Знання як процес

Размещено на http://www.allbest.ru/

Знання як процес

Не обтяжуючи зміст цього матеріалу поширеними поясненнями і логічними судженнями, чи просто розмірковуваннями, приймемо за основу наших міркувань положення про те, що розвиток знання, його рух, динаміка - це рух знання від простого до складного. Аналіз знання у площині його складності - відомий шлях його дослідження. Але є й ще один шлях. Якщо знання - це цілісність, то всяку цілісність можна розглядати як систему, отже з'являється ще одна площина аналізу феномена знання - системна. Вона важлива тому, що дає прямий вихід на з'ясування найвищої якості об'єкта - системної. Нарешті є ще один шлях вивчення знання: суперпозиція двох площин: площини складності та площини системної.

Більш як два десятиліття тому науковці стверджували, що ми вступаємо в епоху складного знання. І справді, наукове знання сьогодні стало складно розчленованим, інтегративним. Проте ідея складного знання почала наполегливо нагадувати про себе і в шкільному навчанні, однак лише нагадувати, але не більше. У цьому можна легко переконатися, вивчаючи стан засвоєння учнями старших класів якої-небудь конкретної навчальної теми, аналізуючи їх відповіді на запитання теоретичного характеру, особливо тоді, коли використовується відкрита форма відповіді, а не з вибором відповіді.

Можна наводити безліч прикладів з будь-якого шкільного навчального предмета, коли в своїй переважній більшості учні відповідають на поставлене запитання з точки зору змісту бідно, скупо, навіть і не намагаються вийти за межі того змістового наповнення, яке було задано в підручнику, їх мислення, як правило, стиснуте рамками лише однієї площини розгляду об'єкта вивчення. Звичайно є серед учнів і винятки, але вони поки-що не змінюють загальної картини.

Насамперед дивує фрагментарність учнівських знань, їх своєрідна відособленість, відчуженість. Ми запропонували учням дев'ятих класів відповісти на такі запитання з фізики: запишіть числове значення прискорення вільного падіння, звідки взялося це числове значення, який зв'язок прискорення вільного падіння з другим законом Ньютона, чи має прискорення вільного падіння який-небудь зв'язок з явищем земного тяжіння та його законами, якщо має, то розкрийте його, вкажіть зв'язок вільного падіння тіл з прямолінійним рівноприскореним та рівносповільненим рухами. Переважна більшість учнів записують числове значення прискорення вільного падіння та формулу другого закону Ньютона, однак вони не бачать, за рідким винятком, ніякого зв'язку між ними, між законами, величинами, поняттями, явищами. Аналогічна картина й з іншими запитаннями. Відсутність бачення внутрішнього зв'язку між наведеними вище знаннями якраз і говорить про фрагментарність учнівських знань.

Першим нашим кроком у вивченні зазначеної проблеми є аналіз поняття “знання”. Термін “знання” дуже поширений у спілкуванні дітей і їх батьків, учнів і вчителів, студентів і викладачів. Ніби усім зрозуміло про що йде мова: знання є знання і про що тут можна говорити. Усе це так, однак поняття знання багато з людей розуміють на чисто інтуїтивному рівні, а насправді це складна педагогічна проблема.

Поняття, яке позначається терміном “знання”, має багато аспектів. Філософська і педагогічна література дають різностороннє тлумачення знання. Знання - це кінцевий продукт пізнавальної діяльності, виражений в уявленнях, поняттях, судженнях, теоріях, науковій картині світу. Це суб'єктивний образ об'єктивного світу, тобто це єдність об'єктивного і суб'єктивного, іншими словами, у знаннях має місце як одна, так і друга складова. Знання - це результат відображення в мозку людини об'єкта вивчення. А оскільки відображення - це в першу чергу перенесення структури, а структура об'єкта - це його внутрішня організація, це схема його зв'язків, і оскільки відображення - це завжди результат взаємодії, то для отримання знання про об'єкт вивчення необхідна суб'єктно-об'єктна взаємодія, отже знання - це результат суб'єктно-об'єктної взаємодії. Разом з тим знання - це й результат суб'єктно-суб'єктної взаємодії. Як бачимо, всі вищенаведені визначення знання у своїй основі мають розуміння знання як результату.

Дослідники проблеми знання (Гінецинський) уважають, що знання - це інваріант деякої предметної різноманітності, а тому за своєю суттю знання - це спосіб упорядкування цієї різноманітності. Знаннями є не будь-які когнітивні образи, а лише ті, які співвіднесені з певною предметною різноманітністю. Будь- який об'єкт - це система змістових зв'язків, тому знання - це резульатат відображення цих зв'язків [13].

Знання поділяють на особистісне та суспільне, надособистісне, а також знання поділяють на просте і складне. Говорячи про складне знання, ми зауважуємо, що йдеться не про те, що знання є важким, тобто складним для засвоєння, а мається на увазі знання як багатокомпонентне утворення, тобто складність знання розглядається в структурній площині.

Чому людині необхідно оволодіти складним знанням? Звернемось до класиків. У науці відомо, що для того, щоб у ситуації вибору людина почувала себе досить вільно, вона повинна керуватися принципом необхідної різноманітності (У. Ешбі). Суть цього принципу в тому, що керуючий пристрій повинен мати не меншу кількість елементів, ніж керований. У. Ешбі пояснив його так: “успішно справитися з різноманітністю в керованій системі може лише такий керуючий пристрій, якому властива достатня різноманітність”. Різноманітність знань учителя про методи, прийоми, способи та форми навчання перевищує, в усякому разі повинна перевищувати різноманітність причин, мотивів навчання учня, лише в цьому випадку вчитель може керувати навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Якщо людина володіє великою різноманітністю елементів знань про ту чи іншу життєву (побутову, наукову чи якусь іншу) ситуацію, вона завжди знайде правильний вихід у цій ситуації вибору. Різноманітність знань учня, які він повинен використовувати в ситуації вибору, що стосується конкретного об'єкта вивчення, повинна бути достатньою для того, щоб здійснити правильний вибір. Тому рух пізнання, зв'язаний з виділенням все більш широкого кола семантичних відношень, якими повинен опанувати учень під час вивчення об'єкта вивчення, повинен здійснюватися в напрямі змістового розширення. Усе це сприяє виробленню умінь бачити об'єкт вивчення в єдності його багатосторонніх зв'язків, що забезпечить підвищення рівня наукових, теоретичних, узагальнених знань про цей об'єкт.

Знання поділяють на просте і складне. У свою чергу в простому знанні можна виділити елементарне та власне просте. Складне знання теж можна поділити на складене та власне складне. За великим рахунком основу такого поділу заклав ще великий Песталоцці, який розробив теорію елементарної освіти. Читачів ми відсилаємо до праць Песталоцці з цього питання, а тут спробуємо з'ясувати суть кожного з видів знання.

Слово "елементарний" означає вихідний, найпростіший, найменший, неподільний, кінцевий носій властивості цілого. Якби знання розмістити в послідовний ряд так, щоб кожне наступне включало в себе попереднє з малесеньким, майже непомітним доповненням, то елементарним є знання, яке стоїть першим у цьому ряду. У натуральному ряді чисел елементарним є число один, у системі арифметичних дій елементарною є дія додавання, оскільки всі інші дії можна представити як додавання, у реченні елементарним словосполученням є граматична основа. Песталоцці писав, що все мистецтво малювання зводиться до малювання кутів, паралельних ліній та дуг. Усе, щоб ми не малювали, в тій чи іншій мірі є відтворенням цих трьох основних форм. Так само й природа, починаючи з першого, найпростішого елемента, вона розвивається від ступеня до ступеня, до все більш і більш складних форм. Усе вищесказане щодо елементарності настільки важливе для навчання, що Песталоцці навіть розробив теорію елементарної освіти, перевірив її у шкільній практиці, а він сам і його послідовники зафіксували надзвичайну ефективність цієї теорії. Жаль тільки, що в сьогоднішній освіті її просто забули.

То що ж таке елементарне знання? Наш пошук відповіді на поставлене запитання привів до такого висновку: елементарною одиницею знання, або що те ж саме, що елементарним знанням є судження, тобто окреме, загальне твердження, яке зв'язує специфічні для певної галузі знань поняття. Судження є особливою формою аналітико-синтетичної діяльності нашого мозку. Воно існує і виявляється в реченні. Воно виникає як результат, як відповідь на деяке запитання, як результат розв'язку деякої пізнавальної задачі. Отже судження - це думка, в якій ми стверджуємо, чи заперечуємо наявність того, чи іншого зв'язку. У судженні виявляється рух мислення від поодинокого до загального, від частини до цілого і навпаки. Із суджень складається поняття. Поняття - це синтез низки суджень про об'єкт вивчення. Таким чином, елементарне знання про той чи інший об'єкт вивчення є судження про наявність чи відсутність того чи іншого зв'язку між поняттями, що характеризують даний об'єкт вивчення.

Чим же елементарне знання відрізняється від простого, а, отже, яке знання називається простим? Як відомо будь-яке знання - це інваріант певної предметної різноманітності, об'єктивація знання як ідеального продукту можлива лише через упорядкування предметних різноманітностей, які є носіями цього знання. Для того, щоб передати знання, потрібно представити його як спосіб упорядкування певної предметної різноманітності та організувати активну пізнавальну діяльність учнів з оперування з цією різноманітністю. Для розуміння суті простого знання педагоги міркують так. Оскільки знання, що добувається під час наукової діяльності, зазвичай кваліфікується як складне, то проблема наочності скоріше всього розуміється як проблема спрощення, адаптації наукового знання пізнавальним можливостям учнів. Але як можна спростити знання? Це можна зробити, представивши знання як інваріант меншої предметної різноманітності предметних ситуацій, забезпечивши при цьому функціонування адекватного когнітивного образу [14]. Отже просте знання - це результат відображення малої предметної різноманітності. Воно виражає лише однорідні зв'язки, тобто зв'язки однакової природи. Таким чином, просте знання розкриває лише один бік, одну сторону об'єкта вивчення.

Розкриємо далі сутність складного знання. Складне знання - це результат різностороннього відображення об'єкта вивчення, це інваріант широкої предметної різноманітності. За своїм змістом складне знання розкриває різні сторони об'єкта вивчення, тобто воно розкриває різноманітні семантичні відношення, які характеризують його в їх єдності.

В українській мові використовуються два близькі за змістом і структурою терміни: “складений” і “складний”. Складений означає такий, який складається з кількох самостійних частин (складений присудок, складене число тощо), у той же час як складний означає такий, який складається з кількох несамостійних частин, який характеризується сукупністю багатьох взаємозв'язаних частин, явищ, ознак (складне речення).

Відомо також, що існує два види складності: сумативна та несумативна складність, а тому можна виділити знання сумативної складності та знання несумативної складності. Знання сумативної складності - це таке знання, яке є сумативним цілим, тобто є сумою частин, з яких воно складається. Однак це ціле не є результатом дії внутрішніх зв'язків, це результат дії зовнішніх зв'язків, тобто зовнішніх чинників, або як ще кажуть, зовнішніх детермінацій. Для такого цілого втрачає смисл поняття структури, а отже й поняття організації. Це ціле не впливає на частини, частини у свою чергу ніби не бачать цілого, вони індиферентні щодо нього. Говорити в цьому випадку про систему знань звичайно можна, але це буде лише сумативна система, тобто система, яка не приводить до виникнення найвищої, сумативної якості. Цей рівень складності знань не становить для нас особливого інтересу.

А як виглядає рівень знань несумативної складності? Знання несумативної складності - це в першу чергу цілісне знання, його можна розглядати як систему, і отже, воно володіє найвищою якістю - системністю. Розгляд знання як системи створює умови для вияву внутрішніх зв'язків, а значить і для вияву системної якості.

Складне знання володіє високою інформативною насиченістю. Кількість інформації, що дає нам складне знання, значно вища від кількості інформації, що несе на собі елементарне чи просте знання. Власне складне знання знімає, а краще сказати істотно зменшує інформаційну невизначеність щодо об'єкта вивчення. Складне знання несумісне з неповнотою та односторонністю, крім того, в ньому мають місце приховані сутності. Особистісне складне знання має низку особливостей. Зокрема, носій цього знання може сам не осмислювати його, будучи нездатним поставити це знання під контроль своєї свідомості, тим не менше це знання існує як зміст свідомості його носія і реально проявляється в діях останнього. Звичайно, для складного знання важлива сама проблема взаємовідношення між знаннями та інформацією.

У понятті складного знання входять не лише знання самі по собі, але й метод його одержання, а також спосіб, який дає можливість згорнути чи розгорнути складне знання. Складне знання виражає собою разом з тим і приховану сутність, воно є не лише результатом, але й процесом, а тому має накопичувальний характер. Складне знання відображає системні якості об'єкта вивчення, воно відображає багатоманітність й різноманітність тих зв'язків, які характеризують цей об'єкт вивчення. Таким чином, складне знання це результат синтезу, інтеграції, це система. Воно є сукупністю суджень, які розкривають, доповнюють і збагачують зміст того, що виражає собою сутність. Це система суджень, це система виділених семантичних відношень, фактів, понять, теорії. Складне знання - це довершене, повне, досконале знання, воно розкриває не лише об'єкт сам по собі, але й ті зв'язки, які він має із зовнішнім середовищем, отже воно розкриває не лише явні, безпосередньо дані сутності, але й сутності приховані, які доповнюють і уточнюють основну сутність.

Складне знання має здатність до згорнутості та розгорнутості. Це моно-поліінтегративне, синтетичне знання, воно всередині себе складно розчленоване.

Існують різні форми вираження складності складного знання. На предметному рівні це - ціле, воно не розчленоване, а вже потім виступає як розчленоване ціле, як система і далі як елемент багатьох систем, і нарешті знову як ціле. У згорнутому вигляді воно може бути виражено одним реченням, чи однією формулою, графіком, таблицею. Основна суть складного знання - надати життя тим зв'язкам, які важливі для його суті та змісту. Складне знання - це зріле, довершене знання. Ще Песталоцці писав, що треба розглядати зрілість як результат повного розвитку плода в усіх його частинах і вважати, що кожне правильне судження також є результатом завершеного в усіх своїх частинах сприйняття предмета, про який проводиться судження [9].

Закономірно постає питання: як перейти від простого до складного знання, тобто який існує шлях руху думки, який би забезпечив цей перехід і не лише у змістово-структурному відношенні, але і в процесуальному. Іншими словами, нас цікавить змістове наповнення твердження, що знання - це не лише результат, а це й процес.

Вивчення руху пізнання, яке здійснює людина під час засвоєння знання від простого до складного, приводить до формули, відомої принаймні в філософії, а саме: шлях пізнання охоплює рух від предметоцентризму до системоцентризму. Це означає, що рух від предметоцентризму до системоцентризму, відображаючись у знаннях, розкриває рух змісту конкретного знання від елементарного до синтетичного, узагальненого. Таким чином завдання полягає в тому, щоб надати інструментальності цій формулі і тим сами перевести методологічну установку в конкретно-науковий метод наукового і навчального пізнання. Ця формула розкриває суть стратегії руху не лише мислення, але й навчального пізнання від розумового розвитку до розвитку знання.

Загальна схема організації процесу навчання, побудованого на основі того шляху отримання складного знання, який вище був названий як шлях руху пізнання від предметоцентризму до системоцентризму, а отже шляху наповнення конкретним змістом знання як процесу виглядає так. Як уже відомо з попереднього, отримання складного знання передбачає спочатку вивчення предметної різноманітності і виділення об'єкта вивчення. Цей етап включає в себе розгляд об'єкта вивчення в його відокремленій, відособленій істотності, тобто як об'єкт сам по собі. Отже першим кроком у побудові будь-якого знання є чітке і педагогічно грамотне виділення об'єкта вивчення як цілого, адже мова йде не про знання взагалі, як деяке абстрактне утворення, а про знання про конкретний об'єкт вивчення.

Шкільна практика, на наш погляд, заснована на доволі хибній позиції, суть якої полягає в тому, що під час навчання учень не взаємодіє з об'єктом вивчення, а лише використовує опис цього об'єкта, виконаний іншою людиною. В результаті він отримує описові, а не істинно свої, добуті самим собою знання. Саме тому ці знання характерні істотним розривом між об'єктом вивчення та ними самими. Та й дидактика не акцентує уваги на цьому, а тому теорія і практика навчання лише описує об'єкт вивчення, а справа полягає в тому, щоб його вивчати. У своїй переважній більшості вчителі пропонують учням вивчати знання, насправді ж проблема в тому, щоб вивчати об'єкти, тіла, предмети, процеси, явища, а знання - це не лише результат відображення у мозку людини об'єкта вивчення під час суб'єктно-об'єктної взаємодії, це ще й процес розгортання і наповнення змістом цієї взаємодії. Через пізнання окремих сторін цілого, об'єкта вивчення, ми наближаємось до самого цілого, до розкриття його найвищої якості.

Размещено на Allbest.ru