Виховний потенціал конфлікту (до питання методики викладання політології)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КОНФЛІКТУ (ДО ПИТАННЯ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ПОЛІТОЛОГІЇ)

Христенко О. М.

кандидат педагогічних наук, викладач кафедри філософії та суспільних дисциплін Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського, м. Тернопіль

У статті проаналізовано сутність міжцивілізаційних протиріч та пандемії аборту як глобальних конфліктів. Сформульовано напрями державної політики щодо їх попередження чи розв'язання. Окреслено зміст, форми навчально-виховної роботи з метою формування культури міжетнічних, міжрелігійних відносин, почуттів відповідальності за збереження людського життя.

В статье проанализирована сущность межцивилизационных противоречий и пандемии аборта как глобальных конфликтов. Сформулированы направления государственной политики по их предупреждению или решению. Очерчено содержание, формы учебновоспитательной работы с целью формирования культуры межэтнических, межрелигиозных отношений, чувств ответственности за сохранение человеческой жизни.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Викладання суспільних та гуманітарних дисциплін передбачає реалізацію відповідної виховної мети. Зокрема, це стосується політології, під час вивчення якої студенти повинні мати можливість не лише здобувати знання про суспільно- політичну сферу, а й формувати світоглядні цінності, політичну культуру, громадянську й життєву позицію.

У зв'язку з цим, актуальним залишається питання забезпечення практичної значущості політологічних знань, їх виховуючого характеру. Викладач повинен допомогти студентам навчитися аналізувати, попереджати чи вирішувати конкретні життєві проблеми, які зосереджені в політичній площині.

Так, у контексті вивчення особливостей міжнародної політики й глобальних проблем людства часто йдеться про різні конфлікти, що характеризують розвиток суспільства. Оскільки види та масштаби конфліктів змінюються, варто звернути увагу на ті явища, котрі стосуються сьогодення й впливають на життя та формування свідомості сучасної молоді. Серед них - міжцивілізаційні протиріччя та пандемія аборту, котрі постають як результат боротьби різних систем цінностей у світі.

Завдання науковців - розкрити й реалізувати виховний потенціал гострих глобальних конфліктів, «перетворивши» їх на змістові джерела виховання молодого покоління.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Методологічним підґрунтям нашої наукової роботи виступають положення праць Р. Дарендорфа, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, Л. Козера, С. Хантінгтона [11], котрі репрезентують теоретичні засади конфлікту як перманентного специфічного явища суспільного життя, обґрунтовують його закономірні причини, класифікують різні види конфліктів, а також окреслюють соціальні детермінанти їх виникнення.

Дослідники О. Картунов, В. Котигоренко, О. Маруховська, Ю. Мацієвський [8], В. Перебенесюк, В. Сперанський у своїх працях аналізують різні аспекти конфліктів: етнічні, релігійні, соціальні, політичні, оцінюють їх вплив на життя суспільства.

Зокрема, Ю. Мацієвський привертає увагу до питання конфліктності сучасних українських реалій, які потрібно виносити на суспільно-науковий рівень обговорення з метою пошуку шляхів їх розв'язання. Також дослідник переконаний, що «залучення конфліктного підходу до пояснення більшості навчальних тем зі стандартного курсу політології, сприяло б утвердженню критичного сприйняття політичної реальності і дезавуювання поширених ідеологем та формування громадянської політичної культури. Сподіваюсь, що це б стимулювало проведення якісних емпіричних досліджень, викликаних потребою залучення об'єктивної інформації до змісту підручників» [8, с. 66].

Нашою метою, власне, є репрезентувати окремі найбільш гострі глобальні проблеми сучасного суспільства, а саме міжцивілізаційні протиріччя та пандемію аборту, як серйозні конфлікти-виклики ХХІ століття; окреслити зміст і форми навчально-виховної роботи з метою формування у студентів культури міжцивілізаційних відносин, відповідальності за захист і збереження людського життя.

Виклад основного матеріалу дослідження. Конфлікт (що означає суперечливість, протиріччя, зіткнення протилежних ідей, цінностей, інтересів) є перманентною ознакою розвитку суспільства. Рушій його змін - конструктивних чи деструктивних. У контексті політологічної науки конфлікт (поруч із співпрацею та суперництвом) виступає однією з форм міжнародної взаємодії [5, с.194]. С. Хантінгтон, виділяючи ряд цивілізацій (західну, конфуціанську, япон-ську, ісламську, слов'яно-православну, латиноамериканську та африканську), небезпідставно стверджує, що основні конфлікти у майбутньому відбуватимуться між країна-ми різних культурно-цивілізаційних типів. Зародок таких конфліктів С. Хантінгтон вбачає на Балканах, де, на його думку, точиться боротьба між народами західної (словенці, хорвати), слов'яно-православної (серби, чорногорці) і мусульманської (боснійські му-сульмани) цивілізацій.

Конфлікти між цивілізаціями, на думку вченого, можуть призвести до порушення сучасної системи міжнародного порядку. У зв'язку з цим С. Хантінгтон рекомендує політикам Заходу позбутися ілюзій щодо універсаль-ності своєї культури і можливості її поширення на суспільства інших куль-турних типів, а зміцнити свої позиції за рахунок інтеграції країн Східної і Центральної Європи із західними традиціями шляхом їх вступу до НАТО [5, с. 201-202].

Реалії засвідчують, що протиріччя між ісламськими фундаменталістами та представниками західноєвропейської ліберальної демократії стали не просто конфліктом ідеологій, а «конфліктом світів». Публікації в данській газеті «Jullands Posten» карикатур на пророка Мухамеда в серпні 2005 року (котрі подано як ілюстрацію до статті про самоцензуру та свободу слова) спричинили хвилю агресії та глобальний безлад. Почали палати амбасади, з'явилися перші людські жертви, оголошено торгівельні війни, задекларовано мільйонні винагороди тим, хто виявить авторів карикатур. В листопаді 2011 року в Парижі спалили офіс французького сатиричного журналу «Charlie Hebdo» після того, як він оголосив пророка Мухамеда своїм головним редактором, а ще раніше передрукував із данської газети карикатури на мусульманського провідника. 7 січня 2015 року ісламісти влаштували теракт у будівлі редакції сатиричного журналу «Charlie Hebdo». Унаслідок дій терористів загинули 12 людей, вісім з них - журналісти. Ще 11 людей отримали поранення [12]. А вже через два дні озброєний чоловік захопив у заручники 8 людей в кошерному магазині на сході Парижа, четверо з яких розстріляв.

Але, незважаючи навіть на людські жертви, редакція сатиричного видання «Charlie Hebdo» вирішила продовжувати публікації карикатур на пророка Мухамеда. Крім цього, 11 січня у столиці Франції пройшла безпрецедентна за масштабами акція солідарності з жертвами терактів - «Республіканський марш», учасники якого висловилися на захист свободи слова.

З іншого боку, в ісламських країнах прокотилися багатотисячні акції протесту, спровоковані новим номером «Charlie Hebdo» (на обкладинці плаче пророк Мухамед), що вийшов у світ 14 січня, вперше після розстрілу редакції. У Пакистані тисячі протестувальників вимагали заборонити тижневик, спалюючи прапори Франції. На акції в місті Лахор на сході країни лідер ісламістської організації «Джамаат уд-Дава» Хафіз Мухаммад Саїд зажадав від голів мусульманських держав закликати ООН оголосити міжнародним злочином будь-яку форму богохульства. У Нігерії противники «Charlie Hebdo» підпалили 45 церков, а також християнську школу і будинок притулку. Протестувальники напали на кілька поліцейських дільниць, в результаті розгону натовпу загинули 10 людей, 128 - поранено.

Крім цього, маніфестації також пройшли в Алжирі, Малі, Сенегалі, Мавританії... «Всі люди, безперечно, підтримують свободу слова - виходити і стріляти в журналістів за будь-яких обставин неприпустимо. Але замість поваги до представників іншої релігії вийшов журнал п'ятимільйонного тиражем і знову образив мусульман. І буде виходити знову, а це вже глибока ісламофобія. Ілюстрації в «Charlie Hebdo» - це вже не карикатури і не свобода слова. Це вже не смішно. Виникає відчуття, що йде провокація зіткнень», - так прокоментував дану ситуацію французький видавець з мусульманськими коренями О. Арфуш [6].

З цього короткого огляду розуміємо, що конфлікт між цінностями демократії (котру часто плутають із вседозволеністю) та ісламської релігії (представники якої вирішили помститися за образу ціною людських життів) не витримує жодної критики. Абсурдність та цинізм подібних конфліктних ситуацій очевидні. З одного боку, навіщо зачіпати релігійні почуття інших народів, з іншого боку - як можна вбивати людей... Особа з європейсько-демократичними цінностями за подібну образу могла б висловити свою думку в інших мас-медіа, звернутися до суду і вимагати сатисфакції, зрештою, просто ігнорувати подібні образи, вважає український публіцист О. Андрійчук [1, с. 225].

Але річ у тім, що Захід - це Захід, а Схід - це Схід. Корені західноєвропейської демократії криються у християнстві, яке проголошує людину, її гідність та життя, її права та свободи найвищими цінностями. Правда, християнський персоналізм не передбачає вседозволеності, а регламентує ставлення до людини відповідними законами (заповідями), головними з яких є любов до Бога та ближнього (слово «ближній» означає кожну людину, незалежно від її раси, національності, віку, статі, релігії, партійності). Відтак, представники демократичної культури апріорі повинні толерантно ставитися до всіх людей, оскільки, за християнським вченням, усі люди, усі народи є дітьми єдиного Бога-Отця-Творця. Цей своєрідний універсальний гуманізм виступає запорукою миру та єдності світової спільноти. Західний світ не повинен критикувати чи, ще гірше, ображати інші релігії, а навпаки - гідною поведінкою та вчинками, високим рівнем культури довести духовну велич і моральну силу, гуманізм християнсько- демократичної цивілізації.

Вважаємо, що такий підхід дозволить виховувати молоде покоління, яке не обливатиме брудом «інших» (за кольором шкіри чи віросповіданням), а дбатиме про власне моральне вдосконалення, робитиме суспільно-корисні, благодійні справи тощо. Разом з тим, слід сформувати в студентів розуміння того, що християнство - це не «безхребетна ідеологія для слабких». Сам засновник релігії - Ісус Христос рішуче вигнав з Єрусалимського храму торгівців, які зневажили місце прослави Бога, перетворивши Дім молитви на «печеру розбійників» [2, с. 1170]. Християнська етика передбачає толерантність до всіх людей і водночас активне відстоювання та оборону власних цінностей, які за своєю сутністю є конструктивними, а не руйнівними, і спрямовуються на збереження гідності й життя кожної людини, а не на її знищення. Так само демократичні засади означають захист прав і свобод громадянина, але не вседозволеність. Усе, що принижує гідність особи, шкодить її здоров'ю чи життю, не можна виправдовувати принципом: «що хочу - те кажу (роблю...), бо в нас свобода і демократія».

Крім цього виглядає, що сучасне суспільство має конфлікт не лише між культурою західноєвропейської демократії та ісламського світу, між титульними націями та іммігрантами, а й усередині самої Європи - між ліберальною та християнсько-персоналістичною демократією. Підтвердженням цього - аборти як одна з глобальних проблем людства, котра виразно зосереджена саме в політичній площині. Як зазначає українська дослідниця Г. Терешкевич, питання легалізації чи заборони абортів криється у культурному протистоянні двох течій - матеріалізму та персоналізму. Ймовірно, це і є причиною того, що цінність життя спочатку нехтувалась спочатку у країнах соціалістичного ладу, де панувала ідеологія матеріалізму, і лише згодом - у країнах Західної Європи, де цей процес був повільним, але і вони були уражені згубною хворобою практицизму у різних його виявах (утилітаризм, гедонізм, лібералізм) [10, с. 97].

За даними ВООЗ щороку в світі здійснюється 53 мільйони абортів. В Україні від 1993 року почався різкий спад народжуваності, кількість абортів досягла 1 мільйона 200 тисяч на рік [10, с. 108, 110]. У 1997 році, за даними Британської енциклопедії. Україна посіла третє місце за кількістю абортів у світі [4, с. 200]. Спробуємо проаналізувати й пояснити, чому аборт (який узаконений державою, виведений з карного права і вважається особистим «привілейованим» правом жінки) насправді є конфліктом.

Насамперед, аборт - це конфлікт з Творцем, який дарує життя. За висловлюванням швейцарського вченого-психіатра і психотерапевта, професора Б. Штаєхеліна, людина - психосоматична єдність (цілісність), в якій живе Христос, а одушевлення людини - це момент зачаття [9, с. 98]. Твердження про духовно-божественне походження людини підтримує німецький ембріолог світової слави Е. Блехшмідт: «... таємниця людини включає в себе таємницю початку існування людського індивіда як таємницю божественного діяння» [3, с. 105]. Тобто, не лише філософи, богослови репрезентують теологічну концепцію людського буття, а й визнані науковці в галузі медицини. Аборт, власне, виступає запереченням цього божественного дару життя. На думку Г. Терешкевич, причина цього криється у дехристиянізації суспільства. Для багатьох людей Бог перестав існувати, водночас зникла належна пошана до життя і безумовної його гідності. Втративши основу, якою є Бог чи віра, і орієнтуючись на власну систему цінностей, важко визначити, що є добром, а що - злом [10, с. 107]. Заперечивши Бога як Джерело й Володаря життя, людина (парламент, держава) перебрала на себе функцію розпоряджатися життям ненароджених дітей - фактично давати дозвіл на їх убивство.

Іншим мотивом боротьби проти життя є концепція абсолютної свободи індивіда, а по суті, егоїстичної свободи, що стоїть на сторожі лише власних інтересів (так під прапором свободи і прав жінки дозволяють аборт, який заперечує право іншої людини, а саме ненародженої дитини, на життя). Тобто, маємо справу з пануючою системою цінностей, котра виключає такі поняття як любов, милосердя, самопожертва, служіння, пошанування дару життя і людської гідності. Це свідчить про духовну деградацію сучасного суспільства, в якому аборт стає проблемою моральності не лише індивідуальної, а й суспільної чи навіть політичної. Відомий італійський юрист минулого століття Р. Баллестріні з цього приводу зазначав, що найбільшим доказом морального падіння народу буде те, що аборт вважатиметься приватною моральною нейтральною справою, абсолютно допустимою і більше не буде вважатися злочином [7, с. 106]. Таким чином, аборт виступає конфліктом між людським антигуманним законом та мораллю, в основі якої любов (Творця) до людини і, особливо, до беззахисних ще ненароджених дітей.

Далі, опираючись на прогресивні дослідження в галузі ембріології та генетики (про це йтиметься нижче), можемо стверджувати, що аборт - це конфлікт із природою розвитку людського життя, конфлікт із ненародженою дитиною, яку насильно і жорстоко вбивають. Першою жертвою конфлікту-аборту стає дитина-людина, яка є цілісною і повноцінною за суттю і мініатюрною за формою, а зовсім не «скупченням клітин» чи «ембріональних тканин», котрі цинічно викидають у сміттєве відро або ж використовують у фетальній терапії. До речі, країни Західної Європи та США таки спромоглися заборонити антигуманну практику використання стовбурових ембріональних клітин, джерелом яких є ненароджене дитя на ранній стадії внутріутробного розвитку [10, с. 154]. Але Україна, на свою ганьбу, законодавчо дозволила брати «фетальні матеріали» (по суті, тіла абортованих діток) для трансплантаційних цілей, що етично неприпустимо [10, с. 153].

Отож, чому дитину, яка ще не народилася, ми повинні сприймати як повноправну особу, а не як об'єкт, котрим можна маніпулювати? Результатом багаторічних досліджень Е. Блехшмідта стало відкриття Закону збереження індивідуальності: «Індивідуальність живої людини зберігається від моменту запліднення, протягом усього розвитку і аж до смерті, змінюється тільки фенотип (зовнішній вигляд). Сьогодні це доведений як елементарний принцип біології факт. Досліджувати, на якій стадії розвитку з людської зиготи виникає людина, - хибно вже в засновку. Адже людина не стає людиною, а є людиною, починаючи від запліднення. Ми говоримо про розвиток людини не тому, що із якогось, спочатку, можливо, неспецифічного нагромадження клітин у процесі розвитку все виразніше виникає людина, а тому, що людина розвивається із уже людської клітини... Бути людиною - це не феномен, що випливає з онтогенезу, а дійсність, яка є передумовою онтогенезу» [3, с. 24-25]. протиріччя формування культура міжетичний

Таким чином, автор доводить, що людина - єдине ціле від самого початку свого існування і розвиток органів та тілесної будови - це диференціювання цієї цілості, які вимагають надходження енергії із зовнішнього до самої матеріальної структури джерела та розумного плану, за яким вони здійснюються, тобто - існування нематеріальної душі. Саме душа є тим організаційним центром, що керує диференціюваннями, і вона наявна від моменту запліднення. На тій підставі людину слід трактувати як особу на кожній стадії її розвитку та шанувати її гідність і життя незалежно від того, наскільки виразно на кожній із стадій проявляється її особовість [3, с. 10].

Очевидно, такі знання допомогли б не одній жінці відмовитися від аборту з усіма його негативними наслідками. Власне, аборт - це також конфлікт із жінкою, котра погоджується чи сама вирішує штучно перервати вагітність. Як стверджують фахівці, незалежно від світоглядних переконань та ставлення жінок до аборту, кожна з них свідомо чи підсвідомо переживає внутрішній конфлікт. Нагадаємо, що з точки зору соціології, такий вид конфлікту виникає при поєднанні кількох несумісних соціальних ролей в одній особі. У даному випадку в особистості жінки, яка чинить аборт, поєднуються дві соціальні ролі - матері (адже вона вже носить у собі нове життя) та вбивці власної дитини (адже вона погоджується штучно перервати вагітність), котрі суперечать одна одній і є несумісними. Виникає внутрішній конфлікт жінки із самою собою, через що її називають другою (після дитини) жертвою аборту (загалом усі психічні, психологічні та фізичні наслідки аборту медики об'єднали в поняття «постабортивний синдром»).

І насамкінець, аборт - це конфлікт із нацією, державою, котра втрачає молоді ненароджені покоління своїх громадян, так виникає демографічна криза. Натомість суспільство отримує пошкоджене (а нерідко й зруйноване) фізичне та психічне здоров'я жінок репродуктивного віку, одні з яких втрачають здатність народжувати в майбутньому, інші - стають матерями мертвонароджених дітей, ще інші - народжують дітей з різними вадами. І в такий спосіб формується генофонд нації. До речі, Програма абортування, стерилізації і контрацепції входила у фашистську програму знищення слов'янського народу на окупованій території («Nuremberg» № 2325) [10, с. 109]. Парадоксально, але факт: держави, котрі засуджували фашизм і сьогодні називають себе цивілізованими та демократичними, самі легалізували знищення своїх націй через аборти.

Вищезазначений аналіз двох глобальних проблем людства може слугувати ідейною базою при підготовці змісту лекцій та семінарських занять з відповідних тем. А загалом, вважаємо необхідним проведення широкої просвітницької діяльності з метою формування в студентів об'єктивних знань про причини та наслідки міжцивілізаційних протиріч та пандемії аборту, вироблення умінь попереджати або розв'язувати дані конфліктні ситуації. Ефективними будуть такі форми навчально-виховної роботи, як лекції, бесіди, диспути, інформаційно-консультаційні листівки, читання й обговорення художніх та публіцистичних творів, демонстрування документальних фільмів тощо.

Висновки. На заняттях з політології доцільно використовувати конфліктологічний підхід, зокрема, для пояснення міжнародної політики, глобальних проблем людства. Пропонується навчати студентів аналізувати й формулювати напрями державної політики щодо попередження міжцивілізаційних конфліктів та пандемії аборту.

За сферами суспільного життя така політика повинна включати: інформаційну (пропагування ідейної системи християнського

Перспективними напрямами дослідження є: політологічний аналіз різних суспільних конфліктів, виявлення їх ідейних цінностей, формулювання відповідних виховних цілей у процесі викладання суспільних та гуманітарних дисциплін.

Література

1. Андрійчук, О. Україна - Європа: тести на сумісність / О. Андрійчук - К. : Смолоскип, 2007. - 378 с.

2. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту / [пер. проф. Івана Огієнка]. - К. : Українське Біблійне товариство, 2011. - 1375 с.

3. Блехшмідт, Е. Збереження індивідуальності: Людина - особа від самого початку. Дані ембріології людини / Е. Блехшмідт. - Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2003. - 120 с.

4. Британська енциклопедія : у 30 т. - 1997. - Т. 1. - 456 с.

5. Гелей, С. Д. Політологія [текст] : навч. посіб. : 8-ме вид. перероб. та допов. / С. Д. Гелей, С. М. Рутар. - К. : «Центр учбової літератури», 2013. - 348 с.

6. Ковальчук, И. Карикатуры на пророка Мухаммеда вызвали поджоги церквей / И. Ковальчук. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.segodnya.ua/world/karikatury-na-proroka-muhammeda- vyzvali-podzhogi-cerkvey-585475.html

7. Маркевич, А. Життя людини -- найбільша таємниця Творця / А. Маркевич // Колегія. - 1995. - № 6. - 120 с.

8. Мацієвський, Ю. Між функціоналізмом та нормативізмом: академічна політологія в Україні на початку XXI ст. / Ю. Мацієвський // Людина і політика. - 2004. - № 5. - С. 61-69.

9. Мириам... почему ты плачеш? Страдания женщин после аборта [пер. с укр. А. Костырки]. - Львов : Миссионер, 1999. - 140 с.

10. Терешкевич, Г. Т. Основи біоетики та біобезпеки : [підручник] / Г. Терешкевич (с. Діогена). - Тернопіль : ТДМУ, 2014. - 400 с.

11. Хантингтон, С. Столкновение цивилизаций / С. Хантингтон ; под общ. ред. К. Королева ; [пер. с англ. Ю. Новикова]. - М. : ООО «Издательство АСТ», 2003. - 603 с.

12. Charlie Hebdo не зупинити : тижневик вийде з зображенням карикатури на Мухаммеда. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://24tv.ua/news/showNews.do?charlie_hebdo_ne_zupiniti_tizhnevik_viyde _z_zobrazhennyam_karikaturi_na_muhammeda&objectId=530614

Размещено на Allbest.ru