Діяльність членів природничих і медичних товариств у реформуванні шкільної та вузівської освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність членів природничих і медичних товариств у реформуванні шкільної та вузівської освіти

Левченко І. М.

60-ті роки ХІХ ст. характеризується бурхливим розвитком педагогічної преси, появою ряду педагогічних газет і журналів. На їх сторінках висвітлювались питання, що стосувалися реформи шкільної освіти, психології, педагогіки, дидактики, методики викладання окремих дисциплін. Економічні проблеми розвивальної промисловості з новою силою ставили питання про реформу школи. Передові педагоги України виступали проти станової школи з її муштрою і відривом від життя, теорії від практики. Вимогам реформи початкової, середньої та вищої школи, розвиткові жіночої освіти, боротьбі за українську національну школу, запровадженню ефективніших методів навчання приділялося дедалі більше уваги.

Історії реформування середньої та вищої освіти в Україні при сприянні членів природничих та медичного товариств присвячена низка досліджень відомих вітчизняних вчених. М. Ю. Караванська [3],

А. А. Коробченко [4], Б. Л. Лічков [5], А. В. Риженко [6] досліджували всеросійські природничі з'їзди та роль членів товариств у проведенні цих заходів. Важливу джерельну базу дослідження становлять матеріали І та ІІ всеросійських з'їздів [1; 2; 7].

Виділення невирішених завдань. Незважаючи на ту увагу сучасних вчених щодо окремих питань, пов'язаних з реформуванням середньої та вищої освіти Україні у другій половині ХІХ - початку ХХ ст., малодослідженими залишаються особливості діяльності членів природничих та медичного товариств у розкритті даного питання.

Постановка завдання. Важливою складовою діяльності природничих та медичного товариств було реформування освіти вцілому. Це стало метою нашого дослідження.

Мета статті - діяльність членів природничих і медичних товариств у реформуванні шкільної та вузівської освіти

60-ті роки ХІХ ст. характеризується бурхливим розвитком педагогічної преси, появою ряду педагогічних газет і журналів. На їх сторінках висвітлювались питання, що стосувалися реформи шкільної освіти, психології, педагогіки, дидактики, методики викладання окремих дисциплін. Економічні проблеми розвивальної промисловості з новою силою ставили питання про реформу школи. Передові педагоги України виступали проти станової школи з її муштрою і відривом від життя, теорії від практики. Вимогам реформи початкової, середньої та вищої школи, розвиткові жіночої освіти, боротьбі за українську національну школу, запровадженню ефективніших методів навчання приділялося дедалі більше уваги.

Природознавству надавалась провідна роль у навчальних планах середніх навчальних закладів. З цього питання науковці того часу висловлювались так: "значно підсилити викладання природознавства в шкільних установах всіх типів і ступенів. При цьому вивчення природничих наук повинно мати характер не тільки книжного навчання, але дійсного вивчення живої природи, а для цього на всіх ступенях необхідно як можна більше розширення екскурсійно-лабораторних занять. У середній школі викладання природознавства повинно бути заведено по всіх класах од першого і до останнього, при чім програма викладання природознавства в середній школі повинна мати закінчений характер і разом з тим служити підготовкою до дальшого вивчення предмета в вищій школі" [5, с. 12].

З появою наукових товариств, членами яких були переважно викладачі університетів, дух просвітництва перейняли члени природничих об'єднань, які прагнули вирішувати наступні завдання: поширення знань серед широких верств населення; (просвітницька робота); реформування освіти (оновлення навчальних програм, написання підручників); поширення лабораторних і практичних робіт; розробка інтегрованих навчальних курсів в галузі природознавства; створення бібліотек, музеїв [6, с. 1, 5].

Особливу увагу природничі товариства України приділяли освітній роботі, прагнули домогтися високого рівня знань молоді, яка вчилася в навчальних закладах. Серед членів природничих товариств були вчені, викладачі, які домагалися реформування існуючої системи освіти. Вони були глибоко переконані в тому, що насамперед треба оновити зміст освіти як у початковій та середній школі, так і в вузі.

В кінці ХІХ на початку ХХ ст. відбувались бурхливі дискусії стосовно викладання в середній школі різних аспектів природознавства. Вчені природничих товариств прагнули наукових, творчих, педагогічно-методичних контактів із педагогами - викладачами вузів, учителями гімназій, інших навчально-виховних закладів. Керівництво природничих товариств ставило своїм завданням об'єднати виховний вплив на молодь, розкрити виховні та освітні можливості природничих предметів.

Саме з'їзди природознавців у Києві (1861 та 1862 рр.) стали першими спробами консолідації вчених Російської імперії, значними кроками на шляху розвитку та поширення природничо-історичних досліджень.

Так, у 1861 р. у Києві було проведено з'їзд викладачів природничих наук за участю 44 делегатів, з яких 20 чоловік були членами гімназій. На ньому поряд із проблемами викладання розглядалися і питання виховного впливу на молодь. Під час обговорення таких питань присутні вчителі глибше пізнавали виховні можливості природничих дисциплін. Аналізуючи матеріали з'їзду, можна зазначити, що делегати прийняли рішення всіма засобами підтримувати викладання природничих наук у гімназіях, використовувати їхній потенціал передусім з питань розвитку мислення учнів і студентів, формувати в них різноманітне мислення. Важливим стало рішення делегатів про необхідність проведення науковцями Київського університету з'їзду аматорів природознавства завдяки якому викладачі природничих дисциплін вузів, гімназій, училищ та шкіл мали нарощувати свою діяльність по вихованню в молоді любові до природи, формуванню в неї правильного розуміння природних явищ, подій та процесів, які відбуваються в житті. Науковці намагались виробити в молоді навики спостереження, кмітливості та дослідницьких умінь.

Професор Київського університету, член природничого товариства К. Кесслер зазначав: "...природничі науки окрім усього, сприяють витонченню органів чуття та формують дар спостережливості. Знання, отримані завдяки вивченню цих наук, просвітлюють розум людини. Природа є наша загальна батьківщина, і було б дивним та й було б соромно нам не знати своєї Батьківщини, не мати уявлення про її багатства" [8, с. 33].

Ці слова підкреслюють, що К. Кесслер наполягав на вивченні історії природи як єдиного цілого, що невпинно розвивається і підкорюється природним законам. У цьому він був послідовником К. Рульє, учнем і однодумцем А. Бекетова, С. Куторги, М. Северцова.

Однак не всі учасники з'їзду погодилися з думкою К. Кесслера. Одностайно логічного мислення і спостережливості, учасники з'їзду більшістю голосів відхилили пропозицію К. Кесслера щодо вивчення історичного розвитку природи та зв'язку навчального матеріалу з практичним життям. Останнє розглядалося як "утилітаризм", що є неприпустимим у справі загальної освіти [8, с. 86].

Але важливий аспект у реформуванні початкової та середньої освіти було вирішено. Необхідність уведення природознавства в усі класи була визнана усіма учасниками з'їзду. Одностайно був прийнятий такий навчальний план:

І клас (2 уроки на тиждень) - головні хімічні та фізичні явища;

ІІ клас (1 урок на тиждень) - головні хімічні та фізичні явища;

ІІІ клас (2 уроки на тиждень) - зовнішні форми тварин і рослин;

ІУ клас (1 урок на тиждень) - хімія;

V клас (2 уроки на тиждень) - зоологія;

УІ клас (2 уроки на тиждень) - ботаніка;

УІІ клас (2 уроки на тиждень) - мінералогія і геологія

Таке розподілення природознавства за класами мотивувалося тим, що спочатку учням потрібно дати первинні відомості про навколишню неживу природу, потім про рослин і тварин (І, ІІ, ІІІ класи), після цього приступити до вивчення хімії, знання якої необхідне для вивчення зоології, ботаніки, мінералогії та геології, зарахованих до старших класів.

Учасники з'їзду ухвалили рішення ліквідувати анатомію та фізіологію людини як окремий предмет і включити його до змісту зоології. Мотивували це тим, що гімназії не мають необхідних матеріалів і обладнання для постановки фізіологічних дослідів. Відзначаючи крайню потребу в наочних посібниках, учасники з'їзду постановили домагатися створення в гімназіях природничих кабінетів шляхом придбання мікроскопів, таблиць, гербаріїв, колекцій та інших демонстраційних матеріалів.

Член природничого з'їзду, професор Я. Я. Вальц, визначив дві мети викладання природничих наук у гімназіях: розвиток розумових здібностей вихованців; ознайомлення їх з природою. Оскільки основною умовою правильного сприйняття світу є усвідомлення людиною його цілісності й взаємозв'язку, то цілеспрямоване виокремлення певних частин наукових знань для подання учням призведе до того, що останні, так і не отримавши уявлення про цілісність природи, не зможуть реалізувати головні цілі виховання [3, с. 15].

Професор В. П. Девієн визначив питання співвідношення обсягу та методу викладання природничих дисциплін у середніх навчальних закладах. Науковець висловив три серйозні претензії до існуючого порядку викладання природознавчих наук. По-перше, хімії взагалі немає в переліку гімназійних дисциплін, хоча в освітньому плані вона є надзвичайно корисною. Подруге, деякі дисципліни (наприклад, анатомія й фізіологія), фактично взаємно повторюючись, подаються в набагато більшому обсязі, ніж це потрібно для загальноосвітнього рівня. Третє зауваження стосувалося ігноруванню вікових особливостей дітей та ступеню розумового розвитку учнів [3, с. 19-20].

Одним з основних питань на порядку денному став розгляд приладдя, що можна було б порекомендувати гімназіям для викладання природничих дисциплін. Вчені розглянули найбільш пристойні мікроскопи, які б відповідали вимогам гімназій і які, одночасно, їм було б під силу придбати. Проблематичнішим і болючішим виявилося питання оснащення цих освітніх установ природничими колекціями. І хоча Кесслер з ентузіазмом зголосився скласти приблизний каталог колекційних предметів, а А. С. Рогович запропонував створити такі колекції на місцях зусиллями вчителів-природничників, та в цілому В. П. Девієн підсумував розгляд цього питання думкою про те, єдиним ймовірним упорядником (і потенційним спонсором) природознавчих колекцій може стати лише університет з його матеріальною, науковою та дослідною базою [3, с. 26-29].

Отже, хоч питання, які розглядалися на педагогічних засіданнях, і були досить суттєвими, основною метою І Київського з'їзду природознавців було все ж таки призвичаювання, прилаштування до нової форми наукового пошуку, зокрема змісту природничої освіти в середніх навчальних закладах.

Успішна робота цього з'їзду підготувала підґрунтя для скликання другого з'їзду педагогів-природознавців, який відбувся у червні 1862 р. в Києві знову за ініціативи професора К. Кесслера [1, с. 1-15]. Кількість учасників зросла до 61 особи, серед яких було 24 учителі гімназій.

Головним питанням на педагогічних зібраннях було питання про наочність навчання. Учасники висували вимогу найширшого використання на уроках живих об'єктів, а за їх відсутністю - таблиць, моделей, муляжів тощо. Мету педагогічних засідань Кесслер окреслив на відкритті з'їзду: "Педагогічні наради матимуть за предмет обговорення викладання природничих наук у загальноосвітніх навчальних установах, і цього разу переважно, як мною було зазначено у доповідній записці помічнику Товаришу Міністра, обговорення усіх питань, що стосуються складання природничо-історичних колекцій при гімназіях та придбання інших навчальних посібників для вчителів природничих наук. буде вже справою вчителів, як осіб найбільш зацікавлених у педагогічних нарадах, чи піднімати й інші питання, що потребують на їх думку, спеціального обговорення" [3, с. 10-11].

На першому засіданні К. Ф. Тамулевич запропонував до розгляду питання про природничо-історичні колекції. Завданням делегатів стало визначення розмірів означених колекцій, засобів і витрат на їхнє придбання. Головним питанням в обговоренні стала записка К. Ф. Кесслера "Про складання гімназичних зоологічних колекцій" з докладним переліком необхідних експонатів. Автор зауважив на наступних пунктах:

аби колекція коштувала не дорого, була приступна коштам гімназій;

аби вона не потребувала окремої кімнати, а могла розташуватися у двох чи трьох шафах;

аби предмети, що входять до складу колекції, легко могли бути зібрані чи виписані;

аби завідуючий колекцією, для приведення її до повного систематичного ладу, для точного визначення тварин, що входять до її складу, міг задовольнитися доступними посібниками [3, с. 14-17].

На третьому засіданні педагогів-природничників обговорювалось подання спеціальною комісією переліку предметів природничо-історичної колекції. Воно включало в себе реєстр необхідних препаратів для занять із зоології, анатомії та фізіології; ботаніки; мінералогії та геології; а також список допоміжних предметів, необхідних меблів, відповідний кошторис і додаткові міркування комісії.

Фінансові витрати на колекції склали 537 крб., на допоміжні предмети - 230 крб., на меблі - 233 крб., а загальний кошторис склав 1000 крб. Зробивши висновок по очікуваним видаткам, комісія прийшла до висновку, що всі рекомендовані предмети можуть бути придбані протягом 5 років, оскільки гімназії мають обмежені кошти. Члени природничих товариств, які входили до складу комісії, рекомендували щорічно асигнувати по 75 крб. на поповнення кабінету та на канікулярні екскурсії вчителів, що мали сприяти підвищенню їхньої кваліфікації [3, с. 41-43].

Одне з головних питань, яке розглядалось природознавцями, було рекомендація підручників для викладання природничих дисциплін у гімназіях. Зусиллями С. О. Бобровського та Н. Д. Борисяка було віднайдено 28 творів для чотирьохрічної програми гімназій. Н. Д. Борисяк погодився створити посібник геологічного напряму, для пристойного викладення геологічного розрізу земної кори та геологічної карти європейської частини Росії [3, с. 49-51].

Член природничого товариства С. О. Бобровський аналізуючи список російськомовних посібників, дійшов до висновку про необхідність створення природничо- історичної хрестоматії, яка б була написана українською мовою та популяризувала б природничі знання серед юнацтва. Бобровський запропонував Міністерству народної освіти призначити премії укладачам такого підручника. Розуміючи важливість цього задуму Семен Олександрович погодився скласти план природничої хрестоматії [3, с. 76-77].

Члени природничих товариств та вчителі навчальних закладів вважали, що потрібно оснащувати природничі музеї, куточки природи, навчально-дослідні ділянки, розробляти організацію діяльності учнів у цих структурах. Учасники з'їзду обговорили списки наочних посібників із мінералогії, зоології, ботаніки і затвердили їх як необхідний мінімум для обладнання гімназичних кабінетів із природознавства.

Активний обмін думками спричинило й питання про розподілення за класами навчальних предметів, які входять до шкільного природознавства. Це питання широко обговорювалося й на першому з'їзді. Знову до нього повернулися тому, що перед відкриттям другого з'їзду міністерство народної освіти опублікувало новий проект шкільного статуту, згідно з яким природознавство включалося лише до навчальних програм П-ІУ класу. Ця обставина змусила вчителів намітити наступні зміни:

ІІ клас - зоологія з анатомією фізіологією людини;

ІІІ клас - ботаніка;

ІУ клас - мінералогія, геологія і фізична географія [4, с. 34].

Учасники також розглянули питання, яке стосувалось систематиці рослин. Воно стосувалось скорочення обсягу її в курсі зоології та ботаніки. Було прийнято одностайне рішення викладати систематику рослин восени, весною і влітку, щоб мати в розпорядженні живі екземпляри [1, с. 1-72].

Утверджуючи в своїй діяльності науково виважені положення щодо єдиної теорії і практики, науки і життя, члени природничі та медичні товариства стимулювали проведення освітніх реформ, виявляли і обґрунтовували шляхи підвищення ефективності навчання і виховання підростаючого покоління, формуванню в молоді цілісної картини Світу, наукового світогляду і створювати умови, яких кожна особистість сама виробляє своє ставлення до оточуючої дійсності, має всі можливості для розвитку природничих та медичних здібностей, умінь та навиків, самоосвіти тощо.

природничий реформування шкільний навчальний

Список використаних джерел

1. Второй съезд естествоиспытателей в Киеве // Университетские известия. - К., 1862. - №7-8.

2. Известия о втором съезде естествоиспытателей в Киеве с 11 июня по 18 июня 1862 года. - К., 1862. - 42 с.

3. Караванська М. Ю. Природничо-наукові з'їзди в історії української науки (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) // М. Ю. Караванська. Дис.... к. іст. н. - К., 2006. - 190 с.

4. Коробченко А. А. Питання шкільної природничої освіти на перших з'їздах природознавців у Києві / А. А. Коробченко // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школі. - К., 2013. - Вип.30 (83). - С.30-36.

5. Лічков Б. Л. Про заходи для розвитку природознавства на Україні // Вісник фізико-математичного відділу Української Академії наук у Києві. - К., 1919. - 15 с.

6. Риженко А. В. Просвітницький і педагогічний досвід природничих товариств України (друга половина ХІХ - поч. ХХ століть) Навч. посіб. / А. В. Риженко. - К.: Науковий світ, 2004. - 105 с.

7. І съезд естествоиспытателей в Киеве с 11 по 18 июня 1861 г. // Университетские известия. - К., 1861. - №1. - С.І-ХХХІІІ.

8. Федорова В. Н. Развитие методики естествознания в дореволюционной России / В. Н. Федорова. - М.: Учпедгиз, 1958. - 434 с.

Размещено на Allbest.ru