Комплексний характер науки про виховання людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комплексний характер науки про виховання людини

Вище вже зазначалося, що сучасна педагогіка - це комплекс наук про виховання людини. Тут поняття “виховання” розглядається на соціальному рівні і, отже, воно охоплює освіту, навчання та розвиток, тобто вживається в найбільш широкому значенні.

До змісту педагогіки як навчальної дисципліни входять загальні основи педагогіки, дидактика як теорія навчання і освіти, теорія виховання, школознавство, історія педагогіки. У той же час зміст педагогічної науки наповнюють, крім названих вище галузей педагогічних знань, профільні педагогіки, такі як педагогіка вищої школи, олігофренопедагогіка, військова педагогіка, мистецька педагогіка та багато інших. Галузь педагогічних знань збагачують також методики викладання різних навчальних предметів та навчальних дисциплін.

У кожну епоху були діячі, що піднімались вище інтересів свого класу. Вони висували прогресивні педагогічні ідеї, які відмежовувались від офіційної педагогіки. Саме ці ідеї складають основу наступності в педагогічній теорії і стимулюють її розвиток. Тому педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела:

1. Педагогічну спадщину минулого.

Чимало положень видатних педагогів минулого і нині є злободенними.

2. Сучасні педагогічні дослідження.

Вони збагачують педагогічну думку новими ідеями.

3. Передовий педагогічний досвід.

Всебічне вивчення та узагальнення педагогічного досвіду дає змогу встановити нові закономірності, закони, що живлять нові теорії, концепції, прогнози, отже здобуте в процесі вивчення педагогічного досвіду знання стає джерелом існування та розвитку педагогічної науки. Предметною областю діяльності, яку вивчає педагогіка, є освіта.

У нашому ж розумінні поняття освіти означає в першу чергу єдність процесу і результату передачі соціального досвіду. Та дійсність, яку ми означили як освіта, породжена природою суспільства, яке змушене дбати про передачу соціального досвіду, що був нагромаджений поколіннями попередніми і яке повинно готувати молодь до самостійного життя, зберігати і розвивати цей досвід. Повинно тому, що в іншому випадку суспільство просто загине. Зрозуміло, що ця дійсність є вторинною, похідною. До того ж вона створена, а не є природною, а, крім того, вона цілеспрямована. Однак, маючи такі риси, вона функціонує за своїми власними законами і закономірностями, тому вона є об'єктивною. Ця дійсність дуже складна, вона має багато цілісних ознак, тобто в ідеї створення такої дійсності має бути закладений принцип цілісності. Це означає, що до вивчення цього об'єкта необхідно застосувати системний підхід, отже розглядати її як систему. Тут і в наступному поняття системи виступає як метод, чи навіть як засіб дослідження, ніякого іншого тлумачення, тим більше конкретного предметно-змістового тлумачення воно не має.

Відомо, що рівень розвитку наукового знання відображається у тому понятійному апараті, який використовується. Саме розгляд цього об'єкта як цілісного утворення дозволяє здійснити процес його пізнання із застосуванням системного підходу, отже з врахуванням усіх сторін, зв'язків і опосередкувань, глибше проникнути в сутність досліджуваного явища. Як відомо, для науки характерною ознакою є її системність, тобто наукове знання є не просто фіксацією фактів, а система, побудована на основі певних принципів. А це означає, що та дійсність, яка відображається цією наукою, має системні властивості.

Сьогодні педагогіка - це комплекс наук, які вивчають людину з боку її виховання. Об'єднує ці науки те, що вони мають одну і ту ж предметну область діяльності - навчання, виховання і розвиток людини. Разом з тим, кожна з наук комплексу має свій предмет дослідження. Наприклад, історія педагогіки досліджує тенденції розвитку педагогічної думки, дидактика - закономірності цілісного навчально-виховного процесу, теорія виховання - закономірності виховання (у вузькому значенні), школознавство - закономірності управління школою.

Чому сьогодні педагогіку необхідно розглядати як комплекс наук про виховання людини? У цьому запитанні ми робимо наголос на слові “необхідно”.

Прийнято вважати, що педагогіка як наука починається з “Великої дидактики” Я.А. Коменського. Цей твір присвячено не лише проблемам дидактики, а й проблемам виховання, розумового розвитку, організації навчально-виховного процессу. Фактично Коменський дав свій варіант усієї педагогіки. Це наводить на думку, що з самого початку педагогіка розглядалась ним як цілісна наука. Але з часом вона розвивалась, виділялись її частини, вона диференціювалась на окремі частини. Згодом глибокого і всебічного розвитку набули такі змістові складові її частини як дидактика, теорія виховання, школознавство, історія педагогіки.

У наступних підрозділах буде детально і повніше розкрито поняття системи та и характеристик, а поки що ми обмежимось знаннями того, що характеристиками системи, своєрідними частинами цілого, є рівень ієрархії, функція системи, системоутворювальний чинник, елементи системи, з структура та емерджентна властивість. Вони утворюють цілісність, якою є система і розглянути який-небудь предмет як систему - це означає наповнити конкретним предметним змістом кожну з цих системних складових.

Комплекс - це організаційне утворення, яке має усі системні характеристики, отже можна стверджувати, що це система, але це особлива система, це цілісне утворення, яке скидається з окремих частин, які між собою взаємодіють, утворюючи ціле. Між цими частинами діють різноманітні зв'язки, а їх кількість у комплексі істотно зростає. Крім того, у частинах комплексу все в більшій мірі проявляється їх автономний характер. Окремі закономірності функціонування складових комплексу настільки є специфічними, що предмети дослідження кожної з них стають дуже віддаленими. Комплекс може бути як природного, так і штучного походження. Він має системну природу, отже до його вивчення можна застосувати системний підхід, тобто розглядати його як систему. І як кожна система, комплекс має зв'язки субординації та зв'язки координації. Як ми вже відзначали, ці зв'язки дуже різноманітні і глибокі. У ньому більше проявляються зв'язки внутрішні, ніж зовнішні, причому зв'язки дуже різноманітні і різної спрямованості. Саме в силу цього чинника комплекс - це замкнуте в собі утворення, бо весь життєвий цикл комплекса забезпечує він сам, через дію внутрішніх зв'язків, а це означає, що для функціонування комплексу як системи більш важливішими є внутрішні зв'язки, ніж зовнішні зв'язки. Однак це може бути за однієї умови, а саме, коли складові комплексу є дуже розвиненими. Такою особливістю і характеризується рівень ієрархїі такої системи як комплекс.

Функціонування комплексу як системи теж специфічне, оскільки кожна складова намагається виконувати свою функцію, і разом з тим, кожна працює на кінцевий інтегративний продукт. Для комплексу системоутворювальним чинником є оптимальне поєднання усіх складових з точки зору їх функції і отримання кінцевого продукту інтегративної діяльності комплексу. Елементами комплексу як системи є автономні утворення, які мають дуже різноманітні зовнішні зв'язки, як прямі так і опосередковані. Кожен елемент комплексу при дуже великій автономії має жорстке підпорядкування як з іншими елементами комплексу, так і з цілим комплексом.

Структура системи комплексу досить міцна, стабільна і визначається природою внутрішніх зв'язків. Емерджентною властивістю комплексу є кінцевий продукт його діяльності, отриманий на основі оптимального поєднання життя усіх складових комплексу. Сам комплекс, як ціле, створює сильний реляційний вплив на кожну свою складову, продукуючи в кожній з них такі зміни і деформації, які б сприяли міцному утворенню цілого. Розгляд цілого як комплексу (системи) дає можливість глибше і повніше вивчити зв'язки між ними, їх функціональність, призначення, будову, а це сприяє тому, що створюються можливості виявити і властивості частин, і властивості цілого.

Розуміння педагогіки як комплексу наук про виховання людини має ряд переваг у порівнянні з розглядом педагогіки як окремої цілісної науки.

Насамперед, і в першому, і в другому випадках її можна розглядати як систему. Однак у другому випадку ми не зможемо глибоко, точно і повно визначити всі функціонально-морфологічні компоненти системи у зв'язку з прихованістю зв'язків, у той же час як за першим варіантом такі зв'язки є більш видимими. По-друге, кожна частина має свій конкретний предмет дослідження, свої закономірності функціонування.

Крім того ще однією особливістю є те, що на сьогоднішню педагогіку мають сильний вплив ті елементи середовища, в якому функціонує сама педагогічна галузь. Особливої уваги заслуговує вплив на розвиток педагогічної науки провідні, основні напрями науково-технічного прогресу. Сьогодні таким напрямом є комп'ютеризація не лише виробництва, але й усього нашого життя, адже змінилися людські цінності, істотно змінилось ставлення, відношення до них.

У педагогічній науці прийнято диференціювати поняття: педагогіка як наука; педагогіка як навчальна дисципліна. Розглядається й третє поняття - навчальний предмет. Воно вужче за поняття навчальної дисципліни, а тому ми не будемо його розглядати зараз, а звернемось до нього дещо пізніше.

Цілком зрозуміло, що педагогіка як навчальна дисципліна у змістовому і структурному відношеннях є відображенням педагогіки як науки. А це означає, що навчальна дисципліна і за змістом, і за структурою повністю відображає педагогіку як науку. До деякого часу педагогічна наука становила собою певну цілісність, ціле, що є необхідною умовою розгляду її як системи. Ми вже про це зазначали, що якщо систему педагогічної науки розглянути у змістовій площині, то можна виділити такі її структурні частини: загальні основи педагогіки, дадактику, теорію виховання, школознавство, історію педагогіки.

Відомо, що виникнення педагогічної науки повязують із фундаментальною працею Яна Амоса Коменського “Велика дидактика”. Дійсно, у своїй праці видатний педагог розглядає не лише проблеми навчання, але й торкається проблем виховання, розумового розвитку та організації навчання. Тому ця думка цілком обґрунтована.

Незважаючи на те, що в процесі історичного розвитку кожна з частин педагогіки отримала досить істотний розвиток, педагогіка вважалася і вважається єдиною і цілісною наукою. Однак кожна зі складових частин у своєму розвитку все більше набуває автономного, самостійного значення. Все чіткіше виявляються або проявляються специфічні риси предмета дослідження кожної із частин педагогіки, кожна з них має свої методи дослідження, навіть свій понятійний апарат. При цьому, однак, педагогіка залишається цілісним науковим утворенням. Таке твердження ґрунтується на тому, що особистість людини формується в одночасній єдності усіх трьох процесів: навчання, виховання і розвитку.

Кожна навчальна дисципліна є проекцією певної галузі знань на площину галузі людських знань. Відповідно до цього і педагогіка як навчальна дисципліна почала набирати риси комплексу педагогічних дисциплін. Відомо, що кожна галузь людського знання виділялась в особливу науку лише тоді, коли більш або менш чітко визначився лише їй притаманний предмет дослідження. Одним із дуже потужних методів дослідження складних об'єктів є системний підхід, а основним засобом пізнання є система.

Вище було зазначено, що розгляд педагогіки як системи передбачає визначення таких функціонально-морфологічних системних компонентів, як рівень ієрархії, функція системи, системоутворювальний чинник, елементи системи, її структура, емерджентна властивість системи. Застосування системного підходу до пізнання педагогіки як науки дає можливість виокремити досить специфічну систему, яку можна назвати комплексом. Специфічність її полягає насамперед у тому, що елементи цієї системи самі по собі є дуже складними цілісними утвореннями. Отже вони можуть розглядатися як підсистеми. Крім того, між ними діють різноманітні зв'язки, причому спрямованість цих зв'язків має двосторонній характер. Кожна з цих частин (елементів) системи виконує тільки їй притаманну функцію, вносячи істотний вклад у формування цілого. Взагалі, розгляд цілісної педагогічної науки як комплексу (системи) істотно розширює пізнавальні можливості вчених, які досліджують педагогічні проблеми. У сі ці міркування дають підстави для твердження, що сьогоднішня педагогіка і як навчальна дисципліна - це комплекс педагогічних наук про виховання людини.

Дидактика як самостійна педагогічна наука має свій об'єкт і предмет дослідження, свої, їй специфічні методи дослідження. Оскільки навчання, виховання і розвиток учнів у реальному процесі навчання неможливо роз'єднати, то дидактика займається вивченням навчально-виховного процесу як цілого, тут рух думки здійснюється від цілого до частин, отже мислення протікає як аналіз через синтез. З точки зору теорії систем - це недиз'юнктивна цілісність, тому дидактику необхідно розглядати як дидактику навчально-виховного процесу.

Оскільки вище ми намагалися описати комплекс як системну цілісність, то далі узагальнимо інформацію про комплекс педагогічних наук.

Рівень ієрархії: у комплексі переважають внутрішні зв'язки, тобто зв'язки між елементами системи, причому це зв'язки різної природи, різної спрямованості і різного змісту. Це означає, що один елемент комплексу (системи) зв'язаний з іншим елементом не одним яким-небудь зв'язком, а багатьма зв'язками різної природи, різного спрямування, різного змісту. Дуже важливо, що ці зв'язки діють одночасно. Саме вони превалюють і визначають механізм функціонування комплексу. Тому весь життєвий цикл комплексу забезпечується внутрішніми зв'язками. Усі складові комплексу працюють на спільний продукт, кожен виконує свою специфічну функцію і тим самим вносить свій внесок у забезпечення цілісності комплексу, який і функціонує як ціле.

Звичайно, комплекс взаємодіє з іншими комплексами через систему зовнішніх зв'язків. Частини комплексу теж мають зв'язки із зовнішнім оточенням, але специфіка їх у тому, що частини комплексу взаємодіють із зовнішнім оточенням цілого через посередника, яким і є це ціле. Тому ці зв'язки теж будуть вибудовуватися лише в інтересах цілого.

Функція системи (комплексу) полягає в тому, що всі частини комплексу працюють на спільний продукт, у цілому не видно результату кожної окремої функції, видно лише загальний результат. У комплексі результат однієї частини може бути базою для діяльності другої, іншої частини. У будь-якій системі взаємодія усіх частин системи одночасно є обов'язковою умовою виникнення емерджентної частини, у комплексі це бажано, але необов'язково.

Системоутворювальний чинник: ним є кінцевий результат діяльності, представлений у вигляді моделі, образу кінцевого продукту.

Елементами комплексу як системи є полісистеми, тобто вони самі по собі є складними утвореннями, які мають різноманітні за природою зв'язки з іншими такими ж складними утвореннями, тобто полісистемами. Тому один з другим вони зв'язані цілою множиною зв'язків.

Структура: має місце жорстка підпорядкованість одного елемента іншому, ув'язка в часі, у функціях. Ця структура є досить стабільною.

Емерджентна властивість (це властивість, яка породжена взаємодією між елементами системи): це отриманий кінцевий результат. Сам комплекс як ціле здійснює сильний реляційний вплив на частини, вибраковуючи деякі з них, це по-перше, а по-друге, підганяючи їх під себе, під свої інтереси. Таким чином, з одного боку, елементи комплексу - це міцні цілісні утворення, які проявляють сильну автономність, а з іншого - на них здійснюється сильний реляційний вплив цілого - власне усього комплексу. Якщо, наприклад, цю загальну схему накласти на таку галузь педагогічної діяльності, як історія педагогіки, то отримаємо таке знання про цей структурний елемент педагогіки як науки.

Ця галузь педагогічних знань вивчає історичний розвиток теорії і практики виховання і навчання молодого покоління в різні періоди історії суспільства. Історія педагогіки допомагає виявити й критично переробити ту спадщину, яку нагромадило людство в галузі теорії і практики виховання і навчання. Цей матеріал широко використовується загальною педагогікою.

Закономірності становлення і розвитку педагогічних систем виявляються у формі педагогічних тенденцій. Вивчення цих тенденцій, які проявлялися у різні історичні епохи розвитку суспільства, дозволяє сьогодні прогнозувати напрями розвитку педагогічних систем, виявляти тенденції цього розвитку, прогнозувати її логіку розвитку. Історія педагогіки нині розглядається як галузь педагогічних знань, яка досліджує своєрідний пласт педагогічної культури, який поповнює скарбницю загальнолюдської культури.

навчальний знання виховання

Размещено на Allbest.ru