Концепція Ельконіна-Давидова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція Ельконіна-Давидова

Коротко розглянемо концепцію Б.Д. Ельконіна - В.В. Давидова, яка є основою ще однієї теорії розвивального навчання. Набуття будь-якого досвіду- конкретного, узагальненого (здібності), пізнавального, ціннісного, емоційного цими авторами позначається терміном "засвоєння". Набуття тільки пізнавального досвіду, знань, умінь і навичок називається учінням. Засвоєння здійснюється у процесі власної діяльності індивіда з матеріальними та індивідуальними об'єктами.

В.В. Давидов розрізняє набуття узагальненого і набуття конкретного пізнавального досвіду. Процес придбання здібностей ним іменується як розвиток, а конкретних знань, умінь і навичок - учінням і навчальною діяльністю. Він пише, що в одних випадках засвоєння може привести до оволодіння дитиною знаннями, уміннями і навичками, в інших - до оволодіння всезагальними формами психічної діяльності. У цьому, останньому випадку можна говорити про наявність істотних зрушень саме в психічному розвитку. Тому психологи правомірно розрізняють ефект засвоєння окремих понять та вмінь і ефект розвитку.

Однією з основних форм уміння є навчальна діяльність. У всіх формах уміння, крім навчальної діяльності, оволодіння знаннями, уміннями і навичками проходить як побічний процес у складі основної діяльності, спрямованої на виконання інших ненавчальних задач, як це має місце в маніпулятивній, ігровій чи трудовій діяльності. І тільки навчальна діяльність спеціально спрямована на виконання навчальних завдань і оволодіння навчальним матеріалом.

В.В. Давидов пише, що, наприклад, у грі дитина намагається краще виконати ту чи іншу взяту на себе роль. Головна мета праці - виготовлення якої-небудь речі. Збагачення навичками тут виступає як важливий, але все-таки побічний продукт праці. І лише в навчальній діяльності засвоєння наукових знань і відповідних їм умінь виступає як основна мета та головний результат діяльності.

Компонентами навчальної діяльності є навчальні ситуації і задачі; навчальні дії; дії з контролю за процесом засвоєння; дії оцінки ступеня засвоєння.

Навчальна ситуація, тобто навчальна задача виводить учня на засвоєння загального способу дій і мету його засвоєння, а також учень одержує вказівки і зразки для знаходження загальних способів розв'язування задач певного класу.

Навчальні дії - це дії учнів з одержання і знаходження наукових понять та загальних способів дій, а також з їх відтворення і застосування до розв'язання конкретних задач. Дії контролю спрямовані на узагальнення результатів своїх навчальних дій з цими зразками. Дії оцінки фіксують остаточну якість засвоєння заданих наукових знань і загальних способів розв'язання задач.

Має силу також положення про інтеріоризацію як спосіб засвоєння, тобто відтворення зразків суспільного досвіду спочатку в зовнішній, а потім у внутрішній формі.

В.В. Давидов відходить від розуміння поняття, як результату формально-логічного узагальнення предметів за подібними чуттєво даними ознаками. У науковому пізнанні він виділяє чуттєве пізнання об'єктів, в основі яких лежать відчуття. За ними слідують сприймання, далі уявлення, які характеризуються в людини низкою особливостей. Наприклад, нехай ми вивчаємо швидкість прямолінійного рівномірного руху. На чуттєвому рівні це буде виглядати так: спостерігаємо рух людини, зафіксували час руху і пройдений шлях. Поділимо шлях на час і отримаємо швидкість - величину, яка показує, як швидко рухається людина. Це так звана середня швидкість. Однак у масштабах того часу, який ми зафіксували, тіло могло рухатися швидше або повільніше. Отже, ми визначили середню швидкість. Знаючи її, можемо приблизно сказати, де буде тіло в той чи інший час.

Однак, повернемось до визначення швидкості руху, адже нас оточує безліч тіл і предметів, які рухаються, одні швидше, інші повільніше. Ми бачимо, як за один і той же час різні тіла проходять різні відстані або, що те саме, що одну і ту ж відстань різні тіла проходять за різний час. І у відповідь на запитання, яке з двох тіл рухається швидше, ми можемо сказати дуже точно: те, яке за певний проміжок часу (для себе ми його вибираємо навіть підсвідомо) проходить більшу відстань, або те, яке проходить більший шлях за один і той же час. Це чуттєвий рівень пізнання, тут має місце емпіричне мислення. Зрозуміло, що для порівняння швидкості руху тіла потрібно вибрати один і той же час для всіх тіл і вимірювати пройдені шляхи за цей час, а потім їх порівнювати. За такий час вибирають одиницю часу -1 с, 1 хв, 1 год. Фактично, йде порівняння відношення , визначити яке дуже просто: потрібно зафіксувати деякий проміжок часу, виміряти пройдений шлях за цей проміжок і знайти відношення пройденого шляху до часу.

Воно дає нам приблизне уявлення про те, як рухається тіло, адже в межах вибраного проміжку часу тіло могло рухатися повільніше, а потім швидше, і навіть стояти. Словом, точну інформацію про характер руху тіла за значенням ми не зможемо скласти: впродовж вибраного часутіло могло як завгодно рухатися, так само як і щорічний ріст доходів може змінюватися або змінюється швидкість виливання води з посудини тощо.

Справу можна виправити, певним чином вибираючи величину проміжку часу . Його потрібно вибирати малим настільки, щоб у межах цього проміжку тіло вже не змінювало характеру руху (оскільки кожне тіло має інертність, то воно раптово не може змінити стан свого руху).

Однак д t може бути набагато менше 1 с, чи 1 хв, чи 1 год. Тоді як зрозуміти думку, що швидкість механічного руху - це фізична величина, яка чисельно дорівнює шляху, пройденому за одиницю часу? Очевидно, це слід розуміти так, що якби ми вибрали д t настільки малим, щоб у його межах не змінювалось, то ми ніби збільшили б масштабдо 1 с, збільшивши відповідно пройдений шлях, при цьому нічого не змінивши в характері даного руху. Проміжок фіксує той момент часу, починаючи з якого відношення перестає змінюватися.

У теоретичному мисленні, як бачимо з наведеного вище прикладу, встановлюються неявні, неспостережувані, опосередковані зв'язки. Воно виходить за межі безпосередньо даного. Однією з процедур теоретичного мислення є аналіз. Другою - сходження, рух думки від абстрактного до конкретного.

Основою аналізу є чуттєва предметна пізнавальна дія. Для учня учіння є навчальною діяльністю. Звичайно, в ігровій та трудовій діяльності він теж оволодіває певними знаннями, але саме в навчальній діяльності вони є прямою відкритою метою. Вона строго цілеспрямована, регулюється і регламентується вимогами ззовні, організовується вчителем, який виступає в ролі організатора. розвивальний навчання засвоєння учіння

Ця діяльність для учня є провідною. Провідною саме тому, що через неї формуються основні відносини учня з суспільством, саме в ній формуються основні якості учня та й окремі психічні процеси. Вона спрямована на здобуття певних результатів, досягнення яких вимагає від учнів мисленнєвої роботи, вияву певних зусиль, переборення певних труднощів. У силу цього в ході її виконання формується розумова активність, самостійність, наполегливість, організованість, дисциплінованість.

Центральним компонентом навчальної діяльності є навчальна задача. Вона відрізняється від практичної. У практичній задачі головне - одержання шуканого результату. Навчальна задача - це така задача, у ході розв'язання якої відбувається засвоєння поняття або заданого способу дій.

Учень розв'язує задачу з фізики, наприклад на визначення швидкості пішохода. Практична задача полягає в тому, щоб визначити, з якою швидкістю рухався пішохід. Навчальна задача - сформувати уміння визначати швидкість на основі її зв'язку з переміщенням і часом. Або ще приклад: учень виконує завдання: висота трикутника 2 м, основа на 1,2 м більша. Потрібно визначити площу цього трикутника. У цьому завданні суть практичної задачі - в отриманні конкретного результату площі цього трикутника. Навчальна задача полягає в освоєнні способу визначення площі трикутника. Таким чином, основна відмінність навчальної задачі від практичної в тому, що при розв'язанні практичної задачі змінюється предмет чи об'єкт, який пов'язаний зі змістом навчального матеріалу, а основна мета і результат навчальної задачі - зміна досвіду самого учня, суб'єкта навчання.

Тому під час навчальної діяльності учень виконує різноманітні навчальні дії, навчальні операції, дії з контролю за правильністю процесу здійснення способу дії і дії з оцінки ступеня засвоєння матеріалу.

Розумовий розвиток під час формування понять. Як відомо, діалектичний шлях пізнання об'єктивної реальності починається з живого споглядання. Поза нашою свідомістю існують матеріальні речі. В мозку людини під впливом речей, предметів виникають образи. Образ ідеальний, він не може існувати поза свідомістю людини. Сприймання - це цілісне відображення зовнішнього матеріального предмета, який безпосередньо впливає на органи чуттів.

Уявлення - це чуттєвий образ предмета, який у даний момент нами не сприймається, але сприймався раніше в тій чи іншій формі.

Шляхом чуттєвого відображення ми пізнаємо окремі предмети і їх властивості, закони матеріального світу. Сутність предметів і явищ ми пізнаємо через абстрактне мислення - більш складну форму пізнання.

Основними формами абстрактного мислення є поняття, судження та умовивід.

В понятті відображаються лише істотні ознаки предмета. Ознака - це те, в чому предмети подібні або відмінні один від другого. Властивості і відношення є ознаками, поняття формується на основі узагальнення істотних ознак, притаманних ряду однорідних предметів. Для виділення істотних ознак необхідно абстрагуватися від неістотних, яких у будь-якому предметі завжди багато. Для виділення ознак потрібно провести аналіз, тобто мислено розкласти цілий предмет на його складові, елементи, а потім здійснити обернену операцію - синтез (мислене об'єднання) частин предмета, окремих ознак в єдине ціле.

Кожне поняття має зміст і обсяг. Змістом поняття називається сукупність найбільш істотних ознак предмета чи класу однорідних предметів, відображених у цьому понятті. Наприклад, змістом поняття "ромб" є сукупність двох істотних ознак "бути паралелограмом" і "мати рівні сторони". Змістом поняття "іменник" є сукупність теж двох істотних ознак: "бути частиною мови" і відповідати на запитання "хто?" або "що?". Об'ємом поняття називають клас (множину) узагальнених у ньому предметів.

Сам по собі процес формування поняття є процесом мислення, отже є цілісністю, а це означає, що до аналізу цього процесу можна застосувати системний підхід. У ньому, як ми бачили, провідною ідеєю, на основі якої можна організувати в єдине ціле, є об'єднання цих предметів за певною ознакою. Ця ідея і є системоутворювальним чинником. Рівень ієрархії визначається тією ознакою, яка визначає множину об'єктів. Тобто рівень ієрархії визначає об'єм поняття. Далі. Елементами поняття є об'єм (клас, множина предметів), який характеризується кількістю ознак. Очевидно, саме по собі поняття (зміст, об'єм, слово, яким воно означене, є емерджентною властивістю системи "процес формування"). У ході цього процесу наявна множина предметів аналізується під кутом зору виділеної ознаки і в ході такого аналізу на основі життєвого досвіду за цією ознакою з урахуванням абстрагування від багатьох неістотних ознак створюється підмножина предметів. Таким чином, виділення множини предметів, яка складає своєрідне поле для організації, здійснюється з участю двох мислених операцій: аналіз і абстрагування. Що є елементами процесу? Такими елементами є дії: а) виділення підмножини; б) дії зі звільнення від неістотних ознак; в) встановлення зв'язку між елементами, позначених терміном, і т.д

Однією з найважливіших властивостей мислення є його системність. Як філософія і психологія розуміють таку якість мислення, як системність? А.М.Авер'янов пише: "Будь-якаінформація про реальність, яка надходить у мозок, піддається аналізові, переробці різноманітніми функціональними групами елементів мозку. В результаті утворюється максимально можлива повна картина даної реальності. Ця картина являє собою систему, оскільки кожна функціональна група елементів мозку виділяє із інформації, яка надходить у мозок, певні елементи відображуваної реальності, виражені в поняттях. Ці елементи в єдності, в синтезі і створюють мисленну систему, в тій або іншій мірі, залежно від насиченості, повноти інформації, що надходить у мозок, яка адекватна відображувальній реальності, іншими словами, мислення системне за своєю природою" [1].

Звичайно, немає сумніву, що інформація, яка надходить у мозок, обробляється, включається в різні мислительні операції. Так само, як не викликає сумніву і той факт, що створена максимально можлива повна картина відображуваної реальності є системою, оскільки відображувана реальність є цілісність, отже, є система. Сучасна психологія виходить з того, що вихідним моментом мисленевої діяльності є проблема, задача, запитання чи труднощі. Де немає чого шукати і розв'язувати, там немає і мислення. На думку С.Л. Рубінштейна, "мислення виходить з проблемної ситуації".

Размещено на Allbest.ru