Травматизм на уроках фізичної культури в школі

Размещено на http://www.allbest.ru

3

ВСТУП

На сучасному етапі суспільного розвитку велике значення має формування фізично здорової, соціально активної, гармонійно розвиненої особистості. Основи становлення повноцінної особистості закладаються з самого раннього дитинства при спільних зусиллях школи та сім'ї.

Фізична культура становить важливу частину оздоровчої та виховної роботи і є потужним засобом зміцнення здоров'я і правильного фізичного розвитку дітей та підлітків. спорт травма фізичний урок

Профілактика дитячого травматизму - одне з основних завдань сучасного суспільства. На уроках фізичної культури і при заняттях спортом дітей гине значно більше, ніж від дитячих інфекційних захворювань.

Травма - це для дитини важке випробування і психологічного і фізичного плану. Важкі травми у багатьох дітей і підлітків відбивають бажання займатися фізичною культурою і спортом. Крім того 8-10% важких травм закінчуються втратою загальної та спортивної працездатності, тобто призводять до інвалідності.

Спортивний травматизм - процес керований. При організації належних заходів профілактики, травми, отримані на заняттях фізичною культурою і спортом, можна звести до мінімуму.

Актуальність теми. На сьогоднішній день в освітніх установах приділяють серйозну увагу організації роботи з охорони праці, попередження травматизму дітей та працівників. Нещасні випадки з учнями та вихованцями, які сталися під час навчально-виховного процесу, були і залишаються трагедією, вони приносять горе батькам, педагогічним працівникам. Нещасний випадок тягне за собою величезні втрати робочого часу для надання першої допомоги і подальшого медичного лікування. Відволікається від своєї основної роботи велика кількість різних фахівців для розслідування нещасного випадку. Витрачаються кошти на оплату праці всім фахівцям, залученим в цей процес, на лікування та реабілітацію постраждалого. Шкільний травматизм становить 12-15% від загального травматизму дітей. Травми, отримані на перервах, складають до 80%, на уроках фізичної культури - до 20%.

На заняттях фізичної культури школярі входять до групи ризику, яка схильна до травматизму, тому урок фізичної культури відрізняється від інших високою руховою активністю, із використанням різного спортивного обладнання, інвентарю. Хоча спортивні ушкодження і не займають перше місце в загальній структурі травматизму, проте за тяжкістю і за питомою вагою переломів кісток вони стоять на другому місці після дорожньо-транспортних травм. Тому дитячий травматизм (тим більше при заняттях фізкультурою і спортом) вимагає найпильнішої уваги, вивчення та впровадження профілактичних заходів на всіх етапах фізичного виховання.

Профілактика дитячого травматизму - одне з найважливіших завдань сучасного суспільства, яке повинне бути досягнуте, в першу чергу, дотриманням техніки безпеки на заняттях фізкультури.

Проблема даної роботи полягає в строгому контролі за учнями на уроках фізкультури шляхом суворого дотримання техніки безпеки без відриву від діяльності з підвищення інтересу до уроків фізичної культури.

Мета - визначити загальні положення травматизму при занятті фізичною культурою, окреслити засоби та методи профілактики, надання першої долікарської допомоги та реабілітації травмованого. Відповідно до цієї мети, визначено такі завдання:

- Визначити причини та механізми виникнення спортивних травм;

- Класифікувати травми за видами спорту;

- Сформулювати практичні рекомендації попередження виникнення травм;

- Визначити порядок дій при наданні долікарської допомоги при виникненні травми на занятті фізичною культурою.

Об'єкт дослідження - травматизм на уроці ФК в школі.

Предмет дослідження - профілактичні заходи, які доцільні на заняттях фізичної культури.

Структура роботи. Курсова робота складається із двох розділів. У першому розділі «Основні характеристики травматизму на заняттях фізичною культурою» даємо визначення травм, які виникають під час занять, визначаємо їх структуру, та наводимо статистичну інформацію спортивного травматизму. В цьому ж розділі ми класифікуємо травми, а також з'ясовуємо ймовірні причини їх виникнення, як зовнішні, так і внутрішні.

В другому розділі «Профілактика травматизму на уроках фізичної культури в молодших класах» ми визначаємо, які заходи необхідно вживати для профілактики травматизму на заняттях. Насамперед, йдеться про організацію та методи тренування. Окрім того, ми визначаємо практичні рекомендації надання долікарської допомоги при травмах, які можуть виникнути на занятті фізичної культури. Йдеться про накладання пов'язок, шин, зупинка кровотечі, транспортування травмованого, тощо.

Це дослідження може мати практичне використання в роботі будь-якої школи. Враховуючи всі викладені в роботі аспекти роботи викладача фізичної культури, вчитель, тренер може зробити проведення занять значно безпечнішим з точки зору виникнення травм.

Курсову роботу завершують висновки та список літератури.



РОЗДІЛ І. ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТРАВМАТИЗМУ НА ЗАНЯТТЯХ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ

1.1 Суть поняття, структура, статистика

Травматизм під час занять фізичною культурою - це нещасні випадки, що виникають під час заняття спортом (планових, групових чи індивідуальних, на стадіоні, в спортивній секції, на майданчику) під наглядом викладача фізичної культури або тренера. Травми під час занять фізичною культурою і спортом виникають значно рідше, порівняно з промисловими, побутовими, вуличними та іншими видами травм. Вони складають близько 3 % від загальної кількості [3]. Як правило, ці травми не загрожують життю травмованого, однак вони відбиваються на його загальній та спортивній працездатності, часто потребують довгого періоду на відновлення.

Найчастіше травми виникають під час занять боксом, футболом, хокеєм, боротьбою, мотоспортом, гімнастикою. Під час заняття кожним видом спорту трапляються характерні саме для цього виду спорту травми. Прикладом, у футболістів та хокеїстів найчастіше спостерігаються пошкодження меніску - колінного суглобу. Найпоширенішими є пошкодженнями м'яких тканин з переважанням забоїв, переломи кісток не перевищують 3 % загальної кількості травм, вивихи складають 3-5 % [9]. Основна частина травм припадає на кінцівки, далі йдуть травми голови і тулуба. Іноді спостерігаються випадки розвитку хронічних процесів як результату раніше отриманих пошкоджень. Внаслідок повторних травм вони загострюються і призводять до тривалої втрати спортивної працездатності. Великі фізичні навантаження, які іноді застосовують, особливо при підготовці до різноманітних змагань, потребують добре відлагодженої системи відновлення пошкоджених ділянок і організму загалом.

Зведенні матеріали про стан захворюваності спортсменів, що представляють різні види спорту, показують, що найчастіше трапляються хронічні запальні та дегенеративні зміни опорно-рухового апарату, які є наслідком попередньо завданих і не до кінця вилікуваних травм, повторних мікротравм та фізичних перенавантажень [9]. При цьому найчастіше травмуються найбільш навантажені суглоби, зв'язки і м'язи.

Як свідчить практика, захворювання опорно-рухового апарату значно частіше трапляється у кваліфікованих спортсменів, аніж у менш кваліфікованих, починаючих. Це значною мірою пов'язано з більшими фізичними навантаженнями на тренуваннях. Значний відсоток таких змін у знаних спортсменів пояснюється недостатньо відповідальним ставленням до лікування травм, відновлення тренувань, а також недостатньо точної діагностики .

Розглянемо пошкодження по видах спорту.

При заняттях легкою атлетикою трапляються гострі та хронічні травматичні захворювання опорно-рухового апарату, викликані в більшості випадків попередньою травмою або незначними, однак часто повторюваними травмами; забої (50 %), рани (19 %), пошкодження суглобів (15 %) та інші. В основному, описані травми стосуються нижніх кінцівок (70 %) [3].

· При занятті бігом на короткі дистанції найпоширенішими є травми двоголового м'яза берда, ікро ножний та камбало подібний м'яз гомілки, розтягнення, пошкодження Ахіллового сухожилка, зв'язкового апарату гомілковостопного суглоба [3].

· При занятті бігом на короткі та середні дистанції трапляються запалення стопи і гомілки, які виникають при тренуванні на твердому ґрунті, при фізичних навантаженнях ікро ножного та камбало подібного м'язів [3].

· При стрибках у висоту можуть виникнути травми гомілковостопного суглоба, зокрема його зв'язкового апарату, що можуть супроводжуватися переломом литки; травми колінного суглоба з пошкодженням менісків [3].

· При стрибках у довжину можуть виникнути забої, пошкодження суглобів, переважно гомілковостопного [3].

При занятті спортивною гімнастикою найчастіше трапляються синці, забої, розтягнення, пошкодження суглобів, переважно променевозап'ясткового, ліктьового, плечового, гомілковостопного і колінного. Окрім того, мозолі. Більше 70 % травм при заняттях гімнастикою припадають на кисті та пальці рук [3].

При занятті баскетболом найчастіше трапляються травми гомілковостопного суглоба, зокрема підвивих або повний вивих, при якому пошкоджується зв'язковий апарат суглоба; травми пальців кисті, стопи, забої, синці; травми колінного суглоба (розтягнення і розриви зв'язок і пошкодження менісків) [3].

Для занять волейболом характерні пошкодження зв'язкового апарату гомілковостопного та колінного суглобів, травми пальців та кисті, вивихи великого пальця, забої тулуба. Тривалі нераціональні заняття волейболом можуть призвести до розвитку деформуючого артрозу плечового суглоба руки [3].

Статистика: за частотою випадків серед різних вікових груп найбільший відсоток припадає на дітей 12-14 років, на другому місці учні молодших класів (7-11 років), на третьому - 15-16-річні підлітки. У хлопчиків ушкодження, отримані на заняттях фізичною культурою, спостерігаються в два рази частіше, ніж у дівчаток.

Під час уроків фізкультури найбільше травм відбувається на заняттях гімнастикою (55%), рідше - легкою атлетикою (23%). Під час спортивних ігор школярі отримують травми в 8% випадків. На інші види занять фізкультурою і спортом припадає 14% ушкоджень.

Аналіз нещасних випадків при заняттях на спортивних снарядах показав, що травми сталися при виконанні гімнастичних вправ на брусах в 16%, стрибках через «козла» - в 17%, при виконанні завдань на турніку, бумі, кільцях -в 16% .

Ця сумна статистика говорить про те, що проведення цілеспрямованої роботи по профілактиці спортивного травматизму серед школярів є найважливішим завданням, яке повинні вирішувати не тільки вчителі фізичної культури та тренери, а й адміністрація шкіл, медичні працівники, батьки учнів. Для того щоб боротьба з травматизмом була успішною, вчителі, тренери, вихователі повинні мати чітке уявлення про ступінь травмованості кожного виду, що входить в навчальну програму з фізичної культури, тримати під невсипущим контролем причини, що можуть призвести до небезпечних наслідків.

1.2 Причини і механізми травм, що виникають під час занять фізичною культурою

Основні причини травматизму:

1. Організаційні недоліки при проведенні занять. Це непродумана організація уроку, проведення занять за відсутності вчителя, слабка дисципліна і підготовленість інвентарю, використовуваного на уроці. Це порушення інструкцій і положень про проведення уроків фізичної культури, некваліфіковане складання програми змагань, порушення їх правил, перевантаження програми і календаря змагань.

2. Помилки в методиці проведення уроку, пов'язані з порушенням дидактичних принципів навчання (регулярність занять, поступове збільшення навантаження, послідовність), відсутність індивідуального підходу, недостатній облік стану здоров'я, статевих і вікових особливостей, технічна і фізична підготовленість учнів (форсування навантажень). Часто причиною травм є зневажливе ставлення до підготовчої частини уроку, розминці, неправильне навчання техніці фізичних вправ, відсутність страховки, самостраховки, неправильне її застосування, форсування навантажень, перенесення засобів і методів тренування спортсменів на учнів школи. Причиною травм можуть бути недоліки учбового планування, яке не може забезпечити повноцінну фізичну підготовку і спадкоємність у формуванні рухових навичок учнів.

3. Недостатня матеріально-технічне забезпечення, оснащення занять: погана підготовка місць занять і інвентарю, погане кріплення снарядів, відсутність табельного інвентарю та обладнання, малі зали, відсутність зон безпеки, жорстке покриття і нерівності доріжок.

4. Незадовільний санітарно-гігієнічний стан залів, майданчиків: погана вентиляція, недостатня освітленість місць занять, запиленість, низька температура повітря і води басейну. Несприятливі метеорологічні умови: дощ, сніг, сильний вітер та ін. Недостатня акліматизація учнів.

5. Низький рівень виховної роботи, порушення дисципліни, поспішність, неуважність вчителя та учнів.

6. Відсутність медичного контролю. Допуск до змагань без проходження лікарського огляду, невиконання вчителем лікарських рекомендацій по термінах відновлення занять після захворювань, по обмеженню навантажень, комплектуванням груп залежно від ступеня підготовленості учнів.

Механізм виникнення травм різноманітний. Пошкодження можуть бути викликані падінням, ударом і стисненням, зіткненням, різкими змінами положення тіла, граничними згинання, розгинання, розтягуваннями, підгортанням (стопи).

Усе розмаїття травм та захворювань можна умовно розділити на дві групи (зовнішні і внутрішні) і визначити чинники, що їх викликають.

До першої групи зовнішніх чинників належить [7]:

- огріхи в організації (нераціонально складений розклад, багато чисельність груп, що займаються, перевантаження спортивних майданчиків, допуск до участі в спортивно-масових заходах учнів, які не мають відповідної підготовки і т. ін.) і методиці проведення занять (відсутність індивідуального підходу до учнів, недотримання правила поступовості підвищення навантаження, неповноцінна розминка або її відсутність і т. ін.);

- недоліки в матеріально-технічному забезпеченні занять, незадовільний стан місць занять, інвентарю, устаткування, одягу і взуття учнів та ін.);

- відхилення від гігієнічних норм (освітлення, вентиляція, температурний режим під час проведення занять у спортивному залі), несприятливі метеорологічні умови (висока або низька температура повітря, атмосферні опади і т. ін.) під час занять на відкритих майданчиках;

- недотримання вимог лікарського контролю (несвоєчасний розподіл учнів на медичні групи, допуск до занять без медичного огляду).

У групу внутрішніх факторів травматизму входять [7]:

- недостатня підготовленість до виконання заданих фізичних навантажень (наприклад, у зв'язку з тривалими перервами в заняттях або недавно перенесеним захворюванням, що призвели до зниження функціонального стану організму);

- стан втоми (і, як наслідок, розлад координації), погіршення захисних реакцій і зниження уваги, зміна збудливості та лабільності нервово-м'язового апарату (це веде до погіршення техніки виконання рухів, що у деяких випадках може призвести до травми).

Таким чином, профілактика травм при заняттях фізичними вправами в школі і вдома - це, передусім, усунення причин, що обумовлюють травматизм. Починаючи заняття, наприклад, потрібно подбати про раціональну розминку, завдання якої - не лише розім'яти, розігріти м'язи, суглоби, зв'язки, але й підготувати весь організм до роботи з основних вправ заняття. Слід також пам'ятати, що ефект від розминки зберігається недовго, тому перехід до основного навантаження не варто затягувати.

1.3 Класифікація й ознаки травм, що виникають під час занять фізичною культурою

Травма - це ураження поверхні тіла або внутрішніх органів, яке виникло під дією зовнішніх факторів, у результаті чого той чи інший орган втратив здатність виконувати свою функцію [5]. Травми поділяють на важкі, середньої важкості та легкі. Важкі - це травми, які різко погіршують стан здоров'я, наслідком їх є втрата працездатності терміном довшим за 30 днів [9]. Потерпілого госпіталізують і лікують стаціонарно протягом тривалого періоду. Травми середньої важкості - це травми з очевидними змінами в організмі, що призводять до непрацездатності терміном від 10 до 30 днів. Легкі травми - це травми, що не викликають значних порушень в організмі людини і втрати нею працездатності. До них зараховують забиття, розтягнення 1-го ступеню, поверхневі рани та інші, що передбачають надання потерпілому першої медичної допомоги. Травми також поділяють на гострі та хронічні [9]. Гострі травми виникають раптово, як результат того чи іншого травмуючого фактора. Хронічні травми є результатом багаторазового впливу одного і того ж травмуючого фактора на певну ділянку тіла.

Залежно від того, яка тканина травмована, пошкодження поділяють на шкірні (забої, рани), підшкірні (розриви зв'язок, переломи кісток тощо) і черевні (крововиливи, поранення грудної клітки, суглобів тощо) [9].

Пошкодження також поділяють на прямі та непрямі. Вони можуть бути одиничні (коли ушкоджено якийсь один орган і спостерігається кровотеча в одному місці) і множинні (вони найскладніші, бо навіть невеликі подряпини, якщо їх багато, можуть призвести до дуже тяжких наслідків).

Забиття - закрите механічне пошкодження м'яких тканин без порушення цілості шкіри. Зустрічається найчастіше. Ступінь забиття залежить від розмірів поверхні, контурів травмівного агента, сили удару і опору тканин. Найслабшою, щодо цього є підшкірна основа, що багата на кровоносні судини і нерви. Легко травмуються м'язи, особливо в стані їх напруження. Кожне забиття звичайно супроводжується розривом кровоносних судин, внаслідок чого виникають внутрішньо-тканинні крововиливи. Клінічна картина забиття м'яких тканин передусім супроводжується болем різної інтенсивності (від незначного до сильного, що зумовлює шок) [5].

Розтягнення - це пошкодження м'яких тканин під дією сили розтягу за межі еластичності без порушення їх анатомічної цілості. Частіше уражується зв'язковий апарат суглобів. Причиною цього є раптовий різкий рух у суглобі (згинання з поворотом при фіксованій стопі, надмірне згинання чи розгинання). Розтягнення характерне для деяких видів спорту (боротьба, самбо). Найчастіше пошкоджуються гомілковостопний, колінний, променезап'ястковий суглоби. Механізм пошкодження у разі розтягнення інший, ніж у разі забиття, але клінічна картина їх подібна: локалізований біль, частіше на рівні суглобової щілини в ділянці зв'язок, помірний локалізований крововилив з порушенням конфігурації суглоба на боці пошкодження, порушення функції кінцівки, поява бічних рухів у суглобі. Встановити діагноз допомагає анамнез - з'ясування механізму травми [5].

Розрив - спричинюється не безпосереднім впливом травмуючого агента на тіло, а надмірним розтягненням тканин, яке перевищує межі їх еластичності і витривалості. Оскільки шкіра має велику кількість еластичних волокон і легко розтягується, частіше буває розрив м'язів, зв'язок, фасції, нервів, сухожилків. Розрив сухожилків спостерігається у разі раптового і сильного скорочення м'язів. Клінічно розрив сухожилка проявляється гострим болем у момент травми, порушенням функції відповідного м'яза і його скороченням. Розрив зв'язок суглоба спостерігається у разі дії на суглоб раптової сили, яка змушує його надмірно згинатися або перерозгинатися. Клінічна картина подібна до такої при розриві сухожилків: біль, набряк м'яких тканин, крововилив у м'які тканини, гемартроз у відповідному суглобі, порушення його функції. Розрив м'язів частіше виникає внаслідок їх надмірного розтягнення, напруження або скорочення. Частіше розриваються двоголовий м'яз плеча, чотириголовий м'яз стегна, прямий м'яз живота, триголовий литковий м'яз (особливо у тенісистів). М'язи можуть розриватися під час судомних скорочень у хворих на правець. Розрив м'яза буває повним і частковим. У момент розриву хворий відчуває сильний біль, іноді своєрідний тріск, після чого порушується функція ураженої ділянки. Розрив нервів спостерігається внаслідок їх надмірного розтягнення (наприклад, при вивихах чи переломах). Клінічна картина розриву нервів характеризується всіма симптомами, що притаманні іншим видам закритої травми тканин [5].

Струс - це травматичне пошкодження тканин і органів без видимих анатомічних змін. Розлади розвиваються на молекулярному рівні. У останні роки струсові м'яких тканин надають більшого значення у зв'язку з вібраційною хворобою, що зумовлюється тривалою роботою із вібруючими інструментами (відбійний молоток, електричні перфоратори). Клінічні ознаки струсу полягають переважно в порушенні функції пошкоджених органів і тканин, що супроводжується незначним болем [5].

Вивих - це пошкодження суглоба, за якого виникає повне роз'єднання суглобових кінців з розривом капсули суглоба і зв'язок. Часткове роз'єднання суглобових кінців називають підвивихом. У разі підвивиху частково розривається капсула, зв'язки або перерозтягуються, або надриваються. Травматичні вивихи переважно виникають під впливом сили, яка діє за принципом важеля, тобто сегмент кінцівки, плече чи стегно стає двоплечовим важелем, у якого коротке плече, і розвиває таку силу, яка, перевищує міцність зв'язок, капсули суглоба, через це дистальний суглобовий кінець виходить із суглобової западини. Травматичні вивихи виникають також у разі раптових різких некоординованих скорочень м'язів. Значно рідше травматичні вивихи виникають безпосередньо від прямої дії травмуючого чинника. Але це можливо тоді, коли один із суглобових кінців фіксований, а на другий діє чинник значної сили. Для вивихів характерні загальні та локальні симптоми. Загальними симптомами є такі: гострий біль, порушення функції, деформація або дефігурація суглоба і патологічний симптом "пружної рухомості". За найменшої спроби змінити положення вивихнутого суглобового кінця виникає значне подразнення нервових закінчень у м'язах, що зумовлює рефлекторну захисну реакцію - напруження їх. Унаслідок такого рефлекторного напруження вивихнутий суглобовий кінець не зміщується і відчувається пружність вивихнутого сегмента кінцівки [5].

Рана - це механічне пошкодження шкіри, слизових оболонок, тканин і органів. Характерною ознакою ран є розходження їх країв і утворення отвору, розміри якого залежать від напряму, довжини і глибини пошкодження. Рани поділяються на поверхневі (ушкоджується тільки шкіра), і глибокі (ушкоджуються тканини, м'язи, кістки). Глибокі рани діляться на проникаючі (проникають в грудну і черевну порожнини, порожнини черепа, суглобів) і непроникаючі. В залежності від того, яким чином нанесене пошкодження, розрізнюють рани колоті, різані, рубані, забиті, рвані, вкушені, вогнепальні [5].

Переломи - це порушення цілісності кісток. Незважаючи на те, що кістки дуже міцні, при пораненні, сильних ударах, падіннях вони іноді ламаються. Найчастіше бувають переломи кісток кінцівок. Всі переломи можуть бути неповними, коли частини кісток роз'єднуються не по всій товщині (тріщини, надломи) та повними, при яких роз'єднання відламків кістки проходить по всій товщі кістки. Для перелому характерні деформація, крововилив у місці перелому, укорочення кінцівки, порушення її функції, біль при обмацуванні в місці перелому, ненормальна рухливість у місці перелому, крепітація (хруст) кісткових відламків. Переломи поділяються на відкриті і закриті. До закритих належать такі переломи, при яких шкіра на місці перелому не пошкоджується. При відкритих переломах мають місце пошкодження м'яких тканин, в т. ч. і шкіри, що може бути результатом впливу травмуючої сили ззовні або відламку кістки зсередини. Вона може бути вхідними воротами для інфекції або може розвинутися гнійне запалення м'яких тканин, що оточують кістку (флегмона), запалення самої кістки (остеомієліт) і навіть загальне зараження крові [5].



РОЗДІЛ ІІ. ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В МОЛОДШИХ КЛАСАХ

2.1 Заходи та основні напрямки профілактики травматизму

Робота з профілактики травматизму на заняттях фізичною культурою в школі є однією з найважливіших завдань вчителів та адміністрації шкіл. Однак не всі і не завжди проводять цю роботу регулярно і послідовно. Безліч випадків порушень організаційного, методичного, санітарно-гігієнічного характеру призводило і призводить учнів до травм. Заходи профілактики травматизму:Забезпечення безпеки на уроках фізкультури. На заняттях з фізичного виховання вчителі використовують різноманітне спортивне обладнання. Безпека таких занять залежить, насамперед, від твердих знань учнями правил установки в робочий і вихідне положення снарядів, навчання вчителем прийомам страховки і самостраховки.

Щоб уникнути можливих травм необхідно виконувати наступні правила:

а) всі дії учнів по встановленню обладнання повинні організовуватися і здійснюватися тільки в присутності вчителя і за його розпорядженням;

б) по закінченні встановлення обладнання в робоче положення необхідно обов'язкове випробування його снарядів.

Важливо також знати і деякі особливості операцій з установки секцій, грифів перекладин і жердин брусів, гімнастичних сходів, фіксаторів, хомутів, які потрібно наочно показати всім учням. Так, при відсунення секцій від стіни до центру залу учні щоб уникнути травми стопи повинні знаходитися збоку секції, штовхаючи її однією рукою. Під час установки перекладин і брусів при опусканні хомутів, грифів та жердин, щоб виключити травму кистей рук, не можна триматися ними за вертикальну направляючу трубу секцій, а при відведенні в сторону грифа або жердини необхідно дотримуватися обережності, щоб не зачепити ними поруч учня.

Порушення навчально-тренувального процесу

Вчителі фізичного виховання повинні суворо дотримуватися правил раціональної методики навчання, враховувати індивідуальні особливості, забезпечувати необхідну страховку при виконанні вправ, навчати учнів правилам страховки, самостраховки і взаємостраховки.

Порушення санітарно-гігієнічного характеру

Найчастіше учні отримують травми через незадовільний стан покриттів у місцях занять: нерівний, твердий грунт майданчиків, несправна або слизька підлога гімнастичних залів, нерівний лід, поганий стан місць відштовхування і приземлення для стрибків і т.д.

До недоліків обладнання місць занять відносяться:

- погана якість або зношеність снарядів, матів; наявність на місцях занять сторонніх предметів;

- погана якість, несправність спортивного інвентарю або його неправильне зберігання;

- невідповідність розмірів і маси інвентарю індивідуальним особливостям спортсменів.

Організований медичний контроль

Істотну роль в профілактиці травматизму грає добре організований медичний контроль. Медичний персонал школи повинен забезпечити лікарський контроль над школярами, що займаються фізкультурою, - це одне з найважливіших ланок профілактики травматизму. Особливу увагу слід приділяти фізичному вихованню дітей, ослаблених в результаті перенесених ними різних захворювань чи травм. На практиці часто зустрічаються негативні наслідки і різні ускладнення при ранньому призначенні рухових режимів після перенесених захворювань чи травм. Тому слід строго виконувати розпорядження лікарів за термінами початку занять фізкультурою. Педагог зобов'язаний не допускати до спортивних занять осіб, які не пройшли лікарські обстеження у встановлені терміни і не отримали дозвіл і рекомендації лікаря. Перед початком планових занять необхідна бесіда з учнями про причини травм та заходи їх попередження. При комплектуванні груп, при проведенні занять педагог повинен враховувати стан здоров'я, фізичний розвиток, стать, вік, рівень пристосованості до спортивних навантажень. Педагог стежить за виконанням правил лікарського контролю, не допускає до занять хворих, зменшує навантаження тим, у кого лікар виявив відхилення у здоров'ї. Перед заняттями перевіряє відповідність костюму та взуття особливостям виду спорту, умовам погоди.

Здійснення педагогічного контролю

Виняткову цінність в профілактиці травм має педагогічний контроль, що дозволяє визначити ступінь стомленості учнів у процесі тренувань. Перед основною частиною заняття, потрібна достатня, але не зайва розминка. В обов'язки педагога входить перевірка заходів з попередження відмороження - в холодну погоду, а в спекотні літні дні - опіків, сонячних і теплових ударів. Серйозну увагу необхідно звертати на якість обладнання і спортивного інвентарю, перевірка якого обов'язкова перед кожним заняттям. Здійснення виховної роботи з учнями

Велику увагу педагог повинен приділяти виховній роботі. На тренуваннях необхідна сувора дисципліна. Виконання фізичних вправ без педагога неприпустимо, тому що небезпека в цих випадках зростає. Суворе засудження поганих вчинків, вжиття заходів впливу до порушників допомагають попереджати грубість, застосування заборонених прийомів та інші порушення дисципліни, які є джерелом травм.

Педагогічне спостереження, анонімне анкетування, аналіз документальних матеріалів і бесіда з викладачами навчальних закладів дали такі результати: школярі отримують травми на уроках фізичної культури: удари, поранення, розтягнення зв'язок, розриви, обмороження, вивихи і переломи кісток.

Найчастіше на уроці фізичної культури займаються отримують наступні травми: садна і забиті. Хлопчики отримують травми частіше, ніж дівчата (на 17%). Юнаки рідше відвідують уроки фізичної культури, менш дисципліновані, більш рухливі. Крім того, мало хто з них займається фізкультурою поза школою, в результаті чого слабо розвинені фізично (за винятком тих, хто відвідує спортивні секції). Найбільша кількість травм спостерігається на початку і в кінці навчального року, коли учні ще функціонально не готові до навантажень або вже перебувають у перенапруженому стані.

2.2 Профілактика травматизму під час занять фізичною культурою (організація та методи тренування і занять)

Унеможливити або принаймні звести до мінімуму випадки травм учнів під час занять фізичними вправами в школі і вдома - одне із головних завдань в роботі вчителя фізичної культури. Вирішується це завдання, як правило, широким комплексом різноманітних заходів, що становлять зміст техніки безпеки під час організації і проведення керованих і самостійних форм занять фізичними вправами. Практика і досвід показують, що найбільша кількість травм трапляється в побуті. Більшість з них на перший погляд видаються випадковими: «посковзнувся в стрибках», «невдало впав, катаючись на ковзанах (лижах, санках)», «незграбно приземлився у зістрибуванні або перестрибуванні» і т. ін. При більш глибокому аналізі виявляється, що в таких учнів, як правило, низький рівень фізичної підготовленості і погане володіння навичками самострахування.

Для профілактики травм групи зовнішніх чинників необхідно [7]:

- раціонально розміщувати урочні і позакласні форми занять фізичними вправами в тижневому циклі;

- огороджувати місця занять від сторонніх осіб, не допускати одночасного проведення занять на спільному майданчику несумісними видами спорту двома різними класами (наприклад, метання з легкої атлетики в одному класі і спортивні ігри в іншому);

- дотримуватись послідовності в заняттях, поступово збільшувати і ускладнювати фізичні навантаження, здійснювати індивідуальний і диференційований підхід у навчанні;

- проводити розминку, адекватну до завдань уроку, змагальних вправ і та ін.;

- не допускати до уроку, тренувальних занять, змагань і т. ін. учнів у хворобливому стані, з неповним видужанням або у стані перевтоми;

- забезпечити відповідність спортивних споруд встановленим державним стандартам і суворо дотримуватись санітарно-гігієнічних норм і правил їх утримання;

- дбати про достатнє і правильне розміщення освітлювальних приладів у спортивному залі;

- систематично здійснювати контроль за справністю і якістю спортивного інвентарю та обладнання;

- перевіряти правильність і надійність встановлених приладів;

- слідкувати і вимагати від учнів відповідності одягу і взуття особливостям змісту уроку, тренованих занять, змагань тощо;

- здійснювати попередній лікарський огляд усіх учнів і систематичні спостереження за їх станом здоров'я в процесі проведення різноманітних форм занять фізичними вправами;

- навчити учнів виконувати правила особистої гігієни в руховому режимі дня.

- добирати інвентар, прилади та вправи потрібно з урахуванням вікових особливостей тих, хто займається.

Самострахування - це здатність учня своєчасно приймати рішення і самостійно виходити з небезпечних положень, які можуть виникати під час виконання вправ. Існує головним чином, два основні шляхи виходу із небезпечного положення [1]:

- своєчасне припинення виконання вправи (якщо це можливо);

- видозміна вправи з метою запобігання травми або полегшення сили падіння.

Отже, щоб уникнути травм учень повинен зробити потрібний і своєчасний додатковий рух або цілу рухову дію. Ці рухи і вправи не складні, доступні і потрібні практично всім учням, а особливо тим ,хто займається видами спорту пов'язаними з несподіваними або навмисними падіннями (гімнастика, акробатика, боротьба, футбол, гандбол, волейбол і ін.).

Чим вищий рівень координаційних здібностей і розвитку спритності, тим швидше учень оволодіє прийомами самострахування.

Якщо говорити про практичні рекомендації щодо уникнення травм на заняттях фізичною культурою, то їх треба, як і травми, розрізняти за видами спорту. Адже для представників різних видів спорту існують загальні основні положення гігієнічного забезпечення спортивної підготовки.

При заняттях з гімнастики варто звернути увагу на цілий ряд моментів. У всіх видах спортивної гімнастики велике навантаження припадає на опорно-руховий апарат, особливо хребет, стопу, колінні суглоби. Тому у підготовчу частину заняття потрібно включати вправи на розтягування (на гнучкість) хребта навколо трьох осей рухів тіла (повздовжньої і двох поперекових - фронтальної і сагітальної). Найкращими для цього є вправи з граничними статичними зусиллями тривалістю 4-6 с. Обов'язково потрібно включати вправи на розтягування для суглобів, особливо плечових, променевозап'ясних, кульшових, гомілковостопних [4].

Перед заняттями з гімнастики потрібна аеробна розминка. Вона компенсує нестачу аеробного навантаження в основній частині тренування, розвиває аеробну функцію, готує до роботи ССС, дихальну систему і стимулює обмінно-окислювальні процеси в тканинах. Всі ці компоненти аеробної функції потрібні гімнастам для кращого відновлення в процесі тренування [8]. Під час виконання гімнастичних вправ, які мають переважно анаеробний характер, у м'язах накопичуються недоокислені продукти обміну (кисневий борг). Відновлення (ліквідація кисневого боргу) відбувається в інтервалах між вправами. Чим краще функціонує серцево-судинна система (чим вища аеробна функція), тим скоріше буде нейтралізуватися кисневий борг і відновлюватися працездатність. Аеробні вправи підвищують витривалість спортсмена, що дозволяє якісно і інтенсивно проводити другу половину тренування. Аеробні вправи відсовують час виникнення втоми у гімнаста, а, отже, зменшується небезпека отримати травму в заключній частині заняття.

Попередження перенапружень, захворювань і травм здійснюється комплексом педагогічних і гігієнічних заходів, що включають планування програми занять, ефективну розминку, кваліфіковане страхування з використанням спеціальних страхувальних пристосувань, контроль за станом приладів, відповідність гімнастичного залу гігієнічним вимогам, комплексом оздоровчих і відновних заходів [8].

Важливе значення має якісний відбір гімнастів і систематичний лікарський контроль. До занять гімнастикою не повинні допускатися діти, які мають плоскостопість, сколіоз та інші порушення опорно-рухового апарату.

Для запобігання пошкоджень долонь використовують спеціальні накладки, шкіру змащують кремами, слідкують за тим, щоби не було мозолів. Для захисту променевозап'ясних суглобів, які виконують велике навантаження, використовують шкіряні манжети [3].

Перед кожним тренуванням і під час тренування протирають прилади, перевіряють їх надійність, рівно кладуть мати. Прилади повинні розташовуватися на безпечній відстані один від одного ті від стіни. Освітленість, вологість повітря і температура повинні відповідати нормам.

Під час занять з легкої атлетики варто пам'ятати, що кожний вид легкої атлетики (крім багатоборства) має певну відносно вузьку спрямованість, що вимагає розвитку переважно однієї рухової якості за участю головним чином однієї м'язової групи [3]. Тому для легкоатлетів необхідно застосовувати компенсовані вправи для підтримання інших рухових якостей (крім основної) і всіх м'язових груп на функціональному рівні, який необхідний для ефективного виконання вправ спортивної спеціалізації і для збереження здоров'я.

Не слід забувати тривалий біг по твердому покриттю (асфальт) негативно відбивається на опорно-руховому апараті (плоскостопість, травми гомілковостопного суглобу, запалення окістя). Тому бігати потрібно по спеціальному покриттю (тартан, рекортан); тренування на місцевості краще проводити на паркових і лісових стежках. Потрібно застосовувати спеціальні вправи, що зміцнюють склепіння ступні (багатоскоки, імітація та виконання окремих елементів основних вправ); корисним буде використовування ортопедичного взуття та амортизаторів.

В ідеалі температура повітря в приміщенні, де проходять заняття з легкої атлетики, повинна становити +14-17?С при відносній вологості - 30-60%, рух повітря - до 0,5 м/с [7].

При занятті спортивними іграми, викладач також має зважати на багато речей. Для ігрових видів спорту характерними є наступні травми: розриви і надриви м'язів, сухожилок і зв'язок, розтягування, вивихи. Вони виникають під час зіткнень, падінь, ударів м'яча [6].

Профілактика травматизму полягає у належній розминці, яка забезпечить розігрів м'язів і підвищить їх еластичність, удосконаленні техніки і загальної фізичної підготовки спортсменів, виконанні гігієнічних вимог до місця занять. Під час занять у приміщеннях гравці знаходяться в досить щільному контакті, тому підвищується небезпека розповсюдження інфекцій по повітрю. Тому, не припустимою є присутність на полі хворого гравця. Його потрібно терміново ізолювати, аби від нього не заразилися інші [6].

Одяг футболісті і хокеїстів передбачає спеціальні захисні засоби для попередження травм (щитки, прокладки, каски, маски у воротарів та ін.). У волейболі, баскетболі, гандболі використовуються наколінники, які захищають колінний суглоб від травм.



2.3 Молодший шкільний вік та заходи профілактики травматизму на уроках фізичної культури

Людина в своєму розвитку проходить певні вікові періоди. В основу поділу покладено анатомо-фізіологічні особливості, що об'єднують дітей суміжних віків в один період. Розрізняють такі вікові групи [4, С. 51]:

переддошкільний вік - до 3 років дошкільний вік

- 3-6 років шкільний вік - молодший

- 7-10 років - середній

- 11-14 років - старший

- 15-18 років

Такий поділ на вікові групи відповідає наявній в даний час мережі дитячих виховно-оздоровчих закладів та ті, які не суперечать схемі, прийнятій в міжнародній практиці. Вивчення процесів росту і розвитку дітей показує, що темпи індивідуального розвитку неоднакові. Більшості дітей притаманні певні темпи розвитку, але в будь-якій віковій групі існують індивідууми, що випереджають своїх однолітків у розвитку або відстаючі від них. Число таких дітей приблизно однаково, і цей факт необхідно враховувати при визначенні рухових режимів.

Молодший шкільний вік (3-6 років).

Розвиток дітей у молодшому шкільному віці йде досить інтенсивно і відносно рівномірно. В середньому щорічно у хлопчиків і дівчаток довжина тіла збільшується на 4-5 см, маса тіла - на 2-3 кг, окружність грудної клітки - на 1,5 -2 см. Тривають окостеніння і зростання скелета. Відбувається подальше окостеніння хребта (тіл хребців, остистих відростків), але завершується воно в більш пізньому періоді. Хребет все ще гнучкий і податливий. У зв'язку з цим тривале неправильне положення тіла дітей під час занять, носіння важких предметів в одній руці, рання спортивна спеціалізація - можуть призвести до викривлення хребта і деформації грудної клітки, раннім остеохондрозу, внаслідок чого відбувається здавлювання кровоносних судин, що знаходяться між хребцями, що в свою чергу , призводить до погіршення харчування хребців і порушення їх розвитку [23, С. 30].У молодшому шкільному віці відбувається подальший розвиток і наростання м'язової маси, збільшується м'язова сила, більш інтенсивно, ніж в дошкільному віці, розвиваються великі м'язи. Цим пояснюється здатність дітей до рухів з великим розмахом і труднощі при виконанні дрібних, точних рухів. У 7 років дрібні м'язи кисті ще недостатньо розвинені [23, С. 31]. Дуже важливо враховувати, що глибокі м'язи спини в цьому віці ще слабкі, їх сухожилля недостатньо розвинені. Тривала статичне навантаження, неправильна поза справляє негативний вплив на розвиток цих м'язів.

Слабкість м'язів поряд з піддатливістю хребта є одним з факторів, що сприяють розвитку сколіозів і травматизму.

У системі заходів профілактики для молодших школярів існують особливі методи:

1. Методика навчання та проведення занять у спортивному залі

2. Організація і планування уроків в молодших класах

3. Спортивний інвентар в повному складі

4. Наявність медичної карти кожного учня

5. Правильно надати першу медичну допомогу у разі травми

6. Правильна організація при нещасному випадку.

Існує 3 групи засобів для відновлення:

Педагогічні: є складовою і невід'ємною частиною навчального процесу. Оптимізація навчальних навантажень і відпочинку, супроводжується перемиканням з одного виду на інший (активний відпочинок).

Медичко - біологічні: до їх числа належить раціональне харчування, фармакологічні препарати і вітаміни, білкові препарати, спортивні напої, кисневі коктейлі, фізіо- та гідротерапія, різні види масажу, лазні сауни, адаптогенні препарати, що впливають на енергетичні процеси .

Психологічні: до них відноситься психорегулюючий навантаження на уроці фізкультури, вправи для м'язового розслаблення, навіяна сон-відпочинок .

Саморегуляція - вплив людини на самого себе за допомогою самопереконання і самонавіювання.

Між головним мозком м'язами існує двосторонній зв'язок: за допомогою імпульсів, що йдуть з головного мозку до м'язів, здійснюється управління м'язами, а імпульси, що йдуть від м'язів в головний мозок дають мозку інформацію про свій фізичний стан. Знання анатомо-фізіологічних особливостей дітей і підлітків допомагає шкільним медичним працівникам правильно оцінити фізичний розвиток школярів, визначити їх біологічний вік, розподіляти на медичні групи для заняття фізкультурою. А вчителям фізкультури і тренерам шкільних секцій дає можливість більш раціонально і диференційовано підходити до проведення уроків, тренувальних занять та змагань з урахуванням морфофункціональних особливостей і типів нервової діяльності учнів. Отже, у дітей в молодшому шкільному віці починається активний ріст, вони дуже енергійні, тому треба правильно підбирати проведення уроків, добре організовувати і правильно підходити до них, раціонально використовувати форми методів проведення занять.

2.4 Надання першої долікарської допомоги при травмах, що виникли в результаті недотримання техніки безпеки на заняттях з фізичної культури

Перша допомога - це «сукупність простих, доцільних заходів з охорони здоров'я і життя потерпілого від травми або раптово виниклого захворювання» [11, С. 4]. Правильно надана перша допомога скорочує час спеціального лікування, сприяє якнайшвидшому загоєнню ран і часто є вирішальним моментом при порятунку життя потерпілого. Перша допомога повинна надаватися відразу на місці події швидко і вміло ще до приходу лікаря або до транспортування потерпілого в лікарню. Кожна людина повинна вміти надати першу допомогу в міру своїх здібностей і можливостей. Сутність першої допомоги полягає у припиненні подальшого впливу травмуючих чинників, проведенні найпростіших лікувальних заходів і в забезпеченні якнайшвидшої транспортування потерпілого в лікувальну установу, попередженні небезпечних наслідків травм, кровотеч, інфекцій та шоку.

При наданні першої допомоги необхідно:

1. Винести потерпілого з місця події.

2. Обробити пошкоджені ділянки тіла і зупинити кровотечу.

3. Іммобілізувати переломи і запобігти можливі ускладнення (травматичний шок, западання язика, аспірація ).

4. Доставити або ж забезпечити транспортування потерпілого до найближчої лікувальної установи.

При наданні першої допомоги слід керуватися такими принципами:

1. Правильність і доцільність.

2. Швидкість.

3. Обдуманості, рішучість і спокій.

При наданні першої допомоги необхідно встановити:

1. Обставини, за яких сталася травма.

2. Час виникнення травми.

3. Місце виникнення травми. Поводження з потерпілим

При наданні першої допомоги необхідно вміти поводитися з потерпілим, зокрема вміти правильно зняти одяг. Це особливо важливо при переломах, сильних кровотечах, при втраті свідомості. Перевертати і тягнути за вивихнуті і зламані кінцівки - це означає підсилити біль, викликати серйозні ускладнення і навіть шок.

Постраждалого необхідно правильно підняти, а в разі потреби і перенести на інше місце. Піднімати пораненого слід обережно, підтримуючи знизу. Для цього нерідко потрібна участь двох або трьох осіб [11, С. 37].

При пошкодженні верхньої кінцівки одяг спочатку знімають зі здорової руки. Потім з пошкодженої руки стягують рукав, підтримуючи при цьому всю руку знизу. Подібним чином знімають з нижніх кінцівок штани. Якщо зняти одяг з постраждалого важко, то її розпорюють по швах. Для зняття з постраждалого одягу і взуття потрібно двоє осіб. При кровотечах в більшості випадків достатньо просто розрізати одяг вище місця кровотечі. При опіках, коли одяг прилипає або навіть припікається до шкіри, матерію слід обрізати навколо місця опіку; ні в якому разі її не можна відривати. Пов'язка накладається поверх обпалених ділянок. Поводження з потерпілим є досить важливим фактором в комплексі першої допомоги. Неправильне поводження з пораненим знижує її ефективність. При наданні першої допомоги не можна обійтися без перев'язувального матеріалу. Відповідно до вимог першої допомоги налагоджено виробництво засобів першої допомоги: аптечок, шафок, санітарних сумок - які повинні бути в кожній родині, в школах, в майстернях, в автомашинах.

Аптечки (шафки) першої допомоги оснащені стандартними фабричного виробництва засобами першої допомоги: перев'язувальним матеріалом, лікарськими препаратами, дезінфікуючими засобами і нескладними інструментами [23, С. 30]. Проте, бувають такі випадки, коли замість цих стандартних засобів доводиться застосовувати те, що було в розпорядженні надає допомогу в даний момент. Мова йде про так званих імпровізованих підручних засобах. При терміновому наданні першої допомоги в побуті, в полі, на автострадах доводиться застосовувати імпровізовані, тимчасові кошти. До них можна віднести чисту носову хустинку, простирадло, рушник і різну білизну. Для іммобілізації переламаних кінцівок можуть служити палиці, дошки, парасольки, лінійки. З лиж, санок і гілок дерев можна виготовити імпровізовані носилки.

Кровотеча - це витікання крові з судин, що настає найчастіше в результаті їх пошкодження (травматичне кровотеча). Кровотеча може також виникнути при роз'їдання судин болючим вогнищем (туберкульозним, раковим, виразковим) (нетравматичне кровотеча). Кровотечі, при яких кров витікає з ран або ж природних отворів тіла назовні, прийнято називати зовнішніми кровотечами. Кровотечі, при яких кров накопичується в порожнинах тіла, називаються внутрішніми кровотечами.

Серед зовнішніх кровотеч найчастіше спостерігаються кровотечі з ран, а саме:

1. Капіллярна - виникає при поверхневих травмах; кров з рани витікає по краплях.

2. Венозна - виникає при більш глибоких ранах, як, наприклад, різаних, колотих; при цьому виді кровотечі спостерігається рясне витікання крові темно-червоного кольору.

3. Артеріальна - виникає при глибоких рубаних, колотих ранах; артеріальна кров яскраво-червоного кольору, б'є струменем з пошкоджених артерій, в яких вона знаходиться під великим тиском.

4. Змішане кровотеча - виникає в тих випадках, коли в рані кровоточать одночасно вени і артерії; найчастіше таке кровотеча спостерігається при досить глибоких ранах.

Першим завданням при обробці рани, що кровоточить - є зупинка кровотечі. Діяти при цьому слід швидко і цілеспрямовано, так як значна втрата крові при травмі знесилює потерпілого і навіть являє собою загрозу для його життя. Якщо вдасться запобігти великій крововтраті, це набагато полегшить стаціонарне лікування потерпілого, зменшить наслідки травми і поранення. При капілярній кровотечі немає виражених ознак пульсації в рані, а втрата крові порівняно невелика. Таку кровотечу можна швидко зупинити, наклавши на ділянку чисту марлю (покривна пов'язка). Поверх марлі кладуть шар вати і рану перев'язують. Якщо в розпорядженні немає ні марлі, ні бинта, то кровоточить місце можна перев'язати чистою носовою хусткою. Накладати прямо на рану волохату тканину не можна, тому що на її ворсинках знаходиться велика кількість бактерій, які викликають зараження рани. З цієї ж причини безпосередньо на відриту рану недоцільно накладати і вату.

Зупинка венозної кровотечі [11, С. 30].

Небезпечним моментом венозної кровотечі, поряд зі значним обсягом втраченої крові, є те, що при пораненнях великих вен, особливо шийних, може відбутися засмоктування повітря в судини через ушкоджені місця. Повітря, яке проникло в судини, може потім потрапити в серце. У таких випадках виникає смертельне стан ~ повітряна емболія. Венозна кровотеча найкраще зупиняється гнітючої пов'язкою. На ділянку, що кровоточить накладають чисту марлю, поверх неї нерозгорнутий бинт або складену кілька разів марлю, в крайньому випадку складений чистий носовичок. При натисканні бинтом до рани просвіт судин здавлюється і кровотеча припиняється. У тому випадку, якщо нема стискаючого предмета , причому потерпілий сильно кровоточить з пошкодженої вени, то кровоточить місце треба відразу ж притиснути пальцями нижче місця пошкодження, а потім туго перебинтувати. Найбільш зручними для цих цілей є індивідуальний пакет, які продаються в аптеках.

Артеріальна кровотеча є найнебезпечнішою з усіх видів кровотеч, тому що при ній може швидко наступити повне знекровлення потерпілого. При кровотечах із сонної, стегнової або ж пахвовій артерій потерпілий може загинути через три або навіть дві з половиною хвилини. Артеріальну кровотечу можна зупинити за допомогою пов'язки, що давить, але при кровотечі з великої артерії варто негайно зупинити приплив крові до пораненої ділянки, натиснувши на артерію пальцем вище місця поранення. Однак цей захід є тільки тимчасовим. Артерію притискають пальцем доти, поки не підготують і не накладуть здавлюючу пов'язку. При кровотечі з великих (стегнова) артерій накладення однієї тільки пов'язки іноді виявляється недостатнім. У таких випадках доводиться накладати петлю джгут або ж імпровізований джгут. Якщо під рукою немає ні стандартного джгута, ні петлі, то замість них можна застосувати косинку, носову хустку, краватку, підтяжки. Джгут або петлю на кінцівку накладають відразу ж вище місця кровотечі. Для цих цілей дуже зручна кишенькова пов'язка (індивідуальний пакет), виконуюча одночасно роль як покривної, так і гнітючої пов'язок. Місце накладення джгута або петлі покривають шаром марлі для того, щоб не пошкодити шкіру і нерви. Накладений джгут, повністю припиняє приплив крові в кінцівку, але якщо петлю або джгут на кінцівки залишити тривалий час, то може навіть відбутися її відмирання. Тому для зупинки кровотеч їх застосовують тільки у виняткових випадках, а саме на плечі і стегні (при відриві кінцівки при ампутації). Відразу ж після накладення джгута його слід зафіксувати : число, місяць, рік, години, хвилини! Час безпечного дії джгута - не більше 2 годин, після чого його на 3-5 хвилин потрібно зняти або послабити щоб уникнути некрозу нижче розташованих тканин. При накладенні петлі або джгута потерпілого протягом двох годин в обов'язковому порядку слід доставити в лікувальний заклад для хірургічної обробки. Кровотечу верхньої кінцівки можна зупинити за допомогою пакетика бинта, вкладеного в ліктьовий згин або в пахвову западину, при одночасному стягуванні кінцівки джгутом. Подібним чином діють при кровотечах з нижньої кінцівки, вкладаючи в підколінну ямку клин. При кровотечі з головної шийної артерії - сонної - варто негайно здавити рану пальцями або ж кулаком; після цього рану набивають великою кількістю чистої марлі. Цей спосіб зупинки кровотечі називається тампонуванням [33, С.196].

...