Самоосвіта особистості як необхідний компонент сучасного освітнього процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого

Самоосвіта особистості як необхідний компонент сучасного освітнього процесу

Бурлука О. В., кандидат філософських наук,

доцент кафедри культурології

Харків

Висвітлюються процеси самоосвіти особистості, які стали основою переосмислення місця і ролі людини в суспільстві, переоцінки її інтелектуального, емоційного, творчого потенціалу. Сучасне суспільство, прогресуючи, ускладнюючись, підвищує свої вимоги до відповідності людини суті і змісту культури, орієнтує систему освіти на освітню активність особистості Освітня практика не в змозі цілком задовольнити запити сучасної людини в знаннях. Самоосвіта особистості, яка є не лише підготовкою людини до певної сфери, галузі праці і конкретної роботи, але і умовою підйому її загальної культури здатна створити умови щодо формування особистості, готової діяти в непередбачуваних умовах, що прагне постійного самоудосконалення, самоствердження і реалізації своїх можливостей. Саме тому, сьогодні самоосвіта -- обов'язкова необхідність сучасного освітнього процесу.

Ключові слова: самоосвіта особистості, самоосвітня діяльність, самоосвітня активність, система освіти, сучасна культура, саморозвиток, самовдосконалення.

Актуальність дослідження самоосвіти особистості обумовлена її новою соціальною роллю, сформованою під впливом соціально-економічних, соціально- політичних, соціальних чинників суспільного розвитку. Сучасному суспільству необхідно якісна освіта, що здатна забезпечити вимоги і споживача, і виробника матеріальних і духовних благ. Однак, існуюча система освіти має тенденцію невідповідності рівня фахівців, що випускаються вузами, динаміці розвитку суспільства. Тому часто виникає протиріччя між правом людини на освіту й системою освіти, що вибірково забезпечує такі права особистості. Подолати це протиріччя можливо за допомогою самоосвіти, яка стає не тільки інструментом, але й своєрідним капіталом, способом боротьби за ринок, рішення геополітичних проблем тощо. Ступінь економічного й технічного розвитку будь-якої країни пропорційні середньому рівню знань, умінь, навичок і кваліфікації активного населення. Люди з високою кваліфікацією краще пристосовані до можливих змін профілю роботи, менше уражені в результаті її втрати, здатні обновляти й підвищувати рівень своїх знань і вмінь. Це кардинально змінює статус самоосвіти в суспільстві.

У різні епохи підкреслювалося значення самоосвіти, як для розвитку окремої людини, так і суспільства в цілому. В XVI - XIX століттях у роботах Дж. Беллерса, Я. Коменського, І. Песталоцци, Ж.-Ж. Руссо, В. Троцендорфа і інших самоосвіті приділено певної уваги, хоча побіжно, не виділяючи її, як самостійну форму придбання знань. У кінці XIX - на початку XX століття бібліограф М. Рубакін та Н. Крупська у своїх роботах здійснили перші спроби концептуального бачення самоосвіти особистості, що підтримали А. Луначарський, В. Сухомлинський та ін. У XX столітті теоретичні розробки цієї проблеми продовжили бібліограф А. Айзенберг, педагоги А. Громцева, И. Редковець, Г. Серіков, соціологи В. Лозовой, Г. Зборовський, О. Шукліна. Наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття, коли основою соціально-економічного розвитку стає виробництво інформації і знань, проблема самоосвіти стала найбільш актуальною і розробляється різними фахівцями (Є. Комаров, А. Кравченко, В. Лисий, Г. Наливайко, Н. Терещенко, В. Ядов і інші).

Не існує однозначного підходу до визначення самоосвіти. Деякі автори підкреслюють його пізнавальну сутність (А. Громцева, Н. Іванова, Л. Ковтун, І. Колбаско, І. Редковец, Н. Хміль та ін.), тісний зв'язок з самовихованням особистості (А. Ковалев, А. Півнів, В. Лозовой, Би. Райський та ін.), її вдосконаленням на основі систематичної і цілеспрямованої діяльності, пов'язаної з соціальними умовами (А. Айзенберг, В. Бондаревський та ін.). Самоосвітня діяльність розглядається у деяких дослідженнях як процес (А. Баранніков), як засіб пошуку і засвоєння соціального досвіду (Г. Серіков), як процес довершення самоосвітніх умінь щодо освоєння певних елементів соціального досвіду (Ю. Калугін). Аналіз наукової літератури, присвяченої дослідженню проблеми свідчить про те, що автори виділяють інтелектуальний і організаційний напрями, а також суттєву роль відводять психологічному підґрунтю самоосвітній активності особистості.

Однак, незважаючи на те, що проблему самоосвіти особистості досліджували багато науковців, все ж таки самоосвіта особистості як соціокультурне явище досліджено недостатньо. Тому автор ставить за мету розглянути як самоосвіта ініціює саморозвиток особистості, впливає на реалізацію її внутрішньої свободи і в цілому на самореалізацію, запобігає її саморуйнуванню і як в сучасному освітньому просторі відбувається взаємозв'язок освіти і самоосвіти.

Сучасна дидактика вважає самоосвіту вищим етапом освіти. Досягнення цього етапу є підтвердженням цінності освіти, а його відсутність зводить нанівець всі цінності освіти. Застосування інформаційних технологій в освіті надає можливість самостійного навчання з відкритим доступом до великих інформаційних ресурсів і наявність зворотного зв'язку. Використання Інтернету сприяє зміні авторитарного стилю навчання на демократичний, знайомить з різними точками зору на проблему. Рівень, інтенсивність, спрямованість і якість самоосвіти визначають різноманітні здібності, життєву програму, життєвий шлях, культуру життя і життєтворчості особистості.

Оскільки освоєння сукупності інформації, знань можливо лише в індивідуальній формі, на основі вільного вибору, відповідно до інтересів особистості, тому в результаті самоосвіти змінюється внутрішній світ людини. С. Л. Рубінштейн помічає: «Изменяя наличную ситуацию, взрывая ее своими действиями, человек «выходит» за пределы самого себя. Это и есть становление и вместе с тем реализация его сущности» [6, с. 36]. Вченість, за Гегелем, є дійсність людини - «индивидуальность образованием подготавливает себя к тому, что есть она в себе, и лишь благодаря этому она есть и обладает действительным наличным бытием; насколько она образована, настолько она действительна и располагает силой» [2, с. 263]. Тому борг людини перед собою - «поднять свое отдельное существо до своей всеобщей природы - образовать себя» [3, с. 61]. Самоосвіта - справа суто особиста, оскільки торкається питання складання індивідуальної історії, за яку відповідна сама людина. Результатом цього процесу є складання свого образу, і проживання своєї особистої історії через вчинок, також це особливий простір - культури особистості як сукупності сенсів, символів, особових вчинків.

Самоосвіта не тільки автономне явище, а складова інших видів діяльності. Вона є формою організації і реалізації процесу пізнання людини, його соціальною передумовою і умовою здійснення. Самоосвіта є способом самореалізації суб'єкта в пізнавально-освітній діяльності, коли розкриваються його екзистенціальні, антропологічні і соціальні характеристики. «Специфика человеческого способа существования, - помічає С. А. Рубінштейн, - заключается в мере соотношения самоопределения» [5, с. 35], - тобто знаходження свого місця і власної ролі в громадському і виробничому житті. Самоосвіта є також процесом конструювання, самоконструювання особистості, коли особистість осмислено, усвідомлено засвоює соціальну дійсність. Самоосвіта це - постійний процес становлення образу особистості, коли водночас актуалізуються процеси самопізнання, самоідентифікації, саморегуляції і одночасно - це і деякий результат, сформованість. Результатом самоосвіти є виникнення цілісної особистості, що проявляється в зміні системи стосунків із соціальним світом. Тобто самоосвіта є соціальною детермінантою процесу пізнання.

Самоосвіта, як засіб самоудосконалення особистості, має два напрями. Перший полягає в індивідуалізації загальнокультурного і професійного розвитку особистості і припускає умови для якнайповнішої реалізації здібностей індивіда, його творчого потенціалу. Другий напрям - це забезпечення професійно-посадової відповідності в умовах швидкої зміни технологічних процесів і відповідної перебудови систем виробничих стосунків.

Самоосвіта особистості, як правило, здійснюється за індивідуальною програмою, ініціюється, спрямовується, регулюється і контролюється самим суб'єктом. Однією з початкових форм самоосвіти в різних типах навчальних закладів, рівнів і форм освіти, є самостійна робота, що планується, організується і контролюється педагогами. Самостійна робота залишається однією з ефективних форм педагогічно керованого процесу засвоєння знань, але вона може сприйматися останніми як нав'язана зверху і тому внутрішньо неприйнятна.

Самоосвіта як засіб саморозвитку, самоудосконалення особистості має два аспекти. Перший - особистий, реалізується через самостійність людини у виборі тематики, часу і способу роботи. Найважливішою умовою його реалізації є досвід самооцінки і самоконтролю, прогнозування результату і аналізу наявних способів його досягнення, які стимулюють виникнення зацікавленого відношення до діяльності і до самого себе як суб'єкта пізнавальної діяльності, і припускає якнайповнішу реалізацію здібностей індивіда, його творчого потенціалу. Другий аспект - соціально-економічний - стимулюється професійно-трудовою діяльністю людини, конкретною економічною ситуацією, під тиском несприятливих обставин, реалізується часто «всупереч», а не «завдяки» особливостям і характеру праці. Особистий і соціальний аспекти взаємозалежні в процесі самоосвіти, коли вільна реалізація особистості обумовлена соціально-економічним контекстом. Взаємодія між соціальним і особистим є процес, в якому самореалізація індивіда є джерелом розвитку соціуму, а соціум є умовою самоосвіти індивіда.

Специфіка соціальної регуляції самоосвіти призводить також і до рівневих відмінностей (за мірою активності, рівню свідомості, самоосвітньою активністю та характеру готовності до неї). Видові і рівневі характеристики самоосвіти визначені вже об'єктивним буттям діяльності соціального суб'єкта в суспільстві. Заданість конкретного виду діяльності соціальною структурою суспільства зумовлює характер самоосвіти. Тобто інституціональна регуляція самоосвіти викликається потребою, народженою в надрах соціального інституту, в певному типі соціального суб'єкта з набором функціональних характеристик. «Уровень и характер реализации самообразования как вида деятельности зависит от регуляции внеинституциональными и институциональными воздействиями. Соответственно, и механизмы этих социорегулятивных воздействий различны» [4, с. 27] - зауважує у своєму дослідженні Г Е. Зборовский. Він обґрунтовує інституціональну дію на самоосвітню діяльність і помічає, що специфіка соціального інституту, з яким пов'язана, або у рамках якого здійснюється самоосвіта, накладає свій відбиток на її характер [4, с. 28]. Самоосвіта, за своїм характером обумовлена інституціональним розвитком суспільства, функціонує в його руслі, проте вже за визначенням, не є інституціональним видом діяльності, виходить за межі інституціональних стереотипів і зумовлює нові типи соціальної організації суспільства.

Якщо соціалізація виступає як характеристика інституалізації, то самоосвіта і об'єктивно, і суб'єктивно виходить за межі інституалізації. «Выступая формой неинституализированной деятельности, самообразование связано с инновационными процессами. Самообразование как объективная реальность определяет становление и видоизменение социальных групп, социальных институтов, социума в целом и служит фактором их развития» [4, с. 29], помічає Г Е. Зборовский. Тобто, разом з пізнавальною діяльністю виступає і практически- преобразовательная, спрямована на зміну індивіда і навколишнього світу.

Самоосвіта особистості - явище неоднорідне, вона може бути самостійною автономною діяльністю, і фоновим супроводом інших видів діяльності. Ці види самоосвіти різняться за мотивацією і мірою усвідомленості мотивів дії і поведінки. Самоосвіта ідентифікується з широким спектром різних видів діяльності, таких як читання літератури, відвідування театру, малювання, слухання музики, навчальна діяльність, перегляд телепередач, спілкування, робота, що поєднується з навчанням тощо. Самоосвіта, як фоновий, супутній вид пізнавально-комунікативної активності, лише в незначній мірі піддається саморефлексії і стратегічно майже ніколи не вибудовується суб'єктом раціонально. Формування політичної, правової, моральної, естетичної, інтелектуальної культури, складання власної позиції за різними питаннями громадського життя вимагають від людини постійного поповнення і оновлення знань. Йдеться не про просте накопичення знань з мистецтва, естетики, етики, релігії, філософії, правознавству і іншим наукам, а за допомогою самоосвіти - найглибшого і найміцнішого оволодіння ними, їх систематизації для проникнення у сутність громадських явищ і процесів.

Самоосвіту особистості можна визначити як систему і процес придбання необхідних знань, навичок, умінь шляхом самостійних занять і що вимагає певної організації. Оскільки самоосвіта якимсь чином організована, то в зв'язку з цим вона стає деякою навчальною системою. Самоосвіта розглядається як процес, в якому провідне місце займають мотивація і використовувані технології отримання знань, навичок і умінь, тому його організація, по суті, забезпечують рівень знань, навичок, умінь. Тобто результативність самоосвіти безпосередньо залежить від її організації.

Організація самоосвіти може бути повністю самостійна і комбінована. Самостійна організація вимагає від людини відповідних навичок і умінь. Тому при позитивній мотивації потрібне освоєння організаційних основ самоосвіти, відповідних джерел отримання знань тощо. Для комбінованої організації самоосвіти, характерне поєднання самостійної роботи і використання тих або інших організаційних форм. Наприклад, на підприємстві створюються спеціальні курси, проводяться тематичні семінари і консультації. Якщо цього немає, то працівник може брати участь в роботі якоїсь ради, наукового суспільства тощо. Співвідношення самостійної і несамостійної частин в цій системі досить різне. Наприклад, комбінована самоосвіта може певним чином заохочуватися з боку підприємства.

Важливим в організації самоосвіти є поточний облік, - що і коли було зроблене, виконане, представлене, пропрацювало, запропоноване, опубліковане і так далі. За наявності такої облікової системи можна скласти звіт за той або інший період, що підвищує результативність самоосвітньої діяльності.

З точки зору доступності самоосвіта підсильна не кожному, навіть якщо є на неї час і кошти. Комп'ютерні технології надали нові можливості людині щодо самоосвіти. Але доки багато з охочих отримати «електронну освіту» не мають уявлення про те, що вони повинні знати і уміти, щоб результативно займатися самоосвітою. З іншого боку, методичне забезпечення такої освіти (разом з технічною основою) має вирішальне значення. В зв'язку з цим велика частина викладачів потребує спеціальної підготовки для переходу в інший методичний режим роботи, включаючи розробку відповідних матеріалів.

Дистанційні технології, які разом з іншими ознаками мають також і організаційний характер, не зможуть працювати без організаційної складової. Потрібна впорядкованість своєї життєдіяльності, яка сприяє досягненню необхідних освітніх результатів. Іншими словами, цій самоорганізації самоосвіти людину теж потрібно навчати. Тому мати навички самоосвіти - це означає мати (чи сформувати, виховати) в собі організатора, учителя і учня.

Важливою умовою активізації самоосвіти особистості є досвід самооцінки й самоконтролю, прогнозування результату й аналізу наявних способів його досягнення, які стимулюють виникнення зацікавленого відношення до діяльності й до самого себе як її суб'єкта. Однією з характеристик цієї установки є відношення людини до свого місця й положення в системі суспільних і виробничих відносин, самовдосконаленню й саморозвитку. Вона може припускати самовдосконалення себе як індивіда, що прагне до одержання якихось переваг особистого плану або реалізацію групових, суспільних інтересів.

Висновок

самоосвіта самоудосконалення особистість соціальний

Всебічний і гармонійний розвиток людини, формування особистості стає самоціллю освіти, її сутністю. Людині важливо не просто підготувати себе до певної професії чи виду праці, передбачити можливості адаптації до ймовірних нововведень, але необхідно постійно спостерігати за змінами професійної діяльності, більш того, розвивати здатність передбачати намічувані модифікації й самому прагнути до перетворень, що відповідають свідомо поставленим цілям самовдосконалення. Саме цьому й сприяє самоосвіта, що розглядається не тільки як підготовка людини до певної сфери, галузі праці й конкретної роботи, але і як умова підйому її загальної культури.

Самоосвіта залежить від конкретного соціокультурного середовища, в якому перебуває людина і реалізується в ньому, це процес діяльнісної та інформаційної взаємодії особистості з оточенням. Суб'єктивні і об'єктивні якості самоосвіти мають соціальну природу, формуються в процесі соціалізації, тобто самоосвіта є одночасно процесом формування певної соціальної позиції. Розвиток особистості визначається навколишніми соціальними умовами, суспільними зв'язками й відносинами, у які вона включається в процесі свого життя. Таким чином, самоосвіта служить цілям вдосконалення особистості, сприяє творчому використанню отриманих знань, впливаючи на духовний і освітній потенціал кожної людини, що стає умовою прогресивного розвитку суспільства. Ступінь пізнання й передбачення майбутнього в освітньому процесі може служити критерієм реалізації самоосвіти, як нового ефективного механізму цивілізаційного виживання.

Список використаних джерел

1. Бурлука Е. В. Самообразование личности как социальнопедагогическая проблема. Монография. Х.: ЧПИ «Новое слово», 2008. 180 с.

2. Гегель Г. В. Ф. Феноменология духа. СПб., 1992. 263 с.

3. Гегель Г. В. Ф. Философская пропедевтика // Работы разных лет. М., 1971. Т.2. С. 61-170.

4. Зборовский Г. Е. Самообразование в условиях формирования новой образовательной парадигмы // Гуманизация и гуманитаризация профессионально-педагогического образования. Екатеринбург, 1994. С. 23-41.

5. Рубинштейн С. А. Принцип творческой самодеятельности // Ученые записки высшей школы г. Одессы. 1922 г. Т.2. // Вопр. психологии. 1986. №4. С. 23-39.

6. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. 2-е изд. М.: Педагогика, 1976. 341 с.

Размещено на Allbest.ru