Теоретично-методичні засади професійної самоосвіти викладачів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ САМООСВІТИ ВИКЛАДАЧІВ

Зайцева О. О., студентка групи УНЗ-15-Г1 ННІМП ДВНЗ ”Університет менеджменту освіти ”

Науковий керівник Драч, д.п.н., доц., професор кафедри управління навчальними закладами та педагогіки вищої школи ННІМП ДВНЗ ”Університет менеджменту освіти ”

Анотація

Ключові слова: самоосвіта, самовдосконалення, педагогічна майстерність, професійна компетентність, підвищення кваліфікації.

Abstract

Theoretical and methodological principles of teachers' self-education

Zaitseva О. О.

Self-education is a form of professional teacher development. To teach others Teacher have to know more than everyone else. That knowledge should not be limited to the subject and his method of teaching. The teacher must be aware of advanced technologies, have expertise in various areas of social life, guided in modern politics, economy and more. The teacher must study all the time, because it's very work involves constant updating. Therefore, the main purpose of self-education is to achieve the desired level of professional competence by updating and improving existing professional knowledge and skills. Today, most new knowledge and technology losing its relevance on average within three to five years. After analyzing the situation of training, we can conclude that the most effective way to improve the pedagogical skills of teachers - is self-education.

Keywords: self-improvement, teaching skills, professional competence, training.

Постановка проблеми. Національною доктриною розвитку освіти України освіта визнається пріоритетним напрямом розвитку держави на шляху зміцнення її авторитету і конкурентоздатності. Сьогодні освітня політика - це не тільки рішення педагогічних проблем. Це перш за все - освіта нації. А поява розділу "Безперервність освіти, освіта впродовж життя " набуває нового значення.

Навчання впродовж всього життя є стратегічним напрямом розвитку світової системи освіти. Тридцять років тому ряд авторитетних міжнародних організацій: Організація економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), ЮНЕСКО, Рада Європи оприлюднили концепцію навчання впродовж життя, а у 1996 році міністрами держав ОЕСР встановлено в якості цілі освітньої політики - "навчання протягом життя для всіх верст населення". У 2003 році на Берлінської конференції міністрів освіти держав-учасниць Болонського процесу, сприяння розвитку безперервної освіти включено до числа основних цілей створення загальноєвропейського освітнього простору.

Відповідно до концепції, всі люди розглядаються як здатні до навчання, розвитку своїх потенційних можливостей і в будь -якому віці. З цієї точки зору наша держава обирає стратегію в освіті, головним чинником якої є забезпечення освітніх потреб всіх людей на основі рівного доступу до відповідних навчальних програм. А це значить, що освіта виходить за рамки навчального закладу. Її структура, зміст навчання стають динамічною системою і мають визначатися перш за все потребами тих, хто навчається. Освіта стає сферою пріоритетної уваги та скоординованих дій і держави і всього суспільства.

Тому виникає проблема необхідності модернізації процесу підвищення педагогічної майстерності та самоосвіти викладачів у вищих навчальних закладах, з метою формування їх готовності до впровадження інноваційної діяльності в освітній процес.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останні десятиліття спостерігається посилений інтерес до проблеми саморозвитку, самоосвіти, самовдосконаленню викладачів системи освіти.

Певні аспекти саморозвитку особистості відображені в роботах М. Монтессорі, Я. Коменський, І..Песталоцці, К. Ушинського, А. Макаренка, В. Сухомлинського та ін.

Проблеми самоосвіти та самовдосконалення педагогів, викладачів вищих навчальних закладах висвітлені у наукових працях С.У. Гончаренка. Цій проблематиці присвятили свої праці вчені та педагоги А.Алексюк, Ш.Амонашвілі, Г.Балл, Є.Барбіна, І.Бех, Н.Бітянова, А.Бодальов, Є.Бондаревська, Н.Гузій, І.Зязюн, В.Кан-Калік, Н.Кічук, І.Колєснікова, А.Макарова, Л.Мітіна, Н.Осухова, І.Підласний, О.Пєхота, В.Радул, В.Семиченко, С.Сисоєва, В.Сластьонін, Г.Шевченко та інші.

Безпосередньо до висвітлення сутнісних характеристик самовдосконалення викладача зверталися А.Дзундза, Ю.Калугін, В.Маралов, В.Орлов, О.Прокопова, Н.Сегеда, П.Харченко. Аспектно дотичними до проблеми самовдосконалення викладача є праці Н.Аніщенко, О.Апраксіної, О.Гармаш, Л.Коваль, І.Мостової, О.Рудницької, Г.Падалки, О.Ростовського, О.Щолокової.

Проте у наукових працях висвітлюється система та методичні засади самовдосконалення викладача вищого начального закладу.

Мета статті - розглянути сутність понять "самоосвіта", "самовдосконалення", вивчити особливості, функції системи самоосвіти викладачів вищого навчального закладу.

Виклад основного матеріалу. Сучасна концепція неперервної педагогічної освіти зорієнтована на:

- зростаючи потреби особистості, суспільства, держави;

- розширення простору освіти сучасних педагогів;

Для здійснення своєї місії педагогу необхідно володіти готовністю до вирішення професійних завдань, тобто рівнем професійної компетентності. Одним з показників професійної компетентності педагога є його здатність до самоосвіти, яке проявляється в незадоволеності, усвідомленні недосконалості реального стану освітнього процесу та прагненні до зростання, самовдосконалення.

У широкому сенсі під терміном "Самоосвіта" розуміють всі види отримання знань, що пов'язані з самостійною роботою над досліджуваним матеріалом. Основна форма Самоосвіта - вивчення наукової, науково-популярної, навчальної, художньої та іншої літератури, преси. Самоосвіта передбачає також можливість використання різноманітних допоміжних засобів: відвідування лекцій, концертів, слухання доповідей, аудіо-записів; консультації фахівців; перегляд вистав, кінофільмів, телепередач; відвідування музеїв, виставок, галерей; різні види практичної діяльності - досліди, експерименти, моделювання і т. п.

За "Українським педагогічним словником" С.У. Гончаренка (1997) "Самоосвіта - освіта, яка набувається в процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Самоосвіта є невід'ємною частиною систематичного навчання в стаціонарних закладах, сприяючи поглибленню, розширенню і більш міцному засвоєнню знань" [2, с. 296]

Процес самовдосконалення фахівця тісно пов'язаний із загальним рівнем його психологічної культури, зокрема, професійної культури особистості. Педагогічна професія висуває високі вимоги до суб'єкту діяльності, наявність достатньо високого рівня професійної культури виступає як необхідна умова виконання діяльності вчителя. У свою чергу досягнення такого рівня , його підтримка, вдосконалення, є невід'ємні частині самовдосконалення [4, с. 136].

Самоосвіта є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта в ліцеї здійснюється індивідуально або колективно. Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.

За словами К. Ушинського, "учитель живе доти, доки вчиться; коли ж тільки він перестає вчитися, у ньому вмирає вчитель". Самоосвітня діяльність вчителя веде до його творчості. В. Сухомлинський писав: "Я знаю представників багатьох спеціальностей, але немає -- я в цьому переконаний -- людей більш допитливих і невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учитель. Педагогічна діяльність, яка є сплавом науки та мистецтва, за своїми компонентами завжди передбачає творчість".

Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох факторів. Багато залежить від мотивів самоосвіти, об'єктивної і суб'єктивної значущості, теоретичної і практичної підготовки, ступеня оволодіння вміннями здійснювати самоосвітню роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів.

В чому полягає суть процесу самоосвіти? Які ж існують форми та методи самоосвіти?

До форм організації самоосвіти можна віднести:

1. Курсова підготовка в інститутах підвищення кваліфікації.

Головна перевага такої форми самоосвіти - можливість отримання кваліфікованої допомоги від фахівця-викладача, а також можливість обміну досвідом між колегами. Поряд з цим, така підготовка проводиться лише раз на п'ять років, і знання отримані таким чином швидко застарівають

2. Отримання другої вищої освіти або другої спеціальності.

Головні переваги такої форми самоосвіти - можливість вибудовувати індивідуальну траєкторію освіти, спілкування та вивчення досвіду провідних вчені-фахівці.

3. Дистанційні курси підвищення кваліфікації, конференції, семінари, олімпіади та конкурси. Головні переваги такої форми самоосвіти - можливість пройти їх у зручний для педагогів час; можливість вибору необхідної і актуальної теми, зручний час. Проте дистанційні курси проводяться на платній основі; документи, що підтверджують факт проходження дистанційного навчання, найчастіше не мають юридичної сили, їх не враховують при проведенні чергової атестації.

4. Індивідуальна робота з самоосвіти може включати в себе: науково -дослідну роботу за певною проблемою; відвідування бібліотек, вивчення науково-методичної та навчальної літератури; участь в педагогічних радах, науково-методичних об'єднаннях; відвідування занять колег, обмін думками з питань організації занять, змісту навчання, методів викладання; теоретичну розробку і практичну апробацію різних форм занять, позакласних заходів та навчальних матеріалів.

Однак, як би не був високий рівень здібностей викладача до самоосвіти, не завжди цей процес реалізується на практиці. Причини - відсутність часу, стимулів, нестача джерел інформації і ін.

5. Мережеві педагогічні спільноти - нова форма організації самоосвіти вчителів.

Мережеве педагогічне співтовариство - це інтернет-ресурс, створений для спілкування однодумців, педагогів різних регіонів нашої країни, інформацію.

Мережеве співтовариство відкриває перед педагогами наступні можливості:

- використання відкритих, безкоштовних і вільних електронних ресурсів;

- самостійне створення мережевого навчального змісту;

- освоєння інформаційних концепцій, знань і навичок;

- спостереження за діяльністю учасників спільноти.

Головними перевагами цієї форми самоосвіти є обмін досвідом здійснюється між вчителями-практиками; методична допомога є персональною та адресної; отримання консультацій у зручний для педагога час.

Самоосвіта викладача буде продуктивним, якщо в процесі самоосвіти реалізується потреба викладача до власного розвитку і саморозвитку, якщо викладач володіє різними методами самопізнання і самоаналізу педагогічного досвіду. Педагогічний досвід викладача є фактором зміни освітньої ситуації. Викладач розуміє як позитивні, так і негативні моменти своєї професійної діяльності, визнає свою недосконалість, а отже, є відкритим для змін.

Педагог повинен володіти розвиненою здатністю до рефлексії. Педагогічна рефлексія є необхідним атрибутом вчителя-професіонала (під рефлексією розуміється діяльність людини, спрямована на осмислення власних дій, своїх внутрішніх почуттів, станів, переживань, аналіз цієї діяльності та формулювання висновків). При аналізі педагогічної діяльності виникає необхідність отримання теоретичних знань, необхідність оволодіння діагностикою - самодіагностикою і діагностикою студентів, необхідність набуття практичних умінь аналізу педагогічного досвіду.

Програма професійного розвитку викладача обов'язкова має включає в себе можливість дослідницької, пошукової діяльності.

Професія педагога передбачає безперервну самоосвіту. Самоосвіта педагогів здійснюється не тільки через курси підвищення кваліфікації, а й самостійне вивчення науково-популярної літератури, робота з періодичною пресою, методична робота, участь в науково-практичних конференціях, в професійних конкурсах.

Висновки

Саморозвиток педагога - безперервний, свідомий, цілеспрямований процес особистісного і професійного вдосконалення, спрямований на підвищення рівня його професіоналізму, розвитку професійно значущих якостей і акумулювання педагогічної майстерності, досвіду, професійних знань і умінь.

В даний час стає все більш очевидним, що здійснення процесів модернізації освіти вимагає актуалізації особистісного і професійного потенціалу педагогів. Саме концентрація сил на створення умов для розуміння і прийняття педагогами цілей і змісту оновлення освітньої реформи, включення педагога в самостійний процес професійного розвитку стає механізмом реальних змін в педагогічній практиці.

Формування та вдосконалення всіх елементів педагогічної майстерності, досягнення рівня професійної компетентності можливо тільки в процесі саморозвитку особистості вчителя - обов'язковою складовою сучасної освіти.

Література

1. Внукова О. Н. Самоосвіта як складова професійного саморозвитку педагога вищої школи / О. Н. Внукова // Педагогічна майстерність: матеріали IV Міжнар. науч. конф. (М.Москва, лютий 2014 р). - М .: Буки-Веди, 2014. - С. 269-271.

2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко, С. Головко, С. Каверіна . - Київ : Либідь, 1997 . - 374 с.

3. Корольов Б. І. Особливості діяльності викладача в умовах модернізації вищої школи України / Б. І. Корольов // Психолого-педаогічні засади проектування інноваційних технологій викладання у вищий школі : [монографія] / [В. Луговой, М. Левшин, О. Бондаренко та ін..] ; За заг.ред. В. П. Андрущенка, В. І. Лугового. -К. : "Педагогічна думка", 2011. - С. 87104.

4. Становських З. Л. Мотиваційно-смислові детермінанти саморегуляції професійної діяльності педагогів: методичний посібник / З. Л. Становських. - Кіровоград : Імекс-ЛДТ, 2014. - 168 с.

Размещено на Allbest.ru