Дидактична гра як технологія навчання молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дидактична гра як технологія навчання молодших школярів

Поняття "ігрові технології" включає велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор.

Гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поведінкою.

Педагогічна гра має суттєвою ознакою - чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути обгрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю.

У вітчизняній педагогіці і психології проблему ігрової діяльності розробляли К.Д. Ушинський, П.П. Блонський, С.Л. Рубінштейн, Д.Б. Ельконін, у закордонній - 3. Фрейд, Ж. Піаже та інші. У їхніх працях досліджена і обгрунтована роль гри в онтогенезі особистості, у розвитку основних психічних функцій, у самоврядуванні і саморегулювання особистості, нарешті, в процесах соціалізації - у засвоєнні і використанні людиною суспільного досвіду.

Ігрова технологія будується як цілісне утворення, що охоплює певну частину навчального процесу та об'єднане загальним змістом, сюжетом, персонажем. При цьому ігровий сюжет розвивається паралельно основному змісту навчання, допомагає активізувати навчальний процес, засвоювати ряд навчальних елементів. Ділова гра використовується для вирішення комплексних завдань. Засвоєння нового, закріплення матеріалу, розвиток творчих здібностей, формування загальнонавчальних умінь дає можливість учням зрозуміти і вивчити навчальний матеріал з різних позицій.

Перевагами ігрових технологій є:

активізація та інтенсифікація процесу навчання;

відтворення міжособистісних відносин, процедури прийняття колективних рішень учнів в ситуаціях, що моделюють реальні умови професійної діяльності;

гнучке поєднання різноманітних прийомів і методів навчання (від репродуктивних до проблемних);

моделювання практично будь-якого виду діяльності

Дидактичні ігри розвивають спостережливість, увагу, пам'ять, мислення, мову, сенсорну орієнтацію, кмітливість, а тому їх можна використовувати під час викладання будь-якого предмета.

Функція гри - її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність. Виділимо найбільш важливі функції гри як педагогічного феномена культури. педагогічний навчальний гра

Соціокультурне призначення гри. Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

Функція міжнаціональної комунікації. І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.[24]

Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри - це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

Комунікативна гра. Гра - діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство - колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

Діагностична функція гри. Діагностика - здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе "поле самовираження".

Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

Розважальна функція гри. Розвага - це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх - пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.[24]

Ігрові форми навчання, як жодна інша технологія, сприяють використанню різних способів мотивації.

1. Мотиви спілкування:

- Учні, спільно вирішуючи завдання, беручи участь у грі, учаться спілкуватися, ураховувати думку товаришів;

- При рішенні колективних завдань використовуються різні можливості учнів;

- Спільні емоційні переживання під час гри сприяють зміцненню міжособистісних відносин.

2. Моральні мотиви:

- У грі кожен учень має виявити себе, свої знання, уміння, свій характер, вольові якості, своє ставлення до діяльності, до людей.

3. Пізнавальні мотиви:

- Кожна гра має близький результат (закінчення гри), стимулює учня до досягнення мети (перемоги) й усвідомлення шляху досягнення мети (треба знати більше інших);

- У грі команди чи окремі учні споконвічно рівні (немає відмінників і трієчників, є гравці). Результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здатностей, витримки, умінь, характеру;

- Знеособлений процес навчання у грі здобуває особистісне значення. Учні приміряють соціальні маски, поринають в історичну обстановку й відчувають себе частиною досліджуваного історичного процесу;

Дидактична гра має свої ознаки.

Характерними її ознаками є:

· моделювання ситуацій навчально-виховного характеру та прийняття навчально-педагогічних рішень;

· розподіл ролей між учасниками гри;

· різноманітність рольових цілей при виробленні рішення;

· взаємодія учасників гри, які виконують ті чи інші ролі;

· наявність спільної мети учасників гри;

· колективне вироблення рішень;

· багатоальтернативність рішень;

· наявність системи індивідуального чи групового оцінювання діяльності учасників гри.

2) концептуальна основа технології, принципи технології;

l потреба особистості в самовираженні, самоствердженні і самоконтролі;

l розвиток творчих здібностей і навчальних умінь;

l професійна орієнтація на майбутню практичну діяльніть;

l вивчення навчального матеріалу з різних позицій.

3) історичні аспекти створення та розвитку технології;

Явище гри здавна привертало увагу вчених-філософів, психологів, педагогів, мистецтвознавців, методистів тощо. Можливо, така різногалузевість вивчення призвела до того, що сьогодні єдиного визначення гри ми не знаходимо, оскільки його наявність мала б свідчити про розуміння природи цього явища, а саме це і є в наш час основною проблемою для вчених, які досліджують феномен гри.

У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, дотримання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції.

Гра практично з перших моментів свого виникнення виступає як форма навчання, як первинна школа відтворення реальних практичних ситуацій з метою їх освоєння. Ще в древніх Афінах (VI-IV століття до н. е.) пафос практики організованого виховання та навчання проймав принцип змагання (агоністікі). Діти, підлітки, юнаки постійно змагалися в гімнастиці, танцях, музиці, словесних суперечках, самоутверджуючись і відточуючи свої найкращі якості. Тоді ж зародилися військові ігри - маневри, штабні навчання, розігрування "боїв". У Х столітті у школах серед методів навчання також популярні були змагання школярів, зокрема, в риториці. Рутинне навчання виглядало так: вчитель читав, давав зразки тлумачення, відповідав на питання, організовував дискусії. Учні вчилися цитувати на пам'ять, робити переказ, коментар, опис (екфрази), імпровізації (Схедій).

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв'язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складанню стереотипів сумніву і недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції

Ще давньогрецькі натурфілософи (Арістотель, Сократ) обґрунтували значення активного і самостійного оволодіння дитиною знаннями, яке відбувається у процесі гри. Платон першим почав розглядати дитячі ігри як засіб підвищення ефективності навчання, пізнавальної активності учнів, формування у них соціальних якостей і бажання систематично трудитися.

На ранніх етапах становлення суспільства грою у дітей вважався процес наслідування дорослих. З розвитком науки й прогресу виникла необхідність у серйозному навчанні та вихованні підростаючого покоління, а також з'явилися складні соціальні відносини між людьми, а відтак змінилися роль і сутність ігрової діяльності.

З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися "легковажним" заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня як на слухняного виконавця, досить тривалий час для гри не було місця.

У XVI-XVII століттях Ян Амос Каменський (1592-1670) пропонував усі "школи-каторги", "школи-майстерні" перетворити в місця ігор. Будь-яка школа, на його думку, може стати універсальною грою і треба все здійснювати в іграх і змаганні, узгоджуючи їх з віком у школі дитинства, отроцтва, юності і т.ін. Дж. Локк рекомендував використовувати ігрові форми навчання. Ж.-Ж. Руссо, ставлячи завдання громадянського виховання людини, пропонував програму педагогічних заходів: суспільно корисна праця, спільні ігри, свята. Як педагогічне явище гру одним з перших класифікував Ф. Фребеля, теорія гри була основою його педагогічної теорії. Помітивши дидактичність гри, він довів, що гра здатна вирішувати завдання навчання дитини, давати йому уявлення про форму, колір, величиною, допомагати оволодівати культурою руху. Подальший розвиток ігрових форм навчання та їх вивчення показало, що за допомогою гри вирішуються практично всі педагогічні завдання

У Західній Європі в епоху Відродження і реформації до використання принципів ігрового навчання закликали Т. Компанелла і Ф. Рабле. Вони хотіли, щоб діти без праці і як би граючи, знайомилися з усіма науками.

Філософське поняття такого явища як "гра" було ґрунтовно досліджено голландським ученим Й. Гейзінгом. Він припускав, що гра виникла раніше, ніж культура, оскільки наявність культури можлива лише у людському суспільстві, а тварини зовсім не чекали людину, яка навчила б їх гратися. Окрім того, дослідник указував на те, що всі відомі концепції гри орієнтуються на один із основних філософських напрямів - ідеалізм чи матеріалізм. Ідеалісти вважали, що гра - це породження душі, яке сприяє розвитку і прояву піднесеності особистості. Матеріалісти розглядали гру як своєрідну репетицію трудових стосунків і суспільних відносин. З останньої треті XIX століття з'являються перші научні теорії гри.

Гра починає розглядуватися як важливий засіб формування та тренування навичок, необхідних для психофізичного та особистого розвитку, як первинна форма залучення людини до соціуму, а також як один із засобів формування здібностей до навчання та виховання почуття відповідальності за свої вчинки та за свою групу. Одним з перших дослідників, який виголосив подібні погляди на гру, був К. Гросс. З початку XX століття інтерес до вивчення гри виникає з новою силою. Дослідники (У. Макдауголл, Г. Мерфі, Ф.Я. Бентендейх) проголосили тезис, що гра - це "певний соціальний інстинкт", притаманний кожній людині. Найбільшою популярністю користується теорія гри як самовираження (Ж. Пиаже). Вважається, що гра прикрашає життя, доповнює його, життєво необхідна кожній людині. Відомий радянський психолог А.Н. Леонтьев вважав гру првідною діяльністю дошкільного періоду, завдяки оволодінню та виконанню якої формуються центральні психологічні новоутворення та відбувається підготовка до інших видів діяльності.

Міркування відносно сутності гри на різних етапах розвитку суспільства відображено у теоріях ігрової діяльності. Так, за теорією Штейнталя і Лацаруса, гра - це найбільш активний відпочинок, який має місце в тих випадках, коли людина хоче відпочити від роботи, але ще не потребує повного спокою. Відповідно до змісту цієї теорії гра розглядалась як розвага, антитеза продуктивній діяльності і діяльність, яка не містить пізнавальної інтенції.

Широко досліджували гру відомі зарубіжні психологи. Так, Г. Спенсер, К. Бюллер, Ф. Бонтендайк, Ф. Шиллер та інші намагалися вивести першопричину гри з фізіологічних і фізіопсихологічних чинників.

Значний внесок у розроблення теорії гри зробили вітчизняні та зарубіжні психологи Н.П. Анікеєва, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, Н.В. Кудикіна, О.М. Леонтьєв, А.С. Макаренко, О.В. Малихіна, С.Л. Рубінштейн, Д.Б. Ельконін та ін.

4) типологія, класифікація;

Класифікація дидактичних ігор.

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння учителем функцій і класифікації педагогічних ігор.

Класифікуються дидактичні ігри за декількома принципами:

1. За видом діяльності:

фізичні (рухові),

інтелектуальні (розумові),

трудові,

соціальні

психологічні.

2. За характером педагогічного процесу:

Навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі;

Пізнавальні, виховні, розвиваючі;

Репродуктивні, продуктивні, творчі;

Комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні та інші.

3. За характером ігрової методики:

предметні,

сюжетні,

рольові,

ділові,

імітаційні,

ігри-драматизації.

5. За ігровим середовищем:

ігри з предметами і без них,

настільні,

кімнатні,

вуличні,

на місцевості,

комп'ютерні

з ТСО,

з різними засобами пересування.

У розвиваючих іграх, в цьому полягає їх головна особливість, вдалося об'єднати один з основних принципів навчання - від простого до складного, з дуже важливим принципом творчої діяльності - самостійно за здібностями, коли дитина може піднятися до вершини своїх можливостей.

5) характеристика конкретних форм, методів та прийомів реалізації дидактичної технології;

6) педагогічні можливості та переваги даної технології;

Психолого-педагогічні особливості та навчальні можливості дидактичної гри, інтерес дітей до них зумовлюють необхідність включити ігри у навчальний процес у школах у поєднанні з іншими методами навчання.

Проведені дослідження є міцною основою для подальшої деталізації класифікації дидактичних ігор, пошуку ефективних шляхів їх використання у процесі вивчення окремих навчальних дисциплін та підготовки фахівців різного профілю.

Гра як засіб відпочинку та навчання

У дитячі роки гра є провідним видом діяльності людини, через яку вона пізнає світ. У грі діти й підлітки "намагаються перевірити свою силу і спритність; реалізують бажання фантазувати, відкривати таємниці й прагнути до чогось далекого і прекрасного. За вмілого використання гра може стати незамінним помічником педагога". У грі дитина навчається долати труднощі, пізнає оточення, шукає вихід з того чи іншого становища. Такі ігри формують дітей-організаторів, які наполегливо ведуть за собою інших. Переломним моментом для дитини стає перехід з дитячого садочку до школи. Саме в цей період у дитини криза семи років, їй треба перебудуватись на новий провідний вид діяльності - навчання. Проте гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання навколишнього життя. Такі вчителі-новатори як Є. М. Ільїн, С.М. Лисенкова та В.Ф. Шаталов, організовуючи навчальну й виховну діяльність учнів, обов'язково використовують ігрову позицію. Ігрова позиція - могутній засіб не тільки виховання дітей, а й саморегуляції діяльності педагога.

Ігри, які проводить В.Ф. Шаталов на уроках, займають дуже мало часу, але вони збуджують інтерес до предмету, активізують учнів, закріплюють уміння самостійно здобувати знання.

Гра може бути включена у будь-який вид людської діяльності. Цю її особливість суспільство завжди використовувало як засіб навчання дітей і дорослих трудових процесів, військової справи, пізнання та ін. Сучасна дидактика звертається до ігрових форм навчання, бо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, безпосередності, неудаваної цікавості.

Гра - це творчість і водночас праця. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, самостійно мислити, розвивається увага, прагнення до знань. Під час гри діти завжди уважні, зосереджені й дисципліновані. Тому застосування на уроці дидактичних ігор та ігрових моментів робить процес навчання цікавішим, створює в дітей бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії за допомогою яких розв'язується те чи інше розумове завдання, підтримують і підсилюють інтерес дітей до навчального предмета. Гра - це могутній незамінний важіль розумового розвитку дитини. Гра - це той засіб, де виховання переходить у самовиховання.

7) педагогічні обмеження у використанні технології у навчальному процесі початкової школи;

Обмеження і недоліки використання ігор в освіті

З перерахованих вимог до гри, очевидно, що гра - дуже час-і трудомістка форма. Підготовка гри вимагає звичайно на порядок більшої кількості часу, ніж її проведення. Можливо, в майбутньому буде створено банк ігрових освітніх технологій, що дозволить економити сили, але поки його не існує.

Гра не є педагогічної панацеєю. Існує велика небезпека використання педагогами псевдо ігрових форм. Багато чудових освітні технології обертаються порожній оболонкою при використанні їх формально. Найчастіше педагоги називають грою все те, що не має стандартної форми "фронтальне опитування - новий матеріал - закріплення - домашнє завдання". Тут позначена проблема, шляхи вирішення її можна вказати лише в загальних рисах:

· захоплення самого педагога ігровими формами;

· заборона на "обов'язковість" впровадження ігор;

· опрацювання вимог до гри (наявності легенди, мотивів, структури відносин і т.д.).

Гра - живе явище, більш широке, ніж вкладається в неї дидактичне наповнення. Тому діти можуть легко перейти "від мети до мотиву", тобто захопитися ігровий оболонкою і втратити зміст освіти.

Існує також небезпека виникнення "ігровий адикції" (залежності від гри). Гра настільки приваблива для школярів, що часто навіть вітальні потреби можуть бути депривовані - підлітки, захоплені комп'ютерними іграми, можуть відмовляти собі в їжі і пиття. Відбувається це, мабуть, через те, що гра реалізує не менш значимі потреби - у спілкуванні, самоствердженні і т.д. Очевидно, що при виникненні залежності необхідно з'ясувати, який механізм, яку потребу дитина реалізує в грі. І спробувати знайти аналог цієї діяльності в інших сферах життя.

Гра - це технологія педагогіки майбутнього, але, впроваджуючи гри в освіту, необхідно враховувати можливі небезпеки і обмеження гри.

8) формування яких якостей у молодших школярів забезпечує конкретна технологія;

На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам'ятовування громіздких правил. Перевагу варто надавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.

Для формування в учнів організаційних навичок можна використати рольову гру: на одному з уроків до першокласників несподівано завітає Майстер, який розповість їм про те, як було створено парту і покаже, яке навчальне приладдя повинно бути на робочому місці, де розмістити кожен предмет. А щоб закріпити у дітей вміння дотримуватись порядку, запропонує їм виконати деякі завдання. На зразок: діти, вийміть з портфеля підручник, зошит, щоденник, ручку, олівець, лінійку. Покладіть щоденник у правий верхній куточок парти, на нього покладіть підручник. Олівець і ручка повинні лежати в заглибині, а лінійка - у лівому верхньому куточку. Зошит покладіть перед собою трохи навскоси (учні виконують, а Майстер з вчителем перевіряють, кращих школярів відзначають похвалою). "Незважаючи на елементарність, уміння учнів підтримувати порядок на робочому місці, - зазначають автори методичних рекомендацій "Формування організаційних вмінь та навичок молодших школярів", - вимагає до себе постійної уваги, оскільки сформувати його до рівня навички важко. Для цього необхідний постійний контроль у вигляді словесних вказівок та суджень" [68, 5].

Не меншої уваги потребує і формування такого вміння, як орієнтація в часі. Це вміння має велике соціально-психологічне значення, оскільки будь-яка економія зводиться в кінцевому результаті до економії часу. На уроках математики діти знайомляться з одиницями часу, їх позначенням, а також годинником, як приладом для вимірювання часу. Для того, аби ознайомити дітей з годинником і вирішити інші завдання, можна використовувати дидактичні ігри (наприклад, гру: "Подорож у країну годинників").

Формування уміння організовувати робоче місце можна здійснювати за допомогою тренувальних вправ на розміщення приладдя на парті: ігор "В школі", "Хвилинка", "Що нам потрібно для роботи?" тощо. З метою формування уміння планувати навчальні дії застосувати гру на виконання ролей вчителя і учня.

З метою мотивації мовленнєвої діяльності учнів варто використати сюжетно-рольові ігри "В школі", "В магазині", "На пошті", "В автобусі" тощо, казкові герої.

Формуючи загальнопізнавальні уміння та навички, вчитель на уроках математики може використати, зокрема, такі ігри: "Хто швидше?", "Магазин", "Мовчанка", "Колові приклади" тощо. Для того, аби привернути увагу учнів до краси навколишнього середовища, доцільно використовувати сюжетні ігри та ігри-вправи з природничим матеріалом. Їх мета - навчити дітей знаходити потрібний предмет за допомогою органів чуття (дотику, смаку, запаху), оперуючи істотними ознаками; описувати предмети й знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілим та ін.

Діти дуже добре сприймають ігри на природничу тематику: "Загадай - ми відгадаємо", "Що спочатку, а що потім?", "Магазин", "Овочі та фрукти" тощо.

Для розвитку усного мовлення й логічного мислення (а це загально - мовленнєві уміння) доцільно використовувати такі ігри: "З якого дерева листя?", "Що змінилося?", "Чого тут не вистачає?", "Хто на чому грає?", "Чиї це інструменти?".

Для формування оцінних умінь можна використати ігри "Журі", "Хто найпильніший", конкурси на кращу роботу, стимулюючі вказівки і заклики у вигляді девізів.

9) які вимоги ставляться до вчителя початкових класів у контексті використання тієї чи іншої технології навчання;

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

. Готовність учнів до участі у грі (кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри - зрозуміле, чітке.

. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

. Не можна допустити приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).

. Доцільно розсадити учнів (звичайно непомітно для них) так, щоб за кожною партою сидів учень сильніший, а другий - слабший. У такому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюються сильнішими. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.

. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Учні мають засвоїти правила гри, крім того зміст гри, її форма повинні бути доступними для учнів.

Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і байдужість учнів.

Правила гри зобов'язують учнів діяти строго по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки.

Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо.

Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.

Размещено на Allbest.ru