Педагогіка мистецтва у контексті формування майбутніх педагогів музики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогіка мистецтва у контексті формування майбутніх педагогів музики

Корінець З.М.

Аналізуються шляхи розвитку сучасної педагогіки мистецтва як інструменту формування професійної компетентності майбутніх педагогів.

«Усе починається з учителя» - це добре відома усім нам аксіома. Ми згадуємо її у випадках, коли мова заходить про виховання особистості у будь-якому суспільстві або навіть про забезпечення державотворення. Як зазначає академік НАПН України В. П. Андрущенко, кожен етап історичного розвитку є нічим іншим, як філософським узагальненням наукових і культурних надбань, створюючи собою «дух епохи». Його складовими є:

- філософське узагальнення, пояснення й оцінка сенсу, причинних зв'язків і тенденцій розвитку буття людини в світі, яке розгортається в наявних формах культури;

- порівняння означеного сенсу з досвідом історії, тобто із сенсом буття людини у світі загалом;

- прогноз перспективи людського розвитку, його джерел і спонукальних чинників [1, с. 20].

Дух ХХІ ст. поступово утверджується як процес діалогу культур. Необхідна нова філософсько-педагогічна думка, яка б розкрила його зміст та сенс і делегувала в освіту. Тому що, як в свій час слушно зауважив Ф. Бекон, тільки «правильна» освіта знищує легковажність, несерйозність і зарозумілість, змушує пам'ятати поруч з самою справою про усі небезпеки і складності, які можуть виникнути, зважувати всі доводи і докази, як «за» так і «проти» [4, с. 139].

«Дух епохи» - поняття складне і далеко не однозначне. У різних філософських системах воно характеризується по-різному. Разом з тим, від знаменитих «тіней печери» - великого Платона, через «абсолютну ідею» не менш великого Г. Гегеля і «дух капіталізму» їм співмірного М. Вебера, «ноосферу» нашого знаменитого земляка Володимира Вернадського, і «пункт Омега» не менш знаменитого П. Тейяр-де-Шардена проглядається дещо спільне, що й можна розглядати у якості конструїстивного начала культуротворення особистості засобами освіти. Зупинюся на цьому більш детально.

Поняттям «дух» активно користувались античні мислителі. У перекладі з латинської і грецької поняття «дух» буквально звучить як «повітря, що рухається», «подих» (як носій життя). У Г Гете це поняття означає ні що інше, як «саме життя». Християнство пов'язує з ним сутність Бога («Бог є дух»). У деяких культурах «дух» трактується як «сутність землі і світу», «ідейний зміст мистецького твору», «всезагальний характер будь-чого». За Г. Гегелем, «дух епохи» («дух часу») (нім.) - є сукупністю ідей, характерних для певного періоду, за Г. Гете - це сутність епохи, яка виявляється в конкретних речах, відносинах і особистостях. До речі, в розгорнутому вигляді поняття «дух епохи», «народний дух», «корпоративний дух» і т. ін. вперше функціонують саме у Г. Гете.

Не заглиблюючись у деталі, - це тема окремого дослідження, - слідуючи за Миколою Гартманом, спробуємо осмислити «дух епохи» («об'єктивний дух») як якість, яка узагальнює мову, виробництво і техніку, панівні цінності і мораль, діюче право, домінуючий тип поглядів і настроїв, світогляд, нормативне мислення.

Перша і основна складова змісту «духу епохи» формується, насамперед, як філософське узагальнення, пояснення і оцінка сенсу, причинних зв'язків і тенденцій розвитку буття людини у світі, яке розгортається в наявних формах культури.

Другою складовою є порівняння означеного сенсу із досвідом історії, тобто з сенсом буття людини у світі загалом - як узагальнене бачення «таємниці соціального» (С. Франк) як такого.

Третю складову становить прогноз перспективи людського розвитку, його джерел і спонукальних чинників. «Дух епохи», таким чином, є ні чим іншим, як філософським узагальненням наивеличніших наукових і культурних надбань, виходячи з яких людство вибудовує свою соціальність, проектує майбутнє, готує до життя в ньому підростаюче покоління.

Це означає, що сучасна педагогіка далеко не випадково має стати філософією; філософія ж освіти «педагогізуватись» до такого рівня, якою вона була в історії завжди від античних часів до кінця ХІХ ст. Цей висновок є принциповим, оскільки філософія освіти визначає не тільки світоглядні засади розбудови сучасної освіти, але й пояснює граничні поняття для освітянської сфери. У першу чергу такі як «педагогічний час», «педагогічний простір», «педагогічне буття» та інші.

Філософія освіти прийшла, як відомо, на зміну марксистському світогляду і моністичному принципу аналізу явищ, у тому числі, й у сфері освіти. Сьогодні вона, філософія освіти, предметом особливого обговорення, оскільки має найзагальніші підходи до освіти і педагогіки - місце і смисл освіти в культурному універсумі життя, розуміння людини й ідеалу освіченості; смисл і особливості педагогічної діяльності тощо. Методологічна і, зокрема, проективна орієнтація філософії освіти зумовлюють обговорення шляхів і способів вирішення кризи освіти і образ нової школи.

Філософія освіти - міждисциплінарна царина знання. Вона використовує підходи і знання всіх рефлексивних дисциплін - методології, аксіології, історії, культурології, власне філософії. Її специфічний інтерес - педагогіка і освіта, тому все запозичене з інших дисциплін філософія освіти використовує для вибудови моделі подолання сучасної кризи освіти, для обговорення найзагальніших проблем педагогічної діяльності, проектування шляхів побудови нової педагогічної науки.

Тож, «дух епохи» відповідно до нашого дослідження, ми можемо характеризувати й через такі загальні категорії, як: педагогічне буття, педагогічний простір, педагогічний час. Визначення поняття «педагогічне буття» ми зустрічаємо тільки в чотирьохтомній «Педагогічній енциклопедії». У першому томі цього видання при розгляді категорії «буття» констатується, що стосовно: «до психологічних і педагогічних проблем діалектичний матеріалізм висуває на перший план значення реальних умов життя для розвитку психіки дитини» [14, с. 283].

В.І. Воловик (і ми підтримуємо цю думку) пропонує розглядати «педагогічне буття» як видове поняття по відношенню до поняття «суспільне буття [6, с. 49]. Інакше кажучи, «суспільне буття» - це життєдіяльність мислячих, а «суспільна свідомість» - мислення життєдіяльних суспільних організмів [5, с. 48-49]. Проблема, породжена техногенною цивілізацією, полягає у тому, що у наслідок «максимального культивування раціональності» (за висловом Адорно) ми, за висловом Х. Ортеги-і-Гассета, «вдихнули силу прогресу, але забули про дух» [9, с. 335].

Крім того, як справедливо стверджують І. Зязюн [7, с. 10] і В. Краєвський [13, с. 102], жодні новітні технології, методики та засоби навчання й виховання не будуть ефективними без участі педагога. Природно, що у такому випадку змінюється місце і роль педагога у формуванні молодого покоління нової доби.

Проблема розвитку творчої індивідуальності, як засвідчує О. М. Отич у ґрунтовній дослідницькій праці «Мистецтво у системі розвитку творчої індивідуальності майбутнього педагога професійного навчання: теоретичний і методичний аспекти», «тривалий час розглядалася лише у контексті мистецтвознавства, естетики та психології творчості й до педагогічної проблематики увійшла лише з 90-х років XX століття, виконане дослідження ґрунтується на достатній джерельній базі, створеній упродовж тривалого періоду розвитку психологічної та педагогічної науки, і складається з наукових робіт, присвячених різним аспектам проблеми розвитку творчої індивідуальності майбутнього педагога професійного навчання засобами мистецтва» [10, с. 16]. Як тут не згадати вислів К. Д. Ушинського про те, що «у вихованні усе повинно ґрунтуватися на особистості вихователя... Лише особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, лише характером можна сформувати характер» [17, с. 63-64].

За цей час у системі освіти склався специфічний напрям фахової підготовки майбутніх педагогів, що отримав назву - педагогіка мистецтва. «Педагогіку мистецтва ми у даному випадку розуміємо, вслід за М. Отич, як: 1) науку про використання педагогічного потенціалу мистецтва у формуванні та розвитку особистості, тобто сферу наукової діяльності людини щодо вироблення й теоретичної систематизації науково-педагогічних знань про використання дидактичного, виховного та розвивального потенціалу мистецтва в освіті, а також практичну мистецько-педагогічну діяльність, спрямовану на досягнення цього знання та організацію навчально-виховної роботи в різних закладах освіти засобами мистецтва; 2) субдисципліну педагогіки, що розробляє естетичні, етичні, культурологічні, аксіологічні й акмеологічні засади формування особистості та її загального, професійного і творчого розвитку засобами мистецтва; 3) самостійну педагогічну галузь, що досліджує проблеми навчання, виховання та розвитку особистості засобами мистецтва» [10, с. 25].

З публікацій О. М. Отич можна зробити висновок про магістральні шляхи впливу педагогіки мистецтва на формування майбутніх педагогів за наступними напрямами:

- дослідження психології індивідуальності (А. Асмолов, Б. Вяткін, Є. Ільїн, О. Лібін, В. Мерлін, К. Платонов, Резвицький, С. Рубінштейн, Л. Собчик та ін.);

- з проблем професійної і професійно-педагогічної освіти та формування особистості педагога професійної школи (С. Батишев, І. Васильєв, Р. Гуревич, А. Джантіміров, І. Каньковський, О. Коваленко, В. Ковальчук, В. Лозовецька, Л. Лук'янова, О. Макаренко, Н. Ничкало, В. Радкевич, Л. Старовойт, М. Цирельчук, Л. Шевчук, О. Щербак та ін.);

- з проблем психології професійної діяльності та професійного розвитку педагога (Г. Балл, В. Бодров, Є. Клімов, Побірченко, В. Рибалка, О. Сапогова, В. Семиченко, О. Сергеєнкова, В. Синявський, Б. Федоришин та ін.);

- з проблем психології творчості й розвитку творчої особистості (Б. Ананьєв, В. Андреєв, І. Бех, Н. Вишнякова, Н. Гончарова, В. Кан-Калик, О. Кульчицька, В. Моляко, М. Осухова, Я. Пономарьов, Н. Посталюк, В. Рибалка, В. Роменець, Б. Теплов, І. Харламов та ін.);

- з проблем художньої творчо сті (Ю. Борев, О. Гройсман, В. Іванов, О. Кривцун, Л. Левчук, О. Малюков та ін.);

- з проблем гуманізації та забезпечення культуровідповідності сучасної освіти (Г. Балл, Г. Васянович, С. Гончаренко, І. О. Зіньковський, І. Зязюн, Л. Коваль, Г. Коджаспірова, В. Краєвський, Д. Лихачов та ін.);

- з проблем педагогічної майстерності й творчості (Ю. Азаров, Є. Барбіна, В. Загвязинський, І. Зязюн, В. Кан-Калик, Н. Кічук, М. Лещенко, Л. Рувинський, В. Сисоєва);

- дослідження впливу мистецтва на розвиток особистості, у тому числі педагогів, учнів та студентів (В. Бутенко, Г. Побережна, Л. Масол, О. Мелік-Пашаєв, Н. Миропольська, О. Олексюк, В. Орлов, Г. Падалка, О. Ростовський, О. Рудницька, О. Шевнюк, В. Шульгіна, О. Щолокова, Б. Юсов та ін.);

- методика викладання різновидів мистецтва у загальноосвітній школі та професійна підготовка викладачів мистецьких дисциплін (Н. Згурська, О. Кайдановська, С. Коновець, Л. Лимаренко, I. Лисакова, Н. Мужикова, Г. Ніколаї, Л. Паньків, Л. Побережна, Т. Рейзенкінд, С. Соломаха, Г. Сотська та ін.).

- Останнім часом з'являються наукові дослідження з проблем педагогіки естетичного освоєння світу (С. Жданова) та естетичної спрямованості професійної підготовки педагога (Н. Семешок, Н. Тагільцева, В. Федоришин);

- креалогії, або дидактики творчої діяльності (Л. Балановська); педагогіки індивідуальності (О. Гребенюк, Т. Гребенюк, О. Заболотська, Д. Кірнос, Л. Мільто), розвитку професійної індивідуальності майбутнього вчителя (О. Бондаренко, Г Костюк. О. Пєхота, Н. Побірченко, О. Сергеєнкова, В. Татенко, Т. Титаренко. А. Фурман, Н. Чепелєва, Т. Яценко);

- розвитку творчої індивідуальності учнів (Є. Барахсанова, О. Ходирева) тапедагога загальноосвітньої школи (Н. Антонова, В. Горова, С. Гільманов, Л. Лузіна, М. Мажар, Л. Харченко).

До цього переліку праць з цієї проблематики ми б додали праці останніх років науковців драгомановського університету або осіб, що тісно пов'язані з цим навчальним закладом творчими науковими зв'язками. Серед них праці вітчизняних педагогів В. П. Андрущенка, А. І. Ашиток [2], О. П. Беженарь [3], І. Д. Беха, І. А. Зязюна, А. В. Козир [12], В. Г Кременя, В. І. Кушерця [14], Л. І. Мацько [15], В. О. Огнев'юка [8], О. М. Отич [10], В. І. Федоришина [18], Ю. О. Хайрулліної [19] та ін., що внесли свій самобутній вклад у сучасну педагогіку мистецтва.

Як правило, при аналізі педагогічних впливів на формування фахових компетенцій майбутніх вчителів музики вітчизняними дослідниками майже ніколи не враховується психофізична реакція організму людини. Психологічна - да, а психофізична - ні. Тільки в останні роки проблема психологічного здоров'я особистості, що живе в нестабільному світі, що змінюється, складних, екстремальних соціоекологічних умовах, набула особливої актуальності. І то у контексті психологічних досліджень. Педагогічна наука ще тільки підходить до з'ясування сутності і значення цього моменту для підготовки майбутніх педагогів.

Підвищений інтерес до людини як до суб'єкта праці звернув увагу дослідників на зміни, які відбуваються з особистістю в процесі виконання професійної діяльності. Останнім часом багато говорять і пишуть про таке явище, як професійне вигорання. У вітчизняній літературі поняття «професійне вигорання» з'явилося порівняно недавно, хоча за кордоном цей феномен виявлено та активно досліджується вже чверть століття (Маслач, Джонс, Фрейденбергер та ін.).

Центральне місце в розвитку вигоряння як наукової концепції зайняли роботи К. Маслач і її колег (С. Джексон, А. Пайнс). Розроблені ними моделі вигоряння послужили основою для проведення подальших досліджень феномену. Н. Є. Щуркова у своїй роботі «Класне керівництво» (2000 р.) говорить про те, що якщо виходити із сутності та змісту професії педагога, то перша основна риса - це інтерес до життя. Вплив цієї особистісної риси на зміст і характер роботи педагога надзвичайно сильне, і тим сильніше, що воно непомітно навіть самому вчителю.

Для фахової підготовки викладачів музики важливо вивчати не стільки момент «професійного вигорання», скільки природню чутливість організму майбутнього фахівця до сприйняття музичного твору, оскільки будь-яку музику, особливо молода людина, сприймає, на нашу думку, у першу чергу, на психоемоційному рівні, а потім тільки включається логічний компонент і вона починає поступово усвідомлювати почуте і відчуте власним організмом.

Тож, суттєво поглибити розуміння виховного потенціалу педагогіки мистецтва можна тільки дослідивши механізм впливу протилежних за спонукальною дією засобів мистецтва, наприклад, образотворчого мистецтва і музики, на формування компетентностей у студентської молоді. Тому, перспектива вивчення шляхів використання даного різновиду педагогічного впливу на особистість у якості засобу формування професійної компетентності ще чекає своїх дослідників. Ми у подальшому ще повернемось до вирішення даної проблеми.

філософія освіта педагог музика

Список використаних джерел

1. Андрущенко В. П. Філософія як теорія і методологія розвитку освіти / В. П. Андрущенко; за гол. ред. В. П. Андрущенка // Філософія освіти ХХІ століття. Збірник наукових праць. - К.: «Знання», 2000. - Вип.3. - 318 с.

2. Ашиток А. І. Мовна картина світу в філософсько-освітньому аспекті: [монографія] / А. І. Ашиток. - Дрогобич: Редакційно- видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2011. - 251 с.

3. Беженарь О. П. Особистість у мінливості естетичного ідеалу суспільства: монографія / О. П. Беженарь; Мін-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. - 246 с.

4. Бэкон Ф. О достоинстве и приумножении наук. - Соч. в 2-х т. - М.: Мысль, 1971. - Т.1. - 589 с.

5. Воловик В. И. Философия истории. Курс лекций /И. Воловик. - Запорожье, 1995. - 126 с.

6. Воловик В. И. Философия педагогики / В. И. Воловик. - Запорожье: «Просвіта», 2003. - 152 с.

7. Зязюн І. А. Гуманістична стратеги теорії і практики навчального процесу / І. А. Зязюн // Рідна школа. - 2000. - №8. - С.8-13.

8. Огнев'юк В. О. Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку / В. О. Огнев'юк. - К.: Знання України, 2003. - 448 с.

9. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Ортега-и-Гассет Х. Эстетика. Философия культуры. - М.: Искусство, 1991. - 586 с.

10. Отич О. М. Мистецтво у системі розвитку творчої індивідуальності майбутнього педагога професійного навчання: теоретичний і методичний аспекти: монографія / О. М. Отич; за наук. ред. І. А. Зязюна. - Чернівці: Зелена Буковина, 2009. - 752 с.

11. Педагогическая энциклопедия. - М.: Советская энциклопедия, 1964. - Т.1.

12. Козир А. В. Теорія та практика формування професійної майстерності вчителів музики в системі багаторівневої освіти [Текст]: автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.02; 13.00.04 / Козир Алла Володимирівна; Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К., 2009. - 43 с.

13. Краевский В. В. Общие основы педагогики / В. В. Краевский. - М.: Изд. центр «Академия», 2003. - 256 с.

14. Кушерець В. І. Знання як стратегічний ресурс суспільних трансформацій / В. І. Кушерець. - К.: Знання України, 2004. - 248 с.

15. Мацько Любов. Українська мова в освітньому просторі: навчальний посібник для студентів філологів освітньо- кваліфікаційного рівня «магістр» / Мацько Любов. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова. 2009. - 607 с.

16. Учитель мистецьких дисциплін у дискурсі педагогічної майстерності: монографія / І. А. Зязюн, Г. Г. Філіпчук, О. М. Отич та ін.; за наук. ред., передм. і післямова О. М. Отич. - Бердянськ: Видавець Ткачук О. В., 2013. - 334 с.

17. Ушинський К. Д. Стаття в «Журнале для воспитания» / К. Д. Ушинський // Собр. соч. - М-Л, 1948. - Т.2. - С.63-64.

18. Федоришин В. І. Теорія та методика фахової підготовки майбутніх учителів музики на акмеологічних засадах: автореф. дис.... д-ра пед. наук / Василь Ілліч Федоришин; Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. - Київ: [б.в.], 2014. - 44 с.

19. Хайрулліна Ю. О. Світоглядна культура особистості: структурно-функціональний аналіз: монографія / Ю. О. Хайрулліна; Мін-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008 - 235 с.

Размещено на Allbest.ru