Специфіка організації життєдіяльності дитини у світовій освітній практиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Специфіка організації життєдіяльності дитини у світовій освітній практиці

Тарабасова Л.Г.,

доцент кафедри корекційної педагогіки

Україна, Дніпропетровськ

Анотація

Наближенню вітчизняної педагогічної практики до європейських стандартів сприяє становлення і розвиток в Україні нової філософії освіти, суть якої полягає в утвердженні гуманістичної особистісно-орієнтованої парадигми, погляду на дитинство як період найбільш сприятливий для розвитку особистості

Модернізація української освіти підсилила значення альтернативних та інноваційних підходів, які можуть забезпечити цілісність процесів навчання, виховання і розвитку дітей та молоді, мають вагомі практичні результати, підтверджені часом. На основі філософсько-освітнього аналізу розкрито сутнісні характеристики життєдіяльності дитини в альтернативних освітніх системах Сходу і Заходу.

Ключові слова: життєдіяльність, вальдорфська педагогіка, альтернативні, інноваційні системи.

життєдіяльність дитина вальдорфський педагогіка

Як будь-який перехідний період, кінець ХХ - початок ХХІ століття характеризується суперечливими тенденціями, нестабільністю, змінами світоглядних позицій, переорієнтацією цінностей та пріоритетів. Це так чи інакше впливає на життя сучасної людини,безпосередньо стосується проблем освіти.

Сьогодні в освітній сфері на перший план виходять не просто відособлені філософські та педагогічні теорії, пов'язані лише концептуально, а й комплексні філософсько-освітні концепції, в переважній більшості випадків. Пізнання природи дитини є одночасно метою, сенсом, вихідним пунктом вальдорфської педагогіки, основою виховання, навчання.

Принципово важливим положенням антропософської педагогіки є ідея поступального і цілісного розвитку дитини, її нерозривного зв'язку із соціальним оточенням. Р Штейнер охарактеризував дитину дошкільного віку як «суцільний орган чуття» [8, с. 23]. На те, що відбувається упродовж перших семи років життя дитини, налаштовується весь людський організм. Тому, коли дитина зростає біля гнівливого батька, чи під опікою гнівливого вихователя, її судинна система буде орієнтована на гнів, і це проявлятиметься упродовж всього життя - повідомляє Р Штейнер у своїх лекціях [8, с. 43].

Людина, за твердженням Р Штейнера, має не лише чуттєво видиме фізичне тіло, а й надчуттєві органи - ефірне тіло, астральне тіло і «Я» - тіло.

У педагогіці дошкільного дитинства основними є слова наслідування і приклад. За переконанням Р. Штейнера, дитина протягом перших семи років життя завдяки наслідуванню може засвоїти все необхідне для орієнтації в навколишньому середовищі, якщо бачить у ньому відповідні приклади. Крім вчинків, поведінки дорослих, на неї впливають також їхні думки і почуття. Отже, дитину формує все, що її оточує: предмети, думки, почуття, вчинки дорослих. Найменше впливають на дитину-дошкільника слова [8, с. 65].

Таким чином життєдіяльність дітей за антропософською педагогікою повинна проходити так, щоб дитина могла засвоїти все необхідне для орієнтації в навколишньому середовищі, бути чутливою до нового, здатною приймати рішення, брати на себе відповідальність за них та свої дії.

Не менш цікавими також є інші підходи щодо організації життєдіяльності особистості, які мають гуманістичне спрямування. Ідея гуманізації освітнього простору лежить в основі гуманістичних тенденцій в освіті Японії. В освітній стратегії держави головний акцент робиться на тому, що кожна дитина цінна сама по собі, незалежно від її характеристик та здібностей. Висока якість життя японців має в своїй основі надзвичайний статус освіти, побудованої за принципом гуманізму та дитиноцентризму. Повага до людини, її суб'єктивності пронизує всю життєдіяльність японців, починаючи з дошкільного віку, і є основним принципом освіти. Гуманістичний принцип освіти в Японії проголошує: «Необдарованих дітей немає!».

Широко відомий як у Японії так і в усьому світі метод С. Судзукі навчання гри на скрипці можна сформулювати так: почати навчання якомога раніше і займатися якнайбільше з мудрими педагогами. За дотримання цих правил, - зазначав С. Судзукі, - талант буде притаманний усім дітям. «На кожному живому дереві з'являться бруньки і чудові квіти - так визначено природою. Кожна людина має дотримуватися законів природи й приносити плоди!», казав цей мудрий педагог [6, с. 7].

Він виявив, що різниця між здібними та нездібними дітьми дуже велика в старших класах і тому вирішив спробувати займатися з дітьми більш молодшого віку, а потім з самими маленькими, поступово знижуючи вік дітей, яких навчав. Він вірив, що кожна дитина здатна до навчання, музика - не таїнство, а музичні таланти є в багатьох. І головне: як будь-які здібності, їх можна розвинути. За умови правильного підходу кожна дитина може навчитися розуміти музику і виконувати музичні твори. Ця ідея зародилася у нього в 1931 р. і лягла в основу створеної ним методики музичної освіти дітей - «Виховання талантів» [1, с. 12].

За цією методикою музичну освіту варто починати з раннього віку радить С. Судзукі. Саме в цей період відбувається засвоєння рідної мови, а значить слух, голос, і мозок дитини налаштовані на те, щоб вбирати і копіювати. Тому в основу свого методу С. Судзукі ставить асоціювання з процесом дитячого сприймання материнської мови. Малі діти здатні розрізняти й відтворювати найтонші нюанси усного мовлення. Він довів що малюк точно так само може впізнавати і розрізняти музичні звуки. Для цього необхідне постійне слухання.

Методика «Виховання талантів» - це ціла філософія, що включає погляди на виховання і розвиток дитини. Коли мами запитували доктора Судзукі: «Чи вийде що-небудь з моєї дитини?», - він, як правило, відповідав: «нічого». І коли бачив розчарування матері, додавав: «Він стане не чим-то, а прекрасною людиною». Не варто вимагати від дитини, щоб вона стала професійним музикантом. Людина з добрим і чистим серцем завжди знайде своє щастя. Єдина турбота батьків - виховати дитину чесною людиною, щоб в неї були чисті помисли і благородне серце. У своїй педагогічній діяльності С. Судзукі керувався кредо: «Спочатку - характер, а потім здібності». Він мріяв, перш за все, зростити добрих громадян своєї країни з найвищими моральними якостями [1, с. 15].

Директор організації «Виховання талантів» та виконуючий обов'язки директора Асоціації раннього розвитку М. Ібука в своїй книзі «Після трьох уже пізно» пропонує змінити не зміст, а спосіб навчання дитини [4]. М. Ібука робить висновок, що здібності та характер людини не передбачені від народження, а в значній мірі формуються в певній період його життя. Дослідження фізіології мозку, коли зв'язки між клітинами мозку формуються найактивніше (період від народження і до 3-х років, приблизно 70-80%) та дослідження дитячої психології показали, що ключ до розвитку розумових здібностей дитини - це його особистий досвід пізнання в перші три роки життя, тобто в період розвитку мозкових клітин [4, с. 43].

Японські педагоги розглядають виховання в колективі як основну умову демократичного виховання дітей. Дитячий колектив є моделлю суспільства. Вихователі цілеспрямовано формують таку систему стосунків, яка є зразком вільного суспільства [7, с. 31].

Проблема колективу включає основні поняття сучасного буття, які визначені в демократичній конституції, як мир, демократія, народовластя, права людини. Дитячий колектив необхідно організовувати так щоб не лише індивідуальні здібності кожної дитини отримали найбільш повне втілення, але й щоб кожна дитина незалежно від рівня розвитку, отримала досвід виконання будь-якої ролі в колективі однолітків.

Важливим є питання перебування в дошкільних закладах фізично неповноцінних дітей. Важливо діяти так, щоб не виокремлювати дітей-інвалідів. Якщо ці діти звикнуть постійно користуватися послугами інших, це не принесе користі їх розвитку. Ітога Кадзуо говорив: «Не світло людства - дітям-інвалідам, а дітей-інвалідів - світлу людства» [7, с. 37]. Звичайно, інвалід потребує допомоги але потрібно і від неповноцінних дітей як від рівноправних членів колективу вимагати допомоги здоровим дітям. В практиці дошкільного виховання, слід апелюючи до свідомості дітей, виховувати в них доброзичливе ставлення до неповноцінних людей.

Серед важливих напрямків організації життєдіяльності особистості є програма «Крок за кроком», що створює фундамент для формування знань, та вмінь, які мають життєве значення для того, щоб діти успішно долали проблеми та які будуть їм потрібні у двадцять першому столітті. Програма створена за підтримки фонду Д. Сороса (Інститут Відкритого Суспільства) є мережею функцій, програм та інститутів, заснованих та підтриманих Д. Соросом для сприяння розвитку відкритих суспільств у всьому світі, особливо в колишніх комуністичних країнах Центральної та Східної Європи та колишнього Радянського Союзу.

Засновник прогресивної освіти Дж. Дьюї, підкреслював, що освіта повинна розглядатися як процес життя, а не підготовки до майбутнього життя [2, с. 76]. Дж. Дьюї доводив, що освіта як підготовка до дорослого життя «заперечує внутрішній ентузіазм і природність, які діти приносять з собою до школи, і відволікає увагу від тих дітей, які виявляють інтерес і здібності до більш абстрактного розуміння того, що вони можуть захотіти робити в майбутньому» [3].