Мотивація самовиховання особистості у вищих навчальних закладах

Як зазначають І.О. Трухін, О.Т. Шпак, поняття "самовиховання" стає більше актуальним для педагогіки тому, що процес самовиховання стає дедалі перспективнішим механізмом соціалізації сучасної людини з її високим рівнем освіти та поступовим розвитком самосвідомості [7, с. 43].

Відомо, що у структурному розумінні самовиховання людини є єдністю трьох складових: пізнавальної (самопізнання), емоційно - оцінювальної (самоставлення), дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція). Завершальний етап формування особистості тісно пов'язаний із триєдиною основою цілі виховання: вихованням інтелектуальної, емоційної, вольової сфер. Однак, зауважимо, провідною у процесі самовиховання є вольова сфера, яка забезпечує саморегуляцію внутрішнього світу людини. Провідні функції волі - забезпечення психічної саморегуляції поведінки і діяльності, керування психічними станами, зміна діяльності залежно від обставин, зв'язок між внутрішнім станом і середовищем - у самовиховному процесі повністю самовиражаються.

Отже, самовиховання - це певний тип ставлень, учинків, дій щодо себе і власного майбутнього з погляду відповідності певному ідеалу. Воно здійснюється в кожному вчинкові, у кожній ситуації. Зрештою, це стиль поведінки, спосіб життя [4, с. 12]. За соціальною функцією самовиховання - специфічний індивідуальний психолого-педагогічний процес. Унікальність його в тому, що і суб'єкт, і об'єкт виховання - та ж особа. Процес самопізнання розпочинається із самоусвідомлення, тобто усвідомлення себе як суспільної істоти - особистості та свого місця й життєвих орієнтирів у суспільній діяльності. Загалом самоусвідомлення є вищим рівнем розвитку свідомості людини, що виявляється в системі її уявлень про себе, місце і роль у суспільному житті, потреби, інтереси, мотиви та мотивацію поведінки й діяльності, які активно розвиваються у межах "Я-концепції". Самоусвідомлення дає змогу студентові глибше самовивчити себе, зрозуміти свої завдання у навчальному процесі, чіткіше намалювати перспективу свого подальшого розвитку. Самовивчення в процесі самопізнання спрямовано на вивчення якостей власної особистості, зіставлення їх з якостями інших людей, з вимогами щодо людини. Самовивчення відбувається через самоспостереження, самоаналіз своїх учинків, поведінки, конкретних результатів діяльності, критичне ставлення до висловлювань на свою адресу з боку студентів, науково-педагогічних працівників, керівників ВНЗ, самоперевірку в конкретних умовах. На основі самовивчення формується самооцінка, яка є судженням людини про міру наявності в неї якихось якостей, властивостей і зіставлення їх з еталоном, зразком, ідеалом.

2013-2014 рр. за допомогою анкет нами було опитано 105 студентів вищих навчальних закладів (Львівський державний університет внутрішніх справ - 30 осіб, Міжрегіональна академія управління персоналу - 25 осіб, Ужгородський держуніверситет - 30 осіб, Національний університет "Львівська політехніка" - 20 осіб). Відповіді на запитання анкети виявили недостатню компетентність у проблемі самовиховання більшості студентів. Правильно дали визначення самовиховання, сформулювали його мету і завдання, а також указали методи самовиховання близько 25% опитаних, - ті, що попередньо прослухали лекції з педагогіки і психології вищої школи на тему організації самовиховання у ВНЗ.

Як довело проведене нами дослідження, серед опитаних студентів 30,2% молоді взагалі не мають свого життєвого ідеалу. Серед 60% респондентів, які обрали ідеал, 21% вбачають його у своїх батьках, ще 17% - у відомих постатях України (Степан Бандера, Роман Шухевич, В'ячеслав Чорновіл), а 13% - у конкретних політичних лідерах (наприклад, Юлія Тимошенко, Олег Ляшко, легендарний боксер Віталій Кличко, футболіст Андрій Шевченко, журналіст Георгій Гонгадзе, льотчиця Надія Савченко та ін.). Попри те, більшість студентів описують свій ідеал людини. На їхню думку, ідеалом для них може бути людина, яка володіє такими рисами, як "доброта, порядність, щирість", "цілеспрямованість, виваженість, витривалість", "сміливість, поміркованість, винахідливість", "професійна майстерність" тощо. Такі люди, як правило, є серед найближчого оточення, їх вчинки і поведінка частково можуть стати еталоном для формування особистісних якостей молодої людини. У самооцінці виявляється думка студента про себе. Завдяки самооцінці створюється власний проект самоорганізації. Об'єктивна самооцінка виконує важливу роль і в організації самовиховання, і в керуванні своєю поведінкою. Вона виконує кілька функцій: порівняння наявних якостей особистості з вимогами щодо конкретних фахівців; фіксації успіхів і недоліків у роботі над собою; корегування (дає змогу вчасно відмовитися від недосконалих форм і методів роботи над собою, удосконалювати застосування засобів і прийомів, які мають позитивний ефект). Неодмінною умовою об'єктивної самооцінки є самокритичне ставлення студента до своєї особистості, уміння правильно реагувати на критичні зауваження інших людей. На підставі самовивчення й самооцінки у студентів формується рішення вдатися до самовиховання. Процес ухвалення такого рішення відбувається, зазвичай, в умовах глибокого внутрішнього переживання позитивних і негативних аспектів своєї особистості. Власне, на цьому етапі створюється своєрідна модель роботи студента над собою, що конкретизується та уточнюється на етапі планування самовиховання й реалізується в повсякденній практичній діяльності із самовиховання.

На думку В. Сухомлинського, найбільш промовистим результатом виховання є те, що людина розпочала думати про себе, міркувала над питанням: "Що є у мене доброго і що ще погане"? У книзі "Сто порад учителеві" він розробив систему правил, яких необхідно дотримуватись у самовихованні у моральній сфері, фізичній культурі, навчанні та праці. "У широкому сенсі поняття виховання, - пише В. Сухомлинський, - я уявляю собі як гармонію виховання колективу і виховання особистості, а у вихованні особистості одна з провідних ролей належить самовихованню. Виховувати людину - означає виховувати у неї вимогливість до самої себе. А це можливо лише тоді, коли людину не ведеш постійно за руку, а надаєш її самій собі, щоб вона відповідала за саму себе, виробляла власну життєву позицію. ...З малих років учіть людину пізнавати себе і виховувати себе" [6, с. 192].

Самооцінка формується за двома напрямами: зіставлення себе зі зразками для наслідування, із висунутими вимогами; повсякденне спілкування студентів із членами колективу, педагогами. У колективі формується певне ставлення до того чи іншого студента. Сила колективної думки спонукає до об'єктивнішої самооцінки. Пізнання іншого не тільки випереджує пізнання себе, а й слугує для нього джерелом та опорою. Порівняння, зіставлення себе з іншими є загальновизнаним критерієм самооцінки. В.О. Сухомлинський зробив вагомий внесок у розуміння механізму психолого-педагогічного впливу колективу на особистість. Як і А.С. Макаренко, він вважав, що колектив у духовному житті, у вихованні підростаючого покоління виконує значну й своєрідну роль. "Життя і праця в колективі є школою становлення буквально всіх рис особистості. Від того, які ідеї лежать в основі трудових, духовних, морально-етичних взаємин між членами колективу як людської спілки, залежить становлення понять і уявлень особистості про добро і зло, про обов'язок і справедливість, честь і гідність", - аргументував педагог [5, с. 150]. Для характеристики відносин у колективі педагог уперше ввів поняття "доторкання людини до людини". Саме через ці "доторкання" колектив і впливає на особистість, а вже від їх (доторкань) характеру залежить, яким є цей вплив: чи він збагачує, чи збіднює, чи навіть руйнує особистість. Бо "життя колективу - це тисячі найнесподіваніших і найтонших доторкань людини до людини: серця до серця, думки до думки, радості до горя, радості до радості, щастя до сум'яття й безнадії... Тому так важливо, щоб ці "доторкання" творили красу, а не завдавали людям болю" [5, с. 232].

Отже, самооцінка є компонентом самосвідомості студента, що містить, окрім знання про себе, оцінку своїх здібностей, моральних якостей і вчинків та інших індивідуально-психічних властивостей.

Як зазначає В.Л. Ортинський, планування самовиховання передбачає: визначення мети, цілей і основних завдань на перспективу та на певні етапи навчання і діяльності студента; розроблення ним програми (плану) самовиховання; визначення умов діяльності із самовиховання (вироблення власних правил поведінки, вибір форм, засобів, методів і прийомів розв'язання завдань у роботі над собою). Мету й завдання роботи над собою студенти конкретизують на ближні, середні й далекі перспективи [3, с. 398]. План самовиховання має конкретизувати шлях до ідеалу, визначати заходи боротьби з недоліками, спрямовувати діяльність студента. Однак у 60% опитаних респондентів ніколи не виникала потреба в складанні плану самовиховання своєї особистості. Як стверджують студенти, вони "не задумувались над цим питанням". Решта студентської молоді (18,2% від загальної кількості усіх опитаних) замислювалась над цим питанням і намагалася складати певний перелік заходів щодо удосконалення своєї поведінки, виконання яких було б першою умовою на шляху до власного саморозвитку. Більшість студентів стверджують (90% респондентів), що індивідуальні програми (плани), як правило, розробляють в особистих щоденниках, що допомагає їм організувати і систематизувати роботу над собою. На цьому етапі роботи над собою студентами практикується (вказало 30% респондентів) використання самозобов'язання (письмово оформлені зобов'язання перед собою за відповідний період досягти певних результатів: виховання у собі конкретних позитивних якостей, викорінення недоліків тощо; девіз життя (влучно сформульована життєва мета, життєве кредо, яке визначає повсякденну поведінку особистості).

Самозобов'язання як метод самовиховання полягає у прийнятті рішення про самовиховання за обраними напрямами. Психолого-педагогічний механізм самовпливу за допомогою цього методу полягає в тому, що, беручи на себе зобов'язання займатися самовихованням за обраними напрямами, студенти мобілізують свої сили, формують у себе внутрішню готовність до активної та цілеспрямованої праці над собою. Для успішного самовдосконалення людина повинна порівнювати свої сили із завданнями, які вона ставить перед собою, вибирати роботу над собою за своїми можливостями, щоб зробити максимум того, що можна.

Самовдосконалення можливе лише тоді, коди людина свідомо ставить перед собою мету власними зусиллями зміцнити і вдосконалити свою волю, коли у людини є впевненість у тому, що її зусилля в самовихованні не будуть даремні, а успішні. Ця впевненість у своїх силах і свідоме прагнення розвивати свою моральну культуру, свою волю є однією з істотних передумов активної роботи з виховання у себе позитивних рис та якостей.

У зв'язку з цим у процесі проведеного дослідження ми з'ясували питання впевненості студентів у своїх силах. Як засвідчило опитування, 80% студентів впевнені у своїх силах, однак реальну самооцінку власних сил правильно встановили лише 28% респондентів, 5% це питання не з'ясували, а ще 9% студентів мають занижену самооцінку власних можливостей, оскільки взагалі не впевнені у своїх силах. Отож, людина стає підготовленою до самовиховання тоді, коли в неї закладені певні життєві ідеали, деякою мірою тренована воля, сформована її культура, зокрема моральна, створене свідоме прагнення до подальшого розвитку власними засобами, відчувається потреба в подальшому самовдосконаленні своєї особистості.

З метою з'ясування наявності у студентів конкретних життєвих цілей та засобів їх досягнення нами було проведено відповідне опитування. Як з'ясувалось, 85% опитаних студентів мають чіткі, конкретні цілі, яких прагнутимуть досягти за допомогою власного саморозвитку, самовиховання та самовдосконалення. Решта (10%) не обрала свої цілі, 5% респондентів задумалися над своїми життєвими цілями в момент опитування. Це свідчить про те, що у студентів не виникали такі запитання. З огляду на це, в умовах сьогодення існує реальна потреба стимулювати процес самовиховання студентів у вищих навчальних закладах. Педагогічна наука пояснює, що стимулювання самовиховання як спонука до активнішої роботи над собою полягає в тому, щоб забезпечити вищу потребу в самовихованні, зумовити позитивні мотиваційні установки для подальшого удосконалювання своєї особистості.

Стимулювати самовиховання можна двома способами: 1) створенням зовнішніх умов для самовиховання; 2) впливом на внутрішні (мотиваційні) передумови самовиховання.

Стимулювання самовиховання за допомогою створення зовнішніх умов полягає в тому, що у ВНЗ створюються сприятливі умови, які спонукають студентів займатися самовихованням і підтримують їх у роботі над собою. На думку науково-педагогічного персоналу ВНЗ (опитано 17 викладачів), такими стимулювальними умовами можуть бути: чітка внутрішня організація навчально-виховного процесу; наукова організація навчально-пізнавальної діяльності студентів; формування позитивної громадської думки у студентських колективах; висунення високих вимог до студентів, поєднане з турботою про них; залучення кожного студента до активної діяльності; пропаганда психологічної літератури з саморозвитку, вивчення досвіду самовиховної діяльності найкращих студентів; організація дозвілля і відпочинку тощо.

Як зазначає О.Л. Главацька, щоб створити внутрішні передумови для самовиховання, необхідно формувати у студентів свідому мотиваційну установку, необхідний духовний настрій до самовиховання, переконання у необхідності роботи над собою і в можливості досягти бажаних результатів [2, с. 97].

На нашу думку, формування такої настанови пов'язане насамперед із впливом на потреби та мотиви особистості. Цьому сприяють заохочення за успішні результати у самовдосконаленні, надання дієвої методичної допомоги в опрацюванні програми самовиховання, що призводить до досягнення вагомих результатів у роботі над собою.

Самостимулювання передбачає використання різних прийомів, а саме: самопідбадьорювання, самозаохочення, самоосуд, самонаказ, самонавіювання, самопереконання, самоконтроль та ін.

Самопідбадьорювання. Цей прийом ефективний, якщо студент ніяковіє в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах і можливостях. До самозаохочення вдаються, якщо є необхідність позбутися негативних рис характеру, коли студент, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання.

Самонавіювання - психічний вплив людини на себе через повторення подумки або вголос певних висловлювань до повного опанування собою ("Я зможу спокійно вислухати зауваження"). Такий прийом пропонують використовувати, якщо потрібно подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість.

Самоосуд - вияв незадоволення своїми діями, вчинками, поведінкою. Докори сумління пробуджують свідомість, спричинюють внутрішнє хвилювання і почуття провини. Самоосуд зумовлює бажання позбутися недоліків у поведінці.

Самонаказ полягає в ухваленні рішення завжди дотримуватися певних принципів. Студент спонукає себе до виконання запланованої діяльності з метою самовиховання.

Важлива роль у самовихованні належить навчальному закладу, передусім його науково-педагогічним працівникам. Педагогічно правильно організоване самовиховання сприяє тому, що виховний процес набуває вираженого особистісно зорієнтованого характеру. Як зазначає І.Д. Бех, виховний процес, який не забезпечує належних умов для розвитку самовиховання, здебільшого ґрунтується на безпосередньому підкоренні, приниженні гідності людини, не сприяє її моральному становленню, а, навпаки, спричиняє спалахи агресивності [1, а 251].

Педагогічне керівництво усвідомленим самовихованням студентів полягає в ознайомленні їх з ідеями і технологіями самовиховання, у допомозі в складанні індивідуальної програми самовиховання та її реалізації, консультуванні, у допомозі студентам у виборі найбільш раціональних прийомів і засобів самовдосконалення.

Отже, неодмінною умовою дієвості керівництва самовихованням студентів є висока теоретична й методична підготовка всіх керівників і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів із питань самовиховання

Висновки

самовиховання молодь мотивація професійний