Козацька педагогіка як одна із засад системи національного виховання в Україні

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Міністерство освіти і науки України

Херсонський державний університет

Факутьтет філології та журналістики

Кафедра педагогіки

Курсова робота з педагогіки

Козацька педагогіка як одна із засад системи національного виховання в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ КОЗАЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК ГАЛУЗІ ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ

1.1 Історія виникнення та розвитку українського козацтва як культурно-історичного і національно-духовного феномену

1.2 Сутність і особливості козацької педагогіки

РОЗДІЛ 2. ТРАДИЦІЇ КОЗАЦЬКОГО ВИХОВАННЯ У СУЧАСНИХ ЗНЗ

2.1 Традиції козацької педагогіки як засіб соціально-педагогічного виховання

2.2 Шляхи впровадження козацької педагогіки у сучасних загальноосвітніх закладах

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

В умовах розбудови незалежної України виникає потреба пізнання вітчизняної спадщини, зокрема у сфері освіти, навчання й виховання підростаючого покоління.

Упродовж багатовікової історії українського народу значна увага приділялася вихованню в підростаючого покоління любові до рідної землі, поваги до героїчних подвигів українців, готовності до захисту свого народу. Справжнім феноменом патріотизму в історії України стало запорізьке козацтво. Воно глибоко і різнопланово вплинуло на історичну долю українського народу, на формування національної самосвідомості. Багатовіковий визвольний козацький рух зумовив унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культури - козацьку педагогіку.

Козацька педагогіка - це складова народної педагогіки, це наука про виховання мужності, патріотизму, доброти, всесвітнього братерства, взаємодопомоги, фізичної досконалості, віри у свої сили, можливості. Сутність козацької педагогіки полягає у системі знань про закономірності формування світоглядних позицій українця, збагачення підростаючих поколінь інформацією про здоровий спосіб життя, норми взаємостосунків, а також процес самовдосконалення, самоосвіти.

Система козацького виховання для українського народу - історично важлива і незнищенна, адже вона становить одну з вагомих підвалин сучасної національної системи виховання і освіти.

Проблему козацької педагогіки вивчали Ю.Д.Руденко, М.Г.Стельмахович, О.Т.Губка, П.Р.Ігнатенко, В.Г.Кузя, М.І.Кравчук, Є.І.Сявавко, Д.Т.Федоренко, педагоги-практики, методисти Л.К.Білецька, О.В.Вронська, В.М.Гамажан, В.І.Каюкова, О.В.Ковальчук, Д.М.Погребенник, особливий внесок для козацької педагогіки зробив В.О. Сухомлинський.

Отже, актуальність теми полягає в необхідності козацького виховання на відновлення кращих своїх здобутків у практиці тіловиховання і духовності сучасної молоді. Успіх буде гарантовано за умови творчого підходу до практичної реалізації теоретичних узагальнень потреби відновлення на високому рівні козацького гарту, тіловиховання і гармонійного розвитку молоді що є визнані й апробовані у світі.

Правильно організоване виховання формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка високо цінує свою громадянську, національну і особистісну гідність, совість і честь.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження теми курсової роботи «Козацька педагогіка як одна із засад системи національного виховання в Україні».

Об'єкт дослідження - українське козацтво.

Мета роботи - дослідити систему виховання в козацьких школах.

Предмет дослідження - інноваційні та традиційні технології навчання.

Завдання роботи:

1. Дослідити історію виникнення та розвитку українського козацтва як культурно-історичного і національно-духовного феномену.

2. Розкрити сутність і особливості козацької педагогіки.

3. Окреслити традиції козацької педагогіки як засіб соціально-педагогічного виховання.

4. Виявити шляхи впровадження козацької педагогіки у сучасних загальноосвітніх закладах.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ КОЗАЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК ГАЛУЗІ ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ

1.1 Історія виникнення та розвитку українського козацтва як культурно-історичного і національно-духовного феномену

козацький педагогіка загальноосвітній історичний

Національна ідея є провідною, об'єднуючою в історичному бутті кожного народу, нації (етносу). Українська національна ідея проходить через всю педагогічну спадщину минулих епох. Вона надихала цілі покоління освітніх діячів, педагогів на вірне служіння рідному народу. Дослідження витоків, становлення і розвитку національної системи виховання, вітчизняної педагогіки є першорядною проблемою, від розв'язання якої залежить вихід незалежної Української держави на сучасний рівень світових стандартів у галузі освіти і виховання.

Творчий підхід до історико-педагогічної спадщини нашого народу дозволяє стверджувати, що чільне місце в ній належить могутньому освітньо-виховному потенціалу, який найдоцільніше назвати українською козацькою педагогікою. Щоб розкрити її основні ознаки, необхідно насамперед з'ясувати, що таке українське козацтво як культурно-історичний феномен.

Козацький рух України був однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби народу за політичну і державну незалежність. У тому, що ми, українці, сьогодні є народом, нацією, провідна роль належала козацтву, яке із століття в століття було єдиним і могутнім форпостом, що пильно стояв на сторожі свободи, гідності і честі України як незалежної держави. Недарма іноземці часто називали Україну «Козацькою республікою», «країною козаків», а українців - «козацькою нацією».

Українське козацтво, як своєрідна військова верства, зароджувалося, формувалося і розвивалося протягом багатьох століть. Якщо врахувати, що кубанські козаки є безпосередніми нащадками запорожців, то хронологічні рамки існування українського козацтва охоплюють XV - початок XX ст., тобто півтисячоліття. Протягом цього часу українське козацтво набувало одних ознак і втрачало інші. Однак початок формування окремих елементів традиційної козацької культури за археологічними джерелами простежується з V тис. до н.е.

Слід зауважити, що теми козацтва та Запорізької Січі в радянській історіографії майже не досліджувались (за винятком, як от В.Голобуцький “Історія Запорізького козацтва”. - К., 1957; “Запорізька Січ в останні роки свого існування (1734-1775)”. - К., 1961; О.Апанович “Збройні сили України у ХVIII ст.”. - К., 1969), а відповідно і підручники містили в собі лише той матеріал, який був доробком видатних істориків України ХIХ - першої половини ХХ ст. (В.Антоновича, М.Костомарова, Д.Яворницького, М.Грушевського та ін.), але в дозованому просіяному вигляді [6, c.75].

Ретроспективний аналіз джерел свідчить про певну етапність у дослідженнях козацької педагогіки залежно від соціально-політичних обставин. Перший етап вивчення традицій козацького виховання пов'язується з історичними етнографічними і фольклорними записами XIX-початку XX століття і знайшов своє відображення у працях відомих істориків П.Чубинського, М.Грушевського, Д Яворницького і ін.

З 1930-1990 років проблеми козацької педагогіки в Україні, за невеликим виключенням, практично не досліджувалися.

Наступний етап педагогічних досліджень пов'язаний із здобуттям Української суверенності. Дослідженням процесів становлення системи освіти запорізьких козаків та козацької педагогіки в цілому, присвячені наукові праці сучасних вчених, а саме: Б. Ведмедки, B. Задунайського, Є. Приступи, В. Кузя, Ю. Руденка, О. Губко, І. Федоренко, М. Стельмаховича, Б.Ступарика та ін.

Роль козацтва та Запорізької Січі в історії України унікальна і не має аналогів в історії інших народів. На певному етапі історичного буття України козацтво, яке виникло стихійно, взяло на себе найважливіші завдання, що стояли перед усією нацією, виступило провідною організуючою силою в їх здійсненні. Саме на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, система управління якої згодом поширилась на всю Гетьманщину.

Осередком козаччини стало Запоріжжя. Численні острови Дніпра давали безпеку, захист і змогу укріпитися. Перша Січ на острові Хортиця була побудована під керівництвом князя Дмитра Вишневського. До лав казаків втікали селяни і міська біднота з Галичини, Волині, Поділля, Полісся і інших регіонів. Під керівництвом талановитих полководців і мудрих державних діячів (Сагайдачного, Дорошенка, Хмельницького, Палія та ін.) був організований окремий військовий і соціальний устрій. У своїй своєрідності Запорізька Січ була першою у Європі республікою з послідовним демократичним ладом. Вищим законодавчим органом влади була загальна військова Рада. Вища виконавча влада - гетьман, кошовий атаман - обиралися на Раді прямими загальними виборами, діяло належне судочинство, запорізьке військо.

В умовах постійних воєн на Січі складалися чудові традиції побратимства, дружби і взаємодопомоги. За словами Д.Яворницького :“ світлим боком характеру козаків була добродушність, щедрість, безкорисливість”.

Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю української культури. Козацтво сформувалось як аристократія національного духу, високоморальна еліта нації. Патріотизм і хоробрість були могутнім стимулом до державотворчого, вільного і незалежного життя.

У багатьох народів Запорізька Січ асоціювалася із школою лицарства. Право називатись козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців.

Багато істориків порівнювали козаків з найсильнішими і наймужнішими народами світу. Бернар Коннф у своїй праці "Історія Польщі в особистих листах до знатних осіб" відзначає витривалість, хоробрість, військову винахідливість козаків, порівнюючи їх з іспанськими мігалетами або ж із шотландськими горцями. П.Меріме та Ш.Лезюр порівнюють запорожців з римлянами, посол Венеції Альберт Віміні (1650 р.) порівнює козаків із спартанцями: "...Вони можуть змагатися зі спартанцями суворістю свого виховання". Шефер у книзі "Анали Малоросії"(1788) порівнює козацьку республіку з республіками Спарти і Риму, він знаходить відмінність між козацькою республікою і республіками античності: виховані як спартанці й призначені для війни як римляни, вони однак ніколи не прагнули до завойовування чужих земель, а лише до захисту своїх вівтарів і домашніх вогнищ.

Завдяки головним засадам - свободи, рівноправності, братства, православної віри, захисту слабких від сильних, боротьби з невірними, склад запорізького війська складав єдину і нероздільну спільність, згуртовану і грізну силу для ворогів. Справжній цвіт козацтва складали дуже сильні і добре фізично складені люди, головним чином українці, які належали до "лицарства" чи "товариства".

Т.Боплан зазначає, що борючись за свою політичну свободу, за православну віру, славні українські козаки кожний клаптик землі поливали своєю кров'ю і щедро засівали своїми кістками, натомість виховували нових героїв-богатирів, які дуже часто викликали у сучасників справедливий подив.

Козаки відзначалися набожністю, дбаючи про святість православної віри, створили і облаштували протягом свого історичного буття багато церков і каплиць. Великий відсоток освічених і вихованих людей Січі готувала Київська духовна академія, січові, монастирські та церковно - парафіяльні школи.

З ініціативи Петра Конашевича-Сагайдачного запорізькі козаки надавали матеріальну підтримку братському рухові. Разом зі своїм військом П.Сагайдачний вступає (1620) до Київського братства, що свідчить про велику участь Січі у суспільно-політичному і культурному житті України.

З 1632 р. першим учбовим закладом східних слов'ян стає Києво-Могилянська колегія, а з 1658 р. Києво-Могилянська академія, першим опікуном якої був видатний культурно-освітній діяч України Петро Могила. У цьому унікальному освітньому закладі здобули блискучу освіту багато культурно-освітніх, державних діячів, значна частина козацьких воєначальників, зокрема гетьмани: Іван Виговський, Павло Тетеря, Хмельницький, Іван Самойлович. Засобом міжнародного спілкування стає латинська мова, тому козацька молодь доборе оволодівала нею. За програмою колегії діяли школи у Вінниці, Кременці та інших містах.

Дбаючи про інтелектуальний розвиток козаків, осередки освіти були створені на запорізьких землях-паланках та у фортецях Січі, у яких навчали письма, церковного співу, читання, музики. Такі школи існували при усіх церквах на Січі, їх діяльність була спрямована на формування світогляду, моралі, етики, музичної грамоти. Про високий рівень освіти в Україні козацької Доби Павло Халебський пише: "У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти".

Під впливом козацтва та православної церкви у кінці ХVІ ст. народжується українське борокко у стилі традицій народного мистецтва, що відбулося в архітектурі, живописі, музиці, літературі. Слід відзначити архітектуру Духовної академії в Києві, церкву Юра у Львові, Ковнірський корпус Києво-Печерської лаври, іконописну церквах, літературні твори М.Смотрицького, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, І.Величковського та ін. Визначними пам'ятниками архітектури стали світські та церковні будівлі козацької столиці - Чигирина та родинного маєтку Хмельницьких - хутора Суботова. Велику цінність має запорізький Троїцький собор, побудований майстром Я.Погрібняком без жодного цвяха (Дніпропетровська область). Активізують творчі процеси соціальні потрясіння. В умовах зовнішніх впливів, зокрема стильових особливостей класицизму, у живописі розгорнули свою діяльність талановиті художники Д.Левицький та В. Боровиковський.

Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культури - козацьку педагогіку, яка була тісно пов'язана з гуманістичними традиціями, ідеями самоврядування і виборності, будівництва самостійної української держави. Тільки країна з великим історичним досвідом розвитку освіти і виховання, захисту прав і свобод особистості, всього народу могла породити таке незвичайне явище, як Конституція Пилипа Орлика (1710) - унікальний феномен європейської і світової політичної, державної і правозахисної думки.

Аналіз наукових праць свідчить, що дослідження козацької епохи залежно від соціально-політичних обставин.

Перший етап пов'язується з історичними, етнографічними і фольклорними записами кінця XIX-початку XX ст., що знайшов своє відображення у творах відомих істориків: М.С.Грушевського, П.В.Іванова, П.П.Чубинського, Д.І.Яворницького. В умовах Української суверенності козацькій добі присв'ячені наукові праці істориків і педагогів: В.І.Сергійчука, П.І.Кононенка, А.В.Цьося, Б.М.Ступарика, Є.Н.Приступи, О.Т.Винничука. Традиції козацької педагогіки сьогодні стали предметом наукових досліджень істориків, філософів, правників, педагогів і психологів. Порівняльний аналіз опублікованих наукових праць свідчить про наявні відмінності в обґрунтуванні фактичних даних, що , очевидно, пов'язано з осмисленням з певних позицій різних аспектів окресленої проблематики. У них виявлено, описано і проаналізовано найбільш яскраві форми, засоби, методи виховання у Запорізькій Січі, наголошено на актуальності і необхідності їх використання у освітніх закладах різних типів. В міру нагромадження історичних відомостей, все більшого значення набуває цілісне осмислення і використання козацької педагогіки в сучасній теорії і практиці навчання і виховання підростаючого покоління.

1.2 Сутність і особливості козацької педагогіки

Історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен - козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров'я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію.

Педагогічна наука і практика високорозвинених країн світу переконливо доводять, що найраціональнішою школою є власна, національна, побудована на традиціях і звичаях педагогіки, з урахуванням здобутків педагогічної думки в її історичному розвитку.

Козацька педагогіка - народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім'ї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.

Козацька педагогіка - це частина української народної педагогіки, яка формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати від чужоземних загарбників, високу національну свідомість і самосвідомість, глибоку духовність.

Головна мета козацької педагогіки - виховати вільнолюбиву і незалежну особистість, козака-лицаря, мужнього громадянина.

Провідні завдання - виховувати в підростаючих поколінь національну свідомість і самосвідомість, український характер і світогляд, формувати національну і загальнолюдську духовність, готувати фізично загартованих і мужніх воїнів-захисників рідного народу, виховувати громадян, які розвивали б культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу.

Зміст козацької педагогіки складають:

1. Духовне життя козаків - синівська любов до Матері-України, землі- годувальниці, рідного краю, заповітів батьків і дідів, материнської мови, рідної культури, історії та ненависть до всього чужого, ворожого, що заважало жити на своїй землі і було спрямовано на гальмування і нищення людського в людині (гармонія любові і ненависті); права, “вольності” козаків, право власності (на землю, скот, реманент), ідеї власності, здобутої своїми руками, кмітливістю і підприємницькою думкою; ідея Бога як захисника народу, України; лицарі свято берегли віру батьків і дідів, духовні здобутки предків.

2. Козацька філософія - козаки обґрунтували волю людини як головний дар життя, її природне право на свободу і незалежність, найвищими цінностями вважали людину, народ, національну державу; кожна людина - складова частина народу, нації; стійкість і цілісність, соборність нації залежить від того, чи усвідомлює кожен її представник необхідність згуртованості в міцну духовну спільноту.

3. Козацький світогляд - провідними були ідеї Бога, України-Батьківщини, свободи особистості і волі народу, збереження спадщини предків, їхньої духовності, переконання в торжестві народної правди, перемоги добра над злом, ідеали незалежності України; уявлення, погляди на підступництво і зраду, на міщанське животіння, на пасивне очікування добра, коли зло саме зникне, на байдужість до долі України як на гріхи людей; зраду вважали найтяжчим злочином перед товариством, народом, своєю державою, Богом; козаки плекали, культували ідеали братства, побратимства, згуртованості і єдності людей для досягнення шляхетних цілей

4. Козацький характер - почуття багатства, емоційна наснага, внутрішня невичерпна енергія; висока шляхетність і порядність, кмітливість і дотепність, підприємливість і практичність, стійкість і незламність у боротьбі з ворогами, безкомпромісність і твердість у відстоюванні правди і справедливості; ніжність у ставленні до добрих людей, братерська любов до друзів і товариства, глибока пошана до громади, вірність своєму обов'язку захищати рідну землю, співчуття до всіх знедолених, милосердя до тих, хто його потребує; постійна готовність до боротьби за волю рідного краю, за свою незалежну державу, устремління до високих ідеалів, жадання будувати демократичний державний устрій, давати лад у громадському житті, утверджувати гуманні стосунки між людьми.