Допомога дитині розуміти інших

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Як допомогти дитині розуміти інших

Великою мудрістю життя є розуміння того, що ми бачимо і сприймаємо світ інакше, ніж його сприймають інші. А велика задача в житті полягає в тому, щоб навчитися розуміти людей. Адже зрозуміти людину іноді не так просто. Скільки разів у житті, після спілкування з ким-небудь, ви говорили собі або оточуючим вас людям: “Я не можу повірити в те, що вона це сказала» або «Чому він ніяк не може зрозуміти, що те, що він робить - це неправильно? ”. Ми часто діємо виходячи тільки з наших уявлень про те, як саме життя має відбуватися і як інші повинні діяти або реагувати на наші слова і справи. А коли справи йдуть не “по-нашому” або оточуючі нас люди діють не так, як ми думаємо - це приводить нас до розчарування.

Ставлення до людей та світу перш за все випливає із сім'ї, як дитина ставиться до батьків так вона і буде відноситись до інших. Саме відносини і ставлення до всього випливають з сім'ї. Те, як ми ставимося до дитини, та й не тільки до дитини, впливає на те, чи зможемо ми знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння, задоволення, радість у відносинах.

Що ж важливо в нашому ставленні до дитини?

Важливо приймати її. Це означає любити її безумовно. Просто тому що вона є, а не тому, що поводиться добре, відмінно вчиться, слухняна і т.д. Важливо поважати дитину як особливу людину, поважати її думку і почуття, і демонструвати цю повагу. Важливо прагнути зрозуміти, намагатися уявити себе на її місці. Важлива зацікавленість до її світу і її життя. Тоді дитина почуває себе потрібною, улюбленою. Тоді вона готова довіряти батькам, ділитися і дружити з ними.

Отже, у першу чергу, важливо наше ставлення до дитини.

Привчайте дитину з малечку поважати право іншої людини, в тому числі, найближчих людей - матері та батька, на власний час і простір!

Нажаль, дуже часто матері підлітків скаржаться, що вони на дитину все життя поклали, в усьому собі відмовляли, а він чи вона не цінують, не чують, не зважають…... Отже, в результаті того, що мама забула про себе, дитина не навчилася враховувати бажання інших.

2. Впевненість у собі - запорука дружніх відносин з іншими

Впевнена у собі людина, яка знає, що світ безпечний, її люблять, а до її слів прислухаються, швидше за все, не буде відчувати особливих складнощів у спілкуванні. Навіть якщо хтось не захоче з нею дружити, вона без особливих розладів знайде собі інше заняття та інших товаришів. Саме тому головною запорукою успішної самореалізації в колективі є впевненість у собі, яка, нагадаємо, не має нічого спільного з хвастощами і випинанням своїх реальних і уявних переваг. Щоб виховати у малюка впевненість у собі, важливо приймати його як особистість, поважати його дії і рішення, вірити, що він все зможе, і вчити самостійності.

Вчимося знайомитися. Дитині легше буде налагодити контакт з дітьми в групі, якщо вона як слід засвоїла фрази, з яких можна починати спілкування. Нерідко малюк годинами не вступає в загальну гру, тому що не засвоїла твердо, що потрібно просто сказати: "Привіт, мене звуть Марічка, можна я буду грати з вами?" Або "Привіт, я - Артем, а тебе як звуть? Підемо, пограємо разом?". Крім цих фраз дитині знадобляться і звичайні ввічливі звороти:«"Дякую", "У тебе дуже гарна лялька!" І так далі. Якщо дитина соромиться звертатися до інших, потренуйтеся з нею вдома на улюблених іграшках: нехай зайчики і ведмедики знайомляться один з одним і влаштовують спільні ігри.

3. Спостерігайте за дитячими іграми і обговорюйте різні ситуації

Вчитися розуміти інших дітей і знати різні ситуації дитячого спілкування варто ще до того, як малюк пішов у садок. Після гри в пісочниці і біганини на дитячому майданчику, обговоріть з дитиною, хто в які ігри грав, хто був веселим, а хто сумним, що її обрадувало, а що засмутило. Після того, як ви виявите всі складні і гострі ситуації, варто в ігровій формі (припустимо, на прикладі іграшок) показати дитині, як найкраще поводитися в них.

4. Вчіться змінюватися і ділитися

Звичайно дитина не зобов'язана віддавати свої іграшки чужим, і ділитися не за своєю ініціативою, але саме з уміння змінюватися і ділитися іграшками починається виховання майстра спілкування, це перший головний крок до навички ведення переговорів, вмінню вислуховувати різні сторони і враховувати інтереси інших членів групи, а не тільки свої власні.

5. Правильно виходимо з конфліктних ситуацій

Швидше за все, навіть доброзичливій дитині не вдасться уникнути зіткнення інтересів, конфліктів і бійок, особливо якщо мова йде про хлопчиків. Важливо навчити малюка говорити "ні", "не хочу" і "мені це не подобається", якщо ровесники намагаються змусити його робити щось заборонене або просто неприємне. Не варто вчити дитину битися, обзиватися і "давати здачі" за допомогою кулаків: культурна і впевнена у собі людина не стане доводити свою правоту таким способом.

6. Не намагатися купити, а навчіться захопити

Найчастіше діти, з якими не хочуть грати ровесники, намагаються привернути до себе друзів за допомогою незвичайних іграшок або частувань. Іноді така стратегія має успіх, але дуже важливо не переборщити, адже може статися, що нова прекрасна подружка дружить з малятком лише до тих пір, поки та згодна ділитися своєю лялькою, і ніяк інакше. Якщо ви бачите, що дитина стала заручником саме такої ситуації, постарайтеся переграти її: навчіть дитину не просто робити сніжки, а будувати гірку,майструвати намисто з паперових кульок і робити ще що-небудь цікаве, тоді дітлахи самі потягнуться дружити, щоб долучитися до цікавої справи.

7. Посміхаємося і радіємо

Дорослим людям подобаються доброзичливі оптимісти і не подобаються буркотливі песимісти. Точно так само і у дітей.

У хохотушки напевно буде більше друзів і менше прикростей з приводу соціального життя, ніж у буки, у якої від кожної дрібниці очі на мокрому місці. Налаштовуйте дитину на оптимізм і позитивний лад. При цьому зовсім не обов'язково ламати її характер і, припустимо, намагатися зробити задумливого інтроверта душею компанії! Головне, діліться з дитиною своїми позитивними думками і почуттями і показуйте їй, як знайти хороше в будь-якій ситуації, а радість у сущій дрібниці!

Розвиток самосвідомості і самооцінки

Розвиток самосвідомості починається на найбільш ранніх етапах онтогенезу з вирізнення дитиною себе із світу предметів та інших людей. Спочатку вона не відрізняє себе від інших, не може вона відрізнити і свої рухи, які робить, від тих, що належать їй же, але здійснює їх дорослий під час догляду за нею.

Перші ігри дитини - спочатку з частинами свого тіла (ручками, ніжками), а потім і з предметами зовнішнього світу - засвідчують наявність первинної диференціації активної та пасивної її ролі в руховій діяльності. У цій діяльності, у маніпулюванні предметами та у взаємовідносинах з дорослими поступово усвідомлюються фізичне "Я" дитини, окремі органи чуття і частини тіла. Досвід сприйняття і рухів дає можливість дитині усвідомити власні сенсорні та моторні можливості. Через синтез окремих уявлень у неї виникає первинний образ власного тіла, що виявляється у здатності володіти його частинами і виконувати довільні рухи. Разом із тим відбувається і виокремлення; дитиною себе з простору, в якому вона перебуває.

Суттєвою умовою розвитку самосвідомості є поява в дитини здатності до самостійного пересування у просторі. Цей факт започатковує нові форми взаємин з дорослими, що відкриває нові шляхи і джерела пізнання власних можливостей, розширює межі пізнання себе як самостійного суб'єкта. Особливе значення у розвитку самосвідомості має виникнення й розвиток мовлення, що на якісно новому рівні включає дитину в сферу взаємин з дорослими та іншими дітьми.

Подальший розвиток дитячої самосвідомості пов'язаний з виокремленням спонук до виконуваних дій, регулюванням їх у часі. Спонуки виражаються головним чином у бажаннях дитини. Усвідомлення бажання, віднесення його до самої себе, усвідомлення дії як засобу реалізації цього бажання пов'язані з формулюванням дитиною мети свого вчинку, здатністю зберегти цю мету й практично реалізувати її.

І хоча перші форми мотивації дій дитини ще недосконалі мотиви дитини на ранніх рівнях онтогенезу ще нестійкі, зазнають імпульсивних впливів, - саме з усвідомлення спонук своїх дій починається виокремлення духовного "Я" малюка. впевненість навчання спілкування самооцінка

Третій рік життя - період інтенсивного психічного розвитку. Якщо раніше дитина не мислила себе окремо від звичних умов, відчувала себе злитою з оточуючими, називала себе ім'ям, говорила про себе в третій особі, то в трирічному віці це злиття дитини з оточенням несподівано зникає. Особистість вступає у той період, коли потреба в утвердженні та завоюванні своєї самостійності призводить до цілої низки конфліктів. Передусім це протиставлення себе оточуючим, яке здебільшого має негативний характер.

Розвиток самосвідомості після трьох років відбувається в напрямку дедалі більшого самоствердження особистості дитини, відбувається подальше накопичення пізнавального, афективного та вольового досвіду, що відбивається на диференціації самооцінок і зростанні їхньої адекватності. У період від 7 до 12 років процес розвитку самосвідомості відбувається повільно, без помітних стрибків і криз. Накопичуються психічні резерви, що готують перехід самосвідомості до важливішої її генетичної форми в підлітковому віці. Підлітковий вік - це другий критичний період (після кризи трьох років) у психічному розвитку дитини, суттєвий для генезису самосвідомості.

Основними причинами, що впливають на виникнення новоутворень у самосвідомості підлітка, є насамперед соціальні умови його життя, що висувають нові вимоги до його поведінки й діяльності в навчанні, в системі відносин з дорослими тощо. Крізь ці умови заломлюються ті біологічні (статеве дозрівання, нейрогуморальні зміни) і психологічні (ускладнення форм абстрактно-логічного мислення, диференціація й уточнення емоційної сфери, розширення сфери вольової активності та ін.) зміни, без яких важко зрозуміти особливості самосвідомості підлітка, усю її складність і суперечливість.

Самооцінка -- компонент самосвідомості, який виявляється в тому, як індивід оцінює свої досягнення і невдачі, якості і можливості.

Результати самоспостереження й самоаналізу, до яких підліток звертається досить часто, фіксуються в його самооцінці. Розвиток самооцінки підлітка - складний і суперечливий процес. Підліток визначає для себе "еталон дорослості", через який він сприймає й оцінює себе, але який, однак, не завжди відповідає його можливостям. Як наслідок - самооцінка підлітка нерідко коливається, вона нестійка І загалом неадекватна. Він або недооцінює, або, навпаки, переоцінює себе; рівень його домагань часто не відповідає рівневі фактичних досягнень. Поведінка, що регулюється такою самооцінкою,може призвести до конфліктів з оточуючими. Проте це не означає, що розвиток самооцінки підлітка йде негативним, хибним шляхом. Така неадекватність є віковою нормою, вона цілком закономірна і є джерелом самовиховання особистості, її подальшого розвитку.

Занижені оцінки послаблюють упевненість дитини в собі, завищені -- спричинюють переоцінювання своїх можливостей і особистих якостей. Чим точніший оцінний вплив дорослого, тим адекватніше уявлення дитини про свої можливості і результати своїх дій. Попри те, сформовані уявлення про власні дії допомагають дошкільнику критично ставитися до оцінки дорослих, навіть протистояти їм. Уміння дитини аналізувати результати власної діяльності залежить від уміння аналізувати результати інших дітей. У спілкуванні з однолітками формується здатність оцінювати іншу людину, що стимулює виникнення самооцінки.

Часто діти пишаються рисами, якими не володіють, розповідають про вигадані досягнення. Це відбувається тому, що, приписуючи собі певні якості, не завжди розуміють значення відповідного слова, зосереджуються тільки на оцінному смислі, що таким бути добре. Крім того, дошкільник ще не може розібратися у своєму психічному житті, усвідомити свої якості, властивості. Тому він може гордитися якостями, якими не володіє чи володіє незначною мірою. Оцінюючи себе, дитина прагне позитивної самооцінки, хоче показати свою цінність для інших.

З віком самооцінка стає більш адекватною можливостям дитини, це зумовлюють продуктивні види діяльності, ігри за правилами, де вона бачить і порівнює свій результат (малюнок, конструкцію) з результатом інших дітей, дає собі правильну оцінку. З--4-річна дитина завищено оцінює свої потенції у досягненні результату, оскільки мало знає про особистісні якості і пізнавальні можливості. У 5 років вона не лише знає про вміння, а й має уявлення про свої пізнавальні можливості, особистісні якості, зовнішній вигляд, адекватно реагує на успіх і невдачу; у 6--7 -- добре уявляє свої фізичні і розумові можливості, особистісні якості, правильно їх оцінює.

Размещено на Allbest.ru