Проблема навчання вимові при вивченні англійської мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Чи треба приділяти багато уваги навчанню вимови у викладанні англійської мови? Ось питання, на яке вчителі відповідають по - різному. Дехто вважає, що треба добиватися відмінної вимови учнів, не миритися з жодним відхиленням від неї, і для цього потрібно не шкодувати часу саме на початковому ступені навчання вимови. Інші вважають, що учитель може не звертати великої уваги на цей аспект навчання іноземної мови, бо у шкільних умовах важко досягти значних успіхів на цій ділянці роботи через брак часу та велику кількість учнів у класах.

Правильна вимова є важливою умовою чіткого запам'ятовування, засвоєння лексичного та граматичного матеріалу, а також розвитку навичок читання та письма. А під час вивчення англійської мови це особливо важливий аспект, тому, що припущення таких помилок, як змішування довгих і коротких голосних звуків або оглушення дзвінких приголосних у закінченнях слів призводить до цілковитої зміни значення слова.

Проблема навчання вимові на початковому етапі вивчення англійської мови є однією з найголовніших проблем в методиці навчання англійської мови. Навчання правильному англійської вимови - надзвичайно складна справа. Без правильно поставленого вимови не можливий прояв комунікативної функції мови. На початковому етапі необхідно навчити дітей вимовляти звуки так, як це роблять носії англійської мови.

Навчання фонетиці як процесу продуктивної вимагає від учня знання будови мовного апарату, що представляє собою складну методичну задачу, оскільки на даному етапі ця інформація є найбільш важкою для учнів і вимагає великих витрат часу і зусиль як з боку вчителя, так і учнів. Тим не менше ці витрати часу і зусилля окупаються, якщо учні опановують цьому умінням на початковому етапі на строго відпрацьованому мінімальному матеріалі, який забезпечує мотиваційний рівень і надійну базу для формування іншої мовної діяльності.

У даній роботі розглядається навчання англійській вимові на початковому етапі вивчення, так як тут є пріоритетом є розвиваючі завдання, пов'язані з формуванням позитивної мотивації. Основним завданням на даному етапі є формування основних навичок іншомовного спілкування. Від усвідомлення можливості правильно і красиво висловлювати одну і ту ж думку на іншій мові, включаючи мовну здогадку та вміння висловлювати особистісне ставлення до сприйнятої інформації.

Актуальність теми полягає у тому, що навчання вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням є невід'ємною частиною вивчення іноземної мови, зокрема англійської. Проблема організації навчання іншомовній вимові на початковому ступені завжди була актуальною. На жаль, численні шкільні усні ввідні курси не вирішили цю проблему, свідченням чого є той факт, що вимова наших учнів залишає багато в чому бажати кращого.

Вимова є базовою характеристикою мови, основою для розвитку і вдосконалення інших навиків іншомовного говору, отже як наслідок це питання завжди носитиме актуальний характер. Але це питання недостатньо розроблене в методиці викладання іноземної мови в середніх навчальних закладах.

Тим часом, як показують сучасні досліджень, вимова є базовою характеристикою мови, основою для розвитку і вдосконалення решти всіх навиків іншомовного говору.

Для вдосконалення вимови і успішного оволодіння нею, багато вчених, методистів присвятили цій проблемі свої наукові праці, дослідження, роботи: [Див. 1-10, ст. 40], [Див. 11-20, ст. 41]

Детальніше я би хотіла зупинитися на праці Бужинського В.В. У даній статті нам хотілося б запропонувати один з можливих шляхів навчання вимові на початковому ступені, який, на нашу думку, вирішує проблему організації такого навчання на якісно більш досконалішій основі.

У традиційній методиці, починають навчати вимові з фонеми, причому узагальнення і усвідомлення орієнтовних вимовних ознак тут і на подальших етапах відбувається в умовах спрямованості уваги на форму, а не на комунікативну значущість цих ознак. Застосовуючи комунікативний підхід, ми як результат беремо "кінцеві вимовні одиниці", на які членується вимовна сторона мови в реальному спілкуванні.

У 1970-х роках ХІХ в.кавказовед Т.К.Услар звернув увагу, що навколо лише звуки розрізняють сенс, інші хоч і промовляються по-різному, але сенсу не розрізняють. Професор Казанського університету І.А.Бодуен де Куртене на роботах тієї самої часу зазначає розбіжність «фізичної природи звуків зі своїми значенням в чуття народу».

На початку 80-х в Казані складається лінгвістична школа на чолі з І.А.Бодуен деКуртене, починає розроблятися вчення про фонемі. Н.Крушевский вводить поняття «фонема»; Бодуен деКуртене створює психологічну теорію фонеми. Фонема (пишеБодуен) - це «психічний еквівалент звуків мови», «фонетичне уявлення», яке «є і безперервно триває в індивідуальної психіці».

У фонеми Бодуен об'єднав позиційно що чергуються у складі морфеми звуки і розробляв теорію позиційних чергувань.

Далі теорія фонем розроблялася петербурзьким учнем Бодуена Л. В.Щербой. Діяльність «Росіяни голосні в якісному і кількісним відношенні» (1912 р.) Щерба визначає фонему як «фонетичне уявлення», що може «асоціюватися зі значеннєвими поглядами йдифферентность слова». Пізніше Щерба говорить профонемах вже проводяться як про звукових типах, «здатних розрізняти слова їх форми», тобто. служити цілям людського спілкування».

Після 1917 року розробка теорії фонем одержує велику практичного значення (роботиН.Ф.Яковлева). Фонологія складається у вчення про звуках людської промови у тому функціональному і соціальний аспект. Фонема починає розглядатися як справжній елемент мовної системи. За межами нашої країни теорія фонем розроблялася у шкільництві функціональної лінгвістики, в «Празькому лінгвістичному гуртку», причому розумітися під значним впливом поглядівБодуена.

Празький учений М.С. Трубецькой створюєреляционно-физическую теорію фонеми, за якою фонетичне опис мови становить матеріальну його основу фонологічної дослідження.Фонема окреслюється член фонологічної опозиції (протиставлення). Книжка Трубецького «Основи фонології» є основним працею сучасної фонології.Р.О.Якобсон створив дихотомічну теорію фонології.

Далі теорія фонеми розроблялася американськими вченими. У процесі розвитку теорії фонем у радянському мовознавстві склалися двіфонологические школи: ленінградська і московська. Вчені ленінградської школи (Г.Р.Зиндер,М.И.Матусевич, О.Н. Гвоздьов та інших.) вважають, що фонему потрібно розглядати, як автономну від морфеми власне фонетичну одиницю.Фонеми визначаються як звукові типи реальних звучань.

Керуючись вищесказаним, ми пропонуємо таку послідовність методичних прийомів на початковому рівні навчання вимови:

- збудження у дітей загальномовних ритмів, формування у них спільної інтонаційної і ритмічної решітки іншомовного сполучення, що приймається (це забезпечують вправи на аудіювання іншомовного вислову при його безумовному розумінні учнями);

- формування у школярів до вимовних слухомоторних образів іншомовних лексико-граматичних структур на основі асоціацій вимови цих структур з сенсом (вправи на контроль розуміння іншомовних висловлювань, при цьому учні демонструють розуміння за допомогою картинок, жестів);

- формування у дітей вимовних ознак іншомовних лексико-граматичних структур (за допомогою внутрішнього промовляння, вправ на осмислену імітацію);

- стимуляція говорильно-вимовної дії (ГВД) за допомогою мовних вправ, що мають для учнів особовий сенс.

Таким чином, орієнтовна основа ГВД вбирає в себе всі ознаки вимовної системи мови, а сама ГВД автоматизується до рівня навичок. Це ще раз доводить, що ГВД є провідною і вирішальною ланкою засвоєння вимовної сторони мови.

Мета курсової роботи - навчити правильної вимови у викладанні англійської мови на початковому ступені оволодіння усним іншомовним мовленням; розробити вправи для корекції та вдосконалення нормативної вимови; ознайомити з імітацією, артикуляцією звуків; виховати правильне ставлення до свого предмета; створення новаторських педагогічних ідей.

Відповідно до мети було поставлені слідуючи завдання:

1. вивчити основні способи навчання вимови на початковому етапі оволодіння усним мовленням;

2. визначити необхідні вимоги до формування правильної вимови;

3. розробити систему вправ для навчання вимови на початковому етапі оволодіння іншомовним мовленням.

Об'єкт дослідження - процес навчання правильної вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням і способи формування вимови у школярів початкових класів.

Предмет дослідження - система вправ для вироблення необхідної вимови на початковому етапі вивчення англійської мови

В основу дослідження було виявленні такі методи дослідження:

- теоретичнi: вивчення, аналiз, синтез, узагальнення та систематизацiя теоретичних даних фiлософської, психологiчної та педагогiчної лiтератури, вiтчизняного та зарубiжного досвiду з дослiджуваної проблеми; узагальнення, класифiкацiя, конкретизацiя для з'ясування сутностi поняття «педагогiчна технологiя» синтез, абстрагування, прогнозування;

- емпiричнi: iнтерв'ювання, бесiда, спостереження,анкетуваня.

опрацювання наукових джерел з методики навчання іноземної мови та суміжних з нею наук;

лінгвометодичний аналіз матеріалу;

1. Способи навчання вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням

Навчання вимови на початковому етапі оволодіння усним мовленням передбачає такі основні способи : імітацію, ознайомлення з артикуляцією звуків, порівняння звуків англійської і рідної мови, не менш важливим методом навчання правильної вимови є використання аудіоприладів, найчастіше вони поєднуються, що і забезпечує найкраще засвоєння фонетичного явища.

Також під час навчання вимови на початковому етапі потрібно знати необхідні вимоги, які являються «точкою відштовхування» для її правильного формування.

Чи треба приділяти багато уваги навчанню вимови у викладанні англійської мови? Ось питання, на яке вчителі відповідають по-різному. Дехто вважає, що треба добиватися відмінної вимови учнів, не миритися з жодним відхиленням від неї, і для цього треба, мовляв, не шкодувати часу на початку навчання.

Інші вважають, що учитель може не звертати серйозної уваги на цей бік навчання іноземної мови, бо у шкільних умовах не можна досягти значних успіхів на цій ділянці роботи через брак часу та велику кількість учнів у класах.

Для того щоб правильно вирішити поставлене питання, треба зрозуміти, в чому полягає значення роботи над вимовою. Насамперед треба відзначити, що правильна ритмомелодика, вимова звуків, звукосполучень є обов'язковою умовою функціонування мови як засобу спілкування. Кожному вчителеві відомо, що припущення таких помилок, як змішування довгих і коротких голосних звуків (що може здаватися неістотним при вивченні російської та української мов) або оглушення дзвінких приголосних у закінченнях слів приводить до цілковитої зміни значення слова.

Наприклад:

rich [rit?] багатий -- reach [ri:t?] досягати

bed [bed] ліжко -- bet [bet] битися об заклад

Правильна вимова єважливою умовою чіткого запам'ятовування, засвоєння лексичного та граматичного матеріалу, а також розвитку навичок читання та письма. мовлення імітативний відтворення артикуляція

Якщо учень не має ясного уявлення про звучання слова, в його свідомості не залишається чіткого, віддиференційованого образу його, воно швидко забувається і змішується з іншими словами. Те ж саме можна сказати і щодо граматичних явищ. Для міцного засвоєння певної граматичної форми потрібно, щоб звуковий образ, в який вона втілюється, був чітко відмежований від інших граматичних форм.

Так, вивчаючи правило утворення PastIndefinite правильних дієслів, учень повинен запам'ятати, що цей час утворюється у всіх особах додаванням закінчення -(e)d до форми інфінітива і що це закінчення вимовляється по-різному [d, t, id], залежно від того, який звук передує закінченню. Якщо в учня зберігаються в пам'яті орфографічні та фонетичні образи таких дієслів, як asked [a:skt], played [pleid], received [ri'si:vd], related [ri'leitid], запам'ятання правил не викликає труднощів, бо, пригадавши приклади, учень легко відтворить теоретичне узагальнення. А коли вказані закінчення вимовляються без належної диференціації, порушується зв'язок між формулюванням та конкретними фактами, на які воно спирається, що не може не гальмувати засвоєння.

Очевидним є вплив особливостей вимовляння англійських слів на формування навичок читання та письма. Для розвитку техніки читання важливо, щоб графічні образи слів, окремі орфограми були зв'язані з відповідними звучаннями, а це можливо тоді, коли в учнів є чітке уявлення про звучання слова в цілому та окремих його частин. А якщо вони точно не знають, як вимовляти слово, засвоїти буквено-звукові зв'язки стає важким завданням. Аналогічні міркування приводять до висновкупро неминучі труднощі в навчанні орфографії.

2. Імітативне відтворення (імітація).Артикуляція звуків

Повторення за вчителем звуків, звукосполучень, слів, речень - це найпоширеніший прийом роботи над вимовою на уроках іноземної мови. Слухання та відтворення того, що вимовляє вчитель, є одним із способів реалізації принципу наочності в навчанні. Як відомо, у викладанні іноземної мови цей принцип виявляється у застосуванні мовної наочності. Отже, демонстрування вчителем зразків фонетичних елементів мови та наступне відтворення цього матеріалу учнями є один із способів здійснення принципу наочності в навчанні. [8, С. 3 - 14]

Імітативні вправи ефективні тоді, коли учні працюють зосереджено, з вольовим напруженням. На жаль, це буває не завжди, бо учні іноді не розуміють важливості таких вправ, вони здаються їм чимсь таким, що не відповідає рівню роботи в середній школі. Отже, потрібні спеціальні зусилля вчителя, щоб переконати учнів в необхідності таких вправ. Учням треба усвідомити, що найменша недбайливість у вимові зустріне негативну реакцію вчителя. Велику роль відіграє тут авторитет учителя, прагнення учнів наслідувати його.

Імітативні вправи починаються з перших уроків. На цьому початковому етапі часто можна спостерігати виникнення деяких психологічних бар'єрів, які гальмують роботу. Так, учні, починаючи вивчати іноземну мову, часто ніяковіють, коли їм доводиться вимовляти іншомовні слова, які містять в собі важкі для вимовляння звуки. Це особливо характерно для учнів, які не можуть добре імітувати. Вони соромляться вимовляти важкі для них слова, побоюючись, що помилки у вимові викличуть сміх їх товаришів.

Вчителеві не слід наполягати, щоб учень багато разів повторював одне і те саме слово або речення, якщо він неспроможний це зробити. Така наполегливість не тільки не допомагає засвоєнню матеріалу, а навпаки, стає на заваді, бо породжує стійку негативну реакцію учня, яка може стати постійним гальмуючим фактором на уроках іноземної мови.

Якщо учень не може правильно відтворити слово або речення, треба дати йому певний час, щоб він сприймав його у вимові вчителя та інших учнів, промовляв його про себе.

Вчитель повинен якнайшвидше усунути зазначені психологічні перешкоди, оскільки внаслідок тривалих негативних вражень і емоцій може зникнути інтерес до вивчення іноземної мови, а це в свою чергу негативно позначиться на всій роботі. [1, С.12]

Для подолання вказаних труднощів учитель може здійснювати диференційований підхід до учнів з різними здібностями до імітації, тобто з самого початку роботи вчитель з'ясовує, яким учням важче наслідувати вимову вчителя. Завдання вчителя щодо цієї групи учнів полягає в тому, щоб допомогти їм позбутися скованості, невпевненості в своїх знаннях. Для цього вчитель подає їм індивідуальну допомогу на додаткових заняттях. Треба щадити самолюбство таких учнів, не демонструвати їх невміння перед класом. Дуже важливо відзначати і стимулювати їх просування вперед.

Є конкретні прийоми для ефективної роботи над створенням потрібної вимови. Наприклад, учитель вимовляє нове слово, потім він послідовно вимовляє окремі звуки, що входять до складу цього слова. Учні роблять те саме. Сприймання вимови окремих звуків допомагає правильно вимовити слово. Або ж учитель вимовляє слово і потім пропонує повторити його та розділити на окремі звуки.

Однією з важливих умов ефективної роботи над створенням потрібного звукового образу є надання учням можливості промовляти слова, речення, які вимовляє вчитель до того, як вони будуть відтворювати їх під контролем учителя. Учні завжди прагнуть негайно повторити те, що вони чують від учителя під час пояснень на уроці іноземної мови, що є проявом відомих психологічних закономірностей. Коли ми чуємо усну мову або читаємо, у нас виникають непомітні для самоспостереження рухи артикуляційних органів, без яких розуміння сприйнятого матеріалу неможливе. Для процесу оволодіння будь-якою новою дією характерно те, що коли ми спостерігаємо цю дію перед тим, як самостійно виконати її, у відповідних сферах нашої моторики виникають непомітні напруження і рухи.

Таким чином, почувши на уроці нове слово, речення, учень прагне відразу ж відтворити їх, що є необхідною умовою правильного сприймання та фіксації звукових образів. Проте для засвоєння нової мовної одиниці відтворення про себе не є достатнім. Учневі треба дати можливість вимовити її з чіткою фіксацією відповідних артикуляційних рухів. Треба також стежити за тим, щоб ніщо не гальмувало цей природний імпульс до відтворення матеріалу. [15]

Слід відзначити, що традиційні шляхи роботи хибують саме в цьому відношенні. Коли вчитель вимовляє якусь нову мовну одиницю, він або примушує учнів відразу ж повторити її під своїм контролем або організовує вправи на пізнавання цієї одиниці, причому репродукування її учнями відкладається до пізнішого етапу роботи. Якщо учень повторює слово або речення під контролем учителя, виникають фактори, що порушують нормальний хід процесу засвоєння. Природний імпульс до відтворення не знаходить тут своєї реалізації. Учень виконує завдання учителя і, звичайно, хвилюється, як учитель оцінить його вимову, а це в свою чергу викликає непотрібне напруження, хвилювання, і процес сприймання порушується.

Розвиток уміння правильно вимовляти слова, речення іноземною мовою залежить не тільки від безпосереднього тренування у вимовлянні, а й від нагромадження в учня вражень від сприймання мови на слух. Тому вчитель повинен показувати, як треба вимовляти слова або речення не тільки тоді, коли він ставить перед учнями завдання повторити щось за ним, а й у системі спеціальних вправ, які передбачають сприймання і розуміння учнями певного матеріалу, причому завдання відтворити цей матеріал перед учнями не ставиться. Вони лише сприймають мову вчителя, набуваючи потрібних фонематичних вражень, що сприяє відтворенню цього матеріалу в подальшій роботі. [5, С. 20 - 25]

Хорова робота є дуже важливим елементом, оскільки вона не тільки дає можливість час на активне виправляння кожного учня, а й роботь учнів сміливішими у вимовлянні слів, речень і вони не роблять тих помилок, які є наслідком нервового напруження. Це, звичайно, не означає, що хорова робота повинна стати основним видом вправ. Завдання вчителя - вміло поєднувати індивідуальні відповіді з хоровими.

При фонетичному тренуванні об'єктами імітування можуть бути звуки, звукосполучення, слова, речення, групи речень. Деякі вчителі вважають, що фонетичні імітативні вправи зумовлюють таку схему дій: вчитель вимовляє - учень голосно повторює. Якщо учень не зміг правильно повторити, вчитель знову вимовляє, аж поки учень не зможе правильно відтворити почуте. Таке розуміння наслідування в навчанні мови дещо спрощене. Треба мати на увазі, що фонетичні імітативні вправи мають на меті не тільки використання природних здібностей учнів, а й розвиток тієї сфери сенсорики учнів, яка пов'язана з фонематичним слухом.

Для здійснення цієї мети схема роботи, описана вище, не придатна, потрібна система дій, яка створює в учнів відповідні фонетичні та артикуляційні уявлення. У тренувальній роботі це зумовлює, по - перше, імітативне репродукування, яке повинно охоплювати не тільки цілі слова і речення, а й морфеми та окремі звуки. Коли учень чує вимову якогось нового слова, він відтворює його тим краще, чим чіткіше його уявлення про звукові елементи та складові частини цього слова. Так, наприклад, почувши нове слово з відомим уже суфіксом, учневі не треба робити зусиль, щоб правильно сприйняти та відтворити цей суфікс: це для нього знайомий, засвоєний елемент, який зустрічався в інших словах. Те ж саме можна сказати про важливість впізнавання звуків, що входять до складу нових слів.

Таким чином, імітативне засвоєння мовних явищ аж ніяк не виключає виокремлення окремих звуків та звукосполучень і роботи над ними. Однак деякі вчителі вважають, що орієнтація на наслідування учнями вчителя обов'язково означає цілісне сприймання та відтворення слів, речень і що робота над окремими елементами слів у цьому разі виключається.

Говорячи про використання імітативного відтворення для засвоєння особливостей вимови нових мовних одиниць, які подає вчитель, треба підкреслити важливість деяких прийомів роботи, які допомагають концентрувати увагу учнів на фонетичному аспекті мовного матеріалу. Якщо вчитель планує використати картинку при подачі нового мовного матеріалу, то він повинен заздалегідь ознайомитися з її змістом і передбачити можливу реакцію учнів. Якщо зображення на ній викликає велике зацікавлення, певну емоційну реакцію, тоді треба зважити на це і не поспішати з подачею нового слова. Учнів треба підготувати до його сприймання. [7]

Размещено на Allbest.ru