінував дуже високо. Діти набувають елементарні знання про всіх речах і явищах під час прогулянок, розглядаючи намальовані на стінах міста картини, на деяких зображено геометричні фігури, тварини, рослини, знаряддя праці і т.п. Т. Кампанелла мріяв про те, щоб чоловіки і жінки були рівноправні, звільнені від важкої фізичної праці, діти з двох років займалися фізичними вправами, він описав фізичні вправи і рекомендував правила моральної гігієни та здорового режиму "соляріям" - жителям міста Сонця.

Ян Амос Коменський (1592 - 1670) - найбільший чеський педагог. Після закінчення латинської школи й університету в Німеччині був проповідником, а потім і главою своєї релігійної громади. Займався педагогічною діяльністю в різних країнах Європи, писав підручники. Завдяки своїм підручниками Я. Коменський став знаменитий ще за життя, за ним навчалися у всьому світі,

включаючи і Росію. Він був основоположником педагогіки Нового часу. В його теоретичних працях з питань навчання і виховання дітей ("Материнська школа", "Велика дидактика", "Новітній метод мов", "Пансофічна школа" та ін) розглянуті всі найважливіші педагогічні проблеми. Відмінною рисою педагогічних поглядів Коменського було те, що він розглядав виховання як одна з найважливіших передумов встановлення справедливих і дружніх відносин між людьми і народами.

Ця ідея проходить червоною ниткою через його головну працю "Загальний рада про виправлення справ людських", одну з частин якого він назвав "Пампедіей" - "Загальним вихованням", де розвиває думку про те, що виховання та освіта людини не закінчується після виходу зі школи . Шкільне виховання і освіта повинна готувати юнацтво до майбутнього самовиховання і самоосвіти. Я. Коменський прийшов до розуміння необхідності розвитку фізичного виховання. У його роботі "Велика дидактика" розглядалися питання виховання дітей дошкільного віку та підготовки підростаючого покоління, визнавалося те, що правильно вибрані і дозовані фізичні рухи не тільки допомагають збереженню здоров'я, але й сприяють подоланню втоми, пов'язаної зі шкільними заняттями.

У зв'язку з введенням в школах розкладу уроків Коменський запропонував, щоб більш тривалі зміни і частина післяобіднього часу використовувалися педагогами для занять фізичними вправами, тренувань та виховної роботи. Велику увагу приділяв формуванню системи фізичних вправ. Серед рухливих ігор виділяв корисні, які доповнював військовою підготовкою - бігом, стрибками, боротьбою, плаванням і попаданням списом у кільце. На основі висунутих Коменським ідей в навчальних закладах впроваджувалася система гуманістичних цінностей, етики фізичного виховання, яка в зміненому вигляді з другої половини ХIХ в. справила вплив на розробку норм проведення змагань, тепер уже націлених на досягнення високих результатів.

Висновки

Визначення найважливіших перспектив розвитку освіти і виховання у ХХІ столітті потребує орієнтації на певні гуманістичні цінності, передусім на визнання самоцінності людини, усебічний розвиток якої має стати головною метою освітньо-виховного процесу.

Усебічний розвиток, у свою чергу, передбачає фізичне виховання як невід'ємну складову і передумову цілісності педагогічного процесу.

Проте такий підхід сьогодні швидше декларується, ніж послідовно втілюється у практиці.

Ми дбаємо більше про комп'ютеризацію, інноваційні технології, ніж про елементарне здоров'я дитини, її фізичний розвиток.

Між тим ідея цілісного виховання “душі і тіла” -- один із важливіших пріоритетів європейської гуманістичної педагогіки, генезис якої припадає на епоху Відродження, перехідну від Середньовіччя до Нового часу.

Джерелом ідеї фізичного виховання послугувала антична традиція пайдейї -- цілісного, всебічного виховання особистості, її “душі і тіла”, переконаність у тому, що педагогічний ідеал досягається лише у гармонійному поєднанні інтелектуального, морального та фізичного розвитку людини.

Гуманісти відродили інтерес до давньогрецької гімнастики і п'ятиборства (пентатхлону), яке включало біг, боротьбу, стрибки, кидання диску й списа.

Про фізичні вправи, їх значення для розвитку та зміцнення людського організму писали всі італійські мислителі й педагоги Відродження -- Е.С. Пікколоміні, Л.Б. Альберті, П.П. Верджеріо, М. Пальмієрі та інші, а природознавці та лікарі зробили спробу підвести під їхні ідеї власне обґрунтування.

У педагогічній думці Відродження популярною була формула Псевдо-Плутарха, що визначала структуру і послідовність виховного процесу: “природа -- дисципліна (наука, метод) -- вправи”.

Отже, дитяче здоров'я в епоху Відродження стало важливою метою фізичного виховання. Про це говорив не лише Альберті. Такої ж думки були й інші італійські педагоги-гуманісти -- П.П. Верджеріо, М. Веджо, Е.С. Пікколоміні, Вітторино да Фельтре.

Список використаної літератури

1. Альберти Л.Б. О семье // Образ человека в зеркале гуманизма: мыслители и педагоги эпохи Возрождения о формировании личности (XIV --XVII вв.). -- М.: Изд-во УРАО, 1999. -- С. 140-179.

2. Вайль А. История футбола. -- М.: Изд-во АСТ, Изд-во Астрель, 2003. -- 144 с.

3. Верджерио П.П. О благородных нравах и свободных науках // Образ человека в зеркале гуманизма: мыслители и педагоги эпохи Возрождения о формировании личности (XIV --XVII вв.). - М.: Изд. УРАО, 1999.- С. 94-125.

4. Воспоминания учеников и современников о Витторино да Фельтре // Образ человека в зеркале гуманизма: мыслители и педагоги эпохи Возрождения о формировании личности (XIV --XVII вв.). -- М.: Изд-во УРАО, 1999. -- С. 366-378.

5. Николаева Н.И. Педагогические взгляды Гуарино Веронезе (на материале писем) // Школа и педагогическая мысль Средних веков, Возрождения и начала Нового времени (исследов. и материалы). Сб. науч. трудов. -- М.: Изд-во АПН СССР, 1991. -- С. 158-164.

6. Пальмиери М. Гражданская жизнь // Опыт тысячелетия. Средние века и эпоха Возрождения: быт, нравы, идеалы: Хрестоматия. -- М.: Юристъ, 1996. -- С. 414-432.

7. Эразм Роттердамский. О воспитании детей // Образ человека в зеркале гуманизма: мыслители и педагоги эпохи Возрождения о формировании личности (XIV --XVII вв.). -- М.: Изд-во УРАО, 1999. -- С. 246-296.

8. Эразм Роттердамский. О приличии детских нравов // Педагогика. --1995. -- №4. -- С. 82-94.

9. Кун Л. Всеобщая история физической культуры. - М.: Радуга,1982. - 399 с.

Размещено на Allbest.ru