7

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальні основи теорії фізичного виховання дошкільнят та школярів

Сучасна теорія і методика фізичного виховання активно розвивається за допомогою як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Насамперед вдосконалюється зміст навчального матеріалу, поглиблюються методи навчання, форми організації навчально-виховного процесу. Все це відбувається завдяки змінам ідеологічних спрямувань суспільства та інтенсифікації навчання.

Основні поняття фізичного виховання. Система фізичного виховання

фізичне виховання рухова активність

Аналіз педагогічних джерел засвідчує, що в теорії подаються різні трактування основних понять, які забезпечують практику такої галузі, як фізична культура і спорт. їх зміст з розвитком науки про фізичне виховання розширюється і уточнюється, а це свідчить, що йде інтенсивний пошук суспільних законів управління процесом фізичного вдосконалення людини.

Фізична культура є частиною загальної культури суспільства і спрямована на укріплення і підвищення рівня здоров'я людей, всебічний розвиток їх фізичних здібностей і використання цих здібностей у суспільній практиці та повсякденному житті.

Спорт є найбільш специфічною формою фізичної культури та може розглядатись однією із сторін культурної діяльності суспільства. Спорт є також дієвим засобом і методом зміцнення здоров'я і фізичного вдосконалення людей, підготовки їх до трудової і суспільної діяльності, розвитку вольових якостей, засобом морального та естетичного виховання. Визначальною рисою спорту є наявність змагальної діяльності як засобу співставлення та вдосконалення певних здібностей людини. Спорт поділяють на спорт вищих досягнень і масовий спорт. Спорт вищих досягнень передбачає організацію систематичних занять, тренувань, змагань, у ході яких реалізується завдання максимально можливих спортивних результатів, які б могли перевищувати уже досягнуті раніше в тому чи іншому виді спорту. Масовий спорт передбачає заняття окремими видами спорту, переважно масовими, або фізичними вправами у різних формах (гімнастикою, легкою атлетикою, плаванням, туризмом тощо) з метою активного відпочинку, зняття нервово-емоційного напруження, зміцнення фізичної сили та здоров'я.

В теорії фізичної культури (спорту) застосовуються такі понятійні категорії, як фізичний рух, фізичний розвиток, фізична підготовка, фізична підготовленість, фізична вдосконаленість і фізична освіта.

Фізичний рух - це специфічна форма суспільного руху, що ставить собі за мету допомагати поліпшенню рівня фізичної культури населення та розвитку спорту. Цей рух передбачає цілеспрямовану діяльність державних і суспільних організацій, спрямовану на розвиток фізичної культури і спорту.

Фізичний розвиток - це, процес генетично обумовлених та об'єктивно детермінованих факторами життя кількісних та якісних природних (морфологічних і функціональних) змін в організмі людини протягом її індивідуального життя. Фізичний розвиток характеризують: зріст, маса тіла, довжина кола грудної клітини, життєва ємність легень та інше. Рівень фізичного розвитку та функціональних здібностей конкретної людини оцінюють шляхом порівняння фактичних соматометричних або фізіометричних показників її розвитку з відповідними нормативами.

Фізична підготовка - це спеціалізований процес фізичного виховання, спрямований на підготовку людини до праці і суспільно корисної діяльності.

Фізична підготовленість - це результат фізичної підготовки, який був досягнутий людиною в результаті оволодіння руховими навичками, які необхідні для засвоєння певного виду діяльності. Оптимальна фізична підготовленість для здійснення будь-якого виду діяльності називається фізичною готовністю.

Фізичним вдосконаленням називається процес оптимізації рівня здоров'я і всебічного розвитку фізичних здібностей людини, який відповідає вимогам людської діяльності у певних умовах виробництва, військової справи тощо і забезпечує на тривалий час високу працездатність. Конкретні показники фізичного вдосконалення визначаються реальними запитами та умовами життя і змінюються з розвитком суспільства.

Фізичною освітою є навчання людей руховим умінням і навичкам, засобам керування рухами свого тіла в часі та просторі, а також надбання людьми теоретичних знань по використанню рухових умінь і навичок у різних умовах життя і діяльності.

Система фізичного виховання - це сукупність ідеологічних і науково-методичних основ фізичного виховання. Система фізичного виховання спрямована на розвиток фізичних і духовних якостей людини, на підготовку її до певної діяльності в конкретних соціально-економічних умовах.

Елементами системи фізичного виховання є кадри працівників фізкультурного руху і матеріально-технічна база, яка необхідна для забезпечення занять з фізичної культури і спорту.

За роки незалежності Україною прийнято низку стратегічних державних і національних програм, спрямованих на збереження і поліпшення фізичного здоров'я громадян. Серед таких документів слід виділити Національну програму планування сім'ї, Національну програму «Діти України», Програму розв'язання проблем інвалідності, Програму імунопрофілактики, Цільову комплексну програму генетичного моніторингу, У вересні 1999 р. постановою Верховної Ради України була також схвалена концепція поліпшення здоров'я, зокрема молодого покоління українців.

Сучасна система фізичного виховання в Україні базується на Законі «Про фізичну культуру і спорт», прийнятому Верховною Радою України у грудні 1993 р.

В плані реалізації цього Закону слід розглядати ряд відповідних Постанов Кабінету Міністрів України та Указів Президента України, в тому числі таких як «Про Національну програму «Репродуктивне здоров'я в 2002-2005 роках» та Цільова комплексна програма «Фізичне виховання - здоров'я нації».

В указаних вище документах намічені конкретні шляхи що до впровадження фізичної культури і спорту в побут кожної людини, шляхи розвитку системи фізкультурного руху і удосконалення всієї системи фізичного виховання громадян України на перспективу.

Науково-методичну основу системи фізичного виховання складають гуманітарні і природознавчі науки і, особливо, спеціальні дисципліни, які вивчають різні сторони процесу фізичного виховання (динамічна анатомія, психологія і фізіологія спорту, спортивна медицина, науково-педагогічні дисципліни з теорії та методики фізичного виховання).

На підставі вказаних дисциплін, в наш час створені науково-обґрунтовані програми фізичного виховання різних контингентів людей. Слід відмітити обов'язковість виконання вимог цих документів для всіх державних та громадських організацій, установ, закладів та колективів, в яких впроваджуються фізична культура та спорт.

Організаційна основа системи фізичного виховання представляє собою єдність двох можливих форм організацій: державних та громадсько-самодіяльних.

До державних організацій, які призначені організовувати обов'язкові заняття з фізичного виховання, відносяться установи та заклади наступних міністерств і відомств України:

1. Міністерства Охорони Здоров'я (пологові будинки, дитячі садки, санаторії, дома відпочинку, оздоровчо-лікувальні установи та ін.).

2. Міністерства освіти і науки (дитячі садки, учбові заклади і, U, III, IV рівня акредитації).

3. Міністерства Оборони і внутрішніх справ (військові частини, училища та ін.).

До громадсько-самодіяльних організацій, здійснюючих фізичне виховання, відносяться колективи фізичної культури добровільних спортивних товариств (які збудовані по виробничому або територіальному принципу), клуби за видами спорту, спортивні секції, тощо. У цих установах заняття з фізичної культури звично проводяться на добровільних засадах, та на самоокупності.

Фахівці в області фізичного виховання готуються в інститутах фізичної культури, на факультетах фізичного виховання педагогічних університетів, а також на базі середніх фізкультурних учбових закладів (шкіл тренерів, коледжів фізичного виховання, училищ фізичного виховання та інших).

В нинішній час в Україні працюють десятки тисяч фахівців з вищою і середньою фізкультурною освітою і їх кількість має тенденцію до збільшення, так як постійно розширюється мережа фізкультурних навчальних закладів.

Матеріально-технічна база системи фізичного виховання формується з фінансів, спортивного інвентарю і спортивних споруд (стадіонів, спортивних майданчиків, гімнастичних залів, плавальних басейнів та ін.).

Фізичне виховання як елемент суспільного життя

Фізичне виховання є педагогічним процесом, спрямованим на формування здорового, фізично досконалого, соціально активного і морально стійкого підростаючого покоління. Фізичне виховання вирішує задачі зміцнення здоров'я, всебічного розвитку фізичних і духовних сил, підвищення працездатності, подовження творчого довголіття та життя людей, задіяних у всіх сферах діяльності. У процесі фізичного виховання здійснюється морфологічне (за формою і будовою тіла) і функціональне вдосконалення організму людини, розвиток фізичних якостей, формування рухових умінь, навичок, набувається спеціальна система знань. Фізичному вихованню належить також значна роль у вдосконаленні фізичних здібностей людей.

Фізичне виховання виникло разом з появою людського суспільства і було обумовлене перш за все соціальними факторами: потребами трудової та військової діяльності людей, потребами взаємних змагань, тощо.

Як будь-яке суспільне явище фізичне виховання носить історичний, а в класовому суспільстві, класовий характер. Це означає, що мета фізичного виховання визначається потребами суспільства, які витікають, насамперед, з певного способу виробництва. Провідну роль в розвитку фізичного виховання відіграє політика керуючого класу та держави. Основні ідеї та зміст фізичного виховання завжди тісно пов'язані з філософськими, педагогічними та іншими поглядами, які домінують в певному суспільстві. В реалізації своїх задач фізичне виховання базується на досягненнях біології (в тому числі вікової анатомії та фізіології), психології та інших наук.

Рухова активність - необхідна умова розвитку дитячого організму

У шкільні роки діти одержують знання і уміння, проходять школу виховання і формування основних ділових, морально-вольових та психічних якостей, необхідних для подальшого життя в суспільстві. Але якими б широкими і глибокими знаннями не володів учень, як би добре не був він професійно підготовлений до вступу в самостійне життя, багато чого в нього може не виходити, якщо з дитинства не забезпечено нормального фізичного розвитку його організму, не буде закладений фундамент міцного здоров'я.

Механізація і автоматизація виробництва, розширення транспортного обслуговування населення з одного боку різко знизили м'язову активність людини, а з іншого - суттєво підвищили нервово-психічні навантаження. Сучасні побутові умови (особливо у міських умовах), також значно зменшують фізичне навантаження людей і все це разом створює недостачу рухів, приводить до гіподинамії.

Вказане особливо несприятливо впливає на стан і розвиток організму дітей, який росте, і функції якого диференціюються. В результаті гіподинамії може порушуватись нормальний хід фізичного і нервово-психічного розвитку дітей, не формується достатня м'язова і розумова працездатність, послаблюються захисні сили організму до дії факторів зовнішнього середовища, погіршується стан здоров'я. Саме фізична культура і спорт здатні у найкращій формі компенсувати дефіцит рухів, запобігти негативним наслідкам гіподинамії, раціоналізувати спосіб життя людини.

Фізична активність є головним стимулятором практично всіх фізіологічних функцій організму, запорукою нормального розумового і фізичного вдосконалення людини. Фізичні вправи сприяють розвитку опорно-рухового апарату, центральної нервової системи і внутрішніх органів, збагачують дитину новими відчуттями, допомагають швидше та більш глибоко пізнати оточуючий світ. Вони укріплюють здоров'я і загартовують організм, роблять дітей більш організованими, вольовими та цілеспрямованими. Таким чином, достатня рухова активність є необхідною передумовою гармонійного розвитку організму і особистості дітей. Але спостереження свідчать, що в останні роки у більшості сучасних дітей шкільного віку, особливо міських поселень, спостерігається дефіцит рухової активності в режимі дня. Якщо у 80-ті роки довільна рухова активність (хода, біг, ігри) у дітей займали 19-22 % активного часу доби, то в наш час (2005 рік) це складає тільки 16-19 % денного часу, із них на організовані форми фізичного виховання відводиться лише 1-3 % часу. Встановлено також, що спільна рухова активність школярів знижується від молодших класів до старших, причому вона в різних навчальних чвертях не однакова. Особливо мала фізична активність дітей взимку.

Спостереження свідчать, що до 82-85 % денного часу більшість сучасних учнів знаходяться у статичному положенні, сидячи за партою чи робочим столом. Це негативно впливає на розвиток опорно-рухового апарату, обмежує вдосконалення функціональних можливостей серцево-судинної і дихальної систем організму дитини. В результаті малорухомості (гіпокінезії) у дітей можуть проявлятися неадекватні реакції серця на навантаження, може зменшуватись життєва ємність легень, сповільнюватись моторний розвиток, розвиток фізичної та розумової працездатності. У дітей з малорухомим образом життя зменшуються загальні показники навчальних досягнень, більш виразно проявляються ознаки стомлення і перевтомлення: знижується увага, збільшується час мислення, послаблюється пам'ять, погіршується координація рухів. У багатьох школярів спостерігається порушення постави, а у деяких - викривлення хребта (кіфози, сколіози і т.д.) через слабкість м'язів. Недостача рухів в житті дітей молодшого шкільного віку є однією з причин появи зайвої ваги майже у кожного четвертого-п'ятого сучасного школяра. До негативнихпроявів гіпокінезії, в комплексі з іншими факторами, відноситься зниження і так недостатньо розвинутої до 13-14 років імунної активності організму дітей до застудних, інфекційних та іншим захворювань. Потрібно також враховувати несприятливий вплив гіподинамії на загальні показники росту і розвитку організму дітей.

В цілях подолання негативного впливу гіподинамії необхідно, перш за все, сприяти широкому раціональному застосуванню ігор і фізичних вправ в проміжку між уроками та під час Виконання домашніх завдань. Після занять у школі обов'язково необхідно дітям передбачати час для активного відпочинку, для занять фізичними вправами і іграми на відкритому повітрі. Це заспокоює і укріплює нервову систему, знімає напругу, створює бадьорість, сприяє підвищенню розумової і фізичної працездатності, підвищує успішність навчання школярів.

Нехтування ранковою гігієнічною гімнастикою, уроками фізичної культури, іграми і прогулянками на свіжому повітрі, заняттями у спортивному залі приводить до того, що вже в середині навчального тижня діти більш втомлюються і знижують активність навчання відносно тих, хто впроваджує раціональну активність. Прагнення деяких батьків відгородити дитину від фізкультури і зосередити її зусилля лише на навчанні не сприяє гармонічному розвитку організму дітей, утворює неправильні стереотипи поведінки на все майбутнє життя.

Рухова активність може давати найбільший ефект лише тоді, коли заняття фізичними вправами і іграми дозуються за часом і інтенсивністю, а також враховують вікові і індивідуальні особливості організму дітей та місце проведення.

Оптимальний руховий режим дітей повинен складатися з ранкової гімнастики, рухливих ігор на шкільних перервах, уроків фізичної культури, активного відпочинку на повітрі після обіду, занять в гуртках і спортивних секціях, організованих занять фізичними вправами і іграми в оздоровчо-фізкультурних комплексах за місцем проживання, прогулянок перед сном, активного відпочинку у вихідні дні і канікули. Тільки комплексне впровадження всіх вказаних вище заходів рухового режиму дітей може принести бажаний результат - виховання фізично і розумово розвинутих та здорових людей.

Размещено на Allbest.ru