Виховання духовно-моральних цінностей в умовах сільського навчально-виховного комплексу XIX – початку XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виховання духовно-моральних цінностей в умовах сільського навчально-виховного комплексу XIX-початку XX століття

Постановка проблеми

Українська освіта переживає процес реформування ,інтеграцію в європейський і світовий освітянський простір ,що має сприяти відродженню її духовності. Водночас необхідно зберігати і примножувати національні особливості освіти

Розвиток особистості,як ніколи раніше стає показником прогресу кожної країни.

На різних історичних етапах розвитку суспільство накопичило цікавий досвід у вихованні духовно-моральних цінностей у молоді. Поглядам філософів і педагогів кінця 19 початку 20 сторіччя притаманна думка, що духовне -моральне виховання особистості ґрунтується на християнському світорозумінні. Саме за такого переконання розглядалися система уявлень людини про її внутрішній світ, навколишню дійсність, комплекс ціннісних орієнтирів й ідеали молодого покоління, синтезувалися знання про сутність духовно-морального виховання та особливості розвитку особистості молоді. На цих підвалинах формувалися освітні традиції, досвід педагогічної діяльності - раціональний і духовний.

Мета статті: висвітлити особливості формування духовно -моральних цінностей у сільської молоді вкінці 19-го на початку 20 століття,теоретичне використання їх з урахуванням вимог і можливостей молодої держави.

Як свідчить довідка , видана Державним архівом Запорізької області, середнє професійно-технічне училище відкрите 8 вересня 1883 року. В перші роки існування закладу його називали Гнєдінським ремісничим училищем,за прізвищем покровського землевласника ,мирового судді, гласного Олександрівського повіту Д.Т.Гнєдіна,який, захищаючи інтереси селян і дбаючи про сільських дітей, на власні кошти й заснував училище.

Величезний моральний авторитет Дмитра Титовича сприяв залученню до викладання висококваліфікованих кадрів. Серед таких людей були педагог,видатний діяч народної освіти барон М.О.Корф; відомий економіст,професор Дерптського університету і Олександрівського ліцею М.О.Каришев; український поет,фольклорист,перекладач І.І.Манжура; відставний Морського кадетського корпусу М.О.Козаков; онук кошового Задунайської Січі

0. В.Гладкий;ботанік , директор Олександрівського комерційного училища

1. А.Акінфієв; етнограф, фольклорист, історик Я.П.Новисоцький. Педагоги визначали духовно-моральне воховання молоді як важливу складову цілісної системи виховання і формування духовно розвиненої особистості, а християнство змістом,що наповнює сенсом буття дітей.

Благородну справу на ниві народної освіти продовжувала О.І.Гнєдіна ,дружина Дмитра Титовича, яка віддала після смерті чоловіка створеному ним учбовому закладу багато сил і коштів.

Гнєдін Дмитро Титович(1818-1885) - людина прогресивних переконань, нехтуючи власними інтересами дворянина-землевласника, він віддає всі свої сили та знання , матеріальні засоби,переваги соціального та службового становища - справі захисту інтересів селян в пореформений період, народній освіті та земському судочинству.

Подвижницькі вчинки Дмитра Титовича виходили далеко за межі звичайної панської моралі . Після військової служби в 1843 році 25-річний офіцер виходить у відставку. Невдовзі відставник на власні кошти засновує на власні кошти чи не першу на Катеринославщині школу для дітей кріпаків і разом із дружиною Ольгою Іванівною в панському будинку навчає їх грамоті.

Ліберальний дух правління Олександра другого,скасування кріпосного права, реорганізація народної освіти та судочинства відкрили перед Гнєдіним широке поле діяльності на громадській ниві. Його обрали мировим посередником 6-ї дільниці.

Найвизначнішим пам*ятником громадської та педагогічної діяльності цього подвижника стало заснування та відкриття на власні кошти ремісничого училища для дітей селян в рідній Олександрівці Дмитро Титович закладає маєток на будівництво ремісничого училища витрачає 35 тис.крб..

8 вересня 1883р. цей заклад( після довгих 144 років , які пішли на підготовку і затвердження статуту училища,будівництво учбових приміщень ) був відкритий приватним Товариством покращення народної праці. М.О.Корфа обрали попечителем училища, він виступив з блискучою промовою на урочистому відкритті.

В ремісничому училищі щорічно безкоштовно навчалось 90 -100 селянських дітей. Навчання тривало 4 роки, поєднуючи теоретичні заняття в класах і практичні в майстернях. Поряд з загальноосвітніми предметами читались спеціальні з технології деревини та металів ,природознавства і народного господарства . Із загальноосвітніх предметів учні вчили російську мову ,арифметику,геометрію,малювання,краснопис. Проводились також уроки співу,на яких розучували в основному твори церковного змісту. По закінченню училища видавався атестат,де оцінювався "Закон Божий" як самий перший предмет . Відомі громадські діячі та педагоги переймалися справою освіти простого народу, побудованій на догматах Євангельського вчення та на принципах високих християнських чеснот . Діти молодшої групи вивчали напам*ять легкі молитви і пісні , вихованці старшої групи запам*ятовували крім молитов, розповіді зі

Священної історії. Вітчизняна педагогіка цього періоду втілювала в життя загальноприйняту програму виховання людської особистості , впроваджену Я.А.Коменським : пізнати себе і навколишній світ (розумове виховання). Філософи, педагоги вбачали формування цілісного знання про світ через поєднання розуму і віри, науки і релігії. Саме на релігію перекладалося виховання виховних функцій, тож духовне становлення особистості мало відбуватися засобами релігійного впливу. Останні два роки учнів навчали того ремесла,яке вони обирали для себе. Випускні екзамени були досить складними: столяри мали повністю зробити віялку,ковалі - бричку, слюсарям ставилося завдання виточити всі металеві деталі віялки,токарного верстака.

При училищі був гуртожиток,у якому проживали стипендіати земств. Цікаво підкреслити характерну рису стосунків між вихованцями училища. Кожен учень випускного класу брав шефство над новачками . В його обов*язки входило допомагати майстрові прищеплювати молодим товаришам перші навички в роботі з металом і деревом.

Організатори училища дбали і про побут учнів. Культурний розвиток учнівської молоді. Завдання, які ставив перед собою педколектив не обмежувалися навчанням спеціальності, дітей привчали обходитися в усьому власною працею. З учнів призначали чергових в їдальню,де вони накривали і прибирали столи, учні мили підлогу в класах і, гуртожитку, коридорах. Такою організацією праці вихователі переслідували ще одну мету: прищепити дітям,що виростали в злиднях, елементарні гігієнічні навички. Підлітки легко засвоювали правила проживання в ремісничому училищі і повністю обслуговували себе. Такий підхід викликав особливу повагу до Гнєдінського навчального закладу з боку прогресивної інтелігенції.

Гнєдінський навчальний заклад славився також своїм хором. Ентузіаст хорового мистецтва,учитель співів, Іван Михайличенко сам збирав і обробляв народні побутові та обрядові пісні. Юнаки з величезною радістю давали концерти на багатолюдних покровських базарах. Високу оцінку хорові дав В.І.Немирович - Данченко,який був присутній на репетиціях хору.

Багато вихованців училища згодом працювали вчителями , служили в різних державних установах,брали активну участь у суспільно-політичному житті.

Звання "сільський майстер" присвоювалося радою училища тільки після 5 років практичної діяльності. Крім головної учень здобував і допоміжну професію,набував практичних навичок, самостійно виготовляв різні слюсарні,столярні і ковальські вироби.

Для остаточного влаштування майбутньому майстрові надавали матеріальну допомогу для організації власної майстерні та придбання необхідного матеріалу.

Факт створення на селі училища такого типу - явище , безперечно , виняткове. Воно було зустрінуте в середовищі прогресивної вітчизняної інтелігенції з розумінням і глибокою симпатією.

Барон М.О.Корф(1834 -1883) - педагог і просвітитель , методист, діяч у галузі народної освіти був прихильником реформаторського шляху вдосконалення народної освіти . Його педагогічна діяльність випадає на час і після скасування кріпацтва, коли 40мільйонів селян отримали громадянські права, а питання про народну освіту почали розглядати першочерговим.

Гуманіст, засновник перших шкіл земського типу виступав за обов*язкове навчання українською мовою в початковій школі,автор власної концепції навчання,яка сприяла розвитку педагогічної науки. Елементи його педагогічної спадщини на сучасному етапі впроваджуються в практику початкової школи ,він подав конкретні приклади щодо застосування принципів стислості,простоти, раптовості, впевненості в успіху.

М. О. Корф був не тільки талановитим публіцистом і письменником,а й активним земським діячем та плідним практиком на тогочасній ниві народної просвіти. Входячи до складу земської училищної ради відкрив їх більше сорока у селах Катеринославщини. Це був новий тип сільської школи для народу , як її називали - "корфовська тризимка". У цих школах з трирічним терміном навчання урок викладався одним учителем відразу у трьох класах. М.Корф розглядав земську школу як загальноосвітню із трирічним терміном навчання лише як однокомплектну, де один учитель проводить заняття з усіма трьома класами - 1го, 2-го, 3-го року навчання. Такі школи , як відомо , прижилися в Олександрівському повіті й почали посилюватися по всій території України та Росії.

Для пошуку відповіді на складні питання , як виховувати особу духовну, моральну М.О.Корф використовував усі новітні досягнення сучасного йому гуманітарного значення. народній школі на розвиток моральності дитини впливають уроки законовчителя, мета яких не тільки осмислити всі релігійні обряди, не тільки познайомити учня з історичними оповіданнями про життя Спасителя, учення й людей, що йому передували. Вони повинні ,насамперед, навчити дітей жити так,щоб вони з честю носили ім*я християнина.

М. О. Корф пропонував наповнити релігійним змістом навчально-виховний процес земської школи. Уроки в земській школі розпочинались Законом Божим. Законовчитель вивчав разом з учнями напам*ять "Отче наш" , "Достойно",та інші молитви. Разом вони вчили заповіді, вчитель пояснював дітям елементарні релігійні поняття. Школи були малокомплектні, одночасно з усіма працював один учитель. Друга група читала й переказувала "Ветхий завет",дізнавалася подробиці про релігійні свята,Третя група вивчала "Новий заповіт" і "Псалтир". Учителі мали домагатись у своїй повсякденній праці головної мети народної школи - утвердження в народі духовної і моральної відомості . задля цього потрібно:

а) надавати шкільному життю таке направлення й устрій, котрі б виховували в учнів навички доброї, християнської поведінки;

б) під час навчання користуватися кожною нагодою ,щоб наставляти дітей на всяку благу справу;

в) власним характером життя і поведінки подавати учням приклад щирої релігійності і сердечної м*якості.

Будучи сам високоморальною людиною, М.О.Корф надавав великого значення питанню моральності в школі,зокрема вчителя. Особисті якості вчителя, а особливо його моральність є передумовою виховання учнів,бо школа не тільки вивчає , а й виховує. М.О.Корф тісно пов*язував розумову освіту з моральним вихованням,а пріоритет віддавав учителю і релігійному вихованню.

Отже, гуманізація особистості,виховання цінностей таких, як чесність,громадянськість, патріотизм сприяють відродженню духовності української нації. Корисні думки щодо формування гуманістичного ідеалу залишив своїм нащадкам барон М.О.Корф.

М. О. Корф доводив необхідність навчання дітей інших національностей їхньою рідною мовою, адже , користування своєю мовою - священне право для кожної нації.

Каришев М. О. (1855-1905) - талановитий економіст, статист, педагог, громадський діяч. У 1885 році після смерті Д.Т. Гнєдіна стояв біля витоків Гнєдінського ремісничого училища та перших шкіл повіту. Турботу про Гнєдінське ремісниче училище М.О.Каришев вважав своїм людським і моральним обов*язком. Як попечитель училища,він очолював його господарську раду,викладав учням основи політичної економії. Особисто Каришев підбирав і викладацький склад училища. М.О.Каришев вніс чималі особисті пожертвування на користь ремісничого училища. Доброчинні внески робили люди, відомі всій країні: московський фабрикант С. Т. Морозов, артист імператорської опери К.І.Михайлов-Стоян,відомий столичний драматург В. І. Немирович-Данченко.

В 1898 році старанням М. О. Каришева поруч з ремісничим училищем була відкрита нижча Гнєдінська сільськогосподарська школа. Після закінчення випускники одержували спеціальність агронома.У школі проводились практичні заняття з садівництва,овочівництва,рослинництва і тваринництва.

М.О.Каришев був прихильником всебічного розвитку учнів. У Гнєдінському училищі на практиці проводилося поєднання професійного навчання, трудового виховання з вихованням моральним. Комплекс наукових знань сприяв розвиткові розуму, богословські істини позитивно впливали на вдосконалення душі.

Окрім навчальних і практичних занять , у Гнєдінському ремісничому училищі був добре організований і відпочинок вихованців .При училищі було два хори і учнівський оркестр. Хор і оркестр виконували фрагменти опери. У концертах брав участь співак К.І. Михайлов-Стоян, читав свої твори В,І,Немирович Данчанко. Ці діячі відвідували училище протягом кількох років. Саме училище фактично перетворилося на культурний центр повітового масштабу. В училищі проходили концерти,спектаклі відомих столичних артистів на які з*зжалися глядачі за 50-60 верств.

Життя,діяльність і творчість М,О,Каришева присвячені високим цілям освіти. Із відродженням національної свідомості виріс інтерес до спадщини талановитого вченого.

В.І.Немирович-Данченко - всесвітньовідомий режисер,театральний діяч і педагог, письменник, драматург,народний артист СРСР продовжував шефство над Гнєдінським ремісничим училищем. Він був одружений зі старшою дочкою М.О.Корфа. Літній відпочинок подружжя проводило в родовому маєтку, вони часто відвідували ремісниче училище, ставили вистави.

В 1895році почала свою роботу Нескучненська школа імені М,О,Корфа,проект був замовлений у Москві Немировичем-Данченко. За внесок у розвиток народної освіти Катерина Миколаївна Корф, його дружина, була нагороджена срібною медаллю на Олександрівській стрічці " За усердие".

Я.П.Новицький (1847 - 1925) - не отримав систематичної освіти. Проте, дякуючи співробітництву з відомим педагогом М.О. Корфом, йому належать оригінальні розробки для земських шкіл (роль книги в житті учнів, роль учительських з*їздів) Чимоло уваги Я.П.Новицький приділяв питанням дидактики , тому пропонував на уроках активно використовувати наочність , гербарії та різні колекції. Він підтримував ідею Корфа про відкриття додаткових вечірніх і недільних шкіл, але не підтримував повторних курсів навчання для учнів. Пропонувалися конкретні настанови: вчителі початкових шкіл мали роз*яснювати дітям значення недільних і святкових днів , давати поради , як їх проводити . Задля цього було визнане за доцільне читати для учнів у шкільному приміщенні у вихідні дні книги духовного змісту.

Не забував педагог і про моральне виховання молоді. Любов до рідної землі, культури, мови, звичаїв, дисциплінованість, взаємодопомога,почуття дружби - ось ті напрямки, яким педагоги зобов'язані приділяти увагу.

Він визнавав необхідним: 1)викладання кожного предмета спрямовувати до ідей духовності й моралі;

2)викладати кожний предмет так, щоб виховання розуму впливало на моральний і естетичний бік душі. Естетичне та фізичне виховання не залишати поза увагою. Його згадують (педагог М. Драгоманов ) як людину добру та щиру, що збирала усякі цікаві речі у своєму краї - українські приказки,пісні, казки, козацькі пісні та спомини козацькі.

педагогічний моральний духовний молодь

Висновки

У нашому дослідженні розглянуто досвід роботи освітніх закладів кінця 19 початку 20ст. Олександрівського повіту Каторинославської губернії стосовно формування морально-духовних цінностей. Систематизація педагогічної спадщини дозволяє і сьогодні використовувати і впроваджувати методику формування гуманістичного ідеалу у сучасної молоді.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми виховання духовно-моральних цінностей у сільської молоді. Потребують окремого дослідження вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на розвиток етичної культури та розробка новітніх технологій духовного саморозвитку особистості.

Література

1. Ушинский К. Д. Собр. Соч : 11Т. / Ушинский К. Д. - М.-Л., 1952. - С. 200205.

2. Кушніренко І. К. Справа всього життя // Кушніренко І. К., Жилінський В. І.,Корф М. О. // Дніпровський металург. - 2011. - 298 с.

3. Українська Радянська Енциклопедія //Ушинський К.Д. - К., 1984. - С. 520.

4. Кремінь В. Г. Освіта і наука в Україні - інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / Кремінь В. Г. - К. : Грамота, 2005. - 448 с.

Размещено на Allbest.ru