Формування етнополітичних конфліктно-консенсусних компетентностей як складової циклу загальних компетентностей студентів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування етнополітичних конфліктно-консенсусних компетентностей як складової циклу загальних компетентностей студентів

Досить помітною глобальною тенденцією, яка все більше поширюється і на пострадянські держави, зокрема й на Україну, є трансформація системи загальноосвітньої і особливо університетської освіти. Однією з важливих складових цієї трансформації стало формування багатьох найрізноманітніших загальних та професійних компетентностей, корисних і потрібних для людини ХХІ століття. Не має можливості та й потреби наводити їх список і тим більше намагатись викласти їх сутність. Але навіть поверхове і побіжне знайомство з ними дає підстави для висновку, що серед них вочевидь бракує тих компетентностей, які конче необхідні громадянам поліетнічних країн, зокрема для запобігання ескалації численних етнополітичних конфліктів, забезпечення етнополітичної безпеки, збереження національної єдності та територіальної цілісності цих країн тощо.

Тому тему даної статті можна вважати надзвичайно актуальною, певною мірою інноваційною і водночас досить дискусійною. Її основні положення - результат ретельного дослідження відповідних документів Болонського процесу та Міністерства освіти і науки України, теоретичних розробок і практичного досвіду небагатьох вітчизняних [2] та зарубіжних [1; 5; 6] дослідників, а також тривалих роздумів автора статті та доволі гострої полеміки з колегами на засіданнях Вченої ради, кафедри суспільних наук і особливо обговорень зі студентами Університету економіки та права «КРОК», для яких вже впродовж кількох років поспіль викладаються такі навчальні дисципліни, як «Конфліктологія» і «Етнополітична конфліктологія» та підготовлено

відповідне методичне забезпечення [3; 4].

Актуальність проблем формування етнополітичних конфліктно-консенсусних компетентностей, причому не лише для України, а й для абсолютної більшості країн світу, обумовлена цілою низкою зовнішніх та внутрішніх чинників. Вкрай стисло, по суті справи конспективно, ці чинники, на наш погляд, можна сформулювати так:

- поліетнічний склад населення планети, яке, за різними даними, складається від 2000 до 6000 тисяч різних етнічних спільнот (етносів, націй, племен та ін.), у тому числі й України, де проживають представники близько 130 етнонаціональних спільнот;

- незавершеність процесів т.зв. «етнічної революції», зокрема етнічного ренесансу, політизації етнічності та національно-державного будівництва в багатьох регіонах та країнах світу, зокрема і в Україні;

- дедалі міцніюча тенденція глобальних зовнішніх та внутрішніх міграційних процесів, які значною мірою стосуються й України;

- все більш помітна глобальна тенденція посилення етнополітичної турбулентності, під якою маються на увазі зростання боротьби різних етнонаціональних, етнорасових та етнорелігійних спільнот за розширення своїх прав і свобод, підтвердженням чого є їх домагання проведення референдумів щодо децентралізації, автономізації чи федералізації поліетнічних країн (Великобританія, Італія, Франція тощо);

- зростання в багатьох поліетнічних країнах проявів неофашизму, расизму, шовінізму, ксенофобії, антисемітизму та деяких інших «ізмів», які провокують нові, або ескалують існуючі етнополітичні конфлікти;

- посилення в багатьох регіонах світу відцентрових настроїв і тенденцій, які можуть переростати чи можуть бути перетворені на відверто сепаратистські рухи та терористичні акції;

- народження та існування, у тому числі вже й в Україні, т.зв. «невизнаних держав» або «квазідержавних» чи «державоподібних утворень», кількість яких у світі в найближче десятиліття може значно зрости;

- ескалація значної частини численних і безкінечних етнополітичних конфліктів та перетворення деяких з них на збройні сутички, етнічні чистки та етнічні громадянські війни;

- розповзання майже по всій планеті та почастішання випадків етнополітичного тероризму, жертвами якого стає переважно мирне населення;

- посилення процесів духовної деградації, дегуманізації людства та «розлюднення» людини, ознаками чого є зростання в сучасному світі проявів бездуховності, інтолерантності, цинізму, жорстокості та насильства;

- вихід на арену суспільно-політичного життя т.зв. «покоління Z», яке поряд з деякими позитивними рисами, характеризується також байдужістю, відчуженістю, егоцентризмом, намаганням уникати відкритого і відвертого діалогу та полілогу, небажанням, неготовністю та нездатністю до компромісів і пошуку консенсусу;

- нарешті відсутність в системі підготовки фахівців, причому як в Україні, так і в інших країнах, спеціальних, чітко окреслених, конкретних, фахових етноптітичтх конфліктно-консенсусних компетентностей тощо.

Наскільки нам відомо, спеціальних більш-менш ґрунтовних наукових публікацій, які б безпосередньо стосувалися проблем формування етнополітичних конфліктно-консенсусних компетентностей ані за рубежем, ані в нашій країні поки що немає.

Мета та завдання даної статті полягають в доведенні актуальності постановки і розробки означеної проблематики та показі її інноваційного характеру, в обґрунтуванні можливості й доцільності виокремлення таких професійних компетентностей, як етнополітичні конфліктно-консенсусні компетентності, в розкритті їх сутності, переваг та призначення, у виявленні шляхів і засобів їх формування та ін.

Перш за все, зауважимо, що запропоноване в назві статті поняття є новим і вперше вводиться в науковий обіг. Його, на нашу думку, можна визначити таким чином: етнополітична конфліктно-консенсусна

компетентність - це компетентність щодо з'ясування причин виникнення та ескалації етнополітичних конфліктів, чіткого розуміння їх дуалістичної (деструктивно-конструктивної) сутності, місця і ролі в суспільно-політичному житті поліетнічних країн, власна готовність до етнополітичних компромісів, вміння моніторити передконфліктні ситуації, передбачати і запобігати ескалації таких конфліктів, здатність до їх управління та трансформації, а з набуттям відповідного досвіду - й до розв'язання, досягнення компромісів і консенсусу та налагодження післяконфліктного мирного етнополітичного співіснування.

Заради наукової істини зазначимо, що більш коректним і адекватним тут було б поняття «етнополітична конфліктно-компромісно-консенсусна компетентність». Але для скорочення цього і без того дещо задовгого словосполучення і більшої зручності при його використанні автор вирішив не включати в нього слово «компромісно». Адже і так зрозуміло, що в будь - якій сфері суспільного життя, зокрема в такій складній і суперечливій як етнополітична, перейти від конфліктної ситуації до консенсусу без компромісів практично просто неможливо. До того ж, термін «компромісно», як похідне від «компроміс» у даному конкретному контексті не є ключовим чи визначальним.

Звичайно, запропоноване визначення, як і будь-яке інше, що претендує на науковість, і особливе вперше сформульоване та ще й в такій складній, суперечливій і делікатній сфері як етнополітичні конфлікти, має чимало вразливих місць. Однак, воно має право на народження та існування, а його автор сподівається на критично - конструктивну дискусію, яка сприятиме вдосконаленню запропонованого визначення та його сприйняттю науковим та педагогічним співтовариством.

Щодо інноваційності поставленої мети та завдань, то вона (інноваційність) проявляється щонайменше в трьох площинах:

1) у понятійно-категоріальному апараті, оскільки в науковий обіг вводиться низка нових термінів та понять, зокрема таких, як: конфліктно-консенсусна компетентність, етнополітична конфліктно-консенсусна компетентність та ін.;

2) у науково-теоретичній площині, про що свідчить кілька нових чи оновлених концепцій, теорій та парадигм, запропонованих і використаних у статті, зокрема таких, як: концепція етнополітичної турбулентності, концепція етнополітичної конфліктно-консенсусної компетентності, конфліктно-компромісна парадигма та ін.;

3) у методологічній площині, підтвердженням чого є низка нових методів, підходів та принципів, якими пропонується поповнити інструментарій наукових досліджень зазначених проблем.

Формування етнополітичних конфліктно - консенсусних компетентностей можуть і повинні забезпечувати такі науки та навчальні дисципліни, як: «Конфліктологія» та «Етнополітична конфліктологія», «Політологія» та «Етнополітологія», «Психологія» та «Етнопсихологія» та деякі інші. Зрозуміло, що провідну роль при цьому має відігравати і відіграє етнополітична конфліктологія, основні завдання якої полягають у тому, щоб сприяти усвідомленню та сприйняттю студентами того, що:

- етнічне розмаїття, поліетнічність світу і абсолютної більшості країн є їх величезним багатством, не усвідомленою і поки що неоціненою безцінною цінністю, яка рятує людство від сірості, однаковості, одноманітності, уніфікованості та ентропії;

- водночас етнічне розмаїття, поліетнічність світу і більшості країн, про що вже йшлося, за певних обставин (перш за все, недемократичної етнонаціональної політики та порушення індивідуальних і особливо групових, колективних прав етнонаціональних меншин) може стати чи може бути перетворено на «Ахілесову п'яту» і становити потенційну або навіть реальну загрозу національній єдності та територіальній цілісності цих країн;

- практично кожна людина має чи їй може бути «приписана» певна етнічна ідентичність. Слушну думку з цього приводу висловив відомий англійський дослідник Е. Сміт, який стверджував: «Всі люди мають національність, так само як вони мають ніс і двоє очей». Сьогодні ідентичність, і в першу чергу етнічна, перетворилась на потужну рушійну силу різного роду змін і зрушень в поліетнічних суспільствах та використовується для «політичної мобілізації»;

- водночас майже кожна людина може також бути чи стати націоналістом, адже, якщо вірити відомому британському історикові А. Тойнбі, «ми всі є націоналістами під шкірою». Але тут варто звернути увагу і на твердження американського дослідника Г. Глісона про те, що: «Націоналізм є Янусоподібним. Націоналізм будує і руйнує, він об'єднує і дезінтегрує. Це дві сили: одна конструктивна, друга - деструктивна». В такій ситуації важливо мати глибокі знання про сутність та чітке уявлення про місце і роль націоналізму в поліетнічних суспільствах, зокрема як одного з найпотужніших конфліктогенних чинників, особливо в умовах зростаючої етнополітичної турбулентності, що є додатковим аргументом на користь необхідності формування етнополітичних конфліктно - консенсусних компетентностей;

- сьогодні в світі нараховується 194 визнаних держав та кільканадцять т.зв. «невизнаних державних утворень». В них проживає кілька тисяч різних етнонаціональних спільнот, значна частина яких мріє про «свою власну державу», і розпочинає чи вже веде боротьбу за неї.

Основні завдання формування етнополітичних конфліктно-консенсусних компетентностей також мають бути підпорядковані тому, щоб:

1) допомагати студентам позбавлятися ілюзій щодо безконфліктного розвитку суспільства, особливо поліетнічного, з одночасним формуванням у них сподівань на можливість створення гармонійних відносин, які можуть базуватися лише на конфліктно - компромісно-консенсусних підходах до існуючих чи виникаючих відмінностей, розбіжностей та протиріч між різними етнонаціональними групами чи їх представниками;

2) переконувати студентів у тому, що конфлікти, у тому числі й етнополітичні, є природним феноменом та рушійною силою суспільного розвитку поліетнічних країн, що вони мають дуалістичний, деструктивно - конструктивний характер;

3) пропонувати найглибші теоретичні знання щодо тонкощів і нюансів саме етнополітичних конфліктів; зокрема чіткого уявлення про причини народження, сутність і особливості цього типу конфліктів, динаміку розвитку та шляхів, засобів і методів їх управління та запобігання ескалації;

4) аргументовано доводити студентам, що причинами народження та ескалації етнополітичних конфліктів є не відмінності й особливості (мовні, культурні, релігійні чи якісь інші) самих етнонаціональних спільнот, а порушення їх прав, будь-які утиски або дискримінація за етнічною ознакою;

5) вчити відчувати і не переступати тонку межу між природним, здоровим, ліберальним націоналізмом та агресивним, войовничим націоналізмом, а також шовінізмом, культивування яких є однією з основних причин ескалації етнополітичних конфліктів;

6) на конкретних прикладах показувати студентам, що етнополітичні конфлікти є найбільш складними, суперечливими, трагічними і небезпечними для поліетнічних країн та важкими для їх управління і розв'язання;

7) надавати студентам знання щодо специфіки управління етнополітичними конфліктами, знайомити із найбільш ефективними цивілізованими засобами, методами і моделями їх стримування, управління, врегулювання, трансформації та розв'язання тощо;

8) набувати вмінь і навичок переконувати конфліктуючі сторони в можливості, доцільності та необхідності взаємного визнання некоректності тих своїх дій, що призвели до народження та ескалації етнополітичного конфлікту, взаємних вибачень та взаємного прощення за заподіяні один одному образи, кривди чи шкоду, а також здійснення конкретних кроків на шляху до мирного співіснування та взаємовигідної співпраці;

9) навчати студентів інформаційній грамотності, зокрема критично-креативному мисленню, допомагати їм опановувати особливостями збирання, аналізу, використання і особливо оприлюднення інформації щодо етнополітичних конфліктів, оскільки непрофесійне, безвідповідальне використання деяких даних і фактів, особливо оціночних суджень, може призводити не до врегулювання, а до ескалації цих конфліктів та ін.

Отже, таким уявляється список етнополітичних конфліктно-консенсусних компетентностей. Звичайно, цей список можна дещо скорочувати чи розширювати, але не викликає сумнівів, принаймні у автора даної статті, можливість, доцільність і нагальна потреба у самому формуванні етнополітичних конфліктно-консенсусних компетентностей у випускника ВНЗ.

Список використаних джерел

етнополітичний конфлікт компетентність студент

1. Баньїкина С.В. Конфликтологическая компетентность педагога / С.В. Баньїкина. - Астрахань, 1997. - 169 с.

2. Браніцька Т. Конфліктологічна компетентність як складова конфліктологічної культури майбутнього фахівця соціономічної сфери / Браніцька Т. // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2014. - №1. - С. 135-144.

3. Картунов О.В. Вступ до етнополітології: Науково - навчальний посібник / О.В. Картунов. - К.: ІЕУГП, 1999. - 300 с.

4. Маруховська О.О. Етнополітична конфліктологія: Навчально-методичний комплекс дисципліни / О.О. Маруховська. -

К.: Університет економіки та права «КРОК», 2007. - 50 с.

5. Маркарова К.Э. Формирование конфликтологической компетентности будущих юристов в процессе профессиональной подготовки в вузе: автореф…. канд. пед. наук / К.Э. Маркарова. - Ставрополь, 2009. - 26 с.

6. Craig E. Runde. Developing Your Conflict Competence: A Hands-On Guide for Leaders, Managers, Facilitators, and Teams / Craig E. Runde, Tim A. Flanagan. - New Jersey: Jossey-Bass, 2010. - 280 p.

Размещено на Allbest.ru