Міжнародна освітня діяльність вищих навчальних закладів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародна освітня діяльність вищих навчальних закладів України

Муравинець А.А., студент, Інститут магістратури, аспірантури і докторантури Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова (Україна, Київ)

Анотація

Ключові слова: міжнародна освітня діяльність, міжнародна освітня політика, освітня діяльність, акредитація, освітньо-кваліфікаційний рівень, освітні інновації.

Навчальні заклади перебувають у пошуку конкретних шляхів і засобів інтернаціоналізації усіх сфер своєї діяльності, здійснюючи практичне прилучення до єдиних вимог, єдиних критеріїв та досвіду науково-освітньої роботи провідних освітніх закладів закордону і мають досвід міжнародної співпраці.

Серед традиційних напрямків міжнародного співробітництва є: підвищення кваліфікаційного рівня науково- педагогічних працівників у зарубіжних освітніх закладах; спільна із зарубіжними партнерами підготовка фахівців; міжнародні наукові конференції, симпозіуми та робочі зустрічі; членство у міжнародних наукових, освітніх адміністративних структурах, асоціаціях, товариствах; участь викладачів та студентів у міжнародних програмах та фондах; висвітлення та відзначення наукових досягнень навчальних закладів на міжнародному рівні; співробітництво по лінії міст-побратимів [6].

Прийнятий у 2014 році Верховною Радою Закон України «Про вищу освіту» створив нормативно-правові засади державної політики у сфері міжнародної освітньої діяльності, спрямованої на її системне реформування і, перш за все, на удосконалення системи підготовки фахівців, яка має базуватися на «трикутнику знань» (освіта-наука-інновації), стати спроможною динамічно та адекватно реагувати на виклики і потреби економіки, забезпечувати якість знань, умінь та практичних навичок осіб, що навчаються, відповідно до міжнародних стандартів якості вищої освіти та стандартів України.

Як визначено цим Законом, формування і реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечуються, зокрема, через:

- розвиток автономії вищих навчальних закладів та академічної свободи учасників освітнього процесу;

- збереження і розвиток системи вищої освіти та підвищення якості вищої освіти;

- гармонійну взаємодію національних систем освіти, науки, бізнесу та держави;

- розвиток наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів та їх інтеграцію з виробництвом;

- розширення можливостей для здобуття вищої освіти та освіти протягом життя.

Законом передбачено суттєве розмежування управлінських повноважень органів виконавчої влади різних рівнів у галузі освіти, розширення прав вищих навчальних закладів у сферах їх освітньої, наукової, організаційної та фінансово-господарської діяльності, визначено нові принципи формування державного замовлення на підготовку фахівців, принципи інституційного та організаційного функціонування системи забезпечення якості вищої освіти, ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів та акредитації їх освітніх програм тощо. Законом також декларовано впровадження нових порядків надання вищим навчальним закладам статусів національного та дослідницького університету, розширення прав органів громадського самоврядування вищих начальних закладів та учасників освітнього процесу.

Вже зараз Міністерством освіти і науки України розпочато роботу з реалізації норм Закону України «Про вищу освіту». Зокрема наказом МОН від 16 вересня 2014 р. №1048 затверджено План заходів щодо виконання Закону України від 1 липня 2014 р. №»1556-МП «Про вищу освіту», створено координаційну групу Міністерства з підготовки проекту нових переліків галузей знань і спеціальностей підготовки фахівців з вищою освітою, розроблено проекти нормативних документів, що визначають принципи функціонування Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та Єдиної державної електронної бази з питань освіти, проект ліцензійних умов надання освітніх послуг у сфері вищої освіти тощо. Наразі наказом Міністерства від 13 листопада 2014 р. №1310 відмінено дію наказу від 2 червня 1993 р. №161 «Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах».

Все це стає підставою для проведення нами перспективно-прогностичного аналізу тенденцій та шляхів подальшого розвитку галузі міжнародної освітньої діяльності, переосмислення у цей особливий період стратегічних цілей і поточних завдань розвитку та діяльності ВНЗ України.

Відповідно до Закону, система забезпечення якості вищої освіти в Україні складається із системи внутрішнього забезпечення якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (безпосередньо вищими навчальними закладами); системи зовнішнього забезпечення якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів та якості вищої освіти; системи забезпечення якості діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти і незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.

Законом України «Про вищу освіту» визначено, що наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у вищих навчальних закладах має бути невід'ємною складовою освітньої діяльності і провадиться з метою інтеграції наукової, освітньої і виробничої діяльності в системі вищої освіти, а її основними завданнями є: одержання конкурентоспроможних наукових і науково- прикладних результатів; застосування нових наукових, науково-технічних знань під час підготовки фахівців з вищою освітою; формування сучасного наукового кадрового потенціалу, здатного забезпечити розробку та впровадження інноваційних наукових розробок.

Законом України «Про вищу освіту» визначено, що складовою системи забезпечення якості вищої освіти у вищому навчальному закладі є, в першу чергу, система забезпечення якості його освітньої діяльності, яка визначається як «рівень організації освітнього процесу у вищому навчальному закладі, що відповідає стандартам вищої освіти, забезпечує здобуття особами якісної вищої освіти та сприяє створенню нових знань».

Цілком очевидно, що однією з головних процедур, яка забезпечує ефективну діяльність вищого навчального закладу і, як правило, якість вищої освіти, є менеджмент академічного персоналу (кадрова політика). Ця процедура є дотичною до усіх вершин «трикутника знань», оскільки від якості складу науково-педагогічних та наукових працівників безпосередньо залежить не тільки якість освітнього процесу, але й рівень наукових досліджень і, як наслідок, рівень інноваційної активності вищого навчального закладу, який, у свою чергу, впливає на якість підготовки фахівців.

Основними напрямами міжнародної діяльності в вищих навчальних закладах є: входження університетів до міжнародних організацій, а також освітніх організацій; укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів з науковими інституціями та вищими навчальними закладами закордону; налагодження й ефективне підтримання постійних робочих контактів з іноземними посольствами, представництвами міжнародних організацій; реалізація сумісних із зарубіжними колегами проектів з актуальних наукових проблем; налагодження ефективного обміну викладачами і студентами з метою підвищення їх професійного рівня; організація та участь у міжнародних проектах (конференціях, виставках, школах, семінарах, стипендіальних програмах тощо); грантова діяльність; заходи зі ствердження позитивного іміджу вищих навчальних закладів, поширення інформації щодо досягнень трудових колективів, сутності освітніх послуг, що надаються вищими навчальними закладами України [3].

Успіх сучасної освіти визначається перш за все здатністю гнучкого реагування на змінне оточення. Суспільство вимагає фахівця, який здатний гнучко перебудовувати зміст і форми діяльності залежно від вимог ринку праці. Міжнародна діяльність є невід'ємною частиною діяльності навчального закладу.

У науковій та науково-популярній літературі дається декілька визначень поняття «міжнародна освітня діяльність». Ось деякі з них: «освітня діяльність найважливіша складова політики держави, інструмент забезпечення фундаментальних прав і свобод особи, підвищення темпів соціально-економічного і науково- технічного розвитку, гуманізації суспільства, зростання культури. Освітня діяльність вищих навчальних закладів встановлює на основі суспільної згоди докорінні цілі й завдання розвитку освіти, гарантує їх утілення в життя шляхом узгоджених дій держави й суспільства.

Здійснення освітньої діяльності вищими навчальними закладами вимагає чіткого визначення основної мети освітньої діяльності, її принципів і програм. Метою освітньої діяльності є відтворення інтелектуального потенціалу держави; забезпечення держави кваліфікованими фахівцями; формування моральних принципів і норм поводження особистості. Освітня діяльність базується на принципах: багатопрофільності; якості освітніх послуг, змісту освіти, результатів освіти, технологій навчання; становлення демократичної системи навчання; задоволення освітніх потреб особистості відповідно до інтересів, здібностей і потреб суспільства; використання державних стандартів вищої освіти як обов'язкового мінімуму змісту освіти та навчання; відповідності рівня освіти та освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки фахівців вимогам суспільного поділу праці; випереджального інноваційного розвитку освіти; мобільності підготовки фахівців до задоволення потреб ринку праці; впровадження методики безперервності освіти, надання можливості постійного поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки і перепідготовки; інтеграції до європейського та світового освітніх просторів; формування національних і загальнолюдських цінностей; моніторингу якості освіти [2].

У зв'язку з цим нам необхідно продовжити формування та розширення сфери ефективної співпраці вищих навчальних закладів України та їх підрозділів з міжнародними партнерами - провідними освітніми та дослідницькими установами, застосовуючи, зокрема, механізми:

- пошуку партнерів та активної участі у програмах Еразмус+, академічної мобільності та академічних обмінів;

- удосконалення змісту та якості освітньо-професійних програм підготовки через вивчення й практичне запровадження передового світового педагогічного досвіду та освітніх технологій, авторських курсів, майстер-класів тощо;

- створення й упровадження в навчальний процес ВНЗ України спільних із зарубіжними навчальними закладами- партнерами магістерських та аспірантських PhD програм;

- створення міжнародних науково-дослідних колективів для виконання спільних досліджень з фундаментальних та прикладних проблем;

- входження в систему міжнародного науково- освітнього інформаційно-комунікаційного простору (зокрема через співпрацю з Європейською мережею національних центрів інформації про академічну мобільність та визнання);

- організації коротко - та довгострокового навчання й стажування студентів, аспірантів і докторантів за освітніми й науковими програмами, програмами літніх шкіл та освітньо-культурних обмінів;

- залучення висококваліфікованих провідних науково- педагогічних та наукових працівників зарубіжних вищих навчальних закладів та спеціалістів наукових установ до проведення лекцій, тренінгів, семінарів тощо;

- удосконалення якості мовної підготовки студентів, науково-педагогічних та наукових працівників ВНЗ.

При входженні України в єдиний європейський простір мають бути враховані світові тенденції і здобутки у сфері інноваційного регулювання освітніми процесами, створена власна стратегія освітнього інформаційно- інноваційного розвитку шляхом трансформації інноваційних технологій у педагогічну практику, запровадження нової системи оцінювання якості освітніх послуг, навчальних досягнень студентів, професійного зростання педагогічних працівників.

Концептуально дослідження теоретико-методологічних основ управління інноваційним розвитком системи освіти України базується на визнанні трьох головних складових методології: філософської, науково-теоретичної і організаційно-технологічної, які потребують поглибленої розробки і конкретного змістового наповнення.

Означені основні концептуальні положення визначили пріоритетні напрями дослідження, послідовність його здійснення і висвітлення змісту отриманих результатів.

Завдання вищих навчальних закладів в умовах входження до європейського освітнього середовища полягає у модернізації структури вищої освіти та перебудови схеми організації навчального процесу. Разом з роботодавцями вищі навчальні заклади повинні створити інститут додаткової професійної освіти для більш швидкої адаптації фахівців до конкретного місця роботи. Набуває актуально сті питання, чи можна освітню діяльність вважати підприємницькою? Слід зазначити, що платне надання освітніх послуг з використанням новітніх технологій і методів освітнього процесу, згідно з ст. 42 Господарського кодексу України, є не підприємницькою, а освітньою діяльністю, якщо прибуток від такої діяльності повністю реінвестується в освітній процес [1]. Таким чином, вищий навчальний заклад обмінює освітню послугу на кошти, які потрібні для надання освітніх послуг. Питання про підприємницьку діяльність вищого навчального закладу є важливим для визначення напрямків його розвитку та загрози невідповідності його діяльності статутним цілям. Визначення характеру освітньої діяльності вищих навчальних закладів залишається актуальним у зв'язку з державною та суспільною важливістю освітніх послуг.

На Всесвітній конференції ЮНЕСКО з проблем вищої освіти (2009) було зафіксовано, що, попри безумовний вплив рівня наукових досліджень на престиж навчального закладу, основною суспільною функцією університетів на сьогодні визнається підготовка кадрів. Відповідно до цього, умовою успішної конкуренції на світовому ринку знань було визнано визначення університетами пріоритетів у викладанні і навчанні студентів. Виконання основних функцій, покладених на Університет, щодо підготовки висококваліфікованих і конкурентоспроможних на міжнародному ринку праці фахівців для наукових, освітніх і виробничих установ держави, сприяння інтеграції України в світовий економічний простір як рівноправного партнера, у тому числі на ринку надання освітніх послуг, виконання Університетом ролі провідного наукового та експертного центру України неможливе без встановлення чітких орієнтирів його розвитку і визначення пріоритетних напрямів модернізації. При цьому, оскільки основною суспільною функцією університетів на сьогодні визнається підготовка кадрів, необхідною умовою успішної конкуренції на світовому ринку знань є визначення Університетом стратегічних цілей, основних принципів і завдань в освітній діяльності. Концепція освітньої діяльності (далі - Концепція) є основою для формування програми розвитку Університету і планів заходів щодо її реалізації. Правовою основою формування Концепції є Закони України «Про вищу освіту», «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про професійний розвиток працівників», Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №»1341 «Про затвердження Національної рамки кваліфікацій», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 р. за №847 «План заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, з іншої сторони на 20142017 роки», інші нормативно-правові акти у сфері освіти, зайнятості і соціально-трудових відносин, документи Болонського і Копенгагенського процесів тощо [8].

Серед традиційних напрямків міжнародного співробітництва - підвищення кваліфікаційного рівня науково- педагогічних працівників у зарубіжних освітніх закладах; спільна із зарубіжними партнерами підготовка фахівців; міжнародні наукові конференції, симпозіуми та робочі зустрічі; членство у міжнародних наукових, освітніх адміністративних структурах, асоціаціях, товариствах; участь викладачів та студентів у міжнародних програмах та фондах; висвітлення та відзначення наукових досягнень навчальних закладів на міжнародному рівні; співробітництво по лінії міст-побратимів.

На основі освітніх інновацій ґрунтуються наукові засади менеджменту інновацій в освіті, охарактеризовані в працях Л. І. Даниленко; інноваційного менеджменту - в працях І. Т. Балабанова і Н. В. Краснокутської; управління інноваційними процесами в регіональній системі освіти - у працях Л. М. Ващенко; інноваційних технологій - у працях І. М. Дичківської.

У ході аналізу даних наукових праць, а також робіт А. С. Гальчинського, В. М. Геєця, А. К. Кінаха, В. П. Семиноженка, нами уточнено, що управління інноваційним розвитком національної системи освіти є процесом впливу суб'єктів управління (керівників відповідних підрозділів Міністерства освіти і науки України) на об'єкти управління (системне впровадження якісних змін (інновацій) у кожну з її складових - дошкільну, позашкільну, загальноосвітню, професійно-технічну, вищу, післядипломну освіту), а також процесом швидко змінюваного системного впливу на освіту з метою її впорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення та розвитку [5].

Отже, саме поняття «міжнародна освітня діяльність» передбачає, що суб'єктом її є державні органи регулювання освітнього процесу у вищих навчальних закладах. Водночас у сучасних політичних умовах суб'єктами державної освітньої політики виступають як регіональні структури управління освітою, так і міжнародні органи й установи, котрі здійснюють освітню політику на світовому рівні (наприклад, ЮНЕСКО, ЄС, Міжнародний фонд «Відродження» та ін.). Склад і компетенції органів та інституцій освітньої політики є специфічними для кожної держави [3].

педагогічний міжнародний співробітництво освітній

Список використаних джерел

1. Антошкіна Л. І. Науково-методичні основи державного регулювання вищої освіти: дис. д-ра ек. наук: 08.02.03 / Науково- дослідний економічний інститут міністерства економіки України. - К., 2013.

2. Бурлаков О. О. Ефективність регулювання освіти в умовах трансформаційної економіки: дис. канд. ек. наук: 08.02.03 / Ужгородський національний ун-т. - Ужгород, 2011.

3. Головко М. В. Загальні тенденції та психолого-педагогічні проблеми запровадження сучасних технологій навчання / М. В. Головко // Нові технології навчання: наук. - метод. зб. - К., - Вип.30. - С.89-98.

4. Нижник Н. Р, Олуйка В. М. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: навч. посібник. - Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», - 352 с.

5. Князєв В. М., Бакуменко В. Д. Державне управління: словник-довідник. - Вид-во УАДУ, 2012. - 228 с.

6. Каленюк І. С. Приватний сектор на ринку освітніх послуг в Україні // Теорія мікро- та макроекономіки. - К., 2008. - Вип.14. - С.18-25.

7. Ніколаєнко С. М. Стратегія розвитку освіти України: початок ХХІ століття. - Знання, 2006. - 253 с.

8. Огаренко В. М. Державне регулювання розвитку вищих навчальних закладів в Україні: дис. д-ра наук з держ. управління: 02 / Національна академія держ. управління при Президентові України. - К., 2012.

Размещено на Allbest.ru