Засадничі принципи і досвід дистанційної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Абакумова О.О.

Київ

Анотація

Стаття присвячена філософському осмисленню такого глобального явища освітньої та інформаційної культури як дистанційна освіта. Метою статті є визначення засадничих методологічних ідей, на базі яких будуються теорія і практика дистанційної освіти. Виділено найбільш важливі та актуальні стратегії розвитку дистанційної освіти у контексті реалізації принципів відкритої освіти у світовому та європейському досвіді. Проаналізовано стан та перспективи розвитку відкритих освітніх ресурсів і пов'язані з ними освітні ініціативи. Відзначено переваги та можливості вільного доступу до освіти для реалізації та здійснення освітнього потенціалу кожної особистості Окреслено чинники, що зумовлюють необхідність впровадження відкритої дистанційної освіти у вітчизняну освітню практику.

Ключові слова: освіта, відкрита освіта, дистанційна освіта, відкриті освітні ресурси, філософія освіти.

Значні зміни, що відбулися у галузі комунікації та інформаційних технологій за останні десятиліття, сприяли розвитку навчальних закладів, які пропонують програми дистанційної освіти і використовують сучасні засоби навчання та глобальні освітні ресурси, причому це в першу чергу стосується технології передачі інформації. З кожним роком дистанційна освіта (ДО) все більше інтегрується в класичні форми освіти, збагачуючи їх інноваційними компонентами змістовно та організаційно, тим самим змінюючи традиційний образ освіти.

Проте, процес впровадження дистанційної освіти значно випереджає відповідні наукові, методологічні, теоретичні розробки, які б давали фундаментальне обґрунтовування її засадничих принципів, що не дозволяє повною мірою актуалізувати і задіяти надзвичайно багатий потенціал ДО. Відсутні як науково-філософська рефлексія даного соціально-освітнього феномену, так і дослідження граничних засад проектування системи дистанційної освіти з урахуванням чинників її якості та ефективності.

За таких процесів у філософії освіти актуалізується завдання осмислення цього глобального явища освітньої та інформаційної культури. У вітчизняній філософії освіти воно набуває додаткової актуальності та сенсів, що пов'язано із прагненням входження вітчизняної освіти в інтегровану світову культуру [5]. Успішне здійснення цього завдання залежить від науково обґрунтованого супроводу конкретних перетворень. Тому виявлення фундаментальних теоретико-методологічних засад дистанційної освіти представляється важливим теоретичним завданням.

Спектр і масштаби досліджень з питань дистанційної освіти, як в Україні, так і за її межами, в останні роки значно розширились. Розглядаються організаційні, методичні, політичні та економічні питання створення системи ДО, розробки навчальних курсів; специфіка викладання і навчання в ДО, заснованого на широкому застосуванні інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ); аспекти використання засобів і технологій ДО. Так, сутність, форми, фактори дистанційного навчання як спеціальної технології висвітлені в працях О. Андрєєва, С. Лобачова, В. Солдаткіна, Н. Корсунської та ін.; історичні аспекти ДО розглянуті Н. Жевакіною, Жулкевською, В. Івановою, К. Корсак О. Майбородою та ін.; концептуально-методологічні засади розвитку ДО досліджували О. Густир, В. Овсянніков, О. Огієнко, П. Стефаненко, Б. Шуневич та інші; проблемам теорії і практики ДО присвячені роботи В. Бикова, А. Бухарової, О. Веренич, В. Гриценка, Т. Іщенка, В. Колос, С. Клепка, Кудрявцевої, В. Кухаренка, В. Лібін-Леван та ін.; питання дидактики, якості, моделювання, педагогіки ДО вивчали М. Гайдук, М. Євдокимов, Д. Романенкова, О. Скубашевська, В. Спіцин, С. Сисоєва, А. Шабанов, С. Щенніков, А. Ярошенко та інші. Віддаючи належне науковим розвідкам попередників, зазначимо, що більшість досліджень направлені в цілому на задоволення потреб організації і безпосереднього впровадження дистанційної освіти. Невелика кількість робіт є осмисленням теоретико- методологічних засад дистанційної освіти. Тож, на нашу думку, це питання потребує додаткової уваги.

Метою статті є визначення засадничих методологічних ідей, на базі яких будуються теорія і практика дистанційної освіти, а також висвітлення світового та європейського досвіду реалізації цих ідей.

Розглядаючи управлінські аспекти організації системи дистанційної освіти, науковці (Ю. Баскакова, Н. Белухіна, Л. Бірюкова, О. Майборода, Є. Малітіков, О. Малярчук, М. Монахов та ін.) сходяться у думці про те, що дистанційна освіта розвивалася паралельно з розвитком технологій. Це беззаперечно, проте існує більш важлива рушійна сила, що сприяла розвиткові дистанційної освіти. Ця сила - глобальна мета забезпечення вільного доступу до освіти. І дистанційна освіта виступила потужним засобом досягнення цієї мети.

Засадничою педагогічною ідеєю, що заклала основи теорії та практики дистанційної освіти, стала ідея «відкритої освіти». Ідеал відкритого, необмеженого доступу до освіти зароджувався у різних країнах, у різні часи, за різних обставин. Нині це стало принципом Інституту ЮНЕСКО з інформаційних технологій в освіті: для будь-якої людини, незалежно від її віку, місця проживання, професії, фізичних і фізіологічних можливостей, повинні бути створені необхідні умови, які могли б сприяти безперервному підвищенню її рівня освіти. У цьому і полягає чільна гуманістична ідея використання інформаційних та комунікаційних технологій в освіті, а також в інших сферах матеріального і духовного життя людини [3].

Проте з дистанційною освітою вперше ідеал відкритого доступу до освіти поєднав американський «мрійник» Чарльз Ведемейєр (Charles Wedemeyer). У 60-х роках ХХ століття він висловив просте, але сміливе припущення про можливу реалізацію невід'ємного права кожної людини на освіту за допомогою комунікаційних технологій, іншими словами, доступ до освіти повинен і може бути «відкритим». Він вважав, що цієї відкритості можна досягти, якщо подолати проблему простору та часу, пов'язану із очною освітою, бо не всі студенти можуть відвідувати заняття у певному місці у призначений час. Вирішення цієї задачі Ведемейєр пов'язував із упровадженням комунікаційних технологій, прагнучи втілити ідею «відкритого» навчання на відстані у життя. Таке навчання він назвав «незалежним навчанням», визначивши його так: «Незалежне навчання включає кілька освітніх процесів, в яких викладачі та ті, що навчаються, виконують свої прямі обов'язки далеко один від одного, спілкуючись різноманітними способами» [3, с. 24]. Соціальні переваги такого підходу до освіти виражалися у розширенні доступності та особистісного вибору у навчанні. дистанційний освіта доступ ініціатива

Саме Ведемейєр виступив одним з ініціаторів створення у 1969 р. Відкритого університету Великобританії (The Open University of United Kingdom), що став першим незалежним та автономним університетом дистанційного навчання з правом надання академічних ступенів за різними групами наук. Від традиційних університетів Великобританії та світу Відкритий університет (ВУ) відрізнявся вільним доступом, складом студентського контингенту, структурою навчальних курсів, методами і засобами навчання. Університетом самостійно розроблявся власний набір академічних курсів і програм, високоякісних навчальних матеріалів, посібників, призначених спеціально для навчання на відстані. Взаємодія університету зі студентами здійснювалася спочатку через друковані матеріали, що доповнювалися радіо- та телепередачами (аудіокасети набули поширення пізніше). В подальшому використання новітніх інформаційних та комунікаційних технологій дозволило організувати двосторонній зв'язок у різних формах (текст, графіка, звук, анімація) як у синхронному («в один і той же час» - у вигляді відео- або аудіоконференцій), так й в асинхронному режимі («не в один і той же час» - з використанням електронної пошти та інших Інтернет- ресурсів), що дозволило викладачам і студентам взаємодіяти на відстані, забезпечуючи між ними безпосередню й інтерактивну комунікацію, яка завжди була визначальною у системі очної освіти та виступала її незаперечною перевагою.

Варто спеціально відзначити ще один освітній принцип цього дистанційного університету, а саме - його організаційну й адміністративну гнучкість. Абітурієнт не вступає на певний факультет чи кафедру, його вступом в університет є фактичний запис на вивчення конкретних навчальних курсів. Студентом самостійно приймається рішення скільки курсів опановувати паралельно, відтак, освіта не вимірюється кількістю років навчання. Методи навчання, застосовувані в університеті, дозволяють отримувати освіту в будь-якій точці Великобританії або світу (навчання за програмами університету ведеться у більш ніж 20 країнах) [1, с. 21]. У всіх студентів є наставники (тьютори) і більшість студентів мають можливість зустрічатися зі своїми наставниками та іншими студентами в регіональних консультаційних центрах, що є центрами сучасних технологій навчання.

Відкритий університет не вимагає від слухачів виконання жорсткої єдиної навчальної програми протягом певного проміжку часу: темп і ритм навчання визначаються самим студентом в залежності від особистісних здібностей і потреб, а також виходячи з наявного вільного часу. Тож, студенти для навчання не повинні змінювати ані графік роботи, ані звичний ритм життя. Особлива демократичність такої системи та унікальний академічний підхід виражаються також у тім, що студентам надається можливість самостійно складати індивідуальну навчальну програму, що дозволяє реалізовувати оптимальні освітні траєкторії для кожної людини.

Тим самим Відкритий університет Великобританії втілює нову модель навчання, яка містить у собі принципово інший підхід до особистісно-орієнтованої освіти, обумовлений зміною фундаментальних уявлень про людину та її розвиток у відкритій системі освіти: людина - це складна система; основна мета освіти - забезпечення умов самовизначення й самореалізації особистості; знання - для майбутнього; процес навчання - творення людиною образу світу у самій собі шляхом власної активної діяльності в суспільстві [2]. Вони стали засадничими для нової філософії освіти.

Практичні результати такого ставлення до освіти виразилися у тому, що тисячі людей змогли отримати необхідні знання, освіту, навчаючись за гнучкою системою автономних дистанційних курсів за відносно невисоку платню, зазнаючи при цьому мінімум незручностей. За весь час функціонування у Відкритому університеті навчалося понад 2 мільйони осіб. На даний час більше 30% всіх студентів не очної форми навчання за програмами першої вищої освіти є випускниками ВУ Зараз у 400 навчальних центрах, що викладають за програмами університету, навчається більше 160 000 студентів з усієї країни і більше 40 000 - з усього світу [1, с. 21].

Провідний досвід та унікальний статус Відкритого Університету Великобританії справив великий вплив на розповсюдження практики відкритої освіти - аналогічні відкриті університети створювалися в Європі та на інших континентах світу, що сприяло визнанню легітимності інноваційних шляхів розвитку освіти. Навіть у Китаї замість закритих в період культурної революції традиційних вишдх навчальних закладів у 1979 році була створена Національна мережа радіо і телевізійних університетів (Central Radio and TV University, CRTVU). Навчання тут було організовано з використанням супутникового мовлення і телевізійних університетів у провінції.

Наприкінці 1990-х у світі налічувалось вже понад 100 вищих закладів освіти, які можна віднести до відкритих університетів за принципами діяльності. Серед них: Відкритий університет Ізраїлю, Відкритий університет Гонконгу, Відкритий університет Танзанії, Відкритий університет Португалії, Відкритий Університет Шрі-Ланки, Нідерландський Відкритий університет тощо [6]. Відкриті університети є відкритими для людей, методів та ідей. Вони розширюють можливості отримання освіти і соціальної справедливості, надаючи високоякісну університетську освіту всім тим, хто хоче реалізувати свої устремління і свій потенціал, здійснитися як особистість.

Нові вимоги до освіти та проблеми конкуренції на ринку освітніх послуг змушують традиційні навчальні закладі докорінним чином переглянути свої організаційні структури і методи роботи, а також управлінські принципи. По всьому світі зростає кількість класичних університетів, котрі модернізують навчальні програми і традиційні методики викладання, вбудовуючи в них елементи дистанційного навчання як важливу частину освітнього процесу, що забезпечує студентам доступ до найсучасніших і дієвих освітніх ресурсів.

Поява персональних комп'ютерів, глобальної мережевої технології World Wide Web та Інтернет, їх широке впровадження у практику дистанційної освіти створює основу єдиного відкритого інформаційного, освітнього та наукового середовища для всього світового співтовариства. Інформатизація освіти дозволяє навчальним закладам не лише побудувати ефективну педагогічну стратегію особистісно-орієнтованого навчання на відстані, але і реалізувати її практично. ІКТ дають можливість забезпечити безпосередню інтерактивну комунікацію. Внаслідок цього у дистанційній освіті отримали широке розповсюдження такі активні методи навчання як навчання у співробітництві, креативне навчання, метод проектів і т.п., що стимулюють розвиток критичного мислення студента, самостійне опанування знань, наполегливу творчу роботу. Все це дозволяє підняти освітній процес до рівня активної соціальної творчості.

Комп'ютерні технології та Інтернет фактично трансформували освітнє середовище: доступ до інформації став глобальним, поза просторових та часових обмежень; покращилася комунікація та співпраця серед усіх учасників навчального процесу; зменшилися витрати на формальне навчання. Вони надали доступ до тих сучасних засобів та методів навчання, котрі можуть дати багатьом людям якісні освітні та адекватні комунікативні можливості, щоб стати повноцінними членами суспільства і набути, бодай частково, спроможностей, котрих ті були позбавлені природою чи життєвими обставинами.

Принципи відкритості та доступності якісної формальної та неформальної освіти упродовж усього життя з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (дистанційної освіти) було сформульовано ЮНЕСКО у таких основних освітніх програмах як «Освіта для всіх», «Освіта через все життя», «Освіта без кордонів». Відкритий доступ до освіти перетворився у фундаментальну освітню філософію - філософію «відкритої освіти». І на основі цієї філософії формується система цілей і цінностей сучасної освіти.

Сучасні педагогічні підходи відображають новий погляд на освіту як на відкриту систему, що передбачає використання відкритого навчального середовища, що є потенційно необмеженим щодо обсягу ресурсів, які можуть бути застосовані у освітньому процесі. Вперше термін «відкриті освітні ресурси» (Open Educational Resources) з'явився на Форумі ЮНЕСКО 2002 року. А у червні 2012 року Перший Всесвітній конгрес по відкритим освітнім ресурсам прийняв рішення щодо формування освітньої політики і стимулювання урядів до створення ними сприятливих умов для підтримки розробки і забезпечення впровадження відкритих освітніх ресурсів. Розуміння того, що єдиним способом адаптації у сучасних швидкоплинних, динамічних, нестабільних соціальних умовах є освіта упродовж життя, змушує держави вирішувати проблеми, пов'язані з необхідністю якісної освіти своїх громадян.

Але відкрита освіта не вичерпується лише відкритими освітніми ресурсами. Вона виростає з відкритого обміну навчальними практиками, що сприяє розвитку культури навчання, співтворчості та взаємозбагаченню освітян, глобальному впливу освіти. Сьогодні освітяни творять світ, у якому кожна людина планети не лише має доступ до знань усього людства, але може зробити власний внесок у нього. У світі оформився новий рух відкритої освіти, що поєднав усталену традицію обміну ідеями між освітянами та інтерактивну культуру співпраці в Інтернеті. Він ґрунтується на засадахтого, що кожен повинен мати свободу використовувати, адаптувати, поліпшувати та поширювати освітні ресурси [7].

До відкритих освітніх ініціатив приєдналося чимало представників науково-освітнього співтовариства. Освітяни усього світу створюють багаті колекції навчальних матеріалів в Інтернеті, відкриті та безплатні для кожного користувача. Нині всесвітня колекція відкритих освітніх ресурсів оцінюється десятками сотень тисяч матеріалів. Йдеться про навчальні матеріали, плани уроків, підручники, ігри, програмне забезпечення та інші матеріали, які допомагають вчити та навчатися, допомагають зробити освіту доступнішою [7]. Найбільш авторитетними джерелами відкритих освітніх ресурсів виступають провідні університети світу: Йєльський університет, Гарвардський університет, Массачусетський технологічний інститут, Нотінгемський університет, університет Південного Квінсленда, Відкриті університети Великобританії та Нідерландів, Паризький технологічний університет і багато інших [4].

Останні тенденції розвитку дистанційної освіти на початку ХХІ ст. пов'язані зі створенням Віртуальних університетів, вся робота яких будується виключно на найсучасніших Інтернет-технологіях. Такі навчальні заклади не мають навчальних корпусів і студентських гуртожитків, кампусів і адміністративних кабінетів, лабораторій і лекційних класів. Через комп'ютерні мережі здійснюється все: вибір навчального курсу, його оплата, заняття із студентами, передача контрольних завдань та їх перевірка, а також складання проміжних і підсумкових іспитів. Безумовно, така інституціональна форма надзвичайно актуальна, оскільки дає змогу забезпечити всезагальний доступ до освітніх ресурсів і на цій основі надає умови для найбільш повної реалізації громадянами своїх прав на освіту, яка за структурою і якістю відповідає вимогам сучасності. Серед числа Віртуальних вищих навчальних закладів і організації можна назвати: Каліфорнійський віртуальний університет, Віртуальний університет Кентуккі, Віртуальний Університет штату Мічиган, Університет Western Governors (США),

Віртуальний університет Oresanda (Данія), Віртуальний Московський державний університет економіки, статистики та інформатики (Росія), Інтернет коледж NKI (Норвегія) тощо [6].

Як бачимо, завдяки реалізації філософії відкритої освіти та відкритих освітніх ресурсів вже усунено багато державних кордонів, поступово стираються границі конкретних навчальних закладів, знання мігрують з книжних полиць у бібліотеках та локальних комп'ютерів в навчальних класах до всесвітньої мережі і в цій глобальній аудиторії вони стають доступними кожному студенту у будь-який час з будь-якої точки планети для забезпечення особистісних цілей навчання. Тенденція розвитку інформаційних і комунікаційних технологій, безсумнівно, веде до появи глобальних електронних бібліотек, наукових та навчальних лабораторій з віддаленим доступом, відкритих віртуальних університетів і глобальних віртуальних кампусів, - і все це стане основою єдиного освітнього та наукового середовища для всього світового співтовариства.

У висновках зазначимо, що настав час змінювати усталені погляди на освіту. Ідеї відкритої освіти, глобальна мета забезпечення вільного доступу до освіти визначили нову освітню філософію, яка стала засадничою для розвитку теорії та практики дистанційної освіти. Сьогодні термінами «відкрита освіта» та «дистанційна освіта» позначають таку сукупність підходів до освітнього процесу, за якої основна увага спрямована на організацію максимально широкого доступу до засобів освіти та професійної підготовки, звільнення бажаючих вчитися від залежності від часу та місця навчання, а також використання гнучких методів індивідуального та групового навчання.

Розглянуті принципи відкритих освітніх технологій, відкритого обміну навчальними практиками є для української освіти вірними дороговказами. Переваги та можливості, що їх надає дистанційна освіта та використання відкритих освітніх ресурсів, переконують, що сьогодні вкрай актуально замислитися над готовністю України до відкритого майбутнього освіти. Наша країна має потужний інтелектуальний капітал для того, щоб посилити всесвітній рух доступної та ефективної освіти. Спираючись на світовий досвід, Україна має розробити власні стратегії відкритих освітніх технологій, відкритого обміну навчальними практиками та інших підходів, які популяризують дистанційну освіту. Це дозволить в самий найближчий час ввести в дію нові ще не розкриті резерви потенційного зростання країни, зробить вітчизняну освіту більш привабливою для широкого загалу людності, захистить і розвине національний простір освітніх послуг. Саме з цією проблематикою ми пов'язуємо вектор подальших досліджень.

Список використаних джерел

1. Голионова Ю. А. Предпосылки возникновения дистанционного обучения в мировом образовательном пространстве / Ю. А. Голионова // Знание. Понимание. Умение, 2009. - №2. - С.20-24.

2. Ибрагимов И. М. Критерий «знание - под деятельность» и модель открытого образования [Електронний ресурс] / Ильдар Маратович Ибрагимов. - Режим доступу: http://www.elitarium. ru/2010/07/14/model_otkrytogo_obrazovanija.html - Заголовок з екрана.

3. Информационные и коммуникационные технологии в

дистанционном образовании [Текст]: Специализированный

учебный курс / пер. с англ. / Майкл Г. Мур, Уэйн Макинтош, Линда Блэк и др. - М.: Издательский дом «Обучение-Сервис», 2006. - 632 с.

4. СНГ на пути к открытым образовательным ресурсам [Текст] Аналитический обзор. - М.: Институт ЮНЕСКО по информационным технологиям в образовании, 2011. - 240 с.

5. Філософія освіти [Текст]: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Т. Андрущенко [та ін.]; за заг. ред. В. Андрущенка,

І. Передборської. - К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. - 329 с.

6. Шуневич Б. І. Тенденції розвитку дистанційного навчання у зарубіжній вищій школі [Електронний ресурс] / Б. І. Шуневич // Інформаційні технології і засоби навчання: електронне наукове фахове видання; Ін-т інформ. технологій і засобів навчання АПН України; Ун-т менеджменту освіти АПН України. - 2008. - №3 (7). - Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/ em7/content/08sbishf.htm

7. Cape Town Open Education Declaration: Unlocking the promise of open educational resources [Electronic resource] // The meeting of the Open Society Institute and the Shuttleworth Foundation, September 14-15, 2007: Proceedings. -Mode of access: http: // www.capetowndeclaration.org/read-the-declaration. - Title from the screen. Размещено на Allbest.ru