Діалектика регіоналізації та глобалізації в сфері сучасної вищої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (Україна, Київ)

Діалектика регіоналізації та глобалізації в сфері сучасної вищої освіти

Терепищий С. О.

кандидат філософських наук, доцент

Розглядається особливості взаємовідношення процесів глобалізації та регіоналізації в сфері вищої освіти. Методологічна база дослідження визначається підходом, який спирається на принципи об'єктивності та цілісності. Зокрема, в роботі застосовано: метод історизму та герменевтики; діалектичний метод; метод системного аналізу; порівняльний метод. Взявши за принцип діалектичну єдність інтеграції та локалізації в сучасних уніфікаційних реаліях, автор показує присутність складної імпліцитної структури причин та наслідків глобалізаційних явищ. Базуючись на дослідження, КОлдса та С.Робертсон, дослідження аналізує хронологічні моделі, за якими розвивається регіоналізація вищої школи. Для чіткого окреслення поняття освітній регіон, в роботі проводиться опис однієї з найбільш впливових асоціацій суб'єктів освітніх послуг -- Європейського Освітнього Простору. освітній глобалізація регіоналізація освіта

Ключові слова: глобалізація, регіоналізація, європеїзація, освітній простір, інтеграція, локалізація, глокалізація.

В соціогуманітарному дискурсі сучасності досить давно та надійно закріпився термін глобалізація. Навіть для буденної свідомості це поняття, в першу чергу, асоціюється з експансією західної культури та є гранично близьким до процесу становлення космополітизму. Проте очевидні явища світової уніфікації є лише поверхневою ознакою сьогоднішніх соціоекономічних, політичних та культурних реалій. Не дивлячись на ущільнення зв'язків між націями, все ж, поряд з трендами взаємозалежності національних структур, присутня також і локалізація екстраполяційних елементів глобалізації. Усе що запозичується культурами з загально світового надбання поступова адаптується до вимог локального населення та стає сурогатом національного та світового.

Більше того, в наші дні можна спостерігати утворення окремих груп націй, що найбільш активно локалізують асоційовані елементи економіки, політики та культури. Такі системні утворення на світовій мапі дослідники іменують глобалізаційними регіонами. Вони відображають двояку сутність соціальних змін сучасності: З одного боку, безперечно, присутній феномен уніфікації, який зумовлений розвитком засобів комунікації, геометричним ростом ринку збуту продукції та експансією трудових та сировинних ресурсів. З іншої точки зору, усі галузі суспільного буття мають монолітну регіональну сутність, яка надає окремим спільних новоутворенням специфічний зміст у кожному регіоні. Це діалектичне поєднання регіональної та глобальної поляризації отримало власний новітній термін глокалізація. Засновник цього поняття Р. Робертсон таким гібридним неологізмом підкреслює, що феномен глобалізації не породжує конфлікт між гомогенним та гетерогенним, така дихотомія присутня лиш в науковому дискурсі з приводу цього явища [10]. Остання ж форсує топологічне перетікання локального в глобальне та навпаки - її зміст змішання ознак та обмін структурними елементами соціальних систем.

В останні роки дедалі популярнішими стають галузеві дослідження з питань глобалізації. Така тенденція є очікуваною з огляду на історичну глибинність та джерельну складність явища світової інтеграції. Однією з таких окремих сфер глобалістики стала глобалістика освіти. Особливо актуальними такого роду пошукові роботи стали в вимірі вищої школи, оскільки саме остання зазнала найбільш явних змін під впливом вимог сучасності. Не оминув цей процес і українські ВНЗ: приєднання до Болонського процесу, впровадження кредитно-модульної системи, збільшення приватного сектору в освіті - усі ці перетворення є, в тій чи іншій мірі наслідком глобалізаційних впливів, що потребують узагальненого та прогностичного осмислення.

З огляду на цей факт, досить актуальними являються пошукові роботи на основі аналізу уніфікаційних та локалізаційних підстав реформування сучасної вищої школи. В рамках невеликого дослідження ми ставимо за мету розглянути головні взаємовідношення між освітою та глобальним феноменом глобалізації не породжує конфлікт між гомогенним та гетерогенним.

Той факт, що глобалістика вищої освіти є популярною темою наукового дискурсу зумовлює широкий арсенал джерел, які можуть бути використані для роботи в галузі. Зокрема, американський економіст Г. Фрідман розглядає сучасну вищу освіти як сферу, що демонструє наростаючий потенціал до прибутковості та пов'язує такі новоутворення з економічними умовами глобального ринку [6]. Інший американський дослідник індійського походження С. Чінамай відводить вагоме значення технологічному посередництву в питанні глобалізаційного впливу на освіту. На його думку саме розвиток комунікаційних технологій сприяє збільшенню масштабу освітніх можливостей [5]. Трансформація вимог управління освітою та ВУЗ-ом є головним аспектом глобалістики французького мислителя Ж. Холлака. Останній слушно підкреслює зміну моделі освітнього менеджменту з строго вертикальної до мережевої та змішаної [7]. Російські вчені О. Баранов і М. Лєбєдєва акцентують свою увагу і на негативних наслідках глобалізації. Вона підкреслюють, що включення строгої економічної доцільності в сферу освіти як духовного джерела нації (що має місце в умовах світової інтеграції), призводить до втрати значної частки світоглядного знання отримуваного студентами [1]. Схожі думки висловлює і британський дослідник Б. Рідінгс. На його думку, сучасні освітні установи втратили свою сутність (єдність дослідницької роботи та навчання під егідою національної культури) та навряд чи можуть називатися університетами в класичному сенсі цього слова [3].

Як ми уже зазначали, глобалістика освіти поки що не є певною методологічною теорією чи новітньої системою визначених поглядів, які мають шанс стати науковою традицією. Це пов'язано з неоднозначністю самого подразника освітніх реформ, глобалізацію, в теперішніх умовах, можна конституювати лише як наслідок. “З недавніх спроб проаналізувати і зрозуміти численні і складні ефекти глобалізації на освіту, стає очевидним те, що немає жодного цілісного вигляду наслідків процесу глобалізації на викладання і навчання в школах та інших навчальних закладах” [11, с. 66]. Саме тому наше дослідження буде намагатися зайняти позицію споглядання та систематизації наявних знань з цього приводу, ми звернемось до критики сучасної освітньої ситуації з точки зору споживача та виробника навчальних послуг.

Окрім різноманіття наукових поглядів на феномен глобалізації в освіті, присутня також проблема диференційованої реакції на зустрічні умови в рамках окремих навчальних структур в різних країнах та регіонах. Шведський дослідник проблеми експансії глобалізації в навчання П. Солберг з цього приводу доречно підкреслив: “Освітні системи по-різному реагують на зміни в нових економічних, політичних і культурних порядках світу. Глобалізація вчинила вплив в соціальних реформах національних держав, до яких сектори освіти змушені пристосуватися в нових глобальних умовах, що характеризуються гнучкістю, різноманітністю, посиленням конкуренції і непередбачуваною змінністю. Розуміння впливу глобалізації на викладання і навчання є важливим для будь-якого розробника політики, конструктора реформ та освітнього лідера” [11, с. 67]. Саме тому, глобалістика вищої школи є радикально міжгалузевим поглядом на навчальний процес та його мету, це спроба отримати максимальні чітку картину того що відбувається спрогнозувати можливі наслідки.

Погляд на глобалізацію лише як на гомогенізацію є вагомою проблемою не лише буденного знання, але й політичного. Не існує універсального рецепту успіху в умовах інтеграційної локалізації моделей виробництва та культури. Сучасний світ освітніх послуг базується на бінарному поділі учасників на тих хто експериментує, шукаючи вигоду в гонитві за інновацією, та тих хто пристосовується, сприймаючи інновацію із зовні або як необхідність. “В останні роки, основною метою політики структурної перебудови у сфері освіти був перехід до “глобальних освітніх стандартів”. Це часто робиться шляхом зіставлення цілі системи менш розвинених країн з країнами економічно більш передовими. Нажаль, уряди часто вважають, що є лише один правильний підхід до коректування освіти і що необхідність певних “глобальних освітніх стандартів” є беззаперечною, якщо система будується з розрахунком на міжнародну конкуренцію. Дослідження освітніх реформ та досвід з питань структурної перебудови припускають, що уряди повинні усвідомити, що є більш ніж один спосіб виходу на шлях оздоровлення. Найважливішою умовою для сталого розвитку національної освіти є формування демократично функціонуючих національно-державних реформ, які засновані на принципі розвитку, а не творення” [11, с. 67-68]. Запозичення досвіду іноземних систем освіти має здійснюватися з огляду на те, що освіти не йде до спільного знаменника, а навпаки диференціюється. Крім того, будь-яка екстраполяція моделей навчального управління не повинна входити в конфлікт з метою національної освіти та перш за все має здійснювати з огляду на інтереси громадян.

Останні твердження особливо актуальні для української вищої школи. З цього приводу, відомий український дослідник проблем сучасної освіти, академік В. Кремінь у вступному слові до “Білої Книги національної освіти України” відзначає наступне: “З огляду на процеси консолідації української нації, утвердження української державності в глобалізованому й конкурентному світі зростає роль вітчизняної освіти в запровадженні українського мовлення, без винятку сфери людського життя, формуванні українських громадян як відповідальних патріотів своєї Вітчизни” [2, с. 6]. Низький рівень освіченості можновладців в питанні вагомості коректної гуманітарної політики, призводить до плачевних наслідків, з огляду на теперішній досвід нашої держави. Надзвичайно важливо зробити правильні висновки з ситуації, в якій опинилася наша країна, і перший з них це короткострокові причинному наслідкові зв'язки між рівнем освіти та благополуччям держави.

Ці твердження доводить і глобальний досвід. Освіта є однією з передових галузей сучасного інформаційного капіталізму. Її сутність з часів початку інформатизації суспільства в 60-х зазнала роздвоєння. Голландські вчені С. Маргінсон та М. Ван дер Венде у своїй спільній роботі “Глобалізація та вища освіта” зосереджують свою увагу саме на цьому: “Будучи глибоко зануреною в глобальних трансформаціях, вища освіта сама по собі розділяється на дві сторони - економічну та сторону культурного симбіозу. Вища освіта є помітною в глобальних ринкових відносинах. Вона навчає керівників і технологів глобального бізнесу; здійснює основне зростання студентської мобільності в глобальному масштабі, що сприяє бізнес-дослідженням і діловому зближенню націй; сектор формування економічної політики проходить до часткової глобальну збіжності і університет одним із перших вийшов на глобальний ринок. Крім того, навіть великі економічні зміни відбуваються на культурному аспекті” [8, с. 5]. Антиномія сучасної освіти полягає у необхідності наперед програшного вибору між економічною доцільністю та духовною значимістю. До поки останнє протиріччя істин не буде вирішене, вища освіта буде залишатися на перехідному етапі.

На початку нашого дослідження ми підкреслили значення регіоналізації в сучасному освітньому просторі. Історично та політично склалося, що Україна тяжіє до європейського глобалізаційного регіону, який є одним із домінуючих. Вплив Європи на ринку навчальних послуг настільки високий, що окремі дослідники говорять про європеїзацію національних освітніх систем. Маргінсон та Ван дер Венде вказують на те, що європеїзація має під собою три джерельних походження. “Перше походження [європеїзації] в зростанні міжнародної мобільності людей та ідей; другий в міжнародному співробітництві між країнами ЄС в рамках своїх економічних, соціальних і культурних заходів; і третій набір походжень в яскраво вираженій прихильності до зони європейської вищої освіти” [8, с. 9]. Прикладом європеїзації євразійського регіону є впровадження Лісабонського та Болонського процесів, учасником останнього з яких є і Україна. Болонський процес це в першу чергу адміністративна реформа, тобто реформа урядів, а не університетів, вона покликана збільшити прибутковість галузі та суміжних з нею областей. Слід розуміти, що якість освіти, досягнення якої пропагується в більшості Комюніке учасників, є важливою ціллю процесу, проте не являється кінцевою метою.

Українська освітня політика на разі далека від ідеалу. Бюджет 2015 року, вочевидь, значно скоротить видатки на освіту. Для уряду України, будь-якого скликання, освіта завжди була галуззю допоміжною та дотаційною. Тобто такою, що в складні часи першою йде на скорочення. Це доводить той факт, що українська національна свідомість і досі не зрозуміла вагомого значення освіченого населення в умовах глобалізації, як і не розуміє зростання ролі знань в умовах кризи.

Тим не менш, варто хоча б гіпотетично припустити за якими критеріями мусить здійснюватися освітня реформа, яка б могла розраховувати на успіх. Дослідник освітньої політики із Харкова Л. Хижняк, достатньо оптимально описує фундаментальні критерії якісних змін в освіті під час глобалізації. На його думку таким принципів повинно бути три:

1. Забезпечення доступності вищої освіти. Що уже зараз іде в супереч з політикою уряду - рівень життя українців значно впав, і їм набагато важче оплачувати освіту, в той же час держзамовлення в ВНЗ геометрично скорочуються.

2. Сприяння справедливості розподілу освітніх можливостей у суспільстві. На разі наявність коштів для навчання повністю компенсує в нашій державі відсутність освітніх можливості, що,нажаль, зумовлено важким фінансовим становищем освітніх інституцій. Крім того, талановита молодь все ще залишається маргінальною, по відношенню до реалізації свого потенціалу.

3. Підвищення конкурентоспроможності закладів освіти. Інфляція освітніх послуг, що важким багажем накрила нашу державу в середині 90-х і досі залишає своє відлуння неякісної освіти, яка не лише висмоктує з країни фінанси, але й залишає її без потенційних трудових ресурсів [4, с. 4-5].

Відповідність цим трьом критеріям відзначиться швидкою рентабельністю для національної економіки, дозволить залучити на територію України не лише сировинні, але й інформаційно-виробничі інвестиції, які базуються на трудових ресурсах.

Сучасна глобалізація в сфері освіти сформувала чітко виражені навчальні регіони, які певною мірою конкурують між собою. Можна говорити про Європейський регіон, Англійський, Американський, Регіони Далекого, Близького та Середнього Сходу, Австралії та Океанії тощо. Кожному з них характерна своя система зв'язків та залежностей, специфічна внутрішня конкуренція та сукупність регламентованих нормативними актами навчальних асоціацій, процесів та проектів.

Проблемі освітніх регіонів в умовах глобалізації досить значну та конструктивну уваги приділили К. Олдс та С. Робертсон у своєму курсі “Глобалізація вищої освіти: дослідження в галузі економіки знань”. Науковці стверджують якісно новий статус вищої школи порівняно з минулою економічною епохою. На прикладі Європейського регіону дослідники доводять неможливість залишитись осторонь тих глобалізацій них реалій, що зумовлюють зміни в вищій освіті провідних країн світу. На думку, Олдс та Робертсон Болонський процес чітко показав присутність подвійного регіону в Європі. “Незважаючи на те, що у вищій освіті ревниво охороняли внутрішню відповідальність майже в усіх країнах світу, в період трохи більший ніж 10 років, починаючи з 1999 року, близько 47 національних міністерств освіти по всій Європі, що представляють більше ніж 5600 державних і приватних установ “Європи” та 16 мільйонів студентів зобов' язалися до створення Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) або те, що відомо як Болонський процес. Враховуючи, що в даний час тільки існує лише 28 членів Європейського союзу (ЄС), а ЄПВО охоплює 47 країн, ми бачимо, що є принаймні два види Європи в представленій нами області - версія “Європа як ЄС” та бажаний / континентальний варіант “Європи” [9, с. 1]. Між двома “модусами” Європи існують свої інтеррегіональні зв'язки, причому країни ЄС виступають в них суб' єктами з обох сторін, звичайно ж з орієнтацією на інтереси першої. Така складна структура продемонстрована на базі Європейського регіону, доводить глокалізаційний характер перетворень в сучасній освіту та гетерогенізацію суб'єктів що інтегруються в один освітній простір.

Олдс та Робертсон відзначають, що регіоналізація освіти мала місце і до інформаційної революції в сучасному світі, зокрема в післявоєнній Європі вона існувала у вигляді опозиції Західного та Комуністичного блоку. Тим не менш, значно змінився сам алгоритм та ознаки регіоналізації, яка стала значну складнішим явищем та перестала бути певною калькуляцією політичних вподобань та поглядів національних держав. “Виходячи з наших досліджень в області вищої освіти, ми підкреслюємо, що ці два процеси [глобалізація та регіоналізація - Авт.] йдуть рука об руку. Перебування в освітньому регіоні може допомогти захистити окрему національну систему від глобальної конкуренції. Або ж може допомогти в захоплені певної міри загального суверенітету на верхніх ешелонах, тобто на рівні переговорів або конкурсу, що дозволить отримати лідерство в будівництві форм та обсягів нормативних структур регіону. У будь-якому випадку, поява регіональних блоків, особливо тих, які формується на більш відкритих і орієнтованих на експорт модусах регіоналізму, що були характерні в 1990-і роки (Див табл. 1), як правило, геометрично збільшує потенціал області в багатополярному світі [9, с. 3].

Табл. 1

Порівняльна характеристика “старого” та “нового” регіоналізму в вищій освіті

З становленням політики нового регіналізму збільшується структурна глибина та стратегічна орієнтованість освітніх блоків, їх діяльність регламентується набагато ширшим колом суб'єктів, а результати фіксуються на основі більшої кількості показників. Збільшення кількості акторів в освітніх блоках призводить до демократизація регуляційного апарату освітнього простору, але в той же час, такі зміни підвищують складність впровадження того чи іншого заходу.

Тим не менш головне відношення між розбудовою регіону та вищою освітою це політичне відношення. Що форсується державами, та лише формулюється асоціаціями університетів та регіональними організаціями. Регіоналізація вищої освіти - це експансія політичного та економічного адміністрування на ВНЗ, що здійснюється в виглядів над системного об'єднання.

Отже, в рамках цього невеликого дослідження, нам вдалося розглянути відношення між регіоналізацією та глобалізацією в контексті проблем вищої освіти. Аналіз був здійснений в руслі експлікації поняття “новітньої регіоналізації". За методологічну основу роботи ми взяли твердження за яким глобалізація не породжує конфлікт між гомогенним та гетерогенним, більше того, остання сприяє топологічному перетіканню глобального в локалізоване.

Ми наголосили на неоднозначності рушійних сил освітніх реформ, що призводить до присутності лише умоглядного конституювання глобалізації. Тим не менш її наслідками є ряд реформ та фактів, що дали хороше підґрунтя для розкриття феномену навчальної глокалізації.

В ході аналізу гетерогенної природи світової уніфікації ми дійшли до висновку за яким існування універсального рецепту успішної освітньої політики в умовах інтеграційної локалізації моделей виробництва та культури є неможливим. Було окреслено наявність на світовій арені освітньої політики країн експериментаторів та країн, що наслідують інновації.

Базуючись на роботах С. Маргінсона та М. Ван дер Венде ми описали феномен утворення освітніх регіонів на прикладі процесу європеїзації, виділивши три головні рушійні сили відповідного явища. Було наголошено на “зависанні” вищої освіти в перехідному етапі свого розвитку, що зумовлено антиномією наперед програшного вибору між економічною доцільністю та духовною значимістю.

Використавши науковий досвід К. Олдса та С. Робертсон було визначено дві відмінні стратегії регіоналізації вищої школи. Регіоналізація навколо надержав, що мала місце в період від 1945 до 1990-х, та новітня регіоналізація освіти, модель якої почала формуватися в 90-х роках ХХ століття та переживає своє розгортання сьогодні. Освіта в умовах глобальної регіоналізації зазнає потужнішого адміністративного тиску, що призводить до зміни її головних орієнтирів.

Список використаних джерел

1. Барабанов О. Н., Лебедева М. М. Глобализация и образование в современном мире // Глобализация: человеческое измерение. М.: РОССПЭН, 2002. С. 54-77.

2. Біла книга національної освіти України / за ред. В. Г. Кременя. К.: Акад. пед. наук України, 2009. 185 с.

3. Ридингс Б. Университет в руинах / Б. Ридингс; [пер. с англ. М. Корбута]. М.: Изд. Дом Гос. ун-та - Высшей школы экономики, 2010. 304 с.

4. Хижняк Л. Державна освітня політика в умовах глобалізації. Пошуки оптимальної моделі / Л. Хижняк // Державне будівництво. 2007. №1 (2). С. 37-43.

5. Chinnammai S. Effects of globalization on education and culture / S. Chinnammai // Materials of the ICDE International Conference. 2005. №5. P.2-6.

6. Freedman G. Unlocking the Global Education Imperative Core Challenges & Critical Responses [Internet-resource] / Educational researches center “Blackboard”. Mode of access: http://blackboard.com/blackboard/gordon_freedman.

7. Hallak J. Education and globalization / J. Hallak // IIEP Newsletter. 1998. Vol. XVI, No.2. P.1-6.

8. Marginson S. and Van der Wende M. Globalisation and higher education / S. Marginson and M. Van der Wende. G.: OECD Press, 2006. 74 p.

9. Olds K., Robertson S. L. Globalizing Higher Education and Research for the Knowledge Economy / K. Olds, S. L. Robertson. : “Coursera”, 2014. [URL]: https://www.coursera.org/course/globalhighered.

10. Robertson Roland. Globalization: Social Theory and Global Culture (Theory, Culture & Society Series) / Roland Robertson // SAGE Publications, 1992. Printed in GreatiSritain by.The Cromwell Press Ltd, Broughton Gifford, Melksham, Wiltshire, 310 p.

11. Sahlberg P. Teaching and Globalization / P. Sahlberg // Managing Global Transitions. 2004. Vol.2 (1). Р. 65-83.

Размещено на Allbest.ru