Компетентність як складова професійної підготовки фахівця

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦЯ

Барщевська І.В., студентка групи ПВШ-15-Г1 ННІМП ДВНЗ ”Університет менеджменту освіти ”

Науковий керівник:

Н.О. Приходькіна, к.п.н., доц., доцент кафедри управління навчальними закладами та педагогіки вищої школи ННІМП ДВНЗ ”Університет менеджменту освіти”

Barshchevska I. V. Competence as professional component of specialist's training

Анотація. У статті авторкою зроблено огляд досліджень провідних дослідників поняття "компетентність".

Abstract. In the article the author analysed the term “competence" by leading researchers.

Ключові слова: компетентність, компетентнісний підхід.

Key words: competence, competence approach.

Постановка проблеми. Завдання, які поставлені перед вітчизняною вищою освітою, обумовили переосмислення домінуючого традиційного підходу. Головним недоліком його є те, що акцент, як правило, ставлять на запам'ятовування знань та їх перевірку, але спеціаліст, який був підготовлений у такий спосіб, може розгубитися у будь-якій новій ситуації. У сучасній педагогіці ведеться активний пошук та впровадження нових підходів до організації та здійснення процесу професійного навчання у ВНЗ України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні дослідники (С.У.Гончаренко, П. М. Олійник, І.В. Козубовська та інші) вирізняють декілька альтернативних підходів до освітнього процесу: системний, проблемний (В.М. Вергасов, В.А. Онищук та інші), контекстний (О.О.Вербицький), розвивальний (Л.В. Занков, В.В. Давидов), гуманістичний (І.І. Драч, І.А. Зязюн, Г.М. Сагач та інші), особистісний (К.К. Платонов, І.С.Якиманська та ін.), діалогічний, акмеологічний (Л.С. Рибалко), культурологічний (І.А. Зязюн, В.В. Краєвський, І.Я. Лернер), а також аксіологічний, технократичний, соцієнтарний, технологічний, синергетичний, антропологічний та інші.

Виклад основного матеріалу. Враховуючи реалії сучасного життя, невпинне зростання обсягу знань та потребу у фахівцях-практиках, що вміють нестандартно мислити та діяти у нових ситуаціях, зрозумілою є актуальність та навіть необхідність впровадження у педагогічну практику компетентнісного підходу. На сьогодні у педагогіці вищої школи немає одностайності у розумінні цього поняття.

На думку Б.Д. Ельконіна, компетентнісний підхід висуває на перше місце не інформованість учня, а вміння вирішувати проблеми, що виникають у:

- пізнанні і поясненні явищ дійсності;

- при освоєнні сучасної техніки та технології;

- стосунках людей, в етичних нормах, при оцінюванні власних вчинків;

- життєвій практиці при виконанні соціальних ролей;

- при орієнтуванні в середовищі проживання, правових нормах і адміністративних структурах, споживчих і естетичних цінностях;

- ситуації вибору професії та оцінці своєї готовності до навчання в професійному навчальному закладі, коли необхідно орієнтуватися на ринку праці;

- при необхідності вирішувати власні проблеми: життєвого призначення, вибору стилю й способу життя, способів розв'язання конфліктів [8, 27].

Методологічна база для виникнення терміну "компетентніший підхід" була закладена в 50-60 рр. минулого століття, коли американські учені прагнули виробити специфікацію до визначення діяльності людини в різних областях виробництва. Компетентнісна оцінка діяльності фахівця ґрунтувалася на вимірюванні трьох основних виявів його особистості: "знати, робити, бути". Загалом, у психолого-педагогічній літературі поняття "компетентність" отримало широке розповсюдження порівняно недавно - наприкінці 1960 - на початку 1970х років у західній, а наприкінці 1980 -х років у вітчизняній літературі...".

І.О. Зимня, З.Н. Курлянд та інші виділяють три основні етапи становлення компетентнісного підходу в освіті:

У перший етап (1960-1970) характеризується введенням у науковий апарат категорії "компетенція" і створенням передумов розмежування понять "компетенція" і "компетентність". Саме у цей період розпочинається "дослідження різних видів мовленнєвої компетенції, введення поняття "комунікативна компетентність" (Д. Хаймс)".

У другий етап (1970-1990) - використанням категорій "компетенція" і "компетентність" у теорії і практиці навчання мови, спілкування, а також щодо аналізу професіоналізму фахівців в управлінні, керівництві та менеджменті. У цей час розробляється зміст поняття "соцільна компетентність".

У третій етап (початок 1990-х років) - дослідженням компетентності як наукової категорії щодо освіти . Характеризується роботами А.К. Маркової, О.І. Пометун, Л.М. Мітіної, де компетентність особистості стає предметом всебічного аналізу.

Під поняттям "компетентнісний підхід" у сучасній педагогіці розуміють спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних, над-, міжпредметних), загальногалузевих (сюди ми зараховуємо професійну компетентність) та предметних компетентностей особистості. При цьому слід мати на увазі, що кожна ключова компетентність має "проектуватися" на загальногалузеві компетентності, які у свою чергу мають "проектуватися" на предметні компетентності (під терміном "проектуватися" розуміється таке визначення компетентностей нижчого рівня, щоб вони у сукупності забезпечували компетентності вищих рівнів). Разом із тим ключові компетентності не складаються просто з набору відповідних галузевих та предметних компетентностей - вони інтегрують галузеві компетентності у складну структурну компоненту, у якій елементи пов'язані між собою різноманітними зв'язками та відношеннями: "компетентність у певній галузі - це поєднання відповідних знань, досвіду і здібностей, що дають змогу обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній"; "компетентність має діяльнісний характер узагальнених умінь у поєднанні з предметними уміннями і знаннями в конкретних областях".

У свою чергу поняття "компетентність" теоретики педагогіки визначаються як "спеціальним шляхом структуровані (організовані) набори знань, умінь, навичок і ставлень, які набуваються у процесі навчання, що дають змогу людині визначати, тобто ідентифікувати і розв'язувати незалежно від контексту (від ситуації) проблеми, характерні для певної сфери діяльності".

Аналіз змісту визначень поняття "компетентність" показує, що практично кожне з них включає, як основні характеристики, знання, досвід у певному виді діяльності. Отже, компетентність формується, розвивається і проявляється в процесі конкретної, а не абстрактної діяльності. Така позиція збігається з позицією Міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти: "поняття "компетентність" визначається як спроможність кваліфіковано здійснювати діяльність...". Подібної думки дотримуються багато науковців, які вважають, що компетентність - це міра залученості людини у діяльність (Ельконін Б.Д.), діяльнісна характеристика та інтегральна якість особистості, яка проявляється в загальній її здатності і готовності до діяльності (Селевко Г.К.), здатність до здійснення практичних діяльностей (Хуторський А.В) тощо.

Компетентності є актуалізацією, зовнішнім виявом компетенції особистості - внутрішнього, потенційного, прихованого психологічного новоутворення (знання, уявлення, програми (алгоритмів) дій, системи цінностей і відношень). Термін "компетенція" тлумачиться ще й як "коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи". Ці два визначення, на нашу думку, висвітлюють різні аспекти поняття компетенції. З одного боку, це делеговане кимось коло діяльності, а з іншого - ті види діяльності, які людина відчуває можливими до реалізації, при цьому чітко уявляючи програму майбутніх дій.

Відомі російські педагоги В. Краєвський і О. Хуторський теж розрізняють терміни "компетентність" і "компетенція", пояснюючи, що слово "компетенція" в перекладі з латинської мови означає коло питань, щодо яких людина добре обізнана, поінформована, пізнала їх і має певний досвід.

Термін "компетенція" тлумачиться різними дослідниками також як:

- "коло питань, у яких людина добре поінформована, володіє знаннями і досвідом у тій чи іншій сфері".

- "загальна здатність, яка ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях і нахилах, які набуті під час навчання".

- "готовність учня використовувати засвоєні знання, уміння і навички, а також способи його діяльності в житті для вирішення практичних і теоретичних завдань".

- "сукупність взаємопов'язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), які ставляться відносно певного кола предметів і процесів й необхідних, щоб якісно та продуктивно діяти щодо них".

- "професійно-статусна можливість щодо здійснення людиною державних, соціальних і особистісних повноважень в професійній діяльності".

- "...система базових характеристик, які визначають професійний успіх і можуть бути описані в термінах поведінки, тобто компетенція технологічна і її можна діагностувати".

О.В. Овчарук зауважує, що "українська освіта тільки починає оперувати поняттям компетентності в тому сенсі, який пропонують європейські країни. І хоча в проекті нових освітніх стандартів є спроби закласти досягнення учнями компетентностей в основу освітніх галузей, на сьогодні ще немає системного та взаємоузгодженого підходу до систематизації поняття компетентності й ключових компетентностей, що необхідно для забезпечення інтеграції української освіти до загальносвітових процесів" [2]

На думку О. Пометун, ключові компетентності, яких мусить набути кожен випускник загальноосвітнього навчального закладу, такі: навчальна, культурна, громадянська, соціальна та підприємницька [5, 66].

Т. О. Олійник поділяє загальні (ключові) компетентності на такі групи: інструментальні, міжособистісні або індивідуальні та системні (різні соціальні навички) [3, 408].

З формуванням ключових компетентностей фахівця співвідноситься мета сучасної освіти, не лише в Україні, а й у світі. До таких, за результатами діяльності робочої групи з питань запровадження компетентнісного підходу, створеної в рамках проекту ПРООН "Освітня політика та освіта "рівний - рівному", належать:

уміння вчитися (навчальна);

громадянська;

загальнокультурна;

компетентність з інформаційних та комунікативних технологій;

соціальна;

підприємницька;

здоров'язберігаюча.

Ключові, загальногалузеві та предметні компетентності особистості є взаємообумовленими та пов'язаними, тому результатом застосування компетентнісного підходу, навіть у межах одного курсу, буде формування загальної компетентності людини, яка є інтегративною характеристикою особистості та містить такі аспекти: готовність до цілепокладання; готовність до дії; готовність до оцінки; готовність до рефлексії. Така характеристика має бути сформована у процесі навчання і містити знання, вміння, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості.

О.І. Гура тлумачить професійну компетентність як "єдність теоретичної та практичної готовності фахівця до здійснення професійної діяльності" [1, 51]. Спираючись на дослідження Н. В. Кузьміної, О.І. Гури [1] та інших, можна виділити декілька її видів:

соціально-психологічну компетентність, що визначається як властивість індивіда ефективно взаємодіяти з людьми, які його оточують в системі міжособистісних відносин (вміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, вибирати адекватні способи спілкування);

комунікативну компетентність - конгломерат знань, вербальних і невербальних вмінь та навичок спілкування;

професійну компетентність як здатність до продуктивного спілкування в умовах, що визначені професійною діяльністю.

Якщо в основі традиційного підходу лежить філософія об'єктивізму, то, на нашу думку, сучасний компетентнісний підхід у педагогіці базується на філософії конструктивізму, на якій ґрунтується сучасна американська освіта. Це пояснюється американським походженням самого поняття "компетентнісний підхід".

Традиційні методи навчання у ВНЗ спрямовані передусім на формування системи знань, умінь та навичок з певного навчального курсу. Класичною (у тому числі для вищих навчальних закладів) вважається загальна класифікація традиційних методів навчання за джерелами трансляції інформації: словесні, наочні, практичні.

Але цих методів вже недостатньо, бо вони є малоефективними для вирішення сучасних освітніх завдань. Тому розробляються інші альтернативні методи та методики. Так, професор В.В. Ягупов поділяє усі методи навчання у ВНЗ на традиційні (словесні, наочні та практичні) та методи активізації навчально-пізнавальної діяльності. Під методами активізації навчально-пізнавальної діяльності вчений має на увазі "сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на об'єкти навчання, які порівняно з традиційними методами навчання у першу чергу спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, активізацію навчально-пізнавальної діяльності, вдосконалення навичок професійного спілкування". Деякі автори, зокрема О. Пометун, визначають цю групу методів також як активні методи навчання, які активізують, стимулюють навчально-пізнавальну діяльність студентства.

Основними факторами активізації навчально-пізнавальної діяльності, за В.В. Ягуповим, є: професійний інтерес, проблемність, емоційність, творчий характер, ігровий характер.

На наш погляд, формування компетентної особистості, фахівця нового типу, у ВНЗ можливо здійснити шляхом залучення у педагогічну практику сучасних педагогічних технологій, що мають доповнити, а деяких випадках замінити традиційні навчальні методи, які вже не можуть виконати замовлення суспільства у компетентних, ерудованих, адаптованих до динамічного сьогодення фахівцях.

Висновки. Отже, на наш погляд, саме за допомогою компетентнісного підходу засобами сучасних педагогічних технологій можна сформувати та розвинути такі професійно значимі якості особистості (за даними А. Ф. Шиян): організаторські здібності, самоорганізація, відповідальність, ретельність, вимогливість, здатність до прийняття рішень, спостережливість, вміння оцінити обставини, аналітичні здібності, критичність розуму і винахідливість, ініціативність, уміння керувати підлеглими та інші.

В основі сучасних педагогічних технологій: інтерактивних, дослідницьких, диференційованого навчання, кредитно-модульно-рейтингових, інформаційних лежать конкретні предметні технології, методики та прийоми, а також локальні технології.

компетентнісний підхід професійний

Література

1. Гура О.І. Психолого-педагогічна компетентність викладача вищого навчального закладу: теоретико-методологічний аспект: Монографія / Гура О. І. - Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ", 2006. - 332 с.

2. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти / Овчарук О. // Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. - К. : К.І.С., 2003. - С. 13-39.

3. Олійник Т.О. Розвиток особистісних якостей та загальних компетенцій // Інноваційні технології у вищій юридичній освіті : Матер. Міжнародн. наук.-методичн. конф. / Олійник Т. О. - К. : Стилос, 2005 - 472 с.

4. Пометун О.І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті / Пометун О. І. // Компетентнісний підхід в сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О. В. Овчарук. - К. : К. І. С., 2004. - С. 66-72.

5. Пометун О.І. Компетентнісний підхід - найважливіший орієнтир розвитку сучасної освіти / Пометун О. І. // Рідна школа. - 2005. - січень. - С. 65-69.

6. Селевко Г. Компетентности и их классификация / Селевко Г. // Народное образование. - 2004. - № 4. - С. 138-143.

7. Хуторской А. В. Ключевые компетенции как компонент личностно ориентированной парадигмы образования / Хуторской А. В. // Народное образование. - 2003. - № 2.- С. 58-64.

8. Эльконин Б. Д. Понятие компетентности с позиции развивающего обучения / Эльконин Б. Д. // Современные подходы к компетентносте ориентированному образованию. - Красноярск, 2002.

9. Ягупов В.В. Компетентнісний підхід до підготовки фахівців у системі вищої освіти / Ягупов В.В., Свистун В.І. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jm/soc_gum/naukma/Ped/2007_71/01_yagypov_vv.pdf Размещено на Allbest.ru