Різноманітність форм організації навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Різноманітність форм організації навчання

навчання індивідуальний клас урок

Розглянемо проблему форм організації навчання на теоретичному рівні. Спочатку з'ясуємо сутність поняття форми. У тлумачному словнику української мови зазначено, що термін “форма” має декілька значень, а саме, це: обриси, контури, зовнішні межі предмета, що визначають його зовнішній вигляд; тип, будова, спосіб організації чого-небудь, зовнішній вияв якого-небудь явища, пов'язаний з його сутністю, змістом; структура, спосіб побудови думки; спосіб існування змісту, його внутрішня структура, організація і зовнішній вираз; видимість, зовнішній бік чого-небудь, що не відображає суті справи. Як бачимо поняття форми розкриває зовнішній бік явища. На думку Ю. Бабанського, форма організації навчання є зовнішнім вираженням узгодженої діяльності учителя та учнів, яка здійснюється в установленому порядку і в певному режимі [1].

Для того, щоб розкрити найсуттєвіші внутрішні особливості явища, внутрішні його зв'язки, його цілісність, необхідно це явище розглянути як систему, тобто застосувати до його вивчення системний підхід.

Тим більше, що його застосування дає можливість виявити найвищі якісні характеристики об'єкта. Відомо, що якості не існують самі по собі, що існують предмети, тіла, об'єкти, які цими якостями володіють. Наука розкрила три рівні якостей: предметно-матеріальний, функціональний та найвищий - системний. Перший рівень якостей задовольняється тим, що в поле зору попадають якості, пов'язані з існуванням предмета в просторі та часі, з тими матеріальними частинами, з яких він складається, з їх формою, розмірами, кольором тощо. Ця інформація дає первинне уявлення про предмет сам по собі, про його розташування серед інших, про його зв'язок з ними.

Другий, функціональний рівень якостей об'єкта вивчення акцентує увагу на тих функціях, які виконує і сам об'єкт і кожна з його частин. Вивчення якостей цього рівня поряд з інформацією про якості першого рівня істотно збагачує нас про цей об'єкт. Нарешті третій рівень - системний. Щоб вивчити якості цього рівня, необхідно цей об'єкт розглянути як елемент системи більш високого рівня ієрархії, а також і сам об'єкт як систему. Якості цього рівня - це результат інтеграції системних властивостей об'єкта, це якості, які відображають дуже глибокі його зв'язки з іншими об'єктами та внутрішні його зв'язки.

Що дає вивчення форм організації навчання на предметно- структурному рівні. Цей рівень передбачає наявність найголовнішої ознаки навчання, а саме: наявності того, хто вчить, і тих, кого вчать. Сократівські бесіди якнайкраще характеризують якості цієї форми навчання: є вчитель, є учні, склад їх міг дуже часто змінюватися, відсутність сталого місця навчання, відсутність сталої тривалості навчання, конкретної теми та інші ознаки. В українській шкільній історії такий період теж існував: навчання сільських дітей мандруючими дячками мало точно такі ж риси.

Форми організації навчання на функціональному рівні якостей. На цьому рівні можна виділити принаймні дві форми організації навчання: залежно від того, скільки учнів навчається одночасно, визначають індивідуальне та групове навчання.

Індивідуальна та групова форма організації навчання. Негативні і позитивні їх риси видно “неозброєним оком”.

Наприклад, лекційно-семінарська форма організації навчання прямо не вимагає сталого складу учнів. До сталого складу учнів вона є просто індиферентною, отже, є просто модифікацією групового навчання, для несталого - проста форма організації занять.

Індивідуальна форма навчання не визначає ніякого впорядкування занять ні в часі, ні в просторі, не визначає ніякої організації занять, а акцентує лише увагу на характері взаємодії між учителем і учнем, тому вона не є системою навчання, а є просто формою навчання.

В історії світової школи відома так звана предметно-урочна форма організації навчання. Вона не вимагає сталого складу учнів, тобто вона індиферентна стосовно учнів, тому не може мати відповідальності, а точніше не може забезпечити конкретного учня чи учнів системою знань, високим рівнем розумового розвитку та вихованістю, оскільки сам об'єкт і суб'єкт навчання є невизначеним.

Однак, так як форма організації навчання є цілим, цілісністю, то зрозуміло, що її можна розглянути як систему, що і зроблено нижче.

Отже дамо коротку характеристику системі навчання (узагальнений варіант).

I. Рівень ієрархії:

Ця система має зв'язки субординації з такими утвореннями:

- освіта;

- наука;

- культура;

- особистість людини;

- виробництво;

- суспільство.

Зв'язки координації: - з будь-яким видом діяльності.

II. Функція системи навчання. Навчання - це шлях освіти кожної конкретної людини, отже функція цієї системи - бути шляхом освіти людини. Відповідна розшифровка поняття “шлях освіти” дає низку конкретизацій.

III. Системоутворювальні чинники розглядуваної системи.

Зовнішній: навчання учнів повинно будуватися природовідповідно.

Внутрішні: воно повинно переводити задатки учня в його здібності, розвивати його внутрішні сили; навчання повинно формувати особистість учня.

IV. Елементи системи навчання - це елементи дидактичної системи та дидактичного циклу: учитель, учні, цілі навчання, виховання та розвитку учнів, зміст навчання, виховання та розвитку, методи, засоби та організаційні форми навчання учнів.

V. Структура системи “навчання”:

- Навчання у школі продовжується навчанням вдома.

- Під час навчання забезпечується рух учня від незнання дознання.

- Структура навчання має предметний характер.

- Рівень знань, що учень отримує в нижчому класі, є підставою для його переводу у вищий клас.

- Навчання носить цілеспрямований характер.

- Навчання є основою для забезпечення розвитку та виховання.

VI. Емерджентна властивість. Нею є результат навчання кожного конкретного учня, що виражається у досягненні ним певного рівня освіти (навчання, вихованості, розвитку). Зауважимо, що так виглядає будь-яка система навчання.

Класно-урочна форма організації навчання.

Автором її є великий чеський педагог Ян Амос Коменський (1592- 1670). Суть цієї форми він обґрунтував у “Великій дидактиці”. Вчений виходив із положення, що людина - це частинка природи, а тому на її навчання і виховання можна перенести ті закономірності, які діють у природі. Якщо в природі панує чіткий порядок, послідовність, систематичність, то й у навчанні дітей усі ці принципи теж повинні використовуватися. Вони і покладені в основу класно-урочної форми організації навчання.

Необхідно зазначити, що в період поширення братських шкіл на території Західної України і Західної Білорусі (кінець XVI - перша половина XVII ст.) елементи класно-урочної форми організації навчання були необхідними атрибутами цих шкіл. Цілком імовірно, що Коменський міг знати досвід цих шкіл і використати його в своїх педагогічних пошуках.

Однак, для того, щоб виявити її внутрішні резерви, механізми її функціонування, її потенціальні можливості, позитивні і негативні риси необхідно розглянути и як систему, для цього слід визначити усі функціонально-морфологічні системні компоненти (характеристики). Саме з цієї причини класно-урочну форму організації навчання називають класно-урочною системою навчання, оскільки ця форма володіє багатьма ознаками системи. І сьогодні вона поширилася в усій Східній і Західній Європі і продовжує бути хоча не єдиною, проте основною, в багатьох країнах світу системою навчання.

Коменський, висунувши принцип загального навчання (“всіх навчати всього”), дав відповідь на запитання: “Як можна навчанням задовольнити яку завгодно кількість дітей?” [9].

Класно-урочна система навчання характеризується такими особливостями:

1. Усі діти, які вчаться в школі, поділяються на класи з твердим, стабільним складом учнів у кожному з них.

2. Кожний клас складається з учнів приблизно однакового віку, однакового рівня знань.

3. Для кожного класу намічається певна програма, яка повинна бути виконана протягом року.

4. Наприкінці кожного року учні, які задовільно засвоїли курс, намічений програмою, переводяться у відповідно вищий клас.

5. Кожний клас займається в окремому приміщенні (класній кімнаті).

6. Начальні заняття проводяться в формі певних уроків з окремих навчальних предметів, які змінюють один одного за певним, твердо встановленим розписом і які мають твердо встановлену тривалість у часі.

7. Найважливішою формою роботи на уроці є спільна робота всього класу над одним і тим же матеріалом під безпосереднім керівництвом учителя.

8. Поряд із загальнокласною роботою уроки включають також бригадну й індивідуальну роботу окремих учнів із застосуванням різноманітних методів викладання під керівництвом учителя.

Класно-урочна система навчання передбачає дві системи розподілу роботи серед учителів: а) систему класних учителів; б) систему предметних учителів.

Система класних учителів полягає в тому, що клас має лише одного вчителя - керівника, який об'єднує в своїх руках все викладання. Ця система має низку переваг:

1. Учитель може краще і всебічніше вивчити своїх учнів, їх здібності й інтереси, їх позитивні й негативні особливості, їх домашню обстановку. Через те він може краще організовувати педагогічний процес і легше здійснювати індивідуальний підхід до окремих учнів.

2. Об'єднуючи в своїх уроках усі навчальні предмети, класний учитель може добитися кращої координації і зв'язку між ними.

3. Класний учитель має можливість більш доцільно розподіляти роботу протягом дня і тижня відповідно до вимог шкільної гігієни й дидактики.

4. Керівництво самостійною роботою учнів, встановлення нормальних взаємовідносин між класною і домашньою роботою також значно полегшується.

Однак тому, що важко, а іноді й неможливо об'єднати в одній особі ґрунтовні знання з усіх навчальних предметів, які входять у програму роботи школи, система класних учителів застосовується лише в початковій школі.

Система предметних учителів полягає в тому, що кожний учитель викладає тільки одну дисципліну, або дві-три споріднені. Вона дає можливість концентрувати увагу тільки на одній галузі знань. У зв'язку з цим цей вчитель може стати добрим знавцем свого предмета, високим професіоналом.

Другою перевагою цієї системи є те, що зміна викладачів вносить різноманітність у класну роботу. Горизонт учнів значно розширюється, коли вони в своїй навчальній роботі зустрічаються з багатьма вчителями, з різними характерами, різноманітними підходами.

Однак, якщо між викладачами одного і того ж класу немає певної домовленості й злагодженості в роботі їх різноманітні підходи стають іноді суперечливими, а тим часом немає нічого більш антипедагогічного й шкідливого, як відсутність єдиної системи у вихованні й навчанні.

Комплектування класів. Педагогічне комплектування полягало в тому, що всіх дітей поділяли за їх здібностями. І ще на зорі впровадження класно-урочної форми організації навчання була спроба комплектування класів “за здібностями”. Проте вважалося, що практика класифікації дітей “за здібностями” завдала великої шкоди школі. Ця шкода виявилася, насамперед, в ослабленні відповідальності учителя за свою роботу.

Уважалося, що навіть сама назва “клас В”, “клас Б” була вже свого роду виправданням слабкої, недоброякісної роботи вчителя. Вона також знижувала працездатність учнів, адже навчання учнів у класах “Б”, “В” пригнічувало їх емоційну сферу, волю й інтелект. У свою чергу, в учнів, які попадали в групи “А”, виникали зарозумілість, самозаспокоєння.

Відокремлення слабких учнів від сильних позбавляло навчальну роботу дуже важливого стимулюючого чинника, взаємного впливу слабких і сильних учнів, коли сильні своїм бадьорим темпом заражають весь клас і тягнуть за собою слабких, коли слабкі, закликаючи сильних на допомогу, примушують їх глибше осмислювати й міцніше засвоювати навчальний матеріал.

Наша педагогіка виходить з того, що кожний учень, що відстає, може стати передовим при правильному підході до нього педагога, при стимулюванні самодіяльності учня. Кожний слабкий учень може стати сильним, під відповідним керівництвом кожен може повністю розвивати всі свої здібності і сили.

Позитивні якості системи: ефективно використовуються знання, досвід, фізичні і духовні сили вчителя, система дає можливість охопити навчанням і вихованням велику кількість дітей; створює умови для використання колективної праці; дає змогу виховувати у колективі і через колектив; у ній наявний соціальний фон, на якому учень може порівняти себе, свої успіхи і невдачі; можна використовувати метод прикладу; надає можливість створити чітку структуру навчального процесу, зробити його організованим, впорядкованим і т.д.

До характерних рис системи належать: сталий склад учнів класу; чіткий початок і кінець занять як упродовж робочого дня, так і всього року; єдина для всіх учнів класу навчальна тема, провідна роль учителя у навчально-виховному процесі.

Негативні риси системи: невеликі можливості для врахування у навчальному процесі індивідуально-типологічних якостей кожного учня, його задатків і здібностей, особливостей сприймання матеріалу, рівня розвитку; дуже малі можливості для здійснення управління процесом засвоєння знань стосовно кожного конкретного учня; орієнтація на “середнього” учня в просуванні його від незнання до знання, що виявляється в однакових для всіх цілях, змісті, методах і засобах навчання.

Вище були зазначені ознаки системи навчання, які видно “неозброєним оком”, її позитивні і негативні риси. Як відомо, класно-урочна система організації навчання виникла в XVI- XVIII ст. і остаточно оформилася і утвердилася в XIX ст.

Основними поняттями, за допомогою яких розкривається суть класно-урочної системи навчання, є поняття класу та поняття уроку.

Уперше чіткий поділ на класи вводиться відомим педагогом Штрумом (1507-1589) в організованій ним знаменитій Страсбурзькій гімназії. Штрум поділяв усіх учнів на 9 відділів. Для кожного відділу намічався певний курс занять, що їх повинен був відділ проробити протягом року. По закінченні річного курсу проводилися перевідні іспити. На чолі відділу стояв окремий учитель, який об'єднував у своїх руках все навчання, що, проте, майже в усіх відділах мало тільки один навчальний предмет-латинську мову.

Найважливішою передумовою успіху в навчанні Коменський уважав чіткий поділ усього курсу занять на класи. Кожен клас повинен мати свою, точно встановлену програму, і, по можливості, своє окреме приміщення. Таким чином, з попереднього видно, що поняття “клас” має широке змістове наповнення: клас розглядається як група учнів, яка має стабільний склад, в який входять учні однакового віку і однакового часу навчання в школі, починаючи з часу вступу до школи. Крім того, поняття класу характеризує і рівень розумового розвитку учнів (вважається, що учні вищих класів мають вищий рівень розумового розвитку), а також рівень засвоєних знань (вважається, що учні старшого класу володіють більшим фондом накопичених знань, тобто їх знання про природу, суспільство і людину є значно багатшими. Однією з умов збереження стабільності класу в процесі навчання в школі є збереження сталого складу учнів при зростанні часу навчання у школі.

Заняття в класах мають бути загальнокласними, фронтальними, щоб усі учні разом працювали над одним і тим же матеріалом. Одну з основних причин, які гальмували і роботу, і успіхи середньовічної школи, Коменський вбачав саме в тому, що “не було способу вчити одночасно всіх учнів одного й того ж класу; сили витрачалися на заняття з окремими учнями; якщо учнів бувало досить багато, то наставникам доводилося працювати як працює віл

Він прекрасно розумів, що одночасна робота з цілим класом не тільки дає значну економію сил, але й має величезну освітню й виховну цінність. “Я не тільки стверджую, що один учитель може керувати кількома стами учнів, але навіть обстоюю те, що це мусить бути, бо цей порядок найбільш доцільний як для учня, так і для вчителя. Перший без найменшого сумніву буде виконувати свою роботу з тим більшою охотою, чим більшу юрбу він бачитиме перед собою (так у рудокопів кипить робота, коли вони бачать багату жилу); а чим захопленіший буде він сам, тим жвавіші будуть його учні. Так само і учням, більше їх число дасть більше задоволення і користі (всім приємно мати товаришів у трудах); вони будуть взаємно заохочувати й допомагати один одному, бо і цей вік має свої особливі спонуки до змагання”.

Щоб усі учні одного класу могли в один час займатися одним і тим же, Коменський вважає необхідним:

1. Починати навчальний курс тільки раз на рік, подібно до того, як сонце тільки один раз на рік (навесні) починає свою діяльність для всього росилнного світу.

2. Розподіляти все, що має бути пройдене так, щоб на кожний рік, місяць, тиждень, день, навіть на кожну годину припадала певна задача, щоб усіх їх вести без будь-якої перешкоди і одночасно доводити до мети.

Спробуємо, однак, розглянути її, застосувавши системний підхід, як метод пізнання складних об'єктів. Практичним інструментом здійснення системного підходу є системно-змістова декомпозиція об'єкта вивчення. Системна декомпозиція - це розгляд певного об'єкта крізь призму системних характеристик цього об'єкта як системи. Своєрідним орієнтиром для системного вивчення класно-урочної системи навчання є проведений нами вище системний аналіз системи навчання (узагальнений варіант).

Отже, розглянемо ці характеристики.

Рівень ієрархії: класно-урочна система навчання є формою взаємодії “учитель-учні - навчально-виховний процес” і рівень її ієрархії окреслюється цим трикутником. Це напівзакрита і напіввідкрита система, оскільки вона має свої закони функціонування і водночас тісно зв'язана з усіма суспільними інститутами, батьками, громадськістю, державою. Школа завжди була, є і напевне буде завжди обличчям суспільства, вона виконує суспільне замовлення.

Функція класно-урочної системи навчання: забезпечення засвоєння учнями системи знань, умінь і навичок про природу, суспільство, людину, формування в них загальних і специфічних компетенцій та компетентностей, емоційно-оцінних норм, досвіду творчої діяльності, а також їх фізичний, розумовий, психічний розвиток, розвиток задатків, здібностей, нахилів, інтересів, виховання у кожного учня зі сталого учнівського складу впродовж усього часу навчання, починаючи з першого і закінчуючи останнім днем навчання, наукових поглядів і переконань, наукової картини світу, позитивних людських якостей, звичок культури поведінки. Система навчання повинна не лише готувати кожного учня до життя, але й організовувати його життя.

Системоутворювальний чинник класно-урочної системи навчання: зовнішнім є цілі навчання, виховання і розвитку, сформульовані суспільством і прийняті школою, як суспільне замовлення, внутрішний - закономірність навчання, суть якої полягає в тому, що процес засвоєння розпочинається з колективної, продовжується груповою і закінчується індивідуальною формами навчання.

Залежно від спрямування на перший план висуваються цілі навчання, або цілі розвитку, або цілі виховання.

Елементами системи навчання є форми організації навчання, як зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя і учнів у вигляді колективної, групової та індивідуальної форм організації навчання: урок, домашня самостійна робота, факультативні заняття, гурткові, секційні, консультації тощо.

Оскільки в основі навчання лежить взаємодія “учитель- учень - навчальний предмети”, її структура визначається тим, що процес засвоєння починається з колективної, продовжується груповою і закінчується індивідуальною формою навчання.

Взаємодія різних форм організації навчання є найістотнішою характеристикою системи навчання, оскільки тільки взаємодія елементів системи приводить до появи емерджентної властивості системи.

Емерджентна властивість класно-урочної системи навчання - система знань із кожного навчального предмета у кожного учня як його власне надбання, піднятий рівень розумового розвитку та висока ступінь вихованості.

Реляційний вплив системної властивості вносить корекцію у форми взаємодії учителя, учнів і предмета вивчення та структуру цих форм.

Ця загальна характеристика системи навчання дає можливість легко конкретизувати її конкретні риси і ознаки. Системна властивість класно-урочної системи навчання може з'явитися лише за умови, що упродовж усього навчання зберігатиметься сталий склад учнів у кожній із вікових груп-класах. Є основна форма організації - урок, це закінчена за змістом частина процесу навчання, яка має однакову тривалість протягом усього періоду навчання. Чергування уроків здійснюється за твердим розкладом. Урок - це форма взаємодії учителя і сталого складу учнів (макрогрупи).

У межах кожного конкретного уроку можуть існувати різні види взаємодії: учитель-клас, клас-група, учитель-учень, клас- учень, група-учень, учень-учень тощо.

Однією з модифікацій класно-урочної форми організації навчання є лекційно-семінарська форма, вона прямо не вказує, наприклад, на сталий склад учнів. До сталого складу учнів вона є просто індиферентною, це одна з далеких модифікацій класно-урочної системи навчання, для несталого - це просто форма організації занять. Це зумовлено тим, що вона не передбачає таких форм організації навчання, в яких сталий склад учнів є обов'язковий.

Лекційно-семінарська форма організації навчання виникла одночасно із появою вищих навчальних закладів. Вона є домінуючою у вищих навчальних закладах нині, а в останній час набула широкого використання у загальноосвітній школі, особливо у школах нового типу. Крім лекцій та семінарів, які є її дуже важливими компонентами, не менш важливою складовою є самостійна робота учнів чи студентів у період між ними. Саме цей вид роботи є зв'язуючою ланкою між лекціями і семінарами. Виділимо позитивні та негативні риси цієї організаційної форми навчання.

Позитивні: охоплення навчанням великої кількості студентів, учнів; сприятливі умови для забезпечення високого наукового рівня вивчення матеріалу; економія часу, необхідного для вивчення матеріалу; розподіл праці між учителем і учнем, що створює умови для кращого виконання своїх функцій кожним із них, ніж тоді, коли такого розподілу немає; полегшення розкриття логіки предмета і створення наукової перспективи; продуктивніше використання сучасних засобів навчання.

Негативні: стосунки між учасниками навчального процесу стають чисто функціональними, формальними; учні не взаємодіють між собою через навчальну діяльність; відсутність умов для врахування індивідуальних відмінностей учнів, здійснення поточного контролю знань; на лекції учні отримують тільки інформацію, засвоєння якої йде через самостійну роботу та інші форми занять.

Індивідуальна форма навчання не визначає ніякого впорядкування занять ні в часі, ні в просторі, не визначає ніякої організації занять, а акцентує лише увагу на характері взаємодії між учителем і учнем, тому вона не є системою навчання а є просто формою навчання.

В історії світової школи відома так звана предметно-урочна форма організації навчання. Вона не вимагає сталого складу учнів, тобто вона індиферентна стосовно учнів, тому не може передбачати відповідальності за результати навчання, виховання і розвитку учнів, а точніше не може забезпечити конкретного учня чи усіх учнів системою знань, високим рівнем розумового розвитку та вихованістю, оскільки сам об'єкт і суб'єкт навчання є невизначеним.

Тому це лише форма організації занять, риси системи навчання цій формі організації навчання притаманні не всі, тому системою навчання її назвати важко.

Таким чином, ми маємо одну-єдину систему навчання - класно-урочну, всі інші - це форми організації занять, які не мають системних властивостей.

Усвідомлення вчителями позитивних та негативних рис урочної, індивідуальної та лекційно-семінарської форм організації навчання, а з іншого боку - посилена увага педагогічної громадськості до проблем врахування в навчально-виховному процесі індивідуальних відмінностей школярів зумовили інтенсивний творчий пошук учителів у напрямі органічного поєднання позитивних якостей, рис усіх форм навчання в єдине ціле.

Логіка пошуків виявилася простою: в умовах одного уроку таке поєднання позитивних якостей усіх форм навчання затруднене, але в умовах реалізації навчального процесу при вивченні всієї теми таке поєднання не викликає великих труднощів. Отже, в реалізації об'єднуючої ідеї для побудови комплексу організаційних форм навчання із використанням позитивних рис елементів усіх трьох форм організації навчання, увага вчителів перемістилася з конкретного уроку на вивчення всієї теми. У зв'язку з цим стає актуальним тематичне планування організаційних форм навчання, розробка їх комплексу, в якому чітко визначена тема кожного уроку мала б і наперед заплановану організаційну форму: лекцію, семінар, практичні заняття, різні типи уроків з елементами індивідуалізації навчання та внутрішньої (рівневої) диференціації.

Отже, індивідуальна та групова форми організації занять мають цілу низку позитивних і негативних якостей. Однією з модифікацій групової форми організації навчання є класно- урочна система навчання. Застосування системного підходу до вивчення класно-урочної системи навчання дає можливість всебічно і глибоко з'ясувати її суть та особливості використання. Одним із варіантів здійснення класно-урочної системи є лекційно-семінарське навчання, яке також має позитивні і негативні якості, характерні для групової форми організації навчання та класно-урочної системи навчання.

Размещено на Allbest.ur